Особливості розвитку світового туризму в міжвоєнний період (20-30рр ХХст.)

Вступ.

1. Розвиток туризму в міжвоєнний період в Росії.

2. Особливості розвитку світового туризму в міжвоєнний період.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Туризм (як національний, так і міжнародний) — продукт тривалого історичного розвитку. Передумови його появи лежать у далекій давнині.

Як відомо в історії розвитку туризму ми розрізняє чотири етапи:

• до початку XІ століття — передісторія туризму;

• початок XІ століття — початок XX століття — елітарний туризм, зародження спеціалізованих підприємство з виробництва туристичних послуг;

• початок XX століття — до початку Другої світової війни — початок становлення соціального туризму;

• після другої світової війни — сучасний етап — масовий туризм, формування туристської індустрії як міжгалузевого комплексу по виробництву товарів і послуг для туризму.

В основу даної періодизації покладені наступні критерії: техніко-економічні передумови; соціальні передумови; цільові функції туризму на різних етапах розвитку.

У багатьох державах світу туризм розвивається як система, що дає всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними і релігійними цінностями даної країни і її народу, і дає прибуток у скарбницю. Не говорячи вже про те, що ця система “годує” дуже багато фізичних і юридичних осіб, так чи інакше зв'язаних із наданням туристичних послуг.

Туристична діяльність у розвитих країнах є важливим джерелом підвищення добробуту держави.

Розглянемо особливості розвитку туризму в міжвоєнний період.

1. Розвиток туризму в міжвоєнний період в Росії

Початком історії туризму в Росії прийнято вважати початок 20-х років XX століття. Профспілки займалися організацією поїздок для простих трудящих, для учнів і солдатів — органи Наркомпроса.

Потім наприкінці 20-х років були створені акціонерні товариства "Радянський турист", "Інтурист" і Центральна дитяча ексурсійно-туристська станція Наркомпроса РСФСР. ДО 1940 року профспілками було створено й організоване кілька тисяч туристських осередків на різних підприємствах і навчальних закладах, розроблені туристичні й екскурсійні маршрути, зокрема було створено близько 160 туристських баз і таборів.

В 1920 році було створене Об'єднане лекційно-екскурсійне бюро, основною завданням якого проголошувалася пропаганда туризму серед пролетаріату. Вони розробляли туристські програми й маршрути. У міру зростання інтересу населення до туризму й екскурсій устало питання про підготовку суспільних кадрів; створені екскурсійні станції стали готовити екскурсоводів груп і так званих організаторів туризму. Певні заходи щодо розвитку туризму вживали з боку держави. Вони були спрямовані на створення матеріально-технічної бази й на із професійних кадрів. Очевидніше ставали шляхи діяльності в цьому напрямку: централізація занять туризмом, забезпечення туристів і екскурсантів транспортом, місцями розміщення, харчуванням, путівниками, відомостями про об'єкти відвідування, підготовка кадрових груповодів-організаторів і т. д.

Першими професійними кадрами в радянському туризмі стали вчителі й комсомольські активісти. При комсомольських комітетах створювалися бюро туризму. Перед бюро ставилися завдання сприяння місцевим "суспільствам масових подорожей, ведення довідково-інструкторської роботи. При них були створені секції: краєзнавства, табірного, далекого, приміського туризму. Вони накопичували туристські матеріали (карти, опису маршрутів); було встановлене співробітництво з установами громадського харчування, транспортними, готельними, комунальними й іншими службами. Подібна діяльність сприяла організаційному становленню туризму. Об'єднання зусиль профспілок і комсомолу з питань туристської роботи дозволило ввести пільговий тариф залізничного проїзду по маршрутах, орендувати приміщення для туристських таборів, накопичувати спорядження, тобто надавати трудящим туристські послуги, частково оплачувані профспілками[2, c. 36-37].

В атмосфері всезростаючого інтересу до туризму виникла проблема підготовки кадрів для проведення екскурсійних турів. "Буревісниками" таких кадрів стали активісти з комсомольського осередку й учителя.

До цього ж часу ставиться й формування елітних баз відпочинку (привілейованого туризму).

Поряд із цим була сформована база для елітного відпочинку й оздоровлення, а також ринок елітного виїзного туризму. Створювалися комерційні організації, що пропонують для платоспроможного населення подорожі й екскурсії пізнавальної спрямованості, а також відпочинок у Криму й на Кавказі.

В 1925-1928 р. функціонувало державне акціонерне товариство "Радянський турист" (ДАО "Радтур"), що організовувало далекі поїздки на поїздах і теплоходах по путівках, обслуговувало групи відпочиваючих по заздалегідь певних маршрутах загальноосвітнього й краєзнавчого характеру. В обов'язок входило створення мережі туристських баз і маршрутів на всій території Радянського Союзу, тобто розвиток планового туризму. Однак бази "Совтура" перетворилися в бази відпочинку, що обслуговують в основному своїх акціонерів і членів їхніх родин, тобто високооплачуваний інтелігентський прошарок. Робітником же було важко одержати на них місце. Цей період характеризується наступними тенденціями:

• створення дрібних і середніх комерційних підприємств туристської спрямованості;
• формування ринку туристських послуг і елітність їхнього споживання;
• створення туристської інфраструктури: ресторани, готелі, транспортна мережа;
• формування туристського ринку, у якому простежуються два основних елементи: елітний туризм для заможних шарів і екскурсійний (рекреаційний) туризм для інтелігенції;
• поява туристських фірм, бюро, компаній, клубів, суспільств.

Головними рисами цього періоду стало наступне: формування туристичного ринку; поява організацій, що спеціалізуються на організації туристичного дозвілля; становлення туристичної інфраструктури (готелю, транспорт, ресторани).

В 1927 р. у Москві відновило свою діяльність дореволюційне Російське суспільство туристів (РОТ), що після конференції було перейменовано в Суспільство пролетарського туризму й екскурсій (ОПТЭ). Суспільство мало чітку організовану структуру, до складу якої входили осередку, створені на промислових підприємствах, філії суспільства. При туристсько-екскурсійній роботі воно орієнтувалося на побажання трудящих. Особливе поширення одержали лижний і пішохідний туризм, самодіяльний туризм. ОПТЭ здійснювало 90% туристсько-екскурсійної роботи в країні. Діяльність суспільства охоплювало не тільки доросле населення країни. З 1929 р. при ньому були організовані дитячі туристсько-екскурсійні станції.

Зростаюча масовість туризму вимагала розвитку матеріальної бази. Основним джерелом нагромадження фінансового фонду з'явилися внески колективних і індивідуальних членів. З початку 1930- х років ОПТЭ випускало періодичні журнали: "Всесвітній турист", "На суші й на море", щомісячник " Турист-Активіст".

У різних містах Росії відкривалися магазини "Турист", де для членів товариства була встановлена знижка[6, c. 105-107].

В 1929 р. була заснована Всесоюзне акціонерне товариство "Інтурист" (ВАО "Інтурист"), що було пов'язане з початком розвитку іноземного туризму й упорядкуванням прийому закордонних гостей. До початку 1930- х років екскурсійний і спортивний туризм став масовим явищем. Збільшення обсягу діяльності, розширення мережі туристських організацій, розробка нових маршрутів, поліпшення матеріально-технічної бази вимагали рішення проблеми кадрів. Необхідно було підготувати практичних працівників туристського апарата, персоналу обслуговуючих підприємств, кваліфікованих гідів-екскурсоводів, провідників, суспільних організаторів. У той же час у туристському русі стали накопичуватися труднощі й утворився ряд проблем: невідповідність між ростом туристсько-екскурсійного руху й наявною матеріальною базою, відчувався дефіцит кваліфікованих фахівців з туризму. До цього часу зложилися два основних напрямки в туризмі серед трудящих: походи трудящих у рамках самодіяльного туризму, туристсько-екскурсійні поїздки й подорожі по планових маршрутах. Обоє напрямку вимагали створення сприятливих умов для подальшого його розвитку.

Період розвитку туризму з 1936 по 1970 року характеризується впровадженням нових організаційних форм керування. В 1936 р. ОПТЭ було ліквідовано, а все майно передавалося в ТЭУ (Туристсько-екскурсійне керування), на яке покладала вся діяльність в області туризму й екскурсій. У веденні ТЭУ перебували вся матеріальна база й туристсько-екскурсійне обслуговування населення. У функції територіальних ТЭУ, що працювали на госпрозрахунковому принципі, входили пропаганда туризму, консультація населення, культурно-масове й господарське обслуговування в шляху, розробка маршрутів, будівництво будинків туриста, таборів, виробництво інвентарю.

В 1937-1940 р. була проведена комплексна реорганізація структури туризму, в основу якої було покладено тверде державно-партійне планування капіталовкладень, кадрів і географій рекреаційної діяльності. В 1940 р. увели туристські звання за особливі заслуги. Почесні туристи нагороджувалися значком "Турист СРСР".

Розвитком масового самодіяльного й спортивного туризму займалася Вища рада фізичної культури, при якому була сформована Всесоюзна секція туризму.

Однак під час Великої Вітчизняної війни історія туризму була перервана — майже все це було зруйновано. Після закінчення війни в 1945 діяльність туристсько-екскурсійного керування ВЦСПС[1, c. 134-136].

2. Особливості розвитку світового туризму в міжвоєнний період

Перша світова війна, економічна депресія 30- х рр. і друга світова війна вплинули на розвиток туризму. Разом з тим, саме в період між двома світовими війнами з'являються паростки масового туризму, розквіт якого доводиться на післявоєнні десятиліття. Туристичні поїздки як усередині країн, так і закордонні поступово здобувають якісно інший характер. Вони переслідують уже не тільки розважальні, але й пізнавальні цілі. У маршрути всі частіше включаються історичні місця, пам'ятники культури. Гнітюча частина міжнародного туристського руху доводилося на Європу.

Приведемо два приклади масового туризму.

У Швейцарії інтерес у даному відношенні представляє виникнення й діяльність фірми "Отельплан", що у цей час є одним з найбільших виробників тур послуг у цій країні. В основі утворення фірми 1935 року лежали ідеї її творця Г.Дуттвайлера про те, що залучення "маленької людини" у туризм зробив би неоціненну допомогу страждаючий від кризи готельному господарству. "Треба звернеться до публіки, дотепер не залученої до туризму й не звиклим до подорожей", — відзначав Г.Дуттвайлер. Масові дешеві тур поїздки стають основним продуктом фірми. "Народний туризм" мав успіх: уже в першому фінансовому році фірма реалізувала 52 648 туристичних поїздок.

У Німеччині імпульс розвитку масового туризму дав, як не дивно, націонал-соціалізм. Здійснюючи ідею "єдності нації", керівництво країни стимулювало масовий організований туризм із метою відпочинку, причому цю діяльність направляла спеціальна організація націонал соціалізму "Сила через радість" (Kraft durch Freude). В 1933р. був заснований імперський комітет з туризму, що підкорявся міністрові освіти й пропаганди. Загальну ідеологічну установку в цій області сформулював особисто А.Гітлер: "Я хочу, щоб робітникові була забезпечена достатня відпустка й щоб ця відпустка, а також вільний час у цілому стали сьогоденням відпочинком для нього. Я бажаю цього, тому що я хочу мати народ із сильними нервами, тому що тільки з таким народом можна робити більшу політику." Історія вже винесла обвинувальний вердикт "великій політиці" Гітлера, а для нас у цьому випадку цікавий той факт, що нацистський режим приділяв настільки велику увагу організації масового відпочинку трудящих і втягував у туризм всі нові верстви населення, розширюючи тим самим його соціальну базу. Німецька держава сприяла в організації групових поїздок на відпочинок — круїзів, залізничних турів, туристичних походів. Помірні ціни сприяли першому "туристичному буму" у Німеччині: число туристичних поїздок зросло з 2,3 млн. в 1934р. до 5 млн. в 1935р., 9,6 млн. — в 1937р. 10,3 млн. — в 1938р.

Подорожі й туризм — два нерозривно зв'язаних поняття, які описують певний образ життєдіяльності людини. Це відпочинок, пасивна або активна розвага, спорт, пізнання навколишнього світу, торгівля, наука, лікування й ін. Однак завжди при цьому є присутнім характерна дія, що визначає й властивість подорожей від інших сфер діяльності, — тимчасове переміщення людини в іншу місцевість або країну, відмінні від його звичайного місцезнаходження або проживання. Подорож — термін, що позначає переміщення людей у просторі й часі незалежно від мети такого. Людині протягом всієї його еволюції було властиво прагнення до світопізнання, завоювання й освоєння нових земель, пошуків ресурсів і нових транспортних шляхів. За багатовікову історію подорожей, географічних відкриттів, промислового освоєння нових територій, розширення світогосподарських зв'язків були зібрані численні наукові літературні матеріали, звіти й щоденники. Вони зіграли неоціненну роль у нагромадженні людиною знань у різних галузях науки, культури, техніки. У багатьох людей з'являється потреба побачити нові райони й країни, познайомитися з життям і звичаями їхніх народів. Все це послужило причиною виникнення особливої форми подорожей — туризму. Процес активізації господарських зв'язків збільшував рухливість населення, супроводжувався будівництвом доріг, упоряджених готелів, ресторанів, створенням зон відпочинку, лікування, вивченням історичних і культурних визначних пам'яток і т.д. З появою регулярного руху пасажирського транспорту, мережі підприємств харчування й місць розміщення відпали багато елементів ризику й труднощів, які протягом багатьох століть були сполучені з подорожами[5, c. 246-248].

Найбільший розвиток міжнародний туризм має місце у західноєвропейських країнах. На частку цього регіону доводиться понад 70% світового туристичного ринку і біля 60% валютних надходжень. Приблизно 20% приходиться на Америку, менше 10% — на Азію, Африку й Австралію разом узяті.

Всесвітня організація з туризму у своїй класифікації виділяє країни, що є переважно постачальниками туристів (США, Бельгія, Данія, Німеччина, Голландія, Нова Зеландія, Швеція, Канада, Великобританія) і країни що приймають туристів (Австралія, Греція, Кіпр, Італія, Іспанія, Мексика, Туреччина, Португалія, Франція, Швейцарія, Болгарія, Україна, Єгипет, Кавказький регіон).

Подібний бурхливий розвиток міжнародних туристичних зв'язків спричинило створення численних міжнародних організацій, що сприяють поліпшенню роботи цієї сфери світової торгівлі. У їх число входять: неурядові спеціалізовані, міжнародні, комерційні, національні і регіональні організації з туризмі.

До кінця 30- х рр. фашистські режими затвердилися в Італії, Німеччині, Португалії, Іспанії й ряді країн Східної Європи. Проте в країнах зі сприятливою політичною обстановкою масовий туризм продовжував свій розвиток. Наприклад, якщо до першої світової війни максимальне число американців, що виїхали за кордон, склало 287 тис. чіл., те в 1923 р. — 308 тис., а в 1930 — 477 тис. В 1924 р. в Англії на базі чотирьох авіакомпаній була створена одна — "Іmperіal Faіrways", відповідно збільшилася кількість перевезених пасажирів (1926 р. — 16 тис., 1932 р. — 48,2 тис., 1938 р. — 222 тис.).

Саме в цей час уряди держав Європи звернули серйозну увагу на розвиток міжнародного туризму, про що свідчить той факт, що в 1925 р. у Гаазі відбувся перший Міжнародний конгрес офіційних асоціацій по пропаганді туризму (МКОАПТ), у якому взяли активну участь представники 14 європейських країн. В 1927 р. пройшов Міжнародний конгрес офіційних туристських організацій (МКОТО), а в 1930 р. був заснований Міжнародний союз організацій і пропаганди туризму (МСОПТ).

Перед другою світовою війною зростає кількість морських перевезень. У Швейцарії з ініціативи Г. Дуттвайлера, засновника туристської фірми "Отельплан" (1935 р.), був розроблений ряд подорожей, розрахованих на людей зі скромним статком. Нацистська політика Гітлера також сприяла розвитку масового туризму в Німеччині. Піклуючись про елітність націй, він хотів бачити німців здоровими як фізично, так і психологічно. Щодо цього фюрер не переоцінив роль туризму. Німецький уряд сприяв в організації групових турів з використанням залізничного й морського транспорту. Так, за період з 1934 по 1938 р. кількість поїздок німецьких туристів зросло з 2,3 млн до 10,3 млн. Правда, їсти підставу припускати, що більшість німецьких туристів, що подорожували за межами нацистської Німеччини, були шпигунами.

Розвиток туризму до другої світової війни характеризується невибагливістю надаваних послуг, стандартністю їхнього набору. Програми обслуговування туристів не відрізнялися розмаїтістю, тому що елементарні туристські послуги, з яких вони формувалися, задовольняли споживача. Така ситуація давала можливість щонайдужче формувати для туристського ринку уніфіковані пакети послуг. У цьому випадку можна говорити про масовий конвеєрний туризм.

Друга світова війна й наступна діяльність країн по ліквідації її наслідків призупинили розвиток туризму майже на 10 років. Але надалі розвиток туризму здобуває усе більше масовий характер. Довоєнний рівень був досягнутий уже наприкінці 40- х рр. У цей період туристські обміни й подорожі одержали широкий розвиток у США й Канаді, у Мексиці, Панамі, на Кубі. Починаючи з 1948 р. були дозволені поїздки в Японію (заборона в'їзного туризму бути пов'язане з мілітаристською політикою Японії у відношенні Китаю в 1937-1945 р.).

В умовах наростання психологічного навантаження, інтенсифікації життя людей в індустріальних країнах туризм діє як ефективний засіб рекреації. Із предмета розкоші він стає потребою населення високорозвинених індустріальних країн. Формується індустрія відпочинку зі своїми інститутами, продуктом (послугами), виробничим циклом, методами організації й керування виробництвом[3, c. 59-61].

Резюме: у цей період розвитку туризм одинаків поступово поступався місцем груповому туризму широких мас. Крім того змінився характер подорожей — уже переслідувалися не тільки розважальні, але й пізнавальні цілі. У маршрути всі частіше включаються історичні місця, пам'ятники культури.

Висновки

Останнім часом туризм одержав значний розвиток і став масовим соціально-економічним явищем міжнародного масштабу. Швидкому його розвитку сприяє розширення політичних, економічних, наукових і культурних зв'язків між державами й народами миру. Масовий розвиток туризму дозволяє мільйонам людей розширити знання по історії своєї Батьківщини й інших країн, познайомитися з визначними пам'ятками, культурою, традиціями тієї або іншої країни. З економічної точки зору туризм — це особливий вид споживання туристами матеріальних благ, послуг і товарів, що виділяється в окрему галузь господарства, що забезпечує туриста всім необхідним: транспортними засобами, об'єктами харчування, розміщення, культурно-побутовими послугами, розважальними заходами. Таким чином, туризм входить до числа найбільш перспективних галузей національної економіки (у деяких країнах).

Однак туризм був доступний в основному представникам імущих класів, які робили дорогі поїздки для відпочинку, лікування й розваг. Таким чином, туризм стає особливою формою пересування людей. Він розвивався на основі подорожей і відкриттів, здійснюваних мореплавцями, дослідниками, істориками, географами й представниками ділового миру, які зібрали численні наукові вишукування, спостереження, описи, літературні, історичні й географічні матеріали, звіти й щоденники. Поява туризму сталася можливим у результаті корінних змін у характері суспільного виробництва, розвитку засобів транспорту й зв'язку, налагодження світогосподарських відносин у різних сферах. Туризм має свою історію розвитку. Історія туризму — це наука, що вивчає подорожі (походи, екскурсії), починаючи від найпростіших, найбільш елементарних у далекій давнині й дотепер .

Список використаної літератури

1. Воронкова Л. История туризма и гостеприимства: Учеб. пособие для студ. образоват. учреждений сред. проф. образования, обучающихся по спец. 2307 Туризм, 2302 Организация обслуживания в гостиницах и туристских комплексах — М. : Издательско-торговый дом "Гранд". Фаир-Пресс, 2004. — 303с.
2. Жукова М. Индустрия туризма: менеджмент организации. — М. : Финансы и статистика, 2003. — 199 с.
3. Кабушкин Н. Менеджмент туризма: Учебник для студ. спец. "Экономика и управление социально-культурной сферой" вузов. — 3. изд., испр. — Минск : ООО "Новое знание", 2002. — 409с.
4. Соколова М.В. История туризма. — Изд: «Академия (Москва)». – М., 2007. – 352 с.
5. Устименко Л. М., Афанасьєв І. Ю. Історія туризму. – К, 2006. – 320 с.
6. Федорченко В. Історія туризму в Україні: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — К. : Вища школа, 2002. — 196с.