Патенти, податки та платежі

1. Патентування підприємницької діяльності.

2. Методи боротьби з ухиленням від податків.

3. Ресурсні платежі.

Список використаної літератури.

1. Патентування підприємницької діяльності

Крім ліцензії, для ведення підприємництва в торговельній діяльності — роздрібної й оптової торгівлі, діяльності в торгово-виробничій (общепит) сфері за наявні засоби, інша готівка платіжні засоби й з використанням кредитних карток, — діяльності по обміні наявних валютних цінностей, а також діяльності по наданню послуг у сфері ігорного бізнесу й побутових послуг, необхідно одержати торговельний патент (порядок одержання патенту визначається Законом "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності").

Для одержання торговельного патенту Вам необхідно представити в податкові органи по місцю проведення підприємницької діяльності відповідну заявку.

Заявка на придбання торговельного патенту повинна містити наступні реквізити:

· найменування суб'єкта підприємницької діяльності;

· витяг з установчих документів про юридичну адресу суб'єкта підприємницької діяльності, а у випадку, якщо патент здобувається для структурного (окремого) підрозділу, із вказівкою цього місця;

· вид підприємницької діяльності, здійснення якого вимагає придбання торговельного патенту;

· найменування документа про повну або часткову оплату вартості торговельного патенту.

Установлення будь-яких додаткових умов для придбання торговельного патенту не дозволяється. Торговельний патент видається за плату суб'єктам підприємницької діяльності державними податковими органами по місцю розташування цих суб'єктів або місцю розташування їх структурних (окремих) підрозділів, суб'єктам підприємницької діяльності, що здійснюють торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торговельної мережі), — по місцю розташування пункту продажу товарів або пункту по наданню побутових послуг, а суб'єктам підприємницької діяльності, що здійснює торгівлю через пересувну торговельну мережу, — по місцю реєстрації цих суб'єктів.

Вартість торговельного патенту для здійснення торговельної діяльності встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів і асортиментного переліку товарів. У випадку, якщо пункти продажу товарів розташовані в курортних місцевостях або ж на територіях, що прилягають до митниць, іншим пунктам переміщення через митний кордон, органи місцевого самоврядування, у бюджети яких направляється плата за торговельний патент, можуть прийняти рішення про збільшення плати за торговельний патент, але не більше 320 гривень за календарний місяць[2, c. 56-58].

Термін дії торговельного патенту на здійснення торговельної діяльності становить 12 календарних місяців. Термін дії короткострокового торговельного патенту на здійснення торговельної діяльності становить від 1 до 15 днів.

Без придбання торговельного патенту суб'єкти підприємницької діяльності або їхніх структурних підрозділів здійснюють торговельну діяльність хлібом і хлібобулочними виробами, сіллю, цукром, маслом соняшниковим і кукурудзяним, молоком і молочними продуктами, морозивом, яйцями, рибою, продуктами дитячого харчування, безалкогольними напоями, яловичиною, свининою, плодоовочевою продукцією й деякими іншими видами товарів вітчизняного виробництва. Є перелік товарів, передбачених для реалізації в пільговому торговельному патенті (розмір плати за пільговий патент становить 25 грн. на весь строк його дії). Крім того, самостійно суб'єкт підприємницької діяльності може ухвалити рішення щодо придбанні спеціального торговельного патенту, при цьому він не сплачує ряд податків, певних Законом України від 10.02.1998 № 102/98-ВР[1, c. 63].

2. Методи боротьби з ухиленням від податків

Дедалі більшого значення в українському економічному просторі набуває проблема ухилення від сплати податків. Останнім часом це навіть стало нормою поведінки багатьох суб'єктів господарської діяльності. Адже, в підсумку, вони отримують кошти для ведення бізнесу і неформального вирішення нагальних виробничих і соціальних проблем у специфічних для України умовах нерозвинутості демократичних інститутів і розквіту корупції. Разом з тим це приводить до розвитку ряду негативних тенденцій в економіці і соціальній сфері: порушення правил чесної конкуренції, росту корупції, недостатнього фінансування суспільного сектору господарства, відтоку капіталів за кордон тощо. Президент, парламент, уряд і регіональні органи влади постійно підкреслюють необхідність боротьби з цим явищем, розробляють заходи, спрямовані на зменшення його масштабів, які, однак, не завжди приводять до належних результатів.

Уникнення податків та ухилення від їх сплати притаманні будь-якому суспільству. Причиною цього є очевидний вплив податків на доходи і витрати платників при недостатньому усвідомленні ними вигід від споживання суспільних благ, що фінансуються за рахунок податкових платежів. Це означає, що витоки зазначеного суспільного явища необхідно шукати в суспільній природі податків, які за своєю сутністю є еквівалентними платежами громадян в обмін на суспільні блага, що надає їм держава, виконуючи свої функції (наслідком усвідомлення сутності податків стало визначення принципу еквівалентності як одного з основних наукових принципів оподаткування), а за формою прояву — відносинами привласнення державою частини індивідуальних та корпоративних доходів, відчужених і вилучених у платників на основі примусу, що в правових державах здійснюється на підставі закону.

В державах з розвинутими демократичними інститутами, надійними механізмами зворотного зв'язку між органами представницької демократії, що ухвалюють податкові закони, та виборцями — платниками податків, а також надійними системами контролю за ефективним витрачанням бюджетних коштів, що сприяють досягненню еквівалентності податкових платежів і суспільних благ, необхідність сплачувати податки все більше набуває усвідомленого характеру, а відносини приневолення до їх сплати трансформуються у відносини, в які все більша частина платників вступає з власної волі, у відносини вільного вибору. Натомість в державах, які лише будують демократичні інститути і в яких обмін податків є далеким від еквівалентного, форма прояву податків не лише маскує їх сутність, а й ототожнюється з нею. Отже, в суспільній свідомості податкові платежі ототожнюються з платежами, які і запроваджуються без згоди більшості платників (оскільки парламент не репрезентує інтереси всіх груп виборців), і сплачуються в примусовому порядку. Це стає підґрунтям для антифіскальної поведінки платників, породжуючи бажання зменшити податкові зобов'язання або взагалі ухилитися від їх виконання. І чим менш досконалими є демократичні інститути в державі, тим більш масовою стає така поведінка[4, c. 96-98].

Найбільші можливості для уникнення податків в Україні виникають у зв'язку з використанням таких пільг, як перенесення балансових збитків на наступні податкові періоди, звільнення процентів по вкладах від оподаткування, стягнення ПДВ за нульовою ставкою, застосування ліберальних правил списання безнадійних боргів, вкладання коштів у благодійну діяльність тощо.

Податкові лазівки, як другий спосіб уникнення від сплати податків, прийнято розділяти на зміщення доходу, відкладення доходу і податковий арбітраж.

Зміщенням доходу називається переведення платником податку доходу під більш низьку граничну ставку податку в умовах податкової структури із зростаючими граничними ставками [2, с. 104]. Широкого розповсюдження цей вид податкової лазівки не має, оскільки існують інші радикальніші методи уникнення сплати податків, як, наприклад, відкладання доходу, або перенесення терміну сплати податку на більш пізніший час [2, с. 105]. Мається на увазі можливість платника податку переносити терміни визнання доходу і сплати податку, використовуючи можливості, надані законодавством, або визнання доходів і видатків по принципу першої із подій, що відбулася раніше, що дає можливість такому платнику, маючи гроші на розрахунковому рахунку взагалі ніколи сплачувати ПДВ і податок на прибуток: достатньо тільки в кінці звітного періоду зробити передплату тому підприємству, яке або має дебетове сальдо по ПДВ і збитки, або воно просто зникне.

Якщо з уникненням від сплати податків можна боротись шляхом зменшення податкових пільг і лазівок, то проблема ухилення від оподаткування є найбільш гострою. Існує декілька методів ухилення, як:

— нелегальна діяльність з виробництва товарів та надання послуг, або іншими словами "тіньова економіка", яка передбачає повну несплату всіх податків і зборів і може провадитись у таких формах: заняття підприємницькою діяльністю без відповідної державної реєстрації, імітація зупинення діяльності підприємства, здійснення діяльності, що підлягає ліцензуванню без відповідної ліцензії, нелегальне виробництво товарів і надання послуг у межах легальної діяльності та ін.;

— приховування об'єктів оподаткування в межах легальної діяльності передбачає: неподання податкових декларацій, або подання їх з перекручуванням; приховування виручки; заниження сум фактично виплаченої заробітної плати; завищення валових витрат тощо;

— фальсифікація обліку, як метод ухилення, передбачає ведення податкового обліку з порушенням чинного законодавства, наприклад, відображення підприємцем своїх особистих витрат як загальних витрат підприємства; невідображення у податковому обліку деяких операцій, наприклад, товари продаються фактично, але продовжують обліковуватись на складах продавця і навпаки;

— маскування дійсних ситуацій іншими фіктивними юридичними ситуаціями може здійснюватись шляхом створення фіктивних фірм; оформлення операцій з продажу як дарунок; оформлення оплати праці як участі у прибутках або відносин позики тощо;

— неумисні правопорушення і помилки, які виникають внаслідок складності чинного законодавства, частої зміни податкових норм, необізнаності платників з причини недостатнього інформування та роз'яснення податковими органами і т.ін.

Таким чином, щоб зменшити масштаби ухилення від податків та уникнення їх сплати, необхідно ретельно налаштувати податкове законодавство на потреби забезпечення його прозорості і відвернення податкової дискримінації, підвищити ймовірність виявлення фактів ухилення, і насамперед шляхом аналізу діяльності посередників, чиї операції сьогодні знижують у багато разів граничні витрати ухилення для платників податку. На практиці потрібно не збільшувати кількість перевірок і розміри штрафів, а вдосконалювати демократичні інститути, активізувати боротьбу з корупцією, усунути ганебні явища, коли політики та чиновники разом з олігархами, зловживаючи владою в особистих корисливих інтересах, прикривають існування різноманітних посередницьких структур, порушують правила чесної ринкової конкуренції, домагаючись податкових пільг і різного роду переваг "своїм" підприємствам територіям, галузям. Навіть незначне зростання імовірності покарання посередників приведе до позитивного ефекту у справі звуження масштабів ухилення. Ще одним із шляхів мінімізації цієї проблеми являється виховання у платників патріотичних почуттів щодо обов'язку утримувати державу завдяки сплати ними податків в обмін на суспільні блага[3, c. 58-60].

3. Ресурсні платежі

Плата за спеціальне використання природних ресурсів включає:

а) плату з відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи;

б) плату за спеціальне використання прісних водних ресурсів; в) плату за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду; г) плату за спеціальне використання надр; д) збір за забруднення навколишнього природного середовища. Зазначені платежі є обов'язковими загальнодержавними зборами і стягуються на підставі законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про систему оподаткування", "Про державну податкову службу в Україні", "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво" та норм спеціального законодавства.

Плата з відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи. Плата з відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи запроваджується з метою відобразити у собівартості і ціні на добувну продукцію складу витрат на роботи, пов'язані з пошуком і розвідкою родовищ корисних копалин, а також з метою компенсації видатків бюджету.

Платниками збору за геологорозвідувальні роботи є всі надрокористувачі незалежно від форми власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, які видобувають корисні копалини на розташованих у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони родовищах:

— раніше розвіданих та переданих у встановленому порядку для промислового освоєння;

— з попередньо оціненими запасами, що за згодою заінтересованих надрокористувачів передані їм для дослідно-промислової розробки та промислового освоєння.

Об'єктом обчислення збору є обсяг видобутих корисних копалин — для нафти, конденсату, газу природного, у тому числі метану вугільних родовищ, торфу, сапропелю, сировини для виготовлення оптичної та п'єзооптичної продукції, сировини ювелірної і ювелірно-виробної, підземних вод (прісних, мінеральних, термальних, промислових), ропи, мінеральних грязей і мулу та обсяг погашених у надрах запасів корисних копалин — для інших корисних копалин[6, c. 136-137].

Обсяг погашених запасів корисних копалин визначається як сума обсягів видобутих корисних копалин та фактичних їх втрат у надрах під час видобування, за винятком передбачених протоколом Державної комісії по запасах корисних копалин або технічними проектами на розробку родовища втрат корисних копалин в охоронних, бар'єрних ціликах та поблизу неякісно затампонованих свердловин, за умови погодження їх обсягів з органами державного гірничого нагляду. Обсяги погашених балансових та позабалансових запасів корисних копалин і обсяги видобутих корисних копалин визначаються за даними державної статистичної звітності, підтвердженої обліковими матеріалами геолого-маркшейдерської документації.

Надрокористувачі самостійно обчислюють збір за кожний звітний квартал виходячи з обсягів видобутих (погашених запасів) корисних копалин, нормативів збору з урахуванням індексу інфляції та коефіцієнтів. За четвертий звітний квартал збір обчислюється виходячи з обсягів видобутих (погашених запасів) корисних копалин з урахуванням уточнених їх обсягів після закінчення року, нормативів збору з урахуванням індексу інфляції та коефіцієнтів. При видобуванні більше як одного виду корисних копалин збір за геологорозвідувальні роботи обчислюється за кожен їх вид окремо.

Підставою для застосування коефіцієнтів при обчисленні збору є довідка Комітету України з питань геології та використання надр, копія якої подається надрокористувачем до органів державної податкової служби і враховується при обчисленні збору починаючи з того кварталу, в якому її було подано[1, c. 87].

Сплата збору. Платники складають розрахунок збору за геологорозвідувальні роботи щоквартально за встановленою формою і подають його протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, органам державної податкової служби за місцезнаходженням родовища корисних копалин. Надрокористувачі сплачують авансові квартальні внески збору до 20 числа третього місяця звітного кварталу і до 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом, у розмірі однієї третини суми збору, визначеної у попередньому розрахунку. Авансові внески платник збору обчислює самостійно у розмірі одної третини величини збору, нарахованої за попередній звітний квартал.

Сума збору в повному обсязі, обчислена відповідно до розрахунку за звітний (податковий) квартал (з урахуванням фактично внесених авансових платежів за цей квартал), сплачується протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку подання розрахунку збору, тобто протягом 50 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, за місцем податкової реєстрації платника. Збір за геологорозвідувальні роботи у повному обсязі зараховується до державного бюджету на рахунок, відкритий відповідно до коду бюджетної класифікації.

Контроль за своєчасністю і повнотою сплати збору за геологорозвідувальні роботи до державного бюджету здійснюють органи державної податкової служби, а контроль за правильністю обчислення збору — органи державного геологічного контролю та державної податкової служби шляхом проведення перевірок відповідних документів[7, c. 114-115].

Список використаної літератури

1. Іванов Ю. Податкова система: Підручник/ Юрій Іванов, Андрій Крисоватий, Оксана Десятнюк,; Міністерство освіти і науки України. — К.: Атіка, 2006. — 918 с.

2. Буряк П. Податкова система: теорія і практика застосування активних методів навчання: Навчальний посібник/ Петро Буряк, Катерина Беркита, Богдана Ярема,; М-во освіти і науки України. — Київ: ВД "Професіонал", 2004. — 222 с.

3. Довгалюк В. І. Податкова система/ В. І. Довгалюк, Ю. Ю. Ярмоленко; М-во освіти і науки України. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 315 с.

4. Крисоватий А. Податкова система: Навчальний посібник/ Андрій Крисоватий, Оксана Десятнюк,; М-во освіти і науки України, Тернопільська акад. нар. госп-ва. — Тернопіль: Карт-бланш, 2004. — 331 с.

5. Олійник О. Податкова система: Навчальний посібник/ Олександр Олійник, Ігор Філон,; М-во аграрної політики України, Харківський нац. аграрний ун-т ім. В. В. Докучаєва. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 452 с.

6. Онисько С. Податкова система: Підручник/ Стефанія Онисько, Іван Тофан, Оксана Грицина,. — 3-є вид., випр. і доп.. — Львів: Магнолія плюс: Видавець В. М. Піча, 2006. — 333 с.

7. Піхоцький В. Податкове законодавство в запитаннях та відповідях: Навчальний посібник/ Володимир Піхоцький,; Мін-во освіти і науки України , Львівська державна фінансова академія. — К.: Вид-во "Ірина-прес", 2006. — 591 с.

8. Соколовська А. Податкова система держави: Теорія і практика становлення: Монографія/ Алла Соколовська,. — К.: Знання-Прес, 2004. — 454 с.