Основи економічної теорії

І. Характеристика економічної системи, командно-централізована економіка та її особливості

1. Зміст економічної системи.

2. Структурні елементи економічної системи.

Список використаної літератури.

ІІ. Відповіді на запитання.

1. Обмеження та їх місце в життєдіяльності людини.

2. Благо та його характеристика.

3. Закон попиту та його зміст.

4. Ізокванта та карта ізоквант.

5. Ринок праці та його зміст.

ІІІ. Тести.

Характеристика економічної системи, командно-централізована економіка та її особливості 1. Зміст економічної системи

В основі розвитку людського суспільства лежить виробництво матеріальних і духовних благ, інших цінностей, цілісна сукупність яких забезпечує умови життєдіяльності людини. Будь-яке суспільство, особливо високорозвинуте сучасне, являє собою соціальну систему. Соціальна система — це складноорганізована впорядкована цілісність, що включає окремих індивідів та соціальні спільноти які. об'єднані різноманітними зв'язками і взаємовідносинами, специфічними за своєю природою.

Важливою підсистемою суспільства, основою соціальної системи є економічна система. В ході виробництва, розподілу, обміну та споживання благ між учасниками цих процесів складаються і постійно вдосконалюються різноманітні за своїм змістом економічні відносини. Останнє виявляється через економічну поведінку суб’єктів господарювання.

Конкретна історична сукупність економічних відносин, що відповідає системі продуктивних сил і взаємодіє з нею, розвивається на основі дії як об'єктивних економічних законів, так і суб’єктивних факторів, визначає сутність економічної системи суспільства.

Отже, економічна система — це сфера функціонування продукттивних сил і економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності.

Структурні ланки, що утворюють різноманітні економічні системи, за своїм змістом неоднорідні. Вони поєднують у собі загальні та специфічні, основні та похідні, нові, що народжуються, та відмираючі старі, перехідні та проміжні економічні форми, кожна з яких функціонує на основі спільної для всієї системи і разом з тим власної логіки розвитку.

В сучасних економічних умовах структурні елементи системи характеризуються динамізмом, мінливістю, суперечністю розвитку. Цим визначається необхідність структурної диференціації складових ланок економічної системи суспільства, без якої неможливо пізнати об'єктивні закони та принципи її функціонування.

Будь-яка економічна система характеризується ієрархічністю, прагне набути стану цілісності та органічності.

Ієрархія системи визначається місцем її елементів в соціальній структурі та механізмом їх субординації. Тип взаємозв'язку елементів системи може бути "вертикальним" або "горизонтальним".

Вертикальна залежність виявляється у відносинах примусу, влади — підкори, керованості — підлеглості.

Горизонтальні зв'язки є партнерськими, добровільними, конкурентними. У соціальне орієнтованих економічних системах домінують саме партнерські взаємини.

Особливе місце в становленні, функціонуванні та розвитку економічної системи належить її суб'єктам як активній рушійній, перетворюючій силі. Кожний суб'єкт є носієм певних прав, обов'язків та відповідальності, які реалізує в процесі своєї функціональної діяльності.

Залежно від цього існують різноманітні класифікації економічних суб'єктів: індивід, колектив, держава; виробник (продавець), посередник, споживач (покупець); фізичні та юридичні особи; вітчизняні та іноземні; інституціональні (виробничі підприємства, банки, біржі) тощо.

Наявність не тільки необхідних, а й достатніх елементів для саморозвитку, самовідтворення, поліфункціональної діяльності системи характеризує її цілісність, самодостатність. Ознака органічності системи вказує на внутрішню, родинно-генетичну єдність, чистоту, нечужинність її елементів. Чим більше в економічній системі перехідних, змішаних явищ, форм та процесів, тим нижчий ступінь її органічності, чистоти. Таку тенденцію розвитку не слід розцінювати як однозначно негативну. Якщо в сучасних умовах взаємозалежність, взаємопереплетіння, конвергенція розвитку економічних систем збагачують, вдосконалюють одна одну — це прогресивний процес.

2. Структурні елементи економічної системи

Економічна система характеризується різними сферами функціонування, рівнями господарювання її суб'єктів.

Сучасна економічна система є не сукупністю індивідуальних господарств одного рівня, а складною субординованою системою трьох рівнів, що взаємодіють (рис. 1).

Розвиненість, взаємодія та взаємодоповнення економічних рівнів є запорукою стійкості, динамічності та ефективної результативності системи.

Здатність комплексно, адекватно і своєчасно реагувати на зміни навколишнього середовища свідчить про мобільність економічної системи. Це, в свою чергу, є запорукою як макро-, так і мікроекономічної рівноваги.

Економічна система має три основні ланки, підсистеми: економічну структуру продуктивних сил суспільства, систему економічних відносин і механізм господарювання.

Продуктивні сили — це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці.

Економічні відносини являють собою сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв'язків між господарюючими суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і доходів.

Механізм господарювання узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили і економічні відносини. Він являє собою сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів та важелів регулювання економічних процесів.

Механізм господарювання втілює дію як суб'єктивних, так і об’єктивних факторів. Вплив суб'єктивних факторів визначається цілеспрямованою діяльністю людини та її суспільних утворень. Об’єктивні фактори означають незалежний від волі та свідомості людини, визначений дією економічних законів перебіг соціально-економічних процесів. Нехтування об'єктивними факторами, керованість у своїх діях суб'єктивними бажаннями і довільними рішеннями окремих посадових осіб призводить до волюнтаризму, гальмує розвиток системи.

Проте об'єктивні закони виявляють себе і реалізуються через діяльність людей, суспільних інституцій, держави. Чим вищий ступінь пізнання економічних законів, відповідності соціально-політичної та економічної практики їхнім вимогам, тим поступовішим і прогресивнішим є розвиток суспільної системи.

Отже, механізм господарювання є сукупністю форм організації та управління суспільними діями економічних суб'єктів, спрямованих на реалізацію економічних законів.

Центральне місце в економічній системі належить людині. Як головна продуктивна сила, уособлення економічних відносин, суб'єкт і об'єкт господарської діяльності, носій і реалізатор економічних потреб та інтересів вона поєднує і узгоджує функціонування всіх ланок економічної системи. Місце людини в суспільній ієрархії, можливість і форми її самореалізації зумовлюють характер економічної системи. Поліструктурність і поліфункціональність людини визначають двоїстий характер продуктивних сил.

З одного боку, вони постають як натурально-речові, а з іншого — як суспільні. З останніми пов'язане поняття технологічного способу виробництва, що відображує поєднання засобів праці з організацією виробництва. Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого відбувається завдяки якісним змінам у характері засобів праці, прогресу науки і техніки.

Відповідно до свого двоїстого характеру продуктивні сили суспільства функціонують і як техніка та технологія, і як суспільний організм. Специфіка процесу праці людей полягає в тому, що одночасно відбувається взаємодія їх з природою і між собою з приводу виробництва.

У структурі продуктивних сил людині та її праці належить центральне місце не лише як найактивнішій складовій частині, а й як безпосередньому джерелу матеріально-речових елементів, що входять до їх складу. Це надзвичайно важливе теоретичне положення було доведено ще представниками класичної школи політичної економії А. Смітом і Д. Рікардо.

Матеріально-речові засоби виробництва розглядаються двоїсто — як матеріалізація праці людини і як знаряддя цієї праці. Як головний елемент засобів виробництва останні можуть реалізувати свою суспільну корисність лише в процесі використання їх у предметній діяльності людини. Поза таким споживанням вони виступають як потенційні структурні елементи виробництва.

Отже, за своїм змістом матеріально-речові продуктивні сили є органічним втіленням уречевленої й живої праці, функціональним поєднанням людини і засобів праці, що здійснюється у виробничому процесі. В ході виробничого споживання матеріально-речові продуктивні сили набувають нової якості — перетворюються на продуктивну силу людини.

Будь-який елемент матеріально-речових продуктивних сил завжди є безпосереднім продовженням природних сил людини, її енергетичного потенціалу. Використання енергії домашніх тварин і води, пари, електрики, токарного верстата, автоматизованих систем, транспортних засобів і сучасних комунікаційних структур, у тому числі космічних комплексів, слід розглядати як робочі органи людини, органічне продовження її фізичного уособлення та інтелекту. У цьому розумінні продуктивні сили є не лише результатом втілення минулої праці людини, а й безпосереднім енергетичним потенціалом її праці.

Коли розглядаються продуктивні сили у зв'язку з працею людини, йдеться про продуктивну силу не індивідуальної, а суспільної праці. Такий підхід має історичну основу, адже процес відокремлення людини від тваринного світу йшов як процес утвердження не окремо взятого індивіда, а як частки виробничого колективу, племені, роду, а потім і суспільства.

Констатація структурної двоїстості продуктивних сил суспільства має не тільки теоретичне, а й практичне значення. Проблема прискорення темпів зростання продуктивності праці не вичерпується розвитком техніки і технології. Виробничий досвід провідних зарубіжних фірм свідчить, що прямі інвестиції в основний капітал не завжди є визначальними. Є приклади, коли грошові вкладення зарубіжних фірм у живий капітал (людський фактор виробництва) та організацію виробничого процесу (управління, систему постачання й реалізації готової продукції, маркетинг тощо) у кілька разів перевищують інвестиції безпосередньо в техніку і технологію. Це досить стабільна тенденція розвитку. За даними спеціального кон'юнктурного огляду, інвестиції 400 провідних корпорацій США у живий капітал та організацію виробничого процесу досягали в окремі роки повоєнного періоду понад 80 відсотків.

Зрозумілою у зв'язку з цим стає інвестиційна політика, що склалася на Заході: вкладення в основний капітал, технічне і технологічне переоснащення виробництва може здійснюватися лише за умови створення відповідної організаційної структури і кваліфікаційного потенціалу виробничого персоналу всіх рівнів — від робітника до президента виробничого об'єднання (корпорації).

Потребує пріоритетної уваги перебудова організаційних ланок виробництва, без якої новітні техніка й технологія не дають необхідної віддачі, а в багатьох випадках навіть стають збитковими. Це підтверджує теоретичне положення про структурну двоїстість продуктивних сил суспільства при тому, що їхній матеріально-речовий зміст і заснована на суспільному поділі праці економічна форма їх організації діалектичне єдині.

Специфіка економічної системи суспільства визначається соціально-економічними виробничими відносинами, які мають складну і багатогранну структуру, що ґрунтується на відносинах власності.

Власність визначає суспільний спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва та відповідні стосунки між людьми з приводу привласнення матеріально-речових елементів і результатів виробничого процесу. Одночасно відносини власності зумовлюють історичну специфіку суспільства, його соціальну структуру, пануючу систему політичної та економічної влади.

Соціально-економічні відносини є цілісною, структурно субординованою системою, що постійно розвивається від простого до складного. Основою цього процесу є розвиток продуктивних сил суспільства, їхньої матеріально-речової та економічної структури. При цьому виробничі відносини можуть відігравати двоїсту роль:

двигуна, що стимулює і прискорює розвиток продуктивних сил, або сили, що гальмує цей розвиток.

Водночас кожна система соціально-економічних відносин має й відносну самостійність, яка формується на основі свідомої діяльності людини, що бере участь у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання створюваних цінностей. Отже, система соціально-економічних відносин формується і розвивається як система свідомо осмисленої функції людини, що органічно поєднує у своїй структурі об'єктивні й суб'єктивні чинники.

Важливим питанням є класифікація економічних систем. Економічна система — складне, багатоструктурне і поліфункціональне соціально-економічне явище. В економічній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Класифікація їх залежить від різних критеріїв. Головними з них є домінуюча форма власності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і координації економічної діяльності тощо.

Поділ економічних систем за переліченими ознаками є певною мірою умовним. Наприклад, поширеною є класифікація економічних систем за технологічним способом виробництва, рівнем розвитку продуктивних сил.

Розрізняють до індустріальне суспільство — економічну систему, в якій домінує ручна праця; індустріальне суспільство, основою якого є машинна праця; постіндустріальне суспільство, що ґрунтується на автоматизованій праці, оснащеній комп'ютерною інформацією. Однак ці системи суттєво розрізняються і механізмом господарювання, і домінуючим об'єктом власності, і різноманітністю суб'єктів економічної діяльності.

Багатокритеріальним є поділ економічних систем на ринкові та адміністративно-командні системи. Основними характерними рисами ринкової економіки є такі: різноманітність форм власності при домінуванні приватної, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва, конкурентний механізм господарювання, матеріальне стимулювання, вільне ціноутворення, що ґрунтується на взаємодії попиту і пропозиції, регулююча економічна роль держави, особиста свобода, домінування індивідуального інтересу тощо.

Адміністративно-командна системазаснована на пануванні державної власності, одержавленні народного господарства, відсутності конкуренції, директивному плануванні, неринкових господарських зв'язках, зрівняльному характері розподілу, ігноруванні законів товарно-грошового обігу, жорсткому ієрархічному підпорядкуванні суб'єктів господарювання, нерозвиненості або й відсутності ринкового менталітету тощо.

Останнім часом посилилися дискусії навколо понять "змішана" і "перехідна" економіка. Безперечно, це не тотожні поняття.

Змішана економічна система, яка характеризує сучасні розвинені країни, еволюціонувала з економіки чистого ринку, врахувала його недоліки і відмови. Сучасні розвинені економічні системи характеризуються різноманітністю форм власності та господарювання, якісними зрушеннями у відносинах приватної власності, конкурентному механізмі, значною економічною роллю держави, прогнозуванням соціально-економічних процесів тощо.

Перехідна економічна система характерна для країн, які звільняються від недоліків адміністративно-командної системи. В таких умовах трансформаційні процеси відбуваються суперечливо, бурхливо, з гострими соціально-економічними потрясіннями, кризовими явищами.

Саме таке становище характерне для сучасної України, інших країн, що утворились на терені колишнього СРСР, усіх країн, що відходять від командно-адміністративної моделі.

Для жодної країни немає однозначних і загальновизнаних шляхів розвитку та безболісних рецептів досягнення добробуту і прогресу. В розбудові сучасної економічної системи слід всебічно використовувати надбання і досвід функціонування світової цивілізації, враховуючи при цьому власні специфічні умови, можливості та ментальність.

Список використаної літератури

1. Дратвер Б. Основи економічної теорії : (Матеріали для вивчення курсу): Навчальний посібник на допомогу студентам-заочникам/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник,; Мін-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.К.Винниченка . -Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2002. -87 с.

2. Задоя А. Основи економічної теорії : Вправи для студентів: Навч. посіб./ Анатолій Задоя, Юрій Петруня. -К.: Знання, 1998. -116 с.

3. Ковальчук В. Основи економічної теорії : Короткий курс/ В'ячеслав Миколайович Ковальчук,; В'ячеслав Ковальчук; М-во освіти України; Тернопільська академія н/г. -Тернопіль: Астон, 1999. -203 с.

4. Крупка М. Основи економічної теорії : Підручник/ Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. -К.: Атіка, 2001. -343с.

5. Лобанова А.С. Основи економічної теорії : Навчально-методичний посібник — робочий зошит для студ. пед. вузів/ А.Лобанова; М-во освіти України; Криворізький держ. пед. ун-т. -Кривий Ріг, 1999. -144 с.

6. Основи економічної теорії : Підручник/ В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. -К.: Алерта, 2005. -510 с.

7. Основи економічної теорії : Навч. посіб./ Авт. кол.: С.В.Мочерний, С.А.Єрохін, Л.О.Каніщенко та ін.; За ред. С.В.Мочерного. -К.: Академія, 1998. -462 с.

8. Рудавка С. І. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. -3-є вид. перероб. і доп.. -Вінниця: Тезис, 2003. -340 с.

9. Уразов А. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух,; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . -К.: МАУП, 2005. -323 с.

ІІ. Відповіді на запитання 1. Обмеження та їх місце в життєдіяльності людини

Одне з фундаментальних положень економічної теорії полягає в тому, що матеріальні потреби суспільства є безмежними, а економічні ресурси, що необхідні для задоволення цих потреб, є обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку — закону зростання потреб і закону економії праці. Ці закони взаємопов'язані та відбивають дві сторони загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності. На рівні суспільства дія цього закону виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб суспільство, що прагне забезпечити їх найповніше задоволення, тобто максимально наблизитися до мети, повинно прагнути до всебічної економії праці (як живої, так і уречевленої), тобто до ефективного використання економічних ресурсів, їх раціонального поєднання та розподілу між виробництвом різних благ і на цій основі" — створення умов для задоволення одних потреб і просування до інших потреб більш високого рівня, задоволення яких, у свою чергу, створює умови для просування до потреб ще вищого рівня і т. д.

На індивідуальному рівні дія закону виявляється в тому, що кожна людина, заінтересована, з одного боку, в максимальному задоволенні потреб, завжди намагається зберігати свою працю — раціонально розподілити її між різними видами діяльності, полегшити, зробити ефективнішою за допомогою різних засобів праці, економно використовувати предмети праці, а з другого, — забезпечити раціональне обмеження потреб, жорстку черговість їх задоволення, пошук найефективніших комбінацій. Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну структури їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого життя.

2. Благо та його характеристика

Блага — це товари, послуги та соціальні й екологічні умови, які задовольняють потреби людини або які людина вимушена споживати чи використовувати.

Економічні блага — це блага, в яких відчувається певна нестача, тобто їх не вистачає на всіх.

Залежно від своєї корисності блага поділяються на блага з додатною корисністю та блага з від'ємною корисністю (або антиблага).

Блага з додатною корисністю — це блага, збільшення обсягу яких у розпорядженні людини є привабливим для людини (відпочинок, житло, одяг, більшість продуктів харчування).

Блага з від'ємною корисністю або антиблага— це блага, збільшення яких небажане для людини (наявність СО2 у повітрі або радіонуклідів у довкіллі є антиблагом для всіх, хоча в кожної людини є особисті антиблага).

Залежно від впливу рівня доходу на обсяг споживання розрізняють нормальні блага та блага низької споживчої цінності (неякісні блага).

Нормальні блага — блага, обсяг споживання яких зростає при зростанні доходу (більшість товарів і послуг).

Блага низької споживчої цінності — блага, обсяг споживання яких спадає при зростанні доходу (одяг чи взуття, що вийшли з моди; дешеві продукти харчування).

Залежно від впливу ціни на обсяг споживання розрізняють звичайні блага та блага (товари) Гіффена.

Звичайні блага — блага, обсяг споживання яких зростає при зниженні ціни (більшість товарів і послуг).

Блага (товари) Гіффена — блага, обсяг споживання яких спадає (зростає) при зниженні (підвищенні) ціни (картопля, хліб, крупа, інші порівняно дешеві продукти харчування, що мають значну частку в раціоні споживача).

3. Закон попиту та його зміст

Попит — платоспроможна погреба або сума грошей, яку покупці можуть і мають намір заплатити за необхідні для них товари і послуги.

Попит на товар залежить від багатьох факторів. Так, К.Еклунд, розглядаючи попит покупців на сорочки, називає такі основні фактори: 1) величина доходу покупців; 2) кількість сорочок, які вони вважають за необхідне мати; 3) наявність у них відповідного одягу (джемпери, жилети та ін.), який можна використати замість сорочок; 4) ціни на ці товари (дешевші чи дорожчі вони за сорочки); 5) смак і мода; 6) ціни подібних сорочок. До цих факторів можна додати цінові та дефіцитні очікування, зміни в структурі населення, економічну політику уряду (зокрема допомога, яку уряд надає бідним верствам, та ін.).

Розглядаючи еластичність попиту залежно від рівня цін, західні економісти сформулювали закон попиту.

Закон попиту — закон, згідно з яким за незмінюваності всіх інших параметрів зниження ціни зумовлює відповідне зростання величини попиту і навпаки.

Отже, між ціною і величиною попиту існує обернена залежність. Про дію цього закону свідчить, по-перше, те, що низькі ціни спонукають споживачів купувати товари, практика розпродажу товарів за зниженими цінами. По-друге, оскільки споживання підпорядковане принципу знижувальної граничної корисності (покупець товару отримує менше задоволення або корисності від кожної наступної одиниці продукції), то споживачі купують додаткові одиниці продукту лише за умови, що його ціна знижується. По-третє, підтвердженням цього є ефект доходу і ефект заміщення. Ефект доходу вказує на те, що за нижчої ціни товару споживач може купити його, не відмовляючи собі у придбанні інших альтернативних товарів. Ефект заміщення виражається в тому, що за нижчої ціни споживач хоче придбати дешевий товар замість аналогічних, які стали відносно дорожчими.

Ефект доходу і ефект заміщення діють в одному напрямі (тобто зумовлюють зростання обсягу попиту при зниженні цін) під час купівлі товарів середньої та високої якості і в протилежному напрямі — під час купівлі товарів низької якості. При цьому у випадку незначної кількості товарів низької якості (наприклад, маргарину порівняно з маслом) ефект заміщення переважатиме ефект доходу і споживачі купуватимуть більше маргарину. На практиці спостерігається ситуація, коли із зниженням ціни на товар попит на нього скорочується, а з підвищенням — зростає (наприклад, при подорожчанні картоплі незаможні сім'ї починають споживати її більше, цілком відмовляючись при цьому від споживання м'яса), що означає переважання ефектом доходу ефекту заміщення.

Слід зауважити, що, простежуючи обернену залежність між кількістю реалізованої продукції та ціною, П.Самуельсон сформулював закон поступового зниження попиту. Він пояснює його, по-перше, тим, що зниження ціни на певний товар розширює коло покупців; по-друге, зниження ціни може спонукати кожного споживача цього товару зробити додаткові покупки і, по-третє, зниження попиту із зростанням ціни пояснюється тим, що у цьому випадку споживач намагається замінити певний товар іншим (наприклад, каву чаєм), а також тим, що людина стає біднішою і починає споживати деякі товари у менших кількостях.

Порівняння двох варіантів обґрунтування однієї й тієї ж причинно-наслідкової залежності дає підставу стверджувати, що логічніше цей закон сформульовано як закон попиту. Це зумовлено тим, що закон зниження попиту, за П.Самуельсоном, відображає лише одну із сторін взаємозв'язку між попитом і підвищенням цін, а закон попиту виражає також залежність між попитом і зниженням цін. Загалом сформульовані економічні закони відображають неглибинні, внутрішньо необхідні, суттєві зв'язки між окремими явищами і процесами, а поверхневі, на рівні здорового глузду. З цього приводу американські економісти при його обгрунтуванні зауважили, що здоровий глузд і елементарне спостереження узгоджуються з кривою попиту, а К.Еклунд зазначив, що ця модель у простій формі описує деякі з діючих у господарстві сил.

Водночас закон попиту не діє в умовах ажіотажного попиту (тобто значного додаткового попиту понад нормальний, зумовленого очікуванням значного підвищення ціни товару або у випадку його зникнення з обігу), для окремих рідкісних, дорогих і невідтворюваних товарів (картини, антикваріат тощо), а також із "переключенням" попиту споживачів на якісніші й дорожчі товари (наприклад, масова закупівля масла замість маргарину).

4. Ізокванта та карта ізоквант

Ізокванта – це крива, що відображає різні варіанти комбінацій ресурсів, які можуть бути використані для виробництва заданого обсягу продукції. Ізокванти подібні до кривих байдужості. Так само, як криві байдужості відображають альтернативні варіанти споживацького вибору, що забезпечують певний рівень корисності, ізокванти відображають альтернативні варіанти комбінацій затрат ресурсів для виробництва певного обсягу продукції.

Ізокванта показує, що співвідношення факторів, які відповідають координатам точок М та N, забезпечать обсяг виробництва 200 шт. Однак при комбінації М1 обсяг виробництва перевищить заданий. Через цю точку, як і через будь-яку іншу, можна провести свою ізокванту. Так ми отримаємо карту ізоквант (рис.1).

Карта ізоквант – це ряд ізоквант, що відображає максимальний випуск продукції за будь-якого набору факторів виробництва. Як і криві байдужості, криві ізоквант на одній карті ніколи не перетинаються. Кожна ізокванта, розміщена на більшій відстані від початку координат, відповідає більшому обсягу продукції. Ізокванти мають вигляд увігнутих кривих. І означає, що скорочення затрат капіталу потреб; збільшення затрат праці для збереження незмінної обсягу виробництва.

Зміна обсягів виробництва означає перехід від однієї комбінації факторів виробництва до іншої, що містяться на різних ізоквантах. У короткотерміновому періоді обсяги виробництва можуть збільшуватися за рахунок додаткового використання праці при незмінних затратах капіталу. Тому обсяги виробництва можуть пересуватися вздовж лінії АВ (рис.4). Виробник може використовувати більше праці, переходячи від однієї ізокванти до іншої. При цьому змінюється співвідношення затрат капіталу і праці (відношення К/L).

5. Ринок праці та його зміст

Ринок праці — суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів. Як економічна категорія ринок праці представляє собою систему виробничих відносин між робітниками, підприємцями і державою, по-перше, з приводу обміну індивідуальної здібності до праці на фонд засобів, необхідних для відтворення робочої сили, та, по-друге, з приводу розміщення робітників в системі суспільного розподілу праці у відповідності до законів товарного виробництва та обороту.

Сучасні індустріальні та постіндустріальні країни спираються в основному на найману працю (наймані робітники — >90%). Таким чином, на ринку праці робітники пропонують свою робочу силу в розрахунку на оплату, формуючи пропозицію, а роботодавці пред'являють попит і платять за неї.

На практиці ринок праці сприймається як механізм виявлення і погодження попиту і пропонування на робочу силу, тобто цей ринок має спільні риси з іншими складовими загального ринку. Це попит, пропозиція, ціна. Водночас ринок праці відрізняється від інших ринків. Суть відмінності в тому, що для робітника продаж робочої сили, її ціна, служать, як правило, основним джерелом життєдіяльності. Тому продаж робочої сили не можна відкласти на тривалий час, чекаючи більш сприятливого співвідношення попит-пропозиція. Рівень заробітної плати може гарантуватися тільки державою, шляхом встановлення граничних правових норм (тарифні ставки, ставки оплати праці, тривалість робочого часу, оподаткування та ін.).

Різкі коливання на ринку праці, що виникають у результаті циклічних перерв у виробництві, відставання попиту на робочу силу від її пропонування призводять не лише до значних порушень у відтворенні робочої сили, а й до значних вибухів.

За останні роки чотири процеси докорінно змінили у розвинутих країнах стан ринку праці:

Зростання профспілок (зрівняння влади між працівником та роботодавцем)

Послаблення соціальних недоліків (закон про соціальне страхування, житлове будівництво, медицина, освіта…)

Держава взяла на себе відповідальність за рівень виробництва (зниження податків або збільшення видатків з бюджету, або і те і інше. Таким чином держава збільшує попит і нарощує виробництво)

У провідних державах зник старомодний підприємець, на зміну якому прийшов менеджер, корпоративний бюрократ.

Процес становлення ринку праці в Україні супроводжується посиленням його сегментації. В соціально-економічній структурі працездатного населення відбуваються суттєві зрушення, які трансформують практично однорідну всезагальну зайнятість дореформенного періоду в сегментований ринок праці. Кожний сегмент як зайнятого, так і не зайнятого населення відрізняється специфікою свого соціального статусу, економічною поведінкою, гарантіями зайнятості, рівнем та стабільністю доходів, конкурентоспроможністю та захищеністю ринку праці. В посиленні сегментації ринку праці на сучасному етапі беруть участь різні фактори, зокрема структурні зміни в економіці, поява альтернативних форм господарювання і власності, спад виробництва і зниження життєвих стандартів українців. Наслідком дій цих факторів стало значне розшарування населення, загострення проблеми безробіття, зубожіння певних соціальних верств.

На відміну від дуалістичної моделі західних ринків, українському ринку праці властива трисекторна модель, яка охоплює: зайнятих в офіційній економіці; зайнятих в неофіційній економіці та зайнятих одночасно в офіційній та неофіційній економіках. Особливу тривогу викликають соціально вразливі сегменти ринку праці, представлені конкурентоспроможними працівниками з нестійкою зайнятістю, спадним попитом на послуги праці, низькими та нестабільними доходами. Це великий масив приховано безробітних, яких налічується до половини зайнятого населення країни, офіційно безробітні, число яких почало інтенсивно зростати з другої половини 1996 року, контингенти незайнятого в офіційній економіці населення, доходи яких не забезпечують достатнього життєвого рівня. Сектор неформальної зайнятості являє собою вкрай неоднорідний за економічними та соціальними показниками сегмент.

В українській економіці його характеризують такі риси:

• незареєстрованість зайнятості, діяльність тальки на свій власний страх і ризик з повною відповідальністю за результати;
• суперечність з розвитком офіційної економіки, ізольованість, некоординованість цих видів діяльності;
• залежність доходів від ступеня ризику, випадкових обставин, відсутність будь-якого соціального захисту.

ІІІ. Тести

1. Економічна модель не є:

а. Найкращім типом економіки або політики, в ім'я якої людина повинна робити;

б. Інструмент для економічних прогнозів;

в. Комплекс економічних принципів;

г. Поясненням, як функціонує економіка та її окремі сектори.

Відповідь – б

Економічна модель — це модель, яка враховує взаємодію модельованого об'єкту з зовнішнім середовищем. Відкрита модель економіки країни включає показники, що характеризують такі зовнішні зв'язки як експорт і імпорт товарів, вивіз і ввезення капіталів. Облік зовнішніх чинників є обов'язковим елементом економічного аналізу.

2. Що з нижченаведеного вивчає мікроекономіка:

а. Виробництво в масштабі всієї країни;

б. Чисельність зайнятих в господарстві;

в. Загальний рівень цін;

г. Виробництво овочів та зміни цін на них.

Відповідь – а

Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних одиниць і структур, таких як домашні господарства, підприємства, ринки окремих благ. Головні проблеми, які досліджує мікроекономіка, — це попит, пропозиція, ціна, заробітна плата, підприємництво, конкуренція, прибуток.

3. Який з нижченаведених ознак свідчить про відсутність конкуренції на ринку:

а. Рівень прибутку нижче нормального для даної економіки;

б. Нездатність фірми даного сегмента ринку до розширення виробництва;

в. Неможливість іншим фірмам "ввійти" в дану галузь;

г. Більш низький рівень оплати праці на підприємстві, ніж в цілому по національній економіці.

Відповідь – г

Відсутність конкуренції – це коли окремі виробники мають змогу контролювати ціни й обсяги продажу продукції, яку вони виробляють; основна модель сучасного ринку, в якій переплітаються абсолютна монополія, олігополії та монополістична конкуренція і за якої ускладнюється доступ на ринок.

4. Який термін відображає здатність та бажання людей платити за щось:

а. Потреби;

б. Попит;

в. Необхідність;

г. Бажання.

Відповідь – г

Економічні потреби — це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття.

5. Цінова еластичність попиту буде вища:

а. На вироби першої необхідності, ніж на вироби розкоші;

б. В випадках, коли споживач використовує даний виріб з найбільшою користю для себе;

в. Чим більші альтернативні витрати виробництва товарів;

г. Ні в жодному з перелічених випадків.

Відповідь – б

Головними особливостями еластичності попиту на товар є зростання еластичності на нього — збільшення можливостей його використання.

6. Якщо пропозиція товару не еластична, а попит на нього скорочується, то загальна виручка продавця:

а. Зростає;

б. Зменшується;

в. Залишається незмінною.

Відповідь – б

Якщо попит нееластичний, збільшення ціни викликає зміну загального виторгу в тому ж напрямку і навпаки.

7. Збільшення доходів споживача графічно можливо визначити як:

а. Зміна нахилу бюджетної лінії;

б. Паралельне зрушення бюджетної лінії ліворуч;

в. Зменшення нахилу бюджетної лінії;

г. Збільшення нахилу бюджетної лінії.

Відповідь – г

При зміні доходу бюджетна лінія переміщується відповідно до його збільшення або зменшення. Зміна ціни на товари призводить до відповідної зміни кута нахилю бюджетної лінії.