Основи наукових досліджень

1.Ознаки науково–технічної революції.

2.Загальний евристичний алгоритм.

Список використаної літератури.

1.Ознаки науково–технічної революції

Приблизно у середині 60-х років XX ст. у літературі, на радіо і телебаченні почав інтенсивно вживатися вираз "науково-технічна революція". Слово "революція" французького походження і означає докорінний переворот, глибокі якісні зміни у розвитку явищ природи, суспільства або пізнання. Науково-технічну революцію (НТР) розуміють як докорінне перетворення продуктивних сил на основі перетворення науки на провідний чинник розвитку суспільства, на безпосередню продуктивну силу.

Наукова-технічна революція (НТР) — це перерва поступовості, розрив формально-логічної послідовності розвитку, стрибок у історичному русі знань. Наукова революція зламує існуючі наукові уявлення, здійснює перегляд фундаментальних понять і приводить до народження нових відкриттів нової системи знань, що є рушійною силою у розвитку техніки.

Нагадаємо, що продуктивними силами суспільства є сукупність засобів виробництва та людей, що приводять їх у рух.

Протягом XVIII—XIX ст. людство досягло великих успіхів у розвитку машинної промисловості. Продукція на фабриках і заводах стала вироблятися переважно не вручну, а за допомогою машин. На них працювали робітники, які мали належну кваліфікацію. Робітниками керували кваліфіковані інженери і менеджери.

Протягом останніх 2—3 тисячоліть людство розвивало науку і використовувало досягнуті нею результати для задоволення потреб суспільства. Отже, наука і техніка існують уже давно. Що ж сталося в середині XX ст., у результаті чого світ заговорив про науково-технічну революцію?

А сталося ось що. Наука почала розвиватися значно інтенсивніше, ніж раніше, її досягнення стали використовувати швидше і ширше. Інакше кажучи, зверталися до науки для вирішення існуючих проблем не час від часу, а на постійній основі. Суспільство зрозуміло, що хоча розвиток науки потребує чимало коштів, та без неї втрати суспільства будуть ще більшими.

У минулому практика часто випереджала науку, яка змушена була обґрунтовувати вже відомі людству речі і явища. Нині ж наука значно випереджає практику.

Поштовхом до науково-технічної революції була Друга світова війна 1939-1945 pp. Війна стимулювала пошук нових засобів її ведення та швидкі темпи їх впровадження. Наприклад, у США досить оперативно й у великій таємниці було створено атомну бомбу, яку 2 і 9 серпня 1945 р. випробували, скинувши на японські міста Хіросіму і Нагасакі.

Найважливіші ознаки науково-технічної революції:

• відкриття і використання нових видів і джерел енергії (атомної, термоядерної тощо);

• автоматизація і пов'язана з нею кібернетизація виробництва;

• широке використання на виробництві, в управлінні і науці електронно-обчислювальної техніки;

• відкриття способів створення матеріалів з наперед заданими властивостями, які не існують у природі;

• упровадження принципово нових, переважно фізико-хімічних методів і технологій;

• проникнення науки у мікросвіт — структуру елементарних частинок матерії;

• освоєння космосу;

• органічне поєднання науки і виробництва.

Науково-технічна революція — досить складне і широке явище. Розглянемо її аспекти, що безпосередньо стосуються міжнародної економіки.

Науково-технічна революція зробила людину могутньою у її взаємодії з природою. Людина перетворилася на велетня, який може знищити весь навколишній світ і себе разом з ним. Тоді як упродовж усієї попередньої історії людина могла перетворювати природу, обмежено впливати на довкілля, але не могла її знищувати.

Що стосується територіальної організації виробництва, то відбулася переорієнтація матеріаломістких галузей промисловості. Якщо раніше вони "прив'язувалися" до джерел сировини, то нині орієнтуються на ринки збуту своєї продукції. Практика показала, що країни можуть мати потужну енергетику і важку промисловість, не маючи власних запасів енергетично-паливної сировини.

Територіальне поєднання освіти, науки і наукомістких виробництв стало типовою ознакою провідних промислових районів країн з високорозвиненою ринковою економікою. З'явилися технополіси — територіальні зони, де масштабно поєднуються ці три елементи.

Науково-технічна революція сприяла високій територіальній концентрації виробництва і населення. Якщо раніше більшість жителів Землі проживали у сільській місцевості, то впродовж останніх десятиліть посилилася урбанізація — процес зосередження населення, економічного і культурного життя в містах.

Науково-технічна революція прискорила процес інтернаціоналізації економічної діяльності. Це означає, що економіки країн світу розвиваються не ізольовано з епізодичним виходом на міжнародний ринок, а функціонують у постійній взаємодії суб'єктів господарювання як у межах країн, так і з відповідними суб'єктами інших держав світу.

1. Небувало швидкий розвиток науки, її взаємодія як з матеріальним виробництвом, так і іншими видами діяльності, перетворення науки в безпосередню продуктивну силу. Наука не тільки перетворилася в одну з провідних сфер людської діяльності, а й стала одним з інтеграційних чинників виникнення міжгалузевих систем господарства, як національних, так і світових. Подібний прорив став можливим завдяки сучасним системам освіти та великим затратам на наукові дослідження. Особливо великі досягнення в сфері освіти і наукових досліджень мають США, Японія, ФРН, Франція, Великобританія, малі промислово розвинуті країни Європи. Стало цілком очевидним, що для передових країн наявність наукового потенціалу і високоосвічених кадрів є значно ціннішим економічним ресурсом, ніж будь-який вид мінеральної сировини, а капіталовкладення в науку — це капіталовкладення в майбутнє.

2. Всеосяжність НТР, яка охоплює не тільки матеріальне виробництво, а й обслуговування, побут, культуру впливає на психологію і ментальність жителів передових країн. Масштаби цього процесу вражаючі. Так, якщо спеціалісти можуть пишатися масовим застосуванням роботів, які? використовуються для виготовлення кузовів автомобілів (мал. 17) або панелей телевізорів найвідоміших марок, то звичайна людина може оцінити здобутки НТР, маючи можливість негайно зателефонувати з найближчого телефону-автомата в будь-який кінець світу, за хвилину розрахуватися в магазині за цілий кошик товарів за допомогою електронної кредитної картки або без зволікань перерахувати гроші партнеру в інший кінець світу.

3. Корінним чином змінюється технічна і технологічна база господарства світу. НТР розвивається і вглиб — освоюються мікросвіт атома, генна інженерія, нові фізико-хімічні процеси; і вшир — в нових технічних конструкціях поєднуються традиційні механічні та електричні системи з мікропроцесорною технікою, системи управління — з мережами ЕОМ електронного в'язку та кібернетичними пристроями.

Про сучасний стан технічної і технологічної оснащеності тієї чи іншої країни можна зробити висновок, виходячи з обсягів виробництва та застосування ЕОМ і наукоємної продукції в цілому. На сьогодні понад 50 % обсягу виробництва цих галузей припадає на США та Японію.

Науково-технічна революція впливає і на зміни в розміщенні господарства світу. Так, географія промисловості, що склалася під впливом чинників, які діяли наприкінці XIX — першій половині XX ст. доповнюється такими новими рисами.

1. Відбулася переорієнтація базових матеріаломістких галузей промисловості від орієнтації на місцеву сировину до орієнтації на ринки збуту кінцевого продукту. Більшість промислових районів, що нині найбільш динамічно розвиваються, якраз не мають сировинних баз. Так, Японія, Франція, Італія, Республіка Корея на 9/10 залежать від довозу енергоносіїв, мінеральної сировини, але мають потужну енергетику і важку промисловість. Добувна промисловість зберігає провідне значення тільки в нових ресурсних районах окремих розвинутих країн (Канада, Австралія, ПАР тощо), в країнах, що розвиваються, та деяких постсоціалістичних країнах (Росія, Казахстан тощо).

2. Основними центрами і регіонами, до яких тяжіє розміщення виробництва й інших видів економічної активності, стали осередки і території з передовою наукою та освітою. Територіальне поєднання освіти, науки, наукоємних виробництв стало типовим для великих столичних агломерацій і провідних промислових районів економічно розвинутих країн. В США — це райони Промислового поясу та Тихоокеанського узбережжя; в Європі — так зване індустріальне ядро Європи, що охоплює території від півдня Великобританії до північної Італії; в Японії — зона мегалополісу Токайдо; в Росії — регіони Москви, Санкт-Петербурга, в Україні Придніпров’я, Донбас. Перспективною формою територіальної організації науково-виробничих комплексів стали технополіси — цілеспрямовано сформовані зони діяльності, в яких поєднуються взаємодіючі науково-дослідні інститути, вузи та наукоємні промислові підприємства. Вони вже створюються в Японії, США, Франції та інших країнах.

3. Сучасні процеси перебудови світового господарства привели до високої територіальної концентрації виробничої діяльності і населення. Посилилися процеси урбанізації, що, з одного боку, сприяє консолідації ринків збуту, створенню перспективних маркетингових систем, використанню спільної інфраструктури, з другого — загострює екологічні і соціальні проблеми. Звичайно, на розміщення господарства впливають й інші чинники: орієнтація на використання висококваліфікованої робочої сили в економічно розвинутих країнах або на дешеву робочу силу в країнах, що розвиваються; можливості використання вигідного географічного положення або транспортної доступності; орієнтація на потенційні ринки збуту продукції. До того ж доводиться враховувати і екологічний чинник — законодавством багатьох країн передбачаються жорсткі санкції за забруднення навколишнього середовища.

Отже, до XXI ст. світ підходить, демонструючи не тільки політичну взаємозалежність, а й певну єдність і взаємозв'язаність своїх технічних і господарських систем.

Науково-технічна революція ставить нові вимоги до професійної підготовки і загальної культури працівників. Вона виступає дійовим фактором зростання продуктивних сил, підвищення рівня усуспільнення та ефективності їх внаслідок концентрації виробництва і вдосконалення управління ним.

Таким чином, науково-технічна революція вимагає удосконалення структури суспільного виробництва, підвищення розвитку знань галузей, які забезпечують науково-технічний прогрес (1,с.267).

2.Загальний евристичний алгоритм

Евристичні алгоритми — алгоритми, звужуючі простір перебору за рахунок пошуку рішення з урахуванням особливостей завдання. (на основі евристик )

Евристичний підхід полягає у тім, що спочатку по черзі оцінюється ефективність класифікації для кожної ознаки окремо. Після перебору всіх ознак у проміжний набір долається та ознака, для якої ефективність класифікації виявиться найбільшою. Потій до проміжного набору додають по черзі по одній ознаці з тих, які ще не ввійшли у набір, і оцінюють ефективність їхньої класифікації. Остаточно у набір заносять ту ознаку, при додаванні якої ефективність класифікації виявиться найбільшою в порівнянні з ефективністю при її відсутності. Процес триває доти, поки не виявиться, що серед ознак, що залишилися, немає жодної, включення якої поліпшило б результат класифікації. По закінченні процесу додавання ознак із проміжного набору послідовно виключаються ознаки й з'ясовується, чи не приводить це до збільшення ефективності класифікації. Остаточно з набору віддаляється та ознака, виключення якої максимально поліпшує або, принаймні, не погіршує класифікацію. Процес виключення повторюється доти, поки із проміжного набору ознак виявиться неможливим виключити жодну ознаку, не погіршуючи ефективність класифікації.

Перевагою евристичного підходу до відбору ознак є відносна простота реалізації евристичних процедур. Недоліками цього підходу є відсутність строгого математичного обґрунтування евристичних процедур та тривалість процесу ітеративного перебору ознак.

Необхідно ширше застосовувати евристичний підхід, який вимагає проведення наукових конференцій, круглих столів, дискусій та мозкових штурмів для пошуку нових ідей і пропозицій.

Евристичний підхід до ведення суперечки, коли одна зі сторін, не наполягаючи на своєму підході до рішення проблеми, використовуючи методи переконання, інтуїцію і здоровий глузд, поступово схиляє до своєї точки зору другого чи іншого співрозмовника, учасника суперечки.

Евристичний підхід, заснований на залученні експертів, знаходить широке застосування в практиці прогнозування можливої місткості ринку. Специфіка прогнозування місткості ринку як макроекономічного явища обумовлена необхідністю наявності в організації, що здійснює планування своєї діяльності на ринку, достатній інформації, насамперед про орієнтири державної політики по регулюванню економіки і його наслідків для загального соціально-економічного положення. Відсутність зазначеної інформації поряд з недоліком досвіду у фахівців підприємства у формуванні прогнозів на основі обробки великої сукупності інформації й виявлення причинно-наслідкових зв'язків у характері розвитку ринкових процесів на макроекономічному рівні істотно утрудняють використання даного підходу на рівні окремих підприємств. У подібних умовах, що характеризуються зовнішніми й внутрішніми обмеженнями, використання думок експертів — фахівців підприємства, галузевих консультантів або спеціалізованих організацій з їхнім досвідом аналізу стану ринкової кон'юнктури й прогнозування її зміни в плановому періоді, а також споживачів продукції, безпосередньо визначальне споживання конкретних товарів і послуг, — є найбільш прийнятним і дозволяє сформувати прогноз місткості ринку за допомогою різних методів.

За основу евристичного підходу взяті інтуїція й досвід людини; у ньому використовуються принципи перерахування членів класу й спільності властивостей.

Однак незважаючи на достоїнства евристичного підходу, що полягають у можливості його застосування для прогнозування ємності будь-якого ринку, особливо ринків принципово нових товарів і послуг, а також можливості одержання кваліфікованого висновку щодо місткості ринку з боку спеціалізованих організацій, у той же час думки експертів носять суб'єктивний характер, пов'язаний з неоднозначністю розгляду тих самих станів ринкової кон'юнктури різними експертами, психологічними особливостями різних споживачів продукції.

Список використаної літератури

1. Артюх С. Основи наукових досліджень: [підручник] / Українська інженерно-педагогічна академія. — Х. : УІПА, 2006. — 277с.

2. Афанасьєв А. Основи наукових досліджень: Навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2005. — 96с.

3. Білоусова Т. Основи наукових досліджень: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Кам'янець-Подільський держ. ун-т. — Кам'янець-Подільський, 2004. — 120с.

4. Габович А. Основи наукових досліджень: Підруч. для студ. вищ. навч. закл., які навч. за напрямом "Інформаційна безпека" / Державний ун-т інформаційно-комунікаційних технологій / Володимир Олексійович Хорошко (ред.). — К. : ДУІКТ, 2006. — 174с.

5. Грищенко І. Основи наукових досліджень: Навч. посібник / Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К. : Вид-во КНТЕУ, 2001. — 185с.

6. Ковальчук В. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник/ Володимир Ковальчук, Лев Моїсєєв; Під наук. ред. В. О. Дроздова; М-во науки і освіти України, Акад. пед. наук України, Південний наук. центр АПН України. — 3-є вид. перероб. і доп.. — Київ: ВД "Професіонал", 2005. — 238 с.

7. Крушельницька О. Методологія та організація наукових досліджень: Навчальний посібник/ Ольга Крушельницька,. — К.: Кондор, 2003. — 189 с.

8. Малюга Н. Наукові дослідження в бухгалтерському обліку: Навчальний посібник/ Наталія Малюга,; Ред. Ф. Ф. Бутинець; М-во освіти і науки України, ЖДТУ. — Житомир: ПП "Рута", 2003. — 475 с.

9. Микитюк О. Наукові дослідження: Навчально-методичний посібник/ Олександр Микитюк, Володимир Соловйов, Світлана Васильєва,; За загальною ред. І. Ф. Прокопенка. — Харків: Скорпіон, 2003. – 77 с.

10. П’ятницька-Позднякова І. Основи наукових досліджень у вищій школі: Навчальний посібник/ Ірина П’ятницька-Позднякова,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 115 с.

11. Пілюшенко В. Наукове дослідження: організація, методологія, інформаційне забезпечення: Навчаль-ний посібник/ Віталій Пілюшенко, Ірина Шкрабак, Едвін Славенко,. — К.: Лібра, 2004. — 342 с.

12. Романчиков В. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник/ Володимир Романчиков; Українська академія бізнесу та підприємництва. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 254 с.

13. Філіпенко А. Основи наукових досліджень: Конспект лекцій/ Антон Філіпенко,. — К.: Академвидав, 2004, 2005. — 207 с.

14. Федунець А. Методологія виконання наукового дослідження, написання, оформлення, захисту дисертації: Навчально-практичне вид./ Анатолий Федунець,. — Кіровоград: Реклама, 2001. — 297 с.

15. Цехмістрова Г. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Галина Цехмістрова,; М-во освіти і науки України, КУТЕП. — К.: Слово, 2003. — 235 с.

16. Шломчак Г. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник/ Георгій Шломчак,; Мін-во освіти і науки України, Нац. металургійна академія України. — Дніпропетровськ: Пороги, 2005. — 161 с.