Основи наукових досліджень

1. Правила користування картотеками і каталогами.

2. Форми фінансування наукових розробок.

Список використаних джерел.

1. Правила користування картотеками і каталогами

У процесі експерименту проводяться наукові дослідження порівнюються теоретичні та експериментальні результати. При зіставлені наукового результату з практикою необхідний збіг теоретичних положень з явищами, що спостерігаються в практичних ситуаціях. Тому для вивчення теоретичного підґрунтя теми дослідження потрібне глибоке опрацювання джерел інформації.

Знання опублікованої інформації дає змогу глибше осмислити науковий і практичний матеріал інших вчених, дослідників, виявити рівень дослідженості конкретної теми, підготувати огляд літератури з теми. Потрібну наукову інформацію дослідник отримує в бібліотеках та органах науково-технічної інформації.

Форми обслуговування читачів у бібліотеках майже скрізь однакові:

— довідково-бібліографічне обслуговування;

— читальний зал;

— абонемент або міжбібліотечний обмін (МБО);

— заочний абонемент;

— виготовлення фото і ксерокопій;

— виготовлення мікрофільмів.

Для опрацювання джерел з обраної теми використовують інформаційно-пошуковий апарат бібліотеки.

У бібліотеках застосовується інформаційно-пошукова мова (ШМ) бібліотечно-бібліографічного типу: універсальна десяткова класифікація (УДК) і бібліотечно-бібліографічна класифікація (ВБК).

УДК систематизує всі людські знання у 10 розділах, де кожний розділ має десять підрозділів і т.ін. При цьому кожне нове поняття отримує свій числовий індекс:

Кодовим позначенням індексуються всі наукові знання, явища, поняття. І кожне нове знання при його виникненні знаходить своє місце. В залежності від потреб поділу інформаційно-пошукової мови до основних індексів додаються інші знаки, чим підвищується спеціалізація УДК. Для зручності сприйняття кожні три знаки відокремлюються крапкою (наприклад: 53376).

Багато років УДК застосовувалась як найбільш досконала класифікація знань. Але згодом виникнення нових понять у науковій і практичній діяльності людей зумовили впровадження бібліотечно-бібліографічної класифікації (ББК), яка має іншу систему класифікації й індексації людських знань. Основна частина її буквено-цифрових індексів побудована за десятковим принципом. Основні поділи ББК розподілені у 21 відділах, кожний з яких має свій індекс із великих букв українського алфавіту, наприклад:

Індекси знань Найменування індексів знань

А Загальний

Б Природничі науки

В Фізико-математичні науки

Г Хімічні науки

Д і т.д. Науки про землю і т.д.

Всього: 21

Ці інформаційно-пошукові мови застосовуються при організації бібліотечних фондів. Основою інформаційно-пошукового апарату бібліотек є каталоги. Це розташовані в порядку алфавіту картки з описом видань. В алфавітному каталозі — за прізвищами авторів та назвами публікацій незалежно від їх змісту; в предметному — картки з описом літературних джерел згруповані за предметними рубриками теж в алфавітному порядку основні каталоги формуються за принципом алфавіту або за принципом систематизації знань. Крім основних каталогів створюються допоміжні: каталог періодики, картотеки статей і рецензій. Основними каталогами є систематичний і алфавітний.

Алфавітні каталоги містять картки на книги, розташовані в алфавітному порядку прізвищ авторів чи назв, при цьому береться спочатку перша буква слова, за яким іде опис, потім — друга і т.д.

Систематичні каталоги містять картки на книги, в яких назви робіт розташовані за галузями знань, згідно з діючою класифікацією науки.

Предметні каталоги містять картки з назвами творів з конкретних проблем і питань одного змісту.

Щоб користуватись каталогами, потрібно добре знати принцип їх побудови.

Провідне місце належить алфавітним каталогам. По них можна встановити, які твори того чи іншого автора є в бібліотеці. Картки каталогу розставлені за першим словом бібліографічного опису книги: прізвища автора або назви книги, яка не має автора. Якщо перші слова співпадають, картки розставляються за другим словом. Картки авторів з однаковим прізвищем — за алфавітом їх ініціалів тощо.

В систематичних каталогах картки згруповані в логічному порядку за галузями знань. Послідовність розміщення карток відповідає визначеній бібліографічній класифікації — УДК чи БГК.

Жовідковкй аЯарар систематичного каталогу включає посилання, відѽравлення, довідиові карАки та алфавітно-предметний покажчик> Пољилання аказує, де знахоФиться література з близького чи сумѶжного питання («див>також»). відправні карточки («див.») показують в якому відділі Чнаходитюся література з даного питання.

Предметний каталог концентрує близькі за змістом матеріали в одному місці, що дуже зручно для дослідника.

Ключем до каталогів бібліотеки є бібліографічні покажчики. Вони можуть бути різними за своїм завданням, змістом і формою. Для визначення стану вивченості теми потрібно звернутись до інформаційних видань, які випускають інститути та служби науково-технічної інформації, центри інформації, бібліотеки і охоплюють всі галузі народного господарства. Тут можна ознайомитись не лише з відомостями про надруковані праці, а й з вміщеними ідеями та фактами. їх характеризує новизна поданої інформації, повнота охоплення джерел і наявність довідкового апарату, що полегшує пошук і систематизацію літератури.

Збір та обробку цих матеріалів в Україні здійснюють Книжкова палата України, Український інститут науково-технічної і економічної інформації (УкрІНТЕІ), Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського та інші бібліотечно-інформаційні установи загальнодержавного або регіонального рівня.

Основна маса видань названих установ поділяється на три види:

— бібліографічні;

— реферативні;

— оглядові.

Бібліографічні видання показують, що видано з питання, яке цікавить дослідника; часто це сигнальні покажчики без анотацій і рефератів. Цінність їх — у оперативності інформації про вихід у світ вітчизняної і зарубіжної літератури.

Реферативні видання містять публікації рефератів з коротким викладом змісту первинного документа, фактичними даними і висновками (експрес інформаційні, реферативні журнали, збірники та ін.), наприклад: РЖ «Економіка. Економічні науки ». Виданням Книжкової палати України є бібліографічні покажчики: «Літопис книг», « Літопис газетних статей », « Нові видання України » тощо.

Для пошуку та аналізу літератури, що видана в минулі роки, має ретроспективна бібліографія, призначення якої є підготовка і розповсюдження бібліографічної інформації про видання за певний період часу в минулому. Це можуть бути: тематичні огляди, прайс-листи видавництв, пристаттєві списки літератури тощо.

Поряд з інформаційними виданнями органів НТІ для інформаційного пошуку слід використовувати автоматизовані інформаційно-пошукові системи, бази і банки даних, Internet. Через службу Internet можна отримати різноманітну інформацію. Не випадково говорять, що Internet знає все.

За останні роки широко розвивається державна система збору, обробки, зберігання, ефективного пошуку та передачі інформації з використанням сучасної обчислювальної техніки. Розробкою методології створення ефективних інформаційних систем займається наука інформатика, яка має ряд специфічних напрямків розвитку:

— технічне створення автоматизованих інформаційно-пошукових систем;

— програмний — забезпечення обчислювальних машин програмами для користувачів;

— алгоритмічний — розробка алгоритмів змісту баз і банків даних.

Сукупність уніфікованих інформацій та послуг поданих в стандартизованому вигляді називається інформаційним продуктом — це спеціалізовані нормативні видання, державні стандарти, будівельні норми і правила тощо.

Накопичення і зберігання великих інформаційних масивів — баз даних, дозволяє систематизувати документи за ознаками певної тематики, а також формувати банки даних, для оперативного багатоцільового використання відповідної інформації.

Досить популярним за останні роки стало використання інформаційної WEB-сторінки комп'ютерів.

Чи не є мережа WEB противагою бібліотеці?

Ця мережа дає можливість змінити найбільш важливі основи створення, розповсюдження і застосування знань у світі — в короткі терміни. Мільйони людей користуються мережею WEB для оперативного пошуку інформації, перевірки та дискусії.

Інтернет і WEB стають інформаційним джерелом для мільйонів людей. До того ж це найчастіше діти шкільного віку. Ці майбутні дорослі отримують уміння і навички накопичення інформації та роботи з нею, і для більшості з них ця мережа є більш привабливою аніж бібліотека чи вчитель. Чому?

її привабливість в тому, що користувачі мають доступ до інформації без будь-якої допомоги, участі чи керівництва другої особи (викладача, бібліотекаря) і можна використати в будь-який час доби, не потрібно нікуди їхати, тим більше, що інформація може отримуватись за потребою.

І все ж мережа WEB не є універсальною заміною бібліотеки.

В майбутньому бібліотека буде існувати як:

— спеціально встановлені фонди документів, які повинні знаходитись в приміщенні бібліотек;

— як фізичний простір для матеріалів в нецифровій формі і як пункт доступу для тих, хто не може дозволити собі мати необхідні засоби для отримання інформації;

— накопичення метаданих або опису змісту матеріалів, для посилання та полегшення пошуку інформації;

— збереження документів і пов'язаних з ними метаданих;

— сфера доступу та послуги по інструктуванню.

Міжнародна організація з стандартизації (ІСО) розробила коди для кожної країни.

Щодо України традиційно вживають такі блоки буквеної та цифрової ідентифікації:

— двобуквений алфавітний код України -UA- рекомендований Міжнародною організацією з стандартизації (ІСО) для міжнародних обмінів, який дає змогу утворювати візуальну асоціацію із загальноприйнятою назвою України без будь-якого посилання на її географічне положення або статус;

— трибуквений порядковий код — 804 — присвоєний статистичним бюро Організації об'єднаних націй і використовується для статистичних розрахунків.

Ці блоки ідентифікації України зафіксовані для використання Міжнародною організацією з стандартизації у стандарті НСО 3166-88 «Коды для представления названий стран».

ООН у своїй роботі також користується цими трьома блоками ідентифікації України.

2. Форми фінансування наукових розробок

Держава забезпечує бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності у розмірі не менше 1,7 % ВВП України.

З бюджету виділяються кошти на:

— фундаментальні дослідження, пошукові та прикладні розробки;

— державні та міждержавні науково-технічні програми;

— державні премії України у галузі науки і техніки;

— фінансування наукових розробок з проблем стандартизації, сертифікації та еталонної бази, державних контрактів;

— фінансування наукової частини національних, міжгалузевих та галузевих програм.

З Державного бюджету фінансуються наукові дослідження фундаментального й пошукового характеру або виконання наукових програм державного значення. Відповідно до Закону України "Про освіту" виконання їх здійснюється на конкурсній основі при відборі найбільш наукомістких та високоефективних досліджень.

Фінансуються науково-дослідні інститути, що виконують фундаментальні дослідження на державне замовлення, а також науково-дослідні організації, що перебувають на господарському розрахунку, але виконують державне замовлення з оплатою за рахунок державно-бюджетних асигнувань.

За рахунок коштів державного бюджету здійснюється фінансування фундаментальних та прикладних досліджень і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародним науковим та інформаційним зв'язкам державного значення.

Відповідно до законодавства бюджетне фінансування наукових досліджень здійснюється шляхом базового та програмно-цільового фінансування (Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність").

Базове фінансування надається для забезпечення:

— фундаментальних наукових досліджень;

— найважливіших для держави напрямів досліджень;

— розвитку інфраструктури наукової і науково-технічної діяльності;

— збереження наукових об'єктів, що становлять національне надбання;

— підготовки наукових кадрів.

Перелік наукових установ та вищих навчальних закладів, яким надається базове фінансування для здійснення наукової і науково-технічної діяльності, затверджує Кабінет Міністрів України.

Програмно-цільове фінансування здійснюється на конкурсній основі для:

— науково-технічних програм і окремих розробок, спрямованих на реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;

— забезпечення проведення найважливіших прикладних науково-технічних розробок, які виконуються за державним замовленням;

— проектів, що виконуються у межах міжнародного науково-технічного співробітництва.

Організацією науки в Україні займається Державний комітет у справах науки і технологій України, який визначає разом з науковими установами напрям розвитку наукових досліджень та використання їх у народному господарстві. Державний комітет подає плани розвитку науки Уряду або Верховній Раді України на затвердження та забезпечення фінансування із державного бюджету або інших джерел.

Державна система організації і управління науковими дослідженнями в Україні дає можливість концентрувати та орієнтувати науку на виконання найбільш важливих завдань. Управління науковою діяльністю будується за територіально-галузевим принципом. Сьогодні науково-дослідну роботу ведуть:

— науково-дослідні та проектні установи й центри Академії наук України (НАН);

— науково-виробничі, науково-дослідні, проектні установи, системи галузевих академії;

— науково-дослідні, проектні установи і центри міністерств і відомств;

— науково-дослідні установи і кафедри вищих навчальних закладів;

— науково-виробничі, проектні установи і центри при промислових підприємствах, об'єднаннях;

— ієрархічну вершину цієї сукупності установ, центрів, підприємств завершує Державний комітет України з питань науки і технологій, який забезпечує єдину державну політику в галузі науки та її використання в практиці.

Вищим державним науковим центром є Національна академія наук України (НАН). Вона очолює і координує разом з Державним комітетом у справах науки та технологій України фундаментальні і прикладні дослідження в різних галузях науки. НАН є державною науковою установою, яка об'єднує всі напрями науки та підтримує міжнародні зв'язки з науковими центрами інших країн. При Національній академії наук України створена міжвідомча рада з координації фундаментальних дослід-Очолює НАН України Президент, який обирається загальними зборами вчених. Вони ж обирають трьох віце-президентів, вченого секретаря, Президію і ревізійну комісію. НАН України має в своєму складі відділення з відповідних галузей науки, зокрема, математики, інформатики, механіки, фізики і астрономії; наук про землю; хімії, загальної біології, економіки, історії, філософії, літератури, мови та мистецтва тощо.

До складу НАН входять наукові інститути з відповідних галузей, є територіальні відділення (Донецьке, Західне, Південне та ін.) і територіальні філіали.

Відділення НАН об'єднують науково-дослідні інститути (НДІ), які очолюють розвиток науки у певній галузі знань. У них зосереджені провідні наукові сили. Структура управління в НДІ показана на схемі 1.

Спрямування економічного механізму на пришвидшення науково-технічного прогресу та інноваційний тип розширеного відтворення виробництва потребують нових організаційних форм. У перехідний період необхідно розвивати спеціалізовані структуру з функціями: обґрунтування пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу; надання методичної допомоги об'єктам народного господарства та їхнім керівним органам у напрацюванні планів освоєння наукових розробок; аналізу науково-технічної інформації, що надходить; вивчення можливостей та доцільності впровадження передового досвіду в конкретних умовах виробництва. Держава має взяти на себе відповідальність за розроблення програми кардинальної перебудови системи наукового забезпечення виробництва. Аналізуючи внутрішню ситуацію і зважаючи на міжнародний досвід, доцільно виділити такі основні напрямки перебудови науково-технічної політики:

перехід від фронтального до селективного типу науково-технічного прогресу;

збереження науково-технічного потенціалу і зміцнення його творчої основи;

створення незалежної, невідомчої експертизи для виділення й постійного коригування головних соціально-економічних проблем розвитку виробництва і визначення шляхів їх наукового розв'язання;

удосконалення структури науково-дослідних і науково-конструкторських робіт для забезпечення випереджувального напрацювання базових даних і якіснішого прикладного науково-технічного опрацювання, а також для практичної реалізації прикладних розробок у нових поколіннях технологій, матеріалів, формах організації праці і виробництва;

інтеграція вітчизняної науки зі світовою й ефективне опанування зарубіжного досвіду.

Таким чином, державна наукова політика має відповідати загальній концепції стратегії випередження техніко-економічного розвитку. Має бути сформований економічний механізм стимулювання науково-технічних заходів, який забезпечить зацікавленість підприємств, організацій, установ у технічному удосконаленні та оновленні виробництва. При цьому ступінь самостійного функціонування учасників інноваційного процесу є головною характеристикою ефективної дієвості ринку наукомісткої продукції. Втручання держави в інноваційну сферу має виявлятися через застосування економічних важелів, тобто шляхом прямої фінансової підтримки пріоритетних напрямків наукових досліджень, які доповнюються непрямими методами впливу на розвиток науки через законодавчі акти. Держава має зосередити свою фінансово-організаційну підтримку у сфері фундаментальних і стратегічних прикладних наукових розробок. Прикладом може слугувати створення "фірмової" науки в розвинених країнах світу, де взаємовигідний зв'язок у сфері "держава — приватна компанія" давно уже налагоджено і доведено його високу ефективність. Доцільно розглянути докладніше і розвиток інноваційних процесів та його вплив безпосередньо на ту чи іншу модель ринку науково-технічної продукції.

Напрямки дослідження інноваційних процесів вітчизняними вченими дещо відрізняються від напрямків, які досліджують закордонні колеги. Головну увагу наші вчені приділяли розвитку фундаментальних досліджень, що зміцнювали насамперед обороноздатність держави. Прикладні дослідження і розробки не мали такої підтримки з боку держави. У країні, де відсутня приватна власність на винаходи, результати наукової діяльності були власністю держави, передавались державним організаціям і підприємствам безплатно, що ускладнювало налагодження ефективної системи освоєння інновацій.

Зовсім інший підхід до цієї проблеми за кордоном. Головна увага й підтримка держави спрямовані на стимулювання прикладних розробок і на перше місце виступають дохідність та комерційна віддача наукових розробок. Саме тому основний науковий потенціал у розвинених країнах зосереджений на "фірмовій" науці, яка, у свою чергу, розв'язує проблеми переважно впроваджувального характеру. Це дає підстави припустити, що головна увага науковців прикладного спрямування приділяється сприйняттю інновації та її поширенню серед якомога більшої кількості учасників інноваційної діяльності. Інновація одночасно може скорочувати витрати традиційних економічних ресурсів, які використовуються для задоволення потреб суспільства, і створювати нові потреби, що виникають у суспільстві під дією нововведень. Нововведення, які економлять ресурси, відображають його економічну функцію, а процес зростання нових потреб суспільства — відповідально-соціальну. Економічна ефективність нововведень, як правило, визначається вивільненням додаткових виробничих ресурсів від впровадження цього нововведення. Соціальна ефективність визначається тим, що нововведення дає змогу розширити наявні потреби суспільства. При оцінці моделі ринку науково-технічної продукції здебільшого використовується економічна ефективність нововведень, адже на соціальну впливає багато суб'єктивних чинників, що об'єктивно ускладнює визначення соціальної ефективності того чи іншого нововведення.

З метою підвищення матеріальної зацікавленості науковців, за підвищення престижності наукової діяльності, треба запровадити в науково-дослідних установах контрактну систему залучення наукових працівників до розробок найпріоритетніших напрямів науки. Виділяти кошти під конкретну програму досліджень керівникові певної програми з правом самостійного розпорядження коштами. Єдиним критерієм оцінки наукової роботи має бути відповідність виконаної наукової розробки встановленим замовником (державою) параметрам інновації та строки використання робіт. Необхідно дозволити науково-дослідним установам, як і іншим державним структурам, розвивати в повному обсязі підприємницьку діяльність, створювати малі, спільні підприємства й виробництва, інші підприємницькі та комерційні структури свого наукового профілю, засновниками яких можуть бути наукові установи, дослідні господарства, підприємства, проектно-конструкторські організації. їхню діяльність доцільно спрямовувати на співпрацю з іншими підприємницькими структурами і формуваннями в опрацюванні, доопрацюванні й освоєнні результатів наукових розробок в Україні та за її межами.

Список використаних джерел

1. Артюх С. Основи наукових досліджень: [підручник] / Українська інженерно-педагогічна академія. — Х. : УІПА, 2006. — 277с.

2. Афанасьєв А. Основи наукових досліджень: Навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2005. — 96с.

3. Білоусова Т. Основи наукових досліджень: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Кам'янець-Подільський держ. ун-т. — Кам'янець-Подільський, 2004. — 120с.

4. Габович А. Основи наукових досліджень: Підруч. для студ. вищ. навч. закл., які навч. за напрямом "Інформаційна безпека" / Державний ун-т інформаційно-комунікаційних технологій / Володимир Олексійович Хорошко (ред.). — К. : ДУІКТ, 2006. — 174с.

5. Грищенко І. Основи наукових досліджень: Навч. посібник / Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К. : Вид-во КНТЕУ, 2001. — 185с.

6. Ковальчук В. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник/ Володимир Ковальчук, Лев Моїсєєв; Під наук. ред. В. О. Дроздова; М-во науки і освіти України, Акад. пед. наук України, Південний наук. центр АПН України. — 3-є вид. перероб. і доп.. — Київ: ВД "Професіонал", 2005. — 238 с.

7. Крушельницька О. Методологія та організація наукових досліджень: Навчальний посібник/ Ольга Крушельницька,. — К.: Кондор, 2003. — 189 с.