Пам’ятки готичної архітектури на території Німеччини

Вступ.

1. Пам’ятки готичної архітектури на території Німеччини.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Готичне мистецтво зародилося близько 1440 року в Іль-Де-Франс. Спочатку воно простежується тільки в будівництві соборів і найбільш важливих абатських церков цієї області. Але незабаром готика поширилася по всій Франції, а потім і по Європі. Не обмежуючись сферою сакральної архітектури, майстри готики активно поширювали новий стиль на область світського будівництва. Готика це перший в історії архітектурний стиль, від якого до наших днів дійшли добутку всіх жанрів. Серед цих видатних будівель особливе місце займають надзвичайно різноманітні в стилістичному плані собори, абатські й міські церкви. Вони багато прикрашені скульптурою, вітражами й настінним розписом, а в їхньому оздобленні видне місце займають твори ювелірного мистецтва й розкішно ілюстровані книги. Поряд з готичними храмами сучасного глядача дотепер продовжують зачаровувати різноманітні міські будівлі, замки й палаци, прикрашені не менш мистецьки, чим шедеври релігійної архітектури.

Заслуга готичної архітектури взагалі складається не стільки в створенні нового типу собору, скільки в розробці нового репертуару форм, що стимулював розвиток образотворчого мистецтва в цілому, що обогатили мову архітектури й придали їй нову глибину. Що стосується готичної архітектури соборів Північної Франції (яку, зрозуміло, не слід уважати єдиною формою готики), те технічні й виразні аспекти архітектури прогресували тут з кожною новою будівлею. У ході будівництва кожного чергового готичного будинку ефективно й красномовно вирішувалися ті завдання, які колись виконувалися не занадто успішно (наприклад, зведення вежі). Ознаки безпосереднього впливу подібних новаторських рішень на німецьку архітектуру можна виявити в соборі Брейсгау. Кельнський же собор являє собою результат більше оригінальної й незалежної реакції на французьку готику. Незважаючи на те що хор його створений за зразком хору в Ам’єні, пасивним запозиченням це назвати неможливо, тому що як зовнішня, так і внутрішня конструкція ам’єнської моделі тут піддалася численним удосконаленням. І в підсумку кельнський хор став справжньою квінтесенцією готичного хору, найвищим втіленням принципів готики. Хор же собору Ам’єна, навпроти, являє собою далеко не самий зроблений зразок готичних будівель такого типу, хоча стіна центрального нефа тут і близька до ідеалу.

1. Пам’ятки готичної архітектури на території Німеччини

Готична архітектура Північної Франції прищепилася в Центральній Європі далеко не відразу. Однак варто було їй затвердити там свої позиції, як вона стала сприйматися майже як споконвіку місцевий стиль. Тому не дивно, що батьківщиною готичної архітектури довгий час уважали Німеччину. В 19 столітті історія мистецтва розвіяло цю оману, однак у самій Німеччині готику ще якийсь час продовжували вважати природним втіленням німецького національного духу.

На відміну від французької готики готична архітектура Німеччини не може бути досить повно охарактеризована на матеріалі соборів, тобто єпископських церков. Це, звичайно, не означає, що на території Священної Римської імперії не будували готичних соборів, — досить згадати про собори в Магдебурзі, Страсбурзі, Хальберштадте, Празі й Регенсбурге. Однак частіше готична архітектура знаходила тут своє втілення в церквах, подібних до соборів по стилі, але не по конструкції. Такі будівлі зводилися в Ксантене, Ахене, Ерфурте, Ульмі, Берні, Франкфурте-на-Майне, Відню й іншим містам. Ще більш розповсюдженим був тип храму, що відповідає собору по пропорціях, але не по стилі; подібні будинки можна зустріти в Любеке, Ростоке, Гданьске (Данцизі), Штральзунде, Кракові й Мюнхені. До цього типу ставляться церкви Санкт- Николас у Висмаре й Штральзунде, Санкт- Петер у Клуні, Санкт- Мартін у Ландсхуте, Санкт- Петер і Санкт-Пауль у Герлице, Санкт- Ульріх в Аугсбурге, Санкт- Ганна в Аннаберге й багато хто, багато хто інші.

Одна з найважливіших проблем для дослідника німецької готики пов'язана з великими німецькими соборами, стиль яких відрізняється від стилю соборів Північної Франції. До цієї групи храмів ставляться собори в Любеке, Фердене-на-Аллере, Шверине, Аугсбурге, Вроцлаві (Бреслау) і Мейсене. Чи наділявся храм, будь те собор або парафіяльна церква, в "маску собору", залежало від конкретного збігу обставин, інтерпретувати які можна лише на індивідуальній основі. Однак сама численність храмових будівель, не витриманих у стилі "класичного" собору, свідчить про те, що німецька релігійна архітектура розвивалася в іншому напрямку, ніж французька готика. Підтвердження цьому можна знайти в особливостях взаємозв'язку між єпископськими церквями усередині кожної із цих держав. У Франції постійно набирала силу тенденція до централізації влади, тому й храмова архітектура послідовно уніфікувалася (втім, значна розмаїтість у формах французької готичної архітектури зберігалося). У Німеччині ж, навпроти, єпархії в політичних відносинах часто виявлялися більше незалежними від центральної влади, а друг від друга — відносно архітектури.

Таким чином, зодчество, що ми визначаємо зараз як архітектуру "німецьких земель" (і яке має цілком конкретні загальні ознаки, незважаючи на місцеві варіації й на територіальну неоднорідність імперії), досить помітно відрізнялося від французької архітектури. Правда, на перший погляд може здатися, що німецька храмова архітектура готичної епохи являє собою лише спрощений варіант північно-французського храмового зодчества. Але розходження між цими двома типами архітектури лежать набагато глибше. Дійсно, форми німецької готики звичайно виявляються чіткіше, а конструкції — споконвічно простіше, ніж у Франції; у багатьох німецьких готичних храмах ми не виявимо ні трансепту, ні деамбулаторія, ні вінця капел, а профіль їх нерідко нагадує профіль зальної церкви, де бічні нефи по висоті рівні (або майже рівні) центральному. Відносно опорних конструкцій зальна церква самодостатня: їй не потрібні контрфорси й аркбутани, які у васильку приймають на себе вага верхнього ярусу центрального нефа. Крім того, у храмі такого типу аркада звичайно не відділяється трифорієм від верхнього ярусу. У результаті навіть у настільки потужній і значній базиліці, як собор Магдебурга, де верхній ярус центрального нефа високий і чітко обкреслений, аркбутанів немає. Аркбутани в таких васильках, як собори Улиба або Люнебурга ( Санкт-Ніколас), з'явилися тільки в 19 столітті, причому були додані не стільки як опори, скільки заради забезпечення стилістичної завершеності.

Не характерні для німецької архітектури також монументальні портали з вишуканим скульптурним декором, що грали настільки важливу роль у французькій готиці. Навіть якщо подібний портал все-таки споруджувався, як, наприклад, у Магдебурзі або Фрайбурге, те на тлі гігантського фасаду він однаково виглядав не занадто ефектно. У цьому укладене ще одне важливе розходження між німецькою й французькою готикою. У Німеччині портал втратився пануючої ролі в проекті фасаду як цілого, але зате скульптурний декор будинків став набагато богаче й придбав винятково пишні форми. При цьому він зосередився головним чином в інтер'єрі, завдяки чому одержав певну волю розвитку й значно менше став залежати від конкретних архітектурних елементів. Правда, зрідка портали зі скульптурним декором у Німеччині все-таки зустрічаються (наприклад, у нюрнберзької Фрауэнкирхе або в корбахской церкви Санкт- Килиан), але навряд чи випадково те, що красивейший з порталів Німеччини перебуває в соборі Страсбурга, розташованому ближче всього до границь Франції.

Але якщо німецька готична архітектура позбавлена всіх цих ознак "щирої" готики, то в чому ж полягають її власні відмітні ознаки? У Німеччині розвиток готичної архітектури визначалося зовсім іншими політичними й релігійними цілями, чим у Франції. Тому в основі характеристики німецької готики не має змісту шукати особливості, їй не властиві: адже в Німеччині просто не було історичних умов для їхнього формування. Так, у німецьких готичних храмах дуже рідко зустрічається складна апсида з деамбулаторієм і вінцем капел. Але це й не дивно, тому що даний тип апсиди не був характерний і для романської архітектури Центральної Європи. З іншого боку, деякі особливості німецької готики (наприклад, подвійний хор) навряд чи зустрінуться нам в архітектурі Франції.

Любек відігравав провідну роль в економіці балтійського узбережжя. З 13 до кінця 15 століття він залишався самим могутнім містом у цьому великому регіоні, що досить чітко відбилося на архітектурі міста. З 1226 року Любек одержав статус вільного міста в рамках Священної Римської імперії. Любекська єпархія була слабкою: єпископ тут не був тимчасовим сеньйором. Отже, міська рада складалася тільки із заможних купців, що процвітали завдяки Ганзейському союзу, що шанобливо йменували "caput et prіncіpіum omnіum nostrorum" ("глава й джерело всього, що належить нам") і центр якого перебував саме тут, у Любеке. Ганза не була заснована формальним актом, вона складалася й розвивалася поступово, і перші згадування про неї в документах ставляться лише до 1358 року, хоча добробут жителів Любека визначалося її діяльністю ще з 12 століття.

План і профіль цього будинку відповідають моделі французького готичного собору, однак у стилістичному плані перетворені до невпізнанності. Іноді фундаментальна відмінність Мариенкирхе від французьких зразків наївно намагаються пояснити тим, що любекська церква побудована не з каменю, а із цегли; справа, однак, зрозуміло, не в цьому. Вся історія готичної архітектури німецьких земель свідчить про те, що із цегли могли зводити винятково складні будівлі (приклади тому можна знайти в Пренцлау, Нойбранденбурге й Тангермюнде). Крім того, цегельна базиліка в іншому приморському місті — Онце Ливе Фраукерк у Брюгге, зводити яку почали небагато раніше, ніж любекську церква, створена в зовсім іншому стилі. Отже, своєрідний вигляд любекської Мариенкирхе — це наслідок цілком усвідомленого архітектурного задуму, а не просто результат використання цегли. Цегла всього лише дозволив будівельникам додатково підкреслити деякі архітектурні форми. Взагалі цегельні церкви Північної Європи відрізняються абсолютною ясністю, стрункістю й синтетичною єдністю форм. Їхні чіткі обриси красномовно свідчать про те, з якою високою майстерністю зодчі цього регіону зводили прості, але справді монументальні будівлі.

Цистерціанська церква в Доберане біля Ростока, зведена в 1294 — 1368 роках, вражає безпрецедентною чіткістю і ясністю форм. Вона також була створена по моделі любекської Мариенкирхе. Але тут у план включений помилковий трансепт, а вежі відповідно до уставу цистерціанського ордена відсутні. Трансепт, що не виконував літургичних функцій, був відгороджений від центрального нефа подвійною аркадою й, так сказати, відданий забуттю.

Інакше обстояло справа в цистерціанської церкви в Пельплине, де: особливої уваги заслуговує надзвичайно гарний звід трансепту — один з найстарших сітчастих зводів німецької готики. Рукава пельплинского трансепту формують своєрідні просторові осередки. Обоє вони квадратні в плані й розділені на чотири прольоти; звід кожного з них опирається на одну восьмигранну колону, спрямовану до вершини перекриття. Таким чином, у базилікальної церкви утвориться, по суті, два додаткових приміщення зального типу, незвичайно й елегантно розширювальний внутрішній простір храму.

Перехід до пізньоготичного стилю чітко видний на прикладі собору у Фердене-на-Аллере біля Бремена. Завдяки цьому чудовому собору маленька бременська єпархія змогла представити себе в більше вигідному світлі. А з погляду історії архітектури цінність цього будинку полягає в тому, що тут був вибудуваний перший у Європі багатокутний зальний хор, тобто хор такої ж висоти, як і всі інші частини храму. (Зальний хор церкви в Хайлигенкройце, будівництво якого почалося лише небагато пізніше, в 1288 році, мав квадратну форму.) У певному змісті ферденські зодчі, користуючись "засобами ранньої готики", передбачили зальні церкви Парлержей, найбільших майстрів пізньоготичної архітектури в німецьких землях.

Область Верхнього Рейну, центром якої був Страсбург, перетворилася у величезну майстерню по виробництву готичних будівель. Фасад собору, перший проект якого був створений Ервином зі Штайнбаха, робить настільки приголомшливе враження, що буквально з першого погляду може здатися символом щирого осередку всього християнського миру. Страсбургський цех мулярів був тісно пов'язаний із фрайбургським, і парафіяльна церква у Фрайбургі спроектована по моделі собору. Фрайбургський собор був зведений у той період, коли містом управляли графи з Ураха; їхніми скульптурними портретами прикрашені аркбутани західної вежі, що фланкірують відкритий зал, де вершилося правосуддя.

Паломницька церква в Пеллаубурге своєю вишуканою витонченістю нагадує зостську Визенкирхе, незважаючи на поділяючу їхню значну відстань і час. Питання про точну дату спорудження цієї трехнефной зальної церкви з "балдахінним" зводом хору, що опирається на чотири колони, залишається спірним: одні дослідники затверджують, що будівництво її завершилося в 1339 році, інші — в 1370 році. Два опорних стовпи без капітелей у центральному нефі піднімаються до самого зводу; опорні стовпи хору постачені витонченими капітелями. Завдяки такому розташуванню опор численні прочани, що відвідували цю церкву, могли обійти навколо покритого "балдахіном" санктуарія так, як дотепер це було можливо тільки в будинку центричного планування. Ця винахідлива композиція дозволила також підкреслити пануючу роль хору в інтер'єрі церкви. Нижня область внутрішньої частини хору розділена нішами, які прикрашені вишуканими аркадами й пинаклями.

Церква Санкт- Катарина коштує в маленькому містечку Оппенхайм, що ніколи був вільним містом у Священній Римській імперії й процвітав за рахунок виноторгівлі. Стиль цієї церкви являє собою щось середнє між готикою Верхнього й Нижнього Рейну. Основними джерелами запозичень для її творців послужили собори Кельна, Страсбурга й Фрайбурга. Щоб вірно інтерпретувати архітектурні особливості цього будинку, треба (як і при аналізі більшості історичних будівель) урахувати його місце розташування на плані міста. Церква

Санкт-Катарина споруджена на плоскій височині, звідки відкривається вид на виноградник. Її чудова південна стіна, будівництво якої почалося в 1317 році й завершилося приблизно через двадцять років, займає чільне місце в міському ландшафті. Завдяки своєму багатому, складному стилю й особливо розмаїтості ажурного декору вікон ця частина будинку являє собою один із самих пишних зразків готичної архітектури. Північна ж сторона церкви, навпроти, оформлена значно простіше й бідніше, тому що милування будинком з півночі не передбачалося. Приблизно в той же період, що й Санкт- Катарина, була побудована парафіяльна й колегіальна церква Майнцської єпархії.

Прекрасне готичне місто Ландсхут був резиденцією герцогів Нижньої Баварії. Отже, тут розташовувався один із чотирьох дворів династії Віттельсбахов (інші три перебували в Інгольштадте, Мюнхені й Штраубінге). З кінця 14 століття й особливо в 15 столітті у всіх цих чотирьох містах зводилися більші зальні церкви. Парафіяльна й колегіальна церква Санкт- Мартін — це, за словами історика архітектури Еріха Сталедера, "квінтесенція цивільної гордості й князівської показності". Будівництво Санкт-Мартін завершилося зі зведенням витонченої вежі в 1500 році.

Неможливо уявити собі, як розвивалася б надалі архітектура німецьких земель (яка, як ми бачили, до 15 століття досягло безпрецедентного рівня новаторства), якби на неї не вплинули два історичних феномени: Реформація й Ренесанс. Обоє ці явища спричинили глибокі зміни. Незважаючи на те що пізньоготична архітектура в Німеччині, поза всякими сумнівами, була здатна задовольнити попит на церкви нового типу, під впливом Реформації храмове зодчество занепало. Що ж стосується Ренесансу, то досить уявити собі, у яке потрясіння й замішання повинна була повалити майстрів-мулярів, що працювали в руслі пізньої готики, зустріч із новою італійською архітектурою, не говорячи вже про, що розгорнулася в той час довгої дискусії про форми й принципи класичної архітектури, що не дала скільки-небудь помітних результатів. Вплив ренесансної архітектури на Німеччину виявився принципово іншим, чим вплив ренесансного живопису: марне ми стали б шукати в німецьких землях " Дюрера-Архітектора". Згодом розкол між готичною й ренесансною архітектурою поглибився настільки , що породив у німцях — і не тільки серед майстрів-мулярів, але й серед пізніших істориків архітектури, — справжній комплекс неповноцінності.

Висновки

Зразки німецької готики збереглися в десяти сучасних державах: Німеччини, Австрії, Швейцарії, Італії (Південний Тіроль), Франції (Ельзас), Люксембурзі, Польщі, Латвії, Естонії й Чехії. Крім того, вони зустрічаються на територіях більш-менш ізольованих анклавів, таких, як Трансільванія. Готична архітектура Данії й Швеції також досить тісно пов'язана із північногерманською готикою. І коли німецькі історики післявоєнного покоління, керуючись загостреною чутливістю до суверенітету сусідніх держав, заперечують наявність "німецької" готики за межами Німеччини — наприклад, у Польщі або Прибалтиці, — те область їхніх досліджень невиправдано звужується. Як помітив Ганс Йозеф Бекер, було б абсурдно відкидати "як деяким чином неприйнятні" зв'язки, що існують, наприклад, між цегельною готикою цих регіонів і цегельною готикою Північної Німеччини.

Ще одну проблему "німецької" готики представляє розмаїтість місцевих культур у середньовічній Німеччині, кожна з яких відрізнялася примітною стійкістю й навіть консерватизмом. Все це в сполученні з політичною роздробленістю даного регіону означає, що саме поняття "німецької" культури Середньовіччя із працею піддається визначенню.

Отже, чіткого визначення німецької готичної архітектури не існує; і все-таки має сенс глянути на неї ззовні — і навіть не із сусідньої з Німеччиною країни, а, по можливості, здалеку. Очевидно, не випадковий той факт, що історик мистецтва Георг Дехіо (1850 — 1932), систематизатор німецької культури, був родом з Таллінна, столиці Естонії (у Середні століття цей ганзейський анклав перебував далеко від основних вогнищ німецької культури, але підтримував з ними тісні культурні зв'язки).

Список використаної літератури

1. Качуровський І.Генерика і архітектоніка: науково-популярна література / Ігор Качуровський. — К. : Видавничий дім "КМ Академія", 2005 — Кн. 1 : Література европейського Середньовіччя : / Іл.Крюкова, Лідія. — 379 с.
2. Пабло де ла Рьестра. Готическая архитектура немецких земель // http://www.gothic.ru
3. Теорія та історія архітектури: збірка наукових праць / Держ. комітет України у справах містобуд. і архітектури; НДІТІАМ ; Редкол.: М. Дьомін (голова) та ін. — К., 1995. — 268 с.
4. Фулканелли. Тайны готических соборов: науково-популярна література / Фулканелли; Ред. С. Л. Удовик, Пер.: О. О. Чистяков, М. А. Собуцкий и др., Худ. В. А. Сердюкова. — М. : REFL-book ; К. : Ваклер, 1996. – 227с.