Основи зовнішньоекономічної діяльності

1. Державне регулювання ЗЕД України.

2. Стратегія маркетингу ЗЕД..

3. Система цін світового ринку.

4. Сутність категорії "іноземні інвестиції їх види, форми та можливості захисту в Україні".

5. Сутність і чинний механізм валютного регулювання, особливості його прояву на національному та міжнародних рівнях.

Список використаних джерел.

1. Державне регулювання ЗЕД України

“Концепція переходу до ринкової економіки” метою зовнішньоекономічної діяльності визначила:

· втілення в життя власної зовнішньоекономічної політики виходячи з інтересів економіки республіки;

· забезпечення потреб внутрішнього ринку за рахунок імпорту в товарах, що є дефіцитними, та забезпечення вигідного експорту продукції, виходячи з внутрішніх потреб;

· активне залучення іноземних інвестицій, технологій, досвіду до структурної перебудови народного господарства.

Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) мала базуватись на таких принципах: 1. пріоритетність у зовнішньоекономічних відносинах міжнародних угод та норм міжнародного права; 2. взаємовигідність міжнародних економічних відносин; 3. рівність можливостей всіх господарюючих суб’єктів вступати в зовнішньоекономічні зносини відповідно до законодавства.

Всі учасники ЗЕД мають право створювати валютні фонди. Власники їх мають право продавати, у тому числі на валютних аукціонах і біржах, обмінювати, надавати в кредит або в користування валютні кошти, що їм належать, робити за їх рахунок добровільні внески у спільні та громадскі фонди, акціонерні та інші товариства.

Всі підприємства та державні установи можуть вільно купувати валютні кошти, в тому числі на валютних аукціонах та біржах, отримувати їх у кредит або в користування та направляти їх у власні валютні фонди.

Виручка від експортно-імпортних операцій зараховується на рахунки господарюючих фізичних і юридичних осіб і вилучатись без їх згоди не може.

Розпорядником державного валютного фонду є Кабінет Міністрів України. Основні напрямки використання коштів з нього затверджуються Верховною Радою.

Україна несе відповідальність за зобов’язаннями по ЗЕД щодо іноземних держав, зарубіжних фірм та міжнародних організацій лише за угоди, укладені Верховною Радою та Кабінетом Міністрів України.

Режим ліцензування або квотування експорту, імпорту та інших форм зовнішньоекономічних операцій може встановлюватись у випадках, коли їх здійснення може призвести до порушення рівноваги на внутрішньому ринку, в разі різкого погіршення платіжного балансу республіки або досягнення встановленого Верховною Радою рівня зовнішньої заборгованості, а також виходячи з державних інтересів республіки у відносинах з іншими країнами.

Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” (16.04.1991 р.) визначає засади регулювання зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) після відміни монополії зовнішньої торгівлі та валютної монополії.

Вводиться принцип свободи зовнішньоекономічної діяльності, що полягає в праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати в зовнішньоекономічні зв’язки, здійснювати її в будь-яких формах, що прямо не заборонені чинними законами, виключному праві власності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.

Регулювання ЗЕД має на меті:

· забезпечення забалансованості та рівноваги внутрішнього ринку України;

· стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономічних зв’язків суб’єктів ЗЕД;

· створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Верховна Рада приймає, змінює та скасовує закони, що стосуються ЗЕД; затверджує головні напрями зовнішньоекономічної політики; розглядає, затверджує та змінює структуру органів державного регулювання ЗЕД; укладає міжнародні договори; встановлює спеціальні режими ЗЕД на території України; затверджує списки товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензування або забороняється.

Кабінет Міністрів:

здійснює координації діяльності міністерств, комітетів, відомств з питань ЗЕД, торгівельних представництв України за кордоном; приймає нормативні акти з питань ЗЕД; проводить переговори та укладає угоди з питань ЗЕД, забезпечує виконання міжнародних договорів; забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану, здійснює плани щодо раціонального використання коштів Державного валютного фонду.

Національний банк України: здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України;представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди; регулює курс гривні до грошових одиниць інших держав; здійснює облік і розрахунки по даних і одержаних державних кредитах і позиках, проводить операції з централізованими валютними резервами, які виділяються з Державного валютного фонду в розпоряджені Національного банку.

Міністерство зовнішньоекономічної зв’язків: забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійснені суб’єктами ЗЕД виходу на зовнішній ринок, координацію їх ЗЕД, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України; здійснює контроль за додержанням всіма суб’єктами ЗЕД чинних законів та умов міжнародних договорів України; здійснює заходи нетарифного регулювання ЗЕД, зокрема реєстрацію учасників ЗЕД., реєстрацію окремих видів контрактів.

Державне управління митного контролю здійснює митний контроль згідно з чинними законами.

Антимонопольний комітет здійснює контроль за додержанням суб’єктами ЗЕД антимонопольного законодавства.

До органів місцевого управління ЗЕД належать місцеві ради народних депутатів та їх виконавчі та розпорядчі органи;

територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання ЗЕД.

Державне замовлення на виробництво, експорт і імпорт товарів розміщується державними органами управління та місцевими Радами народних депутатів, як правило, на конкустній основі. Суб’єкти ЗЕД приймають державні замовлення виключно на добровільних засадах на умовах і в обсязі, які визначаються контрактами, що укладаються між цими суб’єктами та державним замовником.

Закон визначає засади, на яких здійснюється захист вітчизняного виробника: принципи митного регулювання, ліцензування квотування зовнішньоекономічних операцій, умови заборони окремих видів експорту та імпорту, порядок встановлення і використання технічних, фармокологічних, санітарних, фітосанітарних, ветиринарних та екологічних стандартів та вимог.

Закон визначає також вимоги до зовнішньоекономічних контрактів, правила введення розрахунків, кредитування та страхування зовнішньоекономічних операцій., спеціальних імпортних процедур, загальні засади відповідальності суб’єктів ЗЕД.

2. Стратегія маркетингу ЗЕД

Підприємства, що виходять на світовий ринок, зустрічають сьогодні жорстоку конкурентну боротьбу. Щоб вижити в цій боротьбі і досягти успіху, необхідно використовувати можливості маркетингу.

Саме на основі маркетингової діяльності проводиться більшість комерційних операцій на світовому ринку. Спеціальними дослідженнями встановлено, що більше 75% комерційних невдач відбувається через помилки в маркетинговій діяльності. Тому майбутнім спеціалістам-менеджерам ЗЕД необхідно уважно і творчо віднестися до вивчення теорії і практики міжнародного маркетингу, досвіду західних і вітчизняних фірм в цій галузі.

Більш докладно ці проблеми розглядаються в спецкурсі "Міжнародний маркетинг". При їх вивченні треба звернути увагу на необхідність і важливість маркетингового забезпечення управління ЗЕД підприємства, відзначити деякі основні "точки" взаємодії.

Термін "маркетинг" означає діяльність в сфері ринку збуту. На українську мову цей термін не перекладається. Під маркетингом розуміється система внутріфірменого управління, спрямована на вивчення і облік ринкового попиту, потреб і вимог конкретних споживачів до продукту для більш обґрунтованої орієнтації виробничої діяльності фірми і діяльності в сфері збуту.

Міжнародний маркетинг ґрунтується на принципах внутрішнього (національного) маркетингу. Тому використані в ньому стратегії, принципи і методики являються характерними і для міжнародного маркетингу. Разом з тим міжнародний маркетинг має свої специфічні особливості. При виході на зовнішній ринок виникає принципіально нова ситуація, більш різноманітнішим стає зовнішнє середовище, збільшується число факторів, що впливають на прийняття рішень. Це призводить до того, що:

1) підвищується ступінь невизначеності в діяльності підприємства;

2) зростає ступінь ризику, з'являється додатковий ризик його діяльності;

3) збільшується потреба в інформаційному забезпеченні підприємства;

4) підвищуються вимоги до координації різних напрямків і сфер їх діяльності.

Все це і визначає специфіку міжнародного маркетингу, робить необхідним його використання в управлінні ЗЕД.

Міжнародний маркетинг входить до складу функцій, які здійснює підприємство в рамках ЗЕД. Разом з тим він являє собою самостійну галузь діяльності підприємства при виході на зовнішні ринки. Міжнародний маркетинг можна визначити як систему планування, реалізації, контролю й аналізу міроприємств, спрямованих на багатонаціональне ринкове середовище і пристосування до його умов підприємства, яке здійснює свою діяльність більш як в одній країні.

В розвитку міжнародного маркетингу виділяють три основних етапи:

1-ий. Традиційний маркетинг. Він являє собою звичайний продаж товарів за кордон, коли експортер несе відповідальність тільки до моменту доставки товару. Подальша доля проданого товару його, як правило, не цікавить.

2-й. Експортний маркетинг. Тут експортер займається систематичним вивченням цільового іноземного ринку і пристосовує своє виробництво до вимог даного ринку, що постійно міняються.

3-й. Міжнародний маркетинг. В умовах використання міжнародного маркетингу експортер глибоко вивчає ринок, використовуючи для цього широке коло маркетингових інструментів. При цьому міжнародний маркетинг поширюється не тільки на чисто торгові операції, але й на інші види і форми ЗЕД (на спільні підприємства, дочірні підприємства, технологічний обмін, надання транспортних, страхових, туристичних та інших послуг). Міжнародний маркетинг набирає все більш глобального характеру.

Використання міжнародного маркетингу в управлінні ЗЕД насамперед вимагає його планування, розробки стратегічної маркетингової програми. Важливо відзначити, що стратегічна маркетингова програма складає основу загального стратегічного плану фірми, в області ЗЕД.

Ринкова ситуація постійно міняється, тому фірма завжди повинна мати стратегічну маркетингову програму на наступні 3-5 років.

Планування міжнародного маркетингу також має свої стадії. Це:

1)аналіз середовища діяльності підприємства і прогнозування тенденцій його розвитку;

2) визначення системи завдань на основі загальних завдань підприємства;

3) визначення пріоритетних напрямків діяльності;

4) сегментація іноземних ринків, вибір цільових сегментів;

5) розробка стратегії виходу підприємства на іноземні ринки і поведінки на них;

6) розробка міроприємств маркетингового комплексу, тобто політики: товарної, збуту, цінової, стимулюючої .чи комунікаційної і т.д.

7) організація міжнародного маркетингу підприємства;

8) контроль за досягненням завдань міжнародного маркетингу і, при необхідності, корекція стратегії міжнародного маркетингу.

До основних елементів природного середовища міжнародного маркетингу відносяться: клімат, характеристика рельєфу, наявність корисних копалин і природних ресурсів, особливості інфраструктури і т.д.

Аналіз складових частин внутрішнього і зовнішнього середовища здійснюється по окремих країнах, регіонах чи з точки зору світового ринку в цілому.

Важливе місце в системі міжнародного маркетингу займає дослідження іноземних ринків, під яким, як правило, розуміють процес пошуку, збору, обробки й аналізу даних про проблеми, пов'язані з маркетингом товарів і послуг.

Головна мета маркетингових досліджень — зменшення невизначеності і ризику при прийнятті комерційних рішень.

Маркетингові дослідження, що проводяться на зарубіжних ринках, як правило, складаються із двох великих блоків:

дослідження ринків; дослідження потенціальних можливостей підприємства.

Перший блок дослідження ринків включає в себе такі аспекти:

— вивчення й аналіз умов ринку;

— аналіз попиту;

— аналіз пропозицій;

— аналіз вимог споживача до товару;

— аналіз перспектив розвитку ринку;

— вивчення форм і методів торгівлі;

— вивчення і оцінка діяльності підприємств-конкурентів;

— вивчення підприємств-покупців товару, що їх зацікавив;

— вивчення комерційної практики, транспортних, торгово-політичних умов;

— вивчення умов руху товарів та ін.

Другий блок — дослідження потенціальних можливостей підприємства передбачає:

— аналіз господарської діяльності підприємства;

— аналіз конкурентноздатності підприємства;

— аналіз конкурентноздатності продукції підприємства;

— оцінка його потенціальних конкурентних можливостей.

При дослідженні іноземних ринків використовуються традиційні методи та інструменти. Разом з тим тут є своя специфіка, яка визначається об'єктом дослідження.

Маркетингове дослідження, що проводиться на іноземних ринках, відрізняється від того, що проводиться на внутрішньому ринку. Ця різниця полягає:

— в складності одержання первинної інформації;

— нестачі( чи відсутності) вторинної інформації;

— значних затратах на проведення польових досліджень;

— необхідності координації досліджень на ринках різних країн.

Маркетингові дослідження проводяться підприємством або самостійно, або на його замовлення спеціалізованим маркетинговим фірмам. Щоб маркетингові дослідження були ефективними, вони повинні проводитися систематично і охоплювати якомога більше джерел інформації.

Аналіз оточуючого середовища міжнародного маркетингу і пов'язаного з ним ринку дає можливість визначити систему завдань міжнародного маркетингу, які являються складовою частиною стратегічної маркетингової програми. Завдання міжнародного маркетингу зумовлені загальними завданнями діяльності підприємства, в т.ч. у зовнішній сфері.

Можна виділити такі групи завдань:

1. Ті, що характеризують становище підприємства на ринку (досягнення певного становища ринку, показники обігу, освоєння нових ринків).

2. Виробничого характеру (ефективне використання ресурсів, продуктивність праці).

3. Рентабельність (цільові показники прибутковості підприємства).

4. Фінансові (кредитна здатність, ліквідність, структура капіталу).

5. Соціального характеру (становище робітників та ін.).

6. Забезпечення і підтримка іміджу підприємства.

Безпосередньо завдання міжнародного маркетингу являють собою конкретизацію першої групи загальних завдань підприємства. Це забезпечення цільового становища ринку і виходу підприємства на традиційні і нові ринки, підвищення об'єму продажу (закупок), формування попиту, стимулювання збуту і т.д.

Для успішної реалізації поставлених завдань підприємство розробляє різні маркетингові стратегії: охоплення ринків і ринкових сегментів, конкурентні, виходу на нові ринки, виходу на ринки з новим товаром, цільові, ринкового попиту, товарної політики і т.д.

Їх зміст багато в чому залежить від загальної стратегії підприємства, в т.ч. в галузі ЗЕД.

Основою планування виходу підприємства на зовнішні ринки являється вибір оптимального способу проникнення його на ці ринки. В сучасних умовах склались три основних способи виходу підприємства на зовнішні ринки:

1. Створення власної ланки збуту на цільових іноземних ринках. Такий спосіб поряд з функцією збуту дозволяє добре вивчити особливості конкретних ринків, умови роботи на них. Однак він вимагає великих затрат і може бути вигідним в тому випадку, якщо підприємство має значні об'єми реалізації продукції, що дозволяють окупити витрати на створення власної ланки збуту.

2. Використання ланки збуту за кордоном. Цей спосіб дає можливість використання незалежних торгових посередників. Він особливо потрібен при виході підприємства на нові ринки, коли власна ланка збуту ще не створена чи її створення неефективне. Робота торгових співробітників вимагає опрацювання ряду важливих питань, таких як передача повноважень по експорту товару, винагорода, відповідальність за реалізацію та ін. Всі ці питання виясняються в контрактах про торгово-посередницькі операції.

3. Спосіб виходу на іноземні ринки шляхом створення власного виробництва товарів за кордоном (СП, дочірніх філіалів та ін.). Такий спосіб вигідний тоді, коли даний ринок для підприємства перспективний, а виробництво товарів на місці може дати відчутну економічну вигоду за рахунок економії на транспортних витратах, мита, нетарифних обмежень, використання кваліфікованої, але більш дешевої робочої сили, приближення виробництва до джерел сировини і т.п.

Організувавши вихід на іноземні ринки таким чином, підприємство може значно підвищити ефективність ЗЕД.

Однак при цьому необхідно добре знати умови діяльності в даній країні, її законодавчі акти.

На основі дослідження, оцінки й вибору іноземних ринків, розробляється товарна, цінова, збуту та інші види політики, тобто міроприємства маркетингового комплексу, що входять в стратегічну маркетингову програму.

Майбутнім спеціалістам в галузі ЗЕД і тим, хто займається даною діяльністю, настійно рекомендується глибше знайомитися з основними завданнями й перевагами використання маркетингу в управлінні ЗЕД, оскільки:

1) міжнародний маркетинг озброює підприємство-суб'єкт ЗЕД чіткою програмою дій;

2) маркетингове забезпечення менеджменту ЗЕД дає можливість підприємству максимально врахувати вимоги конкретних іноземних ринків, конкретних споживачів, тенденції і перспективи їх розвитку. І одночасно впливати на ці ринки у вигідному для себе напрямку.

На жаль, вітчизняні підприємства ще недостатньо використовують міжнародний маркетинг в управлінні ЗЕД. Очевидно, що більш активну участь українських підприємств-суб'єктів ЗЕД в цій діяльності дозволило б значно підвищити якісний рівень управління ЗЕД, зміцнити позиції на іноземних ринках.

Ключові поняття: планування ЗЕД, стратегічне планування, тактичне планування, типи стратегій розвитку підприємства в галузі ЗЕД, планування господарського портфеля, організаційна структура управління, відділ ЗЕЗ, ЗТФ, міжнародний маркетинг, сфера міжнародного маркетингу, природне середовище, соціально-культурне середовище, природне середовище, дослідження іноземних ринків, сегментація ринків, методи виходу на іноземні ринки, організація міжнародного маркетингу.

3. Система цін світового ринку

Ціна, як відомо, – це грошова сума, яку має намір одержати продавець, пропонуючи товар чи послугу, і яку готовий заплатити за неї покупець.

Під світовими цінами звичайно розуміють ціни, за якими здійснюються великі комерційні експортно-імпортні операції з оплатою у вільно конвертованій валюті.

Відповідно, ціноутворення – це процес відбору кінцевої ціни залежно від собівартості продукції, цін конкурентів, співвідношення попиту і пропозиції, інших факторів. Співпадання цих вимог залежить від багатьох умов, які отримали назву ціноутворюючі фактори. Вони за характером, рівнем та сферою дії поділяються на:

1) загальноекономічні – фаза економічного циклу, стан сукупного попиту та пропозиції, інфляція;

2) конкретно-економічні, тобто ті, які визначаються особливостями розвитку даної галузі, умовами виробництва продукції та її реалізації – витрати, прибутки, податки, пропозиція і попит на цей товар з урахуванням товарів-замінників, споживчі якості (надійність, привабливість, сучасний зовнішній вигляд);

3) специфічні, які мають відношення тільки до деяких товарів та послуг – сезонність, рівень експлуатаційних витрат, комплектність, гарантії і умови сервісу;

4) спеціальні, тобто пов’язані з дією особливих механізмів і економічних інструментів, – державне регулювання, валютний курс;

5) неекономічні – політичні, військові тощо.

Існують такі методи ціноутворення на світовому ринку:

– на основі закритих торгів – виходячи з очікуваних цінових пропозицій конкурентів;

– на основі передбачуваної цінності – виходячи з відчуття покупцем цінової вартості товару;

– на основі рівня поточних цін – виходячи з поточних цін конкурентів.

Відмітимо, що ціноутворення на світових ринках має дві характерні риси:

1) на світовому ринку складаються відхилення світової ціни від внутрішніх цін окремих країн. Внутрішня ціна, хоча і виступає одним з суттєвих факторів механізму формування цін світового ринку, в більшості випадків не визначає її остаточного рівня;

2) на один товар існує паралельно ряд цін. Значна кількість цін світової торгівлі зумовлена різними обставинами: транспортними витратами, характером торговельної угоди, комерційними умовами поставок тощо.

Тобто, у практиці міжнародної торгівлі використовується декілька видів цін, пов’язаних з тими чи іншими особливостями купівлі-продажу, наприклад:

– біржові котирування (тобто ціни, встановлені на міжнародних товарних біржах);

– аукціонні (ціни міжнародних аукціонів);

– експортні ціни основних постачальників певного товару;

– імпортні ціни в основних центрах імпорту;

– оптові ціни;

– роздрібні ціни;

– ціни оферти – ціни продавця в його офіційній пропозиції про продаж товару;

– ціни покупця (ціни контроферти);

– регіональні – ціни, які діють у межах інтеграційних угруповань;

– номінальні – ціни, вказані в прейскурантах;

– трансфертні – ціни, що діють у межах транснаціональних корпорацій;

– статистичні – середньозважені за певний період часу.

Укладаючи зовнішньоторговельний контракт про купівлю-продаж товару, суб’єкти господарської діяльності мають справу з такими видами цін:

– базисною, яка використовується для визначення сорту або якості товару, яку узгоджують на переговорах між продавцем та покупцем. Вона є початковою для визначення ціни фактично поставленого товару, якщо характеристики останнього відрізнятимуться від обумовлених у контракті;

– фактурною, яка визначається умовами поставки, вказаними в контракті.

Умови поставки товару визначають обов’язки покупця і продавця щодо доставки товару і встановлюють момент переходу ризику випадкової загибелі чи ушкодження товару з продавця на покупця. Базисні умови поставки визначають, хто несе витрати, пов’язані з транспортуванням товару від продавця-експортера до покупця-імпортера. Ті втрати з приводу доставки товару, які несе продавець, включаються до ціни товару. Ці умови називаються базисними тому, що вони встановлюють базис ціни товару і впливають на рівень ціни товару.

4. Сутність категорії "іноземні інвестиції їх види, форми та можливості захисту в Україні"

Іноземні інвестиції можуть здійснюватись у вигляді:

1. іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

2. валюти України при реінвестиціях в об’єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об’єкти інвестування відповідного до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);

3. будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав;

4. акції, облігації, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених в конвертованій валюті;

5. грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов’язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість в конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни-інвестора або міжнародними торгівельними звичаями;

6. будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні;

7. прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена;

8. інших цінностей відповідно до законодавства України.

Форми іноземних інвестицій:

1. частково участь в підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

2. створення підприємств, що повністю не залежать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання власність діючих підприємств повністю;

3. придбання, не заборонене законом Украни, нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об’єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

4. придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

5. придбання інших майнових прав, в інших формах, не заборонених законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб’єктами господарської діяльності України.

Державні гарантії захисту іноземних інвестицій. Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, а для окремих об’єктів – пільговий режим.

Законом встановлюються гарантії для іноземних інвесторів у разі зміни законодавства, щодо примусових вилучень, а також незаконих дій державних органів та їх посадових осіб в разі припинення інвестиційної діяльності, гарантії переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій. Гарантується компенсація і відшкодування збитків, завданих іноземним інвесторам внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами чи їх посадовими особами щодо іноземного інвестора.

Державна реєстрація та контроль за здійсненням іноземних інвестицій. відбуваються згідно “Положення про порядок державної регістрації іноземних інвестицій” , затвердженого постановою КМУ від 07.08.1996 р. №928.

5. Сутність і чинний механізм валютного регулювання, особливості його прояву на національному та міжнародних рівнях

Механізм функціонального валютного регулювання має два рівні: міждержавного (у тому числі регіонального) і національного. Сучасний механізм валютного регулювання склався після впровадження на основі Ямайської угоди плаваючих валютних курсів і принципу поліцентризму в структурі побудови усієї валютної системи.

Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладені світовою спільнотою на Міжнародний валютний фонд (МВФ), що керується у своїй діяльності статутом Фонду і спільно прийнятими країнами-учасницями постановами і домовленостями.

Механізм регулювання на національному рівні, його інституційні структури, принципи і нормативні параметри визначаються законодавчими актами кожної країни.

Валютне регулювання на національному рівні здійснюється на основі принципів і методів, визначених МВФ і регіональними союзами, до яких входять окремі країни. У своєму практичному втіленні воно охоплює широкі аспекти зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів валютного ринку.

Зміст валютного регулювання конституюється чинним законодавством і правовими нормами окремих держав. У такому законодавстві визначаються загальні принципи здійснення валютних операцій у внутрішньогосподарському обороті та в міждержавних розрахунках, функції державних органів у валютному регулюванні й управлінні валютними ресурсами, права й обов'язки громадян і юридичних осіб у питаннях володіння, користування і розпорядження валютними цінностями, напрямки валютного контролю і відповідальності за порушення валютного законодавства та ін[3, c. 144-146].

Механізм валютного регулювання на національному рівні являє собою систему контролю за припливом і відпливом іноземної валюти в країну і з країни.

З цією метою урядом приймаються постанови щодо валютного регулювання з різноманітними обмеженнями. Як правило, уряд приймає постанови, які:

а) вимагають від окремих осіб або фірм, що одержують іноземну валюту, передати або продати її уряду;

б) нормують запаси іноземної валюти. Підприємець, що бажає здійснити платежі за кордон в іноземній валюті, може потрапити під обмеження обсягу валюти, що не дозволить йому купити за рубежем стільки товарів, скільки він хотів би. Тому українська фірма, що бажає експортувати свої товари за кордон, повинна знати про всі чинні постанови з валютного регулювання в Україні та в інших країнах, оскільки вони можуть відбитися на її спроможності поставляти товари або одержувати платежі з цих країн.

Сучасний валютний ринок — це інституційно регульований ринок. Валютне регулювання здійснюється на двох рівнях:

* на міжнародному — через систему міжнародних валютних організацій, союзів і угод, що діють на міждержавній і транснаціональній основі і служать засобом реалізації взаємного інтересу контрагентів і забезпечення конструктивної конкуренції;

* на національному — за допомогою використання таких інструментів валютного регулювання, як девальвація і ревальвація, валютна інтервенція, валютні обмеження, механізм регулювання платіжного балансу країни, а також через політику підтримання конвертованості національної валюти.

Третім учасником валютного регулювання є сам ринок. Саме його здатність до саморегулювання уможливлює проведення всіх тих заходів щодо валютного регулювання, які здійснюються на міжнародному і національному рівнях[1, c. 236-238].

Список використаних джерел

1. Дідківський М. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Микола Дідківський,. — К.: Знання , 2006. — 462 с.

2. Загородній А. Зовнішньоекономічна діяльність: Термінологічний словник/ Анатолій Загородній, Геннадій Вознюк,. — К.: Кондор, 2007. — 166 с.

3. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для вузів/ Інна Багрова, Наталя Редіна, Валерій Власюк, Оксана Гетьман,; За ред. Інни Багрової; М-во освіти і науки України, М-во фінансів України, Дніпропетровський держ. фінансово-економічний ін-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 579 с.

4. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навчальний посібник/ Ю. Г. Козак, Н. С. Логвінова, І. Ю. Сіваченко та ін.; Мін-во освіти і науки України, Одеський державний економічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 791 с.

5. Кириченко О. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник/ Олександр Кириченко,. — 3-тє вид. перероб. і доп.. — К.: Знання-Прес, 2002. — 382 с.

6. Макогон Ю. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Юрій Макогон, В’ячеслав Рижиков, Сергій Касьянюк; Ред. Ю. В. Макогон; М-о освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 423 с.

7. Прокушев Е.Ф. Внешнеэкономическая деятельность: Учеб-но-практическое пособие/ Е. Прокушев,. — М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998. — 207с .

8. Рум’янцев А. П. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник/ А. П. Рум’янцев, Н. С. Рум’янцева; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 375 с

9. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник для студ. вуз./ Пер. з рос. Н. Кіт, К. Серажим; Під заг. ред. А.І. Кредісова. — К.: ВІРА-Р, 1998. — 447 с.