Палеоантропи — давні люди

Вступ.

1. Основні розкопки ранніх неандертальців.

2. Ознаки груп палеоантропів.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Класичним представником палеоантропів (стародавніх людей) є неандерталець або людина неандертальська — Homo neanderthalensis, яка асоціюється з ашельскою і мустьєрською кам'яними індустріями.

Палеоантропи досить широко розселились у Старому Світі, освоївши ті регіони, котрі були недоступні їхнім пращурам — архантропам. В Африці сліди перебування давніх людей віднаходять не лише в саванах та напівсаванах, а й у важкодоступних тропічних лісах, напівпустелях та пустелях. Поселення палеоантропів відомі на території Передньої Азії, Іраку, Туреччини, Ірану, Афганістану, Кавказу, країн Південно-Східної Азії, Південного Китаю. Вони мешкали також у Центральній Азії, на півдні Сибіру та Далекого Сходу, на Японських островах. В їхній ареал входила Південна, Центральна та значна частина Східної Європи. Окремі пам'ятки, залишені палеоантропами, розташовані навіть неподалік від Полярного кола (наприклад, на р. Чусовій у Приураллі).

Завдяки систематичним розкопкам, які ведуться майже півтора століття, на сьогодні відомі кісткові рештки приблизно 300 палеоантропів, значна частина яких походить з Європи. Серед європейських палеоантропів розрізняють дві групи: ранніх, яких називають також пресапієнсами чи пренеандертальцями, та пізніх, або "класичних".

1. Основні розкопки ранніх неандертальців

Кісткові рештки ранніх неандертальців, що мешкали приблизно 200— 100 тис, років тому, походять з місцезнаходжень Сванскомб (Велика Британія), Штайнгайм та Ерінгсдорф (Німеччина), Монте-морен та Фонтешевад (Франція), Саккопасторе (Італія). У зовнішності цієї групи давніх людей досить химерно поєднувались архаїчні риси та ознаки, притаманні сучасним людям. Наприклад, череп із Ерінгсдорфа, з одного боку, характеризується наявністю добре розвинутого надбрівного валика, сплющеною потилицею, відсутністю підборідного виступу, а з іншого — відносно високою мозковою коробкою місткістю близько 1450 см3 та досить опуклим лобом. Деякі вчені вважають, що саме від ранніх палеоантропів походять люди сучасного фізичного типу.

Що стосується "класичних" неандертальців, значно поширених у Європі 80— 35 тис. років тому, то їхні кісткові рештки виявлені в Німеччині (Неандерталь), Франції (Ля-Шапелль-о-Сен, Ле Мустьє, Ля Феррасі та ін.), Бельгії (Ля Нолетт, Спі-сюрль'Орно), Іспанії (Херона), Італії (Монте-Черчіо), на Гібралтарській скелі та в деяких інших регіонах континенту. Судячи з географії місцезнаходжень, ці давні люди жили у прильодовиковій зоні, тобто південніше 52— 50° північної широти, де проходила межа останнього (вюрмського, або валдайського) льодовика. Через це фізичний тип пізніх європейських палеоантропів характеризується багатьма ознаками, пов'язаними з адаптацією до суворих кліматичних умов, а саме: загальною масивністю кісток, дуже широкими плечами, помірним зростом (у середньому 155— 156 см), укороченими передпліччям та гомілкою, вигнутою стегновою кісткою та ін.

Череп "класичних" неандертальців мав видовжену форму, спадистий лоб із великим надочним валиком, приплюснуту потилицю з добре розвинутим рельєфом. Обличчя високе, ніс широкий, підборідний виступ або відсутній, або ледве простежується, зуби характеризуються наявністю великої внутрішньої порожнини (тавро-донтизм). Місткість мозкової коробки дуже велика — приблизно від 1350 до 1700 см3 (пересічна величина 1400— 1500 см3).

Загалом пізні європейські палеоантропи мали досить своєрідний зовнішній вигляд. До речі, сучасні дослідники відмовилися від колишніх уявлень про цих істот як незграбних, згорблених, які пересувалися на напівзігнутих колінах і не мали жодного стосунку до родоводу людства. Ці уявлення склалися на підставі вивчення скелета неандертальця з печери Буффія поблизу с Ля Шапелль-о-Сен .(Франція), відкритого Марселеном Булем у 1908 р. І лише в наші дні з'ясувалося, що на будову кісток "шапельця" вплинули наслідки захворювання на артрит, який призводить до дистрофії суглобів, та вікові зміни: він жив близько 40— 50 років, що відповідає 80— 90 рокам сучасної людини.

Важливо також мати на увазі, що серед пізніх європейських палеоантропів розрізняють не лише "класичних" неандертальців, а й носіїв більш "сапієнтного" комплексу ознак. Дуже цікаві результати були отримані під час розкопок так званої Печери Людожерів поблизу м. Крапіна в Хорватії, де в 1889— 1905 pp. Г. Корянович-Крамбергер виявив близько 600 фрагментів кісток палеоантропів у супроводі мустьєрського інвентаря. Більшість кісток були штучно розтрощені, а тому кількість похованих у печері з'ясувати не вдалось. Очевидно, їх було кілька десятків. Аналіз палеоантропологічних матеріалів показав різку грань між двома типами черепів: масивними, з похилим лобом і сильно розвинутим рельєфом, та з прямим лобом і надбрівними дугами замість суцільного валика. На думку автора розкопок, у печері певний час співіснували представники двох "рас" неандертальців — "класичної" і "власне крапінської", що характеризувалася довершенішою фізичною будовою. Зауважимо, що з цим погоджуються не всі дослідники: дехто дотримується гіпотези про "битву під Крапіною", тобто двобій між палеоантропами та людьми сучасного фізичного типу.

Кісткові рештки палеоантропів були виявлені також на території Африки. Так, у 1921 р. в печері горба Брокен-Гілл у Замбії (колишня Північна Родезія) знайшли череп, фрагменти таза та окремі кістки нижніх кінцівок істоти, яку назвали "родезійською людиною". В її фізичному типі поєднувалися архаїчні та прогресивні риси, а саме: об'єм мозкової коробки становив 1325 см3, сильний розвиток рельєфу на потилиці і водночас дуже спадистий лоб, великий "дахоподібний" надочний валик, що за своїми розмірами та масивністю не має аналога серед інших гомінідів. Одночасно з "родезійською людиною" на півдні та сході Африканського континенту мешкали палеоантропи з виразними "сапієнтними" рисами.

Численні пам'ятки давніх людей відомі на території Центральної Азії. Так, у 1938 р. в печері Тешик-Таш біля м. Байсун на півдні Узбекистану російський археолог А. Окладников розкопав кісткові рештки хлопчика-палеоантропа віком 8— 10 років. Більшість антропологів дійшли висновку, що в його морфологічній будові спостерігається переплетення рис давніх та сучасних людей. До перших належать сильний розвиток надочного рельєфу, виступання вперед середньої частини обличчя тощо, до других — структура ендокрана, кінодонтія (тобто вузька порожнина зубів) і т. ін. За розрахунками В. Бунака, об'єм мозку дорослого "тешикташця" становив би не менше 1600 см3.

Особливу роль у процесі антропогенезу відігравала територія Передньої Азії — своєрідний міст між Африкою, Азією та Європою. Не випадково тут є пам'ятки майже всіх хронологічних зрізів палеоліту. В 1931— 1936 pp. у печерах Схул і Табун на горі Кармел біля м. Хайфа та в печері Джебел-Кафзех поблизу Назарета були виявлені кісткові рештки 13-ти палеоантропів, які жили 100—70 тис. років тому.

2. Ознаки груп палеоантропів

Передньоазійських, або "палестинських", палеоантропів можна розділити на дві групи. Одна з них, чисельніша, за більшістю ознак будови черепа нагадує "класичних" неандертальців Європи; другій (черепи Схул IV, V, Кафзеф) властиві риси людей сучасного фізичного типу: високе склепіння, місткість якого складає 1550— 1600 см3, відносно випуклий лоб та менш виражений надочний рельєф. На деяких нижніх щелепах фіксується помірно розвинутий підборідний виступ. Крім того, носії даного комплексу були високі на зріст (180— 182 см у чоловіків) та мали "тропічні" пропорції тіла (певна видовженість гомілки й передпліччя відносно стегна і плеча), що їх пов'язують з доброю координацією рухів, здатністю швидко бігати, далеко й високо стрибати тощо. За цими рисами вони нагадують кроманьйонців — , представників найчисельнішої групи неоантропів ("нових людей"), поширеної в Західній Європі за доби верхнього палеоліту.

Серед антропологів немає одностайної думки, яка б пояснювала відмінності в морфологічній будові передньоазійських палеоантропів. Згідно з однією гіпотезою, властиве їм мозаїчне переплетення архаїчних та прогресивних рис є результатом еволюційного розвитку палеоантропів, які були безпосередніми попередниками людей сучасного фізичного типу. За іншою, це пояснюється змішуванням місцевих популяцій "класичних" неандертальців із прийшлими групами неоантропів.

Цікаві знахідки були зроблені в печері Шанідар (Іран), де американський антрополог Р. Солецкі виявив кісткові рештки дев'яти давніх людей, близьких до "класичних" європейських неандертальців. Із палеоантропами пов'язані завершальні етапи ашельської культури, а також мустьєрська культура, або епоха, яка розпочалася приблизно 150 тис, а завершилася 40— 35 тис. років тому.

Мустьєрська "крем'яна індустрія" налічувала кілька десятків типів знарядь. Найбільш поширеними з них були скребло, придатне для скобління, шкребіння та різання; скобель, котрий застосовувався для обробки дерева та кості; гостроконечники ("кинджали, наконечники списів, шила) — універсальні знаряддя для полювання та обробки туш убитих тварин та ін. Лише на території Франції археолог Ф. Борд виділив 60 типів кам'яних знарядь мустьєрської доби.

Застосовувалися також кістяні та дерев'яні знаряддя. Так, на стоянці Зальцгіттер-Лебенштадт (Німеччина) виявлено уламки гострого, кістяного кинджала завдовжки 70 см та ратище з рогу оленя; на стоянці Лерінген (Німеччина) — спис довжиною 244 см, кінець якого був загострений і загартований вогнем, тощо.

З'явилися й перші знаряддя, зроблені з кількох матеріалів: дерева, кістки, каменю. Наприклад, на одному з місцезнаходжень Центральної Африки знайдені рештки дубини з кам'яним наконечником; у печері Покала біля Трієста (Італія) — фрагменти бойової сокири з крем'яним лезом; на стоянці Заскельна IV (Україна) — крем'яний наконечник списа завдовжки 11,7 см і т. ін.

Палеоантропи успішно полювали на великого звіра — мамонтів, носорогів, бізонів, ведмедів; на середнього — північних оленів, коней, віслюків, баранів, сайгу; а там, де це було можливо, й на морських тварин — тюленів, пінгвінів і т. д. Цікаво, що на окремих стоянках переважають кістки певного виду тварин, що може свідчити про спеціалізацію мисливських колективів.

Полювання складало основу життєдіяльності тих груп палеоантропів, котрі жили в умовах прохолодного або помірного клімату. Що ж до тодішніх мешканців тропічних та субтропічних зон, то провідну роль в їхньому харчуванні відігравали продукти збиральництва: плоди, їстівне коріння, мушлі тощо.

Палеоантропи добре оволоділи вогнем. До того ж вони навчилися не лише використовувати природні укриття, а й будувати житло. Залишки одного з них на високому схилі правого берега Дністра неподалік від с. Молодова (Кельменецький р-н Чернівецької обл.) виявив у 1961 р. львівський археолог О. Черниш. Який же вигляд мала ця споруда, що, за даними радіовуглецевого аналізу, була збудована приблизно 44 тис. років тому?

На думку фахівців, вона нагадувала ярангу або чум сучасних північних народів. Основою конструкції слугувала овальна викладка із великих кісток мамонта, яка огороджувала площу 40 м2. До кісток кріпилися жердини, що утворювали каркас, обтягнутий шкурами тварин, очевидно мамонтів. За спостереженнями автора відкриття, молодовське житло складалось із двох кімнат і мало дві легкі прибудови із заходу та сходу. Товщина культурного шару, сліди двох великих вогнищ та більше десятка багать свідчать про те, що люди жили тут доволі довго — в такому житлі було тепло й затишно навіть під час суворої зими льодовикового періоду.

Рятуючись від холоду, європейські "мустьєрці" часто селилися в печерах, іноді будуючи в їхніх галереях штучні житла. Залишки одного з них виявив А. Люмле в печері Лазарет (Франція). Це була споруда довжиною 11 і шириною 3,5 м, укрита шкурами тварин. Вона складалася з двох кімнат, в одній з яких збереглися сліди двох багать. Цікаво, що вхід до печери був захищений від вітру кам'яною стінкою. Висловлювались думки, що саме в добу мустьє давні "європейці" вперше почали виготовляти одяг із шкур тварин.

Загалом за виробничими навичками та інтелектом палеоантропи залишили далеко позаду своїх попередників — архантропів. Очевидно, вони вже могли формулювати певні поняття і, відповідно, виражати їх мовними засобами. Спільна боротьба за існування, колективні форми полювання, звукова мова, хай навіть у примітивній формі, все це посилювало соціальну згуртованість первісних колективів — прагромад, сприяло подоланню тваринних інстинктів.

Наведемо такі факти: на 16-ти із 25-ти кістяків ранніх неандертальців, виявлених в Європі, є сліди смертельних травм, завданих їхніми сучасниками, і-канібалізму (основа деяких черепів розтрощена — це робилося для того, щоб дістати і з'їсти мозок). Що ж до черепів пізніх "мустьєрців", кількість яких значно більша, то пошкодження, пов'язані з людожерством, виявлені лише на одному з них (печера Монте-Черчіо в Італії).

На завершальні етапи доби мустьє припадають також перші зафіксовані наукою прояви такої суто людської риси, як турбота про одноплемінників. Яскравою ілюстрацією нових взаємин у колективах неандертальців є результати вивчення одного з чоловічих кістяків із печери Шанідар в Ірані (поховання Шанідар І). Ще за життя ця людина отримала тяжке пошкодження лівого ока (його сліди збереглися на зовнішній поверхні очного яблука) і, на думку фахівців, осліпла. Права рука невдахи була ампутована вище ліктя, а та частина ліктьової кістки, яка залишилася, вкрай атрофована. До цього слід додати сильний артрит правої щиколотки, зрощений перелом однієї з кісток правої стопи і, нарешті, цілком стерті зуби. І при всьому цьому неандерталець дожив принаймні до 40 років і загинув лише внаслідок обвалу печери! Природно, що без постійної підтримки інших людей він не зміг би проіснувати й кількох днів. Ще один приклад: принаймні в останні роки свого життя неандерталець із печери Ля Шапелль-о-Сен внаслідок враження хребта деформуючим артритом не міг брати участі в полюванні. Утім він регулярно вгамовував свій голод та спрагу, залишаючись повноправним членом первісного колективу.

У свідомості палеоантропів вже з'явилися абстрактні уявлення, пов'язані з повсякденним життям, господарством, цілеспрямованістю дій при виготовленні знарядь праці та спорудженні житла. Замислювались вони і над сутністю буття, створивши у своїй уяві абстрактну картину навколишньої дійсності. Неандертальців хвилювала смерть одноплемінників: саме за доби мустьє з'явилися перші поховання, сліди котрих зафіксовані в Ле Мустьє, Ля Шапелль-о-Сен, Ля Феррасі, Спі-Сюрль'Орно, Шанідарі, Табуні, Схулі, Кафзе-ху, Тешик-Таші тощо. Небіжчиків ховали за певним ритуалом: їх розміщували головою на захід чи на схід, поруч клали крем'яний гостроконечник або якесь інше знаряддя, оточували кістками тварин, а іноді накривали кам'яною плитою чи лопаткою мамонта. Справжньою сенсацією стало поховання Шанідар IV: у могилі небіжчика, який помер приблизно 60 тис. років тому, знайшли… букети квітів! Причому з восьми видів рослин, виявлених біля кістяка, п'ять мали цілющі властивості, один був їстівним, а ще один — і цілющим, і їстівним водночас.

Узагальнюючи дані, отримані під час розкопок мустьєрських поховань, А. Окладников показав доволі широке коло уявлень первісної людини, яке знайшло відображення у згаданих вище ритуалах: Всесвіт із чотирма частинами світу; Сонце — джерело життя, тепла, світла; культ промислового звіра як один із проявів культу Природи; шанування самої Людини, а, можливо, й віра в потойбічне життя.

З розвитком абстрактних уявлень пов'язаний і властивий неандертальцям культ печерного ведмедя, сліди якого зафіксовані на багатьох мустьєрських пам'ятках Європи: в альпійських печерах Драгенлог і Перерсгеле давні люди складали черепи ведмедів у спеціальні кам'яні ящики; в печері Регурду у Франції — в кільцевий опалубок з кам'яних брил; у печері Зальцгофен в Австрії — в нішеподібні заглибини в підлозі і т. ін. Ймовірно, з цим пов'язана і печера Ільїнка на Одещині, де під час розкопок виявлено череп ведмедя у кам'яному завалі та щелепу, яка стояла на чотирьох плитах вапняку, впираючись верхнім кінцем у склепіння.

У неандертальців існувала ще одна суто людська сфера діяльності, що, на думку багатьох фахівців, свідчить про зародження первісного мистецтва. На деяких мустьєрських пам'ятках Франції знайдені шматочки червоної вохри — фарби мінерального походження, яку первісні люди в подальшому широко використовували у своїх ритуалах. У гроті Пеш де л'Азе шматки вохри заточували, мов олівець; на інших стоянках їх розтирали у порошок, яким згодом фарбували тіло; у гроті Ля Феррасі відкрито кам'яну плиту, на якій збереглися нанесені вохрою плями та смуги. Тут, а також у гроті Ле Мустьє, з яким, власне, й пов'язана назва мустьєрської культури, виявлено трубчасті кістки тварин з нанесеними крем'яним різцем паралельними лініями. Не виключено, що ними вели певний рахунок. Та чи не найвиразнішим зразком первісного мистецтва мустьєрської доби є профіль тварини, прокреслений крем'яним ножем на променевій кістці зубра, знайденій на одній із стоянок Тернопільщини — у Пронятині. Тварину зображено на повний зріст, із прямими лапами, запалим черевом і вигнутою спиною. Якість зображення свідчить про високу художню майстерність первісного митця (О. Ситник).

Наприкінці мустьєрської доби неандертальські прагромади стали настільки згуртованими, що усвідомили свою єдність і почали протиставляти себе іншим колективам. Поступово вони перетворилися на замкнуті групи родичів, котрі схрещувалися між собою. Внаслідок цього збіднювалася спадкова основа, консервувався фізичний тип, втрачалася здатність до еволюційних змін. Криза пізньомустьєрської прагромади була подолана лише після утвердження нових стосунків між колективами первісних людей. Це сталося за доби верхнього палеоліту.

Висновки

Людина середнього палеоліту в Європі — це палеоантроп, якого раніше ототожнювали з неандертальцем. Але антропологічні дослідження останнього років показали, що до палеоантропів відносяться не тільки неандертальці, але й багато хто інші, більше розвинені, витончені, територіально особливі. Усередині групи палеоантропів є певні антропологічні розходження, які з'являються дуже рано. Палеоантропологічні знахідки часу рисс-вюрмського інтергляціала ще не диференційовані, а знахідки раннього Вюрма — уже спеціалізовані. Саме наприкінці останнього інтергляціала й на початку Вюрма почався, процесс — спочатку дуже повільний — розвитку Homo sapiens і виділення расових груп та антропологічних типів.

Як з'ясувалося в 1983 році, вони вміли говорити, їхня мова була більше високою й повільною, ніж у сучасних людей. Найдревніший відомий музичний інструмент — кістяна флейта з 4 отворами — належить неандертальцям. Неандертальці вміли використовувати саморобні інструменти й зброю, але, очевидно, у них не було ніякої метальної зброї.

Неандертальці займалися збиранням і полюванням. Жили в невеликих родових громадах, завбільшки 2-4 родини, у яких існував чіткий розділ роботи з вікової й статевої ознаки. Неандертальці ховали своїх померлих. У гроті Ля-Шапель-о-Сен у Франції було виявлено неглибоке поховання з кістяком в ембріональній позиції, покритим червоною накидкою. Поруч із тілом були залишені інструменти, квіти, яйця й м'ясо, що свідчить про віру в загробне життя та існування релігійно-магічної практики.

Список використаної літератури

1. Борисова О. Соціально-історична антропологія: навч. посібник / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. — Луганськ : Альма-матер, 2007. — 328с.

2. Леві-Строс К. Структурна антропологія / Зоя Борисюк (пер.з фр.). — 2.вид. — К. : Основи, 2000. — 391с.

3. Сегеда С. Антропологія: Навч. посіб. для студ. гуманіт. спец. вищ. навч. закл. — К. : Либідь, 2001. — 335с.

4. Шмалєй С. В. Антропологія: Для студ. природничих спец. вищих навч. закл. / Херсонський держ. ун-т. — Херсон, 2006. — 46с.

5. Юрій М. Антропологія: навч. посібник. — К. : Дакор, 2008. — 421с.