Особливості дистанціювання у спілкуванні старшокласників

Arial

Вступ

Актуальність теми. Культура мовного спілкування – це багатопланове явище, яке можна уявити у вигляді декількох рівнів. До першого належать високо розвинуті пізнавальні процеси, насамперед, мислення. До другого – сукупність мовних та позамовних знань. Особливо в юнацькому віці спілкування стає головним джерелом пізнання навколишнього світу, а вміння творчо вирішувати проблему є важливим при соціалізації та адаптації в суспільстві, що й визначає актуальність даної курсової роботи.

Проблема спілкування пов’язана з працями А.Н. Леонтьєва, який вважав, що спілкування – певний бік діяльності, бо воно існує у кожній діяльності в якості її елементу. В.К. Соковкин аналізує людське спілкування як взаєморозуміння, як комунікацію, як діяльність, як відносини та як взаємовплив. Б.Г. Ананьєв підкреслював, що головною характеристикою спілкування, як діяльності є те, що через неї людина будує свої взаємовідносини з іншими людьми.

Представник психології К. Левін розглядав спілкування в юнацькому віці з точки зору соціально-психологічного явища.

Д.Б. Ельконін розглядає значення спілкування в старшому шкільному віці з позиції культурно-історичної теорії.

Всі дослідники (Л.С. Виготський, Л.М. Божович, І.С. Кон ті інші психологи юнацтва) так чи інакше сходяться у визнанні того великого значення, яке має для старших школярів спілкування з однолітками.

Мета: показати особливості дистанціювання у спілкуванні старшокласників.

Завдання роботи:

— охарактеризувати спілкування як категорії психології;

— окреслити роль спілкування в розвитку особистості старшокласників;

— емпіричне дослідження дистанції у спілкуванні старшокласників;

— інтерпретація результатів індивідуально-специфічних характеристик дистанції у спілкуванні старшокласників.

Об’єктом дослідження є особливості дистанціювання у спілкуванні в юнацькому віці.

Предметом дослідження є особливості потреби і культури спілкування старшокласників.

Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми спілкування в юнацтві

1.1. Спілкування як категорія в психології

Культура спілкування включає до себе невербальні фактори, суттєві при передачі інформації. Відомо, що як одна з умов ефективної комунікації виступає обов’язкове урахування особливостей партнера по спілкуванню. У Давньому Римі та Давній Греції культура мовлення дуже довго була об’єктом уваги, вона поширювалась головним чином на монологічні висловлювання. Саме поняття культури мовного (вербального) спілкування дозволяє побачити засоби оптимізації комунікації тому, що включає також й знання співрозмовниками мовних стратегій чи стратегій спілкування [5, с. 67].

Культура спілкування включає й такий суттєвий компонент, як культуру мислення, вона сприяє адекватній орієнтації суб’єкта мови у заданих умовах спілкування а, крім цього, дозволяє йому використовувати закони правильного мислення (закони логіки) для досягнення цілей комунікації.

Під культурою мовного спілкування вчені розуміють високо розвинуте вміння здійснювати комунікацію відповідно до норм, які історично склалися у даному мовному колективі з урахуванням психологічних механізмів впливу на адресата, а також використання лінгвістичних засобів реалізації такого спілкування з метою досягнення запланованого результату [5, с. 68].

З точки зору психології спілкування:

складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, які породжуються потребами в спільній діяльності і включає до себе обмін інформацією, виробітку єдиної стратегії взаємодії;
здійснювана відомими засобами взаємодія суб’єктів, що викликана потребами спільної діяльності і направлена на відчутну зміну в стані, поведінці і особово-сенсорних утвореннях партнера через складності і ємність феномена спілкування, тлумачення його як поняття залежить від вихідних теоретичних і критеріальних підвалин. В самому загальному вигляді спілкування виступає як форма життєдіяльності. Соціальний сенс спілкування визначається тим, що в його процесі суб’єктивний світ одної людини розкривається для іншої [5, с. 68].

В спілкуванні людина самовизначається і пред’являється, показуючи свої індивідуальні особливості. За формою здійснюваних впливів можна судити про комунікативні навички і риси характеру людини, по специфіці організації мовних сполучень – про загальну культуру і грамотність.

Спілкування пронизує всю життєдіяльність особи. Форми спілкування вкрай різноманітні. Але, в кінцевому рахунку, вони визначаються об’єктивними умовами, насамперед, характером суспільно-економічної формації. Спілкування, виражене в безпосередніх міжособових зв’язках людей, завжди відповідає певним історично склавшимся і соціально необхідним формам комунікації і реалізується у відповідності з нормами соціально задовільної поведінки [1, с. 36].

М.С. Каган розглядає спілкування як один з видів людської діяльності, якому властиві відповідна структура і атрибути [1, с. 36].

Г.Л. Ільїн припускає, що “спілкування є реальність і конкретизація суспільних відносин, їх персоніфікація, особова форма. Суспільні відносини при цьому складають зміст процесу (дії об’єктивних суспільних законів і відносин), а спілкування – його індивідуалізовані форми” [1, с. 37].

Я.Л. Коломинський аналізує людське спілкування як комунікацію, як діяльність, як відносини, як взаєморозуміння і взаємовплив [].

З точки зору Б.Ф. Леонова, спілкування слід розглядати як визначену сторону діяльності, тому що воно присутнє в будь-якій діяльності в якості її елемента. Саму ж діяльність можна розглядати як необхідну умову спілкування [1, с. 38].

Спробу інтегрувати в межах єдиної концепції різноманітні соціально-психологічні підходи до проблеми спілкування здійснила Г.М. Андрєєва. Характеризуючи спілкування, вона виділила в ньому три взаємопов’язані сторони: комунікативну (обмін інформацією між тими, хто спілкується), інтерактивну (організація взаємодії тих, хто спілкується) і перцептивну (процес сприйняття одне одного партнерами і встановлення на цій основі взаємопорозуміння).

Комунікативна сторона полягає в обміні інформацією. Інтерактивна полягає в організації взаємодії між індивідами, які спілкуються, інакше кажучи, в обміні не лише знаннями, ідеями, а і діями. Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття одне одним партнерами по спілкуванню і встановленню на цій основі взаємопорозуміння [1, с. 38].

Спілкування є таким процесом взаємодії людей, в якому особи, які в ньому приймають участь, своїм зовнішнім виглядом і поведінкою завдають більш або менш сильний вплив на бажання і наміри, на думки, стан і почуття одне одного.

У різних людей різні здатності спілкування. В той час, як одні з них, вступаючи в контакти з оточуючими без особливих зусиль зі своєї сторони або підтримують, або просто створюють в інших людей добрий настрій, інші вносять в свої взаємовідносини з людьми напругу або провокують в останніх негативні емоції [1, с. 39].

Об’єктивні відносини, в які люди вимушені вступати в процесі своєї життєдіяльності, і суб’єктивне відображення даних відносин у вигляді думок і почуттів (суб’єктивні відносини) складають два основних шари міжособових відносин.

Взаємовідносини – це специфічний вид відносин людини до людини, в якому є можливість одночасного або віддаленого відповідного особового відношення, а спілкування – це інформаційна і предметна взаємодія, в процесі якої виявляються і формуються міжособові взаємовідносини [2, с. 116].

В онтогенезі спілкування є первинною, домінуючою формою відносин дитини до оточуючого середовища. Ця форма передбачає, перш за все, розуміння з боку іншого суб’єкта (в першу чергу, матері), яка потім замінюється формою, що передбачає взаєморозуміння, іншими словами, дитина не просто виражає свої бажання, але й враховує бажання людей, від яких залежить реалізація її власних.

З часом ведуча роль переходить від спілкування до предметної діяльності. Предметна діяльність реалізує таке відношення світу, яке виключає розуміння, піклування або любов зі сторони об’єкту діяльності. Об’єкт діяльності – річ неістотна, він байдужий до бажань дитини, до її існування та існує незалежно від дитини [2, с. 117].

Рушійною силою дитячого розвитку є протиріччя між двома відношеннями дитини до світу між формою спілкування, яку вона може, хоче, або має здійснювати, і формою предметної діяльності, яка їй доступна або яка від неї вимагається.

Народившись, будь-яка людина попадає не лише в певний природний світ, але і в світ вже встановлених і багато в чому склавшихся людських взаємовідносин. Вступаючи в контакти, деяку частину цих відносин вона більш або менш активно перетворює у відповідності зі своїми особовими особливостями. В залежності від ступеня власної залученості людини в перетворення відносин, в які вона вступає, можливо умовно виділити три рівні спілкування: соціально-рольовий, діловий і інтимно-особовий.

В будь-якому суспільстві для кожної конкретної ситуаційної сфери, більше того, для кожної ситуації існують свої правила (встановлені законом чи традицією), знання яких допомагає в конкретних ситуаціях уникнути повного безплідного виснаження обох сторін. Причому, більше постраждалою в конфлікті, як правило, є сторона, яка в меншій мірі прагне до згоди як визнання певних правил, які регулюють взаємовідносини.

Згода як формальний рівень розуміння стосується не лише соціального-рольового рівня спілкування, але і ділового і інтимного спілкування [2, с. 117].

Кожний індивід виконує багато різноманітних соціальних ролей, іншими словами, фіксованих позицій в системі суспільних відносин, певного нормативного зразка поведінки, яка очікується від кожного, хто займає це місце. Суспільні відносини є безособовими, коли взаємовідносини між людьми визначаються лише тими соціальними ролями, які вони займають без урахування особливостей їх виконання.

Знаходження особистих рис в стилі виконання соціальної ролі викликає в інших членів групи відповідні реакції, і тим самим в групі виникає система міжособових відносин.

Найважливіша риса міжособових відносин – їх емоційна основа. Це означає, що міжособові відносини виникають і складаються на основі певних почуттів, що народжуються у людей по відношенню одне до одного. Ці почуття можуть бути кон’юктивними – зближуючими, об’єднуючими людей і диз’юнктивними – роз’єднуючими їх [8, с. 233].

Соціально роль розуміється як безособова норма, яка не залежить від особистих властивостей виконуючих її індивідів. Хоча вимоги, які пред’являються до людини роллю, не завжди формуються однозначно, вони тим не менш, досить об’єктивні. При дослідженні особистості словом “роль” позначають певний аспект, частину, сторону діяльності особи. Роль завжди в тому чи іншому ступені інтериорізована, іншими словами, засвоєна особою. Увага тут акцентується насамперед на тому, що сама людина сприймає, усвідомлює і оцінює ту чи іншу свою роль, яке місце займає вона в її образі “я”, який особистий сенс вона в неї вкладає.

Поняття “соціальна роль” ніби то зв’язує діяльність особи і її самосвідомість з функціонуванням соціальної системи. Особистість не може визначити себе безпідставно до системи своїх “соціальних ролей”, вона може зливатись, ідентифікувати з ними чи відсторонюватись, дистанціюватись від них, навіть протиставляти себе їм, але у всіх випадках при визначення свого «я“, вони нібито слугують для особистості точкою відліку [8, с. 235].

1.2. Роль спілкування в розвитку особистості старшокласників

У віковій психології вік старшого школяра (9-11 класи, 15-17 років), прийнято відносити до ранньої юності. Конкретний зміст юності як етапи розвитку особистості визначається насамперед соціальними умовами. Саме від соціальних умов залежить положення молоді в суспільстві, обсяг знань, якими їй належить оволодіти, ряд інших факторів [6, с. 51].

Поряд з різноманітними закордонними теоріями та концепціями, які досліджували старшокласника, такими, як біогенетична теорія Стенлі Хол (1882-1923), Арнольд Гезел (1880-1961); концепція персонологічної (особистої) орієнтації Едуарда Інтронгера (1882-1963), Шарлота Бюлмер (1893-1982); Жан Піаже (1896-1980) – специфіка юначого мислення; психоаналіз Зиґмунда Фрейда (1856-1939); неофрейдизм Еріка Еріксона (1902-1982), важливий внесок в розуміння юначої психології вніс представник психології Курт Левін (1890-1947). Він виходив з того, що людська поведінка є функція, з одного боку, особистості, з другого – оточуючого її середовища. Властивості середовища та властивості особистості взаємопов’язані. Як дитина не існує без сім’ї, школи та ін., так і ці суспільні інститути не існують окремо від взаємодіючих з ними та завдяки їм індивідів. Єдність та взаємодія всіх особистих компонентів середовища Левін називає життєвим або психологічним простором [6, с. 52].

Важливішими процесами перехідного віку Левін вважає поширення життєвого світу особистості, кола її спілкування, групової належності та типу людей, на яких вона орієнтується. Достоїнство концепції Левіна полягає в тому, що він розглядає юність, як соціально-психологічне явище, пов’язуючи психологічний розвиток особистості із змінами його соціального положення. Але, ставлячи життєвий світ дитини в залежність від її безпосереднього оточення, мікросередовища, Левін залишає в тіні його загально-соціальні детермінанти. Він не уточнює також вікових граней періоду моральності, зокрема, розбіжностей між підлітком та юнаком, та індивідуально-психологічних варіацій процесу розвитку. Між тим невизначеність вікового статусу не завжди означає також невизначеність рівня вимог та ціннісних орієнтацій. Емпірична перевірка теорії Левіна англійським педагогом Джоном Бамбаром (1973) показали, що поняття юнацької маргінальності дуже розпливчасте і не пояснює конкретних варіацій психіки та поведінки юнаків [6, с. 54].

Левін та інші представники соціально-психологічної орієнтації пов’язують юнацьку маргінальність з особливостями соціального статусу.

Д.Б. Ельконін розглядав юнацький вік з позиції культурно-історичної теорії та провів їх психологічний аналіз [6, с. 54].

Що стосується точки зору Д.Б. Ельконіна, то спілкування включене в систему суспільно-корисної діяльності. В середині цієї діяльності відбувається оволодіння здатністю будувати відносини і розвиватись.

Але поряд з цим, внутрішній світ особи, поза шкільною діяльністю, дружба, кохання, випадають з даної концепція як дещо неістотне [6, с. 55].

Саме характерне для старшокласників – неоднорідність їх соціального статусу. З однієї сторони, продовжують хвилювати проблеми, успадковані з підліткового етапу, — відповідно вікова специфіка, право на автономію від старших, сьогоднішні проблеми взаємовідносин, оцінок, різноманітних заходів тощо. З іншого боку, перед ними стоять задачі життєвого самовизначення. Такий збіг внутрішніх і зовнішніх факторів або соціальна ситуація розвитку (Л.С. Виготський, Л.І. Божович) визначають і особливості розвитку особистості в старшому шкільному віці. Саме на основі нової соціальної ситуації розвитку відбувається корінна зміна в змісті і співвідношенні основних мотиваційних тенденцій особистості старшокласника, що визначає зміни інших його психологічних особливостей. Таким чином, юнацький вік (згідно недостатньо точному, але образному і зрозумілому визначенню багатьох педагогів і психологів) виступає як своєрідна риса між дитинством і дорослістю [2, с. 126].

Отже, старший школяр знаходиться ніби на порозі вступу в самостійне трудове життя. Для нього набувають особливої актуальності фундаментальні задачі соціального та особового самовизначення, як визначення себе та свого місця в дорослому світі. Юнака та дівчину повинні турбувати багато серйозних питань: як знайти своє місце в житті, обрати справу у відповідності зі своїми можливостями і здібностями, в чому смисл життя, як стати справжньою людиною та багато інших.

Не випадково Л.І. Божович і багато інших дослідників цього віку (І.С. Кон, О.С. Мудрик, Є.А. Шумілін) пов’язують перехід від підліткового до раннього юнацького віку з різкою зміною внутрішньої позиції, що полягає в тому, що націленість на майбутнє стає основною направленістю особистості і проблема вибору професії, подальшого життєвого шляху, знаходиться в центрі уваги інтересів, планів юнаків [2, с. 126].

Багато дослідників вважають основним новоутворенням в старшому шкільному віці особисте і професійне самовизначення, так як саме в самовизначенні, в обставинах життя в період раннього юнацького віку, в його вимогах до школяра криється саме істотне, що багато в чому характеризує умови, в яких проходить формування його особистості.

Готовність до самовизначення передбачає формування у старших школярів стійких, свідомо вироблених уявлень про свої обов’язки і права по відношенню до суспільства, інших людей, моральних принципів і переконань, розуміння обов’язку, відповідальності, уміння аналізувати власний життєвий досвід, спостерігати за явищами сучасності і надавати їм оцінку тощо.

Іншими словами, психологічна готовність до самовизначення передбачає формування у старшокласників деяких психологічних утворень і механізмів, що забезпечують їм в подальшому свідоме, активне і творче життя [2, с. 127].

Одна з найважливіших психологічних характеристик зрілої особи – її ціннісні орієнтації (ЦО). В ряді досліджень відмічається, що юнацький вік сенситивний, дуже благоприємний для утворення ЦО як стійкої властивості особистості, що сприяє становленню світогляду школярів, їх відношення до оточуючої дійсності (М.А. Волкова, В.Д. Єрмоленко, Б.С. Круглов, О.С. Шаров). В цих дослідженнях встановлено, що ЦО особи слід вивчати з точки зору виявлення їх психологічної суті, причин виникнення, механізмів формування і розглядати як певний результат особистого розвитку, як результат взаємодіє суб’єктивних і об’єктивних детермінант цього розвитку.

В залежності від того, на які цінності орієнтується школяр (до чого в життя він прагне, що в цьому житті він бажає створити або отримати, в чому бачить особову цінність спілкування, своєї діяльності тощо), можна казати про соціальну зрілість. Іншими словами, про особову зрілість старшокласників можна судити по тому, наскільки змістовний бік ЦО, характерний для цього вікового періоду, буде відповідати інтересам суспільства [2, с. 129].

Вікові особливості характеризують певну тенденцію розвитку особи на даному віковому етапі і існують завжди в вигляді індивідуальних варіантів розвитку особи конкретних дітей. Розвиток особи – складний довгий процес, який має привести до формування людської індивідуальності або зрілості особистості, що передбачає можливість постійного розширення своєї активності, сфери своїх взаємовідносин з другими людьми і речами, ці відношення опосередковані [2, с. 129].

Старший шкільний вік – це період виробітки поглядів і переконань, формування світогляду.

У зв’язку з самовизначенням виникають потреби розібратись в оточуючому і в самому собі, пошуку сенсу життя взагалі і, зрозуміло, свого життя.

Старшокласники переходять до систематичного засвоєння теоретичних основ різноманітних навчальних дисциплін. Для навчального процесу в старших класах характерна систематизація і узагальнення знань по різним предметам, встановлення змістовних міжпредметних зв’язків, що створює грунт для оволодіння найбільш загальними законами природи, суспільного життя та пізнання. Це ніби розширює те середовище, в якому живе старшокласник: його світогляд виступає і як типова особливість, і як фактор, який завдає вирішального впливу на весь психічний розвиток, і як умова, яка визначає розвиток пізнавальної діяльності, самосвідомості, самовиховання і направлені особи старшого школяра.

В старшому шкільному віці посилюється суспільна направленість особи учня, його потреба принести користь суспільству, іншим людям.

Юнацтво – період завершення формування особистості. Але не можна забувати, що старшокласник вже є особистістю, часто досить яскравою і своєрідною.

Юнацька особистість ніколи не буває однозначною. Вона завжди суперечлива і мінлива. Сама розповсюджена типова помилка вчителів – невміння роздивитись глибинні властивості, ядро особи старшокласника, оцінка його за якимись усередненими формальними і зовнішніми показниками. Таким, як зовнішня дисциплінованість і навчальна успішність.

В юнацькому віці вже чітко видно направленість особистості. Одні старшокласники чітко орієнтовані на діяльність, навіть, якщо основна сфера їх діяльності ще не визначена, такі юнаки відрізняються вираженою потребою в досягненні, вмінні ставити перед собою конкретну мету, розподіляти і планувати свій час. Інші живуть, головним чином, уявленням; світ їх фантазій і мрій часто погано взаємодіють з їх практичною діяльністю. Треті пасивно пливуть за течією, орієнтуючись переважно на задоволення своїх сьогоднішніх потреб в спілкуванні, емоційному комфорті, і не надто замислюються над майбутнім [2, с. 130].

Розділ 2. Емпіричне дослідження дистанції у спілкуванні старшокласників

2.1. Формування вибірки дослідження

Вибірка – це сукупність елементів об’єкта соціологічного дослідження, що підлягає безпосередньому вивченню. Також вибірка – сукупність способів, прийомів, процедур добору елементів об’єкта, одиниць спостереження та вивчення при масових соціологічних дослідженнях. В соціологічних дослідженнях вибіркою називають частину генеральної сукупності, що має головні її властивості (критерії репрезентації) [6, с. 176].

Об’єм вибірки — число випадків, включених у вибіркову сукупність. Із статистичних міркувань рекомендується, щоб число випадків складало не менше 30-35.

Порівняння вибірок проводиться за допомогою різних статистичних критеріїв:

t-критерій Ст’юдента

T-критерій Вілкоксона

U-критерій Манна-Уїтні

Критерій знаків та ін. [6, с. 177].

В процесі побудови вибірки для нашого дослідження було враховано три основних параметри її формування:

Об’єм вибіркової сукупності.
Тип та процедура відбору.
Якість вибірки.

Для дослідження стосунків спілкування в середовищі, зокрема в 10-11 класах шкіл м. Запоріжжя.

Вибірка дослідження.

Експериментальна група А) старшокласники віком від 14 до 17 років (30 чоловік).

Експериментальна група Б) учні 11 класу школи – колегіуму №11 (30 чоловік), які навчаються за спеціально розробленими програмами;

Контрольна група В) учні 11 класу середньої школи № 23 (30 чоловік), які навчаються за стандартними програмами.

Розглянемо декілька методик, які направлені діагностику міжособистісних відносин та якостей особистості, які впливають на спілкування старшокласників між собою та стосунків з іншими людьми.

2.2. Методика діагностики міжособистісних відносин та якостей особистості, які впливають на спілкування з іншими людьми

Запитальник особистісний Лірі був розроблений Т.Лірі в 1957 році і направлений на діагностику міжособистісних відносин та якостей особистості, які впливають на спілкування з іншими людьми.

Завдання досліджуваного при роботі із запитальником складається у співвіднесенні кожної із 128 коротких характеристик з оцінкою свого „Я”. Кожна із епітетів-характеристик має свій порядковий номер. Характеристики можуть розміщуватися на картках з наступним сортуванням або в тестовому зошиті з фіксацією відповіді „так” чи „ні” на окремих бланках.

Для проведення дослідження потрібно не більше 10-15 хв.

Відповідно „ключу” визначають первинні оцінки по 16 характеристикам, які формують 8 октантів (т.з. дискограми), які відображають той чи інший варіант між особистісних відносин:

владний-лідер;
незалежний домінант;
прямолінійно-агресивний;
недовірливо-скептичний;
покірно-сором`язливий;
залежно-слухняний;
співробітницько-конвенціальний;
відповідально-великодушний.

Кількісні показники (бали по кількості спів падань з ключом) відкладаються на відповідний номеру октанта координаті, кожна з яких розмічена дугами. Відстань між дугами кратно 4 (0, 4, 8, 12, 16) [5, с. 62].

На рівнях відповідних одержаним балам, в кожній октанті проводиться дуга.

2.3. Методика дослідження оцінки типових способів відношення до людей

Запитальник міжособистісних стосунків В. Шутса. Цей запитальник призначений для оцінки типових способів відношення до людей. Загалом, тут немає правильних чи неправильних відповідей, правильна кожна правдива відповідь.

«Зустріч – це спосіб установлення стосунків між людьми, що базується на відкритості, щирості, чесності, впевненості в собі, почутті відповідальності перед самим собою, самоконтролі, увазі до почуттів і зосередженості на принципі «тут і тепер»», пише У.Шутц.

Особлива увага приділяється вибору, якому надає перевагу учасник в даний момент, і відповідальності учасника за наслідки свого вибору. За кожним учасником признається право намагання радісно і повноцінно жити. Керівник групи виступає в якості моделі особистості, яка здатна до саморозкриття і конфронтації. Підкреслюється важливість тіла і соматичних відчуттів. Група сприяє розвитку особистості і самореалізації. Функціонує вона як у регулярному режимі, так і в режимі марафону.

Членів групи просять дотримуватись базових правил: організовувати відкрите і чесне спілкування, приділяти особливу увагу тілесним відчуттям, звертати увагу на почуття, а не на думки, не апелювати до минулого досвіду і роздумливих описань.

Основними ознаками груп зустрічей У.Шутц вважає наступні:

Відкритість і чесність у спілкування її членів (за рахунок саморозкриття і установлення довірливих стосунків);
Усвідомлення самого себе, свого «Я»;
Відповідальність за себе і членів групи;
Увага до почуттів;
Принцип «тут і тепер».

До групи зустрічей входять люди, що є достатньо толерантними до конфронтацій, емоційних струсів, з іншого боку – здатних перенести груповий досвід в звичайне середовище. Невпевнені в собі, з низькою самооцінкою, схильні уникати складних психотравмуючих ситуацій люди відносяться до групи ризику.

Спочатку люди схильні обговорювати події минулого, лише потім переходять до теперішнього, при цьому завжди проявляються негативні почуття. Далі слідує етап зняття внутрішнього опору кожного учасника групи, розкриття його як особистості і перехід до спонтанного описання подій особистого життя учасників групи і переживань, що мали місце в минулому. На завершення настає етап відкритого виразу негативних міжособистісних емоцій і почуттів.

Якщо група успішно демонструє можливості приймати і усвідомлювати негативні почуття, не відмежовуючи людини, яка їх висловлює, то члени групи стають більш відвертими. У них підвищується здатність до самоусвідомлення і саморегуляції.

Основними етапами роботи груп зустрічей вважаються наступні:

Установлення міжособистісних контактів.
Установлення стосунків довіри.
Подолання виникаючих конфліктів.
Подолання опору для саморозкриття.
Вираз співчуття, підтримки один одному.

В результаті роботи в групах зустрічей у її учасників виникають наступні зміни:

— посилюється чутливість до різних відтінків міжособистісних стосунків;

— підвищується самооцінка;

— зростає самоприйняття;

— зменшується відчуженість;

— виникають позитивні зміни в уяві учасника по самого себе [6, с. 144-145].

2.4. Методика „Кольоровий тест відношень”

Методика „Кольоровий тест відношень” представляє собою невербальний компактний діагностичний прийом, який відображає як свідомий так і частково несвідомий рівень відносин людини.

Теоретичну основу методики складає концепція відносин В. М`ясищева, ідеї Б. Ананьєва про образну природу психічних структур будь-якого рівня та уявлення А. Леонтьєва про чуттєву тканину смислових структурах особистості.

Процедура тестування проста і заключається в необхідності для досліджуваного підібрати до кожної людини і поняття відповідний колір. КТВ має короткий та повний варіант проведення, які відрізняються за способом одержання кольорових асоціацій.

Розробка інтерпретації та дослідження валідності включають 3 етапи:

Доказ того, що кожний з досліджуваних кольорів володіє відповідним та стійким емоційним значенням, та опис цих значень;
Вивчення закономірностей переносу емоційних значень кольорів на стимули з якими вони асоціюються;
Досвід використання КТВ в різних клінічних ситуаціях.

Інформація, яку одержують за допомогою КТВ є дуже корисною в психотерапевтичній практиці, де вона може бути безпосередньо використана для орієнтації індивідуальної, групової та сімейної психокорекційної роботи.

Результатом міжособистісної взаємодії та спільної діяльності у групі виступає соціально-психологічний клімат. Він виявляється у таких групових ефектах, як настрій і громадська думка, самопочуття та оцінки умов життя і праці людини в організації. Ці ефекти відображаються в міжособистісних стосунках, пов’язаних із спільною діяльністю. Соціально-психологічний клімат – це суттєвий бік життєдіяльності людей, що відбивається на їх психологічному самопочутті. Соціально-психологічний клімат групи розглядається не тільки як продукт міжособистісних відносин, що складаються в спільній діяльності, а також як умова її ефективності та розвитку особистості в групі [5, с. 173].

2.5. Методика діагностики властивостей особистості до спілкування

Особистісний опитувальник FPI (форма “В”). Це мнофакторний особистісний тест, придатний для діагностики деяких важливих властивостей особистості.

Опитувальник FPI містить 12 шкал. Загальна кількість питань – 114. Одне (перше) питання в жодну зі шкал не входить, так як має перевірочний характер. Шкали опитувальника І-ІХ є основними (або базовими), а Х-ХІІ – похідними (інтегруючими) [8, с. 129].

Похідні шкали складаються із питань основних шкал.

В результаті аналізування змісту шкал і питань методики, було виділено високі та низькі рівні прояву характерних особистісних рис (які відповідають певній кількості набраних стандартних оцінок за конкретними шкалами).

Дана методика припускає виділення трьох рівнів розвитку різних рис особистості: низький (від 1 до 3 балів), середній (від 4 до 6 балів), високий (від 7 до 9 балів).

Високі значення більшості шкал даної методики відповідають негативному значенню розвитку особистісних рис. Виняток мають три шкали методики:

— “Товариськість” (шк.5);

— “Урівноваженість” (шк.6);

— “Відкритість” (шк.9).

До того ж назви деяких рис особистості, в даній методиці, виступають односкладовими в тому значенні, що в них взагалі є відсутнім позитивний або негативний зміст. Він лише припускається, або, за необхідністю, представляється в окремій, власній формі. Це наступні шкали:

— “Екстраверсія – інтроверсія ( шк.10);

— “ Маскулінізм – фемінізм” (шк.12).

Сам опитувальник та його структура відповідають традиційним особистісним опитувальникам: містить питання, висловлювання, що стосуються способів поведінки, станів, орієнтацій, навичок та фізичних труднощів, на які піддослідний може відповісти “так” або “ні” [8, с. 130].

Можливим є індивідуальне та групове пред’явлення тесту, час для виконання залежить від форми опитувальника та триває від 20 до 50 хвилин.

Розділ 3. Аналіз особливостей дистанціювання старшокласників у спілкуванні

3.1 Інтерпретація результатів індивідуально-специфічних характеристик дистанції у спілкуванні старшокласників

З метою виявити психологічні особливостей дистанціювання у спілкування старшокласників нами проводилося емпіричне дослідження.

Застосування соціометричної методики дозволило виявити, що рівень групової згуртованості – 0,17 балів – дуже низький; у досліджуваній групі наявні не лише “відкинуті”, але й “ізольовані” особистості.

Складові соціально-психологічного клімату групи, за методикою С.Михайлюка й А.Ю.Шалито, такі:

емоційний компонент клімату – 0,27 балів, що свідчить про його суперечливість;
когнітивний компонент є повністю позитивним – 0,55 балів;
поведінковий компонент, в основу якого покладений критерій „бажання – небажання спілкуватися з членами колективу;
працювати в ньому”, близький до негативного – рівний 0.

Аналіз середніх балів по шкалах опитувальника міжособистісних відносин Шутца показує, що в групі високий показник в Іе, середні показники Іw, Се, Ае, низькі бали по Сw, Аw. Тобто, більшість членів групи прагнуть товариства інших людей (Іе), почувають себе добре з ними і намагаються їх знайти; достатньо бажають бути прийнятими в групі, а також інколи беруть відповідальність, пов’язану з виконанням провідних ролей, на себе (Іw, Се, Ае), проте не хочуть підкорятися чи бути контрольованими й уважні при виборі партнерів по спілкуванню (Сw, Аw).

Визначальними рисами особистості лідера для даної групи, згідно аналізу середніх результатів відповідної методики, є такі: бути добрим товаришем, працелюбним, кмітливим і розумним, найменше ж необхідні йому самолюбство, принциповість, ініціативність.

Використання методики “Q – сортування” дало змогу виявити рівні прояву тенденцій поведінки людини в реальній групі:

за парою “залежність-незалежність” – співвідношення 66,7 % до 33,3 %;
комунікабельність-некомунікабельність” – 88,9 % проти 11,1 %;
за парою “прийняття «боротьби» — уникання «боротьби»” ситуація протилежна:
38,9 % опитаних готові боротися і відстоювати свою думку, а 61,1 % — уникають боротьби, піддаються впливу інших.

Кореляційний аналіз, проведений за комп’ютерною програмою, виявив існування статистично значимого кореляційного зв’язку між трьома параметрами, що визначають психологічний клімат групи, зокрема:

емоційним – і оцінкою ідеального лідера як хорошого організатора (r = 0,54) та тенденцією неприйняття боротьби (r = 0,48);
когнітивним – і оцінкою лідера як справедливого (r = 0,52);
поведінковим – та бажанням встановлювати стосунки з іншими (r = 0,51);
оцінкою лідера як кмітливого (r = 0,56) та справедливого (r = 0,53).

Крім того, психологічний клімат опосередковано, через вищеназвані параметри, пов’язаний з небажанням підкорятися іншим (r = — 0,57) і такими лідерськими якостями, як ініціативність (r = 0,50), почуття власної гідності (r = 0,67), працелюбністю (r = 0, 49) та розум (r = 0, 49).

Отже, з урахуванням того, що психологічний клімат у досліджуваній групі далекий від позитивного, він визначається поведінковою тенденцією більшості групи до неприйняття боротьби, уникання її та міжособистісних стосунків, що виключають підкорення одного – іншим, та впливом особистості лідера, який, вочевидь, не відповідає характеристикам, названим членами групи визначальними для хорошого лідера.

Процедура обробки результатів за даними тесту FPI

Перша процедура обробки полягала в отриманні первинних, або “сирих”, оцінок. З цією метою було підготовлено матричні форми ключів кожної шкали на основі загального ключа опитувальника.

Друга процедура пов’язана з переводом первинних оцінок в стандартні оцінки 9-бальної шкали (стенайни) за допомогою таблиці [8, с. 131].

Аналіз результатів дослідження за даними тесту FPI.

Кількісні показники первинної статистичної обробки наведені в табл. 3.1.

Таблиця 3.1.

Показники первинного статистичного аналізу даних тесту FPI

п/п Шкала методики

FPI σ Показники (кількість осіб) Низькі (<M-σ) Високі (>M+σ) Загальна кількість По кожній виборці окремо

(N=30) Загальна кількість По кожній виборці окремо

(N=30) абс. (N=90) % A Б В абс. (N=90) % A Б В 1. Невротичність 3.2 7 7.8 3 2 2 38 42.2 11 10 17 2. Спонтанна агресивність 2.6 10 11.1 3 3 4 38 42.2 11 17 10 3. Депресивність 3.2 11 12.2 6 1 4 34 37.8 11 13 10 4. Дратівливість 2.5 6 6.7 2 3 1 60 66.7 18 24 18 5. Товариськість 2.9 18 20 9 4 5 20 22.2 7 7 6 6. Урівноваже-ність 2.1 13 14.4 3 7 3 24 26.7 10 6 8 7. Реактивна агресивність 2.2 6 6.7 2 2 2 47 52.2 10 17 20 8. Сором΄язли-вість 2.2 19 21.1 7 9 3 34 37.8 9 10 15 9. Відкритість 1.9 2 2.2 0 0 2 60 66.7 23 20 17 10. Екстраверсія – інтроверсія 2.3 9 10 3 3 3 32 35.6 10 11 12 11. Емоційна лабільність 3.3 13 14.4 5 3 5 40 44.4 13 16 11 12. Маскулінізм – фемінізм 2.2 29 32.2 11 9 9 23 25.6 7 10 6

В результаті якісного аналізування наведених показників було виявлено наступне:

Диференціація особистісних рис по кожній виборці окремо.

Найбільша частота високого рівня прояву нервовості зафіксована у піддослідних групи В (за шкалою “Невротичність” – 17 із 38 випадків);
Дані, отримані за шкалою “Депресивність”, ставлять під сумнів загальноприйняте уявлення про переважання зниженого тонусу настрою саме у творчих осіб – високий рівень прояву депресивності було виявлено тільки у 11 осіб групи А (гр.Б – 13 осіб, гр.В – 10 осіб), тоді як низький рівень прояву в цій же групі – 6 осіб ( для порівняння: гр.Б – 1 чол., гр.В – 4 чол.
Більше половини всіх піддослідних (66.7%) виявили високий рівень подразливості емоційного стану (шкала “Дратівливість”); найвищий рівень прояву зазначеної риси зафіксований в групі Б (у 80% піддослідних даної групи).
Половина піддослідних групи В виявила значну вираженість невпевненості, скованості (шк. “Сором’язливість”)- 15 осіб має високий показник зазначеної риси, і лише 3 особи з групи має низький показник.
Тяжіння до домінування (шкали “Спонтанна агресивність” та “Реактивна агресивність”) більш за все властиве членам групи Б, хоча високі показники конфліктності (шк. “Реактивна агресивність”) зафіксовані також у піддослідних групи В; найнижчий рівень прояву рис агресивності виявився у піддослідних групи А.
Прагнення до довірливо – відвертих відносин (шкала “Відкритість”) спостерігається у більшості піддослідних ( 66.7% загальної кількості), але найбільша частота прояву даної риси зафіксована у членів групи А.

У таблиці 3.2. подано рангові місця, що посідають групи за кількісними показниками виявлених осіб з високим рівнем прояву особистісних рис по кожній шкалі (менші ранги позначають вищі рівні показників). Статева диференціація особистісних рис:

Виявилося, що жіночій половині піддослідних більше, ніж чоловічій, властива нервовість (шк.2) – високий показник зафіксовано у 28 жінок (із 38 загальної кількості осіб з вираженою рисою); інших суттєвих відмінностей між вираженістю особистісних рис у юнаків та дівчат не виявлено.
При аналізуванні даних, отриманих за шкалою “ Маскулінізм – фемінізм”, спостерігається тенденція до “фемінізації” юнаків та “маскулінізації” дівчат – вираженість фемінності ( жіночості) зафіксовано у 11 юнаків (і тільки у 18дівчат) із загальної кількості піддослідних, маскулінізм (мужність) виражений у 10 дівчат ( і у 13 юнаків).

Таблиця 3.2.

Рангові місця вибіркових груп за кількісними показниками по даних тесту FPI

№ п/п Шкали методики Рангові місця групи Група А Група Б Група В 1 Невротичність 2 3 1 2 Спонтанна агресивність 2 1 3 3 Депресивність 2 1 3 4 Дратівливість 2.5 1 2.5 5 Товариськість 1.5 1.5 2 6 Урівноваженість 1 3 2 7 Реактивна агресивність 3 2 1 8 Сором’язливість 3 2 1 9 Відкритість 1 2 3 10 Екстраверсія- інтроверсія 3 2 1 11 Емоційна лабільність 2 1 3 12 Маскулінізм- фемінізм 2 1 3

Серед особистісних властивостей, які впливають на процес соціальної адаптації та регулювання поведінки (по даних мет.FPI) були виявлені наступні кореляції:

Нестійкість емоційного стану (емоційна лабільність) пов’язана зі зниженим тонусом настрою (депресивністю) – r= 0.67

— Депресивність корелює з нервовістю (хворобливою занепокоєністю) – r=0.56

— Схильність до конфліктних відносин (реактивна агресивність) пов’язана з нестійкістю емоційного стану ( дратівливістю) – r=0.62

— Дратівливість корелює з імпульсивністю поведінки (спонтанною агресивністю) –r= 0.58

— Виражена екетравертованість взаємопов’язана з потребами у спілкуванні (товариськістю) –r= 0.58

— Товариськість негативно корелює із сором’язливістю — r=-0.37

Висновки

Поняття “культура спілкування” розглядається як високо розвинуте вміння здійснювати комунікацію відповідно до норм, які історично склалися у даному мовному колективі з урахуванням психологічних механізмів впливу на адресата, а також використання лінгвістичних засобів реалізації такого спілкування з метою досягнення запланованого результату.

Найважливішими видами спілкування у людей є вербальне та невербальне спілкування, які розрізняють за змістом, за метою, за засобами.

До рівнів культури мовного спілкування належать: а) високо розвинуті пізнавальні процеси; б) сукупність мовних та позамовних знань; в) сума навичок та вмінь, що забезпечують логічність, експресивність, стилістична адекватність мови тощо; г) вміння планувати дискусію й керувати нею для здійснення мовного впливу на адресата.

У взаємодії між людьми, тобто у взаємодії між ними виникають суб’єктивні міжособистісні відношення, які у психології називають спілкуванням. У масштабах життєдіяльності людини спілкування, тобто взаємодія з іншими людьми, є, по-перше, головною умовою виживання, по-друге, забезпечує реалізацію функції навчання, виховання і розвитку особистості. Дитина, ізольована від суспільства людей, не може опанувати механізми людської поведінки, людського пізнання, сукупним досвідом людства.

Особливо важливим аспектом спілкування є те, що воно є однією складовою розвиваючої особистості старшокласника. Проблема юнацького віку, хоча виникає вона набагато раніше – це перебудова стосунків з батьками, перехід від дитячої залежності до стосунків, заснованих на взаємній довірі, повазі і відносної, але неухильно зростаючої рівності. Юність – важлива пора становлення особистості. Однією з самих важливих потреб юнацького віку є потреба у емансипації від контролю та опіки батьків, вчителів, старших взагалі, а також від встановлених ними порядків і правил.

Перш за все, підвищується соціальний рівень цілей та збагачується зміст спільної діяльності, складаючий стрижень колективного життя. Дуже важливо для старшокласника зайняти стійкий соціальний статус у своєму колективі. Психолог Коломінський довів, що моральні якості, які невід’ємно пов’язані зі спілкуванням є важливим критерієм, який визначає соціометричний статус; психолог Б.Н. Волков підтвердив, що більш всього цінуються якості особистості, які проявляються у спілкуванні (чесність, допомога в тяжку хвилину). Культура і потреба в спілкуванні старшокласників впливає на те, який соціометричний статус він займає у колективі.

Список використаних джерел

Ануфрієва Н. Соціальна психологія. — К. : Каравела, 2009. — 215 с.
Варій М. Й. Основи психології і педагогіки. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 374, с.
Винославська О. В. Дистантне коренспондентське консультування з людських стосунків: досвід, проблеми, перспективи //Практична психологія та соціальна робота. — 2001. — № 1. — С. 34-36
Водопьянова Н. Е.Психодиагностика стресса. — СПб.: Питер. — 2009. — 251 с.
Ліфарєва Н. В. Психологія особистості: Навчальний посібник. — К. : Центр навчальної літератури, 2003. — 237 с.
Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: Навч. посіб. — К. : ЕксОб, 2000 , 1999. — 302, с.
Люсин Д.В. Современные представления об эмоциональном интеллекте // Социальный интеллект: Теория, измерение, исследования /М.: Ин-т психологии РАН. — 2004. — С. 29-36
Майерс Давид. Социальная психология. — СПб : ПИТЕР, 1999. – 684 с.
Носенко Е.Л. Емоційний інтелект як соціально значуща інтегральна властивість особистості // Психологія і суспільство. — 2004. — №4. — С.95-109
Сабуняк Г. Толерантність- шлях до незалежності // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. — 2010. — № 9. — С. 11-37
Сергієнко В. Проблеми виховання молоді // Вища школа. — 2010. — № 7-8. — С. 75-79
Стрельникова Л. Геометрия делового пространства //Секретарь-референт. — 2009. — № 10. — С. 64-69
Циба В. Соціальна психологія. — Полтава : Дивосвіт, 2009. — 335 с.
Шаличева М. М. «Крок назустріч» або «Спілкуюсь та пізнаю себе» Програма тренінгових занять з спілкування для старшокласників // Психологічна робота. — 2008. — № 3. — С. 2-22
Шинкаренко Т. «Комфортна дистанція», щира усмішка і — о’кей? // Віче. — 2006. — № 5-6. — С. 77-80