Вступ.

1. Участь України на міжнародному ринку транспортних послуг.

2. Основні завдання України на міжнародному ринку транспортних послуг та шляхи їх вирішення.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

В умовах поглиблення світових інтеграційних процесів перед Україною постає завдання збільшення експортного потенціалу та гармонізації структури експорту. Особливу роль у цьому повинен відігравати транспорт. Експорт транспортних послуг повинен стати такою ж важливою складовою частиною валового національного продукту, як і експорт товарів. У соціально-економічному розвитку нашої країни важливу роль має відігравати використання можливостей її транзитного потенціалу, що дозволить ефективно використовувати резерви провізних можливостей національної транспортної системи, стимулювати її відтворення та вдосконалення.

Дослідженням питань реалізації транзитного потенціалу країни та ролі України на світовому ринку транспортних послуг займаються такі науковці, як Д. Прейгер, С. Пирожков, І. Малярчук, М. Дергаусов, Т. Блудова, Ю. Цвєтков, М. Цвєтков, Ю. Макаренко, О. Піонтковська та ін. Зокрема С. Пирожков, Д. Прейгер, І. Малярчук розглядають питання реалізації транзитного потенціалу України у контексті розширення ЄС. М. Дергаусов досліджує особливості транспортної політики України при її адаптації на міжнародних ринках. Ю. Цвєтков, М. Цвєтков, Ю. Макаренко аналізує сучасний стан транспортної інфраструктури України, а також напрями реформування залізничного транспорту України. Проте в умовах зростання вантажопотоків у напрямі Схід-Захід та поглиблення інтеграційних процесів виникає необхідність подальшого детального дослідження проблем та перспектив реалізації транзитного потенціалу України, аналізу сучасного стану транспортної інфраструктури, конкурентоспроможності вітчизняних перевізників на міжнародних ринках перевезень, перспектив функціонування міжнародних транспортних коридорів в Україні.

1. Участь України на міжнародному ринку транспортних послуг

Міжнародні транспортні послуги, будучи специфічним товаром, продаються і купуються на міжнародних транспортних ринках, що розрізняються залежно від видів транспорту, географічних районів перевезення і видів перевезених вантажів. Транзитний потенціал країни – це потенційні можливості наявних і створюваних у країні додатково об’єктів і засобів виробничої, а також відповідних інституціональної та інформаційної інфраструктур забезпечувати безперебійне та безпечне транспортування під митним контролем територією цієї країни транспортними засобами транзиту всіх видів транспорту (включаючи трубопровідний та лінії електропередач), вироблених за її межами транзитних вантажів (у тому числі енергетичних ресурсів та електроенергії) для споживання в інших країнах. За своєю суттю транзит є експортом транспортних послуг, які надаються національними компаніями вантажовласникові та перевізникові під час проходження вантажу і транспортного засобу територією України. Крім того, транзит є каталізатором розвитку широкого спектра супутніх послуг із заправлення транспортних засобів паливом, організації торгівлі й харчування, ремонту транспортних засобів та їх сервісного обслуговування.

Становлення України як незалежної держави, реформування внутрішнього блоку і розвиток зовнішніх зв'язків держави чимало залежать від його транспортно-географічного положення й ефективної, налагодженої транспортної системи.

Україна має розгалужену транспортну систему. Саме транспорт є однією з важливих галузей народного господарства, ефективне функціонування якого, це необхідна умова розширення торгово-економічних відносин, забезпечення потреб населення й суспільного виробництва в перевезеннях і, як слідство, гарантія стабільного розвитку економіки. У цьому зв'язку рівень розвитку транспортної системи держави є одним з найважливіших ознак його технологічного прогресу й цивілізованості.

Україна має широкі транспортні контакти із країнами Східної й Західної Європи, широкий вихід до Чорного моря. Вона займає переважаюче положення в західних комунікаціях Росії й центрально-азіатських країн. По багатьох ключових напрямках перевезень її комунікації не мають альтернативи [3, c. 7-8].

Транзитне положення України — одна з багатьох рис привабливості національного ринку України для закордонних інвесторів і виробників. Міждержавний транзит через українську територію — це значний національний ресурс, який на сьогодні використовується не повною мірою

Чинники, які визначають втрати транзитних вантажопотоків, можна розділити на дві групи: зовнішні та внутрішні. Більшість із внутрішніх проблем функціонування транспортного комплексу мають системний характер і потребують вирішення на загальнодержавному рівні та корінного реформування транспортної сфери в цілому.

Зовнішні чинники:

— зміна кон'юнктури міжнародного ринку транспортних перевезень (зростання обсягів комбінованих перевезень, зростання вимог до швидкості та якості транспортних послуг та перевезень, зміни в структурі транзитних вантажів на користь контейнерів, тарно-штучних вантажів, зменшення транзиту металу, наливних вантажів і т.д.);

— зростання міжнародної конкуренції на державному рівні за додаткові транзитні потоки як наслідок переорієнтація транзиту з портів України на порти сусідніх країн;

— різні темпи трансформації та інтеграції національних транспортних систем у міжнародну транспортну систему, зокрема прискорений розвиток транспортної інфраструктури конкуруючих з нами країн.

Внутрішні чинники, які мають техніко-економічний, політичний та правовий характер:

— відставання в темпах розбудови української частини системи міжнародних транспортних коридорів (аналіз пропускної здатності автомобільних і залізничних магістралей, які входять у систему МТК на території України свідчить, що практично на кожному напрямку залишаються ділянки, які мають пропускну спроможність у декілька раз нижчу, ніж у цілому для всієї магістралі;

— низька якість внутрішньої транспортної мережі, обмеженість швидкості транзитних перевезень, технічно застарілий рухомий склад;

— низький рівень розвитку інфраструктури державного кордону, низька пропускна спроможність прикордонних пунктів пропуску та відносно висока вартість послуг, що надаються при перетині кордону, складна та тривала процедура проходження кордону, простої на кордоні;

— політична та економічна нестабільність, часті зміни в законодавчому та правовому полі щодо здійснення транспортних перевезень та процедури перетину кордонів, неузгодженість національних законодавчих актів з відповідними нормами в європейських країнах;

— недостатньо гнучка тарифна політика, яка не завжди враховує зміни в тарифній політиці конкуруючих з нами країн та не сприяє забезпеченню конкурентоздатності перевезень по території України в порівнянні з іншими країнами, наявність місцевих зборів, необхідність внесення фінансової застави й т.д. [8, c. 137-138]

Транспортна система — найважливіша складова інтеграції світової економіки. Тому світове співтовариство, використовуючи ресурсний потенціал держав і їхнє просторове розташування, прагне до формування єдиної транспортної системи. І, звичайно, з огляду на географічне положення України і її можливості, необхідно вдосконалювати інфраструктуру, реалізовувати вже існуючі транспортні стратегії й впроваджувати нові, а також підвищувати нашу конкурентоспроможність. Крім того, необхідно ефективно використати існуючі транспортні мережі, підвищувати технологічний рівень, що сприяє інвестиційної привабливості, регулювати правову базу убік полегшення митних процедур.

Тому вирішення проблеми потребує насамперед комплексного підходу, який може бути реалізований лише в рамках принципово нової стратегії держави щодо розвитку транспортного комплексу, єдиної національної транспортної політики, спрямованої на координацію дій усіх учасників перевезень, на узгоджений розвиток інфраструктури транзиту, удосконалення тарифної політики та на формування транзитної привабливості території України та підвищення конкурентоздатності перевезень.

Україні потрібна ефективна стратегія управління транспортним комплексом як цілісною виробничо-економічною системою, яка має базуватися на комплексному підході та на принципі ієрархії пріоритетності цілей, ієрархії загальних національних і локальних (галузевих) пріоритетів.

Всі ці фактори є складовими єдиної мети — відродити Україну як транспортну державу, що займе у світі своє вигідне положення.

Відповідно до тенденцій світового економічного розвитку в найближчому майбутньому очікується суттєве зростання товарообміну в напрямку Європа — країни Азіатсько-тихоокеанського регіону. Так, за оцінками експертів ЄС до 2012 року очікується збільшення товарообміну за цим напрямком на 30-35%. Очікується також зростання товарообміну за напрямком європейської осі «Північ-Південь» — за експертними оцінками до 2012 року на 25-30%. За прогнозами суттєве збільшення перевезень транзитних вантажів передбачається в тому числі й для морського транспорту.

У зв'язку з цим Україна має потенційні можливості для залучення додаткових транзитних потоків через свою територію за цими напрямками за умови реалізації наведених заходів щодо подальшого розвитку та модернізації власної транзитної транспортної інфраструктури та створення сприятливих умов для переміщення транзиту територією країни [9, c. 20].

Розвиток транспортних коридорів в Україні дозволить ефективно використати вдале географічне розташування нашої країни на карті Європи, що, у свою чергу, буде сприяти створенню нових робочих місць; значно збільшиться кількість замовлень українським підприємствам, а головне, це дозволить підняти рівень інвестиційної привабливості інфраструктури, що розвивається, забезпечить статус України як транзитної держави, сприятиме інтеграції національної транспортної системи в міжнародну транспортну систему та реалізації національних стратегічних інтересів.

Для збереження надійних позицій на міжнародних транспортних ринках транспортно-дорожний комплекс західноукраїнських областей повинен відповідати європейським та міжнародним стандартам та забезпечувати належний рівень обслуговування міжнародних перевезень у напрямах міжнародних транспортних коридорів. Збільшення обсягів транзиту потребує розвитку транспортних вузлів та митних переходів, застосування нових високоефективних технологій, які б забезпечили якісне оформлення та здійснення митного контролю із мінімальними затратами.

Головним завданням галузі автомобільного транспорту на період 2005–2015 рр. є створення належних умов для входження українських міжнародних перевізників в європейську транспортну систему. На даний час в Україні налагоджено взаємовідносини в міжнародному автомобільному сполученні з 48 країнами.

З кожним роком країни Європи, які є основними партнерами України у зовнішньоекономічній сфері, посилюють вимоги до технічного стану автотранспорту, що пов’язано із проблемами навколишнього середовища. Кількість зареєстрованих екологічних автотранспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, постійно зростає.

Для перевізників, а особливо міжнародних, одним із першочергових завдань є забезпечення рухомим складом відповідно до міжнародних вимог, що постійно посилюються та пов’язані в основному із проблемами навколишнього середовища, безпекою транспортного процесу. Кількість вантажних транспортних засобів, що виконують міжнародні автомобільні перевезення, складає більш як 18 тис. одиниць, з яких 11 тис. відповідають екологічним вимогам Євро-2 та Євро-3.

Повноправне членство України в міжнародній організації Європейської Конференції Міністрів Транспорту (ЄКМТ), створеної для полегшення і інтеграції функціонування ринків міжнародних автомобільних перевезень, дозволило бути більш конкурентоспроможним українським перевізникам та дало можливість іноземним перевізникам безперешкодно здійснювати перевезення до України та транзитом через її територію, а українським перевізникам – до країн-учасниць ЄКМТ за наявності багаторазових дозволів ЄКМТ. Дозволи ЄКМТ дійсні для перевезень вантажів автомобільним транспортом між країнами-членами ЄКМТ (43 країни) [2, c. 20-21].

2. Основні завдання України на міжнародному ринку транспортних послуг та шляхи їх вирішення

На міжнародному рівні Україна приєдналася або проводить процедури приєднання до основних конвенцій і багатосторонніх угод у галузі транспорту, які визначають пріоритетні напрямки та умови перевезень транзитних вантажів. Серед цих заходів найважливішими є приєднання до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ), проведення роботи щодо підписання Конвенції про процедуру міжнародного митного транзиту під час перевезення вантажів залізничним транспортом, розробка проекту Закону „Про приєднання України до Конвенції про спільну транзитну процедуру” та ін.

Важливим елементом транспортної інтеграції є також формування загального спеціалізовано-транспортного інформаційного простору. Скоординований інформаційний простір дозволяє активізувати інтеграцію, забезпечити ефективність і безпеку експлуатації транспортних систем, підвищити якість обслуговування споживачів транспортних послуг. Україна гостро потребує створення власного інформаційного поля, яке б оптимально вписалося в міжнародні транспортні системи Заходу і Сходу, підвищило продуктивність транспортних коридорів, що пролягають через українську територію. Основними заходами під час розв’язання проблем інформаційного забезпечення транспортно-дорожнього комплексу є:

– створення безперервного контролю за проходженням вантажів за елементами транспортного технологічного ланцюга для виключення невиправданих збиткових затримок і забезпечення збереження товарів;

– створення інформаційної системи для споживачів транспортних послуг у межах усіх країн, що співробітничають з Україною;

– створення баз даних для єдиного інформаційного забезпечення міждержавних перевезень вантажів і пасажирів;

– вирішення завдань інформаційного забезпечення, формування міжнародних транспортних коридорів з урахуванням міждержавних вимог;

– технічна модернізація бази інформатики, використання сучасних передових інформаційних технологій міждержавних перевезень;

– створення системи транспортної статистики.

Таким чином, головним завданням подальшого функціонування транспортної системи України є забезпечення зростання експорту транспортних послуг на основі ефективного використання конкурентних переваг України, таких як вигідне економіко-географічне положення країни, наявність досить розвиненої транспортної інфраструктури, мережі транспортних шляхів, можливість реалізації міжнародних транспортних проектів. Вирішення цих завдань дасть змогу створити транспортну систему, яка відповідатиме світовому ринку транспортних послуг та гарантуватиме: збалансований розвиток об’єктів транспортної інфраструктури країни, що забезпечують інтеграцію євроазіатських транспортних систем; переорієнтацію транзитних вантажо- і пасажиропотоків на міжнародні транспортні коридори, що проходять територією України; підвищення конкурентоспроможності українських перевізників на світовому ринку транспортних послуг; кількісне та якісне забезпечення транспортного обслуговування зовнішньої торгівлі; зростання інвестицій у транспортну галузь, зокрема на розбудову транспортної інфраструктури; підвищення інноваційної складової частини транспортної системи країни; освоєння нових секторів внутрішнього та міжнародного ринків транспортних послуг, транспортне обслуговування прикордонного співробітництва; розвиток логістичних та інформаційних технологій; гармонізація національного транспортного законодавства, стандартів та транспортної документації з нормами і правилами, що діють на міжнародному ринку транспортних послуг [4, c. 7-8].

Стимулювання українських транспортних організацій до роботи на міжнародних ринках транспортних послуг необхідно здійснювати по таких основних напрямах:

· лібералізація економічних умов ведення бізнесу, перш за все по рівню оподаткування українських перевізників на тих сегментах ринку, де вони зазнають конкурентного тиску через наявність протекціоністських заходів інших держав або з боку флотів країн відкритої реєстрації;

· створення для вітчизняних міжнародних перевізників не менш сприятливих режимів при виконанні митних і прикордонних процедур, ніж для перевізників інших країн;

· створення умов для придбання українськими перевізниками сучасної транспортної техніки, що забезпечує не тільки конкурентоспроможність на міжнародних ринках, але й принципову доступність цих ринків для вітчизняних операторів;

· розробка механізмів оперативного реагування у випадках, коли українські перевізники зазнають дискримінації за кордоном;

· підвищення ефективності механізмів національного регулювання сегментів ринку міжнародних перевезень у разі запровадження двосторонньої дозвільної системи;

· проведення злагодженої активної транспортної політики у міжнародних організаціях, що регламентують входження у міжнародні ринки транспортних послуг;

· розробка і реалізація заходів стимулювання вітчизняних вантажовідправників до використання договорів поставки на базисних умовах, що передбачають перевезення експортних вантажів вітчизняними транспортними організаціями.

Розвиток експорту транспортних послуг розглядається як така ж важлива складова національного продукту України, як і експорт товарів.

Експорт транспортних послуг повинен розвиватися на таких основних напрямах:

· значне збільшення частки українських транспортних організацій у поставці вітчизняних експортних вантажів на світові ринки;

· підвищення частки українських транспортних організацій у доставці імпортних вантажів і перевезенні вантажів третіх країн, перш за все контейнерів, національними операторами [5, c. 172-174].

Висновки

Сучасний етап розвитку світового господарства характеризується домінуванням сфери послуг як у структурі національного виробництва більшості країн світу, так і у системі міжнародних економічних відносин. Це свідчить, з одного боку, про формування економік нового типу, а з іншого – про перехід до наступного ступеня розвитку світового співтовариства – постіндустріального типу суспільства, що характеризується провідними позиціями послуг та інформаційних технологій у системі створення валового національного продукту, зовнішньої торгівлі окремих країн та відповідно міжнародної торгівлі в цілому.

Міжнародний ринок транспортних послуг складається з послуг всіх видів транспорту з переміщення предмету транспортної операції, що надаються резидентами однієї країни резидентам іншої країни. Зупинимось на аналізі конкурентних переваг національної сфери транспортних послуг.

Україна має надзвичайно вигідне транзитне розташування: через Україну проходять три міжнародних транспортних коридори, чотири національних. Основною проблемою для використання транзитного потенціалу України є якість доріг.

Через територію України має проходити як мінімум сім транс’європейських коридорів. Зокрема: напрямок із Фінляндії до Греції – критський коридор №9; напрямок із Італії крізь Центральну Європу, Україну і далі – критський коридор №5; напрямок із Північної Європи до Києва і далі – Критський коридор №3.

Основною проблемою для використання транзитного потенціалу України є якість доріг. Крім того, через відсутність необхідної інфраструктури, проблеми митного оформлення, прикордонних переходів Україна щорічно втрачає, за оцінками фахівців, 3-5 млрд. грн. Якщо ж врахувати все, що пов’язано з транзитним проїздом, – розвиток логістичних складів, міжнародних перевезень, міжнародної інфраструктури, — ця цифра буде набагато більшою, а зазначені напрямки становлять потенціал для розвитку економіки України.

Україна має великий економічний потенціал завдяки своєму географічному розташуванню між Європейським Союзом і Росією, кількості населення та розвитку ринку, науковим досягненням та людському капіталу. Однак, хоча з 2000р. спостерігаються позитивні тенденції економічного зростання, Україна все ще займає незадовільні місця у всіх міжнародних рейтингах щодо якості бізнес-середовища, розвитку інфраструктури. Така загальна картина стримує іноземних інвесторів від розгортання діяльності в державі, тому рівень прямих іноземних інвестицій в Україні у розрахунку на душу населення залишається одним з найнижчих у Східній Європі, про що мова піде нижче.

Зважаючи на необхідність включення України до світової транспортної системи і значення цього напрямку економічної діяльності для розвитку міжнародної співпраці, Україні як транзитній державі слід приділяти увагу розвитку відповідних видів транспортних послуг. Завдяки технологічним можливостям та потенціалу транспортної галузі, Україна має хороші перспективи у розвитку додаткових транспортних послуг, пов’язаних з ремонтом і обслуговуванням. Розвиток транспортного сектору створює підґрунтя для економічного зростання, сприяє широкому запровадженню новітніх технологій в інших галузях економіки.

Список використаної літератури

1. Ейтутіс Г. Реформування залізничного транспорту України — один із можливих шляхів підвищення ефективності його функціонування в сучасних економічних умовах //Економіст. — 2008. — № 5. — C. 39-41

2. Корниенко В.В., Стратегическое значение Украины в системе международных транспортных потоков стран-участниц СНГ // Альманах международного экспедитора №1, 2008.- Одесса- с.19-24

3. Кулаєв Ю.Ф. Соціально-економічна ефективність експорту транспортних послуг України //Автошляховик України. — 2008. — № 3. — C. 7-10

4. Легенький Г.М. Інтегральна політика України у сфері транспорту/ Г. М. Легенький //Автошляховик України. — 2009. — № 5. — C. 6-9

5. Міщенко А. Транспортний коридор як організаційно-правова форма спеціального правового режиму //Вісник Академії правових наук України. — 2009. — № 4. — C. 167-175.

6. Статистичний щорічник України за 2008 рік [Текст] /За ред. О.Г.Осауленка. – К.: Консультант, 2009. – 571 с.

7. Широкова, О. Обґрунтування створення ефективної організаційної структури залізничного транспорту України //Економіст. — 2008. — № 5. — C. 42-44

8. Чередниченко О.Ю. Вплив зовнішніх тавнутрішніх загроз на розвиток транспортного комплексу України. — Вісник економіки транспорту і промисловості. – Х.: УкрДАЗТ, 2008. – Вип. 21. – С. 137 – 141.

9. Яковчук Н. Транспорт України //Краєзнавство. Географія. Туризм. — 2009. — № 2. — C. 20