Перспективи інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС

Вступ.

1. Значення європейської інтеграції України.

2. Адаптація національного законодавства до ACQUIS COMMUNAUTAIRE як передумова отримання частки внутрішнього ринку ЄС: перспективи для України.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Інтеграція України до нової Європи відбувається в процесі реорганізації ЄС і прийняття його спільної Стратегії щодо України. Нашу держава активно підтримують Німеччина, Франція, Італія, Іспанія та інші країни, допомагаючи економічно й політично. Формується нова цілісна Європа XXI століття для вирішення спільних завдань соціально-політичного, економічного і культурного розвитку. Геополітичне становище України зумовлює її активну участь в європейській політиці.

Українсько-російські відносини треба розглядати як складний багатовимірний процес, що має як сфери співробітництва, так і, водночас, сфери конкуренції чи навіть прямого протистояння. З посиленням тенденції до формування в Україні громадянського суспільства, сучасної української політичної нації значення етнічного фактору в соціальному, політичному і культурному житті дещо зменшується. Україна не може бути відстороненою від Росії. Ми зв’язані з нею економічно. Нова міжнародна реальність визнає наші сучасні геополітичні пріоритети і один з них –– зміцнення довіри і співпраці з Росією. Для України стан її відносин з Росією ще тривалий час багато в чому визначатиме її майбуття, тобто самоутвердження як незалежної держави.

Україна прагне в рамках СНД налагодити ефективне співробітництво з країнами цього об’єднання на двосторонній основі, реалізувати свої національні інтереси. Українська держава виступає за реформування СНД, створення ґрунтовної політико-правової бази Співдружності, ефективної системи економічного співробітництва. Україні доводиться взаємодіяти з країнами СНД на різних рівнях –– в цілому в рамках Співдружності, в системі двосторонніх домовленостей і договорів та в межах регіональних об’єднань, яким є, наприклад, ГУУАМ. Невикористаними залишаються резерви на всіх визначених рівнях.

1. Значення європейської інтеграції України

Інтеграція України в Європу –– це об’єктивний процес сучасності, що підготовлений всім ходом історичного розвитку нашої країни і світу. Дослідження геополітики України, її геополітичних вимірів, основних векторів у загальноєвропейському політичному процесі тільки починається. Подальше дослідження розглянутої проблеми могло б бути зосередженим на таких питаннях: 1) геополітичне становище України у європейському геопросторі; 2) сучасна українська геополітика; 3) Україна у новій системі геополітичних відносин; 4) чорноморська орієнтація України у її геополітичному курсі; 5) образ майбутньої Європи і Україна та інші проблеми, розробка яких створить теоретичну основу для практичної реалізації геополітики України, її векторів у загальноєвропейському політичному процесі.

Доцільно б на державному рівні розробити і всебічно обґрунтувати сучасну геостратегію України, спираючись на історичний досвід, українську теоретичну спадщину з цієї проблеми та на новітні твори вітчизняних та зарубіжних науковців-геополітиків. Основною геополітичною формулою може бути теза про можливість забезпечення незалежного і гармонійного розвитку України за умов додержання нею власного багатовекторного геополітичного курсу при обов’язковому домінуванні європейського геополітичного вектору.

Для України європейська геополітична орієнтація має ще і глибокий цивілізаційно-культурологічне значення і передбачає долучення до загальнолюдських цінностей, до сучасних ефективних економічних технологій та високих стандартів добробуту громадян, а також до традиційно привабливих для українського суспільства ідеалів свободи і гарантованої демократії. Такий підхід має знайти своє місце в розумінні і науковому обґрунтуванні сучасної геостратегії нашої незалежної держави[5, c. 4].

Враховуючи важливість українсько-російських відносин, потрібно всебічно розвивати співробітництво двох народів на рівноправній основі. Незважаючи на те, що в геополітиці Росії ще відчуваються певні тенденції до традиційної для неї великодержавності, наші взаємини, особливо в економічному плані, мають розвиватися і поглиблюватися.

Особливих зусиль, нових творчих нестандартних підходів потребує обґрунтування і здійснення традиційної для нашого народу, так званої, “чорноморської орієнтації”, тобто розвинення співробітництва із причорноморськими державами.

Державні органи влади мають потурбуватися про те, щоб забезпечити найближчим часом розробку науково-теоретичних основ української геополітики і видання відповідних підручників. Треба передбачити вивчення навчального курсу “Геополітика України” в системі вищої освіти.

Для стимулювання торгівлі та економічної інтеграції ЄПС передбачає, що законодавче та регуляторне зближення повинно базуватись на загальновизнаних пріоритетах, фокусуючись на найбільш необхідних джерелах acquis, беручи до уваги економічну структуру відповідної країни-партнера та наявний рівень адаптації національного законодавства до законодавства ЄС.

Узгодженість національного законодавства з acquis ЄС є необхідним, серед іншого, для:

· доступу на ринки сільськогосподарської продукції ЄС;

· вільної торгівлі послугами з ЄС;

· отримання економічних вигод, що необхідно для проведення внутрішніх реформ та покращення інвестиційного клімату.

Одним з напрямків офіційних переговорів щодо укладення Нової Посиленої Угоди (НПУ) між Україною та ЄС, що тривають на даний час, є секторальне (галузеве) співробітництво у сферах транспорту, зв’язку, енергетики, довкілля, оподаткування, охорони здоров’я тощо. Центральним елементом НПУ є створення поглибленої зони вільної торгівлі України з ЄС, що не може відбуватись без приведення українського законодавства у відповідність до acquis communautaire. Поглиблена зона вільної торгівлі передбачає лібералізацію торгівлі товарами, взаємний доступ на ринки послуг та капіталу, а також усунення нетарифних бар'єрів у вигляді відмінностей у правилах технічних стандартів та вимог і т.д. Така зона вільної торгівлі повинна сприяти поступовій інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС. Отже, Україна вже фактично розпочала процес отримання частки внутрішнього ринку ЄС через створення поглибленої зони вільної торгівлі[6, c. 72-73].

Для України, у сфері співробітництва з ЄС у форматі ЄПС, пріоритетами залишаються більш повна імплементація відповідних положень угод про партнерство і співробітництво, що стосуються торгівлі, та повна імплементація угод про приєднаннядо СОТ, поряд з подальшими економічними реформами. До інших важливих сфер співробітництва, що окреслені Національною індикативною програмою на 2007-2010 роки для України, належать: розвиток транспортного та енергетичного секторів держави; захист довкілля; посилення захисту державних кордонів та покращення роботи митної служби, покращення управління міграційними потоками та боротьба з організованою злочинністю; співробітництво у сфері культури, міжлюдських контактів, інформаційного обміну.

Із досягненням конкретного прогресу, що визначатиметься створенням спільних цінностей та ефективним впровадженням політичної, економічної та інституційної реформ, включаючи адаптацію законодавства України до acquis communautaire, наша держава отримає можливість економічної інтеграції до ЄС[11, c. 8].

2. Адаптація національного законодавства до ACQUIS COMMUNAUTAIRE як передумова отримання частки внутрішнього ринку ЄС: перспективи для України

Сьогодні існує багато проблем, пов’язаних з доступом до ринку ЄС, які виникають внаслідок того, що законодавство ЄС імплементується або виконується неправильно. Загалом, існують такі бар’єри у торгівлі, які стають на заваді повному залученню держави до глобального ринку:

· технічні правила, стандарти та процедури оцінки відповідності не відповідають правилам СОТ про технічні бар’єри у торгівлі (Угода ТБТ);

· зловживання санітарними та фітосанітарними заходами, які не є виправданими на підставі здоров’я та безпеки відповідно до існуючих правил СОТ;

· недостатній захист прав інтелектуальної власності, включаючи географічні позначення та відсутність належної імплементації й виконання;

· відсутність ефективних законів, що регулюють питання конкуренції.

Якщо Україна прагне стати торговим партнером ЄС, отримувати від цього відповідні економічні вигоди та бути конкурентоспроможною, адаптація законодавства України до законодавства ЄС, включаючи технічні правила та стандарти, має бути значно посилена.

Згідно Закону України ”Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 18 березня 2004 року № 1629, метою адаптації законодавства України до законодавства ЄС є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються ЄС до держав, які мають вступити до нього.

Однак, оскільки ані в Угоді про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС, ані, відповідно, у Законі України ”Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” не передбачено чітких графіків адаптації законодавства, то на першому етапі адаптація мала здійснюватись з огляду на принцип доцільності, тобто враховуючи економічну, політичну та соціальну ситуацію в Україні. Другий етап адаптації буде визначено виходячи з Нової Посиленої Угоди, в якій будуть міститися додатки із зазначенням графіків імплементації конкретних директив ЄС у різних сферах.

На даному етапі адаптація законодавства здійснюється у двох формах: внесення змін до чинних нормативно-правових актів та розроблення нових нормативно-правових актів з урахуванням актів ЄС.

Елементом адаптації законодавства є перевірка (експертиза) проектів законів України та інших нормативно-правових актів, що за предметом правового регулювання належать до пріоритетних сфер адаптації законодавства (енергетика, транспорт, довкілля, охорона здоров’я та життя людей, тварин і рослин, захист прав споживачів, податки, технічні правила і стандарти, митне право і т.д.), на їх відповідність acquis communautaire. При цьому, нормативно-правові акти, що суперечать acquis communautaire, можуть прийматися з врахуванням вищезазначеного принципу доцільності лише за наявності достатнього обґрунтування необхідності прийняття такого акта і на чітко визначений у самому акті строк[8, c. 37-38].

Експертиза відповідних проектів законів України та інших нормативно-правових актів покладена на Державний департамент з питань адаптації законодавства Міністерства юстиції України, в той час як експертизу проектів нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади здійснюють відповідні підрозділи органів, які видають акт.

Законодавством передбачений механізм опрацювання проектів законів, постанов та розпоряджень, що розробляються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, з урахуванням acquis communautaire. Відповідно до Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950, головний розробник при підготовці нормативно-правового акта має враховувати джерела acquis communautaire та скласти довідку щодо відповідності проекту acquis communautaire, яка потім разом з проектом подається до Міністерства юстиції для проведення правової експертизи. В довідці зазначається:

· належність проекту до пріоритетних сфер адаптації;

· використані джерела acquis communautaire;

· порівняльно-правова таблиця, в якій наводяться окремі положення проекту та джерел acquis communautaire;

· узагальнений висновок щодо відповідності проекту acquis communautaire.

У разі, коли проект не відповідає acquis communautaire, обґрунтовується необхідність його прийняття та строк його дії.

Однак, проблема полягає у тому, що такої процедури підготовки не передбачено для відомчих нормативних актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Законом України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства» передбачено здійснення перевірки відомчих нормативних актів самими органами, що видають акт. Згідно Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМ від 28 грудня 2008 року № 731, центральні органи виконавчої влади для державної реєстрації відомчих актів подають довідку про відповідність нормативно-правового акту основним положенням acquis communautaire. Фактично, подальшого механізму перевірки цих актів та інформації, наведеної в довідках, не існує. Як показує практика, часто головний розробник як проектів законів, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів, так і відомчих актів, вказує недостовірну інформацію щодо відповідності проекту acquis communautaire, а саме:

· неправильно вказує сферу (сфери), до якої належить проект;

· вказує, що питання, які належать до предмету правового регулювання проекту, на рівні законодавства ЄС не регулюються;

· не зазначає положень проекту, які не відповідають acquis communautaire;

· не надає належного обґрунтування у випадку, якщо проект містить положення, що суперечать acquis communautaire, та, відповідно, строк дії таких положень та ін. [1, c. 118-119]

Як правило, це спричинено:

· низькою якістю підготовки проектів;

· неврахуванням джерел acquis communautaire при підготовці проекту;

· непоінформованістю осіб, що безпосередньо займаються розробкою проектів, про інформаційні ресурси, за допомогою яких можна знайти відповідні акти ЄС;

· низькою активністю центральних органів виконавчої влади при формуванні Орієнтовного плану перекладів джерел acquis communautaire на українську мову;

· недостатньою участю центральних органів виконавчої влади у підготовці пропозицій до Плану заходів з виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС;

· незалученням фахівців, що працюють у сфері адаптації законодавства та європейської інтеграції, до робочих груп з підготовки відповідних проектів;

· низьким рівнем співробітництва заінтересованих центральних органів виконавчої влади у процесі розробки проектів нормативно-правових актів[10, c. 18].

Висновки

Об’єднання європейських держав в сучасних умовах в різних сферах життя відбувається в межах європейського процесу. Він за своєю суттю є поліфункціональним, багаторівневим і багатомірним явищем, яке розвивається, розширюється, поглиблюється, все більшою мірою охоплюючи всі геополітичні, суспільні, державні структури континенту. Європейський процес містить сьогодні у собі гносеологічну, теоретико-методологічну, культурологічну, геополітичну та інші функції.

Непорушним стратегічним імперативом української геополітики є її європейський вибір. При всій різновекторності і рівноправності української геостратегії цей вибір має бути на сьогодні домінуючим.

Традиційним і стратегічно важливим вектором української геостратегії є зв’язки з Росією. Їх особливе, доленосне значення для нас визначається не тільки залежністю від російського ринку та енергоносіїв, але й близькою спорідненістю наших культур та безпосереднім сусідством територій.

Важливим напрямком сучасної української геостратегії є різнопланова співпраця з найближчими сусідами, яка не в останню чергу передбачає використання вигідного географічного розташування України, її транспортних коридорів. Регіональна геостратегія дозволяє використати таку природну для України геополітичну орієнтацію, як чорноморська чи південна.

Україна повинна зберігати баланс між західними і східними векторами своєї зовнішньої політики, що сприятиме збереженню стабільності в регіоні, активно розвивати зв’язки з західноєвропейськими країнами, двосторонні взаємини з окремими країнами, країнами регіону.

Список використаної літератури

1. Барановський Ф. Чинники та мотиви європейської інтеграції України //Політичний менеджмент. — 2007. — № 6. — C. 115-124.

2. Виконання плану дій Україна-ЄС: громадянський моніторинг //Політика і час. — 2007. — № 4. — C. 10-14

3. Європейська інтеграція України: позиції експертів: (Добірка статей) //Національна безпека і оборона. — 2008. — № 6. — C. 30-56

4. Кураєва А. Перспективи вступу України до ЄС та модель регіональної економічної інтеграції //Молода нація. Альманах. — 2003. — № 4. — C. 60-70

5. Лаврінчук І. Визначальні умови інтеграції України до ЄС //Праця і зарплата. — 2007. — № 42. — C. 4-5

6. Масловська Л. До питання оцінки передумов інтеграції України в ЄС //Економіка України. — 2008. — № 6. — C. 72-79

7. Пристайко О. Роль ЄС у сприянні виконанню плану дій Україна-ЄС //Національна безпека і оборона. — 2007. — № 2. — C. 49-52

8. Стан і перспективи інтеграції України до ЄС: оцінки експертів //Національна безпека і оборона. — 2005. — № 7. — C. 37-43

9. Філоненко Р. Україна — ЄС: остаточний вибір засад розвитку держави //Віче. — 2007. — № 9-10. — C. 45-47

10. Чалий В. Україна — ЄС: до нового етапу співробітництва //Зовнішні справи. — 2007. — № 10. — C. 16-18

11. Шпек Р. Україна — ЄС: крок до членства //Політика і час. — 2007. — № 5. — C. 8-11