Отруйні рослини України

Вступ.

1. Загальна характеристика рослинних отрут.

2. Системи класифікації отруйних рослин.

3. Профілактика отруєнь отруйними рослинами.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Отруйні рослини постійно або періодично містять речовини, токсичні для людини й тварин. Токсичність рослин може значно варіювати залежно від їх віку, фази вегетації, умов виростання (кліматичних, ґрунтових та ін.) і частини рослини (корінь, пагони, гілки, плоди, кора). Деякі рослини мають отруйний нектар (наприклад, азалія, багно) або пилок (наприклад, білена, олеандр), що надають токсичних властивостей меду (уживання його в їжу може спричинити ли-хоманку, блювоту, діарею).

Отруйнірослини- церослини, що виробляютьінакопичуютьупроцесі життєдіяльностіотруту, щовикликає отруєннятваринілюдей. Людямвідомо більше10 тис. видівтакихрослин.

Отруйнірослини, щомістятьалкалоїди, вражаютьцентральнунервовусистему, у нихзбудливаабогнітючадія, негативно впливаютьнароботусерця, шлунка, нирокіпечінки.

Отруєння рослинними отрутами відбувається переважно в теплу пору року внаслідок уживання в їжу невідомих або неїстівних рослин, зовні подібних до їстівних видів. Подібні отруєння, іноді дуже важкі, виникають переважно в дітей. Відомі випадки професійних отруєнь у процесі вирощування, збирання, сушіння й переробки рослинної сировини (наприклад, підчас виробництва касторової олії можуть виникати отруєння рициною внаслідок потрапляння макухи в шлунково-кишковий тракт із рук). Гострі отруєння рослинними отрутами можуть статися в результаті самолікування лікарськими рослинами, а також унаслідок уживання як алкогольних напоїв, так і спиртових настоянок цих рослин або плодів кісточкових, що містять у кістянках синильну кислоту.

1. Загальна характеристика рослинних отрут

Рослинні отрути належать переважно до алкалоїдів, глікозидів, рослинних мил (сапонінів), органічних кислот (синильна, щавлева), смол. У більшості випадків отруєння отруйними рослинами виявляються нудотою, блювотою, болями в животі, діареєю. Ці симптоми є неспецифічними й зумовлені високим умістом в отруйних рослинах різних органічних кислот, що подразнюють слизову оболонку шлунка й кишечнику. Специфічний для конкретних отрут симптомокомплекс розвивається після їх усмоктування в кров, що відбувається, як правило, у дистальних відділах тонкої кишки, при цьому місцева подразлива дія отрут прискорює їх адсорбцію. Вибіркова токсичність (переважний токсичний ефект) рослинних отрут виявляється в переважному впливі на нервову систему, серце, шлунково-кишковий тракт, печінку або шкіру.

У разі гострих отруєнь переважними є ураження нервової системи з розвитком холінолітичного (атропіноподібного) синдрому (наприклад, унаслідок отруєння блекотою, бела-донною) або нікотиноподібного синдрому (наприклад, у разі отруєння цикутою отруйною, хвощем польовим і деякими іншими отруйними рослинами). Психічні розлади протікають у вигляді інтоксикаційного психозу з явищами різкого психомоторного збудження, що переходить у стан загальмування й кому. Переважне ураження серця спостерігається в разі отруєння отруйними рослинами, що містять серцеві глікозиди (наперстянкою, конвалією, горицвітом та ін.). їх вибіркова токсичність виявляється в ранньому розвитку порушень ритму й провідності серця (тахікардія, що змінюється брадикардією). Гепатотоксична дія рослинних отрут (наприклад, геліотропа опушеного, гірчака рожевого, жовтозілля лучне) характеризується збільшенням розмірів печінки, розвитком жовтяниці, появою геморрагічних висипань на шкірі (геліотропний токсикоз). Гострі отруєння деякими отруйними рослинами (наприклад, борщівником) супроводжуються переважним ураженням шкіри — токсичним дерматитом, що має, як правило, нескладний перебіг.

Багато рослинних отрут спричиняють ураження кількох органів або систем організму. Наприклад, отрута аконіту вражає центральну нервову систему й серце, отрута чемериці Лобеля й наперстянки — серце і шлунково-кишковий тракт, отрута геліотропа опушеного — печінку й нирки. Однак переважний токсичний ефект завжди виявляється раніше й за меншої дози рослинної отрути. Важкі отруєння з розвитком коматозного стану (втрата свідомості, порушення темпу й ритму серцевих скорочень, розлад дихання) можуть спричиняти великі дози практично будь-якої рослинної отрути.

Діагностика гострих отруєнь отруйними рослинами ґрунтується здебільшого на виявленні симптомів вибіркової токсичності й даних анамнезу. Лабораторна токсикологічна діагностика, спрямована на якісне й кількісне визначення рослинної отрути, розроблена недостатньо й застосовується головним чином для розпізнавання отруєнь серцевими глікозидами та хініном.

2. Системи класифікації отруйних рослин

Існують різні системи класифікації отруйних рослин, що базуються на специфіці складу чи токсичної дії біологічно активних речовин. Серед чималої кількості отруйних рослин виділяють: безумовно отруйні (цикута отруйна, болиголов плямистий тощо) й умовно отруйні (токсичні лише в певних місцях зростання або за умови неправильного зберігання сировини, ферментативного впливу грибів та інших організмів). Прикладом рослин другої групи можуть бути добре відомі кормові конюшини. При зростанні в умовах м'якої зими (з ізотермою січня вище +5 °С) вони накопичують у молодих пагонах значну кількість ціаногенних глікозидів, які при розщепленні утворюють синильну кислоту. Конюшини в такий спосіб захищаються від пошкодження равликами, що виявляють активність в умовах теплої зими. Інакше рослина не могла б протистояти об'їданню, тому що процеси росту в неї у цей час загальмовані. Літом інтенсивне наростання пагонів робить неможливим повне знищення рослин равликами, тому подібний механізм токсичного захисту вже не потрібен.

Рослинні токсини можуть концентруватися як у всіх органах рослин (тоді вся рослина отруйна), так і в спеціалізованих органах. До першої групи можна віднести такі широковідомі в Україні види: блекота чорна, болиголов плямистий, цикута отруйна, дурман звичайний, переступень білий, чемериця Лобеля та ін. До другої групи також належить велика кількість рослин. Наприклад, у сім'ядолях плодових багатьох розоцвітих міститься глікозид амігдалін, що надає їм гіркуватого смаку і при розщепленні утворює синильну кислоту з характерним запахом гіркого мигдалю. Концентращя ціанідів у сім'ядолях сприяє захисту проростків цих рослин. Вміст амігдаліну в насінні мигдалю, яблунь, абрикос, сливи, персика, вишні, горобини становить 0,8—35,0 %. Важке отруєння може іноді настати після вживання 1—3 десятків кісточок абрикосів, що містять до 1 мг амігдаліну. Із кісточок цей глікозид може переходити в компоти, настоянки, варення, що зберігаються більше одного року. У деяких рослин отруйні плоди та насіння (маки, пасльони, крушина ламка та ін.). Але токсичні властивості рослин не однакові за впливом на різні організми. Отруйні для людини ягоди конвалії травневої поїдаються у великих кількостях і не спричиняють негативних явищ у лисиць і використовуються багатьма хижаками для звільнення від гельмінтів. Отруйні для людини плоди омели білої поїдаються і поширюються винятково птахами.

Особливий вид отруєння рослинними продуктами пов'язаний з використанням меду, який збирався з отруйних рослин (блекоти чорної, дурману звичайного, воронячого ока звичайного, зірочника злакоподібного), а також молока і м'яса після поїдання тваринами токсичних рослин (жовтецевих, ефедри двоколоскової, макових, аконітів). Псування молока спричиняють також гіркі, ароматичні, смолоносні, кремнеземні рослини — полини, пижмо звичайне, деревії, хвощі, молочаї, щавелі, губоцвіті. Отруєння може статися в результаті вживання в їжу і на корм тваринам зерна і борошна, забруднених насінням блекоти чорної, дзвінців, сокирок тощо.

Респіраторні (дистанційні) отруєння можуть виникати в разі тривалого перебування в оточенні заростей (букетів) сильнопахучих рослин (лілій, маків, черемхи звичайної тощо). Вони супроводжуються задухою, головним болем, чханням, кашлем, сльозами, нежиттю, загальною слабкістю (аж до втрати свідомості — при тривалому контакті).

Великої шкоди завдають отруйні рослини тваринництву. Вони можуть призводити до втрати ваги та продуктивності тварин від захворювань, безпліддя, зниження лактації (хвощі, молочаї, повитиці) і навіть загибелі. Тварини, як правило, уникають отруйних рослин, що мають гіркий смак, різкий запах, але відомі масові випадки отруєння молодняка або тварин, перевезених в незнайому для них місцевість, а також при тривалому голодуванні тварин (під час далеких перегонів та перевезень), поїданні пряно-смакових рослин (полинів, пижма звичайного), згодовуванні рослинних залишків, засміченого зерна, силосу та сіна. Часто тварини гинуть при поїданні викинутих букетів, прополених бур'янів і обрізаних гілок отруйних рослин тощо.

За клінічною картиною отруєння людей і тварин токсичні рослини поділяють на такі групи.

І. Рослини, що спричиняють появу переважно симптомів ураження центральної нервової системи (ЦНС).

1. Рослини, що спричиняють збудження ЦНС: блекота чорна, дурман звичайний, омег водяний.

2. Рослини, що спричиняють збудження ЦНС і водночас діють на серце, травний тракт, нирки: калюжниця болотна, жовтець.

3. Рослини, що спричиняють при гнічення і параліч ЦНС: болиголов плями стий, хвощ польовий, чистотіл великий.

4. Рослини, що спричиняють пригнічення і параліч ЦНС і водночас діють на травний тракт: хвилівник звичайний.

II. Рослини, що спричиняють переважно ураження шлунково-кишкового тракту: ластовень російський, переступень білий, молочаї, мильнянка лікарська, паслін солодко-гіркий.

III. Рослини, що спричиняють переважно ураження серця: бруслина бородавчаста, горицвіт весняний, конвалія травнева.

Перша допомога при більшості отруєнь рослинами полягає у швидкому видаленні вмісту шлунково-кишкового тракту (промивання, введення послаблюючих речовин), приймання всередину речовин, що адсорбують (активоване вугілля), осаджують (дубильні речовини), окиснюють (перманганат калію), нейтралізують (сода, кислі рідини) отрути. Водночас бажано встановити причини отруєння. Подальше лікування має проводитися кваліфікованими медичними працівниками.

Отруйність рослин залежить від вмісту в них специфічних речовин, які входять до різних класів хімічних сполук. Найчастіше в рослинах знаходять алкалоїди, глікозиди, органічні кислоти, ліпіди, терпеноїди, флавоноїди, сапоніни та деякі інші, що спричиняють отруєння.

Алкалоїди — органічні основи, що містять Нітроген і утворюють з кислотами солі, добре розчинні у воді. У рослинах вони містяться у вигляді солей різних органічних кислот. Відомо понад 5 000 алкалоїдів, багато з яких токсичні. У різних видах рослин алкалоїди накопичуються нерівномірно. Отруйність рослин найчастіше зумовлена наявністю великої кількості алкалоїдів. У малих концентраціях вони звичайно виявляють лікувальний ефект. Найважливішими алкалоїдами є: кофеїн, атропін, стрихнін, кокаїн, берберин, платифілін та інші. Рослини, що містять алкалоїди, належать переважно до родин жовтецеві, макові, пасльонові.

Глікозиди — органічні сполуки, що гідролізують на цукри (рамноза, галактоза та інші) і не-вуглеводну частину. Дія глікозидів в основному визначається їх другою частиною. У чистому вигляді вони мають гіркий смак. Серцевих глікозидів особливо багато серед представників родин жовтецевих, хрестоцвітих, ластовневих, лілійних. Вони мають кардіотомічну дію, але у великих дозах є отрутами серцевої дії.

Органічні кислоти — речовини, що містяться в рослинах у значних кількостях (у насінні, плодах, коренях, листках, стеблах). Найчастіше в рослинах містяться яблучна, лимонна, щавлева, саліцилова, оцтова кислоти. Вони беруть участь в обміні речовин, посилюють секреторну активність слинних залоз, виділення жовчі і панкреатичного соку, поліпшують травлення. Виражену фармакологічну дію мають валеріанова та ізовалеріанова кислоти, які містяться в ефірній олії валеріан, деревіїв, хмелю звичайного. Лінолева кислота міститься в насінні різних видів льону. Ліпіди — жироподібні речовини — воски, жири, фосфоліпіди, гліколіпіди. Жири — це естери гліцерину і вищих жирних кислот. Ненасичені жирні кислоти — олеїнова, лінолева, ліноленова — сприяють зниженню вмісту холестерину в організмі. Найкраще вивчені і використовуються в практиці рідкі жири (олії): маслинова, мигдалева, рицинова, соняшникова, кукурудзяна, льняна, конопляна.

Терпеноїди — оксигеновмісні похідні терпенів — спирти, альдегіди, кетони. Естери входять до складу ефірних олій, нелетких камедей і смол. Терпеноїди ефірних олій мають асептичну і спазматичну дію. Кетони виявляють цитотоксичний ефект. Багато терпеноїдів міститься у представниках родин гарбузових, хрестоцвітих, ранникових.

Сапоніни містяться в рослинах у вигляді стероїдів спіростанового ряду і тритерпенових сапонінів. Водні розчини їх при струшуванні утворюють стійку піну. Вони мають пекучий гіркий смак, уражають слизові оболонки і спричиняють рефлекторне збудження блювального центру, посилюють секрецію бронхів. Сапоніни мають біоцидну дію, спричиняють гемоліз еритроцитів. Вони майже не всмоктуються у травному тракті, призводять до паралічу ЦНС. Багато сапонінів мають борщівники, повитиці, ластовень лікарський, очисток їдкий та ін.

Таніни, або дубильні речовини, — це високомолекулярні поліфеноли. Для них характерна в'яжуча і бактерицидна дія. Містяться у багатьох рослинах, особливо дводольних (бобових, розоцвітих, вербових, букових).

Усі ці речовини можуть мати, залежно від умов, концентрації, стану людини, як позитивну, так і негативну дію. Тому знання видового складу отруйних рослин, їх особливостей, картини ураження відіграє вирішальну роль у збереженні здоров'я людини.

Велике значення для профілактики отруєння токсичними рослинами має пояснення населенню, а особливо дітям у дитячих дошкільних закладах і школах, шкоди від використання в їжу і для самолікування незнайомих рослин, виховання екологічної культури, особливо серед молоді (не знищувати ніяких рослин, не пробувати на смак незнайомі плоди тощо). Окрім того, необхідно встановлювати попереджувальні написи на плантаціях отруйних рослин, у ботанічних садах, не вирощувати в населених пунктах сильнотоксичні рослини з декоративною метою.

Водночас боротьба з природними заростями отруйних рослин не завжди виправдана, тому що вони можуть входити до категорії рідкісних та зникаючих (занесених до Червоної книги), практично цінних (джерела лікарських, інсектицидних тощо). Багато з них є корисними компонентами природних екосистем (нектароносні, мікоризоутворюючі, лікарські для багатьох тварин тощо). Катастрофічне зменшення генофонду і площі поширення сировинних рослин у результаті антропічного впливу, а також активна боротьба з бур'янами і шкідливими рослинами примушують створювати спеціалізовані плантації деяких отруйних рослин (блекоти чорної, дурману звичайного та ін.).

Отже, охорона і раціональне використання всього різноманіття отруйних рослин (водночас з підвищенням рівня екологічної культури, валеологічної освіти населення) є дуже актуальними і мають важливе народногосподарське значення.

3. Профілактика отруєнь отруйними рослинами

Профілактика отруєнь отруйними рослинами полягає головним чином у санітарно-просвітницькій роботі з населенням. Знання отруйних рослин (насамперед місцевих видів конкретного регіону), їх токсичних властивостей і особливостей — запорука успіху в боротьбі з отруєннями отруйними рослинами.

Не можна вживати в їжу невідомі рослини, а також ті, зовнішній вигляд яких викликає щонайменший сумнів. Непоправної шкоди може завдати самолікування лікарськими травами, а також траволікування, проведене особами без спеціальної медичної освіти.

Найважливіша роль у профілактиці отруєння отруйними рослинами в дітей належить санітарній освіті батьків, працівників дитячих дошкільних установ і оздоровчих таборів. Усі особи, на піклуванні яких перебувають діти, повинні знати про небезпеку, що таять у собі отруйні рослини. Постійний догляд за дітьми (особливо маленькими), увага до них з боку дорослих, виховна робота з дітьми шкільного віку дозволяють уникнути отруєнь отруйними рослинами.

У разі потрапляння токсичної речовини на шкіру достатньо промити уражену ділянку проточною водою з милом і нанести будь-який поживний крем на жировій основі. Лікування місцевих запальних процесів полягає в локальній гіпотермії та накладанні антисептичної пов'язки. У випадку перорального отруєння потерпілому і слід негайно промити шлунок через зонд. Після три- або чотириразового промивання шлунка дають активоване вугілля (20—25 таблеток або 80—100 г водної суспензії) або 80—100 г чорних сухарів, потім — проносне (30 г магній сульфату на півсклянки води). Симптоматична терапія ґрунтується на підтриманні функцій органів і систем, що зазнали токсичної дії.

Уразі важких отруєнь отруйними рослинами, що супроводжуються вираженим гастроентеритом, порушенням гемодинаміки (зниження артеріального тиску), потрібно на догоспітальному етапі почати внутрішньовенне краплинне введення по 200—400 мл гемодезу, реополіглюкіну, 5— 10%-го розчину глюкози з 20 мл панангіну. З огляду на те що багато отруйних рослин мають кардіотоксичні властивості, необхідна електрокардіографія. Уразі виявлення порушень провідності й ритму серця проводять комплекс лікувальних заходів, спрямованих на профілактику раптової зупинки серця: внутрішньовенно вводять 30 мг преднізолону або 125 мг гідрокортизону, внутрішньом'язово 5— 10 мл 5% -го розчину унітіолу; у стаціонарі внутрішньом'язово, повторно по 1—2 мл 30%-го масляного розчину токоферол ацетату. За відсутності лікувального ефекту застосовують електростимуляцію або дефібриляцію серця. Під час транспортування хворого, а також його перебування в стаціонарі бажано здійснювати кардіомоніторний контроль. В умовах стаціонару в усіх випадках важких отруєнь ефективним методом лікування є гемосорбція.

Спеціальна антидотна терапія розроблена недостатньо повно, щоб мати самостійне клінічне значення. Виняток становить застосування фармакологічних антагоністів: фізостигміну — у разі холінолітичного синдрому й атропіну — замускариноподібного синдрому. Усіх хворих з отруєннями отруйними рослинами доцільно госпіталізувати в спеціалізований токсикологічний центр або в лікарню, що має відділення реанімації.

Висновки

Рослини відіграють велику роль у природі та народному господарстві. Вони дають людині різноманітні продукти харчування, ліки, корм для тварин, сировину для різних галузей промисловості. Проте серед рослин є й отруйні, небезпечні для життя людини і тварин. Найчастіше від отруєння дикорослими рослинами страждають діти. Не замислюючись, вони зривають ягоди, подібні до вишні, пробують їх на смак, та соковиті корені, листки, насіння, які зовні подібні до їстівних рослин, або, зриваючи гарні квітки, отримують опіки шкіри рук і обличчя. Відомо також, що запаморочливі запахи деяких рослин можуть стати причиною головного болю. Тому знання про отруйні рослини, що нас оточують, мають стати складовою освіти школярів, що забезпечує здоровий спосіб життя.

З численних представників флори колишнього СРСР (понад 30 тисяч видів вищих рослин) на отруйні припадає майже 1 тисяча видів, більшість з яких становлять покритонасінні. До квіткових рослин належать токсичні представники з різноманітною дією на різні групи організмів. Серед них відомо понад 400 видів отруйних рослин, більшість з яких виявлено й у флорі України. Усього на території України є майже 600 видів отруйних представників.

Лікування гострих отруєнь отруйними рослинами передбачає комплекс заходів екстреної детоксикації організму й симптоматичну терапію.

Список використаної літератури

1. Баранчикова Л. Осторожно: ядовитые растения! //Биология в школе. — 2008. — № 6. — C. 51-57

2. Измайлов И. Ядовитая эволюция: Отравление человека ядами, которые создала природа //Вокруг света. — 2005. — № 1. — C. 112-122

3. Лисайчук О. Небезпечні сусіди — отруйні рослини //Надзвичайна ситуація. — 2007. — № 5. — C. 62-63

4. Мироненко І. Небезпечні дарунки спекотного літа //Надзвичайна ситуація. — 2008. — № 7. — C. 52-54

5. Орлова Л. Ознайомлення з отруйними рослинами на уроках біологіїва //Біологія і хімія в школі. — 2002. — № 3. — C. 16-19.

6. Усачев А. Обережно,можна отруїтись //Розкажіть онуку. — 2007. — № 7. — C. 124-125

7. Ченришенко Н.Ю. Отруйні рослини й рослинні отрути //Біологія. — 2008. — № 12. — C. 10-18