Особливості фінансових ризиків у зовнішньоекономічній діяльності українських підприємств. Аналіз ризиків лізингових операцій, їх класифікація, структура. Моделювання ризику лізингових операцій

Вступ.

1. Фінансово-інвестиційні ризики у зовнішньоекономічній діяльності підприємств.

2. Дослідження виявлень ризиків у зовнішньоекономічній діяльності підприємств та методів їх зниження.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ.

1. Аналіз ризиків лізингових операцій та їх класифікація.

2. Удосконалення методів зниження лізингових ризиків підприємств.

Висновки.

Список використаної літератури.

Тема: Особливості фінансових ризиків у зовнішньоекономічній діяльності українських підприємств

Вступ

На сучасному етапі ринкових відносин необхідним є розвиток зовнішньоекономічної діяльності з метою підвищення ефективності економіки України. Серед видів зовнішньоекономічної діяльності важливе місце займають лізинг і діяльність спільних підприємств.

Розвиток процесу інвестування капіталу зумовлює можливість виникнення фінансових втрат і, отже, фінансово-інвестиційних ризиків, з якими зіштовхуються практично всі підприємства, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. Відсутність повної інформації, елементи випадковості й невизначеності, інші нові економічні умови господарювання ускладнюють прийняття інвестиційних рішень у зовнішньоекономічній діяльності, тому що більшість з них приймається за обставин невизначеності та ризику.

Ризикованість вкладення інвестицій в економіку України збільшується недосконалістю її законодавчої бази, зокрема, податкового законодавства. За даних обставин підприємствам необхідно вчасно враховувати зовнішні й внутрішні фактори ризику, правильно оцінювати фінансово-інвестиційні ризики, обмежувати й знижувати їх рівень.

В умовах складного і важко прогнозованого інвестиційного клімату України з метою розвитку зовнішньоекономічної інвестиційної діяльності актуальним є зниження фінансово-інвестиційних ризиків підприємств.

1. Фінансово-інвестиційні ризики у зовнішньоекономічній діяльності підприємств

На підставі аналізу існуючого етапу розвитку зовнішньоекономічної політики України визначено, що одним з її головних завдань стає створення інвестиційних умов для підвищення конкурентоспроможності українських товарів та послуг на міжнародному ринку. Створення інвестиційних умов для активізації конкурентоспроможних переваг підприємств потребує якісної зміни інвестицій, використання нових джерел їх формування, різноманітності направлень зовнішньоекономічної діяльності.

Аналіз відображених в економічній літературі напрямків фінансового забезпечення підприємств дозволив зробити висновок, що для забезпечення перспективного фінансування зовнішньоекономічної діяльності підприємств необхідним є використання різних джерел фінансування. У практиці фінансового забезпечення зовнішньоекономічної діяльності підприємств доцільним є диверсифікований підхід до джерел фінансування. Це означає їхню різноманітність, збільшення кількості видів, що особливо важливо в період перетворення економіки, коли підприємства мають значні фінансові труднощі і, як наслідок, низький експортний потенціал. При виборі джерел фінансування зовнішньоекономічної діяльності необхідно ураховувати певні чинники. Основними серед таких чинників є ефективність віддачі від залученого капіталу; співвідношення власних і позикових капіталів; економічні інтереси інвесторів і позикодавців; ступінь ризику різних джерел фінансування, що повинні забезпечити одержання коштів за найнижчою вартістю та найбільший прибуток підприємству.

Актуальним є визначення пріоритетних джерел фінансового забезпечення зовнішньоекономічної діяльності підприємств, які б сприяли не тільки залученню інвестицій, але й зниженню ризиків. До пріоритетних джерел фінансового забезпечення зовнішньоекономічної діяльності підприємств віднесені інвестиції в спільні підприємства та лізинг, у зв'язку з тим, що ці джерела фінансування сприяють зниженню ризиків підприємств. Спільні підприємства є способом передачі ризиків, тому що інвестор передає відповідальність або частину відповідальності за ризики партнерам по спільній діяльності. Лізинг є способом розподілу ризиків між лізингодавцем і лізингоодержувачем, а також між можливими гарантами лізингових угод.

Згідно Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність підприємств” спільна підприємницька діяльність, що включає створення спільних підприємств з іноземними інвестиціями, та лізингові операції є видами зовнішньоекономічної діяльності. Враховуючи, що дані види зовнішньоекономічної діяльності є, до того, ще джерелами фінансового забезпечення підприємств і способами зниження ризиків, у роботі вони віднесені до пріоритетних видів зовнішньоекономічної діяльності підприємств [4, c. 10-11].

Фінансово-інвестиційні ризики розглядаються як імовірність втрат ресурсів, визначених у вартісному вираженні, які можуть виникнути у діяльності спільних підприємств з іноземними інвестиціями та при здійсненні лізингових операцій. Фінансово-інвестиційні ризикивиникають під впливом численних взаємозалежних факторів, у тому числі зовнішніх і внутрішніх, котрі дають уявлення про причини, що обумовлюють ризик.

З метою зниження фінансово-інвестиційних ризиків в пріоритетних видах зовнішньоекономічної діяльності підприємств необхідно здійснення таких етапів: оцінка інвестиційної привабливості підприємств, виявлення можливих істотних ризиків та їх оцінка, обмеження і зниження цих ризиків до мінімального рівня.

Виділені основні види ризиків, які можуть виникнути на підприємстві при здійсненні пріоритетних видів зовнішньоекономічної діяльності. З метою зниження таких ризиків, обгрунтовано систему фінансово-інвестиційних ризиків з урахуванням сфер їх походження стосовно до пріоритетних видів зовнішньоекономічної діяльності підприємств, що сприяє виявленню найбільш істотних з них (табл. 1). За своєю структурою ризики, що віднесені до системи фінансово-інвестиційних ризиків складені із таких груп згідно зі сферами їх походження: соціально-політичні, законодавчі, виробничо-комерційні, фінансово-економічні.

Оцінка інвестиційного ризику припускає числове визначення розмірів окремих ризиків і ризикованості підприємства в цілому. Досліджені способи оцінки інвестиційних ризиків підприємств такі як оцінка ризику за допомогою показника Альтмана, метод експертних оцінок, статичний метод, імітаційна модель оцінки ризику, оцінка на базі поточного фінансового стану піприємства за допомогою показника фінансової стабільності. Визначено, що найбільш прийнятними й доступними методами оцінки ризику у пріоритетних видах зовнішньоекономічної діяльності підприємств є такі, що засновані на фактичних даних про фінансові результати підприємства і балансу підприємства.

Найбільш доцільною є оцінка ризику підприємств на основі показника фінансової стабільності. Даний спосіб оцінки ризику дозволяє визначити інвестиційну привабливість підприємства, може використовуватися для оцінки фінансового стану у поточній діяльності підприємства і з метою контролю з боку інвестора за його діяльністю [1, c. 52-54].

2. Дослідження виявлень ризиків у зовнішньоекономічній діяльності підприємств та методів їх зниження.

Здійснення підприємствами зовнішньоекономічної діяльності потребує їх пильної уваги до виявлень можливих ризиків.

Найбільш значущими ризиками у пріоритетних видах зовнішньоекономічної діяльності підприємств є законодавчі ризики, особливо податкові ризики, викликані недосконалістю податкової законодавчої бази, складною системою оподаткування, частими змінами податкового законодавства. Для таких видів зовнішньоекономічної діяльності як лізингові операції та спільні підприємства з іноземними інвестиціями, розглянуто особливості їхнього оподаткування та обґрунтовано вплив податкових ризиків на їх розвиток.

Дослідження впливу оподаткування на ризики спільних підприємств з іноземними інвестиціями показало, що надання пільг іноземним інвесторам є характерною ознакою країн, які розвиваються, чи країн з перехідною економікою. Існування пільг є компенсатором високого ступеня ризиків таких країн . Однак для України характерна тенденція до скасування будь-яких пільг для спільних підприємств з іноземними інвестиціями ( СП ); відсутність механізму компенсації збитків, викликаних скасуванням пільг, що приводить до підвищення ступеня інвестиційного ризику українських підприємств (табл. 2 ) [5, c. 48-49].

Проведений аналіз діючого законодавства, що регулює здійснення підприємствами лізингових операцій і їх оподаткування, показав невідповідність визначення окремих норм Законами України " Про лізинг" і "Про оподаткування прибутку підприємств". Це може привести до виникнення ризикових ситуацій як поміж учасниками лізингових угод, так і між ними та державними органами ( податковими, митними та ін.).

Лізингодавців не влаштовують терміни лізингу, прив'язані до періодів амортизації основних засобів, визначених у відповідності до норм амортизації, які встановлені Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств”. Застосування таких норм амортизації для визначення терміну лізингової угоди розтягує його на тривалий час, підвищуючи імовірність виникнення ризиків. На рис.1 графічно відображено результати розрахунків визначення мінімального терміну фінансового лізингу для різних груп основних засобів з урахуванням методів нарахування амортизації, установлених Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Цей рисунок надає уявлення, що для досягнення 60% терміну амортизації, який відповідає 40% розрахункової залишкової вартості основних засобів, для об'єкта основних засобів 1 групи буде потрібно 18 років, ІІ групи – більше 3,5 років, ІІІ групи — майже 6 років, при прискореній амортизації ІІІ групи – 2 роки 10 місяців. Однак, ураховуючи нестабільність знижуючих коефіцієнтів до норм амортизації, період амортизації об'єктів лізингу і, відповідно, мінімальний термін фінансового лізингу передбачити практично неможливо, у зв'язку з чим ризикованість лізингових угод зростає.

В умовах ринкових відносин підприємствам потрібно самостійно шукати шляхи зниження ризиків своєї діяльності, у тому числі зовнішньоекономічні. У роботі зниження фінансово-інвестиційних ризиків розглядається як можливість їх передбачення, попередження та обмеження.

З метою передбачення лізингових ризиків у зовнішньоекономічний діяльності підприємств у дисертаційній роботі визначені ризики лізингу з урахуванням особливостей міжнародних лізингових операцій [1, c. 35-36].

Для зниження фінансово-інвестиційних ризиків підприємству необхідно обрати один чи декілька методів зниження ризиків, тому розглядаються найбільш доцільні загальноприйняті методи зниження інвестиційних ризиків: диверсифікація, розподіл ризиків, бізнес-планування, страхування, пошук інформації, лімітування, самострахування.

Висновки

Ризик – це економічна категорія, яка характеризує відносини між суб’єктами господарювання з приводу сприйняття ними об’єктивно наявних невизначеності та конфліктності при управлінні, прийнятті рішень, оцінюванні, що ускладнені можливими загрозами та невикористаними можливостями. Щодо класифікації ризиків у зовнішньоекономічній діяльності, то за результатами дослідження, відповідно до практичних та методологічних завдань визначення їх видів, можна передбачити існування класифікації ризиків за наступними ознаками: а) час виникнення; б) характер обліку; в) характер наслідків; яка виділяла б 40 видів та підвидів ризиків.

Класифікація інструментів управління ризиками в зовнішньоекономічній діяльності передбачає виділення двох груп таких інструментів: 1) традиційні, що в свою чергу поділяються на контрактні та класично-розрахункові інструменти й налічують чотири види (контрактні застереження, банківська гарантія, акредитив і вексель); 2) нетрадиційні, що поділяються на фінансові та інституційні інструменти й налічують шість видів (ф’ючерси, опціони, форварди, свопи, система страхування експортних кредитів та система фінансування імпорту під гарантії іноземних агентств).

Для забезпечення ефективного використання національними суб’єктами господарювання фінансових інструментів управління ризиками розроблено і удосконалено: 1) модель регулювання національного ринку фінансових інструментів; 2) механізм вітчизняної біржової торгівлі фінансовими інструментами; 3) методику оцінки ефективного використання фінансових інструментів, яка включає кількісні розрахунки можливого впливу ризику на господарську діяльність економічного суб’єкта та розрахунки економічної доцільності хеджування ризиків з допомогою фінансових інструментів.

Список використаної літератури

1. Верченко П. Ризикологія: Навч.-метод. посібник для самост. вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2006. — 176с.

2. Вітлінський В. Ризикологія в економіці та підприємництві / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2004. — 480с.

3. Вітлінський В. Ризикологія в зовнішньоекономічній діяльності: навч. посібник / Державний вищий навчальний заклад "Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана". — К. : КНЕУ, 2008. — 424c.

4. Іващенко О.А. Класифікація ризиків підприємств у зовнішньоекономічній діяльності // Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2004. – №4. – С. 101–107.

5. Синкова О. Зовнішній ризик у господарській діяльності: правове регулювання і особливості обліку // Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 11. — С. 10-13.

6. Шегда А.Ризики в підприємництві: оцінювання та управління : навчальний посібник / Анатолій Шегда, Микола Голованенко ; за ред. : А. В. Шегди. — К. : Знання, 2008. — 271 с.

Тема: Аналіз ризиків лізингових операцій, їх класифікація, структура. Моделювання ризику лізингових операцій

Вступ

Україна знаходиться на шляху до розвиненої ринкової економіки. Однією з перешкод на цьому шляху є високий рівень фізичного та морального зносу техніки та технологій, що використовуються нині вітчизняними підприємствами. Без інвестицій в оновлення основних засобів наша держава не може сподіватися на досягнення проголошених нею соціальних та економічних цілей. Проте оновлення основних засобів за рахунок власних коштів є сьогодні нерозв’язною проблемою для більшості українських підприємств, а банківські кредити недоступні більш ніж третині з них. В таких умовах чи не єдиним доступним фінансовим інструментом залучення капіталовкладень в розвиток матеріально-технічної бази вітчизняних виробництв є лізинг. В усьому світі механізм лізингу відіграє важливу роль у стимулюванні залучення інвестицій для оновлення виробничих потужностей підприємств. Проте особливу актуальність має лізинг в умовах трансформаційної економіки. Адже він виступає тим ефективним фінансовим механізмом, що дозволяє придбати необхідну техніку на умовах поступової сплати коштів, зароблених на її експлуатації. В сучасних умовах саме лізинг для більшості вітчизняних підприємств може стати одним з реальних джерел технічного і технологічного переоснащення.

Виступаючи альтернативою банківському кредитуванню, лізинг набуває все більшої популярності в Україні. Проте на шляху його розвитку в нашій державі постають об’єктивні перешкоди, оскільки здійснення лізингової діяльності в умовах трансформаційної економіки нерозривно пов’язане з ризиками. Саме тому особливо важливою складовою лізингових операцій є питання оцінки надійності їх здійснення. Складність такої оцінки є одним з основних деструктивних елементів, що заважає залученню на український ринок іноземних лізингових компаній та забезпеченню обсягу лізингових операцій, що оцінюється фахівцями в десятки мільярдів доларів. Для багатьох лізингодавців, що працюють на даний час в Україні характерний високий ступінь ризику дефолту (неплатежу) за договорами лізингу. Тому одним з найважливіших елементів діяльності лізингової компанії на українському ринку є оцінка надійності клієнта та аналіз і оцінка ризику неплатежу. Як результат – створення стратегії укладання лізингових угод виходячи з мінімізації ризику неплатежу. Проте питанню оцінки ризику та надійності лізингових операцій приділяється недостатньо уваги в вітчизняній літературі. На разі в Україні не існує єдиної загальноприйнятої методології оцінки ризику неплатежу, зокрема в лізингових операціях.

1. Аналіз ризиків лізингових операцій та їх класифікація

В останні роки в Україні зростає роль лізингових компаній, які почали більш активно впливати на економічний розвиток, сприяють припливу інвестицій у виробництво, пропонують більш ефективний механізм фінансування, доступний вітчизняним підприємствам, що позитивно впливає на зростання обсягів внутрішнього виробництва та активізацію реалізації основних засобів. Проте сучасне ринкове середовище, що постійно змінюється в результаті дії різноманітних зовнішніх та внутрішніх чинників, вносить у діяльність лізингових компаній елементи невизначеності, тим самим розширюючи спектр потенційно можливих ризикових ситуацій. Серед факторів, що спричиняють виникнення ризиків, насамперед можна виділити нестабільність економічного та політичного розвитку, неузгодженість між собою законодавчих та нормативних актів, що регулюють лізингову діяльність в Україні, недоступність та недостовірність статистичної інформації про обсяги операцій на вітчизняному ринку лізингових послуг, невідпрацьованість механізму оподаткування лізингових операцій тощо.

Чильне місце в загальній сукупності ризиків, притаманних діяльності вітчизняних лізингових компаній, займають фінансові ризики. Вони виникають при здійсненні всіх фінансових операцій лізингової компанії, а отже, впливають на кінцевий результат її діяльності. Однак в сучасних умовах недостатньо здійснюється комплексних досліджень у сфері управління фінансовими ризиками, в тому числі в діяльності лізингових компаній. Важливого практичного значення набули питання визначення їх сутності та класифікації, комплексного дослідження фінансових ризиків з метою вибору оптимальної комбінації напрямів, методів та інструментів управління ними.

Фінансові ризики лізингових компаній можна поділити на три групи – валютні ризики, портфельні та ризики фінансування, які деталізуються за дрібнішими ознаками. Валютні ризики являють собою ймовірність валютних втрат при укладанні міжнародних лізингових угод. При активному впровадженні операцій міжнародного лізингу вітчизняні лізингові компанії мають ретельно стежити за відповідністю валюти рефінансування і валюти лізингової заборгованості. Фінансові втрати внаслідок зміни валютних курсів можуть бути настільки значними, що знизять фінансову стійкість лізингодавця і навіть зумовлять загрозу банкрутства[4, c. 109-110].

Портфельні ризики являють собою ймовірність невиконання договірних зобов’язань у структурі портфеля лізингових угод, диверсифікованих за різними галузями або сконцентрованими в одній галузі залежно від рівня спеціалізації лізингової компанії (ступеня її універсальності). Портфельні ризики лізингових компаній мають подвійний прояв: з одного боку, вони зумовлені зміною фінансового стану лізингоодержувачів (нездатністю сплачувати вчасно та в повному обсязі лізингові платежі), а з іншого – особливостями діяльності конкретної лізингової компанії.

Виділення в складі фінансових ризиків ризиків фінансування обумовлено посередницькою функцією лізингової компанії. Виступаючи посередником між виробником та лізингоодержувачем, завдання лізингової компанії полягає в пошуку та забезпеченні оптимального співвідношення джерел фінансування лізингових угод в коротко– та довгостроковій перспективі. Неможливість отримання фінансування в достатньому обсязі та за прийнятною вартістю зумовлює ризик втраченої вигоди.

Для лізингових компаній України характерним є відсутність системного підходу до обґрунтування політики управління фінансовими ризиками. В організаційній структурі більшості вітчизняних лізингових компаній навіть не передбачено створення відділу з управління ризиками.

Як правило, керівниками інтуїтивно враховуються лише окремі елементи ризиків, вибірково використовуються напрями та методи управління ними за конкретними лізинговими угодами без урахування загального впливу цих ризиків на кінцевий результат діяльності компанії [3, c. 312-313].

2. Удосконалення методів зниження лізингових ризиків підприємств

Ефективність діяльності лізингової компанії значною мірою залежить від її конкурентних переваг. Ринок лізингових послуг в Україні характеризується значною конкуренцією, і виграють компанії, які пропонують своїм клієнтам вигідніші умови договору. Зокрема, це стосується вартості наданих послуг, що визначається вартістю залучених фінансових ресурсів для фінансування конкретного лізингового проекту. Для підвищення ефективності управління фінансовими ризиками зокрема та діяльністю лізингової компанії загалом дисертантом запропоновано оптимізувати та диверсифікувати джерела залучення коштів з метою скорочення їх сукупної вартості, з одного боку, та відповідних фінансових ризиків – з іншого.

При здійсненні лізингових операцій особливого розгляду заслуговує ризик ненадходження лізингових платежів, у зв'язку з тим, що лізингові платежі є основним джерелом доходів лізингодавця, а також можливі ризики, обумовлені вкладенням лізингових інвестицій на невизначений чи тривалий срок. У роботі запропоновано і обґрунтовано ряд заходів зниження ризиків лізингових платежів на етапі укладення лізингового договору, а також метод зниження лізингових ризиків, заснований на виборі оптимального методу нарахування амортизації об'єкта лізингу, що дозволяє достатньо точно встановлювати мінімальний термін лізингової угоди.

Ураховуючи, що мінімальний термін фінансового лізингу, визначений Законом України “Про лізинг”, це період, за який амортизується 60% вартості об'єкта лізингу, у роботі визначено, що термін дії договору фінансового лізингу прямо залежить від періоду (терміну) амортизації об'єкта лізингу. Період же амортизації об'єкта лізингу залежить від використовуваного методу нарахування амортизації. Однак у зв'язку з тим, що механізм визначення мінімального терміну фінансового лізингу законодавчо не врегульований, даний термін може змінюватися в залежності від обраного методу нарахування амортизації об'єкта лізингу.

Для обмеження й зниження можливих лізингових ризиків, обумовлених вкладенням лізингових інвестицій на невизначений чи тривалий срок, у дисертації запропоновано використовувати методи нарахування амортизації об'єкта лізингу, передбачені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”. Ці методи дозволяють більш точно встановлювати перiод (термін) амортизації об'єкта лізингу і, відповідно, мінімальний термін фінансового лізингу в порiвняннi з методами амортизації, встановленими Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” [5, c. 36-37].

При виборі методів нарахування амортизації об'єкта лізингу необхідно враховувати специфічні особливості застосування кожного з методів: прямолінійний метод амортизації відрізняється простотою його застосування на практиці; метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується при необхідності швидкого списання основних засобів; метод зменшення залишкової вартості чи кумулятивний метод використовується при необхідності нарахування значної частини суми амортизації в перші роки використання об'єкта основних засобів.

Переваги даних методів для нарахування амортизації об'єктів лізингу відповідають міжнародній практиці: норми амортизації, установлені даними методами, залежать від терміну служби амортизованого об'єкта; для розрахунку норм амортизації не застосовується знижуючий коефіцієнт; методи дозволяють установити достатньо точний мінімальний термін лізингового контракту, не розтянутий на тривалий період часу.

Для визначення мінімального терміну договору фінансового лізингу в залежності від методів нарахування амортизації об'єкта лізингу в дисертації розрахованi співвідношення періодів (термінів) амортизації основних засобів і мінімальних термінів фінансового лізингу, дані про які наведені в табл.3. При розрахунку співвідношень ліквідаційна вартість об'єкта лізингу бралася рівною нулю, у зв'язку з чим метод зменшення залишкової вартості не розглядався.

Використання різних методів для нарахування амортизації об'єкта лізингу має велике практичне значення, тому що дозволяє лізингодавцю та лізингоодержувачу встановити за узгодженням сторін оптимальний термін лізингового контракту. Встановлення достатньо точного терміну лізингового контракту дозволяє знизити ризик можливих втрат у зв'язку з вкладенням інвестицій на невизначений чи тривалий період часу [7, c. 35-36].

Висновки

Застосування методів, напрямів та інструментів управління фінансовими ризиками ґрунтується на системному (комплексному) підході, який дає змогу розкрити характер системних протиріч, виявити складний взаємозв’язок підсистем валютного регулювання, структури портфеля лізингових угод, джерел їх фінансування і пов’язати зі стратегію функціонування лізингової компанії.

Залежно від груп фінансових ризиків розроблена комбінація різних методів управління ними. Зокрема: для валютних ризиків – інструменти хеджування та самострахування; для портфельних ризиків – передача ризику несплати (несвоєчасної сплати) лізингових платежів страховій компанії; для ризиків фінансування – диверсифікація джерел фінансування лізингових (інвестиційних) проектів.

Найбільш привабливими джерелами залучення коштів вважаються: авансові внески, емісія цінних паперів (акцій та облігацій), факторинг та банківське кредитування. Розробка стратегії фінансування лізингової компанії передбачає скорочення сукупної вартості залучених ресурсів з одночасною мінімізацією ризиків, які виникають при цьому.

Список використаної літератури

1. Вітлінський В. В. Моделі оцінки ризику неплатежу операцій фінансового лізингу //Фінанси України. — 2005. — № 6. — С.62-68.

2. Долінська Є.Б. Оцінка ризику неплатежу в операціях фінансового лізингу з використанням теорії графів //Фінанси України. — 2007. — № 10. — C. 121-128

3. Дорофєєва О. Методика проведення порівняльного аналізу ефективності страхування і самострахування в управлінні ризиками лізингової діяльності //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2003. — № 4. — C. 312-318

4. Дорофеєва О. В. Організаційні аспекти управління фінансовими ризиками лізингових компаній //Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 6. — C. 109 — 114.

5. Дорофеєва О. Диверсифікація ризиків фінансування лізингової діяльності //Актуальні проблеми економіки. — 2003. — № 5. — С.34-39.

6. Дорофеєва О. Методика страхування портфельних ризиків лізингових компаній //Актуальні проблеми економіки. — 2003. — № 12. — С.34-43

7. Марцин В. Економічний аналіз структури ризиків діяльності лізингових компаній та шляхи їх мінімізації //Економіст. — 2007. — № 4. — C. 34-38.