Осмислення теми людської самотності в новелі Ф.Кафки „Перевтілення”

Arial

ВСТУП

Актуальність теми. У літературному пантеоні XX ст., мабуть, важко знайти особистість, парадоксальнішу за Ф. Кафку. Відомий за життя вузькому колу цінувальників художнього слова, він за чверть століття після своєї смерті перетворився на одного з відкривачів цілого літературного материка — модернізму. Кафку вважали пророком XX ст., основоположником теми абсурду в літературі XX ст. та релігійним мислителем, твори якого слід розглядати «у категоріях святості, а не літератури»; письменником, що його творчість надавала невичерпний матеріал для психоаналітичних студій і містила глибокі викриття механізму тоталітарної влади.

Одна з ранніх новел Кафки «Перевтілення» дає уявлення про творчу манеру письменника, особливості його світосприймання, естетики. Усвідомлення своєї беззахисності, жертовності перед невідворотністю вселюдської душевної муки, глобальної суспільної катастрофи Ф.Кафка яскраво висвітлив у своїй творчості. Занепад та страждання породили в його творах шокуюче поєднання відчуття жаху із описом сірої буденності.

Новела «Перевтілення» шокує нас своїм песимізмом. Весь час автор наголошує на тому, що людина, опинившись у безвихідному становищі, нікому не потрібна, її цураються, від неї одвертаються найближчі — батько, матір, сестра. Суспільство, яке відштовхує душевно хвору, безпомічну людину, не має шансу вижити, воно повинно загинути. Цікаво, що ніхто з численних песимістів до Кафки не зміг показати людину в такому жалюгідному становищі — перетворену на бридку потворну комаху.

Тема: „Осмислення теми людської самотності в новелі Ф.Кафки „Перевтілення”.

Мета: розкрити тему людської самотності в новелі Ф.Кафки „Перевтілення”.

Завдання роботи:

— творчість Ф.Кафки в літературознавчих дослідженнях;

— окреслити песимістичні мотиви творчості Ф.Кафки

— показати своєрідність світобачення і його художнього вираження в новелі Ф.Кафки „Перевтілення”

— охарактеризувати трагедію відчуження особистості в новелі „Перевтілення”.

Об`єктом дослідження є новела Ф.Кафки „Перевтілення”.

Предметом дослідження є філософське осмислення людської самотності в новелі Ф.Кафки „Перевтілення”.

Практичне значення одержаних результатів. Основні питання, які були розглянуті в нашій роботі, можуть бути включені до розробки лекцій, написання курсових та дипломних робіт.

РОЗДІЛ І. ФРАНЦ КАФКА – ВИДАТНИЙ НІМЕЦЬКИЙ ПИСЬМЕННИК ХХ СТ.

1.1. Творчість Ф.Кафки в літературознавчих дослідженнях

Франц Кафка — один із провідних представників модернізму початку XX століття — справив величезний вилив на світову культуру.Життя і творчість письменника ґрунтовно вивчали в минулі роки московські вчені Б. Сучков, В. Днєпров, Є. Кніпович та ін., хоча їхні оцінки й не позбавлені упередженості, визначеної постулатами марксистсько-ленінського підходу до літератури. Особлива роль належить визначному представнику української наукової думки Д. Затонському, який відкрив непростий художній світ Кафки як загальносоюзному, так і українському читачеві, уникаючи надмірного соціологізму й акцентуючи перш за все особливості художнього методу письменника. Вагомим є внесок кафкознавців кінця ХХ-поч.- ХХІ ст. – Є.Волощук, В.Зусмана, В.Подороги та ін. [3, с. 34].

Але природно, що основний масив наукової кафкіани склався у зарубіжному, зокрема австрійсько-німецькому літературознавстві, й він щороку поповнюється. Це, поруч з біографічними працями та мемуарами (М.Брод, Ф.Баумер, П.Чітаті, Е.Павел, К.Вагенбах, Г.Яноух), – фундаментальні наукові монографії (Г.Поліцера, Г.Біндера, Ф.Байснера, М.Бензе, Т.Адорно) та численні статті. Та цих авторів найперше приваблює в творчості Ф.Кафки дослідження проблем екзистенціального характеру – соціальних, національних, релігійних та ін.: Ж.Делез і Ф.Гватарі аналізували творчий метод Кафки як явище літературно-художнього авангарду; К.Штельцль трактував життя Кафки як буття празького єврея; Ф.Баумер придiлив увагу елементам єврейської мiфологiї та їх трансформацiї в Кафковiй творчостi; К.Келлер дослiджував мiфологiчнi елементи в “Замку” та iнших творах Кафки; У.Абрагам вивчав проблему права і провини в художньому свiтi письменника тощо [1, с. 19].

Поширений і монографічний аналіз одного або кількох творів Кафки, найчастіше з метою вивчення творчого методу або жанристики автора або резонансу творчостi Кафки в літературному процесі (значний внесок зробили тут Г.Біндер, дослідник форми притчі в творчості Кафки; К.Гоффер, що досліджував тут елементи фантастичного; К.Беццель, який аналізував прийоми створення пейзажу в творах письменника тощо) [1, с. 22].

1.2. Песимістичні мотиви творчості Ф.Кафки

Франц Кафка — автор романів, новел, притч, афоризмів. За його життя було видано лише кілька невеличких за обсягом книжок: «Споглядання» (1912), «Сільський лікар» (1919), «Голодомайстер» (1924). Після смерті письменника було надруковано понад 30 новел і всі три романи Кафки («Америка», «Процес» і «Замок»). Видав їх Брод, якому Кафка заповідав знищити все з написаного і неопублікованого.

Нині спадщина письменника складає десять томів: крім романів, новел, притч, афоризмів, начерків, сюди входять «Щоденники» 1910-1923, «Листи 1902-1924», «Листи до Мілени» (їхній адресат — подруга Кафки, чеський літератор і перекладачка Єсенська), «Листи до Феліції» (їх основні адресати — наречена Кафки Ф. Бауер та її приятелька Грета Блох), «Листи до Оттле та родини» (адресати — улюблена сестра Й батьки). Те, що сам Кафка вважав за можливе опублікувати, складає чи не шосту частину його творів.

Франц Кафка створив незвичний художній світ — абсурдний, жахливий, незрозумілий, одне слово — «кафкіанський». Він вражає дивним поєднанням буденного і фантастичного, трагічного й іронічного, абсурдного і закономірного. Усе, що відбувається в ньому, не має логічного пояснення, але дає можливість відчути порушення духовних зв´язків: руйнацію моралі, поширення суспільного хаосу у світі. Альбер Камю зазначав, що, «бажаючи виразити абсурд, Кафка застосовує логіку» [8, с. 54].

Письменник був «аскетом» у стилі, він практично не вживав тропів, а його оповідь — некваплива, сухувата, зовні традиційна та навіть архаїзована. Кафка писав ясною і простою, але канцеляризованою мовою, використовуючи діловий стиль свідомо, щоб увиразнити реальність, юридично точно описати її, немовби складаючи протокол про ту чи іншу подію.

«Процес» — роман Франца Кафки, опублікований після його смерті. «Процес» є центральним твором літературної спадщини Кафки. Твір особливий ще й тим, що послужив сюжетом для постмодерного театру та кінематографа. Глави рукопису не було пронумеровано, вони зберігалися в окремих конвертах. Та послідовність, в якій їх публікують, належить Максу Броду (він відсортував глави, опираючись на спогади про розмови з автором)

Робота над „Процессом” тривала з серпня 1914 по першу половину січня 1915 року. У центрі роману стоїть образ невидимого суду: у своєму щоденнику Кафка називав сцену розірвання заручин із Феліцією «судом». Звернення до цієї метафори можна пояснити досвідом стосунків автора із судовими установами: Кафка мав юридичну освіту, проте відмовився бути адвокатом; попри це праця в «Товаристві страхування робітників від нещасних випадків» іноді змушувала його як представника бюро брати участь у судових засіданнях. Через надто чутливу вдачу ці візити завдавали Францові прикрощів, що, з огляду на його складні стосунки з жінками, й визначило застосування метафори суду до опису приватного життя. Деякі кафкознавці (наприклад, Г.Біндер) зауважують, що на це рішення вплинули також листи Достоєвського, написані в ув’язненні, а також його романи (особливо «Злочин і кара», що, імовірно, став одним із літературних джерел «Процесу») [4, с. 244].

Вранці, в день свого тридцятиріччя, Йозефа К. заарештовують, не називаючи причини, двоє співробітників якоїсь організації. Однак Йозеф продовжує вести своє життя, як і раніше, оскільки організація не остерігається його втечі. Йозефа запрошують до суду, відвідують вдома і на роботі, переслідують. Весь цей час він намагається з’ясувати причину свого арешту, але ніяк не може добитися правди від бюрократії, що оточує його.

В одній зі сцен тюремний священик, якого Йозеф К. зустрів у соборі, розповідає йому притчу «перед законом», що символізує спроби К. добитися правди від організації.

Врешті-решт, через рік, за день до його 31-річчя, Йозефа К. виводять (він не пручається) і страчують ударом ножа в груди.

Кафка не залишив жодних підказок, за якими можна було б розгадати фабулу роману.

Безліч критиків намагалися пояснити сенс робіт Кафки виходячи з положень тих або інших літературних шкіл — модернізму, «магічного реалізму» та ін. Деякі намагалися відшукати вплив марксизму на його сатиру над бюрократизмом в таких творах як «У виправній колонії» «Процес» та «Замок». В той же час, інші розглядають його творчість через призму юдаїзму (оскільки він був євреєм і виявляв деяку цікавість до єврейської культури) — декілька зауважень із цього приводу зробив Борхес; через фройдиський психоаналіз (через напружене сімейне життя письменника); або через алегорії метафізичного пошуку Бога (прибічником цієї теорії був Томас Манн) [4, с. 245].

Франц Кафка писав у новелі «Перевтілення»: «… Ні в чому не можна бути певним, бо нічого не можна сказати. Можна тільки кричати, заїкатися, хрипіти. Конвеєр життя несе людину кудись — невідомо куди. Людина перетворюється на річ, на предмет, перестає бути живою істотою…». Що й показано наочно у новелі. Вся творчість цього видатного письменника, котра здається іноді штучним плодом химерної, часом хворобливої фантазії, — здебільшого наслідок його конфлікту з середовищем, насамперед з батьками, які були чужі йому духовно, а це він переживав як гріх і прокляття. Його безмежна самотність, страх постійно мучив його — страх перед життям, перед несвободою, але і перед свободою, страх змін, але й страх звичного життя; гостре почуття несправедливості, протест проти приниження людини ввійшли в його книги «Кочегар», «Вирок», «У виправній колонії», «Процес», «Замок». Саме особистий досвід породжував у ньому глибокі «містифіковані» узагальнення, які й були підставою для міфу про Кафку як пророка нашого часу. Справді, багато тенденцій життя пізнішого часу немовби «програються» у книгах Кафки заздалегідь («Замок» та ін.) [4, с. 239].

«Замок) — останній, незакінчений роман Франца Кафки, опублікований посмертно.

Роман було написано 1922 року. Це була третя спроба Кафки написати справді епічний твір, яку він вважав невдалою, як і дві попередні («Зниклий безвісти» та «Процес»), тому в заповіті попросив найближчого друга Макса Брода знищити рукописи (чого той не виконав).

Роботі над романом передувала тривала пауза в писанні, тому настрій Кафки під час написання «Замку» був надзвичайно схвильований — він коливався між екстазом і повною зневірою (спершу Кафка навіть приховував від друзів написане). «Замок» був останнім твором Кафки, тому в ньому зібрано всі теми і конфлікти, які непокоїли його протягом життя.

РОЗДІЛ ІІ. ФІЛОСОФСЬКЕ ОСМИСЛЕННЯ ЛЮДСЬКОЇ САМОТНОСТІ В НОВЕЛІ Ф.КАФКИ „ПЕРЕВТІЛЕННЯ”

2.1. Своєрідність світобачення і його художнього вираження в новелі Ф.Кафки „Перевтілення”

Світовідчуття Франца Кафки було складним і трагічним. Його постійно переслідувало відчуття своєї самотності, відчуженості, роздвоєності. Він «розривався» між багатьма категоріями і речами, наприклад, між службою чиновника і творчістю, між німецькою і чеською мовами. Великий вплив на Кафку мали виховання й оточення. Він нерідко почував недовіру до людей та відчуження, мав нахил до песимізму, не- почувався своїм ні в німецькому, ні в чеському середовищі. Фізично він був кволий і важко пристосовувався до світу, у якому жив. Тривалий час Кафка потерпав від безсоння й хворобливо реагував на найменший шерех. Щоденники Кафки сповіщають про нічні кошмари, турботи та страхіття, які володіли письменником. До Кафки приходили видіння. Акт творіння проходив у нього у стані, схожому на екстаз. У такі миттєвості Кафка відчував безмежне розширення своєї особистості, за його словами, «до меж людського». З роками ці стани, що лякали його, посилювалися й траплялись усе частіше [7, с. 185].

Своєрідність стилю Франца Кафки полягає також у тому, що він моделює дійсність крізь свідомість персонажа, без будь-якого авторського коментарю. Свідомість героя використовується як єдина можливість споглядання за тим, що відбувається. Така суб´єктивна перспектива зору героя допомагає передати атмосферу невизначеності й багатозначності. Особливістю художнього мислення Кафки є і його фрагментарність. Вона визначила тяжіння письменника до малих жанрів «роздуму», «повідомлення», «афоризму». Рання мала проза Ф. Кафки, створена ним протягом 1904-1910 рр., увійшла до збірки «Споглядання». Уже в перших творах письменника звучали типово «кафкіанські мотиви» — знецінене життя, негуманне ставлення до людини, її жахлива самотність та відчайдушні спроби бунту. Окремий описаний у новелі чи притчі випадок підносився до типового, загального. Уже в ранніх своїх творах Кафка прагне надавати неправдоподібним ситуаціям зовнішньої правдоподібності, а парадоксальний зміст вміщувати у прозаїчну, буденну форму.

Новелу «Перевтілення» Кафка наважився опублікувати лише через два роки після створення. Серед літературних джерел «Перевтілення» називають «Метаморфози» Овідія і «Двійника» Достоєвського. Новела Кафки має й автобіографічні джерела, у щоденнику Кафки міститься запис про те, що він на якийсь час відчув себе вкритим панциром [7, с. 186].

Головний герой твору — Грегор Замза, пражанин, син незаможних міщан. П´ять Років тому Замза-старший втратив майже всі свої гроші, після чого Грегор поступив службу до одного з кредиторів батька. Він став комівояжером, торговцем сукном. Годі батько зовсім припинив працювати, мати хворіла на астму, а сімнадцятирічна сестра Грета ще не працювала. Грегор утримує всю сім´ю, він підшукав квартиру на Грлоттенштрассе, де усі нині мешкають. Сім´я може дозволити собі утримувати покоївку Анну (їй 16 років) і кухарку. Грегор постійно в роз´їздах, він пропонує зразки тканин клієнтам. Але в перерві між діловими поїздками він ночує вдома, де й відбулася з ним ця жахлива метаморфоза.

Життя родини докорінно змінюється, батько і мати мусять працювати, сестра вести домашнє господарство. До того ж, жахливого комашиного вигляду Грегора не зносить уся родина, від нього всі відсахнулися. Його замкнули в кімнаті, а в разі потреби йому часом прислуговує сестра. Грегор невимовно страждає. Адже, ставши комахою, він зберігає мислення людини, власне «я», намагається поводитись, як і колись. Його намагання якось полегшити життя рідних не мають успіху. Батько сповнився відрази до сина. Навіть сестра, яка ще зберігала до брата якусь долю прихильності, стає нетерплячою і зверхньою у своєму ставленні до нього. Врешті Грегор розуміє, що єдиним розумним виходом з цього безглуздого становища є смерть. Поранений батьком у черговій сімейній сутичці, він захворів, втратив апетит і помер у самотині.

Вражає те, що ніхто з персонажів новели не має ні крихти співчуття до нещасного, ніхто не замислюється, чому сталася незвичайна метаморфоза, нікого не цікавить душевний стан Грегора. Усі сприймають жахливу подію як належну і неминучу.

Кафка вболіває за нещасну маленьку й нікчемну людину, яка, одначе, не заслуговує на зневагу, жорстоке, бездушне й байдуже ставлення. Адже почуття Грегора до своєї брутальної родини були благородні, він хотів їй добра.

«Перевтілення» — вираження драми самого Кафки, котрий відчував себе чужим у власній сім´ї, розгорнена метафора його комплексу провини перед батьком і родиною. Французький дослідник життя і творчості Кафки Клод Давід зазначає: «Грегор Замза — це явно Франц Кафка, перетворений своїм характером, своєю схильністю до самотності, своєю нав´язливою думкою про писання в певну подобу монстра; він послідовно відрізаний від роботи, сім´ї, зустрічей з іншими людьми, зачинений у кімнаті, куди ніхто не насмілюється ступити ногою і яку поступово звільняють від меблів, незрозумілий, зневажливий, відразний об´єкт в очах усіх». Але незважаючи на те, що Замза — один з автобіографічних «портретів» Кафки, цей образ має глибокий узагальнюючий зміст, адже він виражає трагічне світосприйняття людини XX ст., що відчуває на собі тиск зовнішніх обставин — ворожих, абсурдних і сповнених зла [5, с. 433].

Перевтілення Грегора на комаху — яскрава метафора відчуження людини від усього світу. Втративши людську подобу, герой опинився за межами людського існування. Він автоматично був позбавлений права займати в суспільстві хоча б найнижчий щабель, і навіть у власній родині він не міг претендувати на будь-яке «людське» місце. Історія його поступового виштовхування з кола близьких людей, що завершилася сімейним судом і відвертим бажанням Грегорові смерті, у символічному плані прочитується як процес безжалісного відторгнення «хворої» своїм нещастям людини благополучним байдужим суспільством. У цьому розумінні метаморфоза охоплює не лише Грегора, а й членів його родини: якщо Грегора вона калічить, то його батька, матір та сестру викриває, виявляючи за фасадом сімейної ідилії правду, корисливість, егоїзм, огиду до нещасного, готовність його зректися [5, с. 433].

Сюжет і композиція новели мають свої особливості. «Перевтілення» складається із трьох розділів, у кожному з яких вміщується певний елемент сюжету. У першому — зав´язка твору (перевтілення Грегора), у другому — його кульмінація (вигнання Грегора батьком, «бомбардування» яблуками), у третьому — розв´язка (смерть Грегора).

Кожен із розділів відображає певний конфлікт Грегора зі світом. У першій частині, де зображується зіткнення Грегора з повіреним і батьком, конфліктна ситуація зумовлюється прагненням Замзи-комахи довести свою людську гідність та незмінність свого соціального статусу. У другій, де розгортається боротьба героя з матір´ю і сестрою навколо жіночого портрета, який символізує кохання, виявляється бажання героя зберегти свій інтимний, знову ж таки людський, але автономний від соціуму та родини, внутрішній світ. У третій Грегор озивається на звуки скрипки, і це свідчить про його потяг до мистецтва, до найвищих духовних скарбів. І в усіх трьох випадках герой зазнає поразки. У такий спосіб Кафка доводить свою думку про те, що найважливіші гуманістичні цінності виявляються на початку XX ст. неспроможними, а нещастя відчуженості — неподоланним. При цьому опір, який чинить Замза, має підкреслено невиразний характер, адже за людські привілеї бореться комаха. Це від початку новели надає іронічної тональності прагненням і діям Грегора [5, с. 434].

Кафка зображує і три стани ставлення до Грегора його родини. У першій частині — розгубленість. У другій — Грегор для них вже чужий: сестра заходила до нього «як до важкохворого або навіть як до чужого». Але родина ще сподівається, що все налаштується і до Грегора повернеться його звичайний вигляд. У третій частині родина відверто вороже ставиться до Грегора.

Три інтер´єри оточують Грегора у трьох частинах: спочатку — це досить непогано облаштована кімната молодого чоловіка, потім — пустка, а вже згодом — звалище непотрібних речей.

Як і інші твори Франца Кафки, «Перевтілення» вражає синтезом реального і фантастичного. Фантастика і реальність у Кафки тісно взаємодіють і взаємодоповнюються. Найнеймовірніше й найабсурдніше відбувається в найбуденнішій обстановці. Вторгнення фантастичного у кафкіанський світ не супроводжується якимось романтичними казковими ефектами. Мало того, воно ні в кого не викликає подиву, сприймається, як щось природне.

Говорячи про «фантастичний реалізм» Кафки, можна пригадати і видатних письменників минулого, які також намагалися стикати неправдоподібне з вірогідним. Подібні спроби робили Рабле і Свіфт, Гофман і Гюго, Гоголь і Достоєвський. А серед тих, хто йшов слідом за «магічним реалізмом» Кафки в літературі XX століття, — Булгаков і Набоков, Ионеско і Дюрренматт, Маркес і Кортасар [3, с. 36].

Отже, Ф. Кафка у своїй новелі «Перевтілення» показав, що реальний світ, який здається людям цілком нормальним, насправді жорстокий і жахливий. У ньому нікому немає ніякого діла до «маленької людини». Вона замкнена в колі своїх проблем, і лише смерть може звільнити її з духовної в´язниці.

2.2. Зображення трагедії відчуження особистості в новелі „Перевтілення”

Новела «Перевтілення» (1912) по праву вважається знаковим твором модерністської літератури. Існування людини, перетвореної на комаху, постає як розгорнута метафора, що унаочнює цілий комплекс характерних кафківських тем. Зокрема — теми нездоланної відчуженості особистості, абсурдного покарання людини за невідому їй провину, трагічного знецінення людського життя.

Вихідний пункт сюжету — перетворення пересічного клерка Грегора Замзи на величезну потворну комаху. Причини перетворення героєві невідомі. Втім, він і не замислюється над цим питанням, сприймаючи фантастичну подію як звичайну річ. Однак метаморфоза різко змінює його життя. Через неї герой втрачає навіть жалюгідну можливість «маленької людини» посісти місце на найнижчому щаблі соціальної драбини, а відтак — випадає за межі людського світу. Історія його поступового виштовхування з кола близьких людей, що завершилася сімейним судом і смертним вироком, у символічному плані читається як процес безжалісного відторгнення «хворої» на своє нещастя людини байдужим оточенням. У цьому розумінні метаморфоза відбувається не лише а Грегором, а й з членами його родини, котрі дедалі відвертіше демонструють корисливість, егоїзм, огиду до нещасного. Пристосовуючись до нових умов існування, свідомість Замзи-комахи повільно деградує. Проте герой зберігає пам’ять про цінності людського буття. Обстоюючи їх, він тричі вступає у боротьбу зі своєю родиною. Ці три його сутички з оточенням визначають трискладову композицію новели [7, с. 187].

Як і більшість кафківських творів, «Перевтілення, містить чимало автобіографічних елементів. Зокрема, прізвище головного героя є криптограмою прізвища самого автора: літера «З» у слові «Замза» розташована так само, як і літера «К» у слові «Кафка».

Певне автобіографічне підґрунтя має і образ комахи. Як свідчать щоденники та листи письменника, комаха була усталеною метафорою його самооцінки у внутрішній полеміці з батьком.

Інакомовний зміст конфліктів героя з оточенням. У першій частині герой, який вже усвідомив власне «відпадіння» від людства і начебто покірно сприйняв метаморфозу, що з ним сталася, робить спробу довести батькам і повіреному свою спроможність і надалі жити як людина — продовжувати займатися комівояжерськими справами, виконувати обов’язки годувальника родини. Сцена, в якій потворна комаха збирається на службу, справляє кумедно-абсурдне враження. Водночас у ній відчувається трагізм, адже за безглуздим ентузіазмом Грегора стоїть прагнення захистити свою людську сутність і свій соціальний статус [7, с. 188].

Ідею соціального статусу містить у собі також художня деталь -фотокартка Грегора часів військової служби, на якій він, лейтенант з безтурботною посмішкою, виглядає людиною, яка міцно стоїть на ногах. «Лейтенантський» портрет був першим, що побачив крізь прочинені двері Замза-комаха. І це не випадковість: скалічений метаморфозою герой за інерцією продовжує претендувати на зафіксоване фотографією суспільне становище.

Бунт Замзи у цій частині новели спрямовується проти влади, що подрібнюється на образи хазяїна, повіреного і, зрештою, батька, котрий виступає на боці дирекції фірми. Єдність цієї «трійки», зокрема, зазначена у промові повіреного: «Я говорю від імені ваших батьків та вашого шефа і настійно прошу негайно дати мені обґрунтоване пояснення» [7, с. 188]. Кожен з цих трьох персонажів по-своєму тисне на Замзу. Хазяїн фірми, що його Грегор мріє позбавитися, має образливо-зверхню манеру вести розмову з підлеглими з висоти своєї конторки, змушуючи, нібито через глухоту, кілька разів повторювати сказане. Повірений висуває величезний перелік претензій щодо служби Грегора, у тому числі підозри щодо довіреного йому інкасо. Батько ж підводить своєрідний підсумок соціальному насильству тим, що, схопивши ціпок (усталений у Кафки атрибут влади) і загрожуючи щохвилини завдати смертельного удару, заганяє сина назад у його кімнату. Відтак перша сутичка зі світом завершується поразкою головного героя.

У другій частині оповідання Замза вступає у конфлікт з матір’ю та сестрою, в образах яких (на противагу образові батька, пов’язаного з ідеєю влади) в іронічно-зниженій формі переосмислюється ідея милосердя.

Зовні сутичка Грегора з матір’ю та сестрою була спричинена їхнім наміром звільнити кімнату від нібито зайвих для комахи меблів. Метушня Замзи, який, прокинувшись від тваринного існування, вирішив захистити найдорожчі речі — письмовий стіл і портрет невідомої дами, — на символічно-автобіографічному рівні відтворює вагання самого Кафки між ідеєю кохання та ідеєю літературної творчості. В оповіданні спонтанна перевага була надана жіночому портретові — символу жіночого начала, кохання, подружнього життя. Накриваючи портрет своїм тілом, Грегор захищає і своє чоловіче «я», і своє право на внутрішнє життя. Однак цей бунт також закінчується поразкою: розлючений батько атакує непокірного сина яблуками [7, с. 190].

Символічний підтекст сцени батьківського покарання містить деякі біблійні мотиви. Яблука — це плоди Дерева Пізнання, з яких у біблійній історії розпочалося «гріхопадіння» Адама та Єви; батько, що у гніві виганяє сина із «сімейного раю», виступає у ролі біблійного Бога; рана, котра утворилася внаслідок того, що одне з яблук застрягло у спині комахи, є іронічною паралеллю до старозавітного покарання перших людей стражданням і смертю.

Сюжет останнього зіткнення Грегора з родиною, спровокованого Третиною грою на скрипці, розгортається у третій частині твору.

Тут істота, яка колись була членом доброзвичайної родини, і сім’я, що тепер залежить від Грегора значно більше, ніж тоді, коли він її утримував, знову опиняються у стані жорстокої конфронтації. Призводить до цього музика — символ мистецтва, яке є ще однією важливою для героя цінністю людського життя. У свідомості Замзи-комахи вона асоціюється з найвищою насолодою.

Під звуки Гретиної скрипки він мріє про те, як сестра гратиме тільки для нього, «бо ніхто тут так не цінить її гру, як оцінить він».

Ось тому Кафка так категорично наполягав на тому, аби ілюстратор не зображав гігантської комахи на обкладинці книги. І вимога ця, як відзначає Д.Затонський, «надійніше за всі інші докази свідчить, що багатоніжка — метафора, й саме тому її й не можна малювати. Адже це — образ невиправного людського відчуження. І невиправність опредмечується лише тим, що людина, перевтілена на щось нелюдське, полишена в своєму попередньому середовищі. Вона і вже багатоніжка, й ще людина. Виникає трагікомічна «перевернутість» його відносин зі службою та родиною. Однак тільки це й вписує «нового» Замзу в структуру «звичайного» оповідання, перешкоджає його зісковзуванню в ходячу алегорію, нарешті, надає всьому, що тут відбувається, дивовижної послідовності. Адже навіть коли не повірити в можливість такого перевтілення, а лише прийняти його як «умову гри», і ти вже змушений будеш погодитися з тим, що коли б людина стала багатоніжкою, то все відбувалось би так, як в оповіданні, і що це зовсім не гра, а сама дійсність, химерно зміщена» [7, с. 191].

Для Грегора відчуження стало трагедією, що призвело його до смерті. Але відчуження переживає не лише він — інші теж ступили на фатальний шлях. Так, Грета ще не усвідомлює, що вона так само самотня у цьому світі. Ніхто не розумів її захоплення музикою, окрім брата, що мріяв про її вступ до консерваторії, і навіть в образі комахи відчував прекрасне. .Символічно, що після смерті Грегора члени родини називаються вже не «батько», «мати», «сестра», а «пан», «пані», «дочка». Цим Кафка підкреслює розпад сімейних і духовних стосунків. Жахливих перевтілень зазнав не тільки Грегор Замза, а й усе суспільство.

Незвичайна історія Грегора Замзи, написана у 10-і роки XX ст., у контексті подальшого історичного розвитку розкрила свій глибокий пророчий зміст. Незрозуміла Грегорові втрата людської подоби, яка викинула його зі звичного світу (світу сім’ї, кохання, кар’єри, мистецтва), — чи не є це метафорою перетворення людини на вигнанця в історії XX ст.? Адже хіба не перетворила жовтнева революція дворянство й священство Російської імперії на таких самих «комах», чи не свідчила про таку ж саму приреченість жовта нашивка на одязі євреїв за часів панування гітлерівського режиму? І хіба ж не був Кафка пророком, коли у своїй новелі вияскравлював ставлення оточуючих, навіть найближчих людей, до жертв такого «перевтілення»? [7, с. 192]

Відтак письменник-пророк попереджав людство про навалу антигуманізму. Його голосу не почули. Лише переживши Другу світову війну, читачі збагнули, що Кафка писав не лише «для себе і про себе», — він писав про всіх.

Саме так песимістично бачив наш вік, наше суспільство і людину в цьому суспільстві видатний австрійський письменник. Але людина має сподіватися на краще, бо вона думає, творить, живе. Звичайно, людське життя коротке, але людина повинна гідно пройти через усі випробування, не втративши ні гідності, ні щирості душі, ні любові. Тільки тоді наступний вік буде добрішим до нас.

ВИСНОВКИ

Новела «Перевтілення» — це відлуння особистої трагедії Ф. Кафки, який свого часу зізнавався, що живе у своїй сім’ї «більш чужим, ніж найчужіший». Але література знає чимало реалістичних творів про сімейні проблеми, так що схвилювати читача ще однією історією було б нелегко. Мабуть, тому Фраки Кафка вдався до засобів модернізму. Головний прийом — фантастичне перетворення людини на комаху. Але це лише спосіб звернути увагу людей на те, як вони ставляться до своїх близьких. За що любимо близьких? Хіба за щось конкретне, за красу, розум, талант? Ні, ми любимо їх просто тому, що вони наші рідні. Але в житті Грегора Замзи, який усе життя працював для сім’ї, сталося так, що це питання стало головним. Одного разу, коли вранці він відчув, що перетворився на комаху, він побачив справжнє ставлення родини. Невже в цьому винне його перевтілення? Чи їхнє? Хіба не абсурдно звинувачувати хворого у тому, що він захворів? Але родина Грегора відсторонюється від нього, бо тепер він зайвий у їхньому житті, заважає їм жити респектабельним життям. Чи осуджує він близьких? Ні, скоріше розуміє, бо все ще має людське серце. Він, залишаючись самотнім, вибачає їхню відчуженість і поводиться людяніше, ніж його близькі. Абсурдність ситуації посилюється тим, що найнята служниця й та пристосовується до Грегора. Хай і брутальна вона, і нетактовна, але все ж допомагає Грегорові. А найбільше ранить його зрада сестри, яка, хоча спочатку й співчувала йому, не намагається навіть приховати відразу до нього. От чому Грегор почувається не тільки самотнім, але й не має надії на одужання. Абсурдно боротися за права людини комасі, особливо коли ти навіть в очах рідних комаха.

У новелі «Перевтілення» Кафка відверто й емоційно порушує наболілу проблему — відчуженість у сім’ї, самотність людини серед людей. Засобами модерністського мистецтва він показує абсурдність буття і кризу найважливіших гуманістичних цінностей на початку XX століття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Беньямин В. Франц Кафка: монографія. — М. : Ad Marginem, 2000. — 317, с.
Брод Макс. О Франце Кафке: Пер. с нем. — СПб. : Академический проект, 2000. — 502, с.
Васильєв Є. Аналіз новели Франка Кафки «Перевтілення» //Зарубіжна література в школах України. — 2009. — № 9. — С. 34-37
Гарин И. И. Пророки и поэты. — М. : Изд. центр «Терра», 1992 — Т. 2. — 1992. — 688 с.
Давиденко Г. Й. Історія зарубіжної літератури ХХ століття: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Центр учбової літератури, 2007. — 502, с.
Зусман В. Художественный мир Франца Кафки. В кн. Ф. Кафка Процесс. Замок. Новеллы и притчи. Афоризмы. Письмо отцу. Завещание Издательство: Пушкинская библиотека. — 2004 . — 880 с.
Івашина Т. М. Зарубіжна література. — Тернопіль : Астон, 1998-1999 — Ч.2 / Л.М.Сипко, М.Є.Терещенко. — 1999. — 288 с.
Камю А. Надежда и абсурд в творчестве Франца Кафки. Толкование притчи Франса Кафки // Вопросы адвокатуры. – 2003. — № 34. – С. 54-57
Кафка и «Угрызения совести человечества». // Труд.- 2003.- 1 июля.- № 118
Кафка Ф. Процесс. Замок. Новеллы и притчи. Афоризмы. Письмо отцу. Завещание Издательство: Пушкинская библиотека — 2004. — 880 с.
Кафка Франц. Дневники /Пер. с нем. вступ. ст. и коммент. Е.А.Кацевой. — М. : АГРАФ, 1998. — 443, с.
Кафка, Франц. Собрание сочинений: в 4 т. — СПб. : Симпозиум, 1999. – 422 с.
Набоков В. В. Лекции по зарубежний литературе = Lectures on literature: Остен, Диккенс, Флобер, Джойс, Кафка, Пруст, Стивенсон. — М.: Независимая газета, 1998. — 507, с.
Сто великих мастеров прозы /Татьяна Грудкина, Наталья Кубарева, Виктор Мещеряков, Марина Сербул,. — М. : Вече, 2006. — 477 с
Усі зарубіжні письменники: Біографічний нарис. Літературно-художній огляд. Перелік основних творів. Література для додаткового користування / За заг. ред. : О. Д. Міхільова. — Х. : Торсінг плюс, 2006. — 383 с.