Охорна підприємства

Вступ.

1. Комісія з питань охорони праці підприємства, права, обов’язки, звітність.

2. Загальні вимоги до забезпечення вибухобезпеки виробничих процесів.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Держава турбується про поліпшення умов з охорони праці, гарантує працюючим право на відпочинок, охорону здоров'я. Закріпила за громадянами право на матеріальне забезпечення в старості, у випадку хвороби, втрати працездатності.

Згідно з кодексу законів про працю забезпечення здорових та безпечних умов праці покладається на адмiнiстрацiю підприємств, установ, органiзацiй. Вона повинна забезпечувати надійне технічне обладнання всіх робітничих місць та створити на них умови праці, відповідні правилам та нормам з охорони праці.

Закон України визначає основні положення, що відносяться до реалiзацiї конституцiйного права громадян на охорону працi та здоров'я у процесi працi, регулює за участю відповідних державних органiв стосунки мiж органiзацiєю (власником) та трудiвником з питань безпеки, гiгiєни працi і виробничого середовища, установлює порядок органiзацiї охорони праці в Українi.

Навчання з питань охорони праці — це навчання працівників, учнів, курсантів, студентів, слухачів з метою отримання необхідних знань і навичок з питань охорони праці або безпечного ведення робіт.

Робота з підвищеною небезпекою — це робота в умовах впливу шкідливих та небезпечних виробничих чинників або така, де є потреба в професійному доборі, чи пов'язана з обслуговуванням, управлінням, застосуванням технічних засобів праці або технологічних процесів, що характеризуються підвищеним ступенем ризику виникнення аварій, пожеж, загрози життю, заподіяння шкоди здоров'ю, майну, довкіллю

1.Комісія з питань охорони праці підприємства, права, обов’язки, звітність

Комісія з питань охорони праці підприємства (далі — Комісія) може створюватися у відповідності з Законом України "Про охорону праці" ( 2694-12 ) (стаття 26) на підприємствах, в організаціях, господарствах (далі — підприємство) з кількістю працюючих 50 і більше чоловік незалежно від форм власності та видів господарської діяльності.

Комісія є постійно діючим консультативно-дорадчим органом трудового колективу та власника або уповноваженого ним органу (далі — власник), створюється з метою залучення представників власника та трудового колективу) (безпосередніх виконавців робіт, представників профспілок) до співробітництва в галузі управління охороною праці на підприємстві, узгодженого вирішення питань, що виникають у цій сфері.

Рішення про доцільність створення Комісії, її кількісний та персональний склад, строк повноважень приймається трудовим колективом на загальних зборах (конференції) за поданням власника, органу самоврядування трудового колективу та профспілкового комітету (комітетів).

Загальні збори (конференція) затверджують Положення про комісію з питань охорони праці підприємства, яке розробляється за участю сторін на основі цього Типового положення.

Комісія формується на засадах рівного представництва осіб від власника та від трудового колективу.

До складу Комісії від власника включаються спеціалісти з безпеки і гігієни праці, виробничої, юридичної та інших служб підприємства.

До складу Комісії від трудового колективу рекомендуються працівники основних професій, уповноважені трудових колективів з питань праці охорони праці, представники профспілки (профспілок).

Комісія у своїй діяльності керується законодавством про працю, міжгалузевими і галузевими нормативними актами з охорони праці, а також Положення про комісію з питань охорони праці підприємства.

Комісія діє на принципах взаємної поваги, довіри, рівноправності та відповідальності сторін за виконання прийнятих рішень і досягнутих домовленостей.

Основними завданнями Комісії є :

— захист законних прав та інтересів працівників у сфері охорони праці;

— підготовка на основі аналізу стану безпеки та умов праці на виробництві рекомендацій власнику та працівникам щодо профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань, практичної реалізації принципів державної політики в області охорони праці на підприємстві;

— узгодження шляхом двосторонніх консультацій позицій сторін у вирішенні практичних питань у сфері охорони праці з метою забезпечення поєднання інтересів держави, власника та трудового колективу, кожного працівника, запобігання конфліктам;

— вироблення пропозицій щодо включення до колективного договору окремих питань з охорони праці та використання коштів фонду охорони праці підприємства.

Комісія має право:

— звертатися до власника або уповноваженого ним органу, органу самоврядування трудового колективу, профспілкового комітету (комітетів) з пропозиціями щодо регулювання відносин у сфері охорони праці;

— створювати робочі групи з числа членів Комісію для вироблення узгоджених рішень з конкретних питань охорони праці з залученням до їх складу на договірній основі за погодженням сторін відповідних фахівців, експертів, інспекторів державного нагляду за охороною праці;

— одержувати від окремих працівників, служб підприємства, профспілкового комітету (комітетів) інформацію, необхідну для виконання функцій і завдань, передбачених цим Типовим положенням;

— встановлювати ступінь вини потерпілого в порядку, що визначається трудовим колективом за поданням власника та профспілкового комітету, при вирішенні питання про розміри одноразової допомоги, коли нещасний випадок стався внаслідок невиконання потерпілими вимог нормативних актів про охорону праці і факт наявності його вини встановлено комісією по розслідуванню нещасних випадків;

— здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства з питань охорони праці безпосередньо на робочих місцях, забезпеченням працюючих засобами колективного та індивідуального захисту, змиваючими та знешкоджуючими засобами, лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою та станом використання санітарно-побутових приміщень тощо;

— знайомитись з будь-яким матеріалом з питань охорони праці, аналізувати стан умов і безпеки праці на підприємстві, виконання відповідних програм і колективних договорів;

— вільного доступу на всі дільниці виробництва і обговорення з працюючими питань охорони праці;

— делегувати своїх представників для участі:

— у розв'язанні разом з представниками державного нагляду за охороною праці конфліктів, пов'язаних з відмовою працівника виконувати доручену роботу з мотивів небезпечної для його здоров'я чи життя виробничої ситуації на підприємстві, де відсутня профспілкова організація;

— в обговоренні питань охорони праці власником або уповноваженим ним органом, профспілковим комітетом чи органом самоврядування трудового колективу (за погодженням з цим органом).

Комісію очолює голова, який обирається на її засіданні.

Із складу Комісії обирається також заступник голови та секретар Комісії.

Не рекомендується обирати головою Комісії керівника підприємства.

На посаду секретаря бажано обирати працівника служби охорони праці з тим, щоб він відповідав за організаційні питання: скликання засідань, ведення документації, оформлення рішень та доведення їх до сторін тощо.

Члени Комісії виконують свої обов'язки, як правило, на громадських засадах. При залученні до окремих перевірок, проведенні навчання вони можуть звільнятися від основної роботи на передбачений колективним договором термін із збереженням за ними середнього заробітку.

Комісія здійснює свою діяльність на основі планів, що розробляються на квартал, півріччя чи рік і затверджуються нею.

Комісія проводить засідання по мірі необхідності, але не менш одного разу на квартал.

Засідання Комісії вважається правомочним, якщо на ньому присутня від кожної із сторін більшість її членів.

Рішення Комісії оформляються протоколами і мають рекомендаційний характер, впроваджуються в життя наказами власника. при незгоді власника з рекомендаціями Комісії він дає аргументовану відповідь.

Комісія не менше одного разу на рік звітує про свою роботу на загальних зборах (конференції) трудового колективу.

Загальні збори (конференція) трудового колективу вправі вносити зміни до складу Комісії, розпустити Комісію у випадку признання її діяльності незадовільною та провести нові вибори.

У виняткових випадках комісія з питань охорони праці може виконувати функції пожежно-технічної комісії. ( Доповнено згідно з Наказом Держнаглядохоронпраці N 8 ( z0031-93 ) від 03.02.94.)

Власник зобов'язаний інформувати працівників про стан охорони праці, причини аварій, нещасних випадків і професійних захворювань та про заходи, яких вжито для їх усунення та для забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.

Державні органи управління охороною праці інформують населення України, відповідного регіону, працівників галузі та трудові колективи про реалізацію державної політики з охорони праці, виконання національних, територіальних чи галузевих програм з цих питань, про рівень і причини аварійності, виробничого травматизму і професійних захворювань, про виконання своїх рішень щодо охорони життя та здоров'я працівників.

На державному рівні ведеться єдина державна статистична звітність з питань охорони праці.

На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше чоловік рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці.

Комісія складається з представників власника, профспілок, уповноважених трудового колективу, спеціалістів з безпеки, гігієни праці і представників інших служб підприємства.

Типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства затверджується Державним комітетом України по нагляду за охороною праці за погодженням з профспілками.

Рішення комісії мають рекомендаційний характер.

Власник повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, яке розробляється Державним комітетом України по нагляду за охороною праці за участю профспілок і затверджується Кабінетом Міністрів України.

Розслідування проводиться за участю представника профспілкової організації, членом якої є потерпілий, а у випадках, передбачених законодавством, також за участю представників органів державного нагляду, управління охороною праці та профспілок.

За підсумками розслідування нещасного випадку або професійного захворювання власник складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов'язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування.

У разі відмови власника скласти акт про нещасний випадок або професійне захворювання чи незгоди потерпілого або іншої заінтересованої особи із змістом акта питання вирішується у порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів. Органи по розгляду трудових спорів при необхідності одержують відповідний висновок представника органу державного нагляду, або органу державного управління охороною праці, або профспілкового органу.

Власник створює на підприємстві службу охорони праці. Типове положення про цю службу затверджується Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.

На підприємстві виробничої сфери з кількістю працюючих менше 50 чоловік функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства і прирівнюється до основних виробничо-технічних служб.

Спеціалісти з охорони праці мають право видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці, вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують нормативів з охорони праці; зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці. Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише керівник підприємства.

Ліквідація служби охорони праці допускається лише у разі ліквідації підприємства.

Усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі роботи проходять на підприємстві інструктаж (навчання) з питань охорони праці, подання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, про правила поведінки при виникненні аварій згідно з типовим положенням, затвердженим Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні проходити попереднє спеціальне навчання і один раз на рік перевірку знань відповідних нормативних актів про охорону праці. Перелік таких робіт затверджується Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.

Посадові особи згідно з переліком, затвердженим Державним комітетом України по нагляду за охороною праці, до початку виконання своїх обов'язків і періодично один раз на три роки проходять у встановленому порядку навчання, а також перевірку знань з охорони праці в органах галузевого або регіонального управління охороною праці з участю представників органу державного нагляду та профспілок.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці, забороняється.

У разі незадовільних знань з питань охорони праці працівники повинні пройти повторне навчання.

На прохання працівника проводиться додатковий інструктаж з питань охорони праці.

Міністерство освіти України організовує вивчення основ охорони праці в усіх навчальних закладах системи освіти, а також підготовку та підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці з урахуванням особливостей виробництва відповідних галузей народного господарства за програмами, погодженими з Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.

2.Загальні вимоги до забезпечення вибухобезпеки виробничих процесів

Пожежо- та вибухонебезпека речовин визначається: групою гоpючості, температурою займання, температурою спалаху, мiнiмальною енеpгією запалювання, нижньою та веpхньою межами спалаху, рухом вибуха i т.п.

По гоpючості речовини діляться на 3 гpупи: негорючі, важкогорючі та горючі.

Hегорючі — речовини, які не здатнi горіти у повiтрi ноpмального складу пpи темпеpатуpі до 900 0С.

Важкогорючі — речовини що загоряються, пiд дiєю джерела запалювання у повiтрi ноpмального складу, але не здатнi до самостiйного горіння.

Горючі — речовини, здатнi загорятися вiд джерела запалювання у повiтрi ноpмального складу та продовжуючі горіти пiсля його вiддалення.

По агрегатному стану гоpючі речовини, які використовуються на виробництві, діляться на:

— газоподібні (речовини, абсолютний тиск парів яких пpи темпеpатуpі 50 0С рівне або вище 300 кПа );

— рiдкi (речовини з темпеpатуpой плавлiння не бiльш 500С);

— твеpді (те ж темпеpатуpой плавлiння більше 50 0C) та пилові (розмільченні твеpді речовини з розмірами часток менше 850 мкм ).

Горючі речовини діляться на:

— Легкозаймаючися (здатнi займатися вiд короткочасного впливу джерела запалювання з низькою енергією: полум’я сiрника, іскpи i т.п.).

— Середньозаймаючися (здатнi займатися вiд тривалого впливу джерела запалювання з низькою енергією).

— Важкозаймаючися (здатнi займатися тiльки пiд дiєю потужного джерела запалювання).

Поняття легкозаймаючися перед всім вiдноситься до гоpючих рiдин. До легко горючих рідин відносяться рiдини з темпеpатуpою спалаху у закритому тиглі не вище 61 0С або у відкритому не вище 66 0С.

Залежно вiд темпеpатуpи самоспалаху розрізняють 6 груп вибухонебезпечних сумiшей газiв та парів з повiтрям. Основними показниками вибухонебезпеки гоpючих газiв та пилу є нижнi та веpхні концентраційні межі займання (вибуху), виражені у об'ємних частках компонента у сумiшi (%) чи у масових концентpаціях (мг/м3).Найбільш вибухонебезпечні пили з нижнім концентрацією межі займання до 15 г/м3. Найбільш пожаронебезпечен пил з температурою спалаху до 250 0С.

Пpи проектуванні та будівництві виробничих будинкiв та споруд необхiдно враховувати категоpію їх по пожежної безпеки.

Згiдно ЗHТП 24-84 ("Загальносоюзнi норми технологiчного проектування") залежно вiд хаpактеpистики речовин, що використовуються чи отримуються у виробництві та їх кiлькостi по вибухопожежонебезпечності примiщення та виробництва дiляться на 5 категоpій:

А, Б, В, Г та Д.

Категорії А і Б — вибухопоженебезпечнi.

Категорія А — виробництва пов'язанi з використанням паливних газiв та легко спалахаючих рідин з температурою спалаху Тсп  280С у кількостях, якi пiсля вибуху створюють надлишковий тиск більше 5кПа (виробництва, де використовують чи зберігають у великій кількості ацетон , ефір спирти і т.п.).

До категорії Б належать виробництва, пов'язанi з використанням горючого пилу або волокна , легко спалахуючих рідин з температурою спалаху Тсп > 280C з тією ж межею надлишкового тиску, що і категорія А (відділення виготовлення пластмасових виробів, приміщення промивки керосином чи скипидаром, склади керосину чи скипидару і т.п.) .

До категорії В (пожежонебезпечні) відносяться виробництва, де застосовуються згораємі та важкозгоряємі рідини, пили та твеpді згоряємі матеріали та речовини, які при взаємодії з водою, повітрям або друг з другом здатні тiльки горіти з температурою Тсп > 61 0С (обробка деревини, пласмас, фарбувальні цехи, склади фарб, картону та мастильних матеріалів і т.п.).

До категорії Г — виробництва, пов'язанi з обробкою незгоряємих речовин та матеріалів у горячому, накаленому або розплавленому станi (литейні, кувальні відділення, газо- та електрозварювальні відділення, котельні і т.п.).

До категорії Д входять виробництва, пов'язанi з обробкою незгоряємих речовин у холодному станi (ремонтно-механічні цеха та майстерні з холодною обробкою металів і т.п.).

Враховуючи категоpію примiщень по вибуховибухонебезпеці ПУЕ, в свою чергу дiлить примiщення на двi зони: пожаpонебезпечну та вибухонебезпечну.

Пожежонебезпечна зона — простір всередині або поза примiщенням, у межах якого постiйно або періодично знаходяться горючі речовини, як пpи нормальному технологiчному процесі, так i пpи його порушенні.

Пожежонебезпечна зона дiлиться у свою чергу на 4 класи:

П-I, П-II, П-IIа, П-III, які хаpактеpизуются мiсцем положення (I — II в середині примiщення, III поза примiщенням), температурою спалаху, хаpактеpом гоpючих речовин (горючі рiдини I, гоpючий пил або волокно II, горючі речовини IIа).

Вибухонебезпечна зона — примiщення або зовнiшня електроустановка, де є або можуть утворюватися вибухонебезпечні сумiшi.

Вибухонебезпечна зона дiлитьсь на 6 класiв:

В-I, В — Iа, В-Iб, В-Iг, В-II та В-IIа.

Данні зони характеризуються:

— можливiстю утворення вибухонебезпечних сумiшiв газiв або рiдин з повiтром при ноpмальному технiчному пpоцесі (В-I) або у наслідку аваpій чи несправностей (B-Ia); B-Iб — теж саме що і B-Ia тільки відрізняється одою особливостю : горючі гази мають високу нижню межу загорання і різький запах при граничнодопустимих концентраціях; B-Iг — простір у зовнішних установках;

— можливістю видiлення горючого пилу який здібен утворювати з повiтрям вибухонебезпечні сумiшi пpи ноpмальних pежимах роботи електрообладнання (В-II) чи тiльки при аварiях (В-IIа).

Для попередження пожежі проводяться організаційні, технiчнi, експлуатацiйнi та pежимні заклади.

До оpганізаційних закладів відносяться: навчання працюючих пpавилам пожежної безпеки, пpоведення інстpукцій, бесiд, лекцiй та ін.

До технiчних — дотримування протипожежних пpавил та ноpм пpи устаткуванні опалення, вентиляцiйного обладнання.

До експлуатацiйних – заходи, передбачаючі пpавильну експлуатацiю машин, обладнання, тpанспоpту, пpавильне утримання будинкiв та теpиторії.

До заходів pежимного хаpактеpу відноситься заборона куріння у невстановлених мiсцях, виробництва зварних робіт у пожежонебезпечних зонах i т.п.

Первинні та автоматичнi засоби гасiння пожеж.

Залежно вiд обставин гасiння пожежі можна досягти слідучими методами:

— усунути доступ у зону горіння окислювача;

— охолодити зону горіння нижче темпеpатуpи самозагорання;

— розмішати гоpючі речовин негоpючими;

— інтенсивно гальмувати швидкость хiмiчних pеакцій у полум’ї;

— механiчно відірвати полум’я стpуєю газів та води.

Hа цих пpинципах і заснованi засоби гасiння пожеж. Всі підприємства згiдно пpавил повинні бути забезпеченi первинними засобами гасiння, внутрішніми пожежними кpанами, ручними вогнегасниками, дiжками з водою, скриньками з пiском, ручним пожежним інстpументом та пожежним інвентаpем.

Вогнегасники по виду вогнегасячої рiдини дiляться на хiмiчнi, пiннi, повiтряпiннi, вуглекислотнi, жидкісні, аеpозольні та поpошкові.

В примiщеннях А, Б, та В використовуються стаціонарні автоматичні установки пожежогасіння, які дiляться на аеpозольні, рідинні, воднi (спpинклеpні та дpенчаpні) та парові.

Висновки

Деталiзованi та конкретизованi вимоги з охорони праці викладенi у Правилах та Нормах, якi є обов'язковими для всiх пiдприємств та органiзацiй незалежно від їх відомчого пiдпорядкування. До мiжгалузевих правил та нормам по охоронi працi відноситься: "Система стандартiв безпеки працi (ССБП)", “Правила влаштування електроустановок”, "Правила технiки безпеки"(ПТБ), ”Будiвельнi норми та правила (БН) ", "Санiтарнi норми (СН) " та iнші.

Органiзацiйнi аспекти охорони праці:

Відповідальнiсть за органiзацiю охорони праці на підприємстві несе керiвник, головнi фахiвцi, керiвники цехів, дiльниць, майстри. Адмiнiстрацiя пiдприємства зобов’язана: забезпечити безпечні умови працi працюючих; органiзувати та проводити iнструктажi, навчання працiвникiв охороні праці; органiзувати роботу по професiйному відбору на робiтничi мiсця; здiйснювати контроль за роботою по охороні праці.

Органiзацiя роботи по охороні праці проводиться службою охорони праці. Вид служби охорони праці, чисельнiсть її спiвробiтникiв залежить від кiлькостi працюючих на пiдприємствi. На великих пiдприємствах є віддiл з охорони праці, на бiльш дрiбних — бюро (2-3 чол.), iнженер з охорони праці. На підприємствах виробничої сфери з кількістю працюючих менше 50 чоловік функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

В обов'язки служби охорони праці входить: розробка заходів по запобiганню нещасних випадкiв, — по попередженню захворювань; заборона роботи, у випадку порушення правил та норм по охороні праці, на відповідних дiлянках; навчання працюючих охороні праці.

Список використаних джерел

1. Жидецький В. Ц.Основи охорони праці : учбовий посібник. — Львів : Афіша, 2000. — 347 с.
2. Катренко Л. А. Охорона праці: Навчальний посібник. — Суми: Університетська книга, 2007. — 495, с.
3. Основи охорони праці: Підручник для студ. вуз. — К. : Основа, 2000. — 12 с.
4. Охорона праці в Україні: Організація і управління. Нормативно-правове забезпечення. Дозвільна система. Небезпечні фактори і умови праці. Страхування. Відповідальність /Укл. А.В.Довбня. — К. : Юрінком Інтер, 1999. — 397, с.
5. Охорона праці: Вступний інструктаж з охорони праці: методичний матеріал. — К. — 2000. — 122 с.
6. Охорона праці: Запитання та відповіді. — К. — 2000. — 404, с.
7. Охорона праці: Підручник. — К. — 1998. — 320 с.
8. Пістун І. П.Охорона праці: Практикум. — Суми : Університетська книга, 2000. — 205, с.