Основи ЗЕД
Категорія (предмет): ЗЕД, зовнішня політикаЗагальні відомості про законодавство, що регулює ЗЕД України
1. Конкурентоспроможність товарів і послуг на світовому ринку
2. Принципова схема ціноутворення на світовому ринку
3. Форми реалізації науково-технічних звьязків на світовому ринку
4. Єдиний митний тариф України: сутність і зміст
5. Захист від валютного та кредитного ризиків у ЗЕД
Список використаної літератури
4. Загальні відомості про законодавство, що регулює ЗЕД України
Зовнішньоекономічна діяльність стає усе більш важливим фактором розвитку народного господарства та економічної стабілізації нашої країни. Зараз немає практично жодної галузі в промислово розвитих країнах, що не була б втягнута в сферу зовнішньоекономічної діяльності.
Регулювання такої діяльності здійснюється за допомогою законів України, актів тарифного та нетарифного регулювання, економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та ін.), рішень недержавних органів управління економікою, які ухвалюються відповідно до їхніх статутних документів, договорів, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.
Найважливішими джерелами права, що регулюють відносини між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, є:
1. Господарський кодекс України.
2. Цивільний кодекс України.
3. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність", прийнятий Верховною Радою Української РСР 16 квітня 1991р. № 959-ХІІ (до закону неодноразово вносилися зміни та доповнення) [3, с.1].
4. Закон України "Про режим іноземного інвестування", прийнятий Верховною Радою України 19 березня 1996 р. № 93/96-ВР (закон змінювався і доповнювався) [3, с.2].
5. Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в економіку України" від 22 лютого 2001 р. № 108/2001 (Офіційний вісник України. — 2001. — № 9) [3, с.2].
6. Положення "Про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора". Затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 1997 р. № 112 (Офіційний вісник України. — 1997. — № 6) [3, с.3].
7. Розпорядження Президента України "Про впорядкування контролю за зовнішньоекономічною діяльністю резидентів України" від 21 лютого 2000 р. № 90/2000-рп. Код нормативного акта 14704/2000 (Офіційний вісник України. — 2000. — № 8) [3, с.3].
8. Положення "Про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)". Затверджене наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6 вересня 2001 р. № 201 (Офіційний вісник України. — 2001. — № 39).
9. Порядок реєстрації та обліку зовнішньоекономічних договорів. Затверджений наказом Міністерства економіки України від 29 червня 2000 р. № 136. Зареєстрований у Міністерстві юстиції України 17 липня 2000 р. за № 420/4641 [3, с.4].
Зазначеним наказом було також затверджено такі документи :
— Інструкція про порядок заповнення інформаційної картки зовнішньоекономічного договору (контракту);
— Інструкція про заповнення картки реєстрації обліку зовнішньоекономічного договору (контракту);
— Перелік товарів (текстильних виробів) за кодами ТН ЗЕД (походженням з України), щодо яких міжнародними договорами передбачено добровільні обмеження експорту;
— Перелік товарів походженням з України, на імпорт яких введено односторонні кількісні обмеження (квотування, контингентування і ліцензування) деякими державами, економічними угрупованнями, митними союзами;
— Перелік товарів, експорт яких здійснюється відповідно до конкретних заходів з метою запобігання антидемпінговим процедурам;
— Перелік країн, у разі експорту в які товарів зовнішньоекономічні договори (контракти) підлягають обліку (реєстрації);
— Розрахунок вартості витрат Міністерства економіки України, пов'язаних з оформленням та видачею карток реєстрації обліку зовнішньоекономічних договорів.
10. Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності. Підписана у Києві 20 березня 1992 р. урядами держав — учасниць СНД.
11. Вашингтонська конвенція 1965 р. про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами (Convention on the Settlement of Investment Disputes Between States and Nationals of Other States).
Верховна Рада України 16 березня 2000 p. прийняла Закон України № 1547-ІП "Про ратифікацію Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами". У ньому зазначається: "Верховна Рада України постановляє: Конвенцію про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, підписану від імені України 3 квітня 1998 р. у м. Вашингтоні, ратифікувати" (Відомості Верховної Ради України. -2000.-№21).
12. Сеульська Конвенція 1985 р. про заснування багатостороннього агентства з гарантій інвестицій (Seoul Multilateral Investment Agency Convention).
13. Конвенція ООН 1980 p. про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (United Nations Convention on the Contracts for the International Sale of Goods). Україна є учасницею Конвенції з 1 лютого 1991 р. Конвенція відома ще як "Віденська" за місцем укладення.
14. Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів від 14 червня 1974 p. (Convention on the Limitation Period in the International Sale of Goods). Набула чинності 1 серпня 1988 p., для України — 1 квітня 1994 р. Ратифікована Постановою Верховної Ради України від 14 липня 1993 р. № 3382-ХІІ [4, с.11].
14. Конкурентоспроможність товарів і послуг на світовому ринку
Конкурентоспроможність товару — це такий рівень його економічних, технічних і експлуатаційних параметрів, що дозволяє витримати суперництво (конкуренцію) з іншими аналогічними товарами на ринку. Крім того, конкурентоспроможність — порівняльна характеристика товару, що містить комплексну оцінку всієї сукупності виробничих, комерційних, організаційних і економічних показників щодо виявлених вимог чи ринку властивостей іншого товару.
Вона визначається сукупністю споживчих властивостей даного товару-конкурента по ступені відповідності суспільним потребам з урахуванням витрат на їхнє задоволення, цін, умов постачання й експлуатації в процесі продуктивного і (чи) особистого споживання.
Розглянемо окремо всі складові показники конкурентоспроможності товару.
Технічні показники товару визначаються оцінкою відповідності його технічного рівня, якості і надійності сучасним вимогам, що висуваються споживачами на ринку. Ці вимоги найбільше повно відбивають їхня суспільна й індивідуальна потреби при досягнутому (прогнозованому) рівні соціально-економічного розвитку і науково-технічного прогресу як у нас у країні, так і за кордоном.
Основні вимоги споживачів до технічних показників знаходять висвітлення в національних і міжнародних стандартах.
Під стандартизацією розуміють розробку і встановлення технічних показників (норм) для прийнятої до випуску продукції, способів її маркірування, упакування, транспортування і збереження. Документ, яким визначається (нормується) предмет, що підлягає стандартизації називається стандартом. Він є не тільки технічним, але і державним документом. Стандарти містять у собі повну характеристику товару і містять технічні умови на його виготовлення, правила приймання, сортування, упакування, маркірування, транспортування і збереження. При оцінці якості товару насамперед визначається його відповідність стандартам. Відповідність стандартам — регламентований споживчий параметр, порушення якого зводить конкурентоспроможність товару до нуля.
У кожній країні існує своя система стандартизації товарів, що відповідає ступінь розвитку національної економіки, науки, техніки і технології.
Разом з тим у міру поглиблення інтеграції національної економіки у світову економіку і розширення зовнішньоекономічного співробітництва товаровиробників усе більшого значення набувають розвиток міжнародної стандартизація товарів і досягнення відповідності національних стандартів міжнародним вимогам якості товарів.
Міжнародні стандарти усувають обмеженість, різнорідність, суперечливість національних норм і правил різних країн. У цих цілях функціонує спеціально створена Міжнародна організація стандартизації (ISO – International Organisation for Standardisation).
Міжнародний координаційний центр по стандартизації — постійно діюча Нарада урядових посадових осіб при Європейській Економічній Комісії ООН. Нарада розробляє рекомендації урядам країн-членів щодо стандартизації товарів, найбільш важливих для міжнародної торгівлі.
Якість товару — це ступінь досягнення встановленого технічного рівня при виробництві кожної одиниці товарної продукції. Воно визначається або органолептичним методом (за допомогою органів почуттів), або лабораторними дослідженнями з використанням приладів, апаратів, реактивів і інших технічних засобів.
Технічна конкурентоспроможність товарів — показник дуже гнучкий я динамічний. Він перманентно міняється відповідно до темпів науково-технічного прогресу, що відбуває як усередині країни, так і у ведучих світових виробників тієї чи іншої продукції.
Комерційні умови. До основних показників, що визначають комерційні умови конкурентоспроможності товарів, відносяться:
Цінові показники;
Показники, що характеризують умови постачань і платежів за товари, що поставляються;
Показники, що характеризують особливості діючої на ринку виробників і споживачів податкової і митної системи;
Показники, що відбивають ступінь відповідальності продавців за виконання зобов'язань і гарантій.
Рівень ціни виробництва безпосереднім образом визначає цінову конкурентоспроможність товару. Зрозуміло, що чим нижче цей рівень, тим за інших рівних умов вище конкурентоспроможність виробленої продукції на ринку і, виходить, переважніше позиції її виготовлювача в суперництві з іншими виробниками аналогічної продукції. І навпаки, більш високий рівень ціни знижує цінову конкурентоспроможність товарів, зводячи її нерідко до нуля. З урахуванням даних умов і формується цінова політика в боротьбі за підвищення конкурентоспроможності вироблених товарів.
Така ж картина проглядається і з виконанням умов постачань і платежів. Чим ці умови більш гнучкі, чим більш вони відповідають інтересам покупців, тим переважніше товар у конкурентному суперництві з іншими аналогічними товарами на ринку. У першу чергу це стосується термінів і форм постачань товарів і пропонованого продавцем розмаїтості форм розрахунків і платежів за здійснювані постачання.
Також прямо впливає на конкурентоспроможність прийняті на себе виготовлювачем товару гарантії і відповідальність за виконання зобов'язань з постачання у встановлений термін товарів високої якості і надійності.
24. Принципова схема ціноутворення на світовому ринку
В умовах ринкової економіки ціноутворення в зовнішній торгівлі, як і на внутрішньому ринку, здійснюється під впливом конкретної ринкової ситуації. Спочатку нагадаємо, що таке ціна, в тому числі на міжнародному ринку.
В науковій та учбовій літературі існує безліч визначень ціни. Вона трактується і як грошовий вираз вартості, і як кількісне вираження попиту і пропозиції, і як грошовий вираз споживчої цінності товарів і послуг. Узагальнюючи наведені і не наведені дефініції суть ціни можна трактувати, як грошову суму, яку сподівається отримати продавець, пропонуючи товар або послугу, і яку готовий заплатити за цю послугу або товар покупець. Співпадіння наведених вимог залежить від багатьох умов, які ми називаємо ціноутворюючими факторами. За характером, рівнем і сферою дії вони можуть бути згруповані в п'ять блоків.
Загальноекономічні.
Діють незалежно від виду продукції і конкретних умов її виробництва і реалізації. До них відносять :
♦ економічний цикл;
♦ стан сукупного попиту і пропозиції;
♦ інфляція.
Конкретноекономічні.
Визначаються особливостями даної продукції, умовами її виробництва і реалізації . До них відносять:
• витрати;
• прибуток;
• податки і збори;
• попит і пропозиція на даний товар або послугу;
• споживча властивість: якість, надійність, престижність і т.п.
Специфічні.
Діють тільки по відношенню до деяких видів товарів і послуг:
♦ сезонність;
♦ експлуатаційні витрати;
♦ комплектність;
♦ гарантії та умови сервісу.
Спеціальні.
Пов'язані з дією особливих механізмів і економічних — інструментів:
♦ державне регулювання;
♦ валютний курс.
Позаекономічні:
♦ політичні;
♦ військові.
Процес ціноутворення на світовому ринку має свої особливості. Це, зокрема, стосується формування співвідношення між попитом та пропозицією. Головним чином на це впливає значно гостріша конкуренція, ускладнене, порівняно з національною економікою, особливістю руху товарів і факторів виробництва.
Стосовно світових цін: на практиці це ціни великих експортно-імпортних контрактів, які укладаються в основних центрах світової торгівлі, що ними є крупні біржі, аукціони і т.п., або виражаються в систематичних експортно-імпортних акціях. Характерною рисою світових цін є їх множинність на один і той же або аналогічний товар.
Практично на ціну товару, що пропонують, впливають:
♦ купівельноспроможний попит покупця даного товару;
♦ обсяг попиту (скільки здатний покупець купити товару);
♦ корисність товару, його споживчі властивості.
На боці пропозиції такі основні ціноутворюючі фактори:
♦ витрати виробництва й обігу під час реалізації товарів на ринку;
♦ кількість товару, що пропонується продавцем на ринку; ціни на ресурси і засоби виробництва, що використовувалися під час виробництва.
У практиці зовнішньоекономічної діяльності прийняття рішення по експортній ціні приймається виходячи з умов поставки експортної продукції.
34. Форми реалізації науково-технічних зв’язків на світовому ринку
У сучасних умовах зовнішньоекономічні зв'язки стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки, оскільки оволодівати найновішими досягненнями науки й техніки без інтенсивного обміну результатами наукових досліджень, різноманітними товарами й послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку.
Зовнішньоекономічна діяльність дає змогу прискорювати науково-технічний прогрес завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню сучасною технікою галузей і виробництв, сприяє розв'язанню багатьох соціальних проблем. Отже, зовнішньоекономічні зв'язки стають одним з основних чинників розвитку господарства України.
По каналах міжнародних зв'язків в області обміну науково-технічними досягненнями відбувається передача науково-технічної інформації у формі знань і технології, тобто навичок, способів виробництва, конструкцій нових виробів. Обмін новими знаннями дає можливість потенційним партнерам по науково-технічному обміні орієнтуватися в напрямках розвитку науки і техніки, одержувати загальні зведення про наявні досягнення в різних галузях науки і виробництва. Передача науково-технічної інформації відбувається в основному на некомерційній основі і створює можливості для розвитку майбутньої торгівлі технологіями. Найважливішими формами некомерційних науково-технічних зв'язків є: обмін науковими і технічними знаннями через особисті контакти вчених і фахівців, науково-технічні публікації, міжнародні виставки і ярмарки, реклама, некомерційна передача технічних знань країнам, що розвиваються, некомерційні потоки технологій у структурах приватних фірм[4, c. 132].
Технологічна допомога країнам, що розвиваються, у залежності від кількості країн, що беруть участь у проекті може бути:
— двостороння — здійснюється по угодах між урядами країни-донора і країни одержувача допомоги;
— багатобічна — здійснюється декількома країнами у відношенні одного країни-одержувача.
До розряду багатобічної відноситься і технологічна допомога по лінії міжнародних організацій. Однієї з перших міжнародних організацій, що стала надавати технічну допомогу країнам, що розвиваються, стала Програма розвитку ООН. Великі програми здійснюють також МВФ, Світовий банк, ОЕСР і практично всі інші організації.
Розвиток такого прогресивного явища як некомерційний обмін науково-технічними знаннями в міжнародному масштабі стримується поруч факторів:
— мілітаризація наукових досліджень;
— перехід на роботу з наймання до власника капіталу науково-технічних кадрів, у результаті чого їхня робота засекречуєтся або оформляється як власність роботодавця;
— універсальна попередня цензура публікацій науковців.
В області некомерційної технічної допомоги країнам, що розвиваються, часто спостерігається інвестування засобів у технології вчорашнього дня, у такий спосіб країни, що передають технології в країни, що розвиваються, заробляють іноді суми, що перевищують допомогу.
Науково-технічне співробітництво організацій і підприємств, розташованих у різних країнах, або ж державних організацій і структур має своєю метою досягнення визначеного результату, у якому зацікавлені сторони, що співробітничають. При цьому відбувається об'єднання усіх або частини знаходяться в їхньому розпорядженні матеріальних, фінансових ресурсів, науково-дослідних кадрів, результатів попередніх розробок кожної сторони. Через цю форму міжнародних зв'язків досягається як економія ресурсів на досягнення результатів, так і скорочення ризику у випадку невдачі. Отриманими в процесі співробітництва науково-технічними знаннями і результатами мають право користуватися всі учасники відносин. Ступінь участі в кінцевому результаті звичайно визначається пропорційно частці участі у виконаних роботах.
Основними формами науково-технічного співробітництва є:
— координація наукових і технічних досліджень:
— спільне проведення досліджень;
— кооперація робіт в області наукових і технічних досліджень.
Поряд із застосуванням цих основних форм науково-технічне співробітництво здійснюється також через проведення наукових і технічних досліджень за замовленням, надання технічної допомоги і послуг науково-технічного характеру, навчання і стажування фахівців.
Доцільні форми співробітництва визначаються в кожнім конкретному випадку, виходячи з цілей і змісту робіт. По можливості перевагу віддають кооперації, що забезпечує більш прискорене в порівнянні з іншими формами співробітництва впровадження й освоєння результатів виконаних у ході спільних робіт досліджень і проектів. Для посилення достоїнств і ослаблення недоліків окремих форм співробітництва часто використовуються їхні різні сполучення.
Для юридичного оформлення відносин, що виникають при здійсненні науково-технічного співробітництва, складають:
— міжнародні угоди, предметом яких може бути співробітництво в проведенні наукових і технічних досліджень по обраних проблемах, створення тимчасового колективу, спільної лабораторії, міжнародної науково-технічної організації;
— цивільно-правові договори або контракти між організаціями різних країн, предметом яких може бути проведення наукових і технічних досліджень на основі кооперації або за замовленням, створення тимчасових колективів або лабораторій, ліцензійні договори[1, c. 217-219].
44. Єдиний митний тариф України: сутність і зміст
Єдиний митний тариф України — систематизований звіт ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території.
Законом „Про Єдиний митний тариф” визначений порядок формування та застосування Єдиного митного тарифу України при ввезенні на митну територію України та вивезенні за межі цієї території товарів та інших предметів встановлюється з метою обкладення митом зазначених товарів та інших предметів.
Сферою дії Закону „Про Єдиний митний тариф” є єдина митна територія України.
Митне обкладення на території спеціальних митних зон регулюється Законом „Про Єдиний митний тариф”, іншими законами України та міжнародними договорами, які встановлюють спеціальний правовий режим цих зон у кожному окремому випадку.
Єдиний митний тариф України — це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території.
Єдиний митний тариф України встановлює на єдиній митній території України обкладення митом предметів, що ввозяться на митну територію України або вивозяться з цієї території.
Товарна класифікаційна схема Єдиного митного тарифу України (товарна номенклатура) базується на Гармонізованій системі (ГС) опису та кодування товарів. Усі предмети, що підлягають контролю, систематизовано у 21 розділі, 97 главах, 1241 товарній позиції і 5019 товарних підпозиціях, найменування і цифрові коди яких уніфіковано за Гармонізованою системою.
У чотиризначний цифровий код товарної номенклатури закладено основні відомості про товар та його місце в товарній номенклатурі. Перші два знаки означають товарну групу, другі два — відповідно товарну позицію. Чотиризначний цифровий код уніфіковано за Гармонізованою системою. У разі застосування детальнішої товарної класифікації за межами чотиризначного цифрового коду використовуються п’ятий, шостий і подальші знаки цифрового коду.
Узагальнена систематизація товарів у Єдиному митному тарифі зроблена через їх поділ на 21 групу, кожну з яких виділено в окремий розділ, а саме:
Розділ І. Живі тварини і продукція тваринництва.
Розділ II. Продукти рослинного походження.
Розділ III. Жири і масла тваринного або олії рослинного походження, продукти їх розщеплення; приготовлені харчові жири; віск тваринного або рослинного походження.
Розділ IV. Продукція харчової промисловості: алкогольні і безалкогольні напої та оцет; тютюн і його замінники.
Розділ V. Мінеральні продукти.
Розділ VI. Продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості.
Розділ VII. Пластмаси і вироби з них: каучук і гумові вироби.
Розділ VIII. Шкіряна сировина, хутро, сировина і вироби з них; шорно-сідельні вироби та упряж; дорожні речі, сумки і подібні їм товари; вироби з кишок (за винятком кетгуту з натурального шовку).
Розділ IX. Деревина і вироби з деревини: деревне вугілля; пробка і вироби з неї; вироби із соломи, альфи та інших матеріалів для плетіння; корзинні та інші плетені вироби.
Розділ X. Паперова маса з деревини або інших волокнистих рослинних матеріалів; паперові і картонні відходи та макулатура; папір, картон і вироби з них.
Розділ XI. Текстиль і текстильні вироби.
Розділ XII. Взуття, головні убори, парасольки, сонцезахисні парасольки, тростини складні, хлисти, батоги та їх частини, оброблене пір’я та вироби з нього, штучні квіти, вироби з людського волосся.
Розділ XIII. Вироби з каменю, гіпсу, цементу, азбесту, слюди і подібних матеріалів; керамічні вироби; скло і вироби з нього.
Розділ XIV. Перли, природні чи культивовані, дорогоцінне чи напівдорогоцінне каміння, дорогоцінні метали, метали, облаковані дорогоцінними металами, вироби з них: біжутерія, монети.
Розділ XV. Недорогоцінні метали і вироби з них.
Розділ XVI. Машини, устаткування і механізми; електротехнічне устаткування, їх частини; звукозаписуюча і звуковідтворювальна апаратура; апаратура для запису і відтворення телевізійних зображень і звуків; їх частини.
Розділ XVII. Засоби наземного, повітряного і водного транспорту, їх частини і приналежності.
Розділ XVIII. Прилади й апарати оптичні, фотографічні, кінематографічні, вимірювальні, контрольні, прецизійні, медичні та хірургічні; годинники, музичні інструменти, їх частини і приналежності.
Розділ XIX. Зброя і боєприпаси, їх частини.
Розділ XX. Різні промислові товари.
Розділ XXI. Твори мистецтва, предмети колекціонування та антикваріат.
Вказані вище розділи поділяються на відповідні розділи (групи) від однієї до декількох. Так, розділ XVII «Засоби наземного, повітряного і водного транспорту, їх частини і приналежності» об’єднує чотири групи: 86, 87, 88, 89. Наприклад, група 88 «Літальні апарати, космічні апарати, їх частини» у Єдиному митному тарифі України має такий вигляд:
З наведеного прикладу видно, що ставки ввізного мита поділяються на три різновиди: преференційні, пільгові та повні ставки. Преференційні ставки, у тому числі звільнення від сплати мита, застосовуються до товарів та інших предметів, що походять з країн, які входять разом з Україною до митних союзів або утворюють з нею спеціальні митні зони, і при встановленні будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами з участю України. Преференційні ставки застосовуються до товарів та інших предметів, які походять з країн, що розвиваються.
Пільгові ставки застосовуються до товарів та інших предметів, що походять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння. Повні (загальні) ставки застосовуються до решти товарів та інших предметів.
Аналіз змісту Єдиного митного тарифу дає підстави зробити висновок про його надзвичайну важливість у справі митного обкладення товарів та інших предметів.
Єдиний митний тариф України (General Tariff Shedule of Ukraine) – це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території.
Єдиний митний тариф України базується на міжнародно визнаних нормах і розвивається у напрямі максимальної відповідності до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і правил митної справи.
Ставки Єдиного митного тарифу України є єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності та територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законами України та її міжнародними договорами.
54. Захист від валютного та кредитного ризиків у ЗЕД
З метою зменшення можливих валютних втрат через різні коливання курсів валют та їх інфляційне знецінювання експортери багатьох країн застосовують так званий метод хеджування, тобто метод укладення поряд з основним контрактом контракту про купівлю в постачальників відповідного товару на “термін” за фіксованою ціною.
Існує велика кількість видів ризиків, в залежності від різних його ознак, але найбільш вагомою ознакою, на думку багатьох економістів, є класифікація ризиків за сферою Їх походження. За цією ознакою розглядають такі основні види ризиків — соціально-політичні, адміністративно-законодавчі, виробничі, комерційні, фінансові, природо-екологічні та демографічні[5, c. 79-80].
Під фінансовими ризиками підприємства розуміють вірогідність виникнення небажаних фінансових наслідків в формі втрати доходу або капіталу в ситуації невизначеності умов здійснення його фінансової діяльності. На сучасному етапі до числа основних видів фінансових ризиків підприємства відносяться наступні:
Ризик зниження фінансової стійкості — це ризик, пов'язаний з нераціональною структурою капіталу іноземного партнера, що викликано незбалансованістю позитивного та від'ємного грошових потоків іноземного підприємства за обсягами. В складі фінансових ризиків за ступенем небезпечності цей ризик відіграє найбільшу роль.
Ризик неплатоспроможності — ризик зниження рівня ліквідності оборотних активів іноземного партнера, що викликано незбалансованістю його позитивних та від'ємних грошових потоків у часі.
Інвестиційний ризик — ризик, який виникає у випадку, коли наше підприємство вкладає власні кошти в іноземні проекти або підприємства метою отримання додаткового прибутку. Цей ризик характеризується можливістю виникнення фінансових втрат в процесі здійснення інвестиційної діяльності, В залежності від видів цієї діяльності розрізняють і види інвестиційного ризику — ризик реального інвестування та ризик фінансового інвестування.
Інфляційний ризик — ризик, який характеризується обезціненням реальної вартості капіталу, а також очікуваних доходів від здійснення зовнішньоекономічних фінансових операцій в умовах інфляції.
Відсотковий ризик — ризик, який виникає в наслідок непередбаченої зміни відсоткової ставки на фінансовому ринку.
Валютний ризик — це ризик, який проявляється в недоотриманні підприємством планових прибутків в наслідок зміни обмінного курсу іноземної валюти, що використовується в зовнішньоекономічних операціях. Так, здійснюючи імпорт сировини або матеріалів, підприємство програє від підвищення обмінного курсу відповідної іноземної валюти по відношенню до національної. Зниження же курсу визначає фінансові втрати підприємства при експорті готової продукції.
Депозитний ризик — ризик, що пов'язаний з можливістю неповернення депозитних вкладів іноземними банками. Даний ризик зустрічається досить рідко і виникає в наслідок неправильної оцінки та невдалим вибором іноземного комерційного банку для здійснення валютних депозитних операцій.
Кредитний ризик — ризик, що має місто в зовнішньоекономічній діяльності підприємства при наданні їм товарного або споживчого кредиту іноземним покупцем. Формою його виявлення є ризик неплатежу або несвоєчасного розрахунку за відправлену в кредит готову продукцію.
Податковий ризик — це ризик, який має ряд виявлень: можливість введення нових видів податків, збільшення рівня податкових ставок існуючих податків та зборів, зміни строків та умов здійснення окремих податків, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання як в нашій країні і в іноземній.
Криміногенний ризик — ризик, що може проявитися в формі об'яви іноземними партнерами фіктивного банкрутства, підробки документів, що забезпечують незаконне привласнення грошових та інших активів підприємства, розкрадання тощо.
Структурний ризик — ризик, що генерується неефективним фінансуванням поточних витрат іноземним партнером, що приводить до збільшення питомої ваги витрат в загальній їх сумі.
Зобов'язання фірм-учасниць не завжди достатньо надійні. Тому поряд з прискоренням розрахунків, що зменшує ризик валютних втрат, необхідним елементом валютно-фінансових умов контракту є точне визначення фінансових гарантій по комерційному (фірмовому) кредиту.
Надійною формою страхування кредитних валютних ризиків вважаються гарантійні листи першокласних банків. Вони видаються на користь експортера або його банку.
Гарантійний лист включає:
• точне найменування банку-гаранта, експортера і імпортера;
• указується сума гарантії, яка звичайно включає проценти по комерційному кредиту, термін дії і предмет гарантії.
• дається визначення гарантійного випадку
• терміну початку відповідальності банка-гаранта
• чітко формулюється обов'язок банку-гаранта забезпечити платіж при будь-якому порушені термінів виконання платежів з боку покупця.
Достатньо надійною гарантією повного і своєчасного погашення заборгованості по кредиту є резервний акредитив. Він являє собою обов'язок банку-емітенту перед бенефіціантом (експортером або банком експортера) здійснити платіж в межах визначеної суми у випадку нездійснення наказодателем (імпортером) своїх обов'язків по основному контракту проти пред'явлення бенефіціантом документів (заяви о нездійсненні розрахунків із доданими несплаченими тратами).
Резервний акредитив має визначені переваги перед банківською гарантією. Воно складається з того, що резервні акредитиви регулюються у відповідності із міжнародними правовими нормами.
Розповсюдженою і легко реалізованою формою гарантії кредитних розрахунків виступає банківський аваль — підпис повноваженого представника банку на векселі, яка свідчить про вексельне поручительство. Ставиться цей підпис на лицевому боці векселя. Регулюються банківський авалі у відповідності з Єдинообразним вексельним законом (Женева, 1930р.).
Контрактом може бути передбачена і така форма гарантії, як банківський акцепт. Акцепт трат першокласним банком означає, що усі платіжні обов'язки по відношенню до кредитора переносяться із фірми-боржника на банк. Ця форма використовується кредитором головним чином для дострокового обліку векселя-трати (одержання платежу)[6, c. 234-236].
Список використаної літератури
1. Дідківський М. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Микола Дідківський,. — К.: Знання , 2006. — 462 с.
2. Загородній А. Зовнішньоекономічна діяльність: Термінологічний словник/ Анатолій Загородній, Геннадій Вознюк,. — К.: Кондор, 2007. — 166 с.
3. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для вузів/ Інна Багрова, Наталя Редіна, Валерій Власюк, Оксана Гетьман,; За ред. Інни Багрової; М-во освіти і науки України, М-во фінансів України, Дніпропетровський держ. фінансово-економічний ін-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 579 с.
4. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навчальний посібник/ Ю. Г. Козак, Н. С. Логвінова, І. Ю. Сіваченко та ін.; Мін-во освіти і науки України, Одеський державний економічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 791 с.
5. Кириченко О. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник/ Олександр Кириченко,. — 3-тє вид. перероб. і доп.. — К.: Знання-Прес, 2002. — 382 с.
6. Макогон Ю. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Юрій Макогон, В.Рижиков, Донбаська державна машинобудівна академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 423 с.
7. Прокушев Е.Ф. Внешнеэкономическая деятельность: Учеб-но-практическое пособие/ Е. Прокушев,. — М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998. — 207с .
8. Рум’янцев А. П. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник/ А. П. Рум’янцев, Н. С. Рум’янцева; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 375 с
9. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник для студ. вуз./ Пер. з рос. Н. Кіт, К. Серажим; Під заг. ред. А.І. Кредісова. — К.: ВІРА-Р, 1998. — 447 с.