Особливості розвитку малого та середнього бізнесу в Українї

Категорія (предмет): Економіка підприємства

Arial

-A A A+

Вступ.

Розділ І. Стан малого та середнього бізнесу в Україні

1.1. Особливості ролі й місця малого і середнього бізнесу в економіці України

1.2. Молодіжне підприємництво в Україні — як складова розвитку малого та середнього бізнесу.

1.3. Світова практика підтримки малого та середнього підприємництва

Висновки до І розділу.

Розділ ІІ. Аналіз розвитку малого та середнього бізнесу в Україні

Висновки до розділу ІІ

Розділ ІІІ. Шляхи вдосконалення розвитку малого та середнього бізнесу в Україні

Висновки до ІІІ розділу.

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури.

Додатки.

Вступ

Підтримка становлення та розвитку малого і середнього бізнесу (МСБ) в Україні є одним з визначальних пріоритетів державної політики з перших років економічних реформ. Вагома роль малих і середніх підприємств у забезпеченні конкурентного середовища, гнучкості національної економіки, зайнятості та доходів населення здобула широке визнання на всіх рівнях та знайшла свій вияв у здійсненні спеціальних заходів державної політики щодо підтримки розвитку малого бізнесу в Україні.

Проте дієвість заходів політики підтримки малого і середнього бізнесу виявилася недостатньою. Малі й середні підприємства в Україні продовжують стикатися з суттєвими перешкодами власному розвитку як на рівні державної політики, так і на рівні ринкового середовища. Зростання економічної активності у 2001-2006 рр. не знайшло адекватного відображення у середовищі малого і середнього бізнесу. Можна стверджувати, що підприємства цієї сфери поки що не посіли належного місця у структурі національної економіки. Відтак побудова моделі економічного розвитку, яка передбачала б максимально можливе поширення позитивних тенденцій економічної динаміки на всі складові економічної системи, поки що залишається серед визначальних завдань державної економічної стратегії.

Актуальність теми роботи.Актуальність розвитку малого і середнього бізнесу зумовлюється, зокрема, тим, що сьогодні саме малими та середніми підприємствами створюється більша частина валового внутрішнього продукту в країнах із розвинутою ринковою економікою, на які нині орієнтується Україна.

Теоретичне та практичне значення. Із завершенням передвиборчих перегонів в Україні починається етап осмислення суті нинішньої моделі економічного розвитку, формування економічної політики відповідно до потреб сьогодення та стратегічних завдань соціально-економічного розвитку. Безперечно, досягнення цих завдань неможливе без створення гармонійної інституційної структури національної економіки, яка неодмінно передбачає суттєве збільшення ролі малого і середнього бізнесу в Україні. Проте успішність виконання зазначеного завдання передбачає насамперед вірне усвідомлення суті, суспільно-економічної місії та ролі малого і середнього бізнесу в Україні, що, в свою чергу, дозволить побудувати дійсно дієздатну, довгострокову політику стимулювання розвитку останнього.

Мета роботи: встановити роль та місце малого і середнього бізнесу в перехідній економіціУкраїни

Основні завдання дослідження:

  • визначити особливості його функціонування в умовах властивої сучасному етапу розвитку України макроекономічної політики;
  • оцінити ефективність державної політики підтримки малого і середнього бізнесу в Україні;
  • висунути конкретні рекомендації щодо підвищення її дієвості.

Предметом дослідженняє середнє та мале підприємництво в Україні, а об’єктом дослідження виступає його стан, підтримка державою розвитку малого та середнього бізнесу та шляхи вдосконалення.

Розділ І. Стан малого та середнього бізнесу в Україні 1.1. Особливості ролі й місця малого і середнього бізнесу в економіці України

Відносини підприємництва найбільшою мірою реалізуються саме в малому бізнесі, в якому знаходять безпосереднє поєднання незалежність власника та персоніфікованість господарського управління. Виходячи з наведених вище особливостей трансформаційних економік, слід відзначити, що МСБ в таких економіках виконує низку специфічних соціально-економічних функцій:

1. Сприяння процесам демонополізації, приватизації та роздержавлення економіки, стимулювання розвитку економічної конкуренції, формування численних суб’єктів ринкового господарства, орієнтованих на попит, конкуренцію тощо.

2. Залучення до економічного обороту матеріальних, природних, фінансових, людських та інформаційних ресурсів, які “випадають” з поля зору великих компаній.

3. Поліпшення становища на ринках шляхом забезпечення еластичності їхньої структури, врегулювання попиту, пропозиції і цін, принаймні часткової компенсації втрат пропозиції на період реструктуризації великих компаній, індивідуалізації пропозиції та диференціації попиту, насичення ринків, задоволення специфічних місцевих потреб.

4. Вивільнення великих підприємств від виробництва нерентабельної для них дрібносерійної та штучної продукції, яка задовольняє індивідуальний попит, підвищення тим самим ефективності їхньої діяльності. Великим компаніям укладення коопераційних угод з малими підприємствами дозволяє підвищити гнучкість виробництва, зменшити комерційний ризик.

5. Забезпечення додаткових робочих місць, подолання прихованого безробіття, надання роботи працівникам, вивільненим в ході реструктуризації великих підприємств.

6. Стимулювання підвищення ділової активності населення та розвитку середнього класу, який становить соціальну базу економічних реформ, забезпечує стабільність суспільства.

7. Протидія люмпенізації та поширенню утримувальницької психології, всебічне сприяння розвиткові людського капіталу.

8. Пом’якшення соціальної напруженості завдяки ослабленню майнової диференціації та підвищенню рівня доходів населення.

9. Збільшення гнучкості національної економіки та ринкової пропозиції у відповідності до сучасних умов відкритої економіки.

10. Сприяння процесу демократизації суспільства, раціоналізації системи економічної організації та управління. [4, c.77]

Попри досить незначну економічну “вагу” окремих підприємств, малий та середній бізнес в перехідних економіках набуває досить швидкого розвитку. Це обумовлено їхніми вагомими конкурентними перевагами в інституційній структурі економіки, якими є:

• мобільність, здатність до швидкого реагування на зміни кон’юнктури ринку, оперативність освоєння нової продукції та зміни обсягів виробництва в межах виробничих можливостей;

• дрібносерійне виробництво, можливість підвищення ефективності за рахунок вузької спеціалізації, технологічна гнучкість виробничих процесів;

• низька капіталоємність, швидка окупність вкладень, невисокі експлуатаційні та накладні витрати підприємства;

• здатність до якнайповнішої мобілізації доступних ресурсів, включаючи оперативне використання досягнень науково-технічного прогресу (в технічній, економічній, організаційній, інформаційній сферах);

• раціональна організація підприємства, обумовлена максимальним зближенням менеджменту, маркетингу та виробничого процесу;

• оптимальні можливості для реалізації мотивів та схильностей до підприємницької діяльності. [7, c.22]

Водночас, зворотним боком наведених конкурентних переваг є низка системних загроз, які обумовлюють нестійкість розвитку малого підприємництва. Серед них:

• обмеженість фінансових ресурсів, труднощі в придбанні виробничих площ та обладнання;

• відсутність фінансових резервів та загроза швидкого банкрутства;

• надто вузьке коло постачальників, що може в ряді випадків утворювати небажану залежність бізнесу;

• недостатній розвиток інфраструктури збуту продукції та післязбутового обслуговування;

• локальність ресурсів та збутових ринків, відтак – межі для зростання;

• низька конкурентоспроможність продукції, у виробництві якої важлива економія на масштабах, відтак — конкуренція з боку великих підприємств;

• висока вразливість щодо несприятливих економічних (інфляція, циклічні коливання, податковий тиск тощо) та позаекономічних (тиск з боку органів влади, криміналітету) чинників;

• нестабільність доходів підприємств та зайнятих на них осіб;

• висока вага особистісного чинника в управлінні та виробництві, що створює сприятливі умови для “тінізації” та криміналізації підприємств;

• недостатня методологічна забезпеченість (бухгалтерської діяльності, менеджменту, маркетингу тощо), несформованість у більшості підприємців відповідних навичок та брак підприємливості. [10, c. 4]

Крім зазначених об’єктивних чинників, значного впливу у перехідних економіках також набувають специфічні інституційні чинники, зокрема — громадська думка стосовно підприємництва та ставлення до підприємців з точки зору суспільно-масової свідомості, ставлення держави до цього сектора економіки. [7, c.22]

1.2. Молодіжне підприємництво в Україні — як складова розвитку малого та середнього бізнесу

Вже п'ятнадцять років після проголошення незалежності Україна намагається йти курсом побудови соціально-орієнтованої ринкової економіки. На жаль, через сукупність об'єктивних та суб'єктивних причин зусилля, щодо реалізації обраного курсу, не призвели до формування ефективної ринкової системи у повному розумінні цього слова. Натомість маємо значну втрату вітчизняними підприємствами ринків збуту, зношення активної частини їх основних фондів, зниженням загального економічного потенціалу країни, що супроводжується падінням рівня життя населення.

Проте, Україна в змозі адекватно вирішити проблеми формування реального ринкового простору. При цьому повинно мати місце чітке усвідомлення критичної важливості ряду складових економічної міці держави. [17, c. 36]

Розглядаючи сукупність факторів економічного зростання можна говорити про важливість окремих з них саме з огляду на вплив, який вони спричиняють на результуючий показник. Серед них слід виділити наступні:

  • по-перше, ефективно функціонуючий сектор великих підприємств як базис економіки країни та основа її конкурентоспроможності на зовнішніх ринках в умовах глобалізації;
  • по-друге, широкий прошарок громадян із достатком, рівень якого дозволяє віднести їх до так званого середнього класу. [17, c. 37]

Навряд чи хтось наважиться заперечити той позитивний вплив на економічну міць країни, який забезпечується великими підприємствами, особливо якщо згадати, що на сьогоднішній день економічна потужність окремих компаній (так званих, транснаціональних корпорацій) може перевищувати потужність певних країн. Економічну потужність країни можна визначити через її спроможність адекватно задовольняти потреби членів власної спільноти та суспільства у цілому шляхом надання необхідних товарів та послуг. [20, c. 14]

Безумовно, таке завдання може бути покладено як на великі, так і на середні та малі підприємства. Але слід зазначити, що великі промислові підприємства чи їх об'єднання наділені певними особливостями, серед яких можна виділити наступні:

— сильніша ринкова позиція та наявність місця для "ринкових маневрів";

— концентрація технологічних потужностей;

— акумулювання кадрового потенціалу суспільства, концентрація та впровадження "ноу-хау", ресурсно та енерго-зберігаючих технологій;

— збільшення інвестиційного потенціалу, розширення можливостей додаткового залучення як зовнішнього, так і внутрішнього фінансування;

— забезпечення диверсифікації виробництва, а, отже, створення передумов для забезпечення фінансової стійкості, завдяки ефекту усереднення кон'юнктури ринку;

— зниження трансакційних видатків та використання ефекту масштабу. [5, c.64]

Поряд з цим, великі підприємства дещо втрачають із зростанням власних розмірів. Так, зворотною стороною цього ефекту є втрата гнучкості таких виробничих комплексів, зростання управлінського апарату у зв'язку із необхідністю посилення координації. Таким чином, додаткові витрати можуть нівелювати усю користь від ефекту масштабу.Крім того, завдяки ускладненню організаційної та функціональної структури велике підприємство програє у ринковій гнучкості через уповільнення формування реакції на зовнішні ринкові подразнення.[8, c.13]

З іншого боку, великі підприємства, навіть володіючи значним інвестиційним потенціалом, є консервативними щодо розробки та впровадження радикально новітніх проектів, покладаючись у таких випадках на венчурні підприємства невеликих розмірів, в яких вони виступають, як правило, співзасновниками. Такий інвестиційний консерватизм великих підприємств спричинений існуванням певного рівня бюрократизації інвестиційного процесу на такому підприємстві, хоча і дозволяє попередити фінансові потрясіння у зв'язку із можливим провалом проекту. [11, c.96]

Звичайно, кожне підприємство, незалежно від його розмірів, спроможне взятися за вирішення проблеми забезпечення суспільства та його членів необхідними продуктами. Але підприємства із категорії малих та середніх, на противагу великим, покликані вирішувати дещо специфічні завдання. Так, від малих та середніх підприємств варто очікувати реалізації дещо інших суспільно важливих пріоритетів, серед яких варто виділити наступні.

По-перше, динамізм, гнучкість та диверсифікованість форм малого підприємництва дозволяє розглядати підприємства із згаданої категорії як невід'ємний складовий елемент будь-якого із секторів економіки країни. Завдяки специфіці власної організаційної структури малі підприємства спроможні своєчасно реагувати на зміни у ринковому середовищі. Крім того, мале підприємство спроможне реалізувати за короткий термін порівняно болісну переорієнтацію підприємства у порівнянні із своїми великими "неповороткими" конкурентами.

По-друге, малі та середні підприємства є основою інноваційного підприємництва, забезпечуючи при цьому левову частку розробки та промислового впровадження нових та новітніх технологій. Як свідчать окремі статистичні джерела, співвідношення щодо нововведень між малими підприємствами та незалежними винахідниками з одного боку та великими підприємствами з іншого складає 9 до 1 не на користь великих підприємств.

По-третє, малі та середні підприємства це досить дієвий засіб розв'язку цілого ряду соціально-економічних проблем і, перш за все, безробіття. Як показує світова практика, малі та середні підприємства хоч і виробляють не основну частину ВНП, все ж забезпечують суспільство левовою часткою робочих місць. А кожне робоче місце — це заробітна платня, відрахування до бюджету і, врешті решт, — зняття соціальної напруги у суспільстві. [12, c.76]

І на останок, провадження малого та середнього підприємництва нерозривно пов'язане із відносинами власності. Справа у тому, що основна частка зайнятих на таких підприємствах одночасно виступає у якості безпосередніх власників бізнесу, забезпечуючи при цьому злиття в одній особі і найманого працівника, і управлінця, і роботодавця, і власника підприємства. Таке поєднання різних суспільно-економічних ролей в одній особі дозволяє сподіватися на економічну ефективність малого підприємництва як ринкового інституту. Крім того, розвиток малого та середнього підприємства може розглядатися для України як необхідна передумова формування у суспільстві середнього класу, який, як відомо, є опорою будь-якої держави із ринковою економікою. [18, c. 24]

Зважаючи на зазначені вище специфічні ознаки та характерні особливості малого та середнього підприємництва, можна говорити про життєву необхідність формування та розвитку сектору малого та середнього підприємництва в Україні. Забезпечення ефективності малих та середніх підприємств та отримання від них повної віддачі з макроекономічних позицій неможливе без паралельного залучення до зазначеного процесу нового покоління підприємців із відповідним мисленням та світоглядом — молоді. Наше переконання щодо критичної значущості залучення молодого покоління до процесу розвитку малого підприємництва в Україні ґрунтується на характеристиках, притаманних сучасній українській молоді. [21, c. 275]

Перш за все слід усвідомлювати, що молоде покоління українців стало свідком значних потрясінь. При чому кардинальних змін зазнали усі ланки суспільного життя — економіка, політика, ідеологія тощо. Але слід приймати до уваги і той факт, що молодь сьогодні позбавлена тягаря реалій та стереотипів радянського господарювання, вона, на противагу радянській "ідеалістичній" молоді, є прагматичною, її цікавить більше економіка. [6, c. 47]

З іншого боку згадані трансформаційні зміни зумовили посилення інтересу до освіти. Це проявляється у значному збільшенні частки молоді, яка має вищу освіту, при чому молоде покоління зацікавлене у здобутті, перш за все, новітніх спеціальностей, орієнтуючись на працевлаштування у відповідних галузях вітчизняної економіки. Таке прагнення до самореалізації засвідчує більш діловий, прагматичний та конструктивний підхід сучасної молодої людини до проблеми праці і є свідченням готовності з її боку до ефективного включення у трудову діяльність, до прояву особистої ініціативи.

Таким чином, можна стверджувати, що і у моральному, і у психологічному та інших аспектах молода людина, у порівнянні із старшим поколінням, більш готова до самореалізації через підприємництво.

У реальному житті ми маємо зовсім іншу картину. Перш за все, рівень розвитку малого підприємництва в Україні далекий від свого оптимального рівня. Так, кількість малих підприємств, у розрахунку на 10 000 населення, в Україні у 6 разів менше ніж в Естонії і у 9 разів менше за відповідний показник для Польщі. Крім того галузева структура малого підприємництва далека від своєї оптимальної відмітки, оскільки основну масу малих підприємств складають підприємства торгівлі. [8, c.14]

Слід також наголосити, що самореалізація представників молодого покоління через молодіжне підприємництво є недостатньо поширеною. Цьому існує ряд пояснень.

По-перше, молодь відчуває значні проблеми із фінансовим забезпеченням діяльності малого підприємства через складності у формуванні у достатньому обсязі первинного капіталу. Молода людина, починаючи власний бізнес, стикається із згаданою проблемою через відсутність достатньої кількості власного стартового капіталу та значними труднощами у покритті потреби у капіталі із позикових джерел.

По-друге, низький рівень молодіжного підприємництва в України викликаний далеко не відсутністю необхідних ідей, а складностями процесу їх реалізації на етапах організації та реєстрації власної справи, отримання дозволів на діяльність у тій чи іншій сфері господарства України.

По-третє, в Україні реально відсутнє будь-яке нормативно-правове забезпечення молодіжного підприємництва. Повністю відсутня Дієва система стимулювання реалізації представниками молодого покоління власних підприємницьких здібностей. Держава не робить жодних кроків у напрямку фінансової та правової підтримки малих підприємств, залишаючи це на розсуд ринкової стихії. Крім того, відсутність необхідного правового поля та бюрократизм державного апарату сприяють переходу молодих підприємців до "тіньового" сектору економіки, внаслідок чого втрачає як держава, так і суспільство в цілому. [10, c. 14]

Проблема молодіжного підприємництва, на наш погляд, є ключовим питанням у подоланні економічної кризи, забезпеченні фінансової стабільності, економічного зростання та формування середнього класу як кістяка Української держави. Розв'язання даної проблеми потребує негайного позитивного вирішення кількох ключових питань. [3, c. 143]

Перш за все, рішення проблеми молодіжного підприємництва зокрема, і малого та середнього бізнесу в цілому, нерозривно пов'язано із подоланням проблеми становлення його фінансової бази. Це може бути досягнуто шляхом надання податкових пільг, розробки та впровадження державних спеціалізованих програм підтримки молодіжного підприємництва, створення фондів підтримки молодих підприємців і залучення до них широкого спектру фінансових інститутів. Основним напрямком державної підтримки молодіжного підприємництва має стати не пряме фінансування чи виділення бюджетних коштів, а сприяння в одержанні кредитів, страхування та надання гарантій під кредитні програми. Крім того, держава мала б зменшити "лабіринт коридорів влади," в якому гине велика кількість гарних ідей. Зменшення процедури реєстрації, спрощення порядку ліцензування малих підприємств, і перш за все підприємств виробничої сфери, дало б значний поштовх до розвитку молодіжного підприємництва в Україні. [13, 57]

1.3. Світова практика підтримки малого та середнього підприємництва

За даними ООН, у малому бізнесі зайнято понад 50% працездатного населення світу. У таких державах, як США, Японія, Німеччина частка ВВП, виробленого малими та середніми підприємствами, становить 50—60 відсотків від загального його обсягу, а чисельність їх працівників — більше половини (близько 60%) від загальної кількості працюючих.

У світовій практиці прийнято виділяти три основні напрями державної підтримки малого підприємництва:

1. Фінансова допомога.

2. Система державних закупівель (як правило – на контрактній основі).

3. Надання консультативної і технічної допомоги.

Комплекс фінансових механізмів підтримки малих підприємств (МП) включає в себе:

• використання гарантійних фондів кредитування МП;

• страхування комерційних ризиків;

• пільгове кредитування та часткову компенсацію відсоткових ставок по кредитах;

• забезпечення спрощених режимів оподаткування та податкових пільг;

• надання фінансової підтримки інноваційної діяльності;

• компенсацію видатків на інформаційне обслуговування;

• компенсацію видатків на отримання патентів, захист авторських прав тощо;

• кофінансування проектів, які здійснюють МП;

• надання обладнання в лізинг;

• франчайзинг;

• венчурне фінансування МП;

• підтримку утворення кредитних союзів для МП;

• розвиток бізнес-центрів та бізнес-інкубаторів з метою зменшення накладних витрат МП;

• централізований бухгалтерський облік та комплексне надання ділових послуг МП. [18, c.25]

Слід відзначити, що суб’єктами підтримки виступають як держава, так і інші підприємства чи групи підприємств. а також громадські та галузеві асоціації та інші незалежні інституції.

Світовою практикою також напрацьовано вельми широкий спектр заходів щодо надання технічної та інформаційної допомоги МП:

• надання інформації про форми та методи державної підтримки МСБ;

• консультації з питань законодавства;

• забезпечення спрощених режимів звітності;

• забезпечення сприятливих умов для використання державного фінансування, матеріально-технічних, інформаційних та інших ресурсів, що надаються в рамках держпідтримки малого бізнесу;

• підтримка участі МП у зовнішньоекономічній діяльності, допомога в укладанні міжнародних контрактів;

• підтримка виходу МП на фондові ринки;

• розвиток ділових мереж та кластерів, спрямованих на встановлення ринкових відтворювальних ланцюгів;

• створення інфраструктури підтримки і розвитку (агентств розвитку, бізнес-центрів, палат, асоціацій, державних структур, міжнародних організацій, бізнес-інкубаторів, технопарків тощо);

• перепідготовка кадрів, підвищення кваліфікації зайнятих на підприємствах (в тому числі забезпечення обміну досвідом між представниками малого бізнесу);

• регіональна підтримка. [7, c. 23-24]

Безперечно, застосування наведеного комплексу заходів набуває у кожній конкретній країні своїх специфічних рис. Досить яскраво це помітно і на прикладі України.

Закон України “Про державну підтримку малого підприємництва” визначає насамперед макроекономічні завдання цієї політики. Так, метою державної підтримки малого підприємництва визначено:

• створення умов для позитивних структурних змін в економіці України;

• сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства;

• підтримка вітчизняних виробників;

• формування умов для забезпечення зайнятості населення України, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць. [1, c. 4]

Виходячи з цього, Закон встановлює такі напрями державної підтримки малого підприємництва в Україні:

1) формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб’єктів малого підприємництва;

2) встановлення системи пільг для суб’єктів малого підприємництва;

3) запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності;

4) фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;

5) залучення суб’єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб. [5, c.65]

Висновки до І розділу

Отже, малий та середній бізнес, який є невід’ємною структурною складовою сучасної ринкової економічної системи, в трансформаційній економіці додатково набуває функцій структуроутворюючого елемента. Між тим, особливо – у трансформаційних економіках, яскравого прояву набуває суперечність між об’єктивно високою економічною та соціально-політичною значущістю ролі малого підприємництва як форми діяльності та слабкою життєздатністю його окремих суб’єктів.

Значно більш виражена, ніж у великих підприємств, здатність до саморегулювання, самовідтворення та відносно автономного функціонування в рамках визначеної ринкової ніші обумовлює те, що специфічною рисою малого та середнього бізнес є переважна схильність до мінімізації стосунків з державою, там більше — політизації бізнесу. Відповідно, малий та середній бізнес зазвичай є головною лобістською силою економічної лібералізації та дерегулювання економіки.

Між тим, як показано вище, малий та середній бізнес об’єктивно потребує цілеспрямованої державної політики щодо створення сприятливих умов для розвитку та спрямування його діяльності відповідно до встановлених стратегічних пріоритетів національного рівня.

Очікуваними результатами реалізації Програми державної підтримки малого та середнього бізнесу є прискорення розвитку малого підприємництва, використання його потенційних можливостей, перетворення його на дієвий механізм розв’язання економічних і соціальних проблем, сприяння структурній перебудові економіки, стійка тенденція збільшення кількості малих підприємств, зменшення рівня “тіньового” обороту у сфері малого підприємництва, збільшення внеску малого підприємництва в економіку України, зміцнення економічної бази регіонів, позитивний вплив на вирішення проблем безробіття, насичення вітчизняного ринку товарами та послугами.

Розділ ІІ. Аналіз розвитку малого та середнього бізнесу в Україні

Сьогодні у малому та середньому бізнесі України працює понад 5 мільйонів людей, які виробляють близько 12% від усього внутрішнього валового продукту. Досі головним гаслом цих підприємців було: не треба, щоб влада нам допомагала, головне, щоб вона нам не заважала. І додавали, що виживати їм доводиться у вкрай складних умовах.

Головними своїми проблемами підприємці називали — недосконалу законодавчу базу, хабарництво та систему оподаткування.[9, c.26]

З метою встановлення законодавчих засад правового регулювання організації та проведення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання контролюючими органами, усунення можливості для зловживань представників контролюючих органів, зростання рівня захищеності прав суб’єктів господарської діяльності Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва на виконання протокольного доручення Кабінету Міністрів України розроблено проект Закону України “Про основні засади здійснення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання в Україні”. Проектом визначається єдиний для всіх органів, які здійснюють контроль за діяльністю суб’єктів господарювання в Україні, порядок організації та проведення перевірок фінансово-господарської, виконавчо-розпорядчої та іншої діяльності суб’єктів господарювання, проведення ними обстежень та надання обов’язкових приписів з метою допомоги суб’єктам господарювання уникнути порушень чинного законодавства шляхом налагодження паритетних стосунків між органами контролю та суб’єктами господарювання. На думку фахівців Держпідприємництва, прийняття цього документа сприятиме створенню належних правових умов для налагодження паритетних стосунків між контролюючими органами та суб’єктами господарювання, зменшить можливості для зловживань представників контролюючих органів, а також забезпечить підвищення рівня захищеності прав суб’єктів господарської діяльності. [11, c. 97-98]

В той же час, сьогодні в Україні повноваження контролю фінансової або господарської діяльності підприємств мають близько 30 органів державної влади. Труднощі, які виникають внаслідок внутрішньої неузгодженості цієї системи, частої зміни концептуальних орієнтирів, створюють необґрунтовані ризики та бар’єри на шляху здійснення підприємницької діяльності. Нестабільність законодавства, бюрократизм у прийнятті рішень місцевими та центральними органами влади, невизначеність прав і обов’язків держави та суб’єктів підприємницької діяльності, неврегульованість та суперечливість нормативних актів, які видаються різними відомствами, все ще обумовлюють неефективність та обтяжливість регуляторного середовища для суб’єктів господарювання. [14, c. 35]

Фінансове забезпечення реалізації державної політики у сфері підтримки малого підприємництва здійснюють відповідно до своєї компетенції на загальнодержавному рівні — Український фонд підтримки підприємництва, на регіональному рівні — регіональні фонди підтримки підприємництва, на місцевому рівні — місцеві фонди підтримки підприємництва. [18, c.26]

Найвпливовішим засобом державної підтримки МП в Україні сьогодні є, безперечно, надання їм пільг у сфері оподаткування. Левова частка нормативних актів, що були прийняті останнім часом, присвячена саме цій сфері державного регулювання. З 1 січня 1999 року Указом Президента України “Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” для суб’єктів малого підприємництва було запроваджено сплату єдиного податку. Зазначеним Указом єдиний податок запроваджувався замість 16 видів податків і зборів, визначених податковою системою України. Передбачалося також спрощення бухгалтерського, податкового обліку та звітності. На сьогодні існують чотири режими спрощеного оподаткування: єдиний податок (6 % виручки, якщо платник єдиного податку є платником ПДВ, якщо ні — 10 %), спеціальний торговий патент (застосовується лише у деяких регіонах України), фіксований податок (для фізичних осіб-підприємців від 20 до 200 грн. на місяць), фіксований сільськогосподарський податок (0,1-0,5 %). [19, c. 52]

Загальна кількість суб’єктів малого підприємництва, що перейшли на сплату єдиного податку вже у 1999 році, склала 94,7 тис., або 14,5 % від загальної кількості зареєстрованих МП; станом на 1 липня 2000 року за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності працювали 180,9 тис. суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб – 55,5 тис., фізичних осіб – 125,4 тис.), на середину 2001 року було зареєстровано вже 297,6 тис. платників єдиного податку (юридичних осіб — 77,6 тис., фізичних осіб – 225,8 тис.). [20, c. 17]

Спрощена система оподаткування зарекомендувала свою ефективність не лише як інструмент стимулювання малого підприємництва, а й як фіскальний інструмент. За деякими підрахунками, місцеві бюджети областей отримали від застосування спеціального торгового патенту практично подвійне збільшення надходжень.

Прибічники даної системи звертають увагу на те, що з часу запровадження спрощених методів як доходи підприємців – суб’єктів такого оподаткування, так і доходи держбюджету помітно зросли. Противники також досить резонно звертають увагу на колосальні обсяги коштів, які легально виходять з-під оподаткування та набувають готівкової форми через діяльність платників фіксованого податку. [4, c. 79]

Фахівці відзначають, що існуюча спрощена система оподаткування не враховує, наприклад, того, що, якщо об’єктом оподаткування є виручка від реалізації, то збільшення витрат виробництва, які включаються до ціни продукції, при збереженні обсягу реалізації збільшує виручку, а відповідно, збільшує й суму нарахованого податку. Отже, прибуток підприємства зменшується. Спрощений порядок оподаткування у його теперішньому вигляді сприяє розвиткові підприємств сфери послуг, громадського харчування та торгівлі. Водночас від недосконалості механізму нарахування єдиного податку потерпають малі промислові підприємства. До того ж, їхня ліквідність є значно нижчою, а, за визнанням фахівців, саме дефіцит ліквідних ресурсів значною мірою визначає вагу податкового тиску в Україні. Отже, де-факто, система спрощеного оподаткування насправді надає пріоритет розвитку дрібних торговельних підприємств. [7, c. 24]

Очевидним є те, що за час дії спрощеної системи в Україні спостерігається зниження темпів зростання кількості МП. Натомість відбувається випереджаюче зростання кількості підприємців-фізичних осіб, рівень оподаткування яких є скоріше символічним (табл. 1). За підрахунками експертів, найбільший ефект введення спрощеної системи оподаткування дало у перший рік її впровадження. Надалі спостерігається тенденція до зниження віддачі від даного заходу. Адже зростання податкових надходжень було обумовлене виходом “з тіні” певної кількості підприємців, які вважали за краще сплатити часто вельми символічний порівняно з їхніми реальними доходами податок як плату за власний спокій. Це – безумовно великий позитивний ефект, проте йдеться все ж не про збільшення чисельності та оборотів підприємств, а про “висвітлення” раніше “тіньової” діяльності. Відповідно, в подальшому зростання показників надходжень від фіксованого податку має бути значно скромнішим. [9, c. 27]

Поряд із пільговою податковою політикою, важливе значення для фінансового оздоровлення та розширення діяльності МСБ має фінансово-кредитна підтримка цього сектора економіки. За 2002-2004 рр. Українським фондом підтримки підприємництва було надано фінансову допомогу МП на 44,5 млн. гривень та профінансовано регіональні фонди ще на 10,4 млн. гривень. Згідно з Розпорядженням Кабінету міністрів України від 26.10.2005 р., у 2006 році на фінансування заходів з підтримки МП передбачається виділити 25 млн. гривень. Зауважимо, що фінансова підтримка МП є для держави безпосередньо збитковою. Так, за 2002-2004 рр. Українським фондом підтримки підприємництва було надано фінансову допомогу МП на 44,5 млн гривень та профінансовано регіональні фонди ще на 10,4 млн гривень. За цей самий період МП перерахували до державного бюджету і державних фондів лише 24,1 млн. гривень. [14, c. 35-36]

Незважаючи на постійно декларований пріоритет здійснення заходів фінансово-кредитної та інвестиційної політики МП, їхня потреба у дешевих кредитних ресурсах досі залишається незадоволеною. За роки провадження державної політики підтримки малого та середнього бізнесу було відкрито декілька ліній мікрокредитування суб’єктів малого підприємництва, національних або спільно з іноземними партнерами, у тому числі з Європейським банком реконструкції та розвитку. Проте отримання кредитів по цих лініях часто перетворювалося для суб’єктів малого підприємництва у важку та тривалу процедуру, стикалося із бюрократичними перепонами при отриманні кредитів, у зв’язку з відсутністю надійної кредитної історії та матеріальної застави для забезпечення повернення отриманих коштів, невмінням малих підприємців розробити необхідну документацію, у тому числі техніко-економічне обґрунтування проекту, бізнес-плану тощо. Практично не вдалося налагодити роботу кредитно-гарантійної установи, створеної Указом Президента України від 20 вересня 1999 року. Хоча фінансування заходів підтримки малого підприємництва і має здійснюватися за рахунок бюджетних коштів, воно часто затримується або просто не виконується з огляду на проблеми наповнення бюджету. [18, c.26]

Важливим інструментом державної політики підтримки малого підприємництва на місцевому рівні є відповідні регіональні програми, які передбачають вирішення ключових завдань в сфері державної підтримки малого бізнесу в регіонах, зокрема — заходи щодо законодавчого забезпечення, фінансової підтримки, створення інфраструктури, кадрового та ресурсного забезпечення на місцях. Програми розглядаються та затверджуються на сесіях відповідних Рад органами місцевого самоврядування. Фінансове забезпечення регіональних програм здійснюється за рахунок регіональних та місцевих бюджетів, коштів всеукраїнського і регіональних фондів підтримки підприємництва, інших фондів, коштів регіональних центрів зайнятості, кредитів банків, коштів, отриманих від приватизації державного майна, іноземних інвестицій, міжнародних фондів, коштів регіональних громадських об’єднань підприємців а також за власні кошти виконавців окремих проектів і підпрограм. [21, c. 278]

За інформацією Держпідприємництва, у 2005 році фінансово-кредитна підтримка надавалась суб’єктам малого підприємництва в 9 регіонах України (Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Полтавська, Тернопільська, Черкаська області), крім того ще 6 регіонів повідомили про кредитування суб’єктів підприємництва взагалі. Найбільші суми кредитів було надано суб’єктам малого бізнесу Криму, Полтавської, Черкаської, Кіровоградської та Тернопільської областей. 10 регіонів повідомили про надання фінансово-кредитної підтримки фермерським господарствам. [21, c. 279]

Підтримка розвитку малого бізнесу в регіонах здійснюється також в рамках кредитування по лінії міжнародних фінансових організацій: Німецько-Українського фонду, ЄБРР, проекту BIZPRO, Програми ООН “Підтримка малого та середнього підприємництва в Україні”, проекту TACIS, Проекту Міністерства міжнародного розвитку Уряду Великобританії та Польсько-Американсько-Української ініціативи про співробітництво. Між тим, на думку аналітиків Держпідприємництва, органи місцевої влади та самоврядування ще недостатньо докладають зусиль для залучення інвестиційних коштів до реалізації бізнес-планів, інноваційних проектів, використовуючи при цьому регіональні програми як інструмент. [14, c. 37]

У період 1991-1999 рр. МСБ в Україні під впливом різних процесів (гіперінфляція, бартеризація, зменшення обсягу внутрішнього ринку, тощо) перебував у кризовому стані і практично не розвивався. Так, чисельність зайнятих на малих та середніх підприємствах в Україні у 1999 році була меншою, ніж у 1991 році, хоча чисельність МП за цей час подвоїлася.

Зростання чисельності працюючих на МП почалося в Україні з 2000 року. Проте його темпи істотно відстають від темпів зростання кількості самих малих підприємств, що є виявом процесів, пов’язаних із “мікронізацією” малих підприємств, і може водночас бути свідченням зменшення ролі МСБ як фактора зайнятості та соціального захисту населення. Між тим, за цей час спостерігається й невпинне уповільнення темпів зростання чисельності МП (табл. 1). З огляду на те, що кількість МП на душу населення в Україні принаймні утричі відстає від показників країн Центральної і Східної Європи і удесятеро – розвинених країн світу, таке уповільнення навряд чи можна розглядати як свідчення насичення відповідних ринкових ніш. Скоріше, це є тривожною ознакою відсутності належного поширення ефекту від економічного пожвавлення на усі верстви національної економіки. Між тим, як вже відзначалося вище, на цьому тлі в останні роки спостерігається різке підвищення темпів зростання кількості підприємців-фізичних осіб. Фахівці, зокрема, відзначають тенденцію перереєстрації МП у форму приватного підприємництва з правом найму робітників. Зрозуміло, що такий вид підприємництва не можна розглядати як форму розвитку повноцінних МП, які здатні належним чином виконувати викладені вище соціально-економічні функції.

За 2005 рік малими підприємствами вироблено продукції та надано послуг (за даними Держпідприємництва) на суму 42064,4 млн. гривень, що становило більш ніж 7 % від загальнодержавного обсягу виробництва продукції. [4, c. 79]

Ринкові трансформаційні процеси в економіці України сприяли відповідним змінам у формах власності малих підприємств. За період з 1992 року по 2000 рік частка малих підприємств з державною формою власності скоротилася з 14 до 1,5 %. У структурі недержавної форми власності частка колективної зросла з 50 до 62,8 %, а приватної – залишилася на рівні 32 %.

Проте, структура малого підприємництва за формами власності після 2001 року практично законсервувалася. Мають місце лише незначні її коливання (Додаток 1). Звертає на себе увагу досить повільне зростання частки приватної форми власності, хоча вважається, що в цій сфері вона є найбільш оптимальною. Її частка становить менше третини МП. Серед малих промислових підприємств частка приватної форми власності є ще меншою, ніж в цілому по МП і становила у 2004 році 20 %. За юридичною формою малі промислові підприємства колективної власності у 2000 році поділялися на: кооперативи — 2,3 %, акціонерні товариства — 8,6 %, колективні підприємства — 11,3 %, товариства з обмеженою відповідальністю – 65,0 %.

Досить показовим в контексті усвідомлення особливостей розвитку МП в Україні є, на нашу думу, аналіз їхньої регіональної та галузевої структури та розподілу за кількістю зайнятих. [8, c. 15]

Аналіз даних про розвиток та розподіл МП по регіонах України засвідчує, що, незважаючи на зростання їхньої чисельності, диспропорції, які існували у територіальному розподілі МП, зберігаються (Додаток 2).

Показники територіального розподілу МП передусім засвідчують залежність їхньої кількості від економічного потенціалу регіону. Проте, якщо у період адміністративно-командної економіки його головним критерієм була, насамперед, величина промислового потенціалу, в останні роки – на перше місце вийшли величина та концентрація банківського та фінансового капіталів. Саме така зміна чинників стала, на наш погляд, головною причиною виходу Києва на перше місце в Україні за розвитком малого бізнесу, що відбувся в 1999 році. До цього за загальною кількістю МСП в Україні лідирувала Донецька область. [11, c. 100]

У галузевій структурі малого бізнесу за кількістю підприємств та обсягами випуску продукції провідні місця посідають торгівля і промислове виробництво (Додаток 3). Принципово інша картина спостерігається в розподілі прибутку, який, як відомо, є основним джерелом розвитку підприємств. Так, МП, які здійснюють операції з нерухомістю, складаючи лише 12,1 % їхньої чисельності в Україні, створюють 13,1 % продукції та 22,1 % загального прибутку. Навпаки, малі промислові підприємства, на яких зайнята понад п’ята частина працівників малого бізнесу, є в цілому збитковими. Таким чином, порівняння показників прибутковості та розвитку виробництва в малому підприємництві виявляє суперечливу ситуацію, що свідчить про тенденцію до послаблення його зв’язків з загальним станом народного господарства. Таке становище, на наш погляд, лише почасти зумовлене галузевою специфікою. Більшою мірою воно викликане недосконалістю чи відсутністю галузевої інфраструктури, а також відсутністю галузевої координації малого підприємництва, яку в країнах Європи беруть на себе об’єднання підприємців. [14, c. 38]

За підсумками 2005 року частка МП, зайнятих у сфері оптової та роздрібної торгівлі, зросла до 48,1 % від загальної кількості МП, операціями з нерухомістю – до 12,7 %. Позитивним виявилося збільшення частки підприємств в промисловості до 16,5 % та в будівництві – до 8,8 %.

Отже, загалом з 2000 по 2005 рр. кількість діючих малих підприємств збільшилась майже в 5 разів. Проте за кількістю малих підприємств у розрахунку на 10 тис. населення Україна набагато відстає навіть від колишніх країн “соціалістичного табору”. Цей показник в Україні на кінець 2005 року складав 47,6 МП в розрахунку на 10 тис. осіб населення, що, звичайно, недостатньо для створення так званої “критичної маси” малих підприємств. За оцінками фахівців, для створення реального конкурентного середовища в Україні та покриття ринкових ніш, що утворюються в процесі трансформації перехідної економіки в ринкову, потрібно принаймні 120-150 одиниць МП на 10 тис. осіб, а деякі експерти навіть називають цифру 3 млн МП, або понад 600 на 10 тис. населення. [14, c. 39]

На жаль, доводиться визнати, що МП в Україні не виконують належним чином своєї соціальної ролі. Вони забезпечують робочими місцями лише 1,72 млн. осіб, що складає близько 15 % від загальної чисельності усіх зайнятих в галузях економіки, тоді як в країнах з ринковою економікою аналогічний показник перевищує 50 %. До того ж, не можна забувати, що досить часто МП є другим місцем роботи людини. Тому механічно пов’язувати кількість зайнятих на МП з кількістю робочих місць, створених для зменшення безробіття, некоректно. Відповідно, за такого низького залучення працюючих до діяльності МП виникають сумніви щодо дієвості їхньої ролі у зменшенні майнової диференціації населення України. За такої ситуації МП, навпаки, створюють умови для додаткового збагачення економічно активного прошарку населення. [16, c.4]

Досить тривожним показником є також уповільнення темпів зростання кількості МП в Україні. Це свідчить про втрату ними украй важливої інституційної ролі — формування конкурентного середовища, яке складається із стійких, кваліфікованих та підприємливих економічних суб’єктів, формування потужного прошарку підприємців, спроможних повноцінно працювати в економіко-правових умовах розвинених ринкових відносин. Навряд чи є сенс доводити, що підприємці-фізичні особи практично не в змозі виконувати зазначені функції. Фактично зміщення політики підтримки МСБ до надання спеціальних умов для підприємців-фізичних осіб означає, що малий бізнес “кинуто” на реалізацію соціальних функцій, які не в змозі виконувати держава через бюджетні обмеження. Одночасно це є фактичною відмовою від використання МСБ як важеля структурного регулювання та модернізації економіки. [18, c.29]

Підсумовуючи, зауважимо, що вказані диспропорції у розвитку МСБ в Україні у 2000-2005 рр. дають підстави твердити про стійкість тенденцій економічного зростання, які мали місце у ці роки.

Висновки до розділу ІІ

Виходячи з аналізу, проведеного в попередньому розділі, слід зробити висновок про винятково важливу роль, яку має відіграти у формуванні “економіки зростання” в Україні малий та середній бізнес. На нашу думку, основним змістом стратегії підтримки МСБ в Україні на даному етапі має бути його повномасштабне використання як важеля позитивних структурних зрушень, формування ефективного конкурентного середовища на основних ринках, інструмента мобілізації ресурсного потенціалу країни (фінансових, трудових, природних, матеріальних, інформаційних ресурсів) на побудову “економіки зростання”.

На жаль, реальні показники розвитку МСБ свідчать про те, що така можливість поки що залишається на рівні потенціальної. Офіційні джерела сьогодні розглядають розвиток малого бізнесу майже виключно в контексті виконання ним соціальних функцій – забезпечення зайнятості та доходів населення. Між тим, його виробнича та структуроутворююча функції залишаються незаслужено забутими. Забезпечуючи часткове вирішення поточних потреб, така державна політика водночас закладає передумови для глибокої структурної диспропорції між великими та малими і середніми підприємствами, перешкоджає формуванню стійкої інституційної структури, забезпеченню конкурентоспроможності національної економіки, веде до нераціонального використання національного ресурсного потенціалу, а також закладає суттєві загрози розвиткові самого МСБ в Україні.

Майбутнє МСБ прямо визначається можливостями розвитку реального виробництва і формування тісних коопераційних зв’язків малих і великих підприємств. Як свідчить іноземний досвід, у розвиненій ринковій економіці значна, якщо не домінуюча, частина малих фірм так або інакше знаходиться в сфері впливу великих підприємств. Встановлення довгострокових відносин на базі субконтрактних схем, переплетення капіталів, надання різного роду фінансової чи консультаційної підтримки, укладення інших довгострокових угод забезпечують стійкість становища МП, їхні стабільні доходи, фінансові й інвестиційні можливості.

Розділ ІІІ. Шляхи вдосконалення розвитку малого та середнього бізнесу в Україні

Незважаючи на низку прийнятих останнім часом вищими органами державної влади і управління нормативних документів, розвиток малого підприємництва в Україні здійснюється у несприятливому макро- та мікросередовищі. Поряд з вищеперерахованими негативними чинниками, на розвиток МСБ негативно впливають також чинники загальної макроекономічної динаміки, інфляція, низький рівень платоспроможності населення тощо. Переважна більшість гальмуючих чинників виходять за межі суто регуляторної політики та мають макроекономічну природу. Найнебезпечнішим є те, що заходи щодо підтримки МП досить часто входять у суперечність з іншими напрямами економічної політики держави, зокрема – її бюджетно-податковими, грошово-кредитними, валютними та іншими складовими. Відтак, дієздатна політика стимулювання розвитку МСБ в Україні потребує застосування комплексу взаємопов’язаних заходів і виходить далеко за межі компетенції спеціалізованих державних структур, зокрема – Держпідприємництва. На нашу думку, до одного з визначальних завдань останнього на нинішньому етапі має увійти пошук засобів та вироблення пропозицій щодо узгодження потреби всебічного стимулювання розвитку МСБ з потребами забезпечення в Україні макроекономічної стабільності та довгострокового збалансованого інноваційно орієнтованого економічного зростання. [4, c.80]

Позитивні тенденції економічної динаміки, які спостерігаються в Україні з кінця 2001 року, свідчать про поступовий перехід національної економіки до нової фази розвитку, в якій повинні знаходити вияв результати здійснених протягом 15 років ринкових економічних перетворень. Між тим, практика останніх років поки що не дає підстав для висновку про незворотність та стійкість змін на краще. З поступовим зміщенням акценту економічного зростання на внутрішні чинники розвитку, яке відбувається з другої половини 2001 року, спостерігається уповільнення темпів економічного зростання, погіршення стану надходжень до державного бюджету України. Таким чином, перед українською державою сьогодні постало завдання надання економічному зростанню стабільності та переведення його на рейки інноваційної спрямованості та поширення ефекту від нього в економічній та соціальній сферах. Завдання сучасного етапу, зокрема, були сформульовані прем’єр-міністром України А. Кінахом у промові перед Верховною Радою під час призначення 29 травня 2002 року. На його думку, ці завдання полягають у “посиленні соціальної спрямованості реформ, реформуванні податкової системи, економічно обґрунтованому протекціонізмові, підтримці й захисті вітчизняних товаровиробників на внутрішньому й зовнішніх ринках, активній структурній промисловій та аграрній політиці, що базується на інноваційній моделі розвитку, забезпеченні рівних умов для всіх суб’єктів господарювання тощо”. [7, c.24]

Фактично, йдеться про формування в Україні “економіки зростання” – економічної системи, розвиток якої відбувається переважно під впливом внутрішніх та іманентних їй чинників і має відносну автономію щодо внутрішніх та зовнішніх політичних впливів. Завданнями в цій сфері є:

• забезпечити термінове відновлення ємності внутрішнього ринку як найкращого способу поширення позитивного ефекту від економічного зростання. Розширення внутрішнього ринку має сприяти розвитку виробництва товарів народного споживання і сфери послуг, що стимулюватиме прискорене капіталотворення для послідовної реалізації динамічних структурних пріоритетів – розвитку ракетно-космічної галузі, ОПК і наукоємного машинобудування;

• зберегти стан відносної валютно-грошової та фінансової стабільності, утримуючи темпи інфляції, курсову динаміку, показники внутрішнього та зовнішнього боргу, баланс бюджету, платіжний баланс в межах, які не перешкоджають розвитку бізнесу в Україні;

• забезпечити реалізацію факторних переваг України, серед яких основними є геоекономічні чинники, наявність родючих сільськогосподарських угідь, висококваліфікована робоча сила, розвинена виробнича інфраструктура. Значний потенціал на цих напрямах дає підстави очікувати суттєвого зростання ВВП лише за рахунок збільшення його використання;

• забезпечити випереджаючий розвиток людського капіталу як основного конкурентного чинника в сучасній економіці, якнайповніші розвиток та використання інтелектуального та підприємницького потенціалу нації;

• суттєво активізувати інвестиційні процеси, надати їм переважно інноваційної спрямованості, забезпечити зміну структури національної економіки, виходячи з вимог соціально-економічної ефективності та національної конкурентоспроможності;

• забезпечити поширення соціального ефекту від економічного зростання у вигляді підвищення рівня реальних доходів та купівельної спроможності населення, посилення соціального захисту, поліпшення умов життєдіяльності. [9, c. 27-28]

На нашу думку, розвиток МСБ в умовах “економіки зростання” в Україні можливий лише в разі суттєвої активізації практики його співпраці з великим бізнесом.

Не можна залишити поза увагою також аспект вичерпності наявної моделі функціонування МП в Україні. Слід усвідомлювати, що подальше просування національної економіки до “цивілізованих” норм функціонування містить у собі низку “пасток”, які загрожуватимуть розвиткові і самому існуванню малого бізнесу в його теперішньому вигляді. Серед таких “пасток” можна назвати:

• впровадження європейських норм і стандартів у технічній сфері, яких МП часто дотримуватись не в змозі;

• реалізацію вимог щодо соціального забезпечення, пенсійного, медичного страхування та безпеки праці, які накладають суттєві обмеження на використання праці та значно підвищують вартість трудових ресурсів для МП;

• поступове поширення регуляторних вимог, які притаманні розвиненим ринковим відносинам, проте накладають додаткові зобов’язання щодо витрат з боку МП (страхування, аудит, консалтинг, забезпечення умов праці тощо);

• посилення жорсткості додержання фіскальної дисципліни та “детінізації” економічних відносин, які, як зазначалося вище, є джерелом певної частки доходів більшості МП;

• підвищення, в міру поліпшення становища на внутрішньому ринку, ваги ефекту економії на масштабах, у тому числі – у традиційній сфері діяльності МП – торгівлі;

• зростання важливості володіння сучасними технологіями управління, маркетингу, фінансового аналізу, які є поки що недоступними для більшості МП. [11, c. 101]

Збільшення відкритості національних ринків після прийняття вимог ГАТТ/СОТ та зближення України з іншими інтеграційними об’єднаннями суттєво підвищить конкурентний тиск, у тому числі – і на ринках, нині зайнятих малим бізнесом. Малий бізнес, який утворився й утворюється в Україні сьогодні, створюється в рамках наявних виробничих відносин, тому є непристосованим (у своїй більшості) до функціонування в умовах відкритого ринкового середовища та так само, як і великі підприємства, потребуватиме серйозних структурних змін, необхідність яких має враховуватися в стратегії підтримки МСБ в Україні.

Згідно з Національною програмою, шляхами вдосконалення правового забезпечення розвитку малого підприємництва є:

• створення дієвих механізмів захисту прав і свобод підприємців;

• гармонізація українського законодавства з законодавством Європейського Союзу та СНД;

• забезпечення законодавчої гарантії незмінності та довготривалості державної політики щодо підтримки малого підприємництва;

• розробка нормативно-правової бази, яка регулює відносини між державою та підприємцями, роботодавцями і найманими працівниками, у тому числі і для забезпечення їхнього соціального захисту, встановлює норми і правила здійснення підприємницької діяльності, регламентує діяльність органів державної влади, їх посадових осіб щодо виконання ними відповідних повноважень у сфері розвитку малого підприємництва;

• вдосконалення функціональної та організаційної структури центральних та місцевих органів виконавчої влади в частині забезпечення розвитку і державної підтримки малого підприємництва. [9, c. 35-36]

На наш погляд, регуляторна політика щодо МП повинна будуватися з урахуванням необхідності максимального спрощення умов ведення бізнесу, проте водночас – і збереження контрольованості та регульованості розвитку сектора МСБ. Йдеться не лише про запобігання реалізації потенційних загроз, які можуть виникати внаслідок дій МП, але також про удосконалення економічних важелів впливу на їхнє утворення та функціонування, які мають базуватися на економічних інтересах та пріоритетах підприємців.

Зокрема, необхідне значне спрощення адміністрування малого та середнього підприємництва шляхом вдосконалення процедури реєстрації. Одним з прикладів вирішення цього завдання може бути нещодавно прийнятий у Росії закон “О государственной регистрации”, який надає процедурі реєстрації заявного характеру, що звільнює працівників державних органів влади, які здійснюють реєстрацію, від зайвої перевірки документів, та обмежує кількість випадків відмови від реєстрації. Також необхідне скорочення числа дозволів, погоджень, ліцензій для малих та середніх підприємств. [13, c. ]

Процеси регулювання та контролю діяльності МП повинні набути максимально гласного характеру. Необхідне встановлення реальної відповідальності державних службовців за правопорушення та компенсації збитків та недоотриманих доходів у зв’язку із діяльністю органів державної влади. [18, c. 29]

Запобігання втраті поточного контролю стану справ у сфері МСБ вимагає від органів державної влади термінового освоєння принципово нових методик та технологій контролю та обліку. Зокрема, доцільним (і технологічно цілком можливим) є утворення єдиної загальнодержавної мережі збирання звітної інформації, яка дозволила б запобігти багаторазовому дублюванню одних і тих самих показників у різних формах звітності, значно спростити діяльність самих облікових органів, позбавити підприємців невиправданих втрат часу від подання звітної документації у цілу низку часто територіально досить віддалених контролюючих структур.

Необхідність посилення ролі місцевих органів влади та регіональної політики підтримки малого та середнього бізнесу обумовлює збільшення важливості проведення адекватної та ефективної політики сприяння розвитку малого підприємництва місцевими органами самоврядування, які володіють більш повним знанням особливостей бізнесу у тому чи іншому регіоні, місцевих особливостей економічного розвитку. [21, c. 278]

Незважаючи на те, що поняття малого підприємництва неодноразово переглядалося у нормативно-правових актах, поняття середнього бізнесу та “мікропідприємництва” так і не знайшло свого законодавчого відображення. Як зазначалося вище, така ситуація може дестимулювати керівників малих підприємств нарощувати обсяг виробництва, а населення — інституціалізувати власний бізнес у вигляді мікропідприємства. [14, c. 38]

На наш погляд, якщо держава проводитиме політику підтримки середнього бізнесу поряд із стимулюванням малого підприємництва, надаючи певні адміністративні, податкові, фінансово-кредитні та інвестиційні пільги (можливо, дещо менші за ті, які надаються малим підприємствам), застосовуючи інші заходи підтримки, наприклад, надання переваг при здійсненні державних закупівель та наданні державних замовлень, вона тим самим сприятиме переходу малих підприємств до категорії середніх. Адже керівник малого підприємства буде впевнений, що втрата ним статусу малого підприємства не принесе збитків, які, особливо – першим часом, перевищать загальну суму прибутків, отриману від збільшення масштабу виробництва.

Видається доцільним надання пільг в оподаткуванні МП за такими напрямами:

• зменшення податку на прибуток за рахунок коштів, які використовуються на розширення виробництва;

• вирахування з оподатковуваного прибутку витрат на інформаційно-консалтингові послуги, підвищення кваліфікації керівного персоналу та професійне навчання працівників, витрат на соціальне забезпечення (пенсійне, медичне страхування, оздоровлення тощо) працівників, в межах встановлених норм;

• забезпечення можливості для МП списувати на валові витрати більшу частину вартості основних виробничих фондів на початкових етапах їхньої діяльності за рахунок наступного періоду та розширення можливості використання методу прискореної амортизації, особливо в інноваційній сфері;

• відстрочення сплати податків, подовження податкового періоду (особливо по тих видах податків і зборів, сплата яких не залежить від руху грошових коштів на рахунках в банках), можливість використання податкового кредиту. [19, c. 52-53]

Висновки до ІІІ розділу

Отже, очевидною стає необхідність комплексного вирішення завдань підтримки МСБ в Україні, яке може бути успішно розв’язане лише на основі тісного взаємозв’язку заходів, що охоплюють питання регулювання загального макроекономічного середовища, фінансової та майнової підтримки МСБ, формування цільових інституційних та ринкових структур, ліквідації бюрократичних перепон, забезпечення безпеки підприємництва тощо.

На найвищому державному рівні має бути чітко визначено, яка саме роль відводиться МСБ у державній стратегії, а також відображено ступінь розуміння державою цієї ролі. Сьогодні, хоча загалом макроекономічна роль МП вказана в основних документах досить коректно, на практиці це визначення не знаходить повного відображення в діях органів влади (насамперед Держпідприємництва) та виступах урядовців. З свого боку, представники малого бізнесу та їхні асоціації також мають усвідомити своє місце в соціально-економічній системі, щоб мати моральне право вимагати для себе державної підтримки.

Висновки та пропозиції

Більше половини працездатного населення планети зайнято в малому бізнесі. В економічно розвинутих країнах малі та середні підприємства виробляють 50—60 % ВВП, тоді як в Україні — всього близько 10 %. В нашому дослідженні ми проаналізували основні чинники, що не сприяють розгортанню малого та середнього бізнесу в Україні, розмірковували над шляхами розширення розвитку цього сектору економіки.

Серед основних чинників, що перешкоджають розгортанню малого та середнього підприємництва в Україні, зазначимо:

— надмірний податковий тиск;

— слабка стартова матеріально- технічна база;

— низька продуктивність праці;

— відсутність досвіду і знань у тих, хто розпочинає власний бізнес;

— нерозвинутість інфраструктури, необхідної для підтримки та розвитку малого підприємництва;

— недостатній рівень поінформованості суб'єктів малого підприємництва щодо потенційних партнерів і конкурентів тощо.

Аналіз світового досвіду свідчить, що в загальних обсягах фінансування малих та середніх підприємств протягом останніх сорока років переважають кредити, що надаються небанківськими установами — кредитними спілками, кредитними кооперативами, товариствами взаємного кредитування та взаємного страхування тощо.

Отже, враховуючи світовий досвід та об’єктивну необхідність розвитку малого підприємництва, його місце і роль у національній економіці, державна політика розвитку малого підприємництва в Україні повинна спрямовуватися на:

• забезпечення економічного зростання за рахунок діяльності суб’єктів малого підприємництва;

• удосконалення структури малого підприємництва;

• заохочення розвитку малих підприємств у пріоритетних галузях та на пріоритетних напрямах;

• підвищення технологічного рівня виробництва МП;

• створення конкурентного середовища;

• залучення суб’єктів малого підприємництва до розв’язання соціально-економічних проблем на державному та регіональному рівнях;

• створення нових робочих місць, зменшення безробіття;

• сприяння максимальній самореалізації громадян у підприємницькій діяльності;

• формування нової соціальної верстви власників і підприємців.

На мою думку, головними факторами активізації діяльності малого та середнього бізнесу мають бути:

• зниження ставок та зменшення кількості податків;

• спрощення доступу до кредитів ;

• забезпечення стабільності законодавства;

• вдосконалення законодавчої бази підприємництва;

• впорядкування процедури проведення перевірок;

• реформування системи ліцензування;

• реформування процесу сертифікації;

• вдосконалення системи реєстрації.

Список використаної літератури
  1. Закон України Про державну підтримку малого підприємництва: Закон від 19 жовтня 2000 року №2062-III// Урядовий кур'єр. -2000. -22 листопада
  2. Закон України Про національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні: Закон від 21 грудня 2000 року №2157-III/ Україна. Закон // Урядовий кур'єр. -2001. -25 січня.
  3. Постанова Кабінету Міністрів Про затвердження Державної програми підтримки молодіжного підприємництва на 2002-2005 роки: Постанова від 12 квітня 2002 р.№536/ Україна. Кабінет Міністрів // Офіційний вісник України. -2002. -№ 16. — С. 143-148
  4. Баб'як М. М. Розвиток малого і середнього підприємництва у регіоні // Актуальні проблеми економіки. — 2004. — № 12. — C. 77 — 83
  5. Бусек Ю. Малые и средние предприятия: политика и управление/ Ю.Бусек // Проблемы теории и практики управления. — 2002. — № 2. — C. 64-70
  6. Варналій З. Мале підприємництво : Основи теорії і практики: Монографія/ Захарій Варналій,. -3-тє вид., стереотипне. -К.: Знання, 2005. -302 с.
  7. Волик В. Становлення малого та середнього бізнесу в Україні і його наслідки // Актуальні проблеми економіки. — 2002. — № 8. — C. 22-25
  8. Галь В. Розвиток малого та середнього бізнесу в Україні // Вісник Національного банку України. — 2003. — № 1. — C. 13-15
  9. Єрмакович С. Державна підтримка малого бізнесу в Україні // Проблеми кредитування малого та середньогобізнесу в Україні. — 2001. — № 4. — C. 25-37
  10. Карпенко С. Проблеми розвитку малого підприємництва на сучасному етапі (Регіональний аспект) : Наук.-дослід. економ. ін-т М-ва економ. України. -К., 1999. -19 с.
  11. Коротенко Н. П. Проблеми розвитку підприємництва в Україні/ Коротенко Н. П. // Актуальні проблеми економіки. — 2004. — № 4. — C. 96 — 103.
  12. Лавриненко Р. Фінансування малого та середнього бізнесу в Україні // Фінанси України. — 1998. — № 2. — C. 76-81
  13. Ляпіна К. Національна програма розвитку малого підприємництва : Очікування. Проблеми. Перспективи. -К.: Ін-т конкурентного суспільства, 2001. -159 с.
  14. Малі і середні підприємства України: показники діяльності та стратегії розвитку // Пріоритети. — 2005. — № 3-4. — C. 35-45
  15. Мамчур І. Кредити для малого й середнього бізнесу: робота на перспективу // Праця і зарплата. — 2003. — № 42. — C. 6-7
  16. Маргуліс В. Законодавчо-нормативне забезпечення питань кредитування малого та середнього бізнесу в Україні // Проблеми кредитування малого та середньогобізнесу в Україні. -2001. -№ 4. — С. 4-6
  17. Муравьев А. Малый бизнес: экономика, организация, финансы : Учеб. пособ. для студ. Вуз — 2-е изд., перераб. и доп.. -СПб.: Изд-во СПбГУЭФ: Изд. дом "Бизнес-Пресса", 1999. -607 с.
  18. Наумова Л. Розвиток малого і середнього підприємництва як фактор фінансової стабілізації в державі // Фінанси України. — 2003. — № 11. — C. 24-29
  19. Онищук Я. Фінансове забезпечення діяльності малого та середнього бізнесу/ Фінанси України. — 2003. — № 7. — С.51-59
  20. Підприємництво: можливості кожного : Підсумкові матеріали місячника підтримки малого і середнього підприємництва/ Упоряд. В.М.Биковець. -Біла Церква: ВАТ "Білоцерківська друкарня", 2004. -35 с.
  21. Травянко О. Особливості розвитку малих форм господарювання на регіональному рівні // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2005. — № 2. — C. 275-279