Організація і ефективність управління фінансовими ресурсами підприємства

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ.

1.1.Сутність, склад та потенціал фінансових ресурсів.

1.2. Формування фінансових ресурсів з урахуванням операційного лівереджу та ефекту фінансового важеля.

1.3. Показники, що характеризують управління фінансовими ресурсами підприємства

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ТА ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЇХ НА ПІДПРИЄМСТВІ.

2.1. Загальна характеристика підприємства та оцінка стану його фінансових ресурсів.

2.2. Основні показники формування фінансових ресурсів.

2.3. Аналіз прибутку за факторами в системі CVP.

2.4. Амортизаційна політика та використання амортизації на підприємстві.

2.5 Аналіз ліквідності підприємства.

2.6. Аналіз фінансової сталості підприємства.

РОЗДІЛ 3 . ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СТРУКТУРИ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА ТА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ..

3.1. Обґрунтування ефективного використання фінансових ресурсів.

3.2. Прогнозна модель формування фінансових ресурсів та їх оптимізація.

3.3. Оцінка ефективної фінансової політики формування фінансових ресурсів підприємства.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ.

ВСТУП

Актуальність. З переходом економіки України до ринкових відносин, підвищується самостійність підприємств, їх економічна і юридична відповідальність. Різко зростає значення фінансової стійкості суб'єктів господарювання. Все це значно збільшує роль раціонального управління фінансовими ресурсами підприємства.

Рано або пізно керівники підприємства стикаються з проблемами управління фінансовими ресурсами: з'ясовується, що показники і процедури, що використовувалися раніше для планування діяльності підприємства, наприклад обсяг виробленої продукції, не дозволяють йому успішно конкурувати через високу собівартість продукції і поява конкурентів не тільки починає перешкоджати отриманню звичних прибутків, але зводить іноді прибуток до нуля.

Розуміння того, що на підприємстві необхідно міняти систему управління, знижувати витрати, більш ефективно управляти фінансовими ресурсами приходить швидко. Питання в тому, як це зробити? Як підрахувати істинну собівартість виду продукції, як спланувати закупівлю запасах, що є, у вдосконалення яких процесів насамперед необхідно інвестувати кошти і т. д. Розгляду цих питань присвячена ця робота.

Мета роботи- проаналізувати організацію і ефективність управління фінансовими ресурсами підприємства, що досліджується, виявити основні проблеми в управлінні фінансами і дати рекомендації по удосконаленню напрямків ефективного використання фінансовими ресурсами.

Стратегічними задачами розробки рекомендацій були:

— максимізація прибутку підприємства;

— оптимізація структури підприємства і підвищення його фінансової стійкості;

— забезпечення інвестиційної привабливості підприємства;

— створення ефективного механізму управління фінансовими ресурсами.

Об'єктом дослідженняє ВАТ «Завод «Маяк», яке спеціалізується на розробці, виготовленні, реалізації радіоелектронної апаратури та приладів побутового і виробничо-технічного призначення, товарів широкого вжитку, деталей, вузлів та інших видах виробничої діяльності.

Предметом дослідження є теоретичні аспекти дослідження управлінням фінансовими ресурсами підприємства.

Інформаційною базою фінансового аналізу була бухгалтерська звітність підприємства за 2005, 2006 роки, а саме: бухгалтерський баланс (форма № 1 по ОКУД), звіт про фінансові результати (форма № 2 по ОКУД) і інші. При висвітленні теоретичних питань управління фінансовими ресурсами були використані різні учбові посібники, статті з періодичних видань.

Структура роботи: робота складається з вступу, 3-х розділів, висновків та рекомендацій, списку використаних джерел (33), додатків та має загальний обсяг 109сторінок.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ

1.1.Сутність, склад та потенціал фінансових ресурсів

Ринкова економіка, при всій різноманітності її моделей, відомих світовій практиці, характеризується тим, що являє собою соціально орієнтоване господарство, що доповняється державним регулюванням. Величезну роль як у самій структурі ринкових відносин, так і в механізмі їх, регулювання зі сторони держави грають фінанси. Вони невід'ємна частина ринкових відносин і одночасно важливий інструмент реалізації державної політики. Ось чому сьогодні як ніколи важливо добре знати природу фінансів, глибоко розбиратися в умовах їх функціонування, бачити способи найбільш повного їх використання в інтересах ефективного розвитку суспільного виробництва.

У структурі фінансових взаємозв'язків народного господарства фінанси підприємств займають початкове, визначальне положення, оскільки обслуговують основну ланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні й нематеріальні блага і формується переважаюча маса фінансових ресурсів країни.

Управління фінансовими ресурсами підприємства — це сукупність цілеспрямованих методів, операцій, важелів, прийомів впливу на різноманітні види фінансів для досягнення певного результату [21, с. 48].

Фінансові ресурси підприємства — це частина грошових коштів у формі прибутків і зовнішніх надходжень, призначених для виконання фінансових зобов'язань і здійснення витрат по забезпеченню розширеного відтворювання [21, с. 48].

Фінансові ресурси й капітал являють собою головні об'єкти дослідження фінансів підприємства. В умовах регульованого ринку частіше застосовується поняття "капітал", який є для фінансиста реальним об'єктом і на який він може впливати постійно з метою отримання нових прибутків підприємства. Таким чином, капітал — це частка фінансових ресурсів, введених підприємством в оборот і в дію, що приносять прибутки від цього обороту. У такому значені капітал виступає як перетворена форма фінансових ресурсів [21, с. 50].

У такому трактуванні принципова відмінність між фінансовими ресурсами й капіталом підприємства полягає в тому, що на будь-який момент часу фінансові ресурси більше або рівні капіталу підприємства. Однак це не означає, що чим більше розмір капіталу наближається до розміру фінансових ресурсів, тим ефективніше підприємство працює.

У реальному житті рівності фінансових ресурсів і капіталу у працюючої підприємства не буває. Фінансова звітність будується так, що різницю між фінансовими ресурсами й капіталом не можна виявити. Справа в тому, що в стандартній звітності представлені не фінансові ресурси як такі, а їх перетворені форми — зобов'язання й капітал.

У практичній діяльності люди стикаються, як правило, не з категоріями, а з їх, перетвореними формами, тому в стандартній фінансовій звітності з практичної доцільності відбиваються саме вони.

С визначення фінансових ресурсів слідує, що за походженням вони розділяються на внутрішні (власні) і зовнішні (залучені). У свою чергу внутрішні в реальній формі представлені в стандартній звітності у вигляді чистого прибутку й амортизації, а в перетвореній формі — у вигляді зобов'язань перед службовцями підприємства, чистий прибуток являє собою частину прибутків підприємства, яка утвориться після вирахування із загальних сум прибутків обов'язкових платежів — податків, зборів, штрафів, пені, неустойок, частини процентів і інших обов'язкових виплат [21, c. 51]. Чистий прибуток знаходиться в розпорядженні підприємства і розподіляється за рішеннями її керівних органів.

Зовнішні або залучені фінансові ресурси діляться також на дві групи: власні й позикові. Такий розподіл, зумовлений формою капіталу, в якій він вкладається зовнішніми учасниками в розвиток даної підприємства: як підприємницький або як позиковий капітал. Відповідно результатом вкладень підприємницького капіталу є утворення залучених власних фінансових ресурсів, результатом вкладень позикового капіталу — позикових коштів.

Підприємницький капітал являє собою капітал, вкладений (інвестований) у різні підприємства з метою отримання прибутку і прав на управління підприємством.

Позиковий капітал — це грошовий капітал, наданий у борг на умовах повернення й платності. На відміну від підприємницького капіталу позиковий не вкладається у підприємство, передається їй у тимчасове користування з метою отримання процента [32, с. 183]. Цим видом бізнесу займаються спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (банки, кредитні об'єднання, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди і т.д.).

У реальному житті підприємницький і позиковий капітали тісно пов`язані. Сучасне ринкове господарство вельми диверсифіковане, тобто розосередити як по видах діяльності, так і в просторі. Диверсифікація сьогодні є одним із найважливіших чинників забезпечення стабільності й стійкості ринкового господарства і його фінансової системи. Але поглиблення диверсифікації неминуче веде до ускладнення фінансових потоків і капіталу, розширення застосування у фінансовій практиці спеціальних інструментів, що істотно ускладнює фінансову роботу підприємства.

Всі фінансові ресурси підприємства як внутрішні, так і зовнішні в залежності від часу, протягом якого вони знаходяться в розпорядженні підприємства, діляться на короткострокові (до одного року) і довгострокові (понад одного року). Цей розподіл досить умовний, а масштаб тимчасових інтервалів залежить від фінансового законодавства конкретної країни, правил ведення фінансової звітності, національних традицій.

У реальному житті, тривалий час, капітал у грошовій формі залишатися не може, оскільки він повинен заробляти нові прибутки. Перебуваючи в грошовій формі у вигляді залишків грошових коштів у касі підприємства або на її розрахунковому рахунку в банку вони не приносять прибутків підприємством або майже не приносять. Перетворення капіталу з грошової форми в продуктивну називається фінансуванням.

Прийнято розрізнювати дві форми фінансування: зовнішнє й внутрішнє. Такий розподіл, зумовлений жорстким зв'язком між формами фінансових ресурсів і капіталу підприємства з процесом фінансування [32, с. 184]. Характеристика видів фінансування представлена в таблиці 1.1.

Власні залучені фінансові ресурси — це базова частина всіх фінансових ресурсів підприємства, яка базується на момент створення підприємства і знаходиться в її розпорядженні протягом усьому її життя. Цю частину фінансових ресурсів прийнято називати статутним фондом або статутним капіталом підприємства [32, с. 197]. У залежності від організаційно-правової форми підприємства її статутної капітал формується за рахунок випуску і подальшого продажу акцій (звичайних, привілейованих або їх комбінації), вкладень у статутній капітал паїв, часткою і т.д. За час життя підприємства її статутної капітал може дробитися, меншати й збільшуватися, в тому числі за рахунок частини внутрішніх фінансових ресурсів підприємства.

Джерелами власних фінансових ресурсів є:

1) статутний капітал (кошти від продажу акцій і пайові внески учасників);

2) резерви, накопичені підприємством;

3) інші внески юридичних і фізичних осіб (цільове фінансування, добродійні внески й інше.).

Структура власного капіталу підприємства представлена на рис. 1.1

При створенні підприємства джерелом придбання основних коштів, нематеріальних активів, оборотних коштів є статутний капітал. За рахунок нього створюються необхідні умови для здійснення підприємницької діяльності. Статутної капітал являє собою суму коштів, наданих власниками для забезпечення статутної діяльності підприємства.

Зміст категорії «статутний капітал» залежить від організаційно правової форми підприємства:

— для державного підприємства вартісна оцінка майна, закріпленого державою за підприємством на праві повного господарського ведення;

— для товариства з обмеженою відповідальністю сума часткою власників;

— для акціонерного товариства сукупна номінальна вартість акцій усіх типів;

— для виробничого кооперативу вартісна оцінка майна, наданого учасниками для ведення діяльності;

— для орендного підприємства сума внесків працівників підприємства;

— для підприємства іншої форми, виділеного на самостійний баланс, — вартісна оцінка майна, закріпленого його власником за підприємством на праві повного господарського ведення [32, с. 214].

При створенні підприємства, внесками в його статутний капітал можуть бути грошові кошти, матеріальні й нематеріальні активи. У момент передачі активів у вигляді внеску в статутній капітал право власності на них переходить до господарюючого суб'єкта, тобто інвестори втрачають (певною мірою) права власності на ці об'єкти. Таким чином, у разі ліквідації підприємства або виходу учасника зі складу суспільства або товариства він має право лише на компенсацію своєї частки в рамках залишкового майна, але не на повернення об'єктів, переданих їм у свій час у вигляді внеску в статутній капітал. Статутний капітал, отже, відображає суму зобов'язання підприємства перед інвесторами.

Статутний капітал формується при первинному інвестуванні коштів. Його величина оголошується при реєстрації підприємства, а будь-які коректування розміру статутного капіталу (додаткова емісія акцій, зниження номінальної вартості акцій, внесення додаткових внесків, прийом нового учасника, приєднання частки прибутку й інше.) допускаються лише у випадках і в порядку, передбачених чинним законодавством і засновницькими документами [32, с. 215].

Формування статутного капіталу може супроводжуватись утворенням додаткового джерела коштів емісійного прибутку. Це джерело виникає у випадку, коли в ході первинної емісії акції продаються по ціні вище за номінал. При отриманні цих сум вони зараховуються в додатковий капітал.

У процесі виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг створюється нова вартість, яка визначається сумою виручки від реалізації.

Виручка від реалізації є основним джерелом відшкодування затрачених на виробництво продукції (робіт, послуг) коштів, формування фондів грошових коштів, її своєчасне надходження забезпечує безперервність кругообігу коштів, безперебійності процесу діяльності підприємства. Невчасне надходження виручки спричиняє перебої у діяльності, зниження прибутку, порушення договірних зобов'язань, штрафні санкції.

Використання виручки відображає початковий етап розподільних процесів. З отримані виручки підприємство відшкодовує матеріальні витрати на сировині, матеріали, паливо, електроенергію, інші предмети труда, а також надані підприємству послуги. Подальший розподіл виручки пов'язаний з формуванням амортизаційних відрахувань як джерела відтворювання основних фондів і нематеріальних активів. Частина виручки, що залишилася — це валовий прибуток або знову створена вартість, яка прямує на оплату труда й формування прибутку підприємства, а також на відрахування у позабюджетні фонди, податки (крім податку на прибуток), інші обов'язкові платежі [32, с. 217].

Надходження виручки від реалізації свідчить про завершення кругообігу коштів. До надходження виручки витрати виробництва й звернення фінансуються за рахунок джерел формування оборотних коштів. Результат кругообігу вкладених у діяльність коштів відшкодування витрат і створення власних джерел фінансування: амортизаційних відрахувань і прибутку.

Прибуток і амортизаційні відрахування є результатом кругообігу коштів, вкладених у виробництво, і відносяться до власних фінансових ресурсів підприємства, якими вони розпоряджаються самостійно. Оптимальне використання амортизаційних відрахувань і прибутку за цільовим призначенням дозволяє відновити виробництво продукції на розширеній основі[32, с. 217].

Призначення амортизаційних відрахувань — забезпечувати відтворювання основних виробничих фондів і нематеріальних активів. Амортизація по своїй економічній суті — це процес поступового перенесення вартості основних коштів і нематеріальних активів (а також малоцінних та швидкозношуваних предметів) по мірі їх зносу на продукцію, що виробляється, перетворення в процесі реалізації у грошову форму й накопичення ресурсів для подальшого відтворювання активів, які амортизуються [32, с. 218]. Це цільове джерело фінансування інвестиційного процесу.

Прибуток як економічна категорія — це чистий прибуток, створений додатковим трудом. Прибуток це економічний показник, що характеризує фінансові результати підприємницької діяльності. Крім того, через прибуток реалізовується принцип матеріальної зацікавленості в процесі її розподілу й використання, а також принцип матеріальної відповідальності. Нарешті, прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства — це багатоцільове джерело фінансування його потреб, але основні напрями її використання можна визначити як накопичення й споживання [ 17, с. 160]. Пропорції розподілу прибутку на накопичення й споживання визначають перспективи розвитку підприємства.

Прибуток є джерелом фінансування різних за економічному змістом потреб. При її розподілі перетинаються інтереси як товариства загалом в особі держави, так і підприємницькі інтереси підприємств і їх контрагентів, інтереси окремих працівників. На відміну від амортизаційних відрахувань прибуток не залишається повністю в розпорядженні підприємства, її значна частина у вигляді податків поступає до бюджету, що визначає ще одна сферу фінансових відносин, які виникають між підприємством і державою з приводу розподілу створеного чистого прибутку.

Розподіл частки прибутку, що залишилася після цього — прерогатива підприємства.

Амортизаційні відрахування й частка прибутку, що направляється на накопичення, складають грошові ресурси підприємства, що використовуються на його виробниче і науково — технічний розвиток, формування фінансових активів — придбання цінних паперів, внески в статутній капітал інших підприємств і т. п. Друга частка прибутку, що використовується на накопичення, прямує на соціальний розвиток підприємства. Частка прибутку використовується на споживання, внаслідок чого виникають фінансові відносини між підприємством і особами, як зайнятими, так і не зайнятими на підприємстві.

Розподіл прибутку може проводитися шляхом утворення спеціальних фондів — фонду накопичення, фонду споживання, резервних фондів — або шляхом безпосереднього витрачання чистого прибутку на окремі цілі. У першому випадку на підприємстві додатково складаються кошториси витрачання фондів споживання й накопичення як додаток до фінансового плану. У другому випадку розподіл прибутку відбивається у фінансовому плані [17, с. 168].

Фонд накопичення використовується на науково — дослідницькі, проектні, конструкторські й технологічні роботи, розробку й освоєння нових видів продукції, технологічних процесів, на витрати, пов'язані з технологічним переозброєнням і реконструкцією, на погашення довгострокових позик і сплату процентів по них, сплату процентів по короткострокових позиках поверх сум, що відносяться на собівартість продукції, приріст оборотних коштів, витрат на проведення природоохоронних заходів, внески як внески засновників у створення статутних капіталів інших підприємств, асоціаціям, концернам, якщо підприємство входить в їх склад, і інше [17,c. 169].

Фонд споживання використовується на соціальний розвиток і соціальні потреби. За рахунок нього фінансуються витрати по експлуатації об'єктів соціально-побутового призначення, що знаходяться на балансі підприємства, будівництво об'єктів невиробничого призначення, проведення оздоровчих і культурно-масових заходів, здійснюється виплата деяких спеціальних премій, надання матеріальною допомоги, доплата до пенсій, компенсація дорожчання вартості живлення в столових і буфетах і т.п.

Прибуток основне джерело формування резервного фонду. Цей капітал призначений для відшкодування непередбачених утрат і можливих збитків від господарської діяльності, тобто є страховим за своїй природою. Порядок формування резервного капіталу визначається нормативними документами, регулюючими діяльність підприємства даного типу, а також його статутними документами.

У сучасних умовах господарювання розподіл і використання амортизаційних відрахувань і прибутку на підприємствах не завжди супроводжуються створенням відособлених грошових фондів. Амортизаційний фонд як такий не формується, а розв'язання питання про розподіл прибутку у фонди спеціального призначення залишене в компетенції підприємства, але це не міняє суті розподільних процесів, що відображають використання фінансових ресурсів підприємства.

Додатковий капітал як джерело коштів підприємства утвориться, як правило, внаслідок переоцінки основних коштів і інших матеріальних цінностей. Нормативними документами забороняється використання його на цілі споживання. В бухгалтерському звіті форма № 1 додатковий капітал має код 330 [16].

Специфічним джерелом коштів є фонди соціального призначення і цільового фінансування: безвідплатно отримані цінності, а також безповоротні і поворотні державні асигнування на фінансування невиробничої діяльності, пов'язаної із змістом об'єктів соціально-культурного і комунально-побутового призначення, на фінансування витрат, що знаходяться на повному бюджетному фінансуванні й інші [17, с. 172].

Оскільки фінанси підприємства як відношення є частиною економічних відносин, виникаючих у процесі господарської діяльності, принципи їх, організації визначаються основами господарської діяльності підприємств. Виходячи з цього, принципи організації фінансів можна сформулювати таким чином: самостійність в області фінансової діяльності, самофінансування, зацікавленість у підсумках фінансово — господарської діяльності, відповідальність за її результати, контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємства.

Самофінансування — обов'язкова умова успішної господарської діяльності підприємств в умовах ринкової економіки. Цей принцип базується на повній окупності витрат по виробництву продукції й розширенню виробничо-технічної бази підприємства, він означає, що кожне підприємство покриває свої поточні й капітальні витрати за рахунок власних джерел. Принцип самофінансування поки не може бути забезпечений на підприємствах, що випускають необхідну споживачеві продукцію з високими витратами на її виробництво і що не забезпечують достатній рівень рентабельності з різних об'єктивним причин. До них відносяться підприємства житлово-комунального господарства, пасажирського транспорту, сільськогосподарські й інші підприємства, одержуючи асигнування з бюджету. Теж характерно і для підприємств оборонного значення, господарська діяльність яких не може вважатися підприємницькою і фінансується за рахунок коштів, отриманих від реалізації продукції [32, с. 237].

При тимчасовій недостатності в коштах потреба в них може забезпечуватися за рахунок позикових фінансових ресурсів.

Залучені позикові фінансові ресурси підприємства найчастіше зустрічаються у формі:

— банківських кредитів і позик;

— коштів від випуску й продажу облігацій підприємства;

— позик від інших небанківських суб'єктів ринку.

В умовах вітчизняної практики залучення фінансових ресурсів на поворотній основі від банківських і небанківських організацій має принципове значення. У загальноприйнятому розумінні кредити й позики можуть видавати виключно кредитні інститути — банки. Отримані підприємством позики на поворотній основі від небанківських організацій згідно з чинним законодавством є прибутком підприємства й обкладаються відповідною ставкою податку.

У ринковій економіці найбільш поширеною формою залучення позикових коштів на довгостроковій основі є облігаційна позика, що випускається акціонерним товариством на термін не менше за один рік, а також — емісія пайових цінних паперів. У практиці фінансового менеджменту в умовах ринку відомі й інші прийоми фінансування діяльності підприємства, що застосовуються самостійно або в комбінації з емісією основних цінних паперів. До них відносяться опціони, заставні операції, лізинг, френчайзинг [32, с. 239].

1.2. Формування фінансових ресурсів з урахуванням операційного лівереджу та ефекту фінансового важеля

Оптимізація фінансової структури капіталу підприємства є однієї з найбільш важливих і складних задач фінансового менеджменту. Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення його власних і позикових джерел, при якому забезпечується оптимальне співвідношення між рівнем рентабельності власного капіталу й рівнем фінансової стійкості, тобто максимізується ринкова вартість підприємства (чи його акцій).

У процесі оптимізації фінансової структури капіталу варто враховувати основні особливості кожної з його складових частин.

Власний капітал характеризується наступними основними позитивними особливостями:

1. Простотою залучення, тому що рішення, зв'язані зі збільшенням власного капіталу, приймаються фінансовими менеджерами підприємства без необхідності одержання згоди інших суб'єктів, що хазяюють.

2. Високою віддачею за критерієм норми прибутку на вкладений капітал, тому що в цьому випадку не потрібно сплата позичкового відсотка (відсотка за кредит).

3. Зниженням ризику фінансової стійкості й банкрутства підприємства [18, с. 145].

Разом із тим йому властиві наступні недоліки:

1. Обмежений обсяг залучення, а отже, і можливостей істотного розширення господарської діяльності при сприятливій кон'юнктурі.

2. Не використовувана можливість приросту рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикового капіталу (у цьому випадку коефіцієнти економічної й фінансової рентабельності рівнозначні).

Таким чином, підприємство, що використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість (його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці), але обмежує темпи свого розвитку й можливості приросту прибутку на вкладений власний капітал (у зв'язку з неможливістю розширення господарської діяльності за рахунок використання позикового капіталу) [18, с. 146].

Позиковий капітал характеризується наступними позитивними особливостями:

1. Досить широкими можливостями залучення (особливо при наявності чи гарантії застави).

2. Збільшенням фінансового потенціалу підприємства при необхідності істотного зростання темпів росту обсягу господарської діяльності.

3. Можливістю збільшувати приріст рентабельності власного капіталу (за рахунок забезпечення розширення господарської діяльності).

У той же час використання позикового капіталу має наступні недоліки:

1. Складність залучення, тому що воно залежить від рішення інших суб'єктів, що хазяюють, (кредиторів), що при визначеному негативному іміджу підприємства взагалі можуть відмовити у видачі кредиту.

2. Необхідність надання відповідних сторонніх гарантій (страхових компаній, інших суб'єктів, що хазяюють,) чи застави. При цьому гарантії надаються, як правило, на платній основі.

3. Зниження норми рентабельності активів, тому що прибуток підприємства зменшується на суму виплачуваних відсотків за кредит.

4. Зниження рівня фінансової стійкості підприємства, а відповідно зростання ризику банкрутства [18, с. 147].

Таким чином, підприємство, що використовує позиковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку й можливості приросту рентабельності власного капіталу, однак утрачає свою фінансову стійкість (при збільшенні далі позикового капіталу коефіцієнт автономії прагне до нуля).

Для виміру сукупних економічних результатів, що досягаються при різному співвідношенні власного й позикового капіталу підприємства, використовується показник "фінансовий лівередж". Фінансовий лівередж вимірює ефект, що полягає в підвищенні рентабельності власного капіталу за допомогою збільшення частки позикового капіталу в загальній його сумі [29, с. 71]. Для розрахунку ефекту фінансового лівереджу використовується наступна формула:

ЭФЛ = (Ра — ПС) х ЗК : СК,

де ЭФЛ— ефект фінансового лівереджу, що полягає в приросту рентабельності власного капіталу, %.

Ра—рівень рентабельності використання активів підприємства, %;

ПС —ставка відсотка за кредит;

ЗК—сума (чи питома вага) позикового капіталу;

СК—сума (чи питома вага) власного капіталу.

Як видно з приведеної формули, вона має дві складові, котрі носять наступні назви:

1) Диференціал фінансового лівереджу (Ра — ПС), що характеризує різницю між рівнем рентабельності активів підприємства і рівнем ставки відсотка за кредит.

2) Коефіцієнт фінансового лівереджу (ВК : СК), що характеризує обсяг позикового капіталу, що приходиться на одиницю власного капіталу підприємства [29, с. 72].

Виділення цих складових дозволяє цілеспрямовано керувати збільшенням ефекту фінансового лівереджу при формуванні структури капіталу.

Так, якщо диференціал фінансового лівереджу має позитивне значення, те будь-яке збільшення коефіцієнта фінансового лівереджу буде приводити до росту його ефекту. Відповідно, чим вище позитивне значення диференціала фінансового лівереджу, тим вище за інших рівних умов буде його ефект.

Однак ріст ефекту фінансового лівереджу має визначені межі зниження фінансової стійкості підприємства в процесі підвищення використовуваної частки позикового капіталу приводить до збільшення ризику його банкрутства, що змушує кредиторів збільшувати рівень ставки відсотка з урахуванням включення в неї премії за додатковий фінансовий ризик. При визначеному (високому) коефіцієнті фінансового лівереджу його диференціал може бути зведений до нуля (при який використання позикового капіталу не дає приросту рентабельності власного капіталу). Більш того, в окремих випадках диференціал фінансового лівереджу може мати негативну величину, при якій рентабельність власного капіталу знизиться (частина прибутку, генерує власним капіталом, буде йти на обслуговування використовуваного позикового капіталу по високих ставках відсотка) [29, с. 75].

Таким чином, збільшення коефіцієнта фінансового лівереджу доцільно за умови, що його диференціал більше нуля. Негативне значення диференціала фінансового лівереджу веде до зниження рентабельності власного капіталу.

Розрахунок ефекту фінансового лівереджу дозволяє визначити оптимальну структуру капіталу з позицій найбільш вигідного його використання, тобто виявити границю граничної частки використання позикового капіталу для кожного конкретного підприємства.

Однак розрахунковий показник граничної частки використання позикового капіталу не завжди відповідає менталітету керівників підприємства (чи його власників) у частині достатньої його фінансової стійкості і рівня ризику банкрутства. З цих позицій поріг граничної частки використання позикових засобів при формуванні фінансової структури капіталу підприємства може бути знижений (природно більш високий рівень фінансової стійкості підприємства буде в цьому випадку досягнуть за рахунок визначеного зниження можливої ефективності використання власного капіталу) [29, с. 81].

Ефект операційного важеля.

У фінансовому менеджменті застосовуються два основних підходи до максимізації маси і темпів нарощування прибутку:

Зіставлення виторгу від реалізації із сумарними, а також перемінними й постійними витратами застосовується не тільки для розрахунку максимальної маси прибутку, але і для визначення найвищих темпів її приросту.

Комбінування цих двох підходів у залежності від цілей аналізу дає відмінні практичні результати.

Відповідно до Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку № 16 “Витрати”, затверджений наказом Міністерство Фінансів України від 31,12,99 року №318, визначає роз’яснення значення змінних та постійних витрат на підприємстві [15]. До змінних витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюють прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загально-виробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду. До постійних витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності [29, с. 92].

Валовий доходвід реалізації продукції формується під впливом двох основних факторів:

1) ціни реалізації одиниці продукції;

2) кількості реалізованої продукції.

Обоє ці фактора впливають на суму валового доходу: зі збільшенням розміру кожного з цих факторів відповідно зростає і сума валового доходу від реалізації продукції і в остаточному підсумку (за інших рівних умов) — сума балансового прибутку [29. с. 93].

Рисунок 1.2. Механізм формування балансового прибутку від реалізації продукції відповідно до системи аналізу "взаємозв'язок витрат, обсягу реалізації і прибутку"

Чистий доход від реалізації продукції (при незмінному обсязі валового доходу) формується під впливом одного фактора — суми податкових платежів, що входять у ціну продукції. Ця сума визначається фіксованими ставками податкових платежів окремих видів стосовно суми реалізованої продукції — чим вище ці ставки, тим нижче за інших рівних умов сума чистого доходу [29, с. 94].

Внесок у прибуток (чи внесок) при незмінному обсязі чистого доходу від реалізації продукції формується під впливом одного фактора — суми перемінних витрат. Цей фактор впливає на формування суми внеску — чим вище сума перемінних витрат, тим нижче (за інших рівних умов) буде сума внеску, а відповідно і сума балансового прибутку від реалізації продукції [29, с. 95].

Балансовий прибуток від реалізації продукції при незмінному обсязі внеску формується потім під впливом одного фактора — суми постійних витрат. Цей фактор впливає на формування балансового прибутку — чим вище сума постійних витрат, тим нижче (за інших рівних умов) буде сума балансового прибутку.

Отже, сумарні витрати підприємства — як виробничі, так і невиробничі, незалежно від того, чи відносяться вони на чи собівартість на фінансові результати — можна розділити на три основні категорії:

Перемінні(чипропорційні)витрати зростають або зменшуються пропорційно обсягу виробництва. Це витрати на закупівлю сировини й матеріалів, споживання електроенергії, транспортні витрати, торгово-комісійні й інші витрати [21, с. 118].

Постійні (непропорційні чи фіксовані) витрати не випливають за динамікою обсягу виробництва. До таких витрат відносяться амортизаційні відрахування, відсотки за кредит, орендна плата, оклади управлінських працівників, адміністративні витрати і т.п. [21, с. 118].

Постійні витрати не залежать від виторгу від реалізації лише доти, поки інтереси подальшого її нарощування не зажадають збільшення виробничих потужностей, чисельності працівників, а також росту апарата керування. На відміну від перемінних, велику частину постійних витрат при звуженні діяльності підприємства й зниженні виторгу від реалізації не так-то легко зменшити. Дійсно, і в періоди «охолодження» підприємство змушене нараховувати в колишніх розмірах амортизацію (якщо, звичайно, не розпродавати устаткування), виплачувати відсотки по раніше отриманих кредитах (а дострокове відшкодування заборгованості проблематично при падінні виторгу від реалізації), платити заробітну плату (тому що масштабне звільнення надлишкової кількості постійних працівників — справа дуже хворобливе).

Змішані витратискладаються з постійної і перемінної частин. Приклади таких витрат: поштові й телеграфні витрати, витрати на поточний ремонт устаткування і т.п. Надалі величиною змішаних витрат можна зневажити заради ясності викладу. При конкретних же розрахунках, якщо вам необхідна точність, прийдеться виділяти постійну і перемінну «частки» у змішаних витратах і зараховувати ці «частки» до постійного і перемінним витрат відповідно. Щоб не затемнювати суть справи, абстрагуємося зараз також від податку на додаткову вартість (будемо брати відразу чистий виторг від реалізації) і податку на прибуток [21, с. 119].

Яка практична користь від класифікації витрат на перемінні й постійні?

По-перше, такий розподіл допомагає вирішити задачу максимізації маси і приросту прибутку за рахунок відносного скорочення тих чи інших витрат.

По-друге, ця класифікація дозволяє судити про окупність витрат і дає можливість визначити «запас фінансової міцності» підприємства на випадок ускладнення кон'юнктури й інших утруднень. Ця класифікація необхідна для операційного аналізу.

Мабуть, самим витонченим і ефективним методом рішення взаємозалежних задач, а якщо брати ширше — фінансового аналізу з метою оперативного і стратегічного планування служить операційний аналіз, називаний також аналізом «Витрати — Обсяг — Прибуток»

Аналіз «Витрати — Обсяг — Прибуток» служить для відповіді на найважливіші питання, що виникають перед фінансистами підприємства на всіх основних етапах його грошового обігу.

Ключовими елементами операційного аналізу служать: операційний важіль, поріг рентабельності й запас фінансової міцності підприємства. Операційний аналіз — невід'ємна частина управлінського обліку. На відміну від зовнішнього фінансового аналізу, результати операційного (внутрішнього) аналізу можуть складати комерційну таємницю підприємства.

Дія операційного (виробничого, господарського) важеля виявляється в тім, що будь-яка зміна виторгу від реалізації завжди породжує більш сильна зміна прибутку.

У практичних розрахунках для визначення сили впливу операційного важеля застосовують відношення так називаної, валової маржі (результату від реалізації після відшкодування перемінних витрат) до прибутку. Валова маржа являє собою різницю між виторгом від реалізації і перемінних витрат. Цей показник в економічній літературі позначається так само, як сума покриття. Бажано, щоб валової маржі вистачало не тільки на покриття постійних витрат, але і на формування прибутку [21, с. 124].

Формула сили впливу операційного важеля допоможе нам тепер відповісти на запитання, наскільки чуттєва валова маржа. А перетворення цієї формули дадуть спосіб розрахунку сили впливу операційного важеля з використанням ціни одиниці товару, перемінних витрат на одиницю товару і загальної суми постійних витрат:

СИЛА ВПЛИВУ ОПЕРАЦІЙНОГО ВАЖЕЛЯ = ВАЛОВА МАРЖА : ПРИБУТОК

Усе сходиться, і тепер ми маємо вже не один, а кілька способів розрахунку сили операційного важеля — по кожному з проміжних ланок у ланцюзі наших формул. Помітимо також, що сила впливу операційного важеля завжди розраховується длявизначеного обсягу продажів, для даного виторгу від реалізації. Змінюється виторг від реалізації — змінюється і сила впливу операційного важеля. Сила впливу операційного важеля в значній мірі залежить від середнього показника фондів: чим більше вартість основних засобів, тим більше постійні витрати — це, як говориться, об'єктивний фактор [21, с. 124].

Разом з тим, ефект операційного важеля піддається контролю саме на основі обліку залежності сили впливу важеля від величини постійних витрат: чим більше постійні витрати (при постійному виторзі від реалізації), тим сильніше діє операційний важіль, і навпаки.

Коли ж виторг від реалізації знижується, сила впливу операційного важеля зростає як при підвищенні, так і при зниженні питомої ваги постійних витрат у загальній їхній сумі. Кожен відсоток зниження виторгу дає тоді усе більший і більший відсоток зниження прибутку, причому грізна сила операційного важеля зростає швидше, ніж збільшуються постійні витрати.

При зростанні виторгу від реалізації, якщо поріг рентабельності (крапка самооплатності витрат) уже пройдений, сила впливу операційного важеля убуває: кожен відсоток приросту виторгу дає всі менший і менший відсоток приросту прибутку (при цьому частка постійних витрат у загальній їхній сумі знижується). На невеликому видаленні від порога рентабельності сила впливу операційного важеля буде максимальної, а потім знову почне убувати і так аж до нового стрибка постійних витрат з подоланням нового порога рентабельності [21, с. 125].

Усе це виявляється надзвичайно корисним для:

— планування платежів по податку на прибуток, зокрема, авансових;

— вироблення деталей комерційної політики підприємства.

При песимістичних прогнозах динаміки виторгу від реалізації не можна роздувати постійні витрати, тому що втрата прибутку від кожного відсотка утрати виторги може виявитися багаторазово більшої через занадто сильний ефект операційного важеля. Разом з тим, якщо ви упевнені в довгостроковій перспективі підвищення попиту на ваші товари (послуги), те можна собі дозволити відмовитися від режиму твердої економії на постійних витратах, тому що підприємство з більшою їхньою часткою буде одержувати і більший приріст прибутку.

Власне кажучи, це означає, що висока питома вага постійних витрат у загальній їхній сумі свідчить про ослаблення гнучкості підприємства. У разі потреби вийти зі свого бізнесу і перейти в іншу сферу діяльності. Чим більше вартість матеріальних основних засобів, тим більше підприємство «грузне» у нинішній своїй ринковій ніші.

Мало того, підвищений питома вага постійних витрат підсилює дія операційного важеля, і зниження ділової активності підприємства виливається в помножені втрати прибутку. Залишається утішатися тим, що якщо виторг збільшується все-таки достатніми темпами, то при сильному операційному важелі підприємство хоча і платить максимальні суми податку на прибуток, але має можливість виплачувати солідні дивіденди і забезпечувати фінансування розвитку.

При достатній величині виторгу від реалізації новий поріг рентабельності може бути пройденим як би «заднім числом»; збитків при цьому не виникає.

Усе це переконує нас у тім, що сила впливу операційного важеля вказує на ступінь підприємницького ризику, зв'язаного з даною фірмою: чим більше сила впливу операційного важеля, тим більше підприємницький ризик.

Переходимо тепер до визначеннязапасу фінансової міцності(крайки безпеки, межі безпеки) підприємства.

Поріг рентабельності — це такий виторг від реалізації, при якій підприємство вже не має збитків, але ще не має і прибутків. Валової маржі в точності вистачає на покриття постійних витрат, і прибуток дорівнює нулю [21, с. 128].

ПОРІГ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ = ПОСТІЙНІ ВИТРАТИ : ВАЛОВА МАРЖА У ВІДНОСНОМУ ВИРАЖЕННІ

Після проведеної операції, визначити запас фінансової міцностіпідприємства. Різниця між досягнутим фактичним виторгом від реалізацій і порогом рентабельності і складає запас фінансової міцності підприємства.

ЗАПАС ФІНАНСОВОЇ МІЦНОСТІ = ВИТОРГ ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ – ПОРІГ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ

Сила впливу операційного важеля, як уже відзначалося, залежить від відносної величини постійних витрат. Для підприємств, обтяжених громіздкими виробничими фондами, висока сила операційного важеля становить значну небезпеку: в умовах економічної нестабільності, падіння платоспроможного попиту клієнтів і найсильнішої інфляції кожен відсоток зниження виторгу обертається катастрофічним падінням прибутку і входженням підприємства в зону збитків [21, с. 129-130].

1.3. Показники, що характеризують управління фінансовими ресурсами підприємства

Фінансове прогнозування являється важливим елементом в фінансовій діяльності. В основу розрахунку планування бюджету підприємства включається цілий ряд комплектів документів: план реалізації продукції, план виробництва продукції, бюджет запасів, план витрат, план — звіт про доходи, план руху грошових коштів і планування балансу.

Фінансове планування — це планування всіх його доходів і напрямків витрати коштів для забезпечення розвитку підприємства. Фінансове планування здійснюється за допомогою складання фінансових планів різного змісту і призначення в залежності від задач і об'єктів планування [22, с. 65].

Прогнозна звітність має мету – показати очікуване фінансове положення підприємства, через визначений проміжок часу майбутнього. Порівняльною моделлю прогнозної фінансової звітності, є балансове рівняння. Модель прогнозного фінансової звітності контролює розрахункову інформацію для прогнозів бухгалтерського балансу, прибутку, збитків, потоком коштів.

Де актив 1 це необоротні фонди, 2 – запаси, 3 – дебіторська заборгованість, 4 – грошові кошти та їх еквіваленти.

Де пасив 1 – власний капітал, 2 – довгострокові зобов'язання, 3 – поточні зобов'язання, 4 – доходи майбутніх періодів.

При відображенні господарських операцій на прогнозну балансову модель варто керуватися наступними правилами:

1) правило № 1. Коли зовнішнє середовище – постачальники, банківська установа й інші активізують взаємодію з фінансовою системою підприємства те результатом такої взаємодії, є збільшення основного й оборотного капіталу у фінансовій системі. Балансова рівність активів і пасивів при цьому не міняється.

2) правило № 2. Коли фінансова система підприємства сама активізує взаємодію зі своїм зовнішнім середовищем, тобто з постачальниками, кредиторами, і іншими контрагентами бізнесу, то в результаті такої взаємодії відбувається відтік активів і зменшення зобов'язань на одну і тугіше величину. Балансова рівність активів і пасивів при цьому зберігається.

3) правило № 3. Фінансові операції відбуваються усередині підсистеми активів підприємства і викликають полярні зміни в зв'язаних між собою об'єктах. При цьому використовують позитивні і негативні числа. Загальна торба активів при цьому залишається колишньої.

4) правило № 4. Фінансові операції відбуваються усередині підсистеми зобов'язань підприємства і викликають полярні зміни в зв'язаних між собою об'єктах. Балансова рівність активів і пасивів при цьому зберігається [26, с. 346].

Розглянуті вище прищепила взаємодій фінансовою системою із середовищем залишаються не зміненими для моделювання всієї сукупності прогнозованої операцій фінансово-господарської діяльності. І цілком ґрунтуються на балансовому рівнянні.

При відображенні результату після проведеного моделювання використовуються наступні показники:

— група показників ліквідності;

— група показників ділової активності;

— група показників рентабельності [26, с. 347].

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ТА ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЇХ НА ПІДПРИЄМСТВІ

2.1. Загальнахарактеристика підприємства та оцінка стану його фінансових ресурсів

Фінансовий стан підприємства – це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементом системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо–господарських факторів, охарактеризуються системою показників, що відображають наявність, розміщення й використання фінансових ресурсів [28, с. 135].

Підприємство ВАТ «Завод «Маяк» за формою власності — колективне, галузь – виробництво та вид економічної діяльності – розробка, виготовлення, реалізація радіоелектронної апаратури та приладів побутового і виробничо-технічного призначення, товарів широкого вжитку, деталей, вузлів та інші види виробничої діяльності. Воно створене згідно з вимогами Закону України "Про господарські товариства" та Статуту відкритого акціонерного товариства «Завод «Маяк».

Підприємство в процесі своєї діяльності регулюється:

1. чинним законодавством України;

2. статутом ВАТ «Завод «Маяк»;

Повне офіційне найменування підприємства — Відкрите акціонерне Товариство "Завод "Маяк".

Місцезнаходження: 04073 м. Київ, Московський проспект, 8.

Підприємство є правонаступником державного підприємства Київський завод "Маяк", яке було перетворено у відкрите акціонерне товариство "Завод "Маяк" відповідно до Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про господарські товариства".

В 1924 році розпочинається відлік часу з моменту створення і розвитку підприємства, з виробництва дитячих іграшок і сигнальних ріжків для кондукторів-залізничників. У грудні цього ж року в місті Києві утворюється Перша всеукраїнська державна чекано-художня, ювеліро- штампувальна, гравірувальна фабрика. Впродовж чотирьох років аж до 1928-го фабрика спеціалізується на випуску різноманітних значків, електроприладах та кабельних наконечниках, виготовляє медичні стерилізатори, шприци, виконує різноманітні ювелірні, чеканні, гравірувальні і штампувальні роботи. 1927 рік — фабрика перейменовується в штампувальну фабрику імені 10- річчя Жовтня. У 1928 році фабрика налагоджує виготовлення музичних духових і струнних інструментів і починає їх масове виготовлення.

28 липня 1930 року постановою Київського окружного виконавчого комітету робітників, селянських і солдатських депутатів в склад фабрики входять майстерні по виготовленню щипкових музичних інструментів

Культпросвіти і Київська музична фабрика Наросвіти, проводиться об’єднання цих підприємств в єдине підприємство духових, клавішних і струнних інструментів.

1 червня 1934 року на базі Київського музичного тресту створюється Київський музичний комбінат.

1941-1945 рр. З початком великої Вітчизняної війни комбінат переходить до випуску дорожніх мін для потреб фронту, але навіть під час війни, починаючи з 1944р. Київський музичний комбінат поновлює свою роботу по виготовленню дитячих іграшок і ремонту музичних інструментів і у 1945 році муз комбінат нарешті виготовляє свою першу партію духових музичних інструментів.

Починаючи з 1947 і аж до 1948 року завод починає виготовляти перші Київські патефони, які користуються неабиякою популярністю у післявоєнні часи. У 1950 році підприємство починає впроваджувати у виробництво новий вид продукції – сітьові стаціонарні котушкові магнітофони, а також різноманітну радіотехнічну апаратуру для задоволення попиту населення і потреб народного господарства, що стало початком нового етапу в історії підприємства. Саме з цього моменту підприємство починається спеціалізуватися вже на певному конкретному виду продукції, що значно вирізняє його з ряду інших підприємств країни легкої промисловості.

У 1950 році з конвеєра виходить перший вітчизняний магнітофон “Днєпр-2”, а потім “Днєпр-3”. З цього року і аж до 1955 року завод переходить на випуск нових моделей магнітофонів і доводить їх випуск до 10 тис. штук на рік, що на ті часи було досить великим досягненням і помітним кроком вперед. Поступово у кожній сім’ї робітників і трудящих починає з’являтися продукція заводу, що каже про велику популярність і поширеність продукції підприємства.

1954-1956рр. – випускаються перші радянські телевізори “КВН” і “Рекорд”, радіоприймачі на елементах живлення, динамікові гучномовці.

11 листопада 1953 року було визначною датою для колективу та країни в цілому. Постановою Ради Міністрів УРСР №2497 муз комбінат перейменовується в Київський завод “Радіоапаратури”. 15 лютого 1960 року Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР підприємству передаються фабрика обробки сировини по вул. Червонокозачій, 8 і меблева фабрика №2 по вул. Сирецькій. Будуються нові і ведеться реконструкція старих промислових корпусів, встановлюється промислове обладнання і нарешті у 1963р. підприємство перейменовується у Київський завод “Маяк”, що з кожним роком нарощує темпи виробництва, відкриває нові технології, розширюється штат робітників, з’являються нові робочі місці – завод працює і процвітає.

Усього з 1950 року заводом освоєно більше ніж 15 моделей побутових магнітофонів, від перших громіздких, лампових котушкових, родини “Днєпр” до компактних 2-го, 1-го і вищого класу, в тому числі і перших у країні стаціонарних касетних, випуск яких налагоджено з 1982 року. Перший у країні магнітофон, який був відзначений Державним Знаком якості, був “Маяк-203”. У 1976р. на міжнародній виставці у м. Пловдив магнітофону “Маяк-001-стерео” була присуджена Золота медаль.

В теперішній час у розпорядженні заводу знаходиться промислова площа у 53тис. квадратних метрів. Чисельність працівників на заводі складає біля 5 тис. чоловік.

На балансі підприємства знаходяться об’єкти соціально- культурного призначення, серед яких:

— дитячий табір відпочинку,

— бази відпочинку,

— санаторій-профілакторій у курортному місці під Києвом,

— фізкультурно- оздоровчий комплекс,

— поліклініка.

До видів діяльності підприємства можна віднести виготовлення апаратури магнітного запису широкого профілю, як побутового, так і виробничо- технічного призначення.

На сьогодні підприємство проводить роботи по розробці та впровадженню в виробництво нових видів продукції, в тому числі нетрадиційної:

— музичного центру з мікшерським пультом для концертних приміщень

“Маяк-центр”;

— автомобільної магнітоли “Маяк-РМ-208СА”, “Маяк-РМ-209СА” та “Маяк-РМ-210СА”;

— двокасетної стереофонічної магнітоли “Маяк-265”;

— магнітол четвертого класу з таймером “Маяк-401”, “Маяк-402”;

— “Маяк-403” та “Маяк-404”;

— стаціонарної двокасетної стереофонічної магнітоли “Маяк-РМ-245С”;

— стаціонарного двокасетного стереофонічного магнітофону першого класу “Маяк-101С”.

Основною метою підприємства є отримання прибутку за рахунок науково-технічної, науково-дослідної, проектно-конструкторської, господарської, виробничої, комерційної та інших видів діяльності.

Основними видами діяльності підприємства є:

— Розробка, виготовлення, реалізація радіоелектронної апаратури та приладів побутового і виробничо-технічного призначення, товарів широкого вжитку, деталей, вузлів та інші види виробничої діяльності.

— Проведення та реалізація науково-дослідницьких та конструкторсько-експериментальних робіт по розробці та впровадженню у виробництво нових видів продукції, в т.ч. засобів магнітного запису.

— Аналіз основних напрямків розвитку радіоелектронної апаратури і приладів в Україні та в світі, проведення маркетингових досліджень та реалізація результатів цієї роботи.

— Організація та проведення типових, періодичних та кліматичних випробувань.

— Розробка та реалізація нормативної документації з ремонту, сервісному обслуговуванню побутової техніки та приладів спеціального призначення, а також проведення їх ремонтів і сервісного обслуговування.

— Проведення навчання осіб методиці та практиці ремонту, сервісного обслуговування побутової техніки і приладів виробничо-технічного призначення.

— Будівництво, ремонт, виготовлення та реалізація продукції будівельного призначення, надання послуг юридичним та фізичним особам у будівництві і ремонті, а також проведення будівництва на паях.

— Здійснення торговельної діяльності.

— Надання послуг посередницької діяльності.

— Здійснення брокерської діяльності.

— Організація та проведення зовнішньо-економічної діяльності.

— Надання послуг іншим організаціям та фізичним особам в придбанні матеріалів та комплектуючих виробів.

— Виробництво і реалізація продукції харчування.

— Надання транспортних послуг, в тому числі міждержавних.

— Надання послуг в фізкультурно-оздоровчих закладах Товариства.

— Здійснення санаторно-курортного лікування, надання медичних послуг.

— Надання послуг побутового призначення.

— Надання в оренду основних фондів.

— Випуск цінних паперів, проведення операцій з цінними паперами.

— Здійснення спонсорської і благодійної діяльності.

Здійснення діяльності, пов’язаної з державною таємницею. Для організації провадження цієї діяльності в Товаристві створюється Режимно-секретний орган (РСО), підпорядкований генеральному директору Товариства. Режимно-секретна діяльність, створення, функціонування та ліквідація РСО здійснюється згідно Закону України «Про державну таємницю», «Порядку організації та забезпечення режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях», що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1561-12 від 02 жовтня 2003р., після оформлення в встановленому порядку Спеціального дозволу на провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею.

Розроблення, виробництво, використання, експлуатація, сертифікаційні випробування, тематичні дослідження, експертиза, ввезення, вивезення криптосистем і засобів криптографічного захисту інформації, надання послуг в галузі криптографічного захисту інформації (крім послуг електронного підпису), торгівля криптосистемами і засобами криптографічного захисту інформації.

Діяльність, що вимагає попереднього ліцензування, Товариство здійснює після одержання відповідної ліцензії.

Майно підприємства складається з основних засобів та оборотних коштів, інших господарських засобів та цінностей, вартість яких відображена в балансі підприємства.

Приріст підприємства здійснюється внаслідок його господарської діяльності за рахунок одержаних доходів, в інших випадках — на підставах не заборонених чинним законодавством.

Джерелами формування майна є:

— майно, переданого йому учасниками Товариства у власність як вклад до статутного фонду (капіталу);

— продукції, виробленої Товариством у результаті господарської діяльності;

— одержаних доходів;

— іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Статутний фонд (капітал) Товариства становить 20 192 500 (двадцять мільйонів сто дев'яносто дві тисячі п'ятсот) грн.

Статутний фонд (капітал) Товариства поділений на 80 770 000 (вісімдесят мільйонів сімсот сімдесят тисяч) простих іменних акцій номінальною вартістю 0,25 грн. кожна.

Управління Товариством здійснюють:

— Вищий орган Товариства;

— Наглядова рада;

— Виконавчий орган Товариства;

— Ревізійна комісія.

Вищим органом Товариства є загальні збори акціонерів Товариства. В період до проведення перших загальних зборів акціонерів та набуття в процесі приватизації прав власності на акції Товариства іншими акціонерами вищим органом Товариства є засновник як єдиний акціонер.

Засновник, в особі Фонду державного майна України здійснює управління Товариством шляхом прийняття рішень (розпоряджень) з питань, що віднесені до компетенції Вищого органу Товариства. Засновник призначає своїх представників до органів управління Товариства та надає їм повноваження відповідними розпорядчими документами.

Правомочність загальних зборів акціонерів та прийнятих ними рішень, порядок та строки їх скликання визначаються відповідно до чинного законодавства України та цього Статуту.

Після завершення реструктуризації, організаційна структура управління ВАТ “Завод “Маяк” дещо змінилася. Головні ланки, що утворюють основний вплив на діяльність підприємства, це:

— Голова правління – генеральний директор

— Правління ВАТ

— Рада директорів

Голові правління в свою чергу безпосередньо підпорядковані:

— Головний інженер

— Фінансовий директор

— Комерційний директор

— Директор з виробництва

— Головний бухгалтер

— Заступник генерального директора по кадрах, режиму та соцпитаннях

До відання головного інженера належать:

— технічний відділ

— ремонтно-енергетична служба

— відділ охорони праці, безпеки та екології

— дільниця верстатів з ЧПУ

Фінансовий директор керує такими відділами:

— відділ планування та аналізу

— відділ фінансово-збутовий

— інформаційно-обчислювальний центр

— господарський відділ

Комерційний директор контролює:

— бюро маркетингу

— комерційний відділ

— відділ матеріально-технічного забезпечення

— бюро по роботі з господарськими товариствами

Директор з виробництва завідує такими підрозділами:

— диспетчерське бюро

— виробничий комплекс “Маяк”

— цех пластмас

— механічний цех

До відання головного бухгалтера належать:

— центральна бухгалтерія

— відділ технічного контролю

— ремонтно-експлуатаційний відділ

— юридичний відділ

Заступник генерального директора відповідає за:

— службу безпеки

— відділ кадрів

— канцелярію

— бази відпочинку “Мощун” і “Каштан”

— ДП “Комунальне підприємство “Маяк”.

Окрім того, ще існують служба помічників генерального директора, відділ капітального будівництва, штаб цивільної оборони та відділ мобрезерву, які підзвітні і підконтрольні лише голові правління, тобто генеральному директорові.

Ще у структурі ВАТ “Завод “Маяк” функціонують дочірні підприємства, такі як:

— ТОВ “Центр нових технологій “Маяк”

— ТОВ “Маяк-Перспектива”

— ТОВ “Будівельно-виробничий комплекс “Маяк”

— ТОВ “Транспортний цех”

— ТОВ “Точмаш” в місті Радомишль

— ТОВ Завод “Світязь”

— ТОВ “Цех №6”

— ТОВ “Цех №10”

— ТОВ “Торговий дім “Маяк”

— ТОВ “Медично-оздоровчий центр “Маяк”

— ЗАТ “Інвікта-Маяк”

— ТОВ “Світлотехніка”

— ТОВ “Маяк”-сервіс-інвест”

ВАТ "Завод "МАЯК" є провідним підприємством в Україні i в країнах СНД з виготовлення приладів магнітного запису. Завод "МАЯК" є співвиконавцем цільової програми міністерства оборони України з розробки та виготовлення апаратури за темою "Трансляція", виконавцем державного замовлення по ремонту та переатестації продукції військово-технічного призначення. Підприємство займається впровадженням у виробництво принципово нової моделі багатофункціонального компресора, який буде користуватися попитом, як у виробничників так i у населення. Поряд з продукцією виробничо-технічного призначення підприємство нарощує обсяги виробництва конкурентоспроможної продукції побутового призначення.

3 2002 року ВАТ "Завод "МАЯК" працює прибутково. Повністю розрахувалося з боргами до бюджету, пенсійного фонду та по заробітній платі.

За період з 2001 по 2006 роки підприємство збільшило виробництво промислової продукції у 6,6 разів. У 2006 році кількість робочих місць збільшено на 90 чоловік. Середню заробітну плату працівників збільшено у 8 разів. До кінця 2007 року планується створити додатково ще 40 робочих місць.

На даний час підприємство успішно реалізує стратегічний курс на зростання обсягів виробництва, випуску продукції на експорт, підвищення якості продукції.

У 2006 році капітальне будівництво на підприємстві не проводилось.

Придбано та введено в дію обладнання та машин, що не входять до кошторисів на будівництво, на суму 195 тис.грн. Незавершене будівництво станом на 01. 2007 р. має обсяг 5864,9 тис.грн.

Як правило, у структурі оборотних активів велику частину становлять запаси і дебіторська заборгованість.

Збільшення питомої ваги запасів у структурі активів може свідчити про таке:

— збільшення виробничого потенціалу підприємства;

— формування більш мобільної структури активів, що сприяє прискоренню оборотності оборотних коштів підприємства;

— прагнення захистити грошові кошти підприємства від знецінення під впливом інфляції за рахунок вкладень у запаси;

— нераціональність вибраної господарської політики, внаслідок чого значна частина поточних активів іммобілізована в запасах, ліквідність яких може бути незначною [21, с. 277].

Збільшення питомої ваги дебіторської заборгованості в структурі активів може свідчити про надання підприємством товарних кредитів для споживачів своєї продукції, що говорить про фактичну іммобілізацію оборотних коштів підприємства з виробничого циклу.

Таким чином, абсолютне або відносне збільшення оборотних активів може свідчити не тільки про розширення виробництва або вплив чинника інфляції, але й про зниження швидкості к обороту, що викликає збільшення маси оборотний активів. Чим вища швидкість обороту запасів і дебіторської заборгованості, тим ефективніше працює підприємство. Для визначення тенденції оборотності запасів і дебіторської заборгованості на підставі показників Балансу і Звіту про фінансові результати розраховують такі показники:

1) коефіцієнт оборотності запасів;

2) коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості;

3) коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості;

4) рентабельність продажу;

5) коефіцієнт оборотності активів;

6) рентабельність активів;

7) рентабельність капіталу;

8) фондовіддача [21, с. 278].

1. Коефіцієнт оборотності запасів.

В управлінні запасами існує підхід, який називається "точно в термін", підтримка запасів на можливо низькому рівні, достатньому для реалізації відповідного обсягу продажу. Коефіцієнт оборотності запасів показує швидкість обороту запасів для забезпечення поточного обсягу продажу. Розраховується за формулою:

Коефіцієнт оборотності запасів = Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) (ряд. 040 ф. № 2) / [Запаси на початок періоду * (ряд. 100 — ряд. 140 гр. З ф. № 1) + Запаси на кінець періоду * (ряд. 100 — ряд. 140 гр. 4 ф. № 1)] : 2

Чим вищий цей коефіцієнт, тим швидше обертаються запаси. Зменшення коефіцієнта, розрахованого на кінець періоду порівняно з коефіцієнтом, розрахованим на початок періоду, свідчить про зменшення швидкості оборотності запасів, тобто про зниження ефективності їх використання.

Для розрахунку коефіцієнта оборотності потрібні дані, які знаходяться в таблиці.

Дані таблиці 2.11., свідчать про збільшення коефіцієнта RОА, тобто про збільшення рентабельності активів в 2006 році порівняно з 2005 роком.

8. Рентабельність власного капіталу

Він характеризує, наскільки ефективно підприємство використовує свій власний капітал, тобто показує, який прибуток приносить кожна гривня, власного капіталу підприємства. Визначається як відношення чистого прибутку до середньорічної вартості власного капіталу:

Рентабельність активів = Чистий прибуток (ряд 220 ф. № 2) / власний капітал чи рядок 380 ф. № 1 на початку звітного року + на кінець звітного року того ж рядка: 2

8. Фондовіддача.Показник характеризує, наскільки ефективно підприємство використовує основні фонди. Збільшення фондовіддачі свідчить про підвищення ефективності використання основних фондів [13, с. 225]. Розраховується за формулою:

Фондовіддача =Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)(ряд. 035 ф. № 2) / [Основні фонди на початок періоду (ряд. 080 гр. З ф. № 1) + Основні фонди на кінець періоду (ряд. 080 гр. 4 ф. № 1)] : 2

Розрахунок фондовіддачі на підприємстві:

За 2005 рік 31512,1 : ((9105,7 + 9791,4) : 2) = 3,335

За 2006 рік 46815,9 : ((11514,2 + 9791,4) : 2) = 4,394

Як бачимо цей показник збільшується на 131,7 %.

На закінчення зазначимо, що після проведеного аналізу аналіз фінансової звітності на підприємстві можна зробити такий діагноз, що підприємство має тенденцію зміни показників в бік їх покращення, що свідчить про правильну як зовнішню так і внутрішню економічну політику підприємства.

2.2. Основні показники формування фінансових ресурсів

Необхідність регулювання результативності діяльності підприємства визначається її значною роллю у розвитку підприємства і гармонійному забезпеченні інтересів його власників, персоналу та держави. Важливою складовою механізму регулювання результативності діяльності підприємства є методів аналізу. Аналіз, як метод — це процес дослідження умов і результатів формування й використання ресурсів підприємства, його рівня з метою виявлення резервів подальшого підвищення ефективності регулювання діяльності на підприємстві [18, с. 166].

Аналіз стану балансу та оцінку його майна можна провести за допомогою порівняльного аналітичного балансу. Його можна одержати з вихідного балансу шляхом додавання однорідних за своїм складом та економічним розрахунком статей балансу і доповнення показниками структури, динаміки та структурної динаміки підприємства. Аналітичний баланс включає показники як горизонтального, так і вертикального аналізу — найважливіші характеристики фінансового стану підприємства [29, с. 348]. У залежності від міри ліквідності, тобто швидкості перетворення в грошові кошти, активи підприємства розділяються на наступні групи:

Приріст загальна кількість майна по підприємству становить на 33 відсотка.

Аналіз почнемо з необоротних активів. Їх приріст склав за два останні роки 126,45 %. Але тенденція майна підприємства складає таку картину (Ан / Аб):

— в 2004 році доля необоротних активів до сукупних активів склав 80,68 %;

— в 2005 році доля склала 79,1 %;

— в 2006 році вже 76,61 %.

Як бачимо, доля необоротних активів в порівнянні з іншими роками зменшується і за останніх два роки знизилась на 4,07 відсотки (80,68 – 76,61).

Частка зношуваності основних засобів складає 5163,8 тис. грн., це 32,77 % до первинної вартості основних засобів. Тобто одна третя частка основних засобів вже зношена.

Проаналізуємо оборотні активи підприємства. Їх сукупний приріст за два роки склав 1307,3 тис. грн. Це майже 160,3 %. Доля їх в активах становила:

— в 2004 році 19,2 %;

— в 2005 році 20,0 % ;

— в 2006 році 23,12 %.

Ця тенденція має позитивний характер, що свідчить про збільшення долі цієї статті в сукупних активів підприємства на 3,92 відсотків.

Зросли всі статті балансу оборотних активів а саме: стаття Агр (грошові кошти і їх еквіваленти). За два звітних років зросла в 2,42 рази.

Стаття (Аз) вартість активів, що повільно реалізовуються запаси (за вирахуванням витрат майбутніх періодів) і довгострокові фінансові вкладення) запаси і витрат. Їх приріст склав 184,3 % ( це 1,84 рази).

Стаття (Ад) (активи, що швидко реалізовуються дебіторська заборгованість і інші активи). Їх приріст склав за 2006 рік 126,0 %, хоч в 1999 році цей показник знизився на 18,0 % і склав 82,0 %.

Показник власних коштів в обороті (Пв). В структурі балансу займає найменш відповідний статус. На початку звітного року (Пв) має від’ємне значення (- 200,9 тис. грн.). Але тенденція зміни йде не на нарощування а на зменшення від’ємності. І вже на кінець звітного року (Пв) склав (- 27,0 тис. грн.).

Власний капітал має значну частку коштів на підприємстві. Пк в 2006 році зріс на 29,1 відсотків в порівнянні з 2005 роком. Отже збільшення балансу підприємства на 33 % пов’язано збільшенням власного капіталу на 29,1 % і збільшення позикових коштів на 2,4 %. Частка власного капіталу в загальній вартості майна підприємства є нам позитивним явищем і характеризує майновий стан підприємства. Ця частка складає в 2004 році 78,9 %, а в 2006 році 76,49 %. Що підтверджує висновок, що підприємство має більшу частку свого капіталу ніж залученого, і незначне зниження його долі не впливає на загальну структуру майна. Адже довгострокових додатково залучених коштів у підприємства не має.

Збільшення вартості власного капіталу сталося, в основному, за рахунок зростання додаткового капіталу, який збільшився до 1534,3 тис. грн. за період, що аналізується. Темп зростання додаткового капіталу становив 120 %. Збільшення додаткового капіталу сталося в наслідок переоцінку кожному році основних засобів.

Так само на збільшення вартості власного капіталу вплинуло збільшення нерозподіленого прибутку. Зростання нерозподіленого прибутку на кінець 2006 року 1212,2 тис. грн. ( 1338,6 – 126,4) або у 10,59 разів.

Щодо аналізу пасиву балансу то в цьому розділі мають місце негативні тенденції. Одна з них, це стосується змін Пз (розмір поточних зобов’язань, що дорівнює сумі підсумків розділів V і IV пасиву балансу). За порівнянні роки ця стаття балансу збільшилась на 148,7 %. Що до частки поточних зобов’язань до загальної вартості майна, то побачимо, що вони також мають тенденцію до збільшення.

Так в 2004 році поточні зобов’язання в структурі балансу займали 21,1 відсоток, в 2005 році 21,2 відсоток, і в 2006 році відповідно 23,5 %.

Темп зростання позикового капіталу за період, що аналізується становив 2,4 %. Позикові зобов’язання, сформовані в основному за рахунок кредиторської заборгованості.

Заборгованість по соціальному страхуванню й забезпеченню зросла з 99,6 тис. грн. на початок 2006 року, що досліджується, до 143,2 тис. грн. в кінці. Темп зростання заборгованості по соціальному страхуванню й забезпеченню становив 143,7 %. Має місце збільшення на 70,9 тис. грн. заборгованість по виплаті заробітної плати працівникам. Так само збільшилась на 376,8 тис. грн. заборгованість підприємства перед бюджетом. Темп зростання заборгованості по заробітній платі становив 129,8 %, а темп зростання заборгованості підприємства перед бюджетом становив 207,8 %. Темпи зростання заборгованості по вказаним статтях значний, але, як видно зміна суми заборгованості по цих статтях балансу не вплинула на зміну структури джерел фінансових ресурсів у зв’язку з невеликою часткою в загальній сумі балансу.

Як видно, структура позикових джерел фінансових ресурсів не можна охарактеризувати однозначно. Спостерігається зростання заборгованості по так званих "хворих статтях" — по соціальному страхуванню, заборгованість перед бюджетом, інші короткострокові пасиви. Хоча заборгованість по цих статтях балансу росте швидкими темпами, сума її досить мала. Головною тенденцією в динаміці джерел коштів підприємства ВАТ «Завод «Маяк» є збільшення частки залучених додаткових фінансових ресурсів у загальній сумі капіталу при неістотному збільшенні поточних зобов’язань. Зростання частки залучених фінансових ресурсів може характеризувати фінансове становище підприємства як з позитивною, так і з негативної сторони. Якщо підприємство має високий рівень рентабельності, то збільшення частки залучених коштів може свідчити про підвищення темпів зростання обороту підприємства і, отже, нестачі коштів на фінансування змінних, а часто і постійних витрат. Так само, висока частка залучених ресурсів у пасиві підприємства може означати про його низьку рентабельність і фінансову сталість.

Фінансові ресурси трансформуються в активи підприємства. Від раціонального розміщення фінансових ресурсів в активах підприємства і оптимальності структури цих активів залежить підвищення чи зменшення суми прибутку, рентабельності підприємства, а отже, поліпшення його фінансового становища.

Виходячи з розуміння самої суті балансу підприємства можна затверджувати, що чинниками, які забезпечують приріст оборотних активів, є зменшення інших елементів активів або збільшення будь-яких елементів пасивів, і навпаки, як негативні чинники приросту оборотних активів виступають збільшення інших елементів активів або зниження розмірів джерел фінансових ресурсів [20, с. 107].

Оцінка структури вказаних чинників дозволяє відповісти на питання, чи можна вважати збільшення мобільних коштів підприємства випадковим або це постійно діюча тенденція.

Як видно з таблиці, що до чинників приросту оборотних активів, має місце збільшення капіталу й резервів і кредиторської заборгованості. Такі чинники не можна трактувати однозначно позитивно. Приріст капіталу і резервів стався в основному за рахунок збільшення залученого капіталу, що, у свою чергу викликано переоцінкою основних коштів. Цей захід не привів до реального підвищення мобільності майна. У той же час має місце збільшення кредиторської заборгованості. Збільшення кредиторської заборгованості як позикові джерела коштів — ненадійний спосіб підвищення мобільності майна внаслідок самого характеру кредиторської заборгованості, яка може бути запитана в терміни, що не влаштовують підприємство.

2.3. Аналіз прибуткуза факторами в системі CVP

Основу формування власних фінансових ресурсів, що направляються на виробничий розвиток, споживання й інші потреби, складає балансовий прибуток, що характеризує один з найважливіших результатів фінансової діяльності підприємства. Вона являє собою суму прибутків підприємства від усіх видів його діяльності [29, с. 380].

Основною метою управління формуванням прибутку на підприємстві є виявлення усіх факторів, що визначають її кінцевий розмір, і вишукування резервів подальшого збільшення її суми.

Механізм управління прибутком підприємства будується на системі аналізу, що одержала назва "взаємозв'язок витрат, обсягу реалізації і прибутку" ("Соst – Volume – Profit Relatoinchips" чи СVР). Ця система аналізу дозволяє виявити роль окремих факторів у формуванні прибутку і побудувати цілісний механізм управління цим процесом [29, с. 381].

Основні терміни, використовувані в системі аналізу "взаємозв'язок витрат, обсягу реалізації і прибутку", їхній зміст і

Одним з таких факторів, що робить істотний вплив на формування балансового прибутку від реалізації продукції, є співвідношення характеризується терміном "операційний лівередж" [20, с. 129]. Ефект впливу цього фактора на суму балансового прибутку виміряється показником "коефіцієнт операційного лівереджу" (ОВ), що розраховується по формулах:

(Ов) = У : БП = У : У – И пост

(Ов) = 21426,6 : 8827,1 = 2,42

Він показує на скількох відсотків збільшиться сума балансового прибутку при збільшенні суми чистого доходу на 1%.

Другий показник, це поріг рентабельності, який ще називають “точка беззбитковості”. Він розраховується за формулою:

Пр = И пост : валова маржа у відношенні.

(Пр) = 12599,5: 0,46 = 27390,21 тис. грн.

Це означає, що підприємство має межу виготовлення та продаж своєї продукції при якій воно не отримає прибуток а тільки покриє свої витрати. І ця межа визначена в якості 27390,21тис. грн. реалізованої продукції.

Третій показник характеризує запас фінансової міцності.

Він розраховується за формулою:

(Зфм) = ВД – Пр

(Зфм) = 46815,9 – 27390,21 = 19425,68

19425,68тис. грн. У відношенні до загальної виручки від реалізації становить 19 % (19425,68 : 46815,9 x 100). І це означає, що підприємство в 2001 році здатне витримати 42 відсотка зниження виручки від реалізації без загрози для свого фінансового становища.

У системі перерахованих показників чільна роль належить кількості реалізованої продукції (при незмінній ціні реалізації він може бути виражений також обсягом реалізованої продукції). З динамікою цього показника зв'язані графічні методи системи аналізу "взаємозв'язок витрат, обсягу реалізації і прибутку". Принципові форми цих графіків приведені на малюнку 2.1.

Графічні методи аналізу взаємозв'язку розглянутих показників дозволяють графічно виразити розмір досягнутої (чи намічуваної до досягнення) балансового прибутку (БП) у залежності від обсягу реалізації продукції, чистого доходу, розміру і співвідношення постійних і перемінних витрат [20, с. 133].

За допомогою цих методів можна також графічно визначити крапку беззбитковості (ТБ) підприємства, тобто необхідний обсяг реалізації продукції, при якому сума чистого доходу зрівняється із сумою витрат.

На основі побудованого графіка можна також побачити так називаний "межу безпеки" (чи "запас фінансової міцності") підприємства, тобто обсяг можливого зниження реалізації продукції при несприятливій господарській кон'юнктурі, що дозволяє підприємству продовжувати здійснювати рентабельну діяльність, та ще точку беззбитковості [20, с. 133].

2.4. Амортизаційна політиката використання амортизації на підприємстві

Амортизаційна політика грає останнім часом усе більш помітну роль у фінансовому менеджменті, істотно впливаючи на результати фінансової діяльності підприємства. Насамперед, ця роль виявляється у формуванні власних фінансових ресурсів — входячи до складу чистого грошового потоку амортизаційні відрахування беруть участь у процесі безупинного кругообігу інвестиційних засобів. Крім того, амортизаційна політика найтіснішим образом зв'язана з податковою політикою підприємства, впливаючи на її ефективність [32, с. 251].

Амортизаційна політика підприємства в значній мірі відбиває амортизаційну політику держави. Вона базується на встановлених державою принципах, методах і нормативах амортизаційних відрахувань. Ці відрахування проводяться по основних фондах і нематеріальних активах підприємства.

Основною метою розробки амортизаційної політики підприємства є максимізація формованого потоку власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел. Це формування здійснюється двома шляхами: прямим — шляхом формування амортизаційного фонду підприємства за рахунок амортизаційних відрахувань, і непрямим — шляхом зменшення суми податку, що сплачується, на прибуток [32, с. 251].

З урахуванням цієї мети сутність амортизаційної політики підприємства можна сформулювати в такий спосіб, амортизаційна політика підприємства являє собою складову частину загальної політики формування власних фінансових ресурсів, що полягає в максимізації власних засобів, направлених у виробничу діяльність.

Облік основних факторів, що визначають передумови формування амортизаційної політики.

У процесі формування амортизаційної політики підприємства враховуються наступні основні фактори:

а) обсяг використовуваних основних фондів і нематеріальних активов.

б) методи оцінки використовуваних основних фондів і нематеріальних активів.

У цих умовах амортизаційні відрахування не відбивають повною мірою фактичний знос цих активів і утрачають своє інноваційне значення. Заниження розміру реального зносу приводить до формування зайвої фіктивної суми прибутку і вилученню в підприємства додаткових засобів у виді податку, що сплачується, на прибуток;

в) реальний термін використання активів.

г) дозволені законодавством, методи амортизації.

д) склад і структура використовуваних основних фондів.

е) темпи інфляції.

В умовах високої інфляції постійно занижуються база нарахування амортизації, а відповідно і розміри амортизаційних відрахувань. Крім того, інфляція впливає на реальну вартість накопичених засобів амортизаційного фонду;

ж) інвестиційна активність підприємства [28, с. 283].

Вибір методів амортизації значною мірою визначається рівнем поточної потреби в інвестиційних ресурсах, готовністю підприємства до реалізації окремих інвестиційних проектів.

Оцінка цих факторів дозволяє перейти до подальших етапів формування амортизаційної політики підприємства.

Вибір відповідних методів амортизації.

Розрізняють наступні методи амортизації, які найбільш поширенні на практиці.

а) прямолінійна амортизація.

На = 100 : П, де

На — річна норма амортизації, у %;

П — нормативний період служби активу, у роках.

У сучасній практиці фінансового менеджменту в нашій країні цей метод амортизації є основним.

б) прискорена амортизація.

Цей метод дозволяє скорочувати період амортизації активів за рахунок використання підвищених норм амортизації. Чинним законодавством прискорена амортизація дозволена тільки по активній частині основних виробничих фондів (машин, устаткування, транспортних засобів). При цьому використовувані в процесі прискореної амортизації норми відрахувань не можуть перевищувати встановлені законодавством норми більш, ніж удвічі. Рішення про використання методу прискореної амортизації активної частини основних виробничих фондів підприємство приймає самостійно [8, с. 141].

Згідно Положення (стандарту) про бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” затверджено наказом Міністерства Фінансів України 27.04.2000 р. № 92 до числа інших методів відносяться:

— метод " залишку, що знижується," (звичайно подвоєного залишку, що знижується,) при використанні;

— метод "суми років". поступовим по своїй економічній сутності він являє собою один з варіантів прискореної амортизації активів;

— метод "одиниць виробництва", розрахунки в цьому випадку амортизаційні відрахування з категорії постійних витрат переходять у категорію витрат перемінних;

— метод "лінійної регресивної амортизації". Цей метод заснований на продовженні загального періоду амортизації [8, с. 143].

Забезпечення цільового використання засобів амортизаційного фонду.

Амортизаційний фонд, що формується за рахунок амортизаційних відрахувань, що накопичуються, носять цільовий характер і повинні використовуватися на наступні основні цілі:

а) здійснення капітального ремонту основних фондів;

б) придбання нових видів основних фондів замість основних фондів що вибули;

в) придбання нових видів нематеріальних активів.

В умовах обмеженого використання можливих методів амортизації оцінка ефективності амортизаційної політики підприємства основана на зрівнянні двох альтернатив:формований грошовий потік по амортизаційних відрахуваннях та формований грошовий потік по прибутку

Формований грошовий потік по амортизаційних відрахуваннях визначається методом прямого рахунка при двох варіантах амортизаційної політики.

Формований грошовий потік по прибутку визначається як негативна величина недоотриманого прибутку з урахуванням суми зниження податкових платежів при різних методах амортизації, помножений на коефіцієнт капіталізації чистого прибутку (у звітному чи плановому періоді) з формулою

Эуа = (Ау — Ап) — (Ау — Ап) х (1 — СНп) х Ккп, де

Эуа- річний ефект при прискореній амортизації активу, обумовлений сумою додаткового грошового потоку;

Ау—річна сума амортизаційних відрахувань при прискореній амортизації активу;

Розрахунок річного ефекту в формі додаткового грошового потоку може бути доповнений розрахунком ефекту від використання цієї суми у формі короткострокових фінансових вкладень (якщо сума додаткового грошового потоку не ре інвестується в поза оборотні активи в цьому ж періоді).

Відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” 1997 №27. від 22.05.97 р. №283/97 ВР. Стаття 8 визначає загальні положення та значення про амортизацію [4].

Під терміном “амортизація” основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань.

Визначення основних фондів та їх груп в податковому обліку.

Оскільки підприємство вибрало податковий метод нарахування і облік основних фондів. То надалі описання буде йти тільки про розкриття податкового обліку.

Під терміном “Основні засоби” слід розуміти матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом [8, с. 151].

Основні засоби підлягають розподілу за такими групами:

Група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини;

Група 2 – автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, інформаційні системи , телефони, мікрофони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та прилади до них;

Група 3 – будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2.

Балансова вартість груп основних фондів на початок звітного періоду розраховується за формулою:

Б(а) = Б(а-1) + П(а-1) — В(а-1) – А(а-1),де

Б(а)– балансова вартість групи на початок звітного періоду;

Б(а-1)– балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному;

П(а-1)– сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшення основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

В(а-1)– сума виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

А(а-1)– сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному [8, с. 153].

Об'єктом амортизації є основні засоби (крім землі). Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом, і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації. При визначенні строку корисного використання експлуатації слід враховувати:

— очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

— фізичний та моральний знос, що передбачається;

— правові або інші обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори.

Амортизація об'єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання.

Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Місячна сума амортизації при застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, прямолінійного та кумулятивного визначається діленням річної суми амортизації на 12. Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання. Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта основних засобів. Суму нарахованої амортизації всі підприємства відображають збільшенням суми витрат підприємства і зносу необоротних активів [8, с. 155].

Амортизація окремого об'єкта основних засобів групи 1 провадиться до досягнення балансової вартості такого об'єкта ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість такого об'єкта відноситься до складу валових витрат за результатами відповідного податкового періоду, а вартість такого об'єкта прирівнюється до нуля.

Амортизація основних фондів груп 2 і 3 провадиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.

Для амортизації нематеріальних активів застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частками виходячи з його первісної вартості з урахуванням індексації протягом строку, який визначається самостійно виходячи із строку корисного використання таких нематеріальних активів, але не більше 10 років безперервної експлуатації.

Переоцінка основних засобів.

Підприємство переоцінює об'єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більш як на 10 відсотків) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів груп основних засобів, до якої належить цей об'єкт [8, с. 160].

Платник податку всіх форм власності мають право застосувати щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:

Кі = [І(а-1) — 110] : 100, де

І(а–1)– індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація.

Якщо Кі не перевищує одиниці, індексації не проводиться.

Переоцінена первісна вартість та сума зносу об'єкта основних засобів визначається множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об'єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.

2.5 Аналіз ліквідності підприємства

Найбільш істотними показниками, що характеризують платоспроможність підприємства є показники ліквідності. Під ліквідністю підприємства розуміється його здатність платити за свої короткострокові зобов'язання. Одним з способів оцінки ліквідності є зіставлення між собою окремих елементів пасиву і активу балансу.

Під платоспроможністю (ліквідність) підприємства розуміється його здатність продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов'язань. Першим кроком при її аналізі є попередня оцінка. На цьому формується уявлення об діяльність підприємства, що виявляють зміни в складі майна фірми, встановлюються взаємозв'язки між показниками [32, с. 214].

Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчить той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження.

Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов’язань із наявністю ліквідних коштів.

Ліквідність означає здатність перетворити актив на гроші швидко і без втрат його ринкової вартості.

Оцінюючи ліквідність підприємства, аналізують достатність поточних (оборотних) активів для погашення поточних зобов'язань — короткострокової кредиторської заборгованості.

При оцінці ліквідності розраховують три коефіцієнти:

1) коефіцієнт покриття;

2) коефіцієнт швидкої ліквідності;

3) коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Перелічені показники розраховуються на підставі даних Балансу форми № 1 шляхом зіставлення поточних активів і поточних зобов'язань підприємства.

Поточні активи- це активи, які постійно обертаються у процесі господарської діяльності підприємства. До них належать:

1) оборотні активи. Їх облік відповідно до Інструкції № 291 про застосування плану рахунків ведеться на рахунках класу 2 "Запаси" і класу 3 "Кошти, розрахунки та інші активи". У Балансі вони відображаються в розділі II Активу, рядках 100 — 260;

2) витрати майбутніх періодів. Незважаючи на те що це витрати, оплачені наперед, тобто здійснені заради прибутку, очікуваного в майбутньому, цілком імовірно, що частина цього прибутку може бути отримана протягом одного року або операційного циклу підприємства. Таким чином, витрати майбутніх періодів зберігають грошові кошти підприємства [32, с. 217].

Відповідно до Інструкції № 291 витрати майбутніх періодів ураховуються на однойменному рахунку 39 і згідно з П(С)БО 2 "Баланс" відображаються в розділі III Активу Балансу, рядку 270. Прикладом таких витрат є витрати, пов'язані з підготовчими до виробництва роботами в сезонних галузях промисловості, з освоєнням нових виробництв і агрегатів; оплачені авансом орендні платежі; оплата страхового полісу; передплата на газети, журнали, періодичні та довідкові видання та ін. [32. с. 217]

Отже, у рядку 270 Балансу у складі витрат майбутніх періодів облічуються витрати, які підлягають списанню як протягом 12 місяців з дати балансу, так і в більш пізній час.

Доречно нагадати, що статті Балансу, які включають активи або зобов'язання, що підлягають використанню як протягом періоду, меншого 12 місяців з дати балансу, так і в більш тривалий період часу, повинні бути розкриті у Примітках до фінансової звітності, в тій їх частині, яка буде використана (погашена) протягом терміну, що перевищує 12 місяців з дати балансу [32, с. 218].

Таким чином, інформацію про витрати майбутніх періодів, що підлягають списанню протягом 12 місяців з дати балансу, можна отримати, використовуючи дані рядка 270 Балансу і Приміток до звітів.

Оптимальний розмір чистого робочого капіталу залежить від сфери діяльності, обсягу реалізації, кон'юнктури ринку. Для оцінки достатності Пв можна порівняти його з аналогічними показниками інших підприємств.

2.6. Аналіз фінансової сталості підприємства

За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової сталості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.

Фінансове становище підприємства необхідно аналізувати з позицій і короткострокової, і довгострокової перспектив, оскільки критерії його оцінки можуть бути різні, стан фінансів підприємства характеризується розміщенням його коштів і джерел їх формування, аналіз фінансового становища проводиться з метою встановити, наскільки ефективно використовуються фінансові ресурси, що знаходяться в розпорядженні підприємства [21, с. 169].

Стійке фінансове положення підприємства залежить передусім від поліпшення таких якісних показників, як — продуктивність праці, рентабельність виробництва, фондовіддача, а також виконання плану по прибутку. Раціональному розміщенню коштів підприємства сприяє правильна організація матеріально-технічного забезпечення виробництва, оперативна діяльність по прискоренню грошового обороту. Тому аналіз фінансового становища проводиться на завершальній стадії аналізу фінансово-господарської діяльності. У той же час фінансові ускладнення підприємства, відсутність коштів для своєчасних розрахунків можуть вплинути на стабільність постачання, порушити ритм матеріально-технічного постачання. У зв'язку з цим аналіз фінансового становища підприємства і аналіз інших сторін його діяльності повинні взаємно доповнювати один одну [21, с. 170].

У зв'язку з різним функціональним призначенням і особливостями використання в плануванні і обліку засобу підприємства поділяються на основні і оборотні.

Головним чинником, що визначає фінансове положення підприємства є стан його оборотних коштів. Оборотними коштами називаються грошові ресурси, необхідні для створення виробничих запасів, авансування витрат для забезпечення безперервності процесу виробництва і реалізації продукції.

Аналіз фінансової стійкості підприємства дає змогу визначити фінансові можливості підприємства на відповідну перспективу.

Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті об’єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства і визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності.

Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такі типи фінансової стійкості підприємства:

1) абсолютна фінансова сталість – коли власні оборотні кошти забезпечують запаси й витрати;

2) нормально сталість фінансовий стан – коли запаси і витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довгостроковими позиковими джерелами;

3) нестійкий фінансовий стан – коли запаси і витрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел.

4) кризовий фінансовий стан – коли запаси і витрати не забезпечуються джерелами їх формування і підприємство стає на межі банкрутства [21, с. 173].

Фінансове стійке можна вважати підприємство, яке за рахунок власних коштів спроможне забезпечити запаси й витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватися за своїми зобов’язаннями.

Як відомо, крім поточних зобов'язань у підприємства є також і довгострокові зобов'язання, термін погашення яких складає більше 12 місяців з дати балансу. У зв'язку із цим розглянемо наступну групу коефіцієнтів, за допомогою яких аналізується можливість погашення довгострокових зобов'язань та оцінюється здатність підприємства функціонувати тривалий період часу.

З позиції довгострокової перспективи фінансова стійкість підприємства характеризується структурою джерел коштів, залежністю від зовнішніх інвесторів і кредиторів. Джерелами коштів підприємства є власний і позиковий капітал. Співвідношення між цими величинами дозволить оцінити довгострокову платоспроможність [21, с. 174].

Інформація про власний капітал згідно з Інструкцією № 291 узагальнюється на рахунках класу 4 "Власний капітал і забезпечення зобов'язань" і відповідно до П(С)БО 2 відображається в розділі І Пасиву Балансу, рядках 300 — 380.

Величина позикового капіталу визначається шляхом узагальнення інформації за такими розділами Балансу: розділ II "Забезпечення майбутніх витрат і платежів", розділ III "Довгострокові зобов'язання", розділ IV "Поточні зобов'язання", розділ V "Доходи майбутніх періодів" [32, с. 381].

Розглянемо наступні коефіцієнти, які можна використати для аналізу довгострокової платоспроможності підприємства:

1) коефіцієнт автономності (незалежності);

2) коефіцієнт концентрації власного капіталу;

3) коефіцієнт концентрації позикового капіталу;

4) коефіцієнт співвідношення позикового і власного капіталу;

Оскільки в нашому випадку підприємство не має довгострокових зобов’язань то коефіцієнт забезпеченості за кредитами ми виключаємо із списку коефіцієнтів аналізу довгострокової платоспроможності підприємства.

1. Коефіцієнт автономності (незалежності).

Результати обчислень першого показника — по формулі:

К.н = власні оборотні засоби (рядок 380 пасиву балансу – рядок 080 активу балансу № 1(чи Пв)) / поточні зобов’язання (620 + 630 пасиву балансу №1 (чи Пз))

Оскільки в нашому випадку власних засобів в обороті на підприємстві немає то щоб покрити потребу в власних оборотних засобів підприємство змушене збільшувати поточні зобов’язання. Таким чином підприємство обіцяє кредиторам, що в поверне борги пізніше, а це як правило негарний шлях подолання негативного фінансового положення на ринку.

2.Коефіцієнт концентрації власного капіталу

(інше найменування цього коефіцієнта — коефіцієнт автономії, коефіцієнт незалежності). Визначає частку коштів власників підприємства в загальній, сумі коштів, вкладених у майно підприємства. Характеризує можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок використання власних коштів, незалежність його функціонування від позикових коштів. Коефіцієнт розраховується за формулою:

Коефіцієнт концентрації власного капіталу = Власний капітал (ряд. 380 ф. № 1)/ Активи підприємства (ряд. 080 + ряд. 260 + ряд. 270 ф. № 1)

Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більш фінансове стійке, стабільне і незалежне від кредиторів підприємство. Якщо його значення дорівнює 1 (або 100 %), це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство. А в нашому випадку підприємство забезпечує власними коштами на 78 % свою господарську діяльність.

Згідно з Методикою № 81 і Методикою № 22 підприємство вважається фінансове стійким за умови, що частина власного капіталу в загальній сумі фінансових ресурсів підприємства становить не менше 50 %.

Хочемо звернути увагу також на П(С)БО 5, відповідно до якого заповнюється форма фінансової звітності "Звіт про власний капітал". Показники, наведені у звіті, можна використовувати для аналізу динаміки структури власного капіталу.

3. Коефіцієнт концентрації позикового капіталує доповненням до попереднього коефіцієнта — їх сума дорівнює 1 (або 100 %). Коефіцієнт характеризує частку позикових коштів у загальній сумі коштів, вкладених у майно підприємства. Коефіцієнт розраховується за формулою:

Коефіцієнт концентрації позикового капіталу = Позиковий капітал (ряд. 430 + ряд. 480 + ряд. 620 + ряд. 630 ф. № 1) / Активи підприємства (ряд. 080 + ряд. 260 + ряд. 270 ф. № 1)

Чим нижчий цей показник, тим менша заборгованість підприємства, тим стійкіше його положення. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позикових коштів у фінансуванні підприємства.

4. Співвідношення позикового капіталу і власного.

Як і вище перелічені коефіцієнти, цей показник дає найбільш загальну оцінку фінансової стійкості підприємства. Він розраховується за формулою:

Показник має досить просту інтерпретацію:

Його значення, що дорівнює 0,3, означає, що на кожну 1 грн. власних коштів, вкладених в активи підприємства, припадає 30коп. позикових коштів. Зниження показника в динаміці свідчить про послаблення залежності підприємства від інвесторів і кредиторів, тобто про деяке підвищення фінансової стійкості.

Можна сформулювати правило, яке застосовне для підприємств будь-яких типів: кредитори (постачальники, інші контрагенти) віддають перевагу підприємствам з високою часткою власного капіталу, з більшою фінансовою автономністю, оскільки таке підприємство з більшою імовірністю може погасити борги за рахунок власних коштів. Власники ж підприємства (акціонери, інвестори, інші особи, які зробили внесок до статутного капіталу) віддають перевагу розумному зростанню в динаміці частки позикових коштів.

Але ці показники не показують нам повну картину про фінансову стійкість підприємства. Треба ще виконати ряд обчислень які дадуть нам відповідь про фінансову стійкість. Це розрахунок трьох показників.

Це свідчить про нестійкий фінансовий стан підприємства в 2006 р.

РОЗДІЛ 3 . ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СТРУКТУРИ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА ТА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

3.1.Обґрунтуванняефективного використання фінансових ресурсів

Ефективність використання фінансових ресурсів характеризується оборотністю активів і показниками рентабельності. Отже, ефективність використання фінансових ресурсів можна підвищувати, зменшуючи термін оборотності і, підвищуючи рентабельність за рахунок зниження витрат і збільшення виторгу.

Успіх керування фінансовими ресурсами прямо залежить від структури капіталу на підприємстві. Структура капіталу може бути перешкодою для підприємства. Вона також прямо впливає на рентабельність, норму прибутку, коефіцієнтів ділової активності та оборотності на підприємстві.

На ВАТ «Завод «Маяк» можна запропонувати такі напрямки та шляхи підвищення ефективного використання фінансових ресурсів

— зменшення запаси та готова продукція на складах на підприємстві;

— зменшення дебіторська заборгованість;

— зменшення поточних зобов'язань.

Як оборотний капітал на підприємстві використовуються поточні активи. Фонди, використовувані як оборотний капітал, проходять визначений цикл. Ліквідні активи використовуються для покупки вихідних матеріалів, що перетворюють у готову продукцію; продукція продається в кредит, створюючи рахунки дебіторів; рахунки дебітора оплачуються й інкасуються, перетворюючи в ліквідні активи.

Будь-які фонди, не використовувані для нестатків оборотного капіталу, можуть бути спрямовані на оплату пасивів. Крім того, вони можуть використовуватися для придбання основного чи капіталу виплачені у виді доходів власникам.

Таким чином із запропонованих заходів перейдемо до обґрунтування першого заходу.

Перший захід. Один із способів економії оборотного капіталу, а отже — підвищення його оборотності полягає в удосконалюванні керування запасами. Оскільки підприємство вкладає кошти в утворення запасів, то витрати збереження зв'язані не тільки зі складськими витратами, але і з ризиком псування товарів, а також із тимчасовою вартістю капіталу, тобто з нормою прибутку, що могла бути отримана в результаті інших інвестиційних можливостей з еквівалентним ступенем ризику.

Збільшення запасів і дебіторської заборгованості призводить до зменшення оборотності оборотних коштів. Застій запасів, які у свою чергу не можуть бути використані і створюють нестачу оборотного капіталу, що примушує підприємство ставати боржником. А це явище, як правило негативне впливає на структуру капіталу підприємства. Також збільшуються об’єми готової продукції на складах, в наслідок поганої роботи маркетингового відділу та не конкурентноздатності продукції.

Прискорення оборотності оборотних коштів веде до росту обсягів виробництва й реалізації продукції. Великий запас готової продукції (зв'язаний з передбачуваним обсягом продажів) скорочує можливість утворення дефіциту продукції при зненацька високому попиті.

Підвищення оборотності оборотних коштів зводиться до виявлення результатів і витрат, зв'язаних із збереженням запасів, і підведенню розумного балансу запасів і витрат. Для прискорення оборотності оборотних коштів на підприємстві доцільно:

— планування закупівлю необхідних матеріалів;

— використання сучасних складів;

— удосконалювання прогнозування попиту;

— швидка доставка сировини й матеріалів.

При тому, що темп росту запасів складає 129 процентів ( 1872,0 : 2421,5).

Доцільно було б зменшити запаси на 18 процентів. Це насамперед треба зробити продаж застарілих виробничих запасів. Це та частина вартості інших малоцінних та предметів які швидко зношуються на складі, також будівельні матеріали та обладнання до встановлення.

Сума, (18 процентів від вартості запасів), піде частина на закупівлю більш високоякісної сировини для більш рентабельнішого асортименту, а інша частина на розрахунок із кредиторами.

Вартість запасів на прогнозний рік складатиме 2001,4 тис. грн. (це 18 процентів від суми вартості запасів з 2006року, яка дорівнювала 2421,5).

Після того, як ми підставимо нове значення до коефіцієнта оборотності запасів. Вийде таке прогнозне значення.

К об. зап. 2006рік = 37988,8 : 2146,75 = 17,6 разів.

К об. зап. на прогнозний рік = 40527,73 : 1951,59 = 18,3 разів.

Тобто коефіцієнт оборотності збільшився в порівнянні з минулим роком на 3.9 процентів. Отже, зміна приводить до позитивного впливання на цей коефіцієнт. Зменшуючи при цьому термін поповнення запасів до двадцяти днів. Тобто, ще на один день швидше ніж у минулому році.

Другий захід.Прискорення оборотності оборотного капіталу складається в зменшенні рахунків дебіторів.

Рівень дебіторської заборгованості визначається багатьма факторами: вид продукції, місткість ринку, ступінь насиченості ринку даною продукцією, прийнятий на підприємстві, система розрахунків і інше. Керування дебіторською заборгованістю припускає насамперед контроль за оборотністю засобів у розрахунках. Прискорення оборотності в динаміку розглядається як позитивна тенденція. Велике значення мають добір потенційних покупців і визначення умов оплати товарів, що передбачаються в контрактах.

Добір здійснюється за допомогою формальних критеріїв: дотримання платіжної дисципліни в минулому, прогнозні фінансові можливості покупця по оплаті запитуваного їм обсягу товарів, рівень поточної платоспроможності, рівень фінансової сталості, економічні і фінансові умови підприємства продавця (затовареність, ступінь потреби в готівці і т.п.).

Оплата товарів постійним клієнтам звичайно, виробляється в кредит, причому умови кредиту залежать від безлічі факторів. В економічно розвитих країнах широко розповсюдженої є схема "2/10 повна 30", що означає, що:

— покупець одержує двопроцентну знижку у випадку оплати отриманого товару протягом десяти днів із початку періоду кредитування;

— покупець оплачує повну вартість товару, якщо оплата відбувається в період з 11 по 30 день кредитного періоду;

— у випадку несплати протягом місяця покупець буде змушений додатково оплатити штраф, величина якого може варіювати в залежності від моменту оплати.

Найбільш уживаними способами впливу на дебіторів із метою погашення заборгованості є напрямок листів, телефонні дзвінки, персональні візити, продаж заборгованості спеціальним рганізаціям (факторинг).

З наведеного у другій частині диплому про розмір та динаміку зміни коефіцієнта оборотності дебіторської заборгованості бачимо, що він має тенденцію до збільшення оборотності від 58,59 разів на рік до 79,5 разів і до зменшення періоду інкасації від шести днів в 2005 році до чотирьох с половиною тобто до п’яти днів в 2006 році.

При збільшенні запланованого випуску продукції на 10 відсотків від поточного розміру, та зниження дебіторської заборгованості на 33 відсотків. Завдяки вище переліченими методами впливу. То підприємство матиме такий прогнозний вигляд коефіцієнта.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості на прогнозний період = 61796,98 : 761,7 = 81,1 разів на рік,

де 61796,98 тис. грн. це сума, яка може бути одержана на наступний прогнозний рік від реалізації продукції, передбачена відділом маркетингової служби на підприємстві. Сума 761,7 тис. грн. Отримана в наслідок зменшення суми вартості дебіторської заборгованості на 33 процента.

Отже коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості зріс на 2,0 відсотків.

Це значить, що підприємство за допомогою дебіторської заборгованості може зробити собі покращення в фінансовому становищі, збільшуючи цим самим свою оборотність, як дебіторської заборгованості так оборотності оборотних активів в цілому.

Третій захід.Спрямований в зменшені поточних зобов’язань.

По-перше, необхідний базовий запас коштів для виконання поточних розрахунків. По-друге, необхідні визначені кошти для покриття непередбачених витрат.

По-третє, доцільно мати визначену величину вільних коштів для забезпечення можливого чи прогнозованого розширення діяльності.

Таким чином, кошти можуть бути отримані від продажу непотрібних запасів та готової продукції на складі. А також отримати кошти від дебіторів.

На період минулого року підприємство має тенденцію до покращення коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості.

В 2005році 10,65. В 2006 році цей показник був 12,33 рази.

Хоч у підприємства динаміка зміни збільшується. Так це завдяки тому, що підприємство зробило переоцінку майна, цим самим збільшила суму амортизації, а це збільшило собівартість реалізованої продукції. Собівартість в 2005році складала 26672,4 тис. грн. в 2006році 37988,8 тис. грн.) Виходячи з аналізу прибутку існує ймовірність, що в прогнозний період собівартість буде становити 40527,73 тис. грн.

Відділ маркетингової служби передбачає збільшення випуску продукції на 10 відсотків із прогнозу попиту та відкриття додаткових каналів збуту, таких як, (об’єкти малого архітектурного спорудження та інші.) продукція буде реалізована.

Кредиторська заборгованість складатиме (з урахуванням зменшені її на 17 відсотків), 2937,2 тис. грн. середнє значення її буде 3234,85 тис. грн.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості на прогнозний рік складатиме:

К окз. = 40527,73 : 3234,85 = 12,52

Це майже на 1,6 процент більше ніж попередній коефіцієнт минулого року. (12,56 : 12,33 = 101,6).

Слід також зазнати, що на підприємстві існує асортимент, який не приносить прибуток.

Отже підприємство, створюючи цей та інші заходи, по зменшенні кредиторської заборгованості, запасів, дебіторської заборгованості, має можливість покращити свою ділову активність, та ще ряд інших коефіцієнтів, такі, як співвідношення позикового та власного капіталу на суму зменшеного поточного зобов’язання, та ряд інших коефіцієнтів фінансової сталості, ліквідності та рентабельності всього капіталу в цілому.

3.2. Прогнозна модель формування фінансових ресурсів та їх оптимізація

Основний якісний фактор, який впливає на формування балансового прибутку від об’єму реалізації продукції, є співвідношення долі постійних та змінних витрат в загальній сукупності витрат. Це співвідношення характеризується ефектом операційного лівериджу.

Ефект впливу цього фактора на суму балансового прибутку вимірюється показником “сила впливу операційного важеля”. Сила впливу операційного важеля вказує на ступінь підприємницького риску, зв’язаного з певним підприємством: чим більша сила впливу операційного важеля, тим більше підприємницький риск.

Він показує також на скільки збільшиться прибуток при збільшені об’ємів випуску продукції на один процент.

Прогнозуємо на прогнозний рік збільшити об’єм випуску продукцію і виручку на 10 процентів, то при збільшенні об’єму випуску продукції також збільшується і величина змінних витрат на 10 процентів. При тому, що прибуток находиться різницею сукупних витрат до чистої виручки від реалізації.

З отриманих даних видно, що при зміні об’єму випуску продукції на 10 відсотків змінюється і сила впливу операційного важеля. Тобто сила впливу операційного важеля піддається контролю. Сила впливу операційного важеля в значній мірі залежить від рівня фондомісткості: чим більше вартість основних засобів, тим більша сума постійних витрат а чим більша сума постійних витрат тим сильніше діє операційний важіль і навпаки.

Виходячи із розрахунків на прогнозний період видно, що сила впливу операційного важеля зменшилася на 12 процентів (100 – 88) від попереднього розрахунку. Це значить, що при збільшені об’ємів випуску продукції на 10 відсотків величина прибутку збільшується на 124,27 відсотків (10969,76 : 8827,1) x 100. І величина збільшення прибутку відповідно буде 2142,66 тис. грн. (10969,76 – 8827,1).

Розрахуємо другий показник операційного лівериджу, показник порогу рентабельності.

Поріг рентабельності = 12599,5 : 0,46 = 27390,21

Після порівняльної таблиці можна зробити висновок, що у першому випадку, коли підприємство зменшувало свій поточні зобов’язання воно не збільшило свій ефект фінансового лівериджу, тому, що підприємство використовує не кредит за який треба платити процент за використання а кредиторську заборгованість. Тому рентабельність власного капіталу у першому випадку зменшилось на 1 процент. Але у другому випадку склалось по іншому. Збільшилась, як рентабельність власного капіталу так і ефект фінансового лівереджу. Це збільшення сталось завдяки тому, що підприємство збільшило об’єм випуску продукції, зменшило заборгованість з кредиторами, зменшило дебіторську заборгованість, що дало підприємству значні кошти на збільшення об’єму випуску продукції. Чи іншими словами можна сказати, що підприємство зменшило плече фінансового важеля та збільшення диференціалу.

Для оцінки перспективи фінансового розвитку підприємства потрібно побудувати балансову модель фінансового розвитку, яка є формою прогнозної звітності і має мету показати очікуваний фінансовий стан підприємства через один прогнозний рік.

Побудова прогнозного балансу можна віднести до агрегованого балансу. Він показує структурно–майнове становище підприємства в більш загальному вигляді.

Стаття “основні засоби” – складається з сукупності необоротних активів. Це насамперед основні засоби, нематеріальні активи, незавершене будівництво, довгостроково дебіторська заборгованість. Контрольний рядок 080 ( форми №1).

Стаття “запаси” – яка складається з виробничих запасів, тварини на вирощуванні та відгодівлі, незавершене виробництво, товари, готова продукція. Контрольний рядок 100 — 140 ( форми №1) [5].

Стаття “дебіторська заборгованість” – складається з дебіторської заборгованість за товари, роботи, послуги, і за розрахунками. Контрольний рядок 160 -220 ( форми №1) [2].

Стаття “грошові кошти” – складається з грошових коштів та їх еквіваленти. Це в національній та іноземній валюті. Контрольний рядок 230 — 240 ( форми №1) [2].

Стаття “капітал” – складається з статутного капіталу, пайового капіталу, додаткового капіталу, нерозподіленого прибутку, неоплаченого капіталу, вилученого капіталу, Контрольний рядок 380 ( форми №1).

Стаття “довгострокові та короткострокові зобов’язання” – складається з довгострокового кредиту банків, довгострокових фінансових зобов’язань, та короткострокові кредити банків. Контрольний рядок 440 — 500 ( форми №1).

Стаття “поточні зобов’язання” – складається з кредиторської заборгованості за товари, послуги, роботи, і поточними зобов’язання за розрахунками. Контрольний рядок 510 — 620 ( форми №1).

Стаття “доходи майбутніх періодів” – складається з доходів майбутніх періодів. Контрольний рядок 630 ( форми №1).

Господарські операції, на основі яких побудована прогнозна модель балансу підприємства є формою прояву контактів підприємства з зовнішнім середовищем.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Метою дипломної роботи, є розробка заходів для підвищення ефективного використання фінансовими ресурсами ВАТ «Завод «Маяк», на основі теоретичного огляду питання і його аналізу по фактичним даним.

1. Об'єктом дослідження даної роботи виступає ВАТ «Завод «Маяк».

Підприємство ВАТ «Завод «Маяк» за формою власності — колективне, галузь – виробництво та вид економічної діяльності – розробка, виготовлення, реалізація радіоелектронної апаратури та приладів побутового і виробничо-технічного призначення, товарів широкого вжитку, деталей, вузлів та інші види виробничої діяльності.

2. З теоретичних позицій фінансові ресурси підприємства — це грошові доходи і надходження, що знаходяться в розпорядженні суб'єкта господарювання і призначені для виконання зобов'язань, здійсненню витрат по розширеному відтворенню й економічному стимулюванню працюючих. Джерелом формування фінансових ресурсів відбувається за рахунок власних і залучених засобів.

Управління фінансовими ресурсами – це сукупність цілеспрямованих методів, операцій, важелів, прийомів впливу на різноманітні види фінансів для досягнення певного результату.

Формування фінансовими ресурсами здійснюється за рахунок моделювання фінансової звітності та з урахування операційного та фінансового лівереджу.

Моделювання фінансової звітності – це побудова прогнозного фінансового балансу на якій відображаються фінансово-господарські операції.

Фінансовий лівередж вимірює ефект, що полягає в підвищенні рентабельності власного капіталу за допомогою збільшення частки позикового капіталу в загальній його сумі.

Ефект операційного важеля виявляється в тім, що будь яка зміна обсягу виторгу від реалізації приводить до непропорційної зміни прибутку.

3. Аналіз складу і структури джерел фінансових ресурсів по «Заводу «Маяк» показав, що найбільшу частку джерел займає власний капітал 76 % у відношенні до всього активу балансу. Частка позикових джерел засобів зросла на 9,7 відсотків при одночасному зниженні частки власного капіталу на 3 відсотки. У складі позикових джерел головну частину займає кредиторська заборгованість.

Позитивним є те, що у підприємства немає короткострокових і довгострокових зобов’язань.

Отже основні недоліки, які виявилися при аналізі, це по перше великий обсяг запасів, в результаті того, що підприємств має не конкурентноздатний вид продукції. В наслідок чого, на підприємстві збільшуються обсяги кредиторської заборгованості, яка спрямована на покриття потреб у власних оборотних активах. Має місце нарощування і дебіторської заборгованості.

4. Виходячи з наведених в другій частині недоліків на підприємстві, з метою підвищення ефективності використання фінансовими ресурсами, підприємству пропонується організувати чотири засоби:

1) це випуск додаткового об’єму продукції;

2) зменшення запасів на 18 процентів;

3) зменшення дебіторської заборгованості на 33 процента;

4) та зменшення поточних зобов’язань на 17 процентів.

5. У результаті впровадження першого заходу, значно збільшиться приплив власних фінансових ресурсів, що можуть бути спрямовані на фінансування запасів і витрат, на виплату кредиторської заборгованості. Прибуток на прогнозний період становить 10969,76. Це на 24,27 відсотків більше ніж в минулому році.

У наслідку впровадження другого заходу, також підвищить оборотність запасів і звільнить додаткові ресурси, на придбання сировини для більш ефективного виду продукції. При впроваджені третього та четвертого заходу підприємство значно підвищить оборотність групи ділової активності та фінансової стійкості. Та підвищить ряд коефіцієнтів ліквідності. Та ще отримає свій робочий капітал, що до цього він не існував, як показує нам коефіцієнт автономності. Після впровадження всіх запропонованих заходів підприємство значно підвищить свою ділову активність на 24,8 відсотків, платоспроможність, ліквідність та рентабельність активів на 20 відсотків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. “Про оподаткування прибутку підприємства”: Закон України від 28 лютого 1994 року. № 334/94 – ВР, із змінами та доповненнями, внесеними Законами України // Баланс — 1993 № 7. 343
2. “Про підприємства в України”: Закон України від 27 березня 1991 року. № 887 – XII, із змінами та доповненнями, внесеними Законами України // Закон України. – Т. 1. – с 310 – 332
3. “Про підприємство” : Закон України від 7 лютого 1991 року. № 698 – XII, із змінами та доповненнями, внесеними Законами України // Закон України. – Т. 1. – с 92 – 201
4. “Про податок на додану вартість”: Закон України від 3 квітня 1997 року. № 168 // Закон України. – Т. 1. – с 480 – 489.
5. Баканов М. И., Шеремет А. Д Теория экономического анализа. – М.: Финансы и статистика, 1994. – 288 с.
6. Беркар Коласс. Управление финансовой деятельностью предприятия. — М.: Финансы, 2000
7. Бланк И. А. “Стратегия и тактика управление финансами”. – К,: МП. ИТЕМ лтд. – СП “АДЕФ – Украина”, 1998
8. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника-Центр, Эльга, 2001
9. Богачев Н. В. Прибыль?!.. О рыночной экономике и эффективности капитала. – М.: Финансы и статистика, 1993. – 287 с.
10. Брігхем Є. Основи фінансового менеджменту: Пер. з англ. — К: Молодь. – 1998
11. Бутнік-Сіверський О.Б Кокарева Л. А. Як управляти акціонерним капіталом. — К.: КМП Науково Впроваджувальний центр (ЕКОБУТ) 1997
12. Бутнік-Сіверський О.Б. Ринковий механізм господарювання. -. – К.: ЦСП. 1995
13. Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 799 с.
14. Верига Ю. А., Подольська В. О. Аналіз фінансового стану підприємства за фінансовою звітністю: Методичні рекомендації для практичних працівників. — Полтава: РВВ ПУСКУ, 2002. — 55 с.
15. Верига Ю. А., Подольська В. О. Аналіз фінансового стану підприємства за балансом, складеним згідно з П(С)БО: — Полтава: РВВ ПУСКУ, 2005.-79 с.
16. Грещак М.Г. та ін. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навч. посібник / М.Г.Грещак, О.М.Гребешкова, О.С.Коцюба; за ред. М.Г.Грещака. – К.: КНЕУ, 2001. – 228 с
17. Ейсан Нікбабахт, Анжеліко Гроппеллі. Фінанси. – К.: Вик, Глобус, 1992
18. Економіка підприємства: Підручник (в 2 т.) /За ред. Покропивного С. Ф. — .: Хвиля-Прес, 1995
19. Економіка харчової промисловості / За ред. Заїнчиковський А. О. – К.: Урожай, 1998
20. Ефимов О. В. Финансовый анализ. – М.: Бухгалтерский учет, 1996
21. Закон України “Про господарські товариства” 1991
22. Зубець М.В. Реформування аграрного сектора економіки України // Агроінком. — 1999. — № 10-12. — С. 2-6
23. Ковалев В. В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 432 с.
24. Ковальов А.И. Аналіз фінансового стану підприємства. — М.: Центр економіки й маркетингу, 2001.-256с.
25. Ковальов О.Н., Волкова О.Н. Аналіз господарської діяльності підприємства. — М.: ПРОЮЛ М.П.Захаров, 2001. 424с.
26. Костенко Т.Д., Підгора Є.О. Рижиков В.С., Панков В.А., Герасимов А.А., Ровенська В.В. Економічний аналіз і діагностика стану сучасного підприємства: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури. 2005. — 400 с.
27. Коробов М. Я Фінанси промислового підприємства – К.: Либідь, 1995
28. Крамаренко Г. О. Фінансовий аналіз і планування. — К: Центр навчальної літератури, 2003. — 224 с.
29. Крейнина М.Н. Фінансове становище підприємства. Методи і оцінки. — М.: ИКЦ "Дис". – 1998
30. Манів З.О. Луцький І.М. Економіка підприємства: Навч. посібник – К.: Знання, 2004. – 580 с.
31. Маркарьян Э. А. Герасименко Г. П. Финансовый анализ. – М.: Приор, 1997
32. Минх Є. В., Ференц І.Д. Економічний аналіз: Навч. посібник,—Львів: "Армія України", 2000. — 240 с.
33. Моляков Д.С. Финансы предприятий отраслей народного хозяйства. – м.: Финансы и статистика, 1996
34. Основи економічної теорії: політ економічний аспект: Підручник / Г. Н. Климко, В. П. Нестеренко, Л. О. Каніщенко та інші.; За редакцією. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. – 2 – ге вид., перероблений. І доповнений. – К.: Вища школа – Знання, 1997. – 743 с.