Основи соціології праці та управління

Категорія (предмет): Соціологія

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Предмет соціології праці та управління.

2. Концептуальна основа досліджень у галузі соціології праці та соціології управління.

3. Взаємозв’язок соціології праці з іншими науками. Означити проблему, з якими вона має справу, перечислити представників науки, які розробляли цю галузь. Перечислити головні поняття, розкрити їх зміст.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Соціологія праці — це галузь соціології, яка вивчає соціальні групи та індивідів, що включені до процесу праці, а також їхні професійні та соціальні ролі й статуси, умови й форми їхньої трудової діяльності [7, с.335]. Як видно, сама назва навчальної дисципліни і галузі знань "соціологія праці" орієнтує на дослідження саме людської праці.

Однак людську працю вивчають і інші науки, як гуманітарні (філософські, економічні, правові і психофізіологічні), так і технічні (ергономіка — наука про пристосування праці та її умов до потреб людини; ергологія — наука, яка розглядає працю з позицій підвищення її продуктивності; праксеологія — теорія про найбільш ефективні дії і рухи працівника в трудовій діяльності; наукова організація праці — наука про те, як найбільш раціонально організувати процес праці). Як бачимо, кожна з наук вивчає загальний об'єкт — працю, але зі своїх позицій, під притаманним саме цій науці кутом зору. Інакше кажучи, кожна наука має свій предмет дослідження, свій підхід.

У цих умовах гостро відчувається необхідність теоретичних і прикладних досліджень проблем соціології праці, проведення конкретно-соціологічних досліджень, пов'язаних з аналізом змісту і характеру праці різних категорій працівників, їхніх потреб та інтересів, мотивів і фактичного ставлення до праці. Сьогодні зрозуміло, що без глибокого аналізу суперечностей у сфері праці, перш за все — між працею колективу й індивіда, між різними соціальними групами і верствами в трудовому процесі, суперечностей національного характеру в соціально-трудових відносинах, вихід з економічної кризи навряд чи можливий.

1. Предмет соціології праці та управління

Для соціології праці — це соціологічний підхід, за якого предметом дослідження є ті соціальні відносини, які складаються з приводу праці, тобто соціально-трудові відносини. Як і сама праця, соціально-трудові відносини вельми багатогранні. їх можна класифікувати:

• за змістом діяльності (виробничо-функціональні, професійно-кваліфікаційні, соціально-психологічні, громадсько-організаційні);

• за змістом спілкування (безособові, опосередковані і міжособистісні);

• за суб'єктом (міжорганізаційні "колектив — колектив" і внутріорганізаційні "колектив — особистість", "особистість — особистість");

• за обсягом владних повноважень (відношення по горизонталі і по вертикалі);

• за характером розподілу доходів (відповідно до трудового вкладу або не відповідно до нього);

• за ступенем регламентованості (формальні, офіційно оформлені і неформальні, тобто офіційно не оформлені).

Уся сукупність соціально-трудових відносин — це і є практично все соціальне життя в трудових колективах, в якому визначається місце людини в трудовому середовищі. Необхідним є пошук неординарних форм їх вирішення, потрібні ефективні, науково обґрунтовані і підтверджені результатами соціологічних досліджень соціальні програми. При цьому неможливо обійтись без соціологічних знань, без навичок користування науковим апаратом соціології праці, основу якого становлять категорії.

До розряду першочергових проблем у сфері праці віднесено створення необхідних умов для формування такого працівника, який став би реальним, справжнім співвласником і розпорядником умов і засобів виробництва, а також господарем виробництва предметів і послуг.

Особливе занепокоєння викликає процес зниження значущості трудової діяльності в ефективному вирішенні соціальних проблем суспільства, зумовлений деструктивними процесами в економіці внаслідок розпаду колишнього СРСР. Зруйнування загального економічного простору, ослаблення міжреспубліканських соціально-економічних зв'язків не могли не позначитися на соціально-трудових відносинах, зниженні ефективності праці, спричинили падіння рівня життя трудящих, зростання соціальної напруги в трудових колективах.

Що являють собою категорії соціології праці? Це загальне поняття, яке відображає певні властивості об'єкта, що досліджується, тобто праці. Категорії соціології праці в методологічному аспекті відображують систему послідовних сходинок пізнання соціальних відносин, зокрема соціально-трудових.

Зазначимо, що вихідною категорією при цьому є категорія праці. Праця, беручи участь в якій люди вступають у соціальні відносини, є загальною базою, витоком усіх соціальних явищ. У процесі і в результаті праці змінюється становище різних груп працівників, їхні соціальні якості, зміст їхніх соціальних ролей, в чому і полягає сутність праці як базового соціального процесу.

До соціальних належать такі функції праці, як створення матеріальних і духовних благ, суспільного багатства; складання основи суспільства й суспільного устрою; рівень розподілу суспільного багатства і рівень попиту; бути сферою самовираження, самоствердження і розвитку людини.

Соціально-економічна неоднорідність праці, що проявляється в її ди-ференціації залежно від змісту і характеру праці, є основою соціальної нерівності працівників, їх диференціації залежно від закріплення за різними видами праці. Стійкі соціально-трудові зв'язки між представниками груп працівників, трудові норми і відносини утворюють соціальну структуру виробничого колективу. Ставлення до праці, суть якого полягає в реалізації трудового потенціалу працівника під впливом свідомих потреб і сформованої зацікавленості, виявляється в його прагненні проявити свої сили, знання, професійний досвід і сукупність здібностей для досягнення кількісних та якісних результатів праці. Об'єктивні показники ставлення до праці (міра відповідальності і сумлінності в роботі, ініціативи і рівня дисциплінованості) в сукупності з суб'єктивними (задоволеність різними сторонами роботи: рівнем зарплати, змістом і умовами праці, взаємовідносинами в колективі) є основою для типологізації працівників за ознакою ставлення до праці.

В узагальненому вигляді категорії соціології праці можна представити трьома групами. Категорії визначеності (зміст праці, її форми і характер) відповідають на питання "що таке?" стосовно категорії "праця" як предмета дослідження; категорії зумовленості (мотиви діяльності, умови трудової діяльності, потреби, інтереси) відповідають на питання "чому?", або чим зумовлено те, що суб'єкт праці діє саме так, а не інакше; категорії вибору (мотивація, стимулювання праці тощо) відповідають на питання "чому?", що необхідно зробити, наприклад, для того, щоб людина сумлінно ставилася до праці. Як бачимо, категорії визначеності дають уявлення про сутнісні характеристики праці. А категорії зумовленості і вибору дають можливість описати працю як вид соціальної діяльності, яка безпосередньо позначається на соціалізації індивіда, на змінах його соціального статусу.

Соціальні процеси в цьому випадку можна розглядати як трудову діяльність, що виявляється в змінах стану соціальних груп, колективів, окремих працівників, тобто в змінах їхнього соціального становища (статусу) у сфері праці.

Упорядковане уявлення про соціальні процеси у сфері праці дає класифікація, запропонована А. Дикарьовою і М. Мирською, згідно з якою найважливішими групами соціальних процесів є такі [4, с.20]:

1. Сама праця, вплив якої на соціальне становище працівника, його соціальні характеристики (інтереси, професійно-кваліфікаційний рівень, ставлення до праці тощо) здійснюється безпосередньо через трудові функції працівника і зумовлений науково-технічним прогресом і технологічними та організаційними змінами у сфері праці.

2. Інтеграційні процеси, пов'язані із забезпеченням цілісності (соціальної та організаційної) працівників (згуртованість трудових колективів, соціальний контроль, стимулювання трудової поведінки, управління).

3. Ціннісно-орієнтаційні процеси (мотивація, трудова адаптація тощо), в результаті яких формуються соціальні норми, цінності і ціннісні орієнтації працівників.

4. Змінно-підтримуючі процеси (трудові переміщення соціальних груп і окремих працівників).

Як бачимо, такий підхід до структуризації процесів трудової діяльності найбільш адекватно відповідає загальному напряму процесу трудової соціалізації людини, освоєнню нею надбаної суспільством культури у сфері праці та основних форм трудової діяльності. Тому саме цей підхід як найраціональніший з погляду логіки розвитку взаємодії працівника з трудовою сферою дає можливість повніше і глибше розкрити зміст соціології праці і визначити її структуру. Перш за все досліджуються сутність і характеристики праці як базового соціального процесу, а також причини і рушійні сили, згідно з якими людина формує свої взаємовідносини з трудовою сферою, обирає професію і місце трудової діяльності, мотивація цієї діяльності. Далі розглядається трудова адаптація — особливий вид взаємодії працівника з навколишнім трудовим середовищем, процеси стимулювання і соціального контролю у сфері праці. Залежно від успішності функціонування трудового колективу, ефективності соціального управління відбувається згуртування або деструктивні процеси в колективах, які позначаються на масштабах і характері соціальних переміщень у сфері праці. Вивчення цих проблем "завершує" структуру соціології праці.

Необхідно зазначити, що вказані процеси проходять по-різному залеж-но від їх масштабності. За цією ознакою можна виділити чотири основних рівні: 1) народне господарство; 2) регіон (галузь); 3) об'єднання і підприємство; 4) працівник — індивідуальний рівень.

Запропонована логіка в цілому відповідає тим теоретико-методологічним принципам, що склалися у вітчизняній соціологічній науці [18, с.300—301]. До цих принципів належать:

1. Соціальні і технологічні аспекти праці (розглядаються в межах загального поліпшення способу життя працівників).

2. Трудова діяльність (вивчається комплексно, в єдності її техніко-технологічних і соціально-організаційних аспектів).

3. Організація дослідження та інтерпретація їх результатів (спирається на розуміння місця праці в сукупній діяльності людей).

Указані принципи вдається реалізовувати тим більшою мірою, чим повніше і обґрунтованіше використовуються ті чи інші методи і методики проведення соціологічних досліджень. Залежно від масштабів і завдань дослідження застосовують як теоретичні методи (для виявлення цілісної картини загальних закономірностей процесу праці), так і методи емпіричних (прикладних) соціологічних досліджень. До першої групи належать порівняльно-історичний, генетичний, порівняльно-типологічний і типологічний методи. Друга група включає в себе систему методів — анкетне опитування, інтерв'ю, аналіз документів, спостереження, а також процедури узагальнення та інтерпретації емпіричних даних.

2. Концептуальна основа досліджень у галузі соціології праці та соціології управління

Діяльність людей невідокремлена від умов , в яких вона існує, та від потреб і від духовних її мотивів. Духовні мотиви, безпосереднє з’являються причиною дій, відображають існуючі матеріальні умови і виникаючі на їх підґрунті потреби змінити ці умови. Виходить, що спосіб життя неможливо відділити від об’єктивних потреб і їх відображення у пам’яті людей, від почуття і дум, які безпосереднє спонукають людину до дій, визначають цілі діяльності та їх характер.

Спосіб життя це сукупність основних форм життєдіяльності в їх залежності від умов та визначених цими умовами людських потреб. По-друге, спосіб життя не обмежується сферою виробництва і характеризує не тільки трудову діяльність людей, але й головні риси побуту, культури, політичного життя, моралі. В поняті способу життя синтезуються всі суттєві риси діяльності людей. Отже спосіб життя можливо визначити як сукупність (систему) суттєвих рис, які характеризують діяльність людей, класів, соціальних груп в історично означених соціальних умовах.

Спосіб життя тісно зв’язане з людською працею. Не існує людського буття без системної і повсякденної праці. Праця відрізняється по своєму характеру та змісту. Зміст праці – це соціально-технологічна характеристика її, котра враховує розміщення продуктивної діяльності по галузям , види виконаних операцій праці і інше. Слід додати, що зміст праці це є процес функціональної діяльності робітника у будь які галузі матеріального виробництва. Науково-технічний прогрес міцно впливає на зміну професійної діяльності робітника, що означає зміну його способу життя.

Категорія „характер праці” відображає суспільно-економічну особливість праці, закріплення робітників за різними видами їх діяльності (фізичний – розумовий, сільськогосподарській – індустріальний, простий – складний, творчій – нетворчій і .ін.).

Соціологія способу життя вивчає не тільки соціально-технологічні та соціально-економічні основи праці, але й її суспільні форми та умови – такі, як колективний та індустріальний характер праці, матеріальні та моральні стимули, задоволеність працею, шляхи та форми поступового прямування суспільства до найбільш гуманних, творчих видів діяльності.

Специфіка соціології як науки знаходить свій прояв у соціології способу життя у тому, що вона вивчає не тільки об’єктивні характеристики праці, але і відношення робітників до її характеру, змісту, умовах. Це відношення знаходить свій прояв в таких показниках як; задоволеність працею, рівень цієї задоволеності. Треба диференціювати цей загальний показник, підкреслюючи відношення суб’єкта до своєї спеціальності (професії) як до конкретного виду трудової діяльності та відношення до праці як до конкретного виду діяльності в даних умовах.

Наукове дослідження способу життя неможливо коли ми не знаємо методики конкретних соціологічних досліджень проблем праці, яка включає в себе два взаємопов’язані підходи: вивчення сукупності об’єктивних та суб’єктивних факторів праці, позиції особистості, мотивів Ії поведінки. Бачення ( з допомогою анкетного опитування) містять наступні розділи: а/ особисті характеристики опитує мого;

б) рівень задоволення працею, професією; в/ мотиви вибору спеціальності та праці; г/ Вплив умов праці, задоволенням роботою; д/ вплив факторів формування особистості, обставин Ії життєвої та професійної діяльності на відношення до роботи; д/ мотиви відношення до праці як способу життєдіяльності.

Вивчення умов праці людей не відокремлено від вивчення колективів праці, у яких ця діяльність існує. Колектив це така сукупність людей, яка об’єднана сумісною діяльністю і де функціонує свій специфічний спосіб життя. Це життя об’єктивно характеризується відношеннями взаємної відповідальності, товариства та взаємної допомоги. Соціологія вивчає відношення, які складаються у колективах в конкретних умовах, форми організації праці, їх структуру та функції. Робітничий колектив в умовах цивілізованого суспільства має ті риси, які притаманні усьому суспільству. Сучасні колективи включають в себе соціально різні групи працівників розумової ,фізичної, організаційної та виконуючої праці.

Робітничий колектив являє собою клітину суспільної структури, яка залишиться і після знищення класових та суспільних відмінностей. На сучасному етапі розвитку відносин у колективах ми не можемо розглядати не усвідомлюючи того, що існують соціальні групи, різні класи. У любому колективі є люди які відносяться до різних верств населення країни. Це явище свідчіть про те, що суб’єкти трудових відносин стратифіковані як по горизонталі так і по вертикалі. Як правило, під час проведення досліджень у трудових колективах застосовується загальна методика емпіричних досліджень. Однак є певна специфіка трудових досліджень, яка виявляється [8, с 14—28]: а) у змісті основних напрямів дослідження; б) в особливих вимогах до використання методів конкретно-соціологічних досліджень.

Слід зазначити широке застосування в соціології праці кількісних математичних методів, активне залучення для аналізу та опрацювання соціологічної інформації обчислювальної техніки. Таким чином, соціологія праці — це самостійна спеціальна соціологія, яка, спираючись на загально-соціологічні теорії, закони і закономірності соціальних відносин, виокремлює для вивчення особливий їх вид — соціально-трудові відносини. При цьому соціологічними методами досліджується різноманітний вплив трудової діяльності на соціалізацію індивіда чи соціальної спільноти, на пов’язану з працею зміну їхньої ролі і статусу в соціальному житті.

3. Взаємозв’язок соціології праці з іншими науками. Означити проблему, з якими вона має справу, перечислити представників науки, які розробляли цю галузь. Перечислити головні поняття, розкрити їх зміст

Місце соціології праці у системі соціальних, гуманітарних наук зумовлене тим, що вона є наукою про суспільство, його процеси та явища; охоплює загальну соціологічну теорію (теорію суспільства), яка виступає як теорія та методологія всіх інших суспільних і гуманітарних наук. Усі науки, які вивчають різноманітні аспекти життєдіяльності суспільства і людини, завжди передбачають і соціальний аспект, тобто закони та закономірності, які виявляються в певній сфері суспільного життя, реалізуються через діяльність людей. Техніка й методика вивчення людини, спільнот, суспільства, застосовувані соціологією, використовуються всіма суспільними та гуманітарними науками. На перетині соціології з іншими науками склалася ціла система досліджень: соціальні, соціально-економічні, соціально-політичні, соціально-демографічні та ін. Соціологія як система знань не може розвиватися і реалізовувати свої функції, не взаємодіючи з іншими науками. Те, що соціологія посідає загальне місце серед суспільних і гуманітарних наук, не означає, що вона є філософською наукою. її значення для інших наук полягає в тому, що вона продукує науково обґрунтовану теорію про суспільство та його структури, озброює розумінням законів і закономірностей взаємодії його різноманітних структур.

У системі суспільних наук соціологія праці найтісніше взаємодіє з історією. Об'єктом і предметом досліджень історії і соціології є суспільство, закономірності його розвитку та функціонування у конкретних часових вимірах. Обидві науки відтворюють соціальну дійсність в єдності необхідного й випадкового. Але історія вивчає минуле суспільства, його розвиток у хронологічній послідовності, причому часто іншими засобами, ніж соціологія. Соціологія більше переймається актуальними сучасними проблемами. Джерела, використовувані історією та соціологією, збігаються лише частково.

Соціологія праці працює і на межі з економічною наукою, предметом якої є вивчення закономірностей і форм функціонування й розвитку відносин, що складаються в процесі виробництва, обміну й розподілу матеріальних благ. Оскільки спосіб виробництва є основою всіх соціальних відносин і процесів, умовою життєдіяльності людини, багато економічних досліджень безпосередньо змикаються з соціологічними студіями. І навпаки, соціологічні дослідження (соціологія праці, міста і села, економічна соціологія тощо) значною мірою ґрунтуються на результатах пошуку економічної науки.

Формування теоретичних і практичних уявлень про працю охоплює три періоди: донауковий, класичний і сучасний.

Донауковий період за своєю тривалістю є найдовшим (III ст. до н.е. — XVIII ст. н.е.) і характеризується формуванням найбільш загальних уявлень про працю, її місце в суспільстві. Цей період пов'язаний з розвитком ідей про працю в Стародавньому Єгипті, в античних цивілізаціях Греції та Риму, середньовічній Європі.

Класичний період формування соціології праці охоплює XVIII — початок XX ст. Головні його напрями:

— обґрунтування протестантської трудової етики (М. Лютер, Ж. Кальвін);

— політекономічні дослідження праці (А. Сміт, Д. Рікардо, У. Петті);

— утопічні уявлення про працю (Т„ Мор, А. Сен-Сшон, Ш. Фур'є, Р. Оуен);

— вивчення характерних особливостей індустріального суспільства (О. Конт, Е, Дюркгейм, М, Вебер, К, Маркс, Ф. Енгельс);

— емпіричні дослідження проблем праці (Ч. Бут, Б. Вебб, Л. Віллерме);

— вироблення основних категорій і понять соціології праці (Е, Дюркгейм, К. Маркс).

Саме в цей період було закладено наукові засади формування соціології праці як самостійного наукового напряму.

Якщо на попередніх етапах центром розвитку соціології праці була Західна Європа, то наприкінці XIX ст. він поступово переміщується у США. А з 20 — 30-х років XX ст. (саме цими роками окреслюється початок сучасного періоду розвитку соціології праці) американська соціологія перебирає на себе провідну роль у світі.

Започаткував детальне вивчення праці окремого робітника, функціонування та організацію промислового колективу американський інженер Тейлор (1856—1915). Він одним з перших почав розглядати організацію управління трудовим процесом як самостійну галузь. Тейлор назвав це явище рестрикціонізмом, або «працею з прохолодою», розробивши ефективні заходи щодо нейтралізації цього явища:

— нормування і раціоналізація трудового процесу;

— ретельний підбір і професійне навчання робітників;

— дотримання принципів управління (значна заробітна плата, висока денна норма, відповідні умови праці, обов'язкові матеріальні стягнення за невиконання норми);

— вміння керувати робітниками, для чого необхідні розум, освіченість, досвід, такт, енергія, кмітливість, чесність, здоров'я;

— запобігання соціальним конфліктам, створення умов для максимального виявлення та реалізації розумових та фізичних можливостей робітника.

Свого часу ця теорія набула поширення в Америці та за її межами. Були засновані центри, що роз'яснювали її сутність, допомагали підприємцям у її впровадженні. У багатьох університетах було введено навчальний курс з теорії «людських стосунків».

Через деякий час, в нових умовах, ця теорія почала втрачати своє значення. Теза, що можна безмежно підвищувати продуктивність праці, задовольняючи потреби робітників у необхідності належати до певного колективу, користуватися пошаною керівників і колег по роботі, практично не підтвердилася. Наприкінці 50-х років починається криза теорії «людських стосунків», що зумовило пошук дійовіших засобів підвищення ефективності виробництва.

У 1950 р. Ф. Херцбергом була розроблена так звана теорія збагачення праці. Згідно з нею, існує дві незалежні системи чинників, які по-різному впливають на поведінку людей, До першої належать гігієнічні чинники, які не стосуються змісту роботи (термін «гігієна» Херцберг вживає в медичному значенні, тобто «запобігання»). Справді, якщо на підприємстві створено нормальні умови праці (немає шуму, загазованості, вібрації тощо), побуту (є роздягальні, душові, кімнати відпочинку, їдальня та ін.), налагоджено організацію праці (вчасно доставляють сировину та інструменти, працівник забезпечений завданням і т.ін.), вироблено режим роботи («розумна» тривалість робочого дня, своєчасні перерви та ін.), працівники належно забезпечені різними пільгами, житлом, встановлені психологічно комфортні стосунки між ними тощо, то слід очікувати не високого задоволення роботою чи зацікавлення у ній, а лише відсутність невдоволення. Отже, хороші «гігієнічні» умови праці стабілізують персонал, але не обов'язково спонукають його до підвищення продуктивності праці.

У формуванні сучасної соціології праці значну роль відіграла й теорія поняття «якості життя». Вона з'явилася наприкінці 50-х років завдяки працям Д. Рісмана і Дж. Гелб-рейта. У 60-х роках Л. Девіс обґрунтував необхідність вироблення поняття «якість робітничого життя». Починаючи з 70-х років, якість робітничого життя вивчається в масштабах всієї Америки за допомогою статистичної інформації та опитування окремих категорій робітників. Ця теорія передбачає дослідження характеру взаємин між робітником та його виробничим оточенням і базується на з'ясуванні таких питань:

— встановлення причин плинності кадрів;

— дослідження установок робітників з метою використання цієї інформації для вироблення національних програм формування нового контингенту працівників;

— оцінка ефективності управлінських систем;

— вивчення впливу несприятливих умов праці на появу психологічних стресів;

— вирішення конфліктів між управлінцями та рядовими працівниками.

Останнім часом найбільшого поширення набула прикладна соціологія, яка розвивається двома напрямами: соціальна інженерія та клінічна соціологія, їхній розвиток зумовило формування так званих нових форм організації праці (НФОП), застосування яких базується на концепції, що передбачає:

— визнання зв'язку між індивідуальними рисами особи та її працею;

— поєднання формальної та неформальної організації спільної діяльності;

— забезпечення умов, за яких зміст праці не має розпорошуватися на незначні операції, а повинен становити єдність різноманітних завдань;

— обов'язкова обізнаність працівника з кінцевими результатами своєї праці;

— перевага самоконтролю над контролем з боку адміністрації у регулюванні трудової поведінки працівників.

У вітчизняній соціології проблеми праці тривалий час розглядали спорадично. Роками українська соціологія праці не була ідентифікованою, розвиваючись у фарватері російської, а згодом радянської соціології. Історію її формування поділяють на два основні етапи: дожовтневий (середина XIX ст. — 1917 р.) та сучасний (1917 р. — кінець XX ст.), у якому виділяють два періоди — 20—30-ті та 50—90-ті роки.

У 20—30-ті роки соціальні проблеми праці вивчали у багатьох наукових центрах країни. Крім того, на підприємствах і в організаціях функціонували первинні гуртки наукової організації праці. Лише в 1923 р. було опубліковано 60 монографій, вийшло майже 20 часописів, які висвітлювали питання управління та організації виробництва, соціально-психологічні проблеми праці, вміщували результати конкретних соціологічних досліджень.

Основними напрямами розвитку соціології праці в цей період були: теоретико-методологічний аналіз проблем праці (С. Струмилін, Ф. Дунаєвський); прикладні дослідження соціально-трудових процесів і явищ (О. Гастєв, М. Вітке, П. Керженцев, О. Єрманський); соціальна інженерія (О. Гастєв); психотехніка, профорієнтація, профконсультування (В. Бехтерєв).

Зокрема, С. Струмилін досліджував бюджети робітників, взаємодію науки і виробництва, розробляв соціальні основи першого п'ятирічного плану господарства країни. Помітний інтерес викликають праці С. Струмиліна з методичних проблем соціології, розробки прийомів ранжування, статистичних методів опрацювання інформації тощо.

Директор Центрального інституту праці О. Гастєв вивчав проблеми наукового нормування, культури праці, виробничої поведінки, раціональних методів та прийомів у трудовому процесі. Він є родоначальником соціоінженерного напряму у вітчизняній соціології.

Одним із головних центрів розвитку соціології праці став Всеукраїнський інститут праці (м. Харків) на чолі з Ф. Дунаєвським. Він займався питаннями керівництва трудовими колективами, удосконалення організаційної структури і стилю управління тощо.

Цікаві соціологічні ідеї про працю наявні у працях М. Вітке, В. Добриніна, А. Макаренка, які розглядали питання формування трудового колективу, колективної праці, співвідношення лідерства та керівництва. Завдяки доробкові цих вчених були закладені наукові засади соціологічної теорії колективу.

Водночас тривали дослідження умов життя й побуту робітничого класу, інтересів робітничої молоді, трудових конфліктів тощо.

Загалом внесок тогочасних вчених у формування соціології праці був значний, але із скасуванням соціології як наукового напряму цей доробок завмер на рівні концептуального осмислення, не створивши єдиної теорії праці.

Відродження соціології праці почалося з середини 50-х років. Були проведені масштабні соціологічні дослідження щодо впливу науково-технічного прогресу на соціальну та професійну структуру робітників, їх ставлення до праці. Наприкінці 60-х років було видано монографії з проблем праці А. Здравомислова, В. Ядова, В. Осипова.

У 60—80-ті роки були здійснені теоретичні та емпіричні дослідження різноманітних проблем праці: соціального планування (М. Руткевич, Ж. Тощенко, С. Фролов); проблем формування і функціонування трудового колективу (M. Лапін, В. Шдмарков, Б. Князєв); впровадження госпрозрахунку, нових форм організації та оплати праці (Н. Алексєєва, І„ Сто-ля); професійної орієнтації молоді (В. Шубкін, М. Титма); впливу науково-технічного прогресу на міграційні процеси, динаміку соціальної структури (В. Осипов, Ф„ Філіпов); праці керівника виробництва (В. Шепель, Б. Паригін, Д. Кайдалов, Є. Суїменко); соціальних аспектів науково-технічної революції (В. Афанасьєв, М. Дряхлов, В, Васильєв).

У 1966—1975 рр„ соціальні проблеми праці розглядалися у понад 4 тис. монографій та статей.

В останнє десятиліття XX ст. соціологія праці, як і вся галузева соціологія, переживає кризу: значно скоротилася кількість дослідних установ, соціологічних служб на підприємствах, які вивчають проблеми праці. Внаслідок відсутності фінансування практично не проводяться соціологічні дослідження трудових процесів і явищ

Висновки

Сфера праці завжди була об'єктом вивчення природничих (фізіологія, психологія, ергономіка), суспільних (філософія, історія, соціологія), економічних (політекономія) наук. Важливе місце серед них посідає соціологія праці та зайнятості.

Соціологія праці та зайнятості — галузева соціологічна теорія, яка вивчає закономірності формування, функціонування і розвитку соціальних утворень (систем, спільнот та інститутів) у сфері праці й пов'язані з ними процеси та явища.

Праця — основа функціонування та розвитку людського суспільства. її соціальна сутність зумовлена кількома чинниками. По-перше, вона є процесом взаємодії людини і природи, в якому людина своєю діяльністю опосередковує, регулює обмін речовин між собою і природою. По-друге, людина, впливаючи на природу, використовуючи та змінюючи її для задоволення своїх матеріальних та духовних потреб, не тільки створює матеріальні та духовні блага, а й змінює власну природу, розвиває здібності й нахили, виробляє соціально необхідні якості, формує себе як особистість. Праця є фундаментом, на якому базуються соціальні процеси, формуються соціальні відносини. Вона змінює становище, формує соціальний та професійний портрет особистості.

Праця — не тільки економічна, а й соціологічна категорія. Об'єктом соціології праці та зайнятості є праця як суспільно значуще явище, предметом — структура і механізми соціально-трудових відносин, соціальні процеси у сфері праці. Особливості соціологічного вивчення праці полягають насамперед у системності та комплексності дослідження соціальних і соціально-психологічних явищ у сфері праці (з урахуванням способу життя, інших чинників, що впливають на трудову діяльність людини).

Список використаної літератури

  1. Дворецька Г. Соціологія праці: Навч. посіб./ Галина Дворецька,; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. -К., 2001. -242 с.
  2. Докторова Л. Д. Система основных процедур подготовки и анализа данных в комплексном многоступенчатом исследовании // Саморегуляция и прогнозирование социального поведения личности. — Л.: Наука, 1979.
  3. Займелин Є.П. Соціальна організація праці. Ульяновск, 1998
  4. Лукашевич Н. П., Туленков Н. В. Введение в социологию: Учеб.-метод, пособ. — К.: МАУП, 1996.
  5. Лукашевич Н. П., Туленков Н. В. Соціологія: Учеб. пособ. — К.: МАУП, 2005
  6. Огаренко В. Соціологія праці: Навчальний посібник/ Віктор Огаренко, Жанна Малахова,; Гуманітарний університет " Запорізький інститут державного та муніципального управління ". -Запоріжжя: ГУ "ЗІДМУ", 2001. -303 с.
  7. Паніна Н. В. Технологія соціологічного дослідження: Курс лекцій. —К.: Наук, думка, 1996.
  8. Пшеничнюк О.Соціологія: Посібник для підготовки до іспитів/ Олена Пшеничнюк, Олена Романовська,; . -2-е вид., доп. та переробл.. -К.: Вид. Паливода А. В., 2005. -169с.
  9. Система социологического знания: Учеб. пособ. /Сост. Г. В. Щёкин. — 3-е изд. — К.: МАУП, 1998.
  10. Социологический энциклопедический словарь /Ред.-коорд. Г. В. Осипов.—М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1998.
  11. Соціологія: Підручник/ За ред. Володимира Пічі,. -3-тє вид., стереотип.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -277 с.
  12. Харчева В. Г. Основы социологии: Учебник. — М.: Логос, 1997.