Пенсійне страхування
Категорія (предмет): Страхування1.Розкрийте сутність збору на обов’язкове пенсійне страхування.
2.Сформуйте функції державного кредиту.
Список використаної літератури.
1.Розкрийте сутність збору на обов’язкове пенсійне страхування
Збір на державне обов'язкове пенсійне страхування сплачується одночасно з отриманням коштів в установах банків на оплату праці.
Пенсійний фонд включається до державного бюджету. Забороняється використання коштів фонду не за цільовим призначенням, у тім числі на кредитні, депозитні операції, надання позичок. Тимчасово вільні кошти фонду, за браком заборгованості у виплаті пенсій, можуть бути використані Пенсійним фондом на придбання державних цінних паперів.
Платники
1. Суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, їх філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади, а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.
2. Фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності й займаються діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу.
3. Фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок тощо.
4. Юридичні та фізичні особи, що здійснюють операції з купівлі-продажу валют.
5. Суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння.
6. Юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, що переходять у власність спадкоємцям за законом.
7. Суб'єкти підприємницької діяльності (у тому числі нерезиденти) — виробники та імпортери тютюнових виробів.
8.Підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які набувають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що набувають нерухоме майно коштом державного бюджету, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно з законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і знаходяться в черзі на одержання житла або придбають житло вперше.
9.Підприємства, установи та організації, фізичні особи, які користуються послугами стільникового рухомого зв'язку, а також оператори цього зв'язку, які надають свої послуги безоплатно. При цьому збір на обов'язкове державне пенсійне страхування не сплачується, якщо послугами стільникового зв'язку користуються річкові, морські, повітряні, космічні транспортні засоби, засоби наземного технологічного транспорту (у тому числі таксі), що мають стаціонарно вбудоване обладнання радіозв'язку, радіонавігації та радіоастрономії, яке не може бути відокремлено від таких засобів без втрати його технологічних чи експлуатаційних якостей або характеристик[3, c. 114-117].
Об'єкт нарахування
Об'єктом нарахування збору є: :
— для суб'єктів підприємницької діяльності, вказаних у п.1 переліку платників, — фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної й додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі (крім сум виплат, що не враховуються під час визначення бази нарахування страхових внесків відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян"), а також винагороди, що виплачуються громадянам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру. Якщо суб'єкти підприємницької діяльності не здійснюють витрат на оплату праці, то об'єктом нарахування збору є сума коштів, що визначається розрахункове як добуток визначеного законом мінімального розміру заробітної плати на кількість працівників такого платника збору, на яких здійснюється нарахування заробітної плати.
— для платників збору, вказаних у п. 2 переліку платників, — сума оподатковуваного доходу (прибутку);
— для платників зборів, вказаних у п. З переліку, — сукупний оподатковуваний дохід;
— для платників збору, вказаних у п. 4 переліку, — сума операцій з купівлі-продажу валют;
— для платників збору, вказаних у п. 5 переліку, — вартість реалізованих ювелірних виробів із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння;
— для платників збору, вказаних у п. 6 переліку, — вартість легкового автомобіля;
— для платників збору, вказаних у п. 7 переліку, — кількість вироблених ними тютюнових виробів (крім тих, що експортуються), що підлягають продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безоплатній передачі або з частковою їх оплатою, в тому числі своїм працівникам, та кількість тютюнових виробів, що ввозяться (імпортуються) на митну територію України, для платників збору, вказаних у п. 8 переліку, — вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна;
— для платників збору, вказаних у п. 9 переліку, — вартість будь-яких послуг стільникового рухомого зв'язку, сплачена споживачами цих послуг оператору, що їх надає, включаючи вартість вхідних і вихідних телефонних дзвінків, абонентську плату, плату (надбавку) за роумінг, суму страхового завдатку, авансу, вартість інших спеціальних послуг, зазначених у рахунку на оплату послуг стільникового рухомого зв'язку. У разі продажу прав на тимчасове користування послугами стільникового рухомого зв'язку у вигляді магнітних карт, мікросхем або типів об'єктом оподаткування є вартість їх продажу. У разі, коли оператор стільникового зв'язку надає послуги з цього зв'язку безоплатно, об'єктом оподаткування є вартість таких послуг, визначена за звичайними розцінками (тарифами) такого оператора. У разі, коли особа надає засоби, споруди або мережу зв'язку в оренду (лізинг) або передає ці об'єкти в інші види користування іншій особі, яка виконує функції оператора щодо третіх осіб, об'єктом оподаткування є тільки послуги, які надаються такою другою особою таким третім особам.
Якщо сума фактичних витрат суб'єктів господарювання на оплату праці працівників (суми оподатковуваного доходу (прибутку) перевищує 2200 гривень на місяць у розрахунку на кожного працюючого, то збір на обов'язкове державне пенсійне страхування необхідно розраховувати, виходячи з розміру витрат 2200 грн. а із сум, які перевищують цей розмір, збір не справляється[7, c. 104-106].
На обов'язкове державне пенсійне страхування встановлюються ставки збору в таких розмірах:
1. 32% від об'єкта оподаткування (або з суми винагород, що виплачуються фізичним особам за договорами цивільно-правового характеру) — для платників збору, визначених пунктами 1-2 переліку платників;
2. 1% від об'єкта оподаткування — для платників, визначених п. З (якщо сукупний оподатковуваний дохід не перевищує 150 грн.), п. 4 та п. 8 переліку платників;
3. 2% від об'єкта оподаткування — для платників, визначених п. З переліку платників, якщо сукупний оподатковуваний дохід перевищує 150 грн.
4. 3% від об'єкта оподаткування — для платників, визначених п. 6 переліку платників; , ;
5. 5% від об'єкта оподаткування — для платників, визначених пунктами 5 і 7 переліку платників;
6. 6% від об'єкта оподаткування — для платників, визначених п. 9 переліку платників;
7. Для платників збору, визначених п. 7 — 1 грн. за 1000 шт. сигарет без фільтру та 2,5 грн. за 1000 шт. сигарет з фільтром;
8. Для платників збору, вказаних у п. З переліку, які мають статус державного службовця або працюють на посадах, робота, на яких зараховується до трудового стажу, що дає право на одержання пенсії відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", Митного кодексу України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95:
— 1 % від об'єкта оподаткування з частини сукупного оподатковуваного доходу, що не перевищує 150 грн.;
-2% від об'єкта оподаткування з частини сукупного оподатковуваного доходу в розмірі від 151 до 250 грн.;
-3% від об'єкта оподаткування з частини сукупного оподатковуваного доходу в розмірі від 251 до 350 грн.;
-4% від об'єкта оподаткування з частини сукупного оподатковуваного доходу в розмірі від 351 до 500 грн.;
— 5% від об'єкта оподаткування з частини сукупного оподатковуваного доходу в розмірі понад 501 грн.
9.Для підприємств, установ та організацій, де працюють інваліди, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування визначається окремо за ставкою 4% від об'єкта оподаткування для працюючих інвалідів та за ставкою 32% від об'єкта оподаткування для інших працівників такого підприємства. Для підприємств всеукраїнських громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить щонайменше 50% загальної чисельності працюючих, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування визначається за ставкою 4% від об'єкта оподаткування для всіх працівників цих підприємств[2, c. 219-222].
Не можуть бути об'єктом оподаткування:
— транслювання програм радіо — і телевізійними станціями;
— передавання або приймання інформації за допомогою радіозв'язку мережами відомчого чи технологічного зв'язку, що не мають автоматичної комутації з мережею зв'язку загального користування;
— користування радіотелефонами і радіоподовжувачами, підключеними до номерів квартирних телефонів;
— суми, що сплачуються одним оператором як компенсація вартості послуг з роумінгу (або покриття від'ємного сальдо взаєморозрахунків з роумінгу) іншому оператору, який надав такі послуги.
Порядок обчислення та сплати
Платники збору, що ввозять (імпортують) тютюнові вироби, сплачують збір під час митного оформлення таких тютюнових виробів.
Збір на державне обов'язкове пенсійне страхування сплачується одночасно з одержанням коштів в установах банків на оплату праці.
У разі недостатності у платників збору коштів на оплату праці і сплату збору в повному обсязі видача коштів на оплату праці і сплата збору здійснюється у пропорційних розмірах.
Суми збору, донараховані під час перевірок органами державної податкової служби та органами державної контрольно-ревізійної служби, та фінансових санкцій перераховуються до Пенсійного фонду України у повному обсязі без спрямування їх на розвиток матеріально-технічної бази цих органів.
Для платників фіксованого сільськогосподарського податку збір на обов'язкове пенсійне страхування визначається окремо за спеціальною ставкою від об'єкта оподаткування. Спеціальна ставка встановлюється у 2005-2006 роках у розмірі 20 відсотків від ставки, встановленої абзацом другим цього пункту, та підлягає щорічному збільшенню на 20 відсоткових пунктів у наступних бюджетних роках до досягнення загального розміру ставки збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Для підприємств всеукраїнських громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування визначається за ставкою 4 відсотки від об'єкта оподаткування для всіх працівників цих підприємств[11, c. 134-136].
2.Сформуйте функції державного кредиту
Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку державних фінансів. Він не має ні окремого фонду фінансових ресурсів (кошти, що мобілізуються за його допомогою, проходять, як правило, через бюджет), ні обособленого органу управління. Разом з тим, він характеризує особливу форму фінансових відносин держави і тому виділяється в окрему ланку.
Державний кредит — складова фінансової системи держави. Інститут державного кредиту є інститутом Особливої частини фінансового права, на який поширюють свою дію норми Загальної частини. Йдеться про методи правового регулювання, характерні також для відносин у сфері державного та муніципального кредиту, особливості фінансово-правових норм, статус суб'єктів фінансових відносин, що виникають у сфері залучення коштів шляхом оформлення зовнішніх або внутрішніх позик та повернення таких коштів. Як і в будь-якій іншій сфері фінансової діяльності, у сфері державного кредиту актуальним є питання організації і проведення фінансового контролю, роль якого є визначальною у цій сфері, оскільки йдеться про необхідність обов'язкового повернення залучених коштів та сплату процентів за придбаним кредитом.
Державний кредит як метод мобілізації державою додаткових грошових коштів — явище складне й неординарне. Цей процес супроводжується певним ризиком як на стадії виникнення даного виду правовідносин (тобто чи зацікавляться кредитори можливістю вкласти свої гроші в державні цінні папери), так і з точки зору доцільності використання запозичених коштів та можливості їх повернути, сплативши передбачену винагороду. Йдеться про наслідки, адже показником ефективності таких операцій є державний борг.
Економічний зміст і юридична природа державного кредиту водночас передбачають надходження до державного бюджету, оскільки суми державних позик становлять його доходну частину, та разом з тим ці кошти не дають нових прибутків і повинні погашатися. Власне характерні ознаки добровільності, терміновості, платності і повороткості відмежовують кошти, акумульовані шляхом державного кредиту, від доходів держави.
Суми державних позик — державні кошти, оскільки держава може їх вільно використовувати і повністю ними розпоряджатися, однак за своїм фінансовим і економічним характером вони істотно відрізняються від постійних доходів, оскільки пов'язані з певними видатками: відшкодуванням вартості державного цінного папера; виплатою процентів за державними позиками тощо. Отже, одержані державою суми державних позик згодом тягнуть за собою видатки з державного бюджету на погашення державного боргу. Як і інші сфери фінансової діяльності держави, відносини у галузі зовнішніх та внутрішніх запозичень є предметом постійного контролю з боку уповноважених фінансових органів та органів загальної компетенції.
Інститут державного кредиту не допускає однобічності вирішення питання і є надзвичайно чутливим до політичних, економічних змін. Обслуговування і погашення державного боргу — одна з найвагоміших витратних статей державного бюджету. Проте, з власного досвіду і досвіду зарубіжних країн відомо, що найкраще запозичені кошти спрямовувати до виробничої сфери. Залежно від того, які галузі народного господарства фінансуватимуться за рахунок цих коштів, визначаються терміни, на які можна їх вкладати, з тим щоб сплата процентів здійснювалася за рахунок одержаних доходів від проінвестованих галузей. Принцип цільового використання позичених коштів є виправданим на будь-якому рівні чи за будь-якої форми кредитування: банківський кредит, державне кредитування, кредити, надані міжнародними фінансово-кредитними установами тощо. Водночас використання позик на погашення заборгованості з заробітної плати, погашення раніше випущених позик тощо не вирішує проблему в глобальному розумінні, а лише збільшує незабезпечений борг. В умовах перебудови економіки слід налагоджувати, розширювати, за потреби перебудовувати національне виробництво, з тим щоб створювати робочі місця, конкурентоспроможну національну продукцію, оживляти міжнародні економічні зв'язки тощо[5, c. 89-92].
Державний кредит дістає своє відображення у сумах державного боргу, який виникає у держави перед зовнішніми та внутрішніми позичальниками. Зрозуміло, що державний борг, як і будь-яка інша категорія фінансового права, є водночас предметом дослідження фінансової науки, економіки тощо, тобто має складну природу.
Державний борг — це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вирахуванням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.
Відповідно до ст. 12 Бюджетного кодексу України класифікація боргу систематизує інформацію про всі боргові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування. Борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов'язання. Бюджетне законодавство встановлює також вимоги щодо граничного обсягу боргу. Зокрема, граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій встановлюються на кожний бюджетний період згідно з Законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет. Величина основної суми державного боргу має не перевищувати 60 % фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України. У разі перевищення зазначеної граничної величини Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність з встановленими законодавством вимогами.
Внутрішній державний борг — заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.
Внутрішній борг України умовно можна поділити на боргові зобов'язання двох видів: ринкові, що існують у формі державних емісійних цінних паперів, та неринкові, що виникли за підсумками виконання державного бюджету, інші позики та зобов'язання. До нього належить також заборгованість, що утворилася в результаті компенсації гарантованих заощаджень громадян чи інших державних боргових сертифікатів Радянського Союзу, розміщених свого часу серед населення. В Україні виник специфічний державний борг перед населенням через несвоєчасну виплату заробітної плати, пенсій, стипендій, інші соціальні програми та виплати.
Слід зазначити, що структура державного боргу згідно із Законом України "Про державний внутрішній борг України" повинна визначатися щорічно Верховною Радою України водночас із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік.
Зовнішній державний борг — це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями. В індустріальне розвинутих країнах порівняно незначна частка сукупного державного боргу відноситься на зовнішній борг, переважна частина державного боргу припадає на вітчизняних інвесторів.
Основними причинами створення і збільшення державного боргу є: збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів; циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки; скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат; вплив політичних бізнес-циклів — надмірне збільшення видатків напередодні виборів для завоювання популярності виборців та збереження влади[1, c. 64-66].
Існує позитивний взаємозв'язок між розмірами бюджетного дефіциту і державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу у свою чергу потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит. На обсягу бюджетного дефіциту відображаються всі зміни у величині державного боргу, в тому числі зумовлені впливом інфляції. Тому важливо, щоб державна заборгованість вимірювалася у реальних, .а не лише в номінальних величинах.
Основна класична форма кредитних відносин – держава виступає в якості позичальника коштів.
Виступаючи кредитором, держава за рахунок коштів бюджету надає на платній основі за умови обов'язкового повернення кредити юридичним і фізичним особам. Обсяг таких операцій значно менший, ніж при попередній формі.
В тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов’язань, взятих на себе фізичними чи юридичними особами, вона являється гарантом (умовний державний кредит).
Оскільки державні гарантії, як правило, розповсюджуються на недостатньо надійних позичальників, то вони приводять до зростання витрат із централізованих грошових фондів. У сфері міжнародних економічних відносин держава може виступати як у ролі позичальника, так і кредитора.
Як економічна категорія державний кредит поєднує в собі як фінансові, так і кредитні відносини. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави, тобто бюджетних і позабюджетих фондів.
Державний кредит — це відносини вторинного розподілу вартості валового суспільного продукту і частки національного багатства. У сферу державно-кредитних відносин попадає частина прибутків і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу. Звичайно ними є тимчасово вільні кошти населення, підприємств і, як виняток, може використовуватися безпроцентна позика ресурсів організацій, не призначена для поточного споживання. Проте за певних умов населення та трудові колективи можуть свідомо йти на обмеження споживання. У цих випадках джерелом державного кредиту виступають засоби, призначені для поточного споживання чи фінансування необхідних виробничих або соціальних витрат підприємств. В умовах тоталітарної системи управління подібне обмеження поточних потреб може відбуватися і з примусу держави.
Формування додаткових фінансових ресурсів держави за рахунок мобілізації тимчасово вільних коштів населення, підприємств і організацій – це одна сторона державно-кредитних відношень. Другою їх стороною виступають фінансові зв'язки, обумовлені зворотністю і оплатністю засобів додатково мобілізованих державою. Виплата прибутків кредиторам забезпечується переважно за рахунок бюджетних надходжень. При цьому коло платників податків не збігається з колом власників державних цінних паперів. Навіть якщо припустити неможливе, що контингент платників податків збігається з контингентом власників цінних паперів, то й у цьому випадку будуть спостерігатися структурні розбіжності: розмір податків, які вносить до бюджету кожний власник цінних паперів, не збігається з величиною одержуваних ним прибутків від державно-кредитних операцій. Це означає, що й інший бік державно-кредитних відносин має перерозподільний характер[8, c. 213-215].
Державний кредит як фінансова категорія виконує три функції: розподільну, регулюючу і контрольну.
Через розподільну функцію державного кредиту забезпечується формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах строковості, платності і повернення. Виступаючи позичальником держава забезпечує додаткові кошти для фінансування своїх витрат. В промислово розвинутих країнах державні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту і займають друге місце (після податків) у формуванні доходів бюджету.
Регулююча функція державного кредиту: вступаючи в кредитні відносини держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість.
Держава регулює грошовий обіг, розміщуючи облігації державної позики серед різних груп інвесторів. Мобілізуючи кошти фізичних осіб, держава зменшує їх платоспроможний попит. Тоді, якщо за рахунок кредиту профінансовані виробничі витрати, наприклад, інвестиції, відбудеться абсолютне скорочення готівкової грошової маси в обігу. У випадку фінансування витрат на виплату заробітної плати, наприклад, вчителям, лікарям, кількість готівкової грошової маси в обігу залишиться незмінною, хоча можлива зміна структури платоспроможного попиту.
Виступаючи на фінансовому ринку в якості позичальника, держава збільшує попит на позичкові ресурси і тим самим сприяє зростанню ціни на кредит. Чим вищий попит на вільні кошти з боку держави, тим вищим буде, при інших рівних умовах, рівень позичкового процента, тим дорожче буде для підприємців банківський кредит. Дорожнеча позичкових коштів змушує бізнесменів скорочувати інвестиції у сферу виробництва , в той же час вона стимулює нагромадження у вигляді придбання державних цінних паперів.
Виступаючи кредитором і гарантом держава може позитивно виливати на виробництво і зайнятість. В промислово розвинутих країнах розповсюджена система підтримки малого бізнесу, експорту продукції або виробництва в окремих районах, де має місце спад, шляхом гарантування державою погашення кредитів, наданих банками у відповідності до державних програм.
Підтримка малого бізнесу передбачає, що держава бере на себе погашення заборгованості банкам по кредитам, наданим малим підприємством у випадку їх банкротства.
У більшості промислово розвинутих країн функціонують державні або напівдержавні страхові компанії, які по низьким ставкам страхують ризик неплатежу експортерам національних товарів. Тим самим заохочується освоєння нових ринків збуту національної продукції.
Велике значення у стимулюванні розвитку виробництва і зайнятості мають кредити, що надаються державою за рахунок бюджетів або позабюджетних фондів. З їх допомогою забезпечується прискорений розвиток відповідних регіонів або необхідних напрямів економіки на тій чи іншій території.
Контрольна функція державного кредиту органічно переплітається з контрольною функцією фінансів. Однак вона має свої специфічні особливості, породжені особливостями даної категорії:
тісно пов'язана з діяльністю держави і станом централізованого фонду грошових коштів;
охоплює рух вартості в двосторонньому порядку, оскільки передбачає повернення і відшкодування отриманих коштів;
здійснюється не тільки фінансовими структурами, але й кредитними установами.
Контроль поширюється як на залучення позикових коштів, так і на їх погашення.
В основному контролюється цільове використання коштів, строки їх повернення і своєчасність сплати відсотків[6, c. 236-239].
Список використаної літератури
1. Корецька В. О. Фінанси: Навчально-методичний посібник/ В. О. Корецька; М-во освіти і науки України, Кіровоградський державний педагогічний університет ім.В.Винниченка. — Кіровоград: КДПУ ім. В.Винниченка, 2006. — 141 с.
2. Кудряшов В. Фінанси: Навчальний посібник/ Василь Кудряшов,; М-во освіти і науки України, Український фінансово-економічний ін-т. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 356 с.
3. Опарін В. Фінанси: (Загальна теорія): Навч. посібник/ Валерій Опарін,; М-во освіти України; Київ. нац. економічний ун-т. — 2-е вид., доп. і перероб.. — К.: КНЕУ, 2002. — 238 с.
4. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.
5. Петровська І. Фінанси : (З елементами статистики фінансів): Навч. посібник/ Ірина Петровська, Дмитро Клиновий,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: ЦУЛ, 2002. — 299 с.
6. Романенко О. Фінанси: Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 310 с.
7. Стеців Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Леся Стеців, Оксана Копилюк. — К.: Знання , 2007. — 235 с.
8. Фінанси: Навчальний посібник/ Оксана Близнюк, Людмила Лачкова, Віктор Оспіщев та ін.; За ред. В. І. Оспіщева. — К.: Знання , 2006. — 415 с.
9. Фінанси: Вишкіл студії/ Мін-во освіти і науки України, Тенопільська акад. народ. гос-ва, Ін-т фінансів; Ред. С.І. Юрій, Укл.: Т.О. Кізима, Н.П. Злепко, М.М. Тріпак. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 357 с.
10. Фінанси: Навчальний посібник/ Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Благун, та ін.. — К.: Знання , 2006. — 247 с.
11. Фещенко Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Лариса Фещенко, Павел Проноза, Любов Меренкова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. — 209 с.