Основні фактори розміщення продуктивних сил та їх сутність

Категорія (предмет): Регіональна економіка, РПС

Arial

-A A A+

Вступ

1. Сировинний фактор розміщення продуктивних сил

2. Паливно-енергетичний фактор

3. Водний фактор

4. Фактор робочої сили (трудовий)

5. Фактор «працемісткості»

6. Транспортний фактор

7. Фактор науково-технічного прогресу

8. Фактор кон'юнктури ринку

9. Екологічний фактор РПС

10. Фактор економіко-географічного положення

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Фактори РПС – це об’єктивно дані обставини (явища, процеси), які певним чином впливають на розміщення елементів продуктивних сил – сприяють доцільному і поступальному їх розвитку або гальмують його.

Деякі з цих факторів мало, або майже не залежать від діяльності людини, як, наприклад, географічне розташування країни (її частини), або наявність та гірничо-геологічні умови видобування корисних копалин. Інші ж породжуються продуктивною діяльністю людини (енергетичний, транспортний фактори).

Вивчення питання факторів РПС пов’язане із певними труднощами. Майже у всіх дослідників цього питання існує своя, більш чи менш відмінна від інших, класифікація факторів РПС.

У теорії розміщення продуктивних сил фактор розміщення є одним із центральних понять. Всупереч важливості поняття «фактор розміщення», однозначного трактування цього терміна немає.

Саме слово «фактор» (від лат. factor — той, хто робить; виробник) означає причину, руйнівну силу якого-небудь процесу або явища. Але щодо розміщення продуктивних сил це не розкриває суті поняття.

Фактори — це конкретні умови, що визначають ступінь ефективного розміщення.

Ті з факторів РПС, котрі, насамперед, виділяються всіма фахівцями з розміщення продуктивних сил, – це фактор географічного розташування, природно-ресурсний і екологічний фактори.

1. Сировинний фактор розміщення продуктивних сил

Факторами розміщення продуктивних сил називають усю сукупність умов для найбільш раціонального вибору місця розташування господарського об’єкта, ТВК, розміщення підприємств певної галузі. У теорії РПС фактор розміщення є одним з центральних понять. При зміні складу факторів повинні змінюватися і місця розташування об’єктів.

Розрізняють такі групи факторів, які включають:

– природні – якісну і кількісну характеристики родовищ корисних копалин, енергетичних, водних, лісових, земельних ресурсів, природно-кліматичні й природно-транспортні умови;

– екологічні – природоохоронні та конструктивні заходи з метою ощадного використання природних ресурсів і забезпечення сприятливих умов для життєдіяльності людини;

– технічні – досягнутий і можливий рівень техніки та технології;

– економічні – вартість капіталовкладень, строки будівництва, ефективність виробництва, призначення та якість продукції, виробничі зв’язки, економіко-географічне і транспортне положення та ін.;

– соціально-демографічні – чисельність населення і його розміщення, кількісну та якісну оцінку трудових ресурсів і забезпеченість ними виробництва у розрізі областей і районів, стан виробничої і соціальної інфраструктури.

Кожна з цих груп поєднує багато факторів, серед яких розрізняють найважливіші (рис. 1).

Один із засновників теорії факторного аналізу А. Вебер назвав три найважливіших фактори: праця, сировина і транспорт. Згодом кількість факторів, що використовуються в економічному аналізі, значно збільшилася, їх можна об'єднати в групи, які впливають на розміщення виробництва.

Кожна територія характеризується набором факторів, що визначають її придатність для розміщення конкретного виробництва. Тільки сукупність декількох (іноді навіть десятків) факторів визначає ефективність розміщення.

Рис. 1. Фактори розміщення продуктивних сил

Сировинний фактор найчастіше називають фактором матеріалоємності, тому що сировина і матеріали складають істотні витрати в більшості галузей промисловості.

Виробництва з великими витратами сировини на одиницю готової продукції доцільно розміщувати поблизу сировинної бази, щоб не робити великих відрахувань на транспорт. Деякі види виробництва через специфіку технології можуть розміщуватися лише там, де добувається сировина: гірничодобувна, лісопильна промисловості.

Рис. 2. Сировинний фактор розміщення продуктивних сил

Наприклад, для одержання однієї тонни соди потрібно 1,7 тонн кухонної солі, яка у цьому випадку добувається у вигляді розсолу, тобто обсяг сировини значно збільшується і сировина стає практично нетранспортабельною.

Оскільки мінеральні ресурси жорстко локалізовані (родовища руд металів, мінеральна сировина для хімічної промисловості і т.ін.), то розміщенню матеріалоємного виробництва концентрація.

Донбас і Наддніпрянщина мають потужну металургійну промисловість, що використовує криворізьку залізну руду, нікопольську марганцеву руду і донецьке коксівне вугілля. У повному циклі чорної металургії відношення маси сировини до маси готової продукції складає 2,5:1, що робить більш вигідним транспортування готової продукції.

Природно-ресурсний фактор діє на розміщення продуктивних сил в такому напрямку. За місцезнаходженням тих чи інших ресурсів будуються підприємства, призначені певним чином експлуатувати, використовувати їх – видобувати паливо, видобувати і збагачувати руди, виробляти гідроелектроенергію, оброблювати землю тощо. І чим більшим обсягом ресурсів володіє країна, при нормальному функціонуванні національної економіки, тим більше споруджується підприємств для їх використання, або таких, де без відповідних ресурсів неможливе здійснення технологічних процесів (наприклад, виробництво металу без використання води). Значення природно-ресурсного фактору в розміщенні продуктивних сил характеризує і такий відомий факт. Найпотужніший комплекс теплоелектростанцій України розташований саме за місцем видобування палива для них (вугілля) – у Донбасі.

Сировинний фактор ще називають факторами матеріаломісткості. Витрати на матеріаломісткість виробництва у більшості галузей промисловості складають понад половину сукупних витрат на весь обсяг виробництва.

Ступінь матеріаломісткості – це відношення витрат на сировину до обсягу виробленої продукції. Ці величини виражають у грошових і натуральних показниках. Якщо кратність перевищує 2, то матеріаломісткість вважається високою. Для матеріаломісткого виробництва характерна висока концентрація.

В світовому виробництві постійно іде процес зниження матеріаломісткості виробництва, внаслідок чого вплив сировинного фактора поступово спадає.

До основних факторів РПС, посилання на який також є досить частим, відносять і фактор споживача (виробничого та невиробничого). Адже кінцевою метою виробництва є саме споживання, а багато деяких видів готової продукції є малотранспортабельні чи дорогі для транспортування і підприємства з їх виготовлення мають бути наближені до місць споживання.

2. Паливно-енергетичний фактор

Паливно-енергетичний фактор близький до сировинного за характером впливу на виробництво, тому що паливо теж є мінеральним ресурсом.

Енергомісткі – це виробництва, які зазнають сильного впливу паливно-енергетичного фактора. Вони поділяються на електромісткі та паливомісткі.

Енергомісткі виробництва поділяються на високоенергомісткі (частка паливно-енергетичних витрат становить 30-45% витрат на виробництво продукції), середньо місткі (15-30%) та неенергомісткі (менше 15%).

До паливомістких відносяться виробництва, які поглинають багато тепла. Особливе місце належить ТЕС.

Паливно-енергетичний фактор за характером впливу на розміщення виробництва близький до сировинного, тому що паливо теж є мінеральним ресурсом.

Виробництва, що залежать від сильного впливу паливно-енергетичного фактора, називаються енергоємними.

Енергоємні виробництва поділяються на електроємні і паливноємні.

Рис. 3. Паливно-енергетичний фактор розміщення продуктивних сил

До електроємних видів виробництва відносять виплавку легких металів (алюміній, титан, магній), електролітичну виплавку міді, нікелю, феросплавів і сталі, виробництво віскозного шовку, синтетичного каучуку. Такі виробництва повинні розміщуватися поблизу великих джерел електроенергії. Норвегія, яка практично не має власної алюмінієвої сировини, є найбільшим експортером алюмінію, тому що 80% електроенергії країни виробляється на ГЕС. А найбільший український алюмінієвий завод розташований у Запоріжжі поблизу Дніпрогесу.

До паливноємних відносять виробництва, що поглинають багато тепла. Це виробництво глинозему (напівфабрикат для одержання алюмінію), віскозного шовку, випічку хліба, виплавку нікелю, виплавку цинку тощо. Паливноємні види виробництва розміщуються поблизу паливних баз.

Наприклад, для виробництва 1т алюмінію на Миколаївському заводі необхідно 16 000 квт/ч електроенергії, тому вигідніше привозити сировину і користуватися донецьким вугіллям як енергоносієм.

Чільне місце серед паливноємних галузей належить теплоелектростанціям. Оскільки передавати електроенергію на великі відстані не вигідно через великі втрати в мережі, теплоелектростанції «притягують» до себе енергоємні виробництва.

3. Водний фактор

Вплив водного фактора, як і попередніх двох, ґрунтується на використанні природних ресурсів. Споживання прісної води в Україні стримується її обмеженими запасами. На господарсько-питні потреби витрачається 84 куб, м води з розрахунку на одну людину.

Найбільш водоємним видом виробництва є вирощування сільськогосподарських культур на зрошуваних землях. Так, для вирощування 1 т рису необхідно 8 тис. м води, бавовни — 5 тис. м .

Нестача води може перешкоджати розміщенню виробництва, навіть за інших сприятливих умов. Так, у Донбасі водний дефіцит стримує розвиток чорної металургії.

Вплив водного фактора базується на використанні природних ресурсів. Мається на увазі прісна вода, яка використовується у процесі виробництва. Вода річок і озер, яка використовується для водного транспорту, безперечно, є водним ресурсом, але не вважається складовою частиною водного фактора. Споживання прісної води у світі має тенденцію до зростання. Вода використовується у промисловому і сільськогосподарському виробництві, але пропорції споживання у різних країнах різні. Водоспоживання залежить від розвитку зрошування в регіоні.

Водомісткість виробництва є висока (81-500 м /т), середня (20-80 м /т) та низька (менше 20 м /т).

Дефіцит води є лімітуючим фактором для розміщення водомістких виробництв.

4. Фактор робочої сили (трудовий)

Поряд з матеріалоємними видами виробництва розміщуються ті, для яких сировинний фактор не має особливого значення. В електронному машинобудуванні, приладобудуванні, оптико-механічному машинобудуванні вартість сировини набагато менша вартості готової продукції. Такі галузі не обов'язково розташовувати поблизу сировини, вони залежать від іншого фактора — трудового. Слід зауважити, що з розвитком науково-технічного прогресу, який супроводжується зростанням наукоємності й ускладненням виробництва, роль трудового фактора збільшується.

Вплив трудового фактора визначається обсягом витрат праці на виробництво одиниці продукції.

Рис.4. Фактор робочої сили (трудовий)

Трудомісткі види виробництва доцільно розміщувати в регіонах з високою щільністю населення. Наукомісткі виробництва, які вимагають, крім висококваліфікованих кадрів, великих вкладень у науково-дослідну базу, треба розміщувати у великих містах, що мають кілька науково-дослідних інститутів та вищих навчальних закладів.

Дія фактору робочої сили (трудового) залежить від демографічного потенціалу регіону, чисельності трудових ресурсів, їхньої кваліфікації, статевовікової структури.

Вплив трудового фактора визначається обсягом витрат праці на одиницю продукції. Можна його порахувати шляхом обчислення питомих витрат на зарплату в собівартості продукції, однак даний метод не завжди точний, тому що, якщо вартість вихідної сировини є висока, то в кінцевій собівартості готової продукції її питома вага буде великою, що понизить питому вагу зарплати. На неї істотно впливає рівень механізації праці.

Точнішим є метод натуральних показників, наприклад витрати людино-години на одиницю продукції. Цей метод використовується в сільському господарстві.

5. Фактор «працемісткості»

Працемісткість також можна визначити через розрахунок маси продукції, яка припадає на одного виробника.

До фактора “працемісткості” наближений фактор “наукомісткості” виробництва. В деякій випадках наукомістке виробництво виноситься разом з науковою бібліотекою за межі великого міста (Новосибірське академмістечко).

6. Транспортний фактор

Транспортний фактор посилює дію попередніх факторів, його складова в структурі витрат в багатьох випадках є високою. У залежності від розмірів транспортних витрат виробництво розміщують ближче до сировини або до споживача. Дешеві вантажі перевозити на великі відстані невигідно, тому що частка транспортних витрат буде становити в цих випадках 25% і більше. Для порівняння – у вартості дорогих вантажів вона становить 0,1-1,5%.

Рис. 5. Транспортний фактор розміщення продуктивних сил

Вплив транспортного фактору дається в ознаки через забезпеченість території транспортними сполученнями (конфігурація транспортної мережі, щільність доріг і т.д.). високий економічний розвиток регіону і розвиненість транспортної мережі є прямопропорційними величинами.

7. Фактор науково-технічного прогресу

Фактор науково-технічного прогресу істотно впливає на РПС. Тобто, на території регіону може виникнути виробництво, яке раніше тут було неефективним.

Наприклад, до 20 ст. підприємства чорної металургії орієнтувались у розміщенні переважно на вугілля, тому що його було потрібно більше, ніж руди на одиницю металу (виник металургійний район Донбас). При зміні технології витрата вугілля значно знизилась і виробництво чорної металургії почало тяжіти у розміщенні до залізорудних басейнів (Кривий Ріг).

Зміни в технології й організації виробництва, якщо вони мають кардинальний характер, можуть істотно вплинути на розміщення продуктивних сил. На території деяких країн і регіонів може виникнути виробництво, яке раніше було тут неефективним.

Наприклад, до середини XVIII ст. бавовняна промисловість Великобританії не могла конкурувати з індійською, яка використовувала власну сировинну базу і відносно дешеву робочу силу. Але після винаходу прядильних, а згодом і ткацьких машин виробництво тканин у Великобританії настільки здешевіло, що англійська бавовняна промисловість опинилася поза конкуренцією майже на півтора століття.

До XX ст. підприємства чорної металургії орієнтувалися переважно на вугілля, тому що його потребувалося більше, ніж руди на одиницю металу. Так з'явилися великі металургійні райони: Донбас, Рурський басейн. Але потім технологія змінилася. Руди потребувалося більше, ніж: вугілля, і чорна металургія почала переміщуватися до залізорудних басейнів Криворіжжя, припортових міст Німеччини (Гамбург), куди зручно було підвозити імпортовану Руду.

Рис. 6. Фактор науково-технічного прогресу в розміщенні продуктивних сил

8. Фактор кон'юнктури ринку

Кон'юнктура ринку — умови реалізації певного продукту, що визначаються співвідношенням попиту та пропозиції на даний продукт, а також ступенем впливу держави на ринок.

НТП у кожній історичній фазі виводить на провідні місця ті чи інші галузі економіки. Наприклад, до середини 19 ст. провідними були с/г і текстильна промисловість, згодом – металургія і транспортне машинобудування, зараз – енергетика, машинобудування, хім.. промисловість, електроніка.

Ринкова кон’юнктура враховує конкретні умови відтворення товарів, послуг, робочої сили. Фактори кон’юнктури визначають рух цін, цінних паперів, розмір виробництва та зайнятості населення.

Кон’юнктура ринку – конкретні умови реалізації суспільного продукту, яка здійснюється у співвідношеннях між наявними на ринку матеріальними цінностями та послугами й потребою в них. Якщо попит перевищує пропозицію, то створюється стимул для розвитку виробництва, якщо навпаки, то виробництво доцільно скорочувати.

Ринкова кон’юнктура тісно пов’язана з НТП. Товари вищої якості, якщо задовольняють вищі потреби, мають високий попит і на них ростуть ціни.

Економіка витримує темп НТП при умові врахування тенденції ринкової кон’юнктури.

Фактор кон'юнктури ринку визначає рух цін, цінних паперів, розмірів виробництва, зайнятості тощо. Якщо попит перевищує пропозицію, створюються стимули для розвитку виробництва. В іншому випадку з'являється необхідність скорочення виробництва.

Якщо коливання кон'юнктури короткострокові, то вплив незначний, але якщо підвищення або зниження попиту на окремі товари має довгострокову тенденцію, то зміни в розміщенні продуктивних сил неминучі.

Рис. 7. Фактор кон'юнктури ринку в розміщенні продуктивних сил

Наприклад, на початку XX ст. основним паливним ресурсом було вугілля — його питома вага в паливному балансі економічно розвинутих країн досягала 75-80%. Вугільна промисловість була тоді могутнім районоформуючим фактором (така ситуація склалася ще в XIX ст.). Проте поступово більш економічні види палива — нафта і газ — почали витісняти вугілля. Нові нафтохімічні комплекси стали визначати економіку багатьох країн світу, залучаючи капітали, матеріальні і трудові ресурси. Тим часом в деяких країнах економіка традиційних вугільних районів почала занепадати. Вугілля виявилося неконкурентоспроможним, тому що в перерахунку на умовне паливо його вартість у п'ять разів перевищує собівартість нафти й у 10 разів — газу.

9. Екологічний фактор РПС

Екологічний фактор РПС, тобто необхідність врахування при спорудженні виробничих об’єктів вимог охорони навколишнього середовища, – це фактор, який ґрунтується на загальнонаціональних інтересах і його реалізація забезпечується методами адміністративного та економічного впливу держави. При цьому мова може йти як про взагалі заборону спорудження чи експлуатації підприємств, так і про заборону будівництва їх на певній території, або регламентування їх роботи. З іншого ж боку, заохочується природоохоронна робота на підприємствах, а також розширення потужностей діючих і будівництво нових очисних споруд. Частка споруд та пристроїв такого спрямування у складі засобів виробництва з кожним роком зростає.

З розвитком світової економіки, збільшенням кількості підприємств і їх потужностей, використанням все більших обсягів природних ресурсів у виробництві зростає значення екологічного фактора в розміщенні продуктивних сил.

Будь-які економічні вигоди не можуть бути виправдані, якщо вони супроводжуються загрозою для навколишнього середовища.

Екологізація виробництва є складовою економічної політики держави. Основи екологічної політики України визначені “Законом про охорону навколишнього природного середовища”.

Врахування екологічного фактору в РПС виявляється в наступних ситуаціях:

— недопустима концентрація шкідливих видів виробництва;

— треба врахувати рельєф місцевості та мікрокліматичні умови;

— проектування промислових підприємств має врахувати розу вітрів;

— створення санітарних зон навколо шкідливих виробництв, які позбавлені від постійного проживання людей.

Основні шляхи вирішення екологічних проблем:

— Зниження матеріалоємності виробництва, зменшення затрат сировини на одиницю продукції; цей процес уже відбувається в індустріально розвинених країнах.

— Зниження енергоємності виробництва, зменшення затрат енергії на одиницю продукції.

— Структурна перебудова виробництва, що супроводжується зменшенням питомої ваги традиційних галузей виробництва (чорна металургія, важке машинобудування, основна хімія) і підвищенням нематеріалоємних, наукомістких виробництв (електроніка, біотехнологія).

— Впровадження технологій з повним циклом виробництва.

10. Фактор економіко-географічного положення

Також має вплив фактор економіко-географічного положення.

Економіко-географічне положення об’єкта – це сукупність його відношень до інших економіко-географічних об’єктів, що лежать поза ним. Тобто об’єкт характеризується розташуванням на певній території та системою реальних і потенційних зв’язків з іншими об’єктами. Зміна економічного простору біля об’єкту впливає істотно на економічний потенціал даного об’єкту.

Наприклад, Київ став політичним і економічним центром України, тому що він розташований на перехресті водних шляхів та у центрі серед політично пов’язаних між собою князівств.

Макроположення характеризує економічні відносини об’єкта за відношенням до компактної і відносно невеликої за розміром території його оточення.

Мікрорівень характеризує зони впливу міст на навколишню територію та об’єкт відносно невеликого оточення.

Від економіко-географічного положення залежить створення зон спільного підприємництва, які формуються навколо великих портово-промислових комплексів.

Вплив розташування виробництва на навколишнє середовище почав враховуватися в

2-й половині 20 ст. Екстенсивне ведення с/г виробництва призвело до вирубування лісів та ерозії земель. Промислова революція істотно прискорила ресурсовикористання. 6 млн. га. земель на планеті щорічно перетворюється на пустелі, 11 млн. га. лісів щорічно вирубається, лише від пожеж. В цілому, екологічний фактор набув глобального значення. В 159 країнах, які входять до ООН, створені спеціальні служби охорони навколишнього середовища. Вони у взаємодії з регіональними органами ООН розробляють екологічні проекти.

Впливи є безпосередні і опосередковані, коротко- і довготривалі, виявляються у вигляді механічних порушень, руйнування, теплового ефекту. Наслідки є оборотні і необоротні, первинні та вторинні.

Висновки

Фактори, які найбільше впливають на розміщення виробництва:

— сировинний;

— трудовий (фактор трудових ресурсів);

— транспортний;

— споживчий;

— енергетичний;

— водний;

— ринкової кон'юнктури;

— науково-технічного прогресу та економіко-географічної ситуації;

— екологічний.

Враховуючи частотність факторів РПС в переліках різних авторів, ми могли б визначити і послідовно проаналізувати найповторюваніші з їх числа. Але деякі, властиві для більшості з існуючих переліків факторів РПС, помилкові твердження спонукають нас до пошуків інших можливих підходів до питання класифікації цих факторів.

В перелік факторів РПС варто включити такі окремі фактори та їх групи:

· географічного розташування країни;

· природно-ресурсний;

· екологічний;

· групу факторів, які визначають економічну доцільність розміщення і використання засобів виробництва (техніко-економічні фактори РПС);

· групу факторів, які визначають і забезпечують економічну доцільність розміщення і використання робочої сили (соціально-економічні фактори РПС).

Список використаної літератури

1. Жук М. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України : Підручник/ Микола Жук, Володимир Круль,; Чернівецький націон. ун-т ім. Юрія Федьковича . -К.: Кондор, 2004. -293 с.

2. Заблоцький Б. Розміщення продуктивних сил України : Національна макроекономіка: Посібник/ Богдан Федорович Заблоцький,; Б.Ф. Заболоцький,. -К.: Академвидав, 2002. -367 с.

3. Курочкін, Г. Ф. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка : Навч. посібник/ Г. Ф. Курочкін,; НАУ. -К.: Національна академія управління, 2004. -272 с.

4. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка : Навчальний посібник/ Мар’ян Долішній, Юрій Стадницький, Анатолій Загородній, Олег Товкан,; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". -Львів: Інтелект-Захід, 2003. -255 с.

5. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка : Підручник/ За ред. В. В. Ковалевського, О. Л. Михайлюка, В. Ф. Семенова. -7-ме вид., стереотип. . -К.: Знання, 2005. -350 с.

6. Стеченко Д. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика : Підручник/ Дмитро Стеченко,. -К.: Вікар, 2006. -396 с.

7. Хвесик М. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка : Навчальний посібник/ Михайло Хвесик, Людмила Горбач, Павло Пастушенко,. -К.: Кондор, 2005. -342 с.

8. Чернюк Л.Розміщення продуктивних сил України : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Людмила Чернюк, Дмитро Клиновий,. -К.: ЦУЛ, 2002. -440 с.