Основи теорії економічної ефективності

Вступ.

1. Основні положення теорії економічної ефективності.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Термін "ефективність" універсальний. Його застосовують в усі сферах людської діяльності: економіці, політиці, науці, техніці, культурі й т.д..

У значеннєвому відношенні ефективність зв'язується, по-перше, з результативністю роботи або дії, а по-друге, з економічністю, тобто мінімальним обсягом витрат для виконання даної роботи або дії. Одна результативність не в змозі всебічно характеризувати ефективність, оскільки може бути досягнуть результат, але не кращий. Економічність також не характеризує ефективність, оскільки можуть бути мінімальні витрати при невисоких результатах. Тому під ефективністю розуміється рівень (ступінь) результативності роботи або дії в зіставленні зі зробленими витратами.

В економіці підприємства в самому загальному виді ефективність означає результативність господарської діяльності, співвідношення між досягнутими результатами й витратами живої й упредметненої праці. Рівень ефективності характеризує рівень розвитку продуктивних сил і є найважливішим показником розвитку економіки. На підприємстві витрати мають форму авансируемого основного й оборотного капіталу, а кінцеві результати — форму прибутку. Таким чином, показник економічної ефективності дає подання про те, якою ціною підприємство дістає прибуток. Зіставлення витрат і результатів використається в практиці обґрунтування господарських рішень.

1. Основні положення теорії економічної ефективності

Рівень ефективності визначається зіставленням двох величин — економічного ефекту (результату) і витрат ресурсів, за допомогою яких він був досягнутий:

Ефективність = Ефект / Витрати ресурсів або Витрати ресурсів / Ефект

При оцінці ефективності необхідно розрізняти критерій і показники.

Показники економічної ефективності дають подання про те, ціною яких витрат ресурсів досягається економічний ефект. Тобто з їхньою допомогою виміряється рівень ефективності виробничо-господарської діяльності.

Виміряти за допомогою одного показника рівень ефективності неможливо, оскільки він складається під впливом багатьох факторів, що часом протидіють один одному. Тому серед всієї сукупності показників прийнято виділяти один, що найбільше повно характеризує рівень ефективності, що має не тільки кількісну, але і якісну визначеність. Такий показник в економіці прийнято називати критерієм.

Як критерій можуть виступати різні показники:

• на рівні підприємства — максимальний прибуток на одиницю ресурсів;

• у масштабі національної економіки — максимальний ВВП на одиницю спожитих ресурсів.

Теорія економічної ефективності базується на аксіомі про те, що ключовим видом інвестиційних ресурсів є фінансовий капітал. Всі інші види ресурсів здобуваються за гроші й, як наслідок, не мають самостійного значення. Крім того, передбачається, що інвестиційні ресурси надаються проекту в рамках базової схеми інвестування, що передбачає фінансування проекту за рахунок власних коштів його ініціатора, виконання ініціатором проекту підприємницької функції й стабільність складу учасників проекту протягом його життєвого циклу.

У реальній діловій практиці дані припущення часто порушуються, що спричиняє появу додаткового змістовного навантаження на норматив економічної ефективності інвестицій, що і так перевантажений. Наслідком цього є втрата орієнтирів для формалізації твердості вимог, пропонованих до ефективності інвестицій.

Відзначимо, що в рамках базової схеми інвестування існує можливість орієнтуватися на вироблені практикою традиційні рівні нормативу ефективності інвестицій: для венчурних проектів — 40% у рік і для заходів, спрямованих на зниження витрат — 12% у рік. Нормативи ефективності для інших видів проектів розміщаються усередині зазначеного інтервалу.

Імовірнісний підхід до аналізу дозволяє сформувати економічну модель проекту й провести сценарний аналіз проекту при активній участі ЛПР. Таким чином, можна перебороти часто виникаючу на практиці ситуацію, при якій інвестори ігнорують результати оцінки економічної ефективності інвестицій у рамках реального процесу прийняття інвестиційних рішень.

Таким чином, у теорії оцінки ефективності зложилася патова ситуація, з якої був знайдений немудрий вихід. Як альтернатива було неявно зроблене припущення про те, що можна сформулювати твердість вимог до ефективності окремого проекту ізольовано (екзогено) від процесу оцінки ефективності проекту.

Для цього використається наступний логічний ланцюжок:

Передбачається, що економічні інтереси інвестора визначаються трьома групами факторів: ефективністю безлічі інвестиційних альтернатив (реалізованих у минулому, розглянутих у цей час і прогнозованих у майбутньому), ступенем обмеженості інвестиційних ресурсів і ризиком;

Допускається, що економічні інтереси інвестора обумовлюють твердість вимог, пропонованих до ефективності оцінюваного проекту;

Уважається, що кількісним вираженням твердості вимог є норматив ефективності інвестицій.

При оцінці проекту його прогнозована ефективність зіставляється з нормативом ефективності. Таким чином, формується позиція, при якій колосальний обсяг погано формалізуємої інформації ховається «за спину» нормативу економічної ефективності інвестицій.

Слід зазначити, що ризик у свою чергу має складну структуру і його облік вимагає рішення таких завдань, як приведення представлених на ринку альтернатив у порівнянний за рівнем ризику вид; формалізація відносини конкретного інвестора до ризику; формалізація рівня ризику, пов'язаного зі здійсненням оцінюваного проекту.

У цілому можна констатувати, що на практиці граничний рівень ефективності інвестицій формалізується ізольовано від процесу прийняття інвестиційних рішень, неминучим наслідком чого є очевидне інформаційне перевантаження нормативу ефективності інвестицій.

У результаті відсутня принципова можливість виразного (для ЛПР) обґрунтування рівня твердості вимог, пропонованих до ефективності. Всі існуючі підходи є приватними факторними моделями, які дозволяють конструктивно обговорювати той або інший зріз проблеми, але не є робочими інструментами. На практиці доводиться користуватися некоректними інструментами, що дозволяють, проте , одержувати інформацію, що полегшує процес прийняття інвестиційних рішень. Фактично доводиться постійно проектувати інструменти, чи не для кожного проекту. Наслідки вкрай сумні для фахівців з інвестиційного аналізу. Інвестиційний документообіг живе своїм життям, а процес прийняття інвестиційних рішень у значній мірі розвивається самостійно.

Крім основної методологічної проблеми істотний вплив на алгоритмічну стрункість процесу обґрунтування інвестиційних рішень робить наявність ряду ключових проблем (проблем другого рівня), таких як

• невизначеність бізнесу-результату й границь інвестиційного проекту;
• складна структура інвестиційних ресурсів, що надходять у проект у рамках схеми інвестування;
• складна аксіоматика методів оцінки економічної ефективності інвестицій;
• високий ступінь невизначеності, пов'язана з реалізацією проекту.

Розглянемо послідовно зміст цих проблем.

Невизначеність бізнесу-результату й границь інвестиційного проекту.

Першим етапом оцінки доцільності інвестиційного рішення є формалізація бізнесу-результату проекту, що у свою чергу визначає границі проекту (бізнес-контур проекту). Основою достовірної оцінки ефективності інвестицій є чітка формалізація подій, які є або причиною бізнесу-результату проекту, або його наслідком. Це дозволяє вірогідно формалізувати основні параметри процесу оцінки ефективності, такі як тимчасові границі проекту: період життя або розрахунковий період; наслідку проекту, що включають у розрахунок (доход або інші показники); обмеження системи, обсяг інвестицій і ін.

Відзначимо, що в традиційній теорії оцінки економічної ефективності проблемі визначення бізнесу-результату або границь проекту не приділяється достатньої уваги. А це досить серйозна проблема, тому що по багатьом проектам формалізувати границі проекту однозначним образом не можна. Це найбільше складно формализуємий і творчий етап оцінки — наприклад, для інноваційних проектів рішення проблеми визначення бізнесу-результату й границь проекту вимагає значно більших зусиль, чим вся наступна оцінка ефективності.

Для кожного проекту можлива наступна сукупність результатів:

• основні й супутні результати, що підлягають вартісній оцінці;
• основні й супутні результати, не підмети вартісній оцінці в момент ухвалення рішення;
• основні результати, не підмети вартісній оцінці в принципі й аналогічні супутні результати, або так називані некомерційні пропозиції.

Поділ результатів на основні й супутні здійснюється щодо генеральної мети проекту, носить суб'єктивний характер і залежить від ступеня наукоємкості й складності проекту.

До основних і супутніх результатів, не підметом вартісній оцінці в момент ухвалення рішення, ставляться результати, які служать реальним джерелом прибутку підприємства (проекту), величина якого не відома в момент ухвалення рішення про реалізації проекту. Це можуть бути такі результати проекту, як використання майбутніх нематеріальних активів (створення нових продуктів на базі отриманих результатів); вихід на нові ринки, збільшення частки ринку, формування інноваційної монополії, подорожчання вартості компанії й ін. Наслідку можуть також стосуватися внутрішньої структури підприємства, скорочення тривалості технологічного ланцюжка й т.п.

До результатів, не підметом вартісній оцінці в принципі, ставляться якісні ефекти від вкладень, що мають важливе стратегічне значення для підприємства про вартість продаваного бізнесу (переданого нематеріального активу). До них ставляться престиж і підтримка з боку держави; підвищення «інтелектуальності» бізнесу; підвищення ринкової привабливості компанії, наприклад, за рахунок підвищення ступеня керованості.

За таких умов формалізація бізнесу-результату проектів проводиться по наступному укрупненому алгоритмі:

На першому етапі по основних і супутніх результатах, що підлягає вартісній оцінці, складається перелік елементів цих результатів (одержання нового продукту, зниження витрат і т.п.) і виділяються їхні джерела. Потім проводиться вартісна оцінка кожного елемента результату окремо : формулюється система гіпотез, підбираються джерела інформації, розробляється методика вартісної оцінки.

По основних і супутніх результатах, не підметом вартісній оцінці в момент ухвалення рішення слідом за складанням переліку елементів результатів дається характеристика кожного елемента результату окремо з використанням цільових натуральних показників по кожному з них. По основних і супутніх результатах, не підметом вартісній оцінці в принципі, просто складається перелік елементів результатів.

Чітко формалізований бізнес-результат є передумовою для формалізації границь проекту. Практика показує, що процес, як правило, є ітеративним. На підставі аналізу границь проекту здійснюється коректування бізнесу-результату, що у свою чергу веде до коректування границь проекту й т.д.

Висновки

Методи оцінки економічної ефективності інвестицій являють собою технологію зіставлення витрат, необхідних для одержання бізнесу-результату, з фінансовими наслідками інвестицій. Існуючий інструментарій оцінки економічної ефективності інвестицій логічно стрункий, але базується на складній системі неочевидних припущень. Як наслідок, усвідомлений використання даного інструментарію інвесторами є виключенням із правила. У той же час математизація процесу зіставлення інвестиційних витрат і їхніх фінансових наслідків веде до скептичного відношення інвесторів до практичної цінності одержуваних результатів.

Теорія оцінки ефективності інвестицій заснована на висновках, отриманих у рамках класичного завдання про розподіл ліміту інвестицій. Канонічна постановка завдання й обґрунтування принципового алгоритму її рішення викладені в працях Л.В.Канторовича. і В.В.Новожилова. У їхніх роботах було доведено, що мінімальний рівень ефективності інвестиційних варіантів, що влаштовує інвестора, може бути визначений тільки як результат формування плану інвестицій. До складання плану в принципі неможливо визначити твердість вимог, пропонованих до ефективності окремих інвестиційних варіантів. При цьому рівень твердості вимог визначається двома групами факторів: рівнем ефективності конкуруючих інвестиційних варіантів і ступенем обмеженості ліміту інвестицій.

Проте, на практиці алгоритм рішення завдання розподілу ліміту інвестицій не вдається використати як робочий інструмент. Причиною цього є порушення однієї з аксіом — а саме, про існування вичерпного переліку інвестиційних варіантів. У реальному діловому житті ми перебуваємо усередині замкнутого кола. Підготовка інвестиційного варіанта вимагає часу, протягом якого з'являється нова інформація про розглянутий варіант, а також генеруються нові бізнес-ідеї.

Список використаних джерел

1. Богоявленська Ю. Проектний аналіз: Навч. посібник/ Юлія Богоявленська, Олександр Загородніх,; Мін-во освіти України, Європейський ун-т фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу. — К.: Кондор, 2006. — 335 с.

2. Верба В. Проектний аналіз: Навч. посібник/ Вероніка Верба,, Олександр Загородніх,; М-во освіти України; Київський нац. економічний ун-т. — К.: КНЕУ, 2000,, 2005. — 322 с.

3. Волков И. Проектный анализ: Учебник для вузов/ Игорь Волков, Марина Грачева. — М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1998. — 421 с.

4. Проектний аналіз: Навч. посібник/ Міжнар. фонд "Відродження", Програма "Трансформація гуманіт. освіти в Україні"; Відп. ред. С.О. Москвін. — К.: Лібра, 1998 , 1999. — 366 с.

5. Яковлев А. Проектный анализ инвестиций и инноваций: монографія/ Анатолий Яковлев,. — Харьков: Бизнес Информ, 1999. — 113 с.