Освіта та наука в Німеччині
Категорія (предмет): ПедагогікаВступ.
1. Система освіти в Німеччини.
1.1. Школи Німеччини.
1.2. Коледжі Німеччини.
1.3. Університети Німеччини.
1.4. Мовні школи Німеччини.
2. Наука Німеччини.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Німеччина з її стародавніми університетами завжди була привабливою метою для тих, хто бажає одержати класичну вищу освіту. І справа не тільки в традиціях. Важливу роль грає та обставина, що, на відміну від більшості інших західних країн, у Німеччині іноземців у державних навчальних закладах навчають безкоштовно.
У ФРН налічується більше 320 ВНЗ, де навчається близько 2 млн. студентів, з яких більше 165 тис. приїжджають з-за кордону. Вона посідає четверте місце у світі за числом іноземних студентів (після Великої Британії, США та Франції). 56% іноземних студентів — вихідці з європейських країн.
Питання культури та освіти в Німеччині входять у компетенцію земель (а їх 16), тому умови та програми навчання в різних землях можуть відрізнятися одне від одного. Питаннями координації політики в галузі освіти відає спеціальний орган — Постійна конференція міністрів культури земель. Він же стежить за тим, щоб планка якості освіти в масштабах всієї країни залишалася на гідній висоті.
1. Система освіти в Німеччини
Шкільна освіта в Німеччині перебуває під наглядом держави. За формування шкільних програм відповідають безпосередньо федеральні землі. Тому в кожній землі є відмінності в навчальних програмах. Зокрема, землі самостійно визначають час канікул та навчальні плани шкіл.
Шкільна система складається з трьох ступенів:
· початковий ступінь(Primarstufe);
· середній ступінь I (Sekundarstufe I);
· середній ступінь ІІ (Sekundarstufe II).
Шкільна освіта у Німеччині починається з повних шести років і закінчується в дев’ятнадцять .
Початкова школа охоплює чотири класи. Учні отримують знання з читання, рахування, письма, знайомляться з природознавством, мистецтвом та іншими предметами. У багатьох початкових школах вивчають також одну іноземну мову.
Після закінчення початкової школи кожен учень може вибрати іншу форму школи. Більше ніж третина ідуть в основну школу. Навчання в ній триває 5 або 6 років. Іншими формами школи, де можна отримати освіту середнього ступеня І є реальна школа та гімназія. Після закінчення основної школи можна навчатися в професійній школі. Тут учні отримують професійні навички і після закінчення стають працівниками нижчої ланки (слюсарі, прибиральники, кельнери і т. д.).
Реальна школа охоплює класи з 5-ого по 10-ий і починається випробувальним роком. Якщо на протязі першого півріччя учні показують великі успіхи, вони можуть навчатися далі, якщо ж вони вчаться погано, то змушені перейти до основної школи. Випускники цієї школи є спеціалістами середнього рівня (старші працівники, керівники нижнього рівня). Закінчення реальної школи надає право навчатися в спеціальній професійній школі.
Дев’ятирічна гімназія — це традиційна школа найвищого рівня. Тут учні вивчають предмети, які їх найбільше цікавлять і відповідають їх нахилам. Вибір навчання в цій школі дозволяє їм навчатися надалі у Вищому Учбовому Закладі. У кінці навчального процесу в гімназії складаються іспити на атестат зрілості, який надає законні підстави до навчання у ВУЗі.
Іншим шляхом освіти є загальна школа, де поєднані описані вище типи школи. Учні, які планують продовжити своє навчання у ВУЗі, проходять в цій школі повний курс навчання.
Програма освіти у Вищих Навчальних Закладах Німеччини охоплює п’ять років (10 семестрів). Після перших трьох років (6 семестрів) навчання студенти захищають попередній диплом, а після п’яти років (10 семестрів) студенти захищають диплом або здають магістерський екзамен. Для вступу до ВУЗів Німеччини не потрібно складати вступних іспитів (крім іспиту з німецької мови для іноземців), а також не існує жодних вікових обмежень[1, c. 48-50].
1.1. Школи Німеччини
Початкова школа (Grundschule), у яку діти приходять в 6-річному віці і яку відвідують протягом 4 років (у Гамбурзі, Бремені й Берліні — 6 років), покликана створити базову підготовку до середньої школи. Наступний щабель навчання називається орієнтаційний (Orientierungsstufe): діти та їхні батьки повинні обрати шлях подальшої освіти. У них є чотири основних можливості: це п'яти- або шестирічна старша школа (Hauptschule), 6-річна реальна школа (Realschule), 9-річна гімназія (Gymnasium) або так звана загальна школа (Gesamtschule). Більшість шкіл включають у свої програми 12-16 предметів, старшокласники в гімназії вивчають 4-6 дисциплін.
Hauptschule уже після 9 класу видає сертифікат про загальну освіту (Hauptschulabschluss), що дозволяє вчитися далі ремеслам. Після 10 класу всі види шкіл видають посвідчення про середню освіту (Mittlere Reife). Після цього шляхи дітей розходяться.
Провчившись ще 3 роки, 19-літні гімназисти одержують атестат зрілості — Hochschulreife (Abitur), що дозволяє вступати в будь-які вищі навчальні заклади. Таким чином, сьогодні для закінчення гімназії потрібно провчитися в ній 13 років (в "нових землях" — 12). Зараз у Німеччині обговорюється питання про введення 12-річного навчання у всіх гімназіях країни. Деякі землі вже прийняли таке рішення.
Хоча формально німецькі державні школи приймають іноземців з 14 років, у дійсності навчання іноземних дітей у них не дуже поширено. Частіше розглядається варіант вступу в приватну школу-інтернат. У цей час у Німеччині налічується більше 2200 приватних шкіл, педагогічні концепції яких помітно розрізняються між собою. Загальноосвітні приватні школи відвідують 6% німецьких школярів. Хоча прийнято підкреслювати, що це всього лише один з рівноправних секторів освітньої системи, у дійсності приватні школи розраховані на більш заможну частину населення й мають елітарний характер. Останнім часом приватні школи стали проявляти все більшу зацікавленість у тому, щоб брати на навчання дітей з-за кордону.
Іноземці можуть навчатися в приватній школі будь-яку кількість років, аж до одержання атестата зрілості, але можна приїхати й на рік-два. Одержати там атестат зрілості німецької приватної школи вигідно тому, хто націлився на подальше продовження освіти в німецькому ВНЗ. Важливою обставиною є й те, що в багатьох приватних школах переходять на двомовну систему викладання іноземних мов — тобто вивчається не одна, як раніше, а дві або навіть кілька іноземних мов.
Як правило, у приватні школи приймають дітей з 11-12 років, від них потрібне мінімальне знання мови. Вам знадобиться свідоцтво про народження й дані про успішність у школі за останні рік-два. Вартість навчання в приватній школі з повним пансіоном становить від 10 тис. євро на рік[4, c. 17-20].
1.2. Коледжі Німеччини
Після старшої школи (Hauptschule) 16-річні випускники, що взяли курс на одержання спеціальності і якнайшвидше працевлаштування, вспупають у дворічні професійні школи (Berufsschule). Випускники реальної школи мають можливість вспупити в професійно-технічні училища (умовно їх можна віднести до коледжів) двох типів: Berufsfachschule й Fachoberschule. І там, і там навчання триває два роки, але в першому випадку видається диплом про одержання професії (Berufsqalifizierender Abschluss), а в другому — атестат про закінчену середню освіту, що дозволяє вступати у ВНЗ (Fachhochschulreife).
Крім того, існують спеціальні школи (Fachschulen), де випускники старших і реальних шкіл можуть підготуватися до здачі іспитів на атестат зрілості й тим самим відкрити собі дорогу в університет. Ті ж можливості дає вступ у вечірню гімназію або на підготовчі курси (Studienkolleg).
Одержати професію можна й у приватній школі. Показово, що близько 40% учнів професійно-технічних училищ, що вчаться, обрали для себе саме приватний сектор. Так, у школах професійного навчання (Berufsbildende Schulen) можна опанувати, наприклад, основи ряду професій для роботи в сфері економіки, готельної й ресторанної справи, техніки, соціального забезпечення, охорони здоров'я, косметології[4, c. 21].
1.3. Університети Німеччини
Вищі навчальні заклади Німеччини — це університети (Universitaet, скорочено Uni), у тому числі технічні (Technische Universitaet), вищі спеціальні школи (Fachhochschule), а також різні спеціалізовані ВНЗ, включаючи педагогічні, теологічні, музичні, художні, кінематографічні тощо. Спортсменів, журналістів і лікарів готовлять як на відповідних факультетах університетів, так й у декількох спеціалізованих навчальних закладах (Sporthochschule, Medienhochschule тощо), наприклад, у Ганновері й Любеці діють два профільних медичних ВНЗ.
Переважна більшість ВНЗ у Німеччині державні, але останнім часом стали з'являтися й приватні. Навчання в них платне. Активно розвивається система бізнес-освіти.
26 січня 2005 року Федеральний конституційний суд Німеччини оголосив положення Рамкового закону про ВНЗ щодо безкоштовного навчання неприпустимим та дозволив Федеральним землям самим приймати рішення щодо встановлення плати за навчання. Зараз кожна Федеральна земля переглядає це питання; планується, що плата за навчання в середньому буде становити 500 євро на семестр, хоча точна сума буде встановлюватися як на рівні Федеральних земель, так і самими ВНЗ.
Серед усієї цієї розмаїтості особливе місце займають університети — насамперед тому, що з ними зв'язані багато століть німецької історії, наукові відкриття, імена геніальних людей. У Німеччині налічується 118 університетів і прирівняних до них ВНЗ. Першим по праву можна назвати Гейдельберзький університет, заснований в 1386 році. 600-літню історію мають і деякі інші храми наук — Лейпцігський, Ростокський.
У ВНЗ Німеччини можна одержати вищу освіту з більш ніж 400 спеціальностей. Іноземні студенти воліють вивчати в Німеччині економічні науки, машинобудування, німецьку філологію. 54% іноземців навчаються у ВНЗ земель Баден-Вюртемберг, Баварія й Північна Рейн-Вестфалія[5, c. 97-98].
Старі німецькі університети сповідують класичний підхід до вищої освіти, що припускає серйозну теоретичну підготовку. Більш орієнтований на практику різновид освіти пропонують вищі спеціальні школи (Fach-hochschulen). Там вчаться 3-4 роки, передбачений рік стажування. У цих ВНЗ — а їх більше 150 — можна отримати професії в таких областях, як економіка, сільське господарство, менеджмент, інженерна справа. На частку Fachhochschulen припадає багато іноземних студентів — більше 22 тисяч.
Академічні ступені, що присвоюються німецькими університетами, відрізняються від прийнятих в англомовних країнах. У Німеччині прийнято видавати диплом про вищу освіту. Його одержують випускники більшості математичних, природничих, економічних і соціально-наукових факультетів. Найпоширеніший ступінь, присуджуваний після закінчення навчання на гуманітарних факультетах — магістр (Magister Artium). Відучившись в аспірантурі, можна одержати ступінь Doktor, що буде рівноцінно нашому кандидатові наук. При цьому в німецькому університеті вам можуть зарахувати підсумкові іспити, які ви здавали вдома.
Багато вищих шкіл в останні кілька років організували платні магістерські програми, що передбачають можливість навчання англійською мовою. Тривалість навчання становить 3-5 семестрів. Введення навчальних програм англійською мовою істотно розширило коло людей, що вибирають Німеччину для продовження освіти.
Німецька вища школа побудована так: спочатку дворічний базовий курс (Grundstudium), а за ним — дворічний професійний курс (Hauptstudium). Grundstudium завершується здачею проміжних іспитів (Zwischenpruefung). Буває ще так званий переддипломний іспит (Diplom-Vorpruefung). Випускники ряду спеціалізацій (педагогіка, наприклад) здають у якості випускного держіспит (Staatsexamen).
Вступу в німецький університет, як правило, передує завершення 1-2 курсів навчання в українському ВНЗ та відмінне володіння німецькою, котре потрібно підтвердити в ході здачі іспиту. Це може бути TestDa (Test Deutsch als Fremdsprache) або іспити Інституту ім. Ґете (Goethe-Institut), включаючи Zentrale Oberstufenpruefung (ZOP), Kleines Deutsches Sprachdiplom (KDS) і Grosses Deutsches Sprachdiplom (GDS). Існує також можливість здати мовний тест DSH безпосередньо в тому ВНЗ, в який ви вступаєте. Іноді потрібно здати кваліфікаційний іспит (Feststellungspruefung), що включає й перевірку мовних знань.
Щоб діяти напевно, рекомендується вспупити на підготовче відділення університету — у так званий Studienkolleg. Такі відділення є при багатьох університетах (але не при всіх). Мовна й навчальна підготовка в Studienkolleg орієнтована на обрану вами спеціальність і підрозділяється на наступні напрямки: T-Kurs (технічні дисципліни, математика, природничі науки), M-Kurs (медицина, фармацевтика, біологія тощо), W-Kurs (економіка й соціологія), G-Kurs (гуманітарні й суспільні науки, мистецтво, германістика), S-Kurs (всі мовні дисципліни, крім германістики). Навчання триває два семестри. Наприкінці здається кваліфікаційний іспит[6, c. 38-41].
1.4. Мовні школи Німеччини
У Німеччині діє кілька сотень мовних шкіл і курсів навчання іноземців німецькій мові. Всі вони пропонують на вибір різноманітні програми, включаючи базовий курс, курс ділової німецької, підготовку до здачі мовних іспитів (DSH, TestDa), індивідуальні заняття. Є й спеціалізовані курси: "Німецька для юристів", "Німецька для журналістів", "Німецька для вчителів", "Німецька для істориків" тощо.
Мовні курси існують також при кожному університеті. У тих випадках, коли студенти проходять програму англійською мовою, одночасно вони освоюють і німецьку. Як правило, за це не стягується плата.
Безперечний лідер у навчанні німецької в якості іноземної — Інститут ім. Ґете, що має безліч відділень по всій Німеччині та за її межами. Заслуженим авторитетом користується німецька мережева школа Carl Duisberg Centren (CDC), філії якої існують у Кельні, Мюнхені, Берліні, Саарбрюккені, Дортмунді, Ганновері, Мангеймі й Радольфцеллі[2, c. 16].
2. Наука Німеччини
Наукові дослідження в Німеччині здійснюються в університетах, науково-дослідних організаціях та в дослідницьких відділеннях великих корпорацій, таких як Siemens та Infineon. Найважливішими науково-дослідницькими організаціями Німеччини є Товариство ім. Макса Планка, Об'єднання ім. Гельмгольца, Товариство ім. Фраунгофера та Об'єднання ім. Лейбніца.
Історично так склалось, що у Німеччині існує 7 Академій наук, що діють у різних землях Німеччини:
· Берлін-Бранденбурзька Академія наук (1992/1700) — місцезнаходження Берлін;
· Академія наук Геттінгену (1751) — місцезнаходження Геттінген;
· Баварська Академія наук (1759) — місцезнаходження Мюнхен;
· Саксонська Академія наук (1846) — місцезнаходження Лейпціг;
· Гайдельберзька Академія наук (1909) — місцезнаходження Гайдельберг;
· Майнцська Академія наук (1949) — місцезнаходження Майнц;
· Вестфальська Академія наук (1970) — місцезнаходження Дюссельдорф.
Крім того, у Німеччині у Галлі знаходиться ще одна Академія природничих наук "Леопольдіна", яка не є членом Союзу Академій наук ФРН.
Новий етап історії німецької науки розпочався у 1990 році. Після об'єднання ФРН та НДР 3 жовтня 1990 року, Німеччина стала ще більш багатоликою. Найскладніші процеси трансформації науки проходили у східних землях Німеччини. У об'єднаній Німеччині зіштовхнулися дві, зовсім різні, системи: на Заході — плюралістична наука, заснована на принципах федералізму, на Сході — строго централізована. Основна складність полягала у тому, що індустрія та наука "соціалістичного табору", до якої складовою частиною входила і НДР, були орієнтовані на зв'язки із науковими установами всередині цього табору, і найчастіше з Республіками СРСР, — у 50-60 рр. ХХ ст. було укладено близько 60 різних угод в галузі науки та техніки. Тісній науково-технічній кооперації сприяла майже однакова структура організації науки та наукових досліджень, а також навчання та підготовка молодих східнонімецьких вчених у Радянському Союзі [Белов В. Россия и Германия: научно-техническое сотрудничество // Современная Европа. 2004. №3. — с. 65-78. — с. 65]. З часу його розпаду та об'єднання східної та західної частини, східна Німеччина повинна була інтегруватись у загальнонімецькі кордони та переходити до створення власного наукового профілю, що був би орієнтований і на споживчу економіку та ведення конкурентної боротьби із західними високорозвиненими країнами. Інституціональна модель науки ФРН дала процесові чітке спрямування.
Основний масив східногерманської науки був зосереджений у Академії наук: у 1990 р. у її складі нараховувалось 60 інститутів, а вже до жовтня цього року Академія як цілісне утворення перестала існувати. Галузева наука у її колишньому вигляді зникла. Наукова рада ФРН вирішила долю 60 академічних і 70 галузевих східнонімецьких науково-дослідних інститутів до літа 1991 р., — при цьому лише деякі інститути було реорганізовано як наукові організації, хоча більшість їх співробітників втратили свої попередні посади. І навпаки, співробітники ряду закритих інститутів змогли знайти роботу у заново створених дослідницьких організаціях. В галузі прикладних досліджень головним критерієм для рекомендації Наукової ради стала їх ефективність. Тому лише 6% із інститутів АН НДР даного профілю зберегли майже повністю свій персонал. Після об'єднання Німеччини кількість вчених та інженерів у східних землях скоротилась з 85 тис. до 16 тис. Було ліквідовано всі інститути суспільних наук та економіки. Спроби реформувати дослідницькі програми часто-густо не схвалювались і переводились на освітянську ниву — дослідницькі групи, які Рада визнала життєздатними, були злиті зі східнонімецькими університетами. Драматичною виявилась доля хімічних наук: більшість інститутів цього профілю було ліквідовано. Негативний результат був зумовлений тим, що у ФРН хімія — справа лабораторій промислових компаній або університетів. Навпаки, інститути фізичного і біологічного профілю в основному збереглись[3, c. 86-87].
У трансформації східнонімецької науки в основному використовувались чотири основних стратегії:
Скорочення персоналу.
Пошук зовнішньої підтримки. Найчастіше це супроводжувалось співробітництвом зі спорідненим інститутом Західної Німеччини. Так, напр., був створений новий хімічний інститут Товариства ім. Макса Планка, співробітники якого зуміли знайти власну дослідницьку нішу.
Стратегія "відповідального вибору" — спроба реорганізації та контактування з науковими інститутами Західної Німеччини.
"Менеджмент враження" — спроби представити інститут під якнайкращим особистим враженням експертів наукової ради [Водопьянова Е. Страны центральной и восточной Европы: наука в пути // Мировая экономика и международные отношения. 2000. №10. С. 71 — 77. — с. 71.].
Та в останні роки положення стало змінюватись на краще — 7 інститутів Товариства ім. Макса Планка, що координує фундаментальні дослідження у країні, відкривається у східних землях; Товариство ім. Фраунгофера, що координує прикладні науково-дослідні проекти, також відкриває на території колишньої НДР 5 нових інститутів. Крім того, уряд Німеччини планує надати допомогу урядам східних земель у створенні близько 50 великих та малих технопарків [Крупнейшие страны Западной Европы // Наука стран Европы на пороге ІІІ тысячелетия. — . — К.: НИИ статистики Госкомстата Украины, 1998. — 205 с. — с. 13]. Відповідно науковці колишньої АН НДР можуть увійти до них.
Об'єднання Німеччини, особливо для вчених нових федеральних земель, означало глибокі структурні перетворення. Але в цих перетвореннях був закладений гігантський потенціал. "Кожен початок осяяний чарами", — писав Герман Гессе. І, дійсно, на сході Німеччини виникли десятки нових інститутів і наукових установ, де і донині панує дух першопрохідників. Держава в основному обмежується формуванням сприятливих умов для створення наукової кооперації та комерціалізації наукових розробок.
У загальному плані німецькі Академії наук — це товариства вчених та позауніверситетські дослідницькі установи одночасно. Їх метод роботи, що базується на постійності, незалежності та високих наукових стандартах, дозволяє їм приймати науково-дослідницькі проекти, які потребують тривалого часу та унікальних ресурсів. До них належать, наприклад, випуск наукових словників, словників та критичних видань до творів великих мислителів та музикантів, а також проведення природничонаукових довготривалих досліджень. Таким чином Академії створюють довідковий апарат у певній галузі чи теоретичний фундамент для використання їхнього доробку іншим вченим та громадськості. У роботі ними використовуються маловідомі фонди, специфічне обладнання чи рідкісні матеріали, — для власних досліджень, у наукових обговореннях чи ж для особливих для дисципліни постановок проблем та обробки питань[6, c. 43-44].
Висновки
Після об'єднання у 1992/93 навчальному році в Німеччині стало 318 закладів вищої освіти різного рівня: 91 звичайний і один загальноосвітній університети, 11 педагогічних, 19 теологічних, 43 мистецьких і 153 технічних і спеціалізованих ВНЗ. З них у недержавний сектор входили 6 університетів, 17 теологічних закладів, 2 мистецьких коледжі, 35 вищих фахових шкіл. Плата за навчання у них часто висока.
Усі заклади вищої освіти поділяються на такі групи:
— університети (класичні, технічні, загальноосвітні та спеціалізовані заклади університетського рівня — вищі педагогічні, теологічні та медичні школи). Більшість університетів мають класичну структуру. У них готують і докторів наук;
— вищі фахові школи зі спеціалізованою фаховою підготовкою, готують спеціалістів з Інженерії, бізнесу, менеджменту;
— вищі школи (коледжі) мистецтв і музики.
Основою системи вищої освіти є університети. Вони мають, зазвичай, класичну структуру і завдання: несуть відповідальність за наукові дослідження, навчання, підготовку кадрів вищої кваліфікації, готують докторів наук, наділені правом присуджувати габілітацію (докторат-2) для заміщення посад завідувачів кафедрами. Навчання триває щонайменше чотири роки.
Університети Німеччини входять до числа національних лідерів з наукових досліджень, хоч значний обсяг пошуків здійснюють лабораторії великих фірм та інститутів спілки Макса Планка. Університети та інші заклади підтримують контакти з багатьма закордонними закладами, відряджають власних працівників і приймають закордонних фахівців. Діють кілька програм сприяння обмінам викладачів-науковців та студентів, постійно зростають видатки на стажування іноземців у Німеччині.
Список використаної літератури
1. Васюк О. Реформування вищої освіти Німеччини//Вісник Книжкової палати. — 2006. — № 4. — C. 48 — 50
2. Ворон А. Шкільна освіта поза межами України //Відкритий урок: розробки, технології, досвід. — 2008. — № 2. — C. 16-17
3. Гут Д. Болонський процес: вплив реформи вищої освіти на структуру та організацію докторантури в Німеччині //Вища школа. — 2007. — № 3. — C. 85-94
4. Мельниченко Б. Система шкільної освіти у Федеративній Республіці Німеччини //Історія в школі. — 2001. — № 5. — C. 17-21.
5. Хюфнер К. Управління та фінансування вищої освіти в Німеччині //Вища школа. — 2005. — № 6. — C. 97-117
6. Яремчук Н. Знайомимося з системою освіти в Німеччині //Обдарована дитина. — 2007. — № 3. — C. 38-44