Оцінка вартості підприємства

1.Регламентація діяльності експертів оцінювання вартості підприємств.

2. Особливості оцінки вартості фінансово-кредитних інститутів.

Список використаної літератури.

1. Регламентація діяльності експертів оцінювання вартості підприємств

У сучасній економіці дуже часто постає питання про визначення оцінки підприємства. У кожному випадку мета оцінки може бути різною і виконуватися різними підходами та методами. Проте дуже важливо підібрати той метод, який дійсно дасть відповідь на всі питання, які ставить перед собою оцінка підприємства.

Замовник може самостійно проробити роботу оцінювача, однак йому для цього потрібні спеціальні, професійні знання й навички. Не всі володіють ними, та й не всі хочуть одержати такі знання. Тому в сучасній економіці оцінку вартості проводять спеціально навчені професіонали – експерти-оцінювачі. Професійна оцінка вартості дозволяє одержати обґрунтовані результати і дати відповіді на всі питання стосовно оцінки підприємства індивідуально в кожному випадку.

Процес оцінки припускає наявність оцінюваного об'єкта й оцінюючого суб'єкта.

Суб'єктом оцінки виступають професійні оцінювачі, що володіють спеціальними знаннями й практичними навичками.

Оцінку бізнесу проводять із метою:

• підвищення ефективності поточного керування підприємством, фірмою;
• визначення вартості цінних паперів у випадку купівлі-продажу акцій підприємств на фондовому ринку. Для прийняття обґрунтованого інвестиційного рішення необхідно оцінити власність підприємства й частку цієї власності, що доводиться на здобуває пакет, що, акцій, а також можливі майбутні доходи від бізнесу;
• визначення вартості підприємства у випадку його купівлі-продажу цілком або вроздріб. Часто буває необхідно оцінити підприємство для підписання договору, що встановлює частки співвласників у випадку розірвання договору або смерті одного з партнерів;
• реструктуризації підприємства. Проведення ринкової оцінки передбачається у випадку ліквідації підприємства, злиття, поглинання або виділення самостійних підприємств зі складу холдингу;
• розробки плану розвитку підприємства. У процесі стратегічного планування важливо оцінити майбутні доходи фірми, ступінь її стабільності й цінність іміджу; визначення кредитоспроможності підприємства й вартості застави при кредитуванні;
• страхування, у процесі якого виникає необхідність визначення вартості активів напередодні втрат; оподатковування;
• прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Інфляція спотворює фінансову звітність підприємства, тому необхідно періодичну переоцінку майна підприємства незалежними оцінювачами;
• здійснення інвестиційного проекту розвитку бізнесу. У цьому випадку для його обґрунтування необхідно знати вихідну вартість підприємства в цілому, його власного капіталу, активів, бізнесу.

Вибір методу оцінки багато в чому залежить від того, у якому фінансовому стані перебуває підприємство в цей момент і які його перспективи. Залежно від стану й перспектив розвитку бізнесу розрахунок вартості компанії може ґрунтуватися на застосуванні наступних підходів:

• витратний підхід ;
• дохідний підхід;
• порівняльний підхід.

Витратний підхід в оцінці розглядає вартість підприємства з погляду понесених витрат. Вартість підприємства визнається рівної вартості активів підприємства, що залишилися після погашення всіх зобов'язань.

Доходный підхід уважається найбільш прийнятним з погляду інвестиційних мотивів, оскільки під вартістю підприємства в ньому розуміється не вартість набору активів (будинку, спорудження, машини, устаткування, нематеріальні цінності й т.д.), а оцінка потоку майбутніх доходів.

Дохідний підхід припускає, що потенційний інвестор не заплатить за даний бізнес суму, більшу, ніж поточну вартість майбутніх доходів від цього бізнесу. Причому існує дві моделі побудови потоку майбутніх доходів: грошовий потік для власного капіталу, і для всього інвестованого капіталу (ураховує й власний і позиковий капітал).

Порівняльний підхід припускає, що вартість підприємства визначається тим, за скільки воно може бути продане при наявності досить сформованого ринку. Інакше кажучи, найбільш імовірною величиною вартості оцінюваного підприємства може бути реальна ціна продажу аналогічного підприємства, зафіксована ринком.

Оцінювач при проведенні оцінки зобов'язаний використати (або обґрунтувати відмову від використання) всі три підходи до оцінки, але він вправі самостійно визначати в рамках кожного з підходів до оцінки конкретні методи оцінки.

Як згадувалося вище, для оцінки вартості підприємства найкраще залучати спеціалістів у цій галузі – експертів-оцінщиків.

Саме експерти-оцінщики допоможуть правильно підібрати підхід та методи оцінки, для того, щоб отримати найточніші результати.

Для швидкого досягнення найбільш чіткого результату експерти повинні мати допуск до інформації, яка безпосередньо стосується оцінки підприємства і яка буде використовуватися для оцінки вартості підприємства завдяки вибраному підходу та методам оцінки.

Якщо в процесі оцінки трапляється наявний брак інформації, це становить загрозу для надання експертами точних і правдивих результатів оцінки вартості.

У своїй діяльності, особливо під час оцінки експерти-оцінщики повинні користуватися нормативними за законодавчими актами, які регламентують роботу підприємства того чи іншого профілю, що є значною допомогою в процесі роботи. Наявність існування великого числа законодавчих та нормативних актів згідно яких регламентується діяльність підприємства повинна допомагати експертам не тільки в процесі оцінки вартості, експерти-оцінщики в процесі роботи не повинні порушувати ці документи.

Ураховуючи вищесказане, можна добавити, що експертна оцінка, її процес, розвиток методи та результати повинні триматися в таємниці, якщо ця оцінка не передбачає розголошення.

На достовірність результату не повинні впливати суб'єктивні оцінки окремого експерта чи групи експертів.

Для оцінки вартості підприємства може використовуватися метод експертної оцінки.

Метод експертної оцінки – метод прогнозування, заснований на досягненні згоди групою експертів. Існує маса методів одержання експертних оцінок.

За звичай експерти збираються разом для підготовки матеріалів. При цьому експерти обговорюють проблему один з одним і невірні думки та напрямки відкидаються.

Необхідність проведення експертної оцінки припускає наступні етапи підготовки роботи експертів:

1. Формулювання замовником, мети експертного опитування. Від точності формулювання мети оцінки залежить ефективність і своєчасність виконання експертами поставленого перед ними завдання.

2. Підбір основного складу групи експертів. Склад експертів залежить від специфіки оцінюваних об'єктів. Експерти повинні бути фахівцями в тій галузі, де здійснює свою діяльність замовник.

3. Розробка й затвердження технічного завдання на проведення експертного дослідження.

4. Розробка докладного сценарію проведення експертизи.

5. Формування експертної комісії (доцільний висновок договорів з експертами про умови їхньої роботи і її оплати, затвердження замовником складу експертної комісії).

6.Проведення збору експертної інформації.

7.Аналіз експертної інформації.

8.Інтерпретація отриманих результатів і підготовка висновку для замовника.

9.Офіційне закінчення діяльності.

Передбачається, що колективне рішення виробляється групою, що складається з N — експертів.

На першому етапі всім експертам пред'являється той самий перелік можливих варіантів рішення. Безліч варіантів позначимо через X, а самі варіанти позначимо — x, y, z.

Другий етап роботи укладається у формулюванні критеріїв обробки експертних оцінок. Основними процедурами обробки персональних експертних оцінок є: ранжирування, нормування, попарне порівняння й послідовне порівняння.

Середня вага j — го фактору по всіх експертах WJ підраховується так само, як при нормуванні. При послідовному порівнянні всі підрахунки виконуються точно так само, як і при нормуванні.

Після одержання WKJ й WJ проводиться статистичний аналіз отриманих даних. Він укладається у визначенні ступеня погодженості думок всієї групи експертів по відносній важливості розглянутих факторів.

Практика застосування того або іншого методу оцінки різноманітна, проте можна говорити про те, що дохідний підхід найбільш кращий як для продавців, так і покупців, тому що він базується на оцінці потенційних вигід від використання.

Існує декілька експертних загально відомих груп, які розробили власні підходи до оцінки вартості підприємств. Деякі з цих підходів складні в застосуванні, для деяких необхідна інформація, яка найчастіше є закритою і не доводиться до експертів.

Так,наприклад,в основіметодики, розробленої експертамипід керівництвом В. Кромонова, лежитьнаступний алгоритм:

• об'єднання доходів і витрат в однорідні групи;
• обчислення коефіцієнтів, що описують закономірності балансів;
• розрахунок поточного індексу надійності банків;
• порівняння й розміщення різних банків у рейтингу.

Методика міжнародного промислового банку (МПО) ґрунтується на попередньо заданих загальних принципах комплексності, обґрунтованості, коректності й погодженості. Методика дозволяє одержати рейтингову таблицю, де зазначені значення показників, що характеризують доходи й витрати того або іншого банку. З інформації про банки інвестор одержує подання про конкретний банк і порівнює його з даними про інші банки, щоб вибрати найбільш надійний.

Алгоритм методики ИЦ «Рейтинг» включає етап розгляду балансів комерційних банків і наступного їхнього аналізу експертами. По закінченні етапу консультацій провадиться експертна оцінка й публікується рейтинг.

Вона включає три етапи аналізу: формальний, математичними й експертний, за отриманими результатами банку привласнюється категорія відповідно до його кредитоспроможності.

2. Особливості оцінки вартості фінансово-кредитних інститутів

Ринкова оцінка кредитних організацій являє собою цілеспрямований послідовний процес визначення величини вартості їх капіталу або активів у грошовому вираженні з урахуванням факторів часу, ризиків і прибутковості.

Потреба в ринковій оцінці бізнесу, активів і пасивів кредитних організацій виникає тоді, коли вони стають потенційними або реальними об'єктами ринкових процесів й угод: купівлі-продажу, ліквідації, приватизації, акціонування, передачі в довірче керування або оренду майна кредитної організації, передачі як внесок у статутний капітал пакета акцій.

Ринкова оцінка дозволяє визначити вартість власного капіталу кредитно-фінансових інститутів. Банківські активи в силу специфічної природи піддаються коливанню ринкових цін.

Особливість ринкової оцінки вартості кредитно-фінансових інститутів заключається в тому, що вона стоїть на стику теорії та практики банківської справи та оцінки. Однією з важливих теоретичних проблем є виявлення суті, змісту та форм проявлення такої категорії як вартість відносно кредитного інституту. Ринкова оцінка вартості банку включає оцінку бізнесу, активів, пасивів, а також оцінку нематеріальних активів, що не відображені в балансі.

Ринкова вартість виражає внутрішній потенціал об’єкта оцінки, його здатність до утримання визначеної цінової позиції в ринковій угоді. Ринкова вартість є величиною, що підлягає розрахунку. Велике значення має також балансова вартість, яка не може розглядатися як ринкова вартість. Балансова вартість – це вартість, за якою актив кредитної організації відбивається в її бухгалтерській звітності. Ринкова вартість дозволяє визначити реальну вартість нематеріальних активів, у т.ч. репутацію фірми. Для визначення різниці між ринковою та балансовою вартостями можна представити їх у вигляді формул:

Рівняння ринкової вартості власного капіталу можна представити у вигляді наступної формули: СКР = (АР + НАР) – ОБР = (АР – ОБР) + НАР.

За допомогою цього рівняння легко пояснити, чому фірма з негативним власним капіталом по балансу сприймається як бізнес, що має цінність. Причина в тому, що власний негативний капітал компенсується цінністю нематеріальних активів. Бухгалтерська та ринкова оцінки можуть співпадати тальки при визначених умовах. Ринкова оцінка кредитних організацій дорівнює поточній вартості очікуємого власного потоку готівки, дисконтованої за нормою відсотку, що відбиває норму прибутку для відносних по риску інвестицій. Таким чином, бухгалтерська та ринкова оцінки відрізняються.

Ринкова оцінка відрізняється також і від аудитної оцінки. Аудитна оцінка припускає доскональне дослідження фінансового стану банку, незалежну експертизу й аналіз фінансової звітності фінансового стану компанії.

Ринкова оцінка може відрізнятися від рейтингової оцінки. Рейтингова оцінка кредитно-фінансового інституту дозволяє порівняти стан результатів діяльності даного інституту за період аналізу з аналогічними показниками інших кредитно-фінансових інститутів. Рейтинг кредитно-фінансових інститутів – це система оцінки їх діяльності, яка базується на фінансових показниках роботи та даних балансу. Рейтинг у цілому складається з виведення незалежної оцінки за всіма напрямками, які були проаналізовані.

Результатом ринкової оцінки підприємства є розрахований відповідний вид ринкової вартості на момент оцінки.

Основна ціль ринкової оцінки складається в розрахунку та обґрунтуванні ринкової вартості майнового комплексу на визначену дату. Можна виділити декілька цілей, для яких проводиться ринкова оцінка кредитних організацій:

1. Підвищення ефективності поточного управління активами та пасивами.
2. Регулярна оцінка та аналіз діяльності кредитних інститутів.
3. Організаційно – правова форма
4. При визначенні ринкової вартості активів також рекомендується проводити їх ринкову оцінку.
5. Ринкова оцінка кредитного інституту може бути використана в цілях забезпечення його стабільності та входить як складова до програми керуючих органів, що направлена на передбачення банкроцтва та погіршення фінансового стану кредитно – фінансової організації.

Вивчення та аналіз діяльності кредитних організацій дозволяють зробити висновок у тому, що для них також як і для підприємств можна застосовувати загальні принципи оцінки.

Невеликі відмінності виражаються тільки в тому, що реалізація цих принципів на практиці має свої відмінні ознаки, що обумовлено, головним чином, специфікою кредитних організацій як об’єктів оцінки та особливим характером діяльності фінансово – кредитних інститутів.

Ключовим принципом оцінки фінансово – кредитних інститутів є принцип найкращого на найбільш ефективного використання. Згідно цьому принципу з усіх можливих варіантів найкращого та найбільш ефективного використання капіталу, як власного, так і позиченого, тобто варіант, при якому найбільш повно реалізуються функціональні можливості організації, що оцінюється як єдиний організм. Окрім принципу найбільш ефективного використовування існують також інші принципи оцінки кредитних організацій, які можна умовно поділити на наступні групи:

1. Принципи, засновані на представленнях користувача:
   • принцип корисності (доходності);
   • принцип заміщення;
   • принцип очікування.
2. Принципи, пов’язані з дією ринкової середи:
   • принцип залежності від зовнішньої середи;
   • принцип конкуренції;
   • принцип зміни вартості;
   • принцип відповідності між попитом та пропозицією.
3. Принципи, пов’язані з експлуатацією майна та здійсненням бізнес — діяльності:
   • принцип вкладу;
   • принцип пропорціональності.
4. Принципи оцінки, що відображають специфіку кредитно-фінансового бізнесу:
5. принцип розділеної внутрішньої (інсайдеровської) та зовнішньої (аутсайдеровської) оцінки;
   1. Принцип портфельності
   2. Поєднання та розділення об'єктів оцінки в процесі оцінки
   3. Принцип сполучення системної та поелементної оцінки.

Різноманітність цілей оцінки кредитно-фінансових інститутів народжує різноманітність видів та стандартів вартості комерційного банку. За ступенем розрізняють ринкову та нормативно розрахункову вартість. Нормативно – розрахункова вартість визначається шляхом затверджених державними органами методик та нормативів.

В умовах ринкової економіки більш практичне значення має ринкова вартість. Саме цей вид вартості застосовується в більшості економічно розвинутих країн.

Ринкова вартість – це вартість, яка виражена в наявності готівкових грошей або їх еквіваленті, які не підвладні ніякому тиску. При визначенні ринкової вартості потрібно мати на увазі, що мова тут іде про конкретного покупця та конкретного продавця, а не про гепотитичну угоду. Іншими словами, ринкова вартість – найбільш вірогідна ціна, що має часову та просторову визначеність для об’єкту оцінки.

Ціль ринкової оцінки кредитної організації визначає вид, стандарт вартості. У процесі оцінки можуть бути використані наступні стандарти вартості: вартість, що розраховується нормативно, інвестиційна вартість; ліквідаційна вартість; заставна вартість; вартість відтворення; вартість відшкодування; страхова вартість; вартість, що оподатковується.

При оцінці фінансово-кредитного інституту можна використовувати практично всі методі, у т.ч.:

• метод ліквідованої вартості;
• метод вартості чистих активів;
• метод вартості заміщення;
• метод оцінки по коефіцієнту ціна акції/доход на акцію;
• метод дисконтування фінансового (грошового) потоку;
• метод економічної добавленої вартості;
• метод оцінки по коефіцієнту чистого прибутку;
• метод капіталізації доходу.

Вибір конкретного підходу та методу для оцінки кредитно-фінансового інституту залежить, головним чином, від типу визначаємої вартості та від інформації, якою володає оцінщик. Якщо другий фактор значно обмежений, то це зменшує можливість застосування.

При використанні доходного підходу для оцінки банку він має традиційно вирішальну роль, як і при оцінці будь-якого іншого бізнесу.

Застосування доходного підходу в оцінці банку базується на методах та прийомах його застосування до оцінки бізнесу.

При оцінці кредитно-фінансового інституту в якості фінансової бази можуть використовуватися:

• прибуток (його різні види);
• фінансові надходження;
• дивіденди або потік виплат акціонерам банку;
• валовий прибуток.

Для прогнозування чистого прибутку фінансово-кредитного інституту використовуються наступні методики:

1. Спред – модель.
2. Доходна модель.

Спред – модель базується на пропозиції: якщо інвестиції складають 100% від джерела фінансування, то прибуток може бути розрахований на різниці (спреді) у процентних ставках за залученими та розміщеними коштами.

У наслідок того, що оцінка кредитно-фінансових інститутів має дуже багато відмінностей, при використовуванні спред-моделі треба приймати до уваги наступні фактори:

• особливість організаційної структури банку;
• особливості структури активів та зобов’язань;
• особливості структури прибутків та видатків;
• особливості прогнозування та складання грошових потоків;
• більш жорстке регулювання;
• підвищений рівень ризику.

Під час оцінки банків на нинішній час віддається перевага застосуванню традиційної доходної моделі.

У відповідності до доходної моделі чистий прибуток банку можна визначити за аналогією визначення чистого прибутку підприємства:

Використання доходного підходу доцільно у випадках оцінки вартості кредитно-фінансового інституту як діючої організації, тому що він акцентує увагу на отриманні прибутку комерційного банку в подальшому. Також доходний підхід використовується для визначення вартості окремих видів активів комерційного банку, таких як кредитний портфель, інвестиційний портфель, об’єкти банківської нерухомості.

Не менш розповсюдженим при визначенні ринкової вартості фінансово-кредитних інститутів є також витратний метод.

Суть витратного методу складається в поелементній оцінці активів та зобов’язань банку. При цьому з початку визначається ринкова вартість кожного активу банку, а потів визначається ринкова вартість зобов’язань банку.

У рамках витратного підходу до оцінки виділяють два методи:

• метод чистих активів – застосовується при оцінці організації як бізнесу, що діє;
• метод ліквідаційної вартості – застосовується якщо є припущення про ліквідацію або якщо є припущення, що при ліквідації ринкова вартість компанії буде вища, ніж при оцінці її як існуючого бізнесу.

Витратний підхід раціонально використовувати у випадках реструктуризації кредитної організації, визначення проблемних зон та проблемних активів, що базуються на реалізації частини активів або при ліквідації банку.

Третім підходом, що використовується при оцінці вартості кредитно-фінансових інститутів є порівняльний підхід. Суть даного підходу заключається в тому, що курс акцій банку відбиває його оціночну привабливість як об’єкту придбання чи інвестування коштів.

Треба наголосити, що порівняльний підхід для оцінки вартості кредитно-фінансових інститутів використовується досить рідко. Проте використання кожного з перелічених підходів та методів дозволяє визначити характерну рису конкретного фінансово-кредитного інституту та підкреслити його особливості.

Критерії, що визначають вибір того чи іншого підходу у багато чому залежать від цілей оцінки банку та виду вартості, що розраховується. Однак, для проведення комплексної оцінки вартості кредитно-фінансового інституту доцільно застосування всіх підходів з усіма їх методами.

Виходячи з вищеописаних способів визначення оцінки вартості кредитно-фінансових інститутів, можна сказати, що в нашій державі в наш час для оцінки вартості є найбільш доцільним застосування доходного та затратного методів оцінки.

Список використаної літератури

1. М.А. Грязнова, А.Г. Федотоваи др.Оценка бизнеса М.: Интерреклама, 2003. — 544 с.

2. Батракова Л.Г. Экономический анализ деятельности коммерческих банков. — М., Логос, 1998.

3. Иванов В.В. Анализ надежности банка. — М., 1996.

4. Использование показателей финансовой устойчивости при анализе кредитоспособности клиентов банка // Деньги и кредит. № 1. 1998.

5. Лунев Н.Н. анализ качества функционирования коммерческого банка // Банковское дело. № 12. 1997.

6. Стандарты оценки, обязательные к применению субъектами оценочной деятельности. Утверждены постановлением Правительства РФ от 06.07.01 № 519

7. Валдайцев С.В. Оценка бизнеса и управление стоимостью предприятия: Учеб. Пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА. 2001.-720с.

8. Грязнова А.Г., Федотова М.А. «Оценка бизнеса». Учебное пособие, Москва, Финансы и статистика, 2002 г.

9. Страницы Internet – специализированные сайты фирм – оценщиков www.proocenka.ru, www.7995895.ru/biznes/index.htm?301

10. Григорьев В.В., Федотова М.А. Оценка предприятия: теория и практика. – М.: ИНФРА-М,1997. –320с