Парасимпатична частина автономної нервової системи

Вступ.

1. Поняття та сутність парасимпатичної автономної частини нервової системи.

2. Особливості будови і функції парасимпатичної нервової системи.

3. Фізіологічне значення автономної нервової систем. Особливості впливу на функції організму парасимпатичної частини нервової системи.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Автономна нервова система іннервує весь організм у цілому, всі органи й тканини: залози, непосмуговані м'язи, кровоносні судини, органи чуття, нарешті, головний і спинний мозок, тобто саму центральну нервову систему. Більшість органів іннервується одночасно як симпатичною, так і парасимпатичною нервовою системою, однак вони діють на один і той самий орган протилежно. Наприклад, симпатич на нервова система збільшує ритм і силу скорочень серця, звужує судини і підвищує їхній тонус, уповільнює перистальтику кишок; парасимпатична — навпаки, уповільнює ритм і зменшує силу скорочень серця, розширює судини і знижує тиск у них, прискорює перистальтику кишок. Загалом симпатична нервова система забезпечує витрачання енергії, а парасимпатична — відновлення її запасів в організмі.

Автономна нервова система не має своїх особливих аферентних, чутливих шляхів. Чутливі імпульси від органів спрямовуються по чутливих волокнах, спільних для вегетативної і соматичної нервової системи. Вищий контроль і регуляцію функцій вегетативної нервової системи, як і соматичної, здійснює кора великого мозку.

Центри автономної нервової системи розміщені в середньому, довгастому й спинному мозку, а периферична частина складається з нервових вузлів і нервових волокон, які іннервують робочий орган. Від тіла нейрона (першого), що міститься в центральній нервовій системі, відходить довгий відросток, який утворює пресинаптичне, або прегангліонарне, волокно. Воно переключається на другий нейрон, тіло якого міститься в периферичному вузлі (ганглії, сплетенні), від тіла цього нейрона відходить постсинаптичне (постгангліонарне) волокно до іннервованого органа.

Парасимпатична частина автономної нервової системи утворена кількома нервами, тіла яких містяться в середньому й довгастому мозку та в II—IV сегментах крижового відділу спинного мозку. Парасимпатичні вузли, в яких знаходяться тіла других нейронів, розміщені в органах, на діяльність яких вони впливають.

Автономна нервова система регулює і змінює фізіологічний стан тканин і органів, пристосовуючи їх до діяльності всього організму в умовах навколишнього середовища, не підкоряючись волі людини.

Парасимпатична нервова система — частина автономної нервової системи, пов'язана з симпатичною нервовою системою, і в певних умовах функціонально їй протиставляється. У парасимпатичній нервовій системі ганглії розташовані безпосередньо в органах або на підходах до них, тому прегангліонарні волокна довгі, а постгангліонарні — короткі. Термін парасимпатична — тобто навколосимпатична — був запропонований Д. Н. Ленглі на прикінці XIX — початку XX століття.

Ембріональним джерелом парасимпатичної системи є гангліозна пластинка. Парасимпатичні вузли голови утворюються шляхом міграції клітин з середнього і довгастого мозку. Периферичні парасимпатичні ганглії травного каналу походять з двох ділянок гангліозної пластинки — вагусної і попереково-кресцової.

1. Поняття та сутність парасимпатичної автономної частини нервової системи

Парасимпатична нервова система в основному забезпечує зниження енергетичного обмiну, вiдновлення «запасiв енергiї», гальмування, сповiльнення i нормалiзацiю функцiй систем органiзму. Медiаторами симпатичної системи є норадреналiн i адреналiн, медiатором парасимпа-тичної системи — ацетилхолiн.

У ссавців в парасимпатичній нервовій системі виділяють центральний і периферичний відділи. Центральний відділ включає ядра головного мозку і крижового відділу спинного мозку.

Основну масу парасимпатичних вузлів складають дрібні ганглії, дифузно розкидані в товщі або на поверхні внутрішніх органів. Для парасимпатичної системи характерни наявність довгих відростків у прегангліонарних нейронів і надзвичайно коротких — у постгангліонарних. При цьому парасимпатичні волокна іннервують певні зони тіла (виключенням є травна система).

Головний відділ підрозділяють на середнемозкову і подовжнемозкову частині. Середнемозкова частина представлена ядром Якубовича-Едінгера-Вестфаля, розташованим поблизу передніх горбів четверохолмія на дні Сильвієва водопроводу. У подовжнемозкову частину входять ядра VII, IX, X черепно-мозкових нервів.

Прегангліонарні волокна від ядра Едінгера-Вестфаля, виходять у складі очерухового нерва, і закінчуються на ефекторних клітинах війкового ганглія (gangl. ciliare). Постгангліонарні волокна вступають в очне яблуко і йдуть до м'язів системи акомодації і сфінктера зіниці.

Волокна парасимпатичної системи так само входять до складу лицевого і язикоглоткового нервів. Ядра спинномозкового центру розташовуються в області II—IV кресцових сегментів, в бічних рогах сірої речовини спинного мозку.

Основним парасимпатичним нервом є блукаючий нерв (N. vagus), який на ряду з аферентними і еферентними парасимпатичними волокнами включає чутливі і рухові соматичні, і еферентні симпатичні волокна.

Переважно нейрони парасимпатичної нервової системи є холінергичними. Хоча відомо, що разом з основним медіатором постгангліонарні аксони одночасно виділяють пептиди (наприклад вазоактивний інтестіальний пептид (VIP)). Крім того у птахів у війковому ганглії разом з хімічною передачею присутня і електрична. Відомо, що парасимпатична стимуляція в одних органах викликає гальмівну дію, в інших — збуджуючу відповідь. У будь-якому випадку, дія парасимпатичної системи протилежна симпатичної (виключення — дія на слинні залози, де і симпатична і парасимпатична нервова система викликають активацію залоз).

Парасимпатична нервова система іннервує райдужну оболонку, слізну залозу, підщелепну, під'язикову і привушну залози, легені і бронхи, серце (зменшення частоти і сили серцевих скорочень), стравохід, шлунок, товсту і тонку кишку (посилення секреції залізистих кліток).

2. Особливості будови і функції парасимпатичної нервової системи

Вегетативна (автономна, вісцеральна) нервова система є частиною цілісної нервової системи і складає з нею анатомічне і фізіологічне ціле.

Вегетативна нервова система забезпечує іннервацію внутрішніх органів, судинної системи, залоз, гладеньких м'язів. Вона здійснює також трофічний вплив на скелетні м'язи. Не викликаючи скорочення цих м'язів, вона покращує їх живлення і тим самим стимулює їх роботу. Вегетативна нервова система справляє трофічний вплив на всі органи, в тому числі і на центральну нервову систему. Вона регулює діяльність внутрішніх органів і судин, секрецію залоз, роботу серця. Процеси обміну речовин також регулюються вегетативною нервовою системою. Отже, ділянки розповсюдження її в організмі дуже великі — іннервація всіх органів і тканин.

Важливою особливістю вегетативної нервової системи є те, що її діяльність не підпорядковується нашій волі і свідомості. Людина не відчуває навіть наявності багатьох внутрішніх органів, особливо тих, які не рухаються, як, наприклад, залози, не відчуває, як у них відбувається секреція, як всмоктується їжа в кишках тощо. Людина не може свідомо керувати діяльністю цих органів, як керує своєю мускулатурою. Такі процеси відбуваються поза свідомістю людини і не підпорядковані її волі.

За будовою вегетативна нервова система подібна до соматичної. У вегетативній нервовій системі, як і в соматичній, розрізняють центральну і периферичну частини. Вегетативні нейрони утворюють в головному і спинному мозку скупчення — вегетативні ядра. Всі разом вони складають центральну частину. Периферичну частину вегетативної нервової системи утворюють численні вегетативні нервові вузли і нервові волокна. Вегетативні вузли розташовані на різних відстанях від центральної нервової системи.

Периферичні вузли (ганглії) вегетативної нервової системи залежно від їх розміщення розрізняють: паравертебральні, превертебральні і інтрамуральні.

Паравертебральні (біляхребетні) вузли розміщені ланцюжками по обидві сторони вздовж хребетного стовпа. Сполучаючись між собою нервовими волокнами, вони утворюють два симпатичні стовбури (правий і лівий).

Превертебральні (передхребетні) вузли розташовані спереду від хребта, недалеко від органів. Вони входять до складу вегетативних сплетінь: сонячного, верхньобрижового, нижньобрижового, підчеревного та інших.

Інтрамуральні (внутрішньоорганні) вузли знаходяться в товщі внутрішніх органів або ж безпосередньо біля них.

В будові рефлекторних дуг соматичного і вегетативного типів багато спільного (рис. 2). Вони складаються із чутливого, асоціативного і ефекторного ланцюгів, тобто мають один план будови. Вегетативна нервова система не має своїх особливих аферентних чутливих шляхів. Чутливі нейрони є спільними для рефлекторних дуг обох типів. Вони розташовані в спинномозкових вузлах разом із нервовими клітинами всіх інших видів загальної чутливості.

Інформація від рецепторів внутрішніх органів, кровоносних і лімфатичних судин до кори півкуль великого мозку поступає по провідних шляхах, що входять до складу тонких і клиноподібних пучків.

Разом з тим вегетативна частина нервової системи відрізняється за будовою від соматичної частини деякими особливостями. Такою характерною особливістю перш за все є спосіб зв’язку з органами. Це стосується також і розташування нейронів вегетативної рефлекторної дуги.

Тіла власне ефекторних нейронів її розташовані не в центральній нервовій системі, як це має місце в соматичній нервовій системі, а знаходяться ближче до органів в периферичних вузлах. Відростки клітин вегетативних центрів виходять із головного або спинного мозку в складі передніх корінців спинномозкових або в складі черепномозкових нервів.

Ці відростки носять назву передвузлових, або прегангліонарних волокон. Вони вступають в контакт з клітинами, що знаходяться в периферичних вегетативних вузлах.

Відростки периферичних (ефекторних) нейронів вегетативної нервової системи називаються післявузловими, або постгангліонарними, волокнами. Вони закінчуються в органах, забезпечуючи їх іннервацію. Отже, у вегетативній нервовій системі еферентний зв’язок між центром (мозком) і робочим органом складається із двох нейронів — центрального (вставного) і периферичного (ефекторного).

За функціональними і морфологічними ознаками в складі вегетативної нервової системи розрізняють симпатичний і парасимпатичний відділи (рис. 3). Вони відрізняються один від другого розташуванням їх центральних частин, в яких знаходяться нервові клітини, що дають початок прегангліонарним волокнам, а також розташуванням периферичних ефекторних нейронів.

Майже всі внутрішні органи мають подвійну іннервацію: симпатичну і парасимпатичну. Подвійна вегетативна іннервація внутрішніх органів забезпечує кращу регуляцію їх діяльності. Вплив їх на діяльність органів протилежний, або антагоністичний. Так симпатична нервова система прискорює роботу серця, звужує просвіт судин, підвищує кров'яний тиск і т.д. Вона стимулює обмін речовин в клітинах і тканинах організму (підсилює дисиміляцію). При різних емоціях (страх, гнів та ін.) і станах, що пов'язані з великим напруженням організму (інтенсивна фізична праця, спортивні змагання та ін.), має місце підвищення функції симпатичної нервової системи. Вона сприяє інтенсивній діяльності організму, особливо в екстремальних умовах, коли потрібне напруження усіх його сил.

Парасимпатична нервова система викликає протилежний ефект: сповільнення роботи серця, розширення просвіту судин, зниження кров'яного тиску і т.д. Парасимпатична нервова система впливає на процеси, що пов'язані з відновленням використаних речовин в клітинах і тканинах (стимулює асиміляцію). Тонус цього відділу вегетативної нервової системи підвищений в станах спокою організму. Отже, залежно від потреб організму привалює дія то симпатичної нервової системи, то парасимпатичної.

Нормальні функції нашого організму забезпечуються узгодженою дією цих двох відділів вегетативної системи. Знаходячись у відносному функціональному антагонізмі, вони забезпечують автоматичну регуляцію органів і систем без участі свідомості людини.

На стан вегетативної нервової системи здійснюють вплив деякі гормони і різні лікарські речовини. Так, гормон адреналін підвищує тонус симпатичної нервової системи, а ацетилхолін — парасимпатичної. Роботу систем координують і узгоджують вищі вегетативні центри.

Важливим центром, що регулює діяльність всієї вегетативної нервової системи, є підгорбова ділянка проміжного мозку. Вищим відділом, що об'єднує діяльність всіх частин нервової системи у людини і вищих хребетних тварин, є кора великих півкуль.

Значний вклад у вивчення морфології вегетативної нервової системи внесли також видатні українські вчені-анатоми, такі як В.П.Воробйов, Р.Д.Сінельніков та ін.

В парасимпатичній нервовій системі також, як і в симпатичній, розрізняють центральну, тобто мозкову, і периферичну частини (рис. 44). Центральна частина складається з парасимпатичних ядер стовбура (середній, міст, довгастий) головного та крижового відділу спинного мозку. Периферична частина — це вузли і волокна, що входять до складу окорухового (III пара), лицевого (VII пара), язиковоглоткового (IX пара), блукаючого (X пара) і тазових нервів.

Характерна особливість цієї частини вегетативної нервової системи полягає в тому, що до складу парасимпатичної нервової системи входять інтрамуральні вузли, що знаходяться поблизу або ж в самих органах. В зв’язку з цим прегангліонарні парасимпатичні волокна довгі, а постгангліонарні дуже короткі.

В складі окорухового нерва парасимпатичні волокна ідуть до війкового вузла. Від нього імпульси передаються до м’язів ока, що звужують зіницю ока, та війкових м’язів.

Парасимпатичні волокна лицевого нерва доходять до крилопіднебінного та підщелепного вузлів. Від крилопіднебінного вузла імпульси досягають слізної залози, а від підщелепного — підщелепної і під’язикової слинних залоз. Язиковоглотковий нерв містить парасимпатичні волокна, що доходять до привушного вузла. Від нього імпульси передаються до привушної слинної залози.

Найбільше значення мають парасимпатичні волокна блукаючого нерва, що досягають інтрамуральних вузлів ряду органів, імпульси від яких передаються до органів шиї, органів грудної порожнини і більшості органів черевної порожнини.

Від парасимпатичних ядер крижового відділу спинного мозку волокна виходять разом із крижовими спинномозковими нервами. Потім відділившись від них, утворюють тазові нерви, які доходять теж до інтрамуральних вузлів. Постгангліонарні волокна цих вузлів іннервують тазові нутрощі.

Парасимпатична нервова система регулює діяльність меншої кількості органів, ніж симпатична нервова система. Порівнюючи ділянки поширення симпатичної іннервації і парасимпатичної, можна сказати, що в той час, як симпатичні волокна іннервують усі органи, парасимпатичні — лише частину їх. Парасимпатичної іннервації не мають скелетні м’язи, гладенькі м’язи переважної частини кровоносних судин, надниркові залози, сечоводи, гладенькі м’язи волосяних фолікулів шкіри.

3. Фізіологічне значення автономної нервової систем. Особливості впливу на функції організму парасимпатичної частини нервової системи

Парасимпатична частина автономної нервової системи, на відміну від симпатичної частини інервує небагато органів і тканин. Парасимпатична частина не інервує гладенькі м’язи більшої частини кровоносних судин, надниркові залози, сечоводи, м’язи волосяних мішків.

Основна функція парасимпатичнох частини: сповільнення ритму серцевих скорочень, розширення деяких кровоносних судин (коронарні звужує), посилення секреції залоз, посилення перистальтики кошечника, звуження зіниць.

Парасимпатична частина має центральний і периферичний відділи. Центри парасимпатичної частини закладені в середньому мозку, в дорсальній частині моста і продовгуватого мозку і в сірій рідині ІІ-ІVкрижових сегментів спинного мозку.

Периферичний відділ парасимпатичної частини представлений перед вузловими волокнами, які ідуть в складі очнорухового, проміжного, язико-глоткового і блокую чого нервів, інтрамуральними вузлами. внутрішньостінними крижовими нервами і вузлами і їх зв’язками.

Війковий вузол величиною з конопляне насіння лежить між зоровим і зовнішнім прямим м’язом ока. Його перед вузлові волокна починаються від додаткового ядра в середньому мозку і йдуть в складі окорухового корінця. Крім парасимпатичних волокон через війковий вузол проходить симпатичні пвслявузлові волокна і чутливі волокна від трійничного черепного нерва.

Крило піднебінний вузол завбільшки з насінинку льону розміщеній в одноіменній ялиці. Перед вузлові волокна ідуть в складі великого кам’яного нерва з верхнього слиновіддільного ядра проміжного вузла ідуть до слізної залози через анастанох вискового нерва з слізним нервом.

Вушний вузол величиною в просяне зерно розмішене на нижній поверхні великого крила клиновидної кістки. Перед вузлові волокна ідуть до нього з нижнього слиновіддільного ядра язико-глоткового нерва. Після вузлові валокна в складі вушно-вискового нерва досягають навколо вушної залози.

Під нижньощелепний вузол, авоїдної сплющеної форми, розміщений над піднижньощепленою залозою поблизу стовбура під’язикового нерва. Перед вузлові волокна ідуть із верхнього слиновіддільного ядра проміжного нерва через барабанну струну, яка підключається до язикового нерва. Після вузлові волокна ідуть до під’язикової підщелепної і багатьох інших слинних залоз.

Блукаючий нерв включає крім рухових і чутливих волокон, також і чутливих волокон, також парасимпатичні передвузлові і після вузлові волокна.

Область поширення волокон блукаючого нерва обдирна: залози слизової глотки, щитовидна залоза, лені, серце, трахея і бронхи, шлунок, тонка і товста кишка до сигмоподібної ободової кишки, печінка, нирки, селезінка, підшлункова залоза.

Центри, які об’єднують і регулюють функції симпатичної і парасимпатичної частини автономної нервової системи, закладені в мозочку, в ядрах підбугоркової області і в волосатому тілі.

Вищі центри, які координують діяльність всієї нервової системи, знаходься в корі великого мозку.

Висновки

Автономна нервова система – це частина периферичної нервової системи, що іннервує внутрішні органи, а саме: органи серцево-судинної системи, травного, дихального та сечостатевого апаратів, залози внутрішньої секреції, а також всі непослуговані м’язи та всі залози організму, де б вони не знаходились. Таким чином, автономна нервова система інервує ті органі та тканини, функції яких майже не залежать від нашої свідомості.

В ембріогенезі автономна нервова система, як і інші відділи нервових системи вищих тварин та людини, розвивається з ектодерми. Із загального зачатка нервової системи виникають симпатобласти, з яких утворюються вузли та сплетення автономної нервової системи.

Автономна нервова система є невід’ємною частиною нервової системи, знаходиться під контролем кори великого мозку і її функції, як і функція інших відділів нервової системи, здійснюється по типу рефлексів.

Морфофункціональні особливості:

1. Функція автономної нервової системи не контролюється свідомістю.

2. Автономна нервова систем має тільки еферентну ланку рефлекторної дуги, еферентна ланка цієї дуги є спільною з іншими відділами нервової системи.

3. Швидкість імпульсів по еферентних волокнах автономної нервової системи дорівнює до 10 м/сек., а по еферентних волокнах інших відділів нервової системи – до 100 м/сек..

4. Волокна автономної нервової системи н мають м’якої оболонки, або вона слабо виражена і тому поперечник цих волокон відносно малий.

5. Як центральні, так і периферичні відділи автономної нервової системи роз приділені нерівномірно.

6.Тіло останнього нейрону знаходиться на периферії.

Список використаної літератури

1. Анатомія і фізіологія людини. Л.І.Старушенко. – ст. 190-192.

2. Анатомія і фізіологія. Е.А.Воробйов, А.В.Губарь, Е.Б.Сафьянников. – ст. 391-397.

3. Анатомія людини. М.Очкуренко, О.В.Старушенко. – ст.284-286.

4. Анатомія. П.Ф.Гаврилов. – ст. 363, 365-366, 367-368.

5. Бондаренко Г. О., Куц С. О. Анатомія і фізіологія людини: Навч. посібник для студ. вищ. мед. навч. закладів I-II рівнів акредитації / Кіровоградський базовий медичний коледж ім. Є.Й.Мухіна / П.І. Сидоренко (ред.). — Кіровоград, 2002. — 248с.

6. Енциклопедія нервових захворювань. – ст. 1067-1068.

7. Коритко З. Загальна фізіологія: Навч. посіб. для студ. ун-тів та ін-тів фіз. культури. — Л., 2002. — 141с.

8. Крушельницька Я. Фізіологія і психологія праці: Підручник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2003. — 367с.

9. Плиска О. Фізіологія: Навч. посібник для студ. природничих ф-тів пед. навч. закл.. — К. : Парламентське вид-во, 2004. — 362с.