Оцінка спеціальних форм кредитування як джерела фінансування позичкового капіталу

Категорія (предмет): Гроші та кредит

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Основні групи джерел позикових коштів.

2. Класифікація форм кредитування як джерела фінансування позичкового капіталу.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Будь-яке підприємство в умовах ринкової економіки для своєї діяльності потребує залучення фінансового капіталу, що є джерелом формування його майна. Діяльність підприємства безпосередньо залежить від обсягу і структури його фінансового капіталу.

Джерелами формування капіталу можуть бути як власні фінансові ресурси, так і позикові. Для більшості підприємств основною частиною і базою усього фінансового капіталу є власний капітал, але діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення позикових коштів. Позикові кошти займають досить вагоме місце в структурі капіталу підприємства.

Оптимальна структура загального капіталу є передумовою ефективності його використання. Використання позикових коштів дає можливість приросту рентабельності власного капіталу, але негативно впливає на фінансову стійкість підприємства.

Позичковий капітал і кредит – це одна із складових частин фінансових відносин, що забезпечують життєдіяльність та функціонування ринкового господарства. Під впливом багатьох факторів кредитні та фінансові відносини проходять ряд змін, тому постійне вивчення світового досвіду на ринку позичкового капіталу і кредиту являють великий інтерес для формування позиції, що здатна визначити плідні кроки у непростій, сучасній ринковій економіці.

Отже, використання позикових коштів є важливим питанням для кожного підприємства і потребує виваженого підходу до визначення потреби в них, вибору їх джерел та обсягів залучення.

1. Основні групи джерел позикових коштів

Джерелами позичкового капіталу можуть бути:

— капітали осіб, які не схильні займатися підприємництвом і живуть на процент;

— заощадження населення;

— капітали осіб, які займаються підприємницькою діяльністю;

— бюджетні залишки;

— вільні капітали підприємств, амортизаційні фонди;

— капітали, які переходять від підприємства до підприємства у формі товарного кредиту;

— капітали, утворені за рахунок випуску банкнот тощо.

Зовнішні короткострокові позикові фінансові ресурси використовуються при формуванні короткострокового позикового фінансового капіталу, для чого придатні насамперед короткострокові банківські кредити і товарний (комерційний) кредит.

Форма кредиту синтезує зміст і організацію кредитних відносин. Вона визначається за такими функціональними ознаками: характером кредитних відносин; складом учасників (суб’єктів) кредитної операції, об’єктом і сферою кредитування, а також за іншими параметрами. До функціональних форм кредиту відносяться: комерційний, банківський, споживчий, державний і міжнародний кредит.

Друга група – внутрішні джерела позикових коштів, до яких входять позикові фінансові ресурси, що утворюються за рахунок відстрочених і прострочених зовнішніх довгострокових і короткострокових зобов’язань (рис. 2)[2, c. 104-106].

При нормальній ринковій економіці обсяг таких позикових ресурсів не досить значний. Однак у перехідний період ці позикові кошти використовуються досить активно для формування довгострокового і короткострокового фінансового капіталу.

Залежно від строків виконання зобов'язань вітчизняними стандартами бухгалтерського обліку позичковий капітал поділяється на довгостроковий і поточний.

Згідно з П(С)БО 2 піддовгостроковими зобов'язаннями слід розуміти зобов'язання, що будуть погашені протягом строку, який перевищує 12 календарних місяців, або протягом строку, що перевищує операційний цикл, якщо він більший 12 календарних місяців.

Підпоточними (короткостроковими) зобов'язаннями необхідно розуміти зобов'язання, що будуть погашені протягом операційного циклу або повинні бути погашені протягом 12 місяців з дати складання балансу.

До складу позичкового капіталу належать також зобов'язання, які відображаються за розділом «Доходи майбутніх періодів». У цій статті показуються доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів. Зокрема, до складу доходів майбутніх періодів належать доходи у вигляді одержаних авансових платежів за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи (авансові орендні платежі), передплата на періодичні та довідкові видання, виручка за вантажні перевезення, виручка від продажу квитків транспортних і театрально-видовищних підприємств, абонентна плата за користування засобами зв'язку тощо

Усі витрати (проценти, комісійні тощо) підприємств, пов'язані із залученням та обслуговуванням позичкового капіталу, відображаються за статтею «Фінансові витрати» звіту про фінансові результати[7, c. 81-83].

2. Класифікація форм кредитування як джерела фінансування позичкового капіталу

Класифікація кредиту може здійснюватися з урахуванням строку кредиту, об'єкта і сфери кредитування, а також за іншими параметрами.

За строком надання, кредити поділяються на короткострокові довгострокові. Короткострокові надаються на термін, як правило, не більше року і використовуються для поповнення оборотних засобів, довгострокові — на рік і більше й використовуються для збільшення основного капіталу.

Відповідно до специфіки об'єктів кредитування, кредит поділяється на комерційний, банківський, споживчий, державний та міжнародний.

Комерційний кредит надається одним підприємством іншому у вигляді продажу товарів або послуг з відстрочкою платежу. Комерційний кредит утворює основу кредитної системи.

В залежності від організації кредитних відносин виділяють міжгосподарський, банківський і державний кредити.

Міжгосподарський кредит – це кредитні відносини, що виникають між окремими підприємствами, організаціями, господарськими товариствами у процесі їх розрахункових взаємовідносин, а також між підприємствами, організаціями і господарськими товариствами, з одного боку, і органами галузевого управління, з іншого, в процесі їх фінансових взаємовідносин. Цей вид кредиту включає:

• по-перше, комерційний кредит, тобто кредит, що надається у товарній формі продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари (надані послуги) і оформлюється векселем. Комерційний кредит надасться одним функціонуючим підприємством іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Інструментом такого кредиту є вексель, іцо сплачується через комерційний банк. Як правило, об'єктом комерційного кредиту виступає товарний капітал, який обслуговує кругообіг промислового капіталу, рух товарів із сфери виробництва в сферу споживання;

• по-друге, дебіторсько-кредиторську заборгованість, що виникає між суб'єктами господарської діяльності не на добровільних засадах, а ніби примусово, незалежно від їх волевиявлення; причиною виникнення такої заборгованості є розрив у часі між передачею товару і грошей, оскільки рух вартості в натурально-речовій та грошовій формах не збігається;

• по-третє, тимчасову фінансову допомогу, яку надають своїм підприємствам органи галузевого управління на засадах повернення.

Банківський кредит – це кредитні відносини, в яких однією із сторін (в ролі позичальника чи кредитора) виступає банк.

Банківський кредит – найбільш розповсюджена форма кредиту. Саме банки частіше всього надають позики суб'єктам, які потребують тимчасової фінансової допомоги. За обсягом банківська позика значно більша від позик, що видаються при інших формах кредитування.

Перша особливість банківського кредиту полягає в тому, що банк оперує не стільки своїм капіталом, скільки залученими ресурсами. Позичивши гроші у одних суб'єктів, він перерозподіляє їх, надаючи позики іншим юридичним або фізичним особам.

Друга особливість полягає в тому, що банк позичає залучений капітал, тимчасово вільні грошові кошти, покладені в банк господарюючими суб'єктами на рахунки або депозити.

Третя особливість даного кредиту характеризується наступним. Банк позичає не просто грошові кошти, а гроші як капітал. Це означає, що позичальник повинен так використовувати отримані в банку кошти, щоб не тільки повернути їх кредитору, а й отримати прибуток, достатній принаймні для того, щоб сплатити позиковий відсоток. Невід'ємним атрибутом банківського кредиту є платність[4, c. 56-58].

В ринковій економіці він обслуговується вексельними білетами, обіг яких опосередковується банками і регулюється законодавством. Основне завдання комерційного кредиту прискорити рух товарів від виробників до споживачів. Комерційний кредит, як правило, є короткостроковим.

Банківський кредит — це кредит, що надається банками та спеціалізованими кредитно-фінансовими установами економічним суб'єктам підприємницької діяльності, державі та населенню у вигляді грошових позик. Об'єктом банківського кредиту є грошовий капітал. Позики можуть бути попередньо забезпечені матеріальними цінностями і незабезпечень

Споживчий кредит становить кредит підприємств торгівлі та сервісних послуг у вигляді товарів і послуг, що продаються в розстрочку. Його об'єктом є, як правило, товари тривалого користування, а також окремі види послуг. Специфічним різновидом споживчого кредиту є надання приватним особам довгострокових позик на купівлю чи будівництво житла.

Державний кредит — це кредит, де кредитором чи позичальником є держава або окремі державні виконавчі структури. Об'єктом державного кредиту є, як правило, позичковий капітал, що реалізується шляхом розміщення на відкритому ринку державних цінних паперів.

Міжнародний кредит — це кредит, що обслуговує міграцію позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин. його суб'єктами (кредиторами і позичальниками) виступають держави в особі національних банків, міністерств фінансів, міждержавних організацій.

Об'єктом міжнародного кредитування є товарні цінності, послуги, валютні ресурси.

Кредит, в будь-якому суспільстві робить певний вплив на розвиток і економічних процесів та явищ[1, c. 39-40].

Передусім розвиток кредитних відносин забезпечує капіталізацію всієї системи виробничих відносин за допомогою банківських установ, перетворення грошей у капітал і капіталізацію на цій основі системи грошових відносин, трансформацію лихварського капіталу у позичковий і перетворення останнього в суспільний капітал, формування акціонерної форми власності.

В умовах ринкової економіки більшість підприємств володіють значною кількістю цінних паперів, які можуть бути використані для забезпечення банківських кредитів. Кредити під заставу цінних паперів — зручна форма кредитних відносин, оскільки вони грунтуються на досить нескладній операції прийому у заставу і визначенні вартості цінних паперів. Витрати на зберігання такої застави незначні. Також досить простою є оцінка їх заставної вартості, яка, як правило, визначається на фондовій біржі. Приймаючи в забезпечення кредиту цінні папери, банки повинні враховувати:

· якість цінних паперів, на яку впливає безліч факторів, котрі не завжди можна врахувати в момент прийняття цих паперів у заставу;

· ліквідність цінних паперів;

· характеристику емітента і вид цінних паперів, що ним емітовані;

· ризики, характерні для цінних паперів.

Для одержання кредиту позичальник подає до банку заяву разом з реєстром цінних паперів, які передаються в заставу. Якщо банк прийняв рішення про надання кредиту, то укладається кредитний договір і договір застави. Розмір кредиту встановлюється у процентах до вартості застави на момент укладання кредитної угоди. Цей процент визначається по кожному виду цінних паперів. Його розмір прямо пропорційно залежить від ліквідності цінних паперів: чим ліквідність вища, тим і процент кредиту від вартості застави вищий. Дивіденди, які надходять від акцій, що передані в заставу, повинні перераховуватися на рахунок клієнта. Позичкові кошти не повинні використовуватися на покупку нових цінних паперів. Погашення кредиту під цінні папери здійснюється з регресією платежів: за бажанням позичальника — достроково; за вимогою кредитора — з попереднім повідомленням позичальника[2, c. 143-145].

Висновки

Позичковий капітал характеризує частину активів підприємства, що профінансована його кредиторами всіх видів.

Позичковий фінансовий капітал підприємств може утворюватись за рахунок двох основних груп джерел позикових коштів.

Перша група – зовнішні джерела позикових коштів. Ця група джерел складається з двох підгруп – зовнішні довгострокові й зовнішні короткострокові джерела позикового фінансового капіталу.

Для формування довгострокового позикового фінансового капіталу використовують зовнішні довгострокові фінансові ресурси і, у першу чергу, довгострокові облігаційні позики, довгострокові банківські кредити і фінансовий лізинг. У світовій практиці активно використовується й довгостроковий податковий кредит і податкові пільги.

Список використаної літератури

1. Артус М. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Мирослав Артус,; Європейський ун-т. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2004. — 161 с.

2. Гроші та кредит: Підручник/ За заг. ред. М.І. Савлука,; М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. — К.: КНЕУ, 2001. — 602 с.

3. Гроші та кредит: Підручник для вузів за спец. "Фінанси та кредит"/ Михайло Савлук, К.Г. Зуллас, А. М. Коряк. — К.: Либідь, 2002. – 330 с.

4. Гроші та кредит: Підручник/ За ред. Богдана Івасіва,; М-во освіти і науки України, НБУ, Терноп. акад. нар. госп.. — Тернопіль: Карт-бланш, 2000. — 510 с.

5. Демківський А. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Анатолій Демківський,. — К.: Дакор, 2003,, 2005: ВИРА-Р. — 527 с.

6. Денисенко М. Гроші та кредит у банківській справі: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Микола Денисенко,; Авт.передм. К. Г. Федоренко. — К.: Алерта, 2004. — 477 с.

7. Колодізєв О. Гроші та кредит: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Олег Колодізєв, Оксана Яременко,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. — 153 с.