Педагогіка та психологія
Категорія (предмет): Педагогіка1. Основні галузі психології. Структура загальної психології.
2. Мета та завдання, основні складові виховання.
Список використаної літератури.
1. Основні галузі психології. Структура загальної психології
У даний час психологія являє дуже розгалужену систему наук. У ній виділяється багато галузей, які є напрямками наукових досліджень, що розвиваються відносно самостійно. Беручи до уваги цей факт, а також ту обставину, що зараз система психологічних наук продовжує активно розвиватися (кожні 4-5 років з'являється якийсь новий напрямок), вірніше було б говорити не про одну науку психологію, а про комплекс психологічних наук, що розвиваються.
Із розвитком психології як науки, з використанням психологічних знань у найрізноманітніших сферах людської діяльності певні галузі цих знань поступово виокремились і стали самостійними.
Розрізняють психологію загальну, вікову, педагогічну, соціальну, генетичну, інженерну, військову, медичну, юридичну, спортивну, зоопсихологію, психологію праці, мистецтва, патопсихологію. У зв’язку з космічними польотами виникла спеціальна галузь психології — космічна.
Кожна із зазначених галузей психологічних знань має певні предмети і методи вивчення своєрідності психічної діяльності залежно від умов праці в тій чи іншій сфері людського життя та діяльності й їхніх вимог до морально-психологічних якостей особистості. Проте всі галузі психологічних знань потребують знань загальної психології, яка вивчає методологічні питання психології, природу психологічних явищ, закономірності розвитку та перебігу пізнавальних психологічних процесів, індивідуальні особливості психіки людини, її почуття та волю, темперамент, характер і здібності.
Їх, у свою чергу, можна поділити на фундаментальні і прикладні, загальні і спеціальні. Фундаментальні, або базові, галузі психологічних наук мають спільне значення для розуміння і пояснення психології і поведінки людей незалежно від того, хто вони і якою конкретною діяльністю займаються. Ці галузі покликані давати знання, однаково необхідні усім, кого цікавлять психологія і поведінка людей. У силу такої універсальності ці знання іноді об'єднують терміном “загальна психологія”.
Прикладними називають галузі науки, досягнення яких використовуються на практиці. Загальні галузі ставлять і вирішують проблеми, однаково важливі для розвитку усіх без винятку наукових напрямків, а спеціальні — виділяють питання, що являють особливий інтерес для пізнання якоїсь однієї або декількох груп явищ.
Розглянемо деякі фундаментальні і прикладні, загальні і спеціальні галузі психології, пов'язані з освітою.
Загальна психологія досліджує індивіда, виділяючи в ньому пізнавальні процеси й особистість. Пізнавальні процеси охоплюють відчуття, сприйняття, уявлення, увагу, пам'ять, уяву, мислення і мову. За допомогою цих процесів людина одержує і переробляє інформацію про світ, вони ж беруть участь у формуванні і перетворенні знань. Особистість має особливості, що визначають справи і вчинки людини. Це — емоції, здібності, диспозиції, установки, мотивація, темперамент, характер і воля.
Спеціальні галузі психології, тісно пов'язані з теорією і практикою навчання і виховання дітей, утворюють систему, подану на рис. 1.
Генетична психологія вивчає спадкові механізми психіки і поведінки, їхню залежність від генотипу. Диференціальна психологія виявляє й описує індивідуальні розбіжності людей, їхні передумови і процес формування. У віковій психології ці розбіжності подано за віками. Ця галузь психології вивчає також зміни, що відбуваються при переході з одного віку в інший. Генетична, диференціальна і вікова психологія разом узяті є науковою основою для розуміння законів психічного розвитку дитини.
Соціальна психологія вивчає людські взаємовідносини, явища, що виникають у процесі спілкування і взаємодії людей у різного роду групах, зокрема у сім'ї, школі, учнівському і педагогічному колективах. Такі знання необхідні для психологічно правильної організації виховання.
Педагогічна психологія об'єднує всю інформацію, пов'язану з навчанням і вихованням. Особлива увага тут приділяється обґрунтуванню і розробці методів навчання і виховання людей різного віку.
Три галузі психології — медична, патопсихологічна, а також психотерапія — мають справу з відхиленнями від норми в психіці і поведінці людини. Завдання цих галузей психологічної науки — пояснити причини можливих психічних порушень і обґрунтувати методи їх запобігання і лікування. Такі знання необхідні там, де педагог має справу з так званими важкими, у тому числі педагогічно занедбаними дітьми або з людьми, які потребують психологічної допомоги.
Юридична психологія розглядає опанування людиною правових норм і правил поведінки, а також проблеми формування правової самосвідомості.
Психодіагностика ставить і вирішує проблеми психологічної оцінки рівня розвитку дітей та їхньої диференціації.
2. Мета та завдання, основні складові виховання
Сучасна школа вимагає докорінного переосмислення усієї системи виховання, оновлення змісту, форм і методів духовного становлення особистості на основі гуманізації життєдіяльності учня, створення умов для самореалізації у різних видах творчої діяльності.
Всебічно і гармонійно сформована особистість є метою цивілізованого суспільства. Цей ідеал не втратив своєї значимості протягом сторіч, починаючи з афінської системи виховання, де й зародилося розуміння гармонійності людини (калокагатія — ідеал фізичної і моральної досконалості). Гармонія була метою виховання в афінській, римській, візантійській системах, а через тисячу років — в епоху Відродження, згодом — у період нового часу (XVIII—XIX ст.). З ініціативи видатного французького представника «нової філософії» Рене Декарта(1596—1650) термін «гармонія» було доповнено терміном «всебічність». Так було сформовано концепцію гармонійно розвиненої людини.
Вітчизняна педагогіка не відразу підійшла до розуміння мети виховання як втілення цього ідеалу в життя. Прикладом є іронічна думка видатного українського педагога Антона Макаренка (1888—1939): «Розігнавшись на західноєвропейських трамплінах, наші теоретики стрибають надто високо і вбачають мету виховання у всебічному розвитку людини … Під метою виховання я розумію програму людської особи, програму людського характеру, причому в поняття характеру я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх виявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання, геть усю картину людської особи; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської особи, до якої ми повинні прагнути… Я побачив у своїй виховній роботі, що, дійсно, повинна бути й загальна програма… й індивідуальний коректив до неї». У наведених міркуваннях мета виховання переплітається із завданнями, які кожна епоха ставить перед суспільством, а суспільство перед школою.
Наука доводить, що виховання є глибоко національним за своєю суттю, змістом, характером. «Національне виховання, — писала українська громадська, культурно-освітня діячка, педагог Софія Русова (1856—1940), — забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а, значить, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів…».
Правильно організоване національне виховання формує повноцінну особистість, індивідуальність, яка цінує національну та особисту гідність, совість і честь. Так формується національний характер.
Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, своєрідності на основі формування особистісних рис громадянина України, які передбачають національну самосвідомість, розвинуту духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.
Кінцевою метою виховання особистості є її підготовка до повноцінного суспільного життя, яке передбачає виконання ролей громадянина, трудівника, громадського діяча, сім´янина, товариша.
Зміст національного виховання відображає в єдності його загальну мету, завдання й складові частини. Основними складовими виховання, реалізація яких забезпечує всебічний і гармонійний розвиток особистості, є:
— громадянське виховання: формування громадянськості, яка дає змогу людині відчувати себе юридично, соціально, морально й політично дієздатною;
— розумове виховання: озброєння учнів знаннями основ наук, формування наукового світогляду та національної самосвідомості, оволодіння основними мислительними операціями, вироблення умінь і навичок культури розумової праці;
— моральне виховання: формування в учнів загальнолюдських норм гуманістичної моралі (добра, взаєморозуміння, милосердя, віри у творчі можливості людини), моральних понять, поглядів, переконань, моральних почуттів, вироблення навичок і звичок моральної поведінки, культури спілкування, культивування інтелігентності;
— трудове виховання: ознайомлення учнів з науковими основами сучасного виробництва, практична й психологічна підготовка їх до праці, свідомого вибору професії;
— естетичне виховання: формування естетичних понять, поглядів, переконань, виховання естетичних смаків, вироблення вмінь і навичок привносити в життя красу, розвиток в учнів творчих здібностей;
— фізичне виховання: виховання здорової зміни, підготовка до фізичної праці, захисту Батьківщини.
Завдання сучасної системи виховання, які випливають із суспільних потреб сьогодення, полягають у реальному переході до педагогічної творчості та індивідуального впливу, у переорієнтації учнівських і вчительських колективів на подолання авторитарно-командного стилю у ставленні до учнів. Пріоритетним стає гуманістичне виховання — створення умов для цілеспрямованого систематичного розвитку людини як суб´єкта діяльності, особистості, індивідуальності.
Основні завдання виховної діяльності зумовлені пріоритетними напрямами реформування школи, визначеними Державною національною програмою «Освіта» («Україна XXI століття»), до яких належать:
— формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готовності її захищати;
— забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;
— формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;
— прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших національностей, які мешкають на території України;
— виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції;
— утвердження принципів вселюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших чеснот;
— формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря;
— забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров´я;
— виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;
— формування глибокого усвідомлення взаємозв´язку між ідеями свободи, правами людини та громадянською відповідальністю;
— розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов її самореалізації;
— формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя за ринкових відносин.
Список використаної літератури
1. Волкова Н. Педагогіка: Посібник/ Наталія Волкова,. — К.: Академія, 2001,, 2002. — 575 с.
2. Кузьмінський А. Педагогіка: Підручник/ Анатолій Кузьмінський, Віталій Омеляненко. — К.: Знання-Прес, 2003. — 418 с.
3. Максимюк С. Педагогіка: Навчальний посібник/ Світлана Максимюк,; М-во науки і освіти України, Рівненський держ. гуманіт. ун-т. — К.: Кондор, 2005. — 670 с.
4. Основи психології: Підручник для студ. вузів/ За заг. ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. — 3-є вид., стереотип.. — К.: Либідь, 1997. – 630 с.
5. Психологія: Підручник для студ. вуз./ За ред. Ю.Л.Трофімова. — 3-тє вид., стереотип.. — К.: Либідь, 2001. — 558 с.
6. Цимбалюк І. Психологія: Навчальний посібник/ Іван Цимбалюк,; М-во освіти і науки України . — Київ: ВД "Професіонал", 2004. — 214 с.