Особливості формування облікової політики з питань,що не регламентовані централізованому порядку

Вступ.

1. Облікова політика підприємства: суть та значення.

2. Проблеми формування облікової політики та шляхи їх вирішення.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Визначення терміну «облікова політика» дано у ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХIV (далі – Закон про бухоблік) і в п. 3 П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. № 87 (далі – П(С)БО 1): «облікова політика – сукупність принципів, методів та процедур, що використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності».

В обліковій політиці підприємства мають бути відображені всі принципові питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві, тому до її формування необхідно підходити дуже ретельно, адже від цього врешті-решт залежить, наскільки об'єктивно і точно буде розкрито інформацію про фінансовий стан підприємства у фінансовій звітності.

Під обліковою політикою розуміють сукупність принципів, методів і процедур, що їх використовує підприємство, організація, установа для складання та подання фінансової звітності. У цьому формулюванні, наведеному згідно зі статтею 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», немає згадки про організацію бухгалтерського обліку, а отже, і про організаційні заходи. Проте проходження облікової інформації від етапу первинного обліку до підсумкового і остаточне формування якісної достовірної звітної інформації неможливі без визначення кола організаційних заходів щодо системи бухгалтерського обліку.

1. Облікова політика підприємства: суть та значення

За нині діючим законодавством підприємствам надано право самостійно визначати облікову політику. У вітчизняній практиці термін „облікова політика” з’явився на початку 90-х років ХХ століття, а з прийняттям Закону України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999р. [1] набув офіційного статусу.

Проблеми облікової політики досліджувались як у працях зарубіжних (Б.Нідлз, Р.Ентоні, Дж.Ріс, Ван Бред та ін.), так і вітчизняних (М.Т.Білуха, Ф.Ф.Бутинець, А.В.Загородній, М.В.Кужельний, В.Г.Лінник та ін.) вчених. Однак нині відсутнє єдине, точне та повне визначення поняття „облікова політика”.

Так, Білуха М.Т. тлумачить облікову політику як спосіб ведення облікового процесу [3, с.499].

Бутинець Ф.Ф. відмічає, що облікова політика – це не просто сукупність способів ведення обліку, обраних відповідно до умов господарювання, а й вибір методики обліку, яка дає змогу використовувати різні варіанти відображення фактів господарського життя. В широкому розумінні її можна визначити як управління обліком, а у вузькому – як сукупність способів ведення обліку (вибір підприємством конкретних методик ведення обліку) [5, с.51].

На нашу думку, найбільш ґрунтовним є визначення облікової політики, наведене Безруких П.С.: „Облікова політика являє собою вибір підприємством конкретних методик, форм, техніки ведення і організації бухгалтерського обліку, виходячи з встановлених правил і особливостей діяльності (організаційних, технологічних, чисельності і кваліфікації облікових кадрів, рівня технічного оснащення бухгалтерії)” [4, с.438].

Методологічне і організаційне керівництво системою бухгалтерського обліку на підприємстві здійснюється державою, яка визначає нормативні документи, що містять конкретні рекомендації, перелік правил окремих методик і процедур бухгалтерського обліку.

Але розробка способів і процедур відображення тих чи інших операцій в обліку залежить як від держави, так і господарюючого суб’єкта. Отже, особливості формування облікової політики треба розглядати на двох рівнях: макрорівні, як вплив зовнішнього середовища на функціонування підприємства щодо методології бухгалтерського обліку, та мікрорівні – тобто бізнес-середовище самого підприємства. Стосовно останнього, слід зазначити, що вона включає обліковий інструментарій, який охоплює всі способи і процедури обліку, завдяки якому можливе поєднання вимог держави і власних потреб підприємства щодо ведення обліку.

Аналогічну думку висловлює Бутинець Ф.Ф. Він зазначає, що офіційна система не встановлює спосіб ведення бухгалтерського обліку з конкретного питання, і при формуванні облікової політики підприємство самостійно розробляє відповідний спосіб на підставі діючих положень. Тому облікова політика може формуватися на двох рівнях: макрорівень – політика державних органів щодо розвитку обліку в Україні, мікрорівень – політика конкретного підприємства з метою забезпечення надійності фінансової звітності [5, с.50].

Механізм формування облікової політики на підприємстві можна представити так (рис.1). При цьому потрібно:

по-перше, дотримуватись норм національного законодавства, вимог П(С)БО та інших нормативних документів щодо регулювання бухгалтерського обліку;

по-друге, сприяти формуванню якісної інформаційної бази бухгалтерського обліку (через системний характер) та оптимальному розкриттю інформації у фінансовій звітності;

по-третє, враховувати особливості діяльності підприємства (організаційних, технологічних, чисельності та кваліфікації облікових кадрів, рівня технічного оснащення бухгалтерії), власні інтереси, а також різних груп користувачів щодо облікової інформації.

Дотримуючись принципів бухгалтерського обліку та формування фінансової звітності, а саме принципу послідовності, підприємствам необхідно забезпечувати постійне (з року в рік) застосування вибраної ними облікової політики. Зміна облікової політики можлива тільки у випадках, передбачених п. 9 П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах», а саме:

– якщо змінюються статутні вимоги;

– якщо змінюються вимоги органу, що затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку;

– якщо зміни облікової політики забезпечать достовірніше відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства.

Не вважається зміною облікової політики встановлення облікової політики для:

– подій чи операцій, що за змістом відрізняються від попередніх подій чи операцій;

– подій чи операцій, що не відбувалися раніше.

Наприклад, у статуті підприємства не було передбачене створення резерву коштів для додаткового пенсійного забезпечення. Засновники приймають рішення про його створення, у зв'язку з чим до статуту вносяться поправки. На підприємстві формується політика стосовно порядку створення й обліку такого резерву. Оскільки ці операції не здійснювалися раніше, вони не можуть вважатися зміною облікової політики, незважаючи на те, що змінилися статутні положення.

Прикладом зміни облікової політики може бути вибір нового методу оцінки вибуття запасів – за середньозваженою собівартістю замість раніше застосовуваного методу нормативних витрат. Таке рішення має бути обґрунтоване, тобто новий метод повинен забезпечувати достовірніше відображення операцій з вибуття запасів у фінансовій звітності підприємства.

Облікова політика застосовується до подій та операцій з моменту їх виникнення. Отже, якщо в обліковій політиці відбулися зміни, то вплив цих змін поширюється і на події, операції минулих звітних періодів, що має бути відображено у звітності таким чином:

– шляхом коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року;

– шляхом повторного надання порівняльної інформації щодо попередніх звітних періодів.

Якщо ж суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року не можна визначити достовірно, то облікова політика поширюється тільки на події та операції, що відбуваються після дати зміни облікової політики.

Облікова політика підприємства та її зміни мають бути розкриті в примітках до фінансових звітів (пп. 18, 19 П(С)БО 1, ст. 4 Закону про бухоблік). Ця вимога ще раз підкреслює важливість формування облікової політики, оскільки примітки є одним з елементів фінансової звітності підприємства. Крім того, розкриття інформації про облікову політику та її зміни у фінансовій звітності є передумовою порівняльності фінансових звітів одного підприємства за різні періоди, а також фінансових звітів різних підприємств, тобто користувачі отримують можливість оцінити, наскільки заставлювані дані окремих статей фінансової звітності того чи іншого періоду, того чи іншого підприємства.

У примітках до фінансової звітності підприємство повинне висвітлювати вибрану облікову політику шляхом опису:

– принципів оцінки статей звітності;

– методів обліку за окремими статтями звітності.

У разі зміни облікової політики підприємству потрібно розкривати:

– причину та сутність зміни;

– суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року або обґрунтування неможливості її достовірного визначення;

– факт повторного надання порівняльної інформації у фінансових звітах або недоцільність її переобчислення.

Як уже зазначалося раніше, в національних положеннях (стандартах) міститься вимога про розкриття облікової політики у фінансовій звітності, однак до її складання при відображенні в обліку поточних операцій бухгалтер уже повинен орієнтуватися на встановлені принципи оцінки, методи обліку подій, що відбуваються Тому на підприємстві необхідно видати розпорядчий документ, що визначає напрямки облікової політики. Керуючись вимогами П(С)БО, наведемо приблизну форму такого документа.

2. Проблеми формування облікової політики та шляхи їх вирішення

Згідно з теоретичними положеннями праць вітчизняних і зарубіжних учених під поняттям «політика» розуміють форми і методи відстежування і підтримки пріоритетів для досягнення основних цілей підприємства. Це поняття припускає наявність альтернативних напрямів, вибір яких пов'язаний з процесом прийняття управлінських рішень.

Зовнішнє регулювання бухгалтерського обліку установ і організацій, що виражається у регламентації порядку документування господарських операцій, облікової методики за відповідними напрямками, порядку складання та подання звітності тощо, має на меті забезпечити методологічну єдність щодо бухгалтерського обліку бюджетних установ в цілому, а отже, і порівнянність облікової та звітної інформації на мікро- і макрорівнях.

Внутрішнє регулювання облікового процесу здійснюється в межах нормативної бази системи зовнішнього регулювання і, як зазначено у статті 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», цілковито перебуває у веденні бюджетної установи чи організації. Означений рівень керівництва бухгалтерським обліком бюджетної установи чи організації реалізує свої права і завдання у формі вироблення облікової політики.

Поняття «облікова політика» у міжнародну практику обліку офіційно введено в 1975 р. із впровадженням Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 1 «Розкриття облікової політики», а в Україні узаконено в процесі реформування бухгалтерського обліку. Потреба в цьому виникла у зв’язку з відмовою України від жорсткої державної регламентації фінансової звітності і введенням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, адекватних міжнародним.

Облікова політика має велике значення для всіх видів підприємницької діяльності – виробничої, комерційної, грошово-кредитної, банківської, страхової, для усіх галузей господарювання – промисловості, сільського господарства, будівництва тощо і скрізь вона має своєї особливості. Проте її вихідні положення є єдиними (спільними) для всіх – отримання оптимізованої у довгостроковому плані норми прибутку. Від уміло сформованої облікової політики багато в чому залежить ефективність управління господарською діяльністю підприємства та стратегія його розвитку на тривалу перспективу.

Слід погодитися з думкою бухгалтерів-практиків, які зауважують, що створення облікової політики на підприємстві – дуже трудомісткий і відповідальний процес. Адже підприємству не один рік доведеться працювати і враховувати свої активи і зобов’язання згідно з розробленою ними обліковою політикою. Це вимагає від підприємства більш зваженого підходу до розробки облікової політики, яка відповідає специфіці його роботи [2, с. 15].

Однак на сьогодні дедалі частіше спостерігається формальний, вузько спрямований підхід до формування облікової політики, який зводиться до складання фінансової звітності відповідно до загальних вимог П(С)БО та зовнішніх користувачів. На таку ситуацію впливають як відсутність достатнього практичного досвіду управління в ринкових умовах, так і недостатнє законодавче врегулювання цього питання, а також недостатнє вивчення з боку науковців цієї проблеми.

Ми підтримуємо думку вчених, які вважають, що «облікова політика – це нове слово в господарському житті». Наукове та практичне дослідження цієї проблеми лише започатковується і цьому разі слід скористатися зауваженням академіка М. Чумаченка [7, с. 3] щодо того, що управлінський облік потребує підтримки. Такої підтримки потребує також облікова політика, оскільки вона ґрунтується на системі управлінського обліку і має управлінську спрямованість.

В організації бухгалтерського обліку необхідно по-перше звертати увагу:

— на проведення інвентаризації;

— розробку посадових інструкцій обліковців:

— розробку графіків документообігу:

— списання видатків без підтверджуючих документів:

— недодержання порядку оформлення документів:

— стан бухгалтерського обліку:

— неналежна увага керівників підприємства до організації бухгалтерського обліку.

Таким чином, сьогодні є необхідним переосмислення ролі облікової політики в процесі управління підприємством. Саме управлінська спрямованість облікової політики має сенс, оскільки повною мірою може впливати на процеси господарювання.

За своїм змістом облікова політика значно ширше поняття, ніж власне облік, її можна назвати системою управління обліком, вона ґрунтується на засадах управлінського обліку, має управлінську і спрямованість і є одним із напрямів розвитку обліку як науки.

Відсутність спрямованих товарних і фінансових ринків, їх інфраструктури, достатнього досвіду і роботи підприємств у новому економічному середовищі та науково обґрунтованих рекомендацій формування облікової політики, адаптація до умов роботи з використанням національних стандартів бухгалтерського обліку, формальний підхід, тобто формування облікової політики тільки задля обліку, потребують суттєвого підвищення кваліфікаційного рівня бухгалтерів. Фахівці з обліку повинні не тільки керуватися основними принципами обліку, а й брати участь у розробці стратегічних управлінських рішень. Такі, на нашу думку, основні причини, що стримують реалізацію у господарській практиці принципів та можливостей облікової політики.

Перспективним напрямом з цієї проблеми вважаємо дослідження принципів формування облікової політики.

Висновки

На вибір облікової політики підприємства впливають такі чинники:

1) галузеві особливості або вид діяльності; 2) організаційно-правова форма (ВАТ, приватне підприємство тощо); 3) обсяги виробництва (кількість працюючих); 4) рівень кваліфікації облікового апарату та забезпеченість його комп’ютерною технікою; 5) взаємовідносини з податковою системою (які податки сплачує підприємство); 6) стратегія фінансово-господарської діяльності підприємством.

Законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. передбачено застосування такого принципу як постійність. Він означає тривале застосування обраної облікової політики. Її зміна можлива лише у випадках, передбаченими п.9 П(С)БО 6 „Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах”:

· зміна статутних вимог;

· зміна вимог органу, який затверджує П(С)БО;

· зміни, які забезпечать достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства.

Зауважимо, що законодавством не визначено кількість наказів (один чи два), на основі яких формується облікова політика і організовується бухгалтерський облік на підприємстві. Тому, на великих підприємствах можуть видаватися два окремих накази, один з яких встановлює принципи формування облікової політики, а інший – порядок організації бухгалтерського обліку.

Таким чином, облікова політика – це вибрана підприємством, з урахуванням встановлених норм та особливостей, методологія бухгалтерського обліку, яка спрямована на досягнення його цілей і завдань та використовується з метою забезпечення надійності фінансової звітності та якісної системи управління.

Список використаної літератури

1. Закон України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999р. №996-ХІV.

2. П(С)БО 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87.

3. Білуха М.Т. Курс аудиту. – К.: Вища школа – Знання, 1998. – 574 с.

4. Бухгалтерский учет// Под ред. П.С. Безруких. – М.: Высшая школа, 1999. – 563 с.

5. Організація бухгалтерського обліку// За ред. Ф.Ф. Бутинця. – Житомир: ПП „Рута”, 2002. – 592 с.

6. Пантелійчук Л. Формування облікової політики – важливий етап роботи підприємства // Бухгалтерський облік і аудит. – 2002. — № 9. – С. 3-11.

7. Чумаченко М. Г. Управлінський облік потребує підтримки // Бухгалтерський облік і аудит. – 2003. — № 5. – С. 3-7.