Переклад офіційно — ділових текстів та документів

Категорія (предмет): Мовознавство

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Перекладознавство – наука про переклад.

2. Типи перекладу.

3. Переклад офіційних документів у новому Європейському просторі

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Знання мови завжди було ознакою високої культури, освіченості, загального розвитку особистості. Англійська мова належить до міжнародних мов, оскільки є однією з найпоширеніших мов у світі, а також є засобом спілкування між собою всіх людей світу. Цією мовою розмовляють понад 450 млн. чоловік. Це — офіційна мова Об'єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії, США, Австралії, Нової Зеландії, Канади, одна з офіційних мов Республіки Індії.

В усьому світі постійно зростає потреба спілкування в таких сферах діяльності, як наука, культура, торгівля й т.п. У більшості випадків така взаємна комунікація можлива за допомогою перекладу. Саме тому в останні десятиліття став проявлятися великий інтерес не тільки до художнього й поетичного перекладу, які віддавалися "на відкуп" літературознавцям, але й до перекладу публіцистики, науково-технічної літератури, усному перекладу.

У перекладацькій діяльності основою для співвіднесення перекладу й стилю є зміст, явище двомірне: зміст, як ідея закінченого чи тексту його фрагмента й зміст як доцільність тексту. У понятті “зміст як доцільність” відображена логіка комунікації. Формами, що обумовлюють сприйняття змісту, виступають жанр і стиль. У перекладі розуміння жанру й стилю спрямоване на збереження форми мовного вираження думки, що ідентично винна бути відтворена мовою перекладу.

Мета: показати переклад офіційно-ділових текстів та документів.

1. Перекладознавство – наука про переклад

Наука про переклад — теорія перекладу, або перекладознавство, — одна з наймолодших наук мовознавства. В усьому світі постійно зростає потреба спілкування в таких сферах діяльності, як наука, культура, торгівля й т.п. У більшості випадків така взаємна комунікація можлива за допомогою перекладу. Саме тому в останні десятиліття став проявлятися великий інтерес не тільки до художнього й поетичного перекладу, які віддавалися "на відкуп" літературознавцям, але й до перекладу публіцистики, науково-технічної літератури, усному перекладу. Виникла нагальна потреба перейти від пошуків окремих перекладацьких прийомів до узагальнень того, що властиво перекладу взагалі, дати визначення самої сутності процесу перекладу. Теорія перекладу стає наукою лінгвістичної, що опирається на язикові закономірності, властиві будь-якому процесу перекладу. Починають розроблятися й приватні теорії перекладу, присвячені специфіці перекладу окремих жанрів літератури. У зв'язку із цим важливо визначити місце теорії перекладу в ряді інших лінгвістичних дисциплін. Англійський лінгвіст Дж.Кэтфорд вважає, що теорія перекладу — це частина порівняльної лінгвістики, тому що вона має справу з відносинами між мовами. Л.С.Бархударов більш конкретно визначає місце цієї дисципліни. Оскільки переклад реалізується в конкретних мовних творах, тобто в текстах, те "лінгвістична теорія перекладу — це не що інше, як порівняльна лінгвістика тексту, тобто порівняльне вивчення семантики тотожних різномовних текстів".

Завдання загальної теорії перекладу, на думку Кэтфорда, полягає у визначенні характеру й умов здійснення перекладацької еквівалентності. В.Н.Комісаров теж уважає, що завдання загальної теорії перекладу складається в побудові теоретичної моделі перекладу, що пояснювала б поняття еквівалентності й особливості процесу створення тексту перекладу. Дослідження в цій області повинні в кінцевому результаті привести до вироблення загальної теорії еквівалентності, тобто визначенню того, що ж треба розуміти під рівноцінністю перекладу оригіналу.

Інший напрямок досліджень в області теорії перекладу пов'язане з вивченням самого акту перекладу, зі спробою описати процес дії цієї системи. Багато вчених Гзт бачать завдання теорії перекладу в створенні лінгвістичної моделі процесу перекладу.

Ряд авторів намагаються здійснити психолінгвістичний аналіз перекладацької діяльності або більш глибоко досліджувати окремі проблеми перекладу (труднощі перекладу, пов'язані з розбіжністю в граматичних, лексичних і стилістичних структурах англійської й російської мов, різні перетворення мовної структури при перекладі.

Перекладач винний навчитися читати текст у його внутрішній, мовній формі, щоб уміти виявляти автора в тексті, творця в “продукті” та розуміти зовнішній текст у його внутрішній діалогічній формі. Це означає зрозуміти текст у великих розумових формах. Розуміння як необхідний елемент спілкування означає здатність здійснити адекватну реакцію. У цьому випадку розуміння не лише виражається в співвідносності денотативного змісту оригіналу та перекладу, а й у погодженості програм діяльності продукування та репродукування.

-погодити програму продукування твору з програмою репродукування в перекладі;

-слідувати при перекладі заданому даною програмою напрямку рухові змісту;

-дати адекватний словесний еквівалент мовою перекладу;

-виробити відповідно до цієї програми перекладацькі рішення й забезпечити адекватну реакцію сприйняття перекладеного тексту.

Опанування жанрово — стилістичної інформації є надійною практичною опорою в роботі перекладача.

У даній роботі ми зупинимося лише на деяких проблемах теорії перекладу, які, на наш погляд, становлять найбільший інтерес для формування приватної теорії науково-технічного перекладу й особливо практики науково-технічного перекладу.

Традиційно науково — технічний переклад як особливий вид перекладацької діяльності виділяється серед інших видів перекладу по ознаці функціонально — стилістичної характеристики й жанрової приналежності перекладного матеріалу. Подальша деталізація підвидів перекладу, виділюваних по цих ознаках, залежить від ступеня розробленості вихідної функціонально — стилістичною й жанровою класифікацією текстів, а їх «змістовні» особливості визначаються специфікою окремих жанрів.

Пропонувалися спеціальні види перекладу виділяти й характеризувати не тільки по жанрово — стилістичним, але й по прагматичній ознаці мети перекладу, по прагматичній спрямованості самих науково-технічних текстів, по безпосередньому зв'язку науково — технічного перекладу з науково — технічною інформацією, частиною якої він є.

У цей час поряд із традиційним повним письмовим і усним перекладами широке поширення одержали нові типи й види перекладів (реферативний, сегментний, аспектний, консультативний і ін.). Нові види перекладацької

2. Типи перекладу

Всі тексти, що циркулюють сфері науково – технічного перекладу можуть бути підрозділені на 2 основних типи:

1.1. Тексти із твердою структурою;

1.2. Тексти з м'якою структурою.

2. По ознаці функціонального стилю:

2.1. Науково — технічні тексти;

2.2. Офіційно — ділові тексти.

3. По ознаці функціонального підстиля:

3.1.1.Властиво наукові тексти;

3.1.2.Технічні тексти;

3.2. 1. Юридичні тексти;

3.2.2. Управлінські тексти;

3.2.3. Ділова кореспонденція;

3.2. Науково — ділові тексти;

3.3. Науково — публіцистичні тексти;

3.4. Науково — інформаційні тексти.

Тексти групи 3.1.1. — 3.1.2. виділяють як субкатегорії науково — технічного функціонального стилю. Тексти групи 3.2.1. — 3.2.2. виділяють як субкатегорії офіційно — ділового функціонального стилю. Тексти групи 3.3. і групи 3.4. виділяються в результаті перетинання різних функціонально — стильових категорій, тобто є функціонально змішаними.

Науково — ділові тексти сполучають риси науково — технічного й офіційно — ділового функціональних стилів. Науково — публіцистичні тексти сполучають риси наукових і публіцистичного функціональних стилів.

Тексти властиво наукового підстиля:

3.1.Академічні тексти;

3.2. Навчальні тексти;

3.3. Енциклопедичні тексти;

3.4. Виробничо — технічні тексти.

3.5. Інструктивні тексти;

3.6. Довідкова література.

Тексти науково — ділового підстиля підрозділяються на:

1. Стандарти, специфікації;

2. Опису винаходів;

3. Властиво науково — публіцистичні.

4. По ознаці мовних модусів:

4.1. Оповідальні;

4.2. Описові;

4.3. Пояснювальні;

4.4. Полемічні.

5. По ознаці предметно — тематичного змісту:

5.1. Текст циклу точних наук;

5.2. Тексти природного циклу;

5.3. Тексти гуманітарного циклу.

6. Жанрові групи функціонального стилю:

6.1.1.Книга;

6.1.2.Монографія;

6.1.3.Стаття;

6.1.4.Дисертація;

6.1.5.Доповідь;

6.1.6.Повідомлення;

6.1.7.Виступ;

6.1.8.Звіт;

6.1.9.Замітка;

6.1.10. Інформаційна карта.

6.2.1. Інструкція;

6.2.2. Керівництво … 6.2.9. Опис.

6.3.1. Енциклопедія…

6.4.1. Акт;

6.4.2. Заявка;

6.4.3. Рекомендація;

6.4.4. Договір;

6.4.5. Рекламація;

6.4.6. Проект:

6.4.7. Постанова;

6.4.8. Рішення;

6.4.9. Вказівка;

6.4.10. Лист.

6.5. Стандарт…

6.6. Реферат…

6.7. Нарис.

7. По ознаці експресивно — стильової відміченості:

7.1. Стилістично відзначені;

7.2. Стилістично нейтральні.

8. По конкретних прагматичних установках:

8.1. тексти, що інформують;

8.2. тексти, що пропонують;

8.3. тексти, що орієнтують;

8.4. тексти, що систематизують.

По зазначеним вище ознаках можуть бути категоризировані й окремі частини тексту.

Типи перекладів науково — технічної літератури:

1. Переклади, виділювані по співвідношенню типів мови перекладу й мови оригіналу:

1.1. Внутрішньомовний переклад;

1.2. Міжмовний переклад.

2. Переклади, виділювані по загальній характеристиці суб'єкта перекладацької діяльності й по його відношенню до автора перекладного тексту:

2.1. Традиційний переклад;

2.2. Машинний переклад;

2.3. Змішаний переклад.

3. Переклади, виконувані по типі перекладацької сегментації тексту й по використовуваних одиницях перекладу:

3.1. Поморфемний переклад;

3.2. Послівний переклад;

3.3. Пофразовий переклад;

3.4. Абзацно — фразовий переклад;

3.5. Цільнотекстовий переклад.

4. Переклади, виділювані по ознаці форми презентації тексту перекладу й тексту оригіналу:

4.1. Письмовий переклад;

4.2. Усний переклад.

5. Переклади, виділювані по ознаці характеру і якості відповідності тексту перекладу тексту оригіналу:

5.1.1.Вільний переклад

5.1.2.Вільний переклад

5.1.3.Адекватний переклад

— точний переклад;

— автентичний переклад (переклад офіційного документа, звичайно договору, що має однакову юридичну чинність із оригіналом; відповідно до міжнародного права текст договори може бути вироблений і прийнятий на одній мові, але його автентичність установлена на двох і більше мовах;

— завірений переклад (переклад, відповідність якого оригіналу підтверджується юридично.

6. Переклади, виділювані по ознаці жанрово — стилістичної характеристики перекладного матеріалу й жанрової приналежності.

6.1. Науково — технічний переклад;

6.2. Суспільно — політичний переклад;

6.3. Художній переклад;

6.4. Військовий переклад;

6.5. Юридичний переклад;

6.6. Побутовий переклад.

7. Переклади, виділювані за ознаками повноти й способу передачі змісту оригіналу:

7.1. Повний переклад;

7.2. Неповний переклад.

8. Переклади, виконувані по ознаці основної прагматичної функції:

8.1. Практичний переклад;

8.2. Навчальний переклад;

8.3. Експериментальний переклад;

8.4. Еталонний переклад.

9. Переклади, виділювані по ознаці первинності /непервинності тексту оригіналу:

9.1. Прямий переклад;

9.2. Непрямий переклад;

9.3. Зворотний переклад.

10. Переклади, виконані по ознаці підстави (мотиву) виконання:

10.1.Плановий переклад;

10.2.Замовлений переклад;

10.3.Ініціативний переклад.

11. Переклади, виділювані по ознаці їх завершеності:

11.1.Завершений переклад;

11.2.Незавершений переклад;

11.3.Проміжний переклад.

12. Переклади, виділювані по ознаці

— язикової складності,

— якості,

— літературної обробці,

— відредагованості.

13. Переклади, виділювані по ознаці адекватності:

13.1.Семантико — стилістичний адекватний переклад;

13.2.Прагматичний;

13.3.Дезиративно — адекватний переклад.

Таким чином переклад – дуже складна та різноманітна структура, яка потребує багато знань, умінь, навичок від перекладача.

3. Переклад офіційних документів у новому Європейському просторі

Для побудови й порозуміння мовного втілення нових реалій у європейському просторі необхідним є залучення екстралінгвістичних знань стосовно сфер, що досліджуються.

Вважаємо за доцільне навести окремі факти про Раду Європи, її структуру та основні напрямки діяльності з посиланням на відповідний матеріал. На нашу думку, такий огляд складає фонові знання, необхідні для інтерпретації юридичного, адміністративного дискурсу, процесів глобалізації, представлених в мовному коді.

Із створенням Європейського Сполучнику виникло нове регіональне об'єднання країн, яку за своїми цілями та правовою структурою не має аналогів у світовій історії. Функціонування та розвиток структурі Євросоюзу спрямовані на досягнення інтеграції європейських держав на економічному та політичному просторах. Такий комплексний підхід сприяє гармонійному економічному й соціальному прогресу, забезпечу зміцнення позицій ЄС на міжнародній арені.

Провідну роль у структурі та діяльності Європейського Сполучнику та у визначенні його статусу на міжнародному рівні відіграє Рада Європи.

Рада Європи була створена 5 травня 1949 долі 10 державами. Сьогодні, до неї входять 45 держав, включаючи Україну, у яких мешкає 800 мільйонів європейців.

Рада Європи являє собою міжурядову організацію, яка ставити перед собою наступні завдання:

— захист прав людини, плюралістичної демократії та верховенства права;

— сприяння усвідомленню та розвитку культурної самобутності й культурного розмаїття кожної держави;

— пошук вирішення проблем, що постають перед європейською спільнотою (запобігання дискримінації національних меншин, і боротьба з тероризмом, боротьба з ВІЛ/Снідом, організованою злочинністю, торгівлею наркотиками, людьми, відмиванням брудних коштів тощо);

— сприяння в зміцненні демократичної стабільності в Європі шляхом підтримки політичних, законодавчих та конституційних реформ.

Рада Європи розглядає усі важливі питання європейського співтовариства, за виключенням питань оборони. Програма діяльності включає такі сфери, як права людини, воля та незалежність ЗМІ, співпраця в правовій області, соціальні питання, охорона здоров'я, освіта, культура й культурна спадщина, спорт, молодь, місцева демократія та транскордонне співробітництво, екологія, територіальні питання.

На сьогоднішній день Радою Європи було розроблено більш ніж 180 конвенцій. Здебільшого ці конвенції стосуються захисту прав людини, але й торкаються галузей, які зміцнюють згуртованість країн-членів РЄ в демократичній, соціальній та культурній галузях. Серед найважливіших конвенцій та угод Заради Європи слід назвати Європейську конвенцію з прав людини (1950), Європейську конвенцію про запобігання катування, або таке, що принижує гідність (1987), Європейську соціальну хартію (1961). Конвенцію про захист національних меншин (1994), Європейську хартію регіональних мов та мов національних меншин (1992). Україна підписала та ратифікувала більшість із конвенцій і угод Заради Європи. Окрім конвенцій, фундамент діяльності РЄ створюють резолюції, хартії, догоди, рішення, ухвали, декларації та ряд інших документів. Всі смороду відрізняються своїм юридичним статусом, граматичними, лексичними та прагматичними особливостями.

На думку В. В. Калюжної, для документів міжнародних організацій (далі МО) невід'ємними є такі риси як логічність, офіційність, відсутність емоційності, точність, стереотипність та імперативність. У залежності від різновидів документів деякі риси набувають першорядного значення, інші — другорядного. Так, логічність — це, по-перше, наявність понятійного апарату, друг-другу, логічна спаяність (зрощення) та витримана логічна послідовність, по-третє, логічне виділення. Мовні засоби, що забезпечують логічність як стильову рису документів МО є найбільш очевидними — це ряд синтаксичних особливостей, які створюють послідовність викладу — чітка архітектонічна побудова тексту, складні речення тощо.

Офіційність юридичного документу забезпечується сталою, сукупністю мовних засобів, які створюють ефект нейтральності, формальності, діловитості, а саме: нейтральна лексика, запозичені слова, спеціальна термінологія, вживання якої пов'язано, з екстралінгвістичними властивостями дискурсу. Варто зазначити, що юридичний дискурс документів РЄ поступово набуває характерних особливостей “Євро-англійської” мови, що відносно недавно з'явилася в європейській спільноті як адміністративна лінгва — франка й уособлює логічне продовження процесу глобалізації та інтеграції європейських держав.

Не менш важливою рисою документів як РЄ, так і інших МО є точність, що включає розуміння самоцілі й засобів її досягнення. Позначка документу офіційного стилю полягає в точному вираженні думки, у викладенні певних положень й досягається шляхом оптимального відбору слів, форм та конструкцій, запобіганні неоднозначних тлумачень.

У нерозривному зв'язку з точністю знаходиться стереотипність, яка передбачає штамповий характер документів, їх шаблонність, необхідні для оформлення документу та створення його текстової архітектоніки. Особливо це стосується резолюції, конвенцій та статутів, для яких важливу роль відіграє композиційний малюнок, закріплений за даним типом документів. Значення текстового шаблону полягає в тому, що він допомагає донести до читача конкретну інформацію, налаштувати на саме сприйняття саме цього документу, а не іншого.

Висновки

Стиль документів не однорідний, залежить від тематики, характеру, спрямованості організації й цільового призначення документа, що пов'язане з ознаками певного жанру. Основними стильовими рисами документів МО (міжнародних організацій) є: логічність, об'єктивність, ясність, офіційність, не емоційність, точність, стереотипність, конкретність, знеособленість, узагальненість, строгість.

Деякі риси не завжди мають однакове значення і якість (точність, логічність, не емоційність) і не завжди присутні в різних видах документів (ясність і об'єктивність). Останнє визначається як поза лінгвістичним фактором ("дипломатична мова конференцій», відбиття сукупної думки), так і лінгвістичним (використання амбівалентних структур).

Певні стилістичні риси закріплюються за жанром документа (регламентуючий — імперативність, що резюмує синтаксична чіткість і композиційна стереотипність).

Опис функціональних стилів — і як стереотипів мовної діяльності, і як типів і жанрів текстів і висловлень — завжди прагне до узагальнення, до виділення деяких інваріантних особливостей того або іншого стилю, до виділення їх як якихось самостійних сфер мови або мовної діяльності. Насправді твердих границь між ними ніколи не було, немає й, будемо сподіватися, не буде й у майбутньому, тому що це — деградація мови й суспільства, що на ньому говорить. І, навпаки, стирання граней між функціональними стилями, між високим і низьким словом, — це теж деградація мови й суспільства, що на ньому говорить. Тут мається на увазі та обставина, що відправник повідомлення, діючи в рамках прийнятого стереотипу мовної діяльності, неусвідомлено або свідомо може виходити за рамки прийнятого стереотипу. Неусвідомлений вихід за рамки якогось стереотипу сприймається як стилістична помилка, свідомий вихід — як стилістичний прийом. Іншими словами, стилістична диференціація мови задає норму мовного поводження й одночасно — можливість виходу за рамки цієї норми.

Список використаних джерел

Арнольд І.В. Стилістика сучасної англійської мови: Вища школа — М.: Освіта , 1990. — 300 с.
Багмут Й.А. Проблеми перекладу суспільно – політичної літератури українською мовою. – К.:.НД, 1968. – 299 с.
Бибик С. П.Ділові документи та правові папери: Листи, протоколи, заяви, договори угоди. -Х.: Фолио, 2005. -491 с.
Блощинська В. А. Сучасне діловодство: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -319 с.
Бибіхін В. В. Теорія перекладу й лінгвістика. М.: Міжнародні відносини, 1997.- 168 с.
Казакова Т. А. Практичні основи перекладу. English (Russia.-Серія: Вивчаємо іноземні мови. — Спб.: Ніва- 2000, — 320 с.
Комісаров В. Н. Лінгвістика перекладу — М.: Міжнародні відносини – 1980 – 167 с.
Тураєва З. Я. Лінгвистика тексту. Текст: структура й семантіка. — М.: Освіта, 1986. — 126 с.