Основи наукових досліджень

2. Які основні продукти отримує наука?

Наука, як специфічний вид діяльності, спрямована на отримання нових теоретичних і прикладних знань про закономірності розвитку природи, суспільства і мислення, характеризується такими основними ознаками:

— наявністю систематизованих знань (ідей, теорій, концепцій, законів, принципів, гіпотез, основних понять, фактів);

— наявністю наукової проблеми, об´єкта і предмета дослідження;

— практичною значущістю процесу, що вивчається.

Отже, виникнення науки як сфери людської діяльності, тісно пов´язане з природним процесом розподілу суспільної праці, зростанням інтелекту людей, прагненням їх до пізнання невідомого, всього сущого, що складає основу їх буття.

Первинним поняттям при формуванні наукових знань є наукова ідея — форма відображення у мисленні нового розуміння об´єктивної реальності. Тому наукові ідеї є своєрідним якісним скачком думки за межі вже раніше пізнаного. Вони виступають і як передумови створення теорій, і як елементи, що об´єднують окремі теорії у певну галузь знань. Ідея є основою творчого процесу, продуктом людської думки, формою відображення дійсності. Вона базується на наявних знаннях, виявляє раніше не помічені закономірності. Ідеї народжуються з практики, спостереження навколишнього світу і потреб життя.

До трудової діяльності відноситься виробнича діяльність людини, яка спрямована на отримання матеріального продукту. До духовної сфери діяльності відноситься мистецтво, сфера послуг і наука. Вони забезпечують інтелектуальне (духовне) багатство суспільства. У Віктора Гюго є таке висловлювання: «Наука безперервно рухається вперед, перекреслюючи саму себе… Шедевр мистецтва народжується навіки. Данте не перекреслює Гомера», а Пушкін писав: «Століття може рухатись вперед, але поезія залишається на одному місці… Між тим як поняття праці, відкриття великих представників астрономії, фізики, медицини… застаріли і щодня змінюються іншими — твори ж істинних поетів залишаються свіжими і вічно юними».

Поняття науки ґрунтується на її змісті та функціях у суспільстві.

У найбільш загальному вигляді всі галузі наукових знань об'єднують у три групи:

· знання про природу (математика, фізика, хімія, біологія, географія та ін.);

· знання про суспільство (економічні науки, історичні, правові та ін.);

· знання про мислення (філософія, логіка, психологія та ін.). Якщо мова йде саме про науки, цю класифікацію можна видозмінити і поділити всі науки на наступні укрупнені групи:

· природничі науки (математика, фізика, хімія, біологія та ін.);

· технічні науки — система знань про цілеспрямоване перетворення природних сил і процесів у технічні об'єкти;

· медичні науки;

· суспільні науки (економіка, соціологія, політологія, правові науки, демографія та ін.);

· гуманітарні науки (історія держави, історія мистецтва, церкви, теологія, мовознавство і літературознавство, філософія, логіка, психологія та ін.).

Кожна з названих наук має свої "парості" знань, які весь час розгалужуються. Процес розгалуження, народження нових "гілок" на "дереві науки" називається диверсифікацією наук. Диверсифікація наук-це поява нових наук на стику раніше відомих або в результаті відокремлення від них. Внаслідок цього неперервного процесу сформувалися у свій час такі підгалузі наук, як фізика твердих тіл, статистика попиту, товарознавство, фінанси міжнародних страхових операцій, ергономіка та ін.

Розгалуження наук сприяє їх переплетенню, взаємопроникненню, інтеграції. Інтеграція — це об'єднання наук в нову науку. Результатом інтеграції стали такі відомі науки, як біохімія, математична статистика, інженерна генетика тощо.

Загалом в Україні прийнято виділяти наступні основні галузі наук: фізико-математичні, хімічні, біологічні, геолого-мінералогічні, технічні, сільськогосподарські, історичні, економічні, філософські, філологічні, географічні, юридичні, педагогічні, медичні, фармацевтичні, ветеринарні, мистецтвознавство, архітектура, психологічні, соціологічні, політичні, інші.

За характером своєї спрямованості і відношенням до суспільної практики науки поділяються на фундаментальні і прикладні.

Фундаментальні наукинаправлені на пізнання основ і об'єктивних законів розвитку природи, суспільства та мислення взагалі. їх основна мета — пошук істини, яку потім можна застосовувати у різного роду дослідженнях як у самих фундаментальних науках, так і у прикладних. До фундаментальних наук належать математика, окремі розділи фізики, хімії, філософія, економічна теорія, мовознавство та інші.

Прикладні науки,розвиваючись на базі фундаментальних, розробляють шляхи і методи застосування та впровадження у практику результатів фундаментальних досліджень. Показником ефективності дослідження в області прикладних наук виступає не стільки отримання істинного знання, скільки безпосереднє практичне значення. До прикладних наук належать всі технічні науки, більша частина медичних, економічних наук та ін. В теперішній час майже кожна укрупнена галузь науки поєднує в собі фундаментальні і прикладні науки.

3. Завдання і правові основи метрології

Галузь науки, яка вивчає вимірювання, називається метрологією. Слово "метрологія" утворене із двох грецьких слів: "metron" — міра і "logos" — наука. Дослівний переклад — наука про міри.

Довгий час метрологія була описовою наукою про різні міри та співвідношення між ними. Лише завдяки прогресу фізичних та точних наук метрологія набула суттєвого розвитку у забезпеченні єдності і точності вимірювань фізичних величин, кількість яких дедалі збільшувалася, та щодо якості цих вимірювань. Великий вклад у становлення сучасної метрології як науки внесли вітчизняні вчені: Б.С. Якобі, В.Я. Струве, А.Я. Купфер, B.C. Глухов, Д.І. Менделєєв, Н.Г. Єгоров, Л.В. Залуцький, Л.І. Кременчуцький, Б.І. Руденко, І.П. Глибін та ін.

Особливо слід підкреслити значну роль Д.І. Менделєєва у розвитку метрології. Його роботи з вимірювання маси і температури, а також щодо впровадження метричної системи залишаються актуальними і сьогодні.

Метрологія в її сучасному розумінні — це наука про вимірювання, методи та засоби забезпечення єдності вимірювань і способи досягнення необхідної точності їх.

Основними завданнями метрологічного забезпечення є:

• підвищення якості продукції, ефективності управління виробництвом і рівня автоматизації виробничих процесів;

• забезпечення взаємозамінності деталей, вузлів та агрегатів, створення необхідних умов для кооперування виробництва і розвитку спеціалізації;

• підвищення ефективності науково-дослідних експериментально-конструкторських робіт та випробувань;

• забезпечення достовірності обліку і підвищення ефективності матеріальних цінностей і енергетичних ресурсів;

• підвищення рівня автоматизації управління транспортом і безпеки його руху;

• забезпечення високої якості і надійності зв'язку. Держстандарт України відповідно до Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність", проводить технічну політику по забезпеченню єдності вимірювань шляхом реалізації таких основних заходів:

• організація і проведення фундаментальних досліджень у галузі метрології;

• організація еталонної бази України;

• координація діяльності метрологічної служби;

• визначення загальних метрологічних вимог до засобів вимірювальної техніки та методів вимірювання;

• організація і проведення державного метрологічного контролю і нагляду;

• участь у діяльності міжнародних метрологічних організацій;

• організація навчання та підготовки кадрів з метрології, стандартизації та сертифікації тощо.

5. Національна система стандартів

Стандартизація є організаційно-технічною основою економічного і науково-технічного співробітництва між країнами, ефективним засобом поширення зв'язків між країнами і ліквідування технічних бар'єрів у міжнародній торгівлі. Зміцнення науково-технічних та економічних зв'язків привертає увагу до стандартизації усіх розвинених країн світу та країн, що розвиваються, а також технічних, економічних, міжнародних, регіональних і національних організацій, фірм і підприємств. Це є наслідком об'єктивної необхідності стандартизації з управлінні економічними і виробничими процесами.

На території України протягом 1993 р. затверджено та впроваджено в різних галузях народного господарства 102 державних стандарти України, з яких 28 — пряме впровадження стандартів міжнародних організацій зі стандартизації 150 та ІЕС. Впровадження міжнародних стандартів дає змогу виробникові не тільки піднести якість вітчизняних товарів до різня міжнародних вимог, але й забезпечити перебудову виробництва, його організацію, технологію, систему управління якістю відповідно до різня розвинених країн світу. Наявність сертифіката відповідності міжнародному стандарту забезпечить для українського виробника доступ на міжнародний ринок.

Поряд з державною широко використовується галузева стандартизація. Так, набуває подальшого розвитку стандартизація на рівні підприємств. Відділи зі стандартизації є-у кожному міністерстві (відомстві), об'єднаннях, науково-дослідних інститутах конструкторських бюро. Роботи по підвищенню ефективності виробництва, технічного рівня і якості продукції проводяться з використанням стандартизації.

Національна система стандартизації у галузі метрології (НССМ), традиційно відома як державна система забезпечення єдності вимірювань – ГСИ, склалася за часів колишнього СРСР і має чітко виражений централізований характер. Велика кількість міждержавних стандартів, особливо організаційно-методичних, які відносяться до зазначеної системи, застаріли, а принципи, закладенні в них, вже не відповідають сучасним вимогам до метрології та метрологічної діяльності. Хоча і здійснюється певний плановий перегляд застарілих стандартів, їх гармонізація з міжнародними та регіональними стандартами, однак, відсутній цілісний концептуальний підхід до системного вирішення існуючих проблем, які гальмують розвиток метрології на національному рівні.

В Україні стандартизація, що має державний характер, спрямована на забезпечення:

• єдиної технічної політики;

• захисту інтересів вітчизняних виробників та споживачів продукції (процесів, робіт, послуг);

• економії всіх видів ресурсів;

• відповідності продукції (процесів, робіт, послуг) світовому рівню якості та надійності;

• гармонізації національних нормативних документів зі світовими аналогами;

• відповідності вимог нормативних документів законодавчим актам;

• сприяння виходу української продукції на світовий ринок.

Список використаної літератури

1. Цюцюра В.Д., С.В.Цюцюра. Метрологія та основи вимірювань. Навч. посібн., К., "Знання -Прес", 2003.

2. Кириченко Л.С., Мережко Н.В. Основи стандартизації, метрології, управління якістю: Навч. посіб. – К.: Київ. нац. торг.-економ. ун-т, 2001. – 446 с.

3. Парфенцева Н. Міжнародні статистичні класифікації в Україні. Впровадження й використання: Навчальний посібник. – К., 2000

4. Шаповал М.І. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікації: Підручник. – 3-є вид. перероб. і доп. – К.: Європ. ун-т фінансів, інформ. систем, менеджм. і бізнесу, 2000. – 174с.

5. Койфман Ю.І., Герус О.В., Кисельова Т.М. та ін. Міжнародна стандартизація та сертифікація систем якості. – Львів-Київ: Видання ТК-93 «Управління якістю і забезпечення якості». – 1995. — 260 с.