Ораторське мистецтво

Категорія (предмет): Культурологія та мистецтво

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Дайте визначення поняття «риторика управління».

2. Охарактеризуйте види ділового спілкування.

3. Врахування вербальних та невербальних засобів впливу на співрозмовників.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Слово «оратор» — латинське й означає особу, яка виголошує промову перед аудиторією, а ораторське мистецтво характеризується вмінням мистецьки використовувати мову для справляння найбільшого впливу на слухачів. Слово «красномовство» — українського походження, означає уміння говорити красно, тобто красиво, переконливо і захоплююче. Красномовство являє собою мову змістовну, суспільно корисну і потрібну, на відміну від базікання, марнослів’я чи балаканини.

Уже в Давньому Єгипті, Ассиро-Вавилонії, Індії, Китаї ораторське мистецтво було відомим, але справжньою його батьківщиною є Давня Греція, де публічне слово мало велике суспільне значення. Оратори виступали із сенатських трибун, на народних зборах і форумах, на судових процесах і різних торжествах. Відомими риторами Давньої Греції були Демосфен, Ісократ, Есхін, Філократ, Лісій. Найблискучішим оратором у Давній Греції, володарем дум був усесвітньо відомий Демосфен, промови якого, насичені фактичним матеріалом, які містили чимало особистих спостережень, відзначалися граничною напруженістю, динамікою, аргументованістю, зрозумілістю слухачам. Для Демосфена була характерна артистична манера триматися на трибуні, що також сприяло його успіху як оратора.

Не можна заперечувати того, що гарний оратор повинний одвічно мати здібності до публічних виступів, проте, кожну людину можна навчити будувати розмову доцільно й логічно, точно й переконливо виражати думки, виявляти в публічній промові індивідуальність. Люди, наділені ораторськими здібностями, помноженими на постійну працю, досягають вершин ораторського мистецтва.

1. Дайте визначення поняття «риторика управління»

Уміння бути переконливим дуже важливо для сучасного керівника, менеджера по роботі із клієнтами, менеджера по продажах, та й для кожного, чия діяльність пов'язана зі спілкуванням і комунікацією. Мистецтво переконання — це, у першу чергу знання мовних технологій, а також уміння ясно мислити й чітко виражати свої думки [2, c. 46].

2. Охарактеризуйте види ділового спілкування

Залежно від змісту у діловому спілкуванні можуть траплятися такі його взаємозв'язані види; товариське, приятельське, робоче, випадкове, професійне, формально-поверхове.

Зрозуміло, що від виду ділового спілкування залежав зміст та відповідна поведінка сторін. Справжньою культурою ділового спілкування є уникнення приниження та образи партнера.

Історично склалися два види ділового спілкування безпосереднє і опосередковане.

Безпосереднє спілкування — це мовне спілкування у найбільш розвиненому вигляді. Воно підкріплюється мімікою жестами, інтонацією тощо. По суті, в цьому виді спілкування вся людська сутність стає своєрідним його «знаряддям» Спілкування суттєво впливає на розвиток усіх потреб людини; в ньому завжди наявний комунікативний момент.

Опосередковане спілкування виникло на основі безпосереднього. До нього відносять письмо (зауважимо: тут має місце втрата міміки, жестів, інтонації тощо), масові засоби інформування: газети, радіо, телебачення, книги, відео, комп'ютерна мережа, музичні записи тощо.

Уся система безпосереднього і опосередкованого спілкування впливає на розвиток як особистості, так і взаємин між людьми. Останнє особливо важливе, бо в процесі спілкування людина «присвоює» ті багатства, які створені і притаманні іншим, і водночас привносить у цей процес те, що вона має з власного досвіду. Невипадково говорять: 3 ким поведешся, від того і наберешся.

Ділове спілкування визначається як специфічна форма контактів і взаємодії людей, які представляють не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозиціями, вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв'язання конкретних проблем як всередині організації, так і за її межами, а також укладення контрактів, договорів, встановлення інших відносин між підприємствами, фірмами, організаціями.

Ділове спілкування на відміну від його інших видів має певні особливості, а саме:

· наявність певного офіційного статусу об‘єкту;

· спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів підтримку зв'язків між представниками взаємозацікавлених організацій;

· відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим правилам;

· передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;

· конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв'язання конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за рамки певного кола;

· взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;

· значущість кожного партнера як особистості;

· безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх внутрішній світ [4, c. 63-64].

Людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор), і людина, яка її приймає (реципієнт), у діловому спілкуванні постійно міняються місцями, завдяки чому у людей, що спілкуються, має бути однакове розуміння не тільки значень, а й змісту слів.

Ефективне ділове спілкування — це не стільки обмін значеннями, скільки обмін думками. Більше того, це пошук спільного рішення.

Здійснюються ділові взаємини у двох формах: контакту та взаємодії.

Контакт — це одиничний акт, в якому відсутня система узгодження дій партнерів стосовно один одного. Основу ж ділових взаємин партнерів складають не контакти, а їх взаємодія.

Взаємодія (інтеракція) — аспект спілкування, що проявляється в організації людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності, досягнення певної вигідної обом сторонам мети.

Під соціальною інтеракцією (від лат.іnteraction — взаємодія) розуміють безпосередню міжособистісну комунікацію (обмін символами), важливою особливістю якої визначається здатність людини «виконувати роль Іншого», Уявляти, як її сприймає партнер по спілкуванню, і відповідно інтерпретувати ситуацію та конструювати свої дії.

Змістом взаємодії між людьми є певна і специфічна для соціальної структури суспільства сукупність економічних, Правових, політичних відносин, які реалізуються у спілкуванні.

Розрізняють два типи міжособистісної взаємодії співпраця (кооперація) і суперництво (конкуренція) залежать від обраної стратегії і тактики спілкування.

У процесі спілкування знаходять свій вияв своєрідна суперечність: з одного боку, людина пристосовується життя суспільства, засвоює його досвід, добуті людство наукові і культурні досягнення, а з другого — відособлюється, формується її індивідуальна неповторність самобутність, що пояснюється його основними функціями

У спілкуванні проявляються такі основні його функції:

Інформативно-комунікативна — з нею пов'язані усі процеси, які охоплюють сутність таких складників спілкування, як передача-прийом інформації та відповідна реакція на неї.

Регулятивно-комунікативна — відбувається процес коригування поведінки, коли людина може вплинути на мотиви, мету спілкування, програму дій, прийняття рішень.

Афективно-комунікативна — відбувається взаєморегуляція та взаємокорекція поведінки, здійснюється своєрідний контроль над усією сферою діяльності партнера. Тут можуть реалізуватися можливості навіювання, наслідування, вживаються усі можливі засоби переконання.

Зміст ділового спілкування визначається потребами у співробітників державної податкової служби зв’язків з громадськістю і платниками податків, яка передбачає узгодженість дій, розуміння кожним учасником спілкування мети, завдань і специфіки цієї діяльності. Мета такого спілкування – наблизити до себе зацікавлених осіб, схилити до певних вчинків і дій, навіть змінити погляди й думку. Це визначає стратегію ділового спілкування.

З метою формування й підтримки позитивної громадської думки, досягнення бажаної поведінки громадськості використовують різні форми ділового спілкування, найпоширенішими серед яких є брифінги, прес-конференції,” круглі столи”,інтерв’ю [1, c. 84-85].

3. Врахування вербальних та невербальних засобів впливу на співрозмовників

Невербальні засоби передання інформації людина освоює раніше, ніж вербальні. Немовля починає розрізняти емоційні стани матері, реагує на інтонацію голосу, вираз обличчя, жести, дотики. У дорослих при контактах з незнайомими перше враження виникає саме завдяки засобам невербального спілкування (візуальний контакт, експресія, емпатія — здатність до співпереживання).

Одним з важливих параметрів, що характеризують невербальну комунікацію, е міжособистісний простір — дистанція, яка неусвідомлено встановлюється в процесі безпосереднього спілкування між людьми. Чим тісніші стосунки між людьми, тим менша просторова дистанція між ними в процесі спілкування. Ця дистанція залежить від національних еталонів поведінки, соціального статусу, віку, психологічних особливостей. Надто близька, як і віддалена, дистанція негативно відбивається па ефекті спілкування. «Найближче» спілкуються близькі знайомі, родичі. Збільшення міжособистісного простору може викликати неприємні почуття. Зацікавлені один в одному співрозмовники зменшують дистанцію спілкування, психічно тривожні намагаються збільшити відстань. Жінки схильні перебувати дещо ближче до співрозмовника, ніж чоловіки. Середньоєвропейські межі дистанції між співрозмовниками–друзями становлять 0,5—1,2 м (міжособистісний простір), для неформальних соціальних та ділових стосунків — 1,2—3,7 м (соціальний простір); простір, більший ніж 3,7 м, дає можливість утриматися від спілкування або перевести його в площину формальних стосунків [3, c. 49-50].

Міжособистісний простір впливає на візуальний контакт (контакт очима). Найінформативніший елемент зовнішнього вигляду людини — обличчя. Тому візуальний контакт є надзвичайно важливим у невербальному спілкуванні. Фіксація погляду на іншому означає не тільки зацікавленість, а й зосередженість. Але пильний тривалий погляд на людину викликає в неї відчуття збентеженості й може сприйматися як ознака ворожості. Взаємний візуальний контакт легше підтримувати, обговорюючи приємні питання. З того, як люди дивляться один на одного, можна з'ясувати, які між ними стосунки. Ми схильні довше дивитися па тих, ким захоплюємося, уникаємо погляду в ситуації суперництва. Підтримання візуального контакту допомагає партнеру відчути ставлення до нього співрозмовника. Погляд може регулювати розмову. Коли один з учасників діалогу закінчує говорити, то він дивиться на співрозмовника, очікуючи на продовження бесіди.

Під час спілкування інформативну функцію виконують експресивні реакції (від лат. expressio — виразність). До них належать: міміка, пантоміміка, жести, інтонація голосу. Вони характеризують інтенсивність вияву переживань людини. Характерною ознакою міміки (експресивних рухів м'язів обличчя) є її універсальність та специфічність для вираження різних емоцій. Інтерпретація емоцій пов'язана з подвійною природою міміки. З одного боку, міміка зумовлена природженими факторами відображення універсальних емоцій на обличчі, таких як жах, радість, біль. Вони зрозумілі людям різних культур. З іншого — міміка залежить від особливостей певної соціальної культури, конкретних норм, еталонів. Національні, етнічні, культурні стандарти відбиваються на мімічних реакціях, зумовлюють певну форму їх протікання. Посмішка означає позитивне ставлення до іншої людини, сльози є універсальною ознакою скорботи, одначе форма вияву цих реакцій — коли, як, як довго слід посміхатися чи плакати — залежить від національних, соціокультурних особливостей. Позитивні емоції досить рівномірно відбиваються на обох боках обличчя, негативні емоції — чіткіше на лівому боці. Найбільш експресивними є губи людини, її брови, рухи м'язів у нижній частиш обличчя [2, c. 75-77].

Емоційні переживання людини можна визначити з її пантоміміки: жестів, пози, рухів. Жести, міміка, інтонація допомагають людині, яка говорить, зосередити увагу співрозмовника, виразити своє емоційне ставлення до інформації, яку вона передає. Набір жестів, котрі застосовує людина у спілкуванні, дуже різноманітний. Загальні з них такі:

1) комунікативні жести — замінюють мовлення у спілкуванні й можуть уживатися самостійно: привітання та прощання; погрози, привертання уваги, запрошення, заборони; стверджувальні, запитувальиі, заперечувальні, подячні; брутальні й дратівні;

2) підкреслюючі жести — супроводжують мовлення людини й посилюють мовний контекст;

3)модальні жести — виразні рухи, що означають оцінку, ставлення до ситуації. До них належать жести невпевненості, страждання, роздумів, зосередженості, розпачу, від рази, здивування, незадоволення тощо.

Аналіз засобів невербальної комунікації дає змогу виявити такий аспект комунікативного процесу, як наміри його учасників. Бони справляють суттєвий вплив на характер між-особистісних стосунків.

Комунікативна взаємодія людей відбувається переважно у вербальній (словесній) формі — в процесі мовного спілкування. Його особливість полягає в тому, що воно за формою і за змістом спрямоване на іншу людину, включене в комунікативний процес, є фактом комунікації. Вербальна комунікація може бути спрямована на окрему людину, певну групу (чи навіть не мати конкретного адресата), але в будь-якому разі вона мас діалоговий характер і являє собою постійні комунікативні акти.

У процесі спілкування мовлення виконує також інформативну функцію. Виділяють інформацію інструментальну, що стосується безпосередньо засобів розв'язання певного завдання, та експресивну, що торкається оцінок, самооцінок, емоційних зв'язків між членами групи (тобто цей вид інформації мас соціально-емоційний характер). Інструментальна інформація більше пов'язана з регуляцією власне діяльності. З допомогою експресивної інформації активно регулюється взаємодія між членами групи. Між цими двома видами інформації важко провести чітке розмежування, може йтися скоріше про перевагу одного з цих видів, що визначається конкретними умовами діяльності та взаємодії.

Мовлення с засобом емоційного впливу, який стимулює або гальмує дію певного члена групи. Емоційно-позитивний вплив (заохочення) та емоційно-негативний вплив (покарання) регулюють спільні дії партнерів. Це сприяє кращому розумінню ситуативних цілей, що поліпшує ефективність групової діяльності. Без застосування комунікативних категорій «схвалення» та «несхвалення» неможлива ніяка координація спільної діяльності.

Акт вербальної комунікації — це діалог, що складається з промовляння та слухання. Вміння промовляти є давнім предметом дослідження. Існує спеціальна наука — риторика, викладається спеціальна дисципліна —ораторське мистецтво. Результати досліджень показують, що достатніми навичками вміння слухати володіє небагато людей. І. Атватер вказує на те, що слухати дуже важко. Ми насамперед зайняті власним мовленням. Крім того, якщо людина в процесі діалогу замовкла, то це ще не означає, що вола слухає. Слухання — активний процес, що вимагає уваги. Але уточнюючи, оцінюючи чи аналізуючи інформацію під час діалогу, людина більше уваги приділяє своїм справам, ніж тому, що їй говорять. Особливо це виявляється в ситуаціях конфліктного спілкування.

У діалозі нас частіше цікавить те, чи зрозумів нас інший, ніж те, чи зрозуміли ми його. Це деформує процес спілкування. Найкращий метод уникнути цього — нерефлексивне слухання. Сутність його полягає у невтручанні в мову співрозмовника (умовно-пасивне слухання).

Залежно від ситуації під час нерефлексивного слухання можуть виявлятися підтримка, схвалення, розуміння з допомогою мінімальних відповідей, що допомагають продовжити бесіду (репліки типу «так», «розумію», «це цікаво»). Такі нейтральні слова сприяють підтримці розмови, знімають напруження.

Нерефлексивне слухання доцільно застосовувати в таких ситуаціях.

1. Коли співрозмовник висловлює своє ставлення до якоїсь події. Психотерапевти застосовують цей метод па початку бесіди. Доцільно використовувати його у співбесіді під час прийому на роботу, коли потрібно більше дізнатися про людину, та при проведенні переговорів.

2. У напружених ситуаціях, коли співрозмовник прагне обговорити наболілі питання, коли він відчуває себе скривдженим або вирішує важливу проблему [7, c. 112-114].

Висновки

Епоха масової комунікації наклала свій відбиток на тематику і стиль виступів ораторів. Сучасна масова культура і причетне до неї ораторське мистецтво значною мірою прагнуть щиро чи не щиро, але допомогти людині в пошуках шляху утвердження своєї особистості. Це складний шлях, а оскільки він пов’язаний з формуванням певної світоглядної орієнтації, то кожен авторитетний апостол сучасного красномовства у першу чергу намагається визначити ці орієнтири як головні, переконати своїх слухачів у їх привабливості і незаперечній першості.

Ораторське мистецтво стало визначним суспільним явищем, що досягнуло високого рівня ще в стародавньому світі: Єгипті, Ассірії, Китаї. Однак саме Давня Греція визнається батьківщиною красномовства, де почала складатись його теорія.

Красномовство досягло значної досконалості завдяки софістам, які вміли майстерно вести суперечку, відзначались кмітливістю в будь-яких словесних баталіях. Однак софістична система суджень склалась як система продуманого використання в полеміці неправильних доказів. Не випадково найбільш відомим постулатом софістики був вислів найвидатнішого із софістів – політичного діяча Протагора: „Про будь-який предмет можна висловити два судження, протилежних одне одному”.

Списоквикористаної літератури

1. Мацько, Любовь Iванiвна. Риторика : Навч. посiб. для студ. вузiв / Л. I. Мацько, О. М. Мацько. — К. : Вища шк., 2003. — 311 с.

2. Абрамович, Семен Дмитрович. Риторика загальна та судова : Навч. посiб. / С. Д. Абрамович, В. В. Молдован, М. Ю. Чикарькова. — К. : Юрiнком Iнтер, 2002. — 416 с.

3. Абрамович С. Риторика : Навч. посiб. для студ. гуманiт. спец. вузiв / С. Д. Абрамович, М. Ю. Чiкарькова. — Л. : Свiт, 2001. — 239 с.

4. Шейнов, Виктор Павлович. Риторика / В.П. Шейнов. — Минск : Амалфея, 2000. — 592 с.

4. Зарецкая, Елена Наумовна. Риторика : теория и практика речевой коммуникации / АНХ при Правительстве РФ. — М. : Дело, 1998. — 478 с.

5. Введенская, Людмила Алексеевна. Риторика и культура речи : Учеб. пособие для вузов / Л. А. Введенская, Л. Г. Павлова. — 3-е изд. — Ростов н/Д : Феникс, 2003. — 544 с.

6. Александров Д. Риторика : Учеб. пособие для студентов вузов / Д. Н. Александров. — 3-е изд. — М. : Флинта : Наука, 2004. — 623 с.

7. Рогожкин А. Риторика : Учеб. пособие для студентов юрид. специальностей / А. В. Рогожкин. — Донецк : ДЮИ МВД, 2004. — 187 с.

8. Сагач Г. Риторика : Навч. посiб. для серед. i вищих навч. закладiв / Галина Сагач. — Вид. 2-ге. — К. : Iн Юре, 2000. — 565 с. 11. Колотiлова, Н. А. Риторика : навч. посiб. для студ. вузiв / Н. А. Колотiлова. — К. : Центр учбов. л-ри, 2007. — 230 с.