Основні принципи страхування: загальна характеристика та аналіз

Категорія (предмет): Страхування

Arial

-A A A+

Вступ

Згідно чинного законодавства (ст. 6 Господарського кодексу України) загальними принципами господарювання в Україні є:

забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб’єктів господарювання;
свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;
вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;
обмеження державного регулювання економічних процесів у зв’язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;
захист національного товаровиробника;
заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

1. Загальна характеристика принципів страхування

В основу надання страхових послуг покладено специфічні принципи. Основними принципами страхування є:

— вільний вибір страхувальником страховика, а страховиком — виду страхування;

— страховий ризик;

— страховий інтерес;

— максимальна сумлінність;

— відшкодування в межах завданих збитків;

— суброгація;

— контрибуція;

— диверсифікація.

Вільний вибір страхувальником страховика, а страховиком — виду страхування. Цей принцип властивий для добровільного страхування. Страхувальник може обирати на власний розсуд страховика, якому надана відповідними органами ліцензія на даний вид страхування. При цьому страховик теж вільний у виборі того чи іншого виду добровільного страхування [6, c. 36-37].

Страховий ризик — це певна подія або сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий інтерес завжди пов’язаний з наявними правовідносинами, зокрема правом власності або володіння тим чи іншим об’єктом, зобов’язанням щодо відшкодування збитків, яке визначає предмет майнового інтересу особи (страхувальника) чи зобов’язанням піклуватися про членів сім’ї і вимагає його волевиявлення щодо забезпечення страхового захисту такого майнового інтересу. Кожен власник зацікавлений у тому, щоб вкладені в цей об’єкт кошти не були втрачені через стихійне лихо, нещасний випадок, пограбування тощо. У свою чергу, організації, які беруть на себе ризики, зацікавлені (мають інтерес) отримати прибуток.

Максимальна сумлінність. Сторони, які вступають у страхові відносини, повинні довіряти одна одній. Укладаючи договір страхування, страхувальник і страховик не повинні приховувати один від одного інформацію стосовно об’єкта страхування.

Відшкодування в межах реально завданих збитків. Страхове відшкодування згідно зі ст. 10 Закону України «Про страхування» не може перевищувати розмірів прямого збитку, якого зазнав страхувальник, а відтак приносити страхувальникові прибуток [4, c. 29-30].

За цим принципом, матеріальний і фінансовий стан страхувальника після відшкодування завданих збитків має бути таким самим, як і до страхового випадку.

Суброгація — це передача страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми. Якщо страхувальник на відшкодування збитків отримує кошти з іншого джерела, то він повинен повідомити про це страховика, який візьме їх до уваги при розрахунках страхового відшкодування.

Контрибуція — це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків. Цей принцип не дає можливості страхувальникам застраховувати одне й те саме майно кілька разів з метою наживи.

Диверсифікація — обмеження поширення активності страхових компаній за рамки основного бізнесу [1, c. 41-42].

2. Аналіз змісту принципів страхування

Розглянемо зміст принципів страхування і те, як вони відображені в українському страховому законодавстві.

Принцип страхового ризику

В англійському страховому праві принцип страхового ризику формулюється як принцип наявності причинно-наслідкового зв’язку збитку та події, що викликала його (принцип фактичної причини, першопричини). Сутність цього принципу полягає в тому, що страхова виплата за договором страхування здійснюється в тому випадку, якщо причиною страхового випадку була фактична причина, що прямо призводить до виникнення збитку. Вона повинна бути зафіксована в договорі як страховий ризик, на випадок якого здійснюється страхування, і повинна бути першою причиною, що призвела до виникнення страхового випадку.

До класичних випадків, що характеризують цей принцип відносять випадок загибелі судна, що було застраховане від стихійних явищ. У судно влучила ворожа торпеда і воно зайшло у порту для здійснення ремонту. Під час ремонту насувався шторм і капітан порту у зв’язку з можливістю затоплення судна в акваторії наказує вивести судно у відкрите море. Судно гине під час шторму. Страхова компанія відмовила в виплаті, оскільки фактична причина загибелі – військові дії, що не були застраховані, не були визначені як страхові ризики.

Страхові ризики та страхові випадки є найважливішою категорією страхового права.

Страховим ризиком згідно ст. 8 Закону України “Про страхування” є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Поняття ймовірності події в страхуванні трактується як обставини, про які невідомо, наступлять вони чи ні, та як обставини, настання яких неминуче, але невідомий момент їхнього настання (наприклад, страхування на випадок смерті). Випадковість настання передбачає, що настання події не повинно пов’язуватися з поведінкою учасників страхових правовідносин. Порушення цієї вимоги веде до відмови у страховій виплаті, зокрема при навмисних діях страхувальника (застрахованої особи, одержувача), спрямованих на настання страхового випадку, або при вчиненні страхувальником чи особою, на чию користь укладений договір страхування, навмисного злочину, що прямо веде до настання страхового випадку.

Страховий випадок згідно ст. 8 Закону України “Про страхування” — це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Страховий ризик та страховий випадок у страховому праві характеризується можливістю і випадковістю настання і визначається для кожного страхового зобов’язання або законом, або договором страхування на підставі правил страхування конкретного страховика [2, c. 44-45].

Страховий ризик визначає можливість здійснення страхових правовідносин — договір страхування, де відсутній елемент ризику, що відповідно нівелює можливість настання страхового випадку, є недійсним. Наявність страхового ризику і відповідно можливість визначення страхового випадку є умовою укладання договору страхування (ст.982 Цивільного кодексу України). Таким чином, в процесі укладання конкретного договору страхування з усіх його істотних умов вирішальним є досягнення сторонами угоди про страховий ризик.

Страховий випадок є подією, що вже наступила, здійснилася, а страховий ризик – це ймовірність настання певної події. Страховий ризик і страховий випадок співвідносяться як узагальнена і конкретизована категорії – страховий ризик виступає причиною, а страховий випадок – наслідком, реалізацією страхового ризику. Детальні визначення та взаємозв’язок понять страховий ризик та страховий випадок розглядаються в Розділі 3 цього посібника.

У договорі страхування визначають винятки (застереження) по ризикам, за якими страхування не здійснюється. До таких застережень, зазвичай, відносять події, що викликані ядерним інцидентом, впливом іонізуючого випромінювання або радіоактивним забрудненням, військовими діями, маневрами або іншими військовими заходами, громадянською війною, народними заворушеннями, страйками, націоналізацією та ін.

Принцип страхового ризику поданий у статтях 8 і 9 Закону України “Про страхування”.

Принцип страхового інтересу

Згідно з принципом страхового інтересу, страхувальник повинен мати законний майновий (фінансовий) інтерес до конкретного об’єкта, що підлягає страхуванню. При наявності такого інтересу страхувальник може одержати наступну користь від страхування:

1) при особистому страхуванні — у вигляді матеріального забезпечення в випадку нанесення шкоди здоров’ю (оплата наданих медичних послуг), втрати працездатності (оплата втраченого доходу) або життя (оплата ритуальних послуг, забезпечення осіб, що були на утриманні застрахованої особи тощо);

2) при майновому страхуванні — у вигляді відшкодування витрат на ремонт пошкоджених речей чи на придбання нових, компенсації втрат доходу, витрат на попереджувальні заходи та заходи по зменшенню збитків після настання страхових випадків тощо;

3) при страхуванні відповідальності — у вигляді звільнення від матеріальної відповідальності за шкоду, що завдана іншим особам внаслідок діяльності чи бездіяльності страхувальника [5, c. 27-28].

Принцип граничної сумлінності

Згідно принципом граничної сумлінності (в відповідності з римським терміном -Uberrimae Fidei) обидві сторони договору страхування зобов’язані бути гранично сумлінними стосовно один до одного, довіряти один одному. Страхувальник і страховик повинні надавати один одному всі суттєві фактичні дані щодо предмета договору страхування, що укладається або був укладений між ними, незалежно від того, вимагаються ці дані іншою стороною чи ні. Суттєві складові принципу граничної сумлінності подані у Законі України “Про страхування” в ст. 18, 20, 21, 26.

Принцип граничної сумлінності вимагає виконання певних умов. По-перше, при укладанні договору сторони повинні надати суттєву інформацію, зокрема страхувальник зобов’язується повідомити про всі обставини, що цікавлять страховика у зв’язку з прийняттям на страхування конкретного об’єкта страхування, а страховик зобов’язаний ознайомити страхувальника з умовами страхування. По-друге, страхувальник зобов’язаний дотримуватися певного стану речей, робити або не робити будь-які дії протягом усього періоду дії договору страхування в відповідності з умовами, передбаченими цим договором.

Принцип граничної сумлінності поширюється і на страхових посередників (страхових брокерів або агентів), застрахованих осіб та одержувачів страхової виплати. Принцип діє однаково як на етапі укладання договору страхування, так і при його виконанні сторонами.

Особливим чином цей принцип реалізується в медичному страхуванні. При укладанні договору медичного страхування та особливо при настанні страхового випадку об’єктивні дані про стан застрахованої особи може повідомляти тільки його лікар, який при цьому повинен дотримуватися умов лікарської таємниці (ст. 40 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я“). Таке протиріччя може бути вирішено шляхом вказівки застрахованою особою своїм лікарям про надання ними інформації, що необхідна для виконання конкретного договору страхування. Зазвичай, така вказівка здійснюється застрахованою особою в заяві на страхування.

Принцип відшкодування

Згідно з цим принципом обсяг страхового відшкодування, що виплачується після настання страхового випадку, повинен лише відновити майнове становище страхувальника (вигодонабувача, потерпілої особи) до того рівня, що був безпосередньо перед настанням страхового випадку. Таким чином, страхове відшкодування не повинно приносити прибутку, а тільки компенсує реально заподіяну матеріальну шкоду на умовах, що передбачені договором страхування. Згідно ст. 9 Закону страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку. Непрямі збитки можуть бути застраховані, якщо це передбачено договором страхування.

Принцип прямо реалізується лише при страхуванні майна і відповідальності за шкоду, заподіяну майну або майновим правам третіх осіб. При особистому страхуванні цей принцип діє опосередковано і, зокрема, використовується в медичному страхуванні, де можливо формалізовано визначити обсяг та вартість медичних послуг, які будуть достатні для відновлення здоров’я застрахованої особи після настання страхового випадку.

Основною складністю здійснення цього принципу є встановлення майнового становища страхувальника (вигодонабувача, потерпілої особи) на момент укладання договору страхування чи настання страхового випадку. При страхуванні майна рівень інтересу буде відповідати розміру вартості майнового об’єкту, а тому при здійсненні цього страхування важливим є спосіб оцінки вартості майна. Відшкодуванню підлягають прямі та непрямі збитки. Якщо застраховані непрямі збитки, то необхідно зазначити об’єктивний критерій для їхнього однозначного визначення. Цей критерій повинен відповідати загальній комбінованій оцінці майнового становища страхувальника (його майнових інтересів).

При здійсненні страхової виплати використовується франшиза як умова несплати частини збитків страховиком. Для підкреслення значення цієї умови ряд вчених виділяють франшизу як окремий принцип страхування [6, c. 38-39].

Принцип суброгації

Принцип суброгації (регресного позову) означає, що страховик, який виплатив страхове відшкодування страхувальнику або одержувачу, отримує у страхувальника або одержувача в межах фактичних витрат право вимоги до третьої особи, що відповідає за заподіяння шкоди об’єкту страхування.

Слід зазначити, що згідно з чинним законодавством (ст.993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України “Про страхування”) цей принцип діє тільки в майновому страхуванні і тільки після виплати страхового відшкодування. Спочатку страховик визнає свою відповідальність по договору страхування, здійснює виплату і після цього одержує право знайти особу, відповідальну за збитки, і вимагати від неї компенсації власних фактичних витрат, зокрема суму виплаченого страхового відшкодування.

Тривалість позивної давності для принципу суброгації встановлюється загальними нормами цивільного права. За регресними зобов’язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов’язання (ст. 261 Цивільного кодексу України).

Якщо страхувальник одержав страхове відшкодування в розмірі меншому, ніж обсяг завданої шкоди, то він одночасно з страховиком має право вимоги до особи, що відповідальна за збитки, в розмірі різниці між фактичним обсягом збитків та одержаним страховим відшкодуванням

Принцип контрибуції

Принцип контрибуції застосовується в випадку подвійного страхування, тобто при страхуванні об’єкта одночасно у декількох страховиків.

Контрибуція – це право страховика звернутися до інших страховиків, що відповідають перед страхувальником за певний об’єкт страхування згідно з укладеними договорами страхування, про взаємне відшкодування збитків.

Контрибуція виникає за наявності певних умов, а саме:

— діє два або більше договорів страхування;

— в страхових договорах передбачені однакові страхові інтереси;

— в страхових договорах передбачені однакові страхові ризики;

— договори страхування відносяться до того ж самого об’єкту страхування;

— в кожному договорі страхування встановлена відповідальність за збиток, що настав.

При здійсненні контрибуції взаємне покриття збитків розраховується за принципом пропорційної відповідальності або іншим чином, наприклад, розмір страхового відшкодування по договору розраховується як різниця між фактичним збитком та страховим відшкодуванням, що сплачено іншим страховиком.

Згідно з чинним законодавством (ст. 9 Закону України “Про страхування”) передбачена пропорційна відповідальність — кожний страховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування.

Цей принцип використовує положення попередніх принципів — відшкодування і граничної сумлінності. Принцип контрибуції здійснюється виходячи з обмеження на розмір страхового відшкодування (згідно принципу відшкодування сума страхового відшкодування не повинна перевищувати розмір фактичних збитків), а страхувальник (згідно з принципом граничної сумлінності) зобов’язаний повідомити страховику про всі договори страхування, що укладені щодо конкретного об’єкта страхування (ст. 9 і ст.21 Закону України “Про страхування”). Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об’єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним (ст. 989 Цивільного кодексу України) [2, c. 33-34].

Принцип диверсифікації

Принцип диверсифікації є одним із засобів забезпечення фінансової надійності страховика та сталості його діяльності. Диверсифікація, в першу чергу, використовується страховиками шляхом формування збалансованого страхового портфелю з різних видів страхування та розміщенням коштів страхових резервів по різним напрямкам. Вимога до здійснення диверсифікації в процесі розміщення коштів страхових резервів встановлена чинним законодавством (ст.31 Закону України “Про страхування”). Засоби використання диверсифікації в страховій діяльності буде розглянуто в § 3.6 Розділу 3 та в Розділі 12 цього посібника.

Співстрахування та перестрахування

Співстрахування та перестрахування використовуються страховиками як спеціальні засоби страхування значних ризиків.

При співстрахуванні за одним договором страхування за згодою страхувальника об’єкт страхується кількома страховиками (співстраховиками). Особливістю співстрахування є несолідарна відповідальність страховиків – кожний страховик в договорі визначає окремо свої права і обов’язки. Один із співстраховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах із страхувальником. Вимоги чинного законодавства до співстрахування подані в ст.986 Цивільного кодексу України та ст. 11 Закону України “Про страхування”

Перестрахування – це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором перестрахування умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика), який має статус страховика або перестраховика. Вимоги чинного законодавства до перестрахування подані в ст.987 Цивільного кодексу України та ст. 12 Закону України “Про страхування”

На відміну від співстрахування при перестрахуванні відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування є один страховик, а саме цедент (перестрахувальник). Страховик –цедент зобов’язаний повідомляти перестраховика про всі зміни свого договору з страхувальником.

Особливості здійснення перестрахування та співстрахування розглядається докладно в Розділі 10 цього посібника.

Конкуренція

Конкуренція є умовою рівноправної підприємницької діяльності на страховому ринку, засобом забезпечення високої якості надання страхових послуг. Тільки при наявності рівноправних можливостей здійснення страхової діяльності формується об’єктивна мотивація у страховиків до розширення обсягів своїх доходів через вивчення попиту споживачів, а не через монопольне “насадження” будь-яких страхових послуг. Забезпечення умов вільної конкуренції у здійсненні страхової діяльності гарантується чинним законодавством (ст. 42 Закону України “Про страхування”) [6, c. 42-44].

Висновки

Страхова діяльність, як певна сфера підприємницької діяльності, ґрунтується на загальновизнаних та встановлених чинним законодавством наступних принципах (згідно ст.44 Господарського кодексу України):

1) вільного вибору страховиком видів страхової діяльності;

2) самостійного формування страховиком програми діяльності, вибору постачальників і споживачів страхових послуг, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін та послуги відповідно до закону;

3) вільного найму страховиком працівників;

4) комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

5) вільного розпорядження прибутком, що залишається у страховика після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

6) самостійного здійснення страховиком зовнішньоекономічної діяльності (зокрема, перестрахування), використання ним належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

До спеціальних принципів страхової діяльності відносять принципи:

1) страхового ризику;

2) страхового інтересу;

3) граничної сумлінності;

4) відшкодування;

5) суброгації;

6) контрибуції;

7) диверсифікації;

8) перестрахування та співстрахування;

9) конкуренції.

Перші шість принципів відносять до класичних принципів страхування, що відповідають відносинам страховика та страхувальника при здійсненні договорів страхування. Вперше ці принципи були юридично сформульовані в англійському законі про морське страхування в 1906р.

Наступні три принципи відповідають сучасним тенденціям розвитку страхових ринків, враховують вплив зовнішніх факторів і спрямовують діяльність страховика на забезпечення сталого розвитку його бізнесу.

Список використаної літератури

Алєксєєв І. Страхові послуги: Навчальний посібник для студ. 4 курсу спец. / Ігор Алєксєєв; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т «Львівська політехніка». — Львів: Вид-во Національного ун-у «Львівська політехніка», 2006. — 203 с.
Бігдаш В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Бігдаш,; Міжрегіональна академія управління персоналом. — К.: МАУП, 2006. — 444 с.
Внукова Н. Страхування: Навч.-метод. посібник/ Наталія Внукова, Віталій Успаленко, Людмила Временко,; За заг. ред. Н. Внукової. — Харків: Бурун Книга, 2004. — 371 с.
Говорушко Т. Страхові послуги: Навчальний посібник/ Тамара Говорушко,; М-во освіти і науки України, Укр. нац. ун-т харчових технологій. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 397 с.
Охріменко О. Страхування у сфері туризму та готельного господарства: Навчальний посібник/ Оксана Охріменко,; Ред. Т.Ю. Ходирева. — К.: Вища школа, 2003. — 257 с.
Плиса В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Плиса,. — К.: Каравела, 2006. — 391 с.
Стожок Л. Страхування: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Людмила Стожок,; Ред. Г. Старостенко; Міжнародний університет розвитку людини «Україна». — К.: Університет «Україна», 2005. — 162 с.