Перспективи розвитку соціального туризму в Україні

За роки незалежності в українському суспільстві сформувалося цілком позитивне ставлення до туризму як чинника індивідуального та колективного вдосконалення, запоруки сталого розвитку країни. У широких колах громадськості визнається доцільність загального права на туризм, яка обумовлюється правом на відпочинок та рекреацію, гарантованим Загальною декларацією прав людини та Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права.

Туризм у багатьох країнах перестав бути розкішшю, надбанням лише елітного, багатого прошарку населення, перетворився в необхідну й загальнодоступну соціальну потребу людей, звичайну складову образу їхнього життя.

Всесвітня Конференція з туризму в Манілі (1990 р.) у своїй Декларації виступила проти надмірної комерціалізації туризму, звернула увагу урядів на їхній важливий обов'язок — здійснювати заходи, що дозволяють кожному громадянинові брати участь у внутрішньому й міжнародному туризмі.

Туризм у цілому, як галузь ринкової економіки, повинен мати соціальну спрямованість, а ринок турпослуг повинен бути соціально орієнтованим. У цьому змісті туризм у цілому іноді іменують соціальним туризмом, що не позбавлено підстав. Разом з тим виділяється всі частіше соціальний туризм у вузькому змісті.

Соціальний туризм у вузькому змісті є різновидом туризму. Як такий він має свої особливості, характерні риси.

1. Соціальний туризм як різновид туризму має свою цільову спрямованість, що випливає з «обов'язку суспільства надати своїм громадянам реальні, ефективні й недискримінаційні можливості доступу до туризму». Це туризм, доступний кожному громадянинові, з врахуванням його віку, здоров'я, соціального стану, здійснюваний насамперед в інтересах менш забезпечених людей.

2. Його основні учасники — певні категорії населення, учні, студенти, пенсіонери, інваліди, ветерани війни й праці, малозабезпечені родини. Разом з тим соціальний туризм може бути також компенсацією за напружену роботу, стимулюванням ефективної праці; може включати відповідні категорії працівників підприємств, організацій, установ.

3. Соціальний туризм відрізняється джерелами фінансування. Ними є державні й муніципальні засоби на соціальні потреби, відповідні засоби приватних, корпоративних, державних, змішаних підприємств і організацій, благодійних фондів.

4. Це — переважно організований, колективний туризм. Він має свої пріоритетні види, носить насамперед культурно-пізнавальний, оздоровчий характер.

5. Істотні особливості мають форми, інструменти, що характеризують споживання турпродукту в цій області. Він надходить громадянам у вигляді безкоштовних і пільгових путівок у вдома відпочинку, санаторії, турбази, безкоштовних і пільгових подорожей, транспортних тарифів, податкових і митних пільг.

Певна своєрідність є й у географії, порах року. Розглянуті й інші характерні риси соціального туризму, на наш погляд, дають підставу вважати, що по своїй соціально-економічній природі послуги соціального туризму зближаються з так званими «суспільними благами», «державними благами».

У той же час вони мають властивості подільності, винятковості, суперечності. Задоволення потреб у цих благах може бути забезпечено ринковою системою, туризмом як галуззю ринкової економіки.

Це робить послуги соціального туризму «квазісуспільними благами».

При характеристиці видів туризму, як правило, соціальний туризм розглядається в однієї зв'язці з пізнавально-екскурсійним, розважальним, оздоровчо-лікувальним, професійним, спортивним, релігійним і т.д. Така класифікація має потребу в істотному уточненні, тому що зазначені види туризму ставляться до різних його розрізів, площинам.

Соціальний туризм є парною категорією, скоріше, з поняттям комерційного туризму. І той, і інший можуть бути й пізнавальним, і розважальним, і оздоровчо-лікувальним, і т.д.

У багатьох країнах світу соціальний туризм одержав значний розвиток.

Це, зокрема, ставиться до молодіжного туризму.

Соціальний туризм — одне з основних суспільно-економічних умов розвитку туризму. Він має особливе значення для сучасної України.

Приватизація, інфляція, економічна криза привели до різкого падіння доходів, значному майновому, соціальному розшаруванню населення.

Перед значною частиною населення стоїть проблема виживання. Більшість туристських організацій у процесі приватизації перетворилися в чисто комерційні підприємства, для яких головний орієнтир діяльності — прибуток.

Потреба у відпочинку в Україні — одна з найменш задовольняємих серед основних соціальних потреб. Близько 80% населення реалізують свій відпочинок, не прибігаючи до послуг сфери туризму. Особливо постраждав соціальний туризм. В 1991 р. менш 5% населення брало участь у турпоїздках, тоді як у Франції — 54, Голландії — 65, Швеції — 75%.

Соціальний туризм субсидіюється із засобів, що виділяються на соціальні потреби з метою створення умов для туризму певних категорій громадян. Субсидії виділяються як з державних, так і з недержавних фондів, а також благодійними організаціями. У Манільській декларації вказується, що “соціальний туризм — це ціль, до якої суспільство повинне прагнути в інтересах менш забезпечених громадян”.

Концепція соціального туризму базується на трьох основних принципах:

1) забезпечення відпочинком кожного члена суспільства шляхом залучення в середовище туризму людей з низьким рівнем доходу;

2) субсидіювання туристських поїздок незаможних громадян;

3) участь державних, муніципальних і суспільних структур у розвитку туризму.

Дана концепція реалізована на практиці у Швейцарії, Німеччині й Франції з використанням відпускних чеків.

Основними формами соціального туризму традиційно називають наступні: дитячий туризм, сімейний туризм, туризм для інвалідів, для літніх людей (пенсіонерів), спортивний туризм.

Відмінними рисами зазначеного виду туризму є такі, як:

· доступність майже всім категоріям населення; завдяки чого створюються умови для інтеграції населення й стабілізації положення в суспільстві;

· активізується туристська діяльність у країні завдяки виникненню масовості його використання, і на цій основі відбувається ріст у створенні робочих місць;

· завдяки використанню туризму і його можливостей відбувається оздоровлення суспільства й у моральному, і у фізичному змісті;

· активізуються можливості для встановлення діалогу культур і відбувається актуалізація загальнолюдських і національних цінностей.

Забезпечення доступності туристського відпочинку для всіх, включаючи багатодітні родини, молодь і літніх осіб, вимагає розробки й здійснення ряду конкретних мір, до числа яких ставляться визначення соціальної туристської політики держави, прийняття власних законодавчих і нормативних актів, створення соціальної інфраструктури, забезпечення систем і механізмів підтримки малозабезпечених верств населення, підготовка працівників системи соціального туризму, включаючи його організаторів, інформаційна робота й багато чого іншого.

Відродження й розвиток соціального туризму в Україні — важлива передумова повернення до нормального життя багатьох категорій населення, їх нормальної життєдіяльності. Не тільки багаті, але й всі громадяни повинні мати можливість для активного й повноцінного відпочинку, зміцнення здоров'я, прилучення до національних і світових культурних цінностей. Без цього не можна додати туризму як галузі ринкової економіки соціальну спрямованість, зробити ринок турпослуг соціально орієнтованим.

Але є й інша, не менш важлива сторона цієї проблеми. Відродження й розвиток соціального туризму — необхідна умова виходу внутрішнього туризму як галузі ринкової економіки із кризового стану. Щоб збільшити попит на турпослуги, необхідно знову зробити туризм масовим, загальнодоступним, залучити до нього тих, хто відноситься до категорії бідних, а тим більше – до середніх верств населення. Важливо зробити туризм доступним для кожної людини з дитинства до старості.

Необхідно розробити концепцію розвитку соціального туризму в Україні, створити законодавчу, нормативно-правову базу, підготувати й прийняти спеціальний закон про розвиток соціального туризму. У законі варто визначити і зафіксувати обов'язки держави в даній області, її відповідальність за забезпечення загальнодоступності, конкретні заходи для державної підтримці. Соціальний туризм повинен стати найбільш пріоритетним напрямком у державній політиці в області туризму.

Сотні мільйонів людей у світі подорожують завдяки соціальному туризму. Соціальний туризм не одержав належного розвитку, і це визначено багатьма факторами. У їхньому числі відсутність серйозних правових і економічних механізмів, що стимулюють підприємства надавати знижки на послуги, психологічні стереотипи населення, коли перевага віддається грошам замість одержання путівки. Також впливає й відсутність інфраструктури, пристосованої для деяких категорій громадян, приміром, інвалідів. Варто створити програму розвитку соціального туризму за участю національної туристської адміністрації, щонайдужче, місцевих співтовариств, суспільних фондів і підприємств, чия діяльність пов'язана з підтримкою незаможних, непрацездатних, студентів, пенсіонерів і т.п.

Туристсько-екскурсійна справа перетворювалась на важливу галузь обслуговування населення. Для того, щоб оцінити потенційні масштаби і стан розвитку соціального туризму, наведемо такі дані. Організацією соціального туризму в Радянському Союзі займалися Центральна рада з туризму та екскурсій Всесоюзної Центральної ради професійних спілок (ЦРТЕ ВЦРПС) і Бюро міжнародного молодіжного туризму ЦК ВЛКСМ (БММТ «Супутник»). Обсяг обслуговування ЦРТЕ лише за один 1989 рік становив 42 млн. туристів і 226,1 млн. екскурсантів, а обсяг реалізованих послуг — 3 млрд. рублів (за загальної кількості працюючих у системі — 170 тис. осіб). Обсяг обслуговування туристів по лінії БММТ «Супутник» того ж року дорівнював 6,2 млн. осіб, а обсяг послуг — 365 млн. рублів (у цінах 1989 року) за кількості працюючих понад 7 тис. осіб. Різноманітні знижки та пільги на туристські путівки перевищували нерідко 50—70 відсотків їх вартості та дотувалися профспілками, іншими громадськими організаціями.

В Україні цю діяльність наймасовіше здійснювали структурні підрозділи системи профспілкового туризму, котрі нині об'єднано в акціонерному товаристві «Укрпрофтур». Так, за період з 1953-го по 2008 рік вони надали послуги 120 млн. туристів і 800 млн. екскурсантів. На сьогодні в об'єднанні функціонують 10 дочірніх підприємств та 17 закритих акціонерних товариств, у складі яких здійснюють фінансово-господарську діяльність 126 підприємств та філій.

За підсумками минулого року 2008 року обслуговано 618 тисяч туристів та 411 тисяч екскурсантів. Обсяг наданих туристично-екскурсійних і додаткових послуг, виконаних робіт становив 227 млн. гривень. На дітей, підлітків та молодь припадає 27 відсотків (167 тисяч осіб) від загальної кількості «укрпрофтурівських» туристів. Для порівняння: за наявними даними на загальносвітовому рівні зазначені вікові категорії туристів становлять 20 відсотків від їх кількості. Ці вікові категорії, яким пропонувалося 1300 екскурсійних тематичних маршрутів, сумарно становили 60 відсотків від загальної кількості наших екскурсантів. Право здійснювати дитячий, молодіжний, соціальний туризм виборювалося структурами «Укрпрофтуру» на різноманітних тендерах та конкурсах.

Все більш популярним у світі й Україні нині стає сільський зелений туризм.

Сьогодні понад 200 сільських господарів готові прийняти гостей у своїх садибах. Туристів приваблює до них зручна система поселення, сучасне обладнання приватних пансіонатів, близькість до природи, співвідношення ціна/якість, гостинність та домашня атмосфера при організації відпочинку, а окрім того, чудові страви національної кухні. Дружня сімейна обстановка та затишок можуть тільки приваблювати туристів, які прагнуть комфорту, та мандрівників, які бажають віч-на-віч поспілкуватися з місцевим населенням на теми, пов’язані з історією краю (хто може розповісти про певні події краще, ніж безпосередні учасники цих подій?).

Статистична звітність по сільському зеленому туризму (СЗТ) не збирається, тому можна говорити тільки про загальні цифри. В Україні на даний час через мережу Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму господарі пропонують понад 5000 ліжко-місць. Враховуючи, що середньорічна завантаженість становить близько 40%, можна підрахувати, що мінімально у сфері СЗТ в Україні відпочиває понад 700 000 туристів [1, с. 10].

Ринок послуг зеленого туризму в Україні має низку недоліків, які доведеться вирішувати вже найближчим часом, якщо Україна планує подальшу євроінтеграцію. До таких проблем відносяться в першу чергу нестача кваліфікованих кадрів, прогалини в системі податкового законодавства, недостатня кількість спеціальних навчальних закладів для підготовки спеціалістів, низькосортність рекламних матеріалів.

Проблема кадрів в сільському зеленому туризмі залишається найбільш актуальною. Для забезпечення належної якості послуг, які надаються сільськими господарями, на сьогодні особливо гостро постала проблема створення групи спеціалістів/тренерів, що могли б перетворити селянина-початківця на господаря агросадиби, послуги якого задовольнятимуть смак найвибагливішого клієнта.

На даний час проблем дуже багато. Головні з них: оподаткування сільських господарів, адже навіть Закон України "Про особисте селянське господарство", у якому вперше з законодавчих актів дозволено відкрито займатися цим видом діяльності, не вирішує цієї проблеми. Другою важливою проблемою є відсутність реального доступу до дешевих кредитних ресурсів, які можна спрямувати на покращення умов для прийому туристів. Третя проблема полягає у відсутності комплексного навчання господарів-власників садиб. Адже господар, який приймає туристів повинен володіти уміннями та навичками, які притаманні представникам понад 15 професій.

Попит на якісний сільський зелений туризм зростає. Але тільки на якісний, бо на туристичному ринку діє неписане правило: турист не поїде відпочивати у ті умови, які є гіршими, ніж у нього вдома. А якщо й поїде, то не буде задоволений таким відпочинком. Звичайно, як і кожного правила, тут є винятки. Але ці винятки – 5-10% від усього ринку споживачів. Але для провадження успішного бізнесу потрібно орієнтуватися на тих 90%, які становлять основну масу споживачів. У Європі ринок сільського зеленого туризму становить 30-35%[1, с.11].

Кінцеві споживачі можуть очікувати збільшення кількості сучасних закладів розміщення, підвищення рівня послуг, розвиток атракційної складової, яка, на даний час, не відповідає вимогам. Але швидкий розвиток цього виду туризму та піднесення його до рівня кращих світових зразків є можливим тільки за умови державної підтримки

На сьогодні досі залишаються невирішеними питання із впровадження системи підготовки профільних фахівців, навчання і перекваліфікації сільських господарів, незайнятого сільського населення. В Україні не працює жодна стала група тренерів, яка б на постійній основі здійснювала профільне повне консультування, супровід та навчання зацікавлених осіб. Відповідно не створено й жодного постійно діючого інформаційно-тренінгового центру, до якого міг би звернутися пересічний селянин і отримати всю необхідну інформацію. Натомість, зараз в Україні маємо значну кількість господарів, які працюють, не маючи спеціальних навичок, як вони самі кажуть, "інтуїтивно", а також кілька професійних тренерів.

Розглядаючи питання підготовки кадрів, варто також звернути особливу увагу і на рівень інформаційно-методичного забезпечення підготовки цих кадрів. На сьогодні існуюча в Україні інформаційно-методична база характеризується, по-перше, тим, що є недостатньо комплексною, тобто не охоплює і не розкриває зміст всіх компонентів діяльності в цій сфері, по-друге, носить переважно теоретичний характер і є недостатньо орієнтованою на практичні аспекти господарювання. Зазначений рівень інформаційно-методичної бази не дозволяє господарям оперативно реагувати і адаптуватися до нових економічних умов.

Однією із суттєвих перепон на шляху більш ефективного просування ідеї сільського зеленого туризму серед потенційних туристів є відсутність професійно розробленої маркетингової та рекламної стратегії. Значна кількість існуючих туристичних маршрутів/продуктів розроблювалась за повної відсутності інформації про те, чого хоче той, заради кого це все і створювалось, зокрема, – потенційний клієнт. Звідси проблеми, пов’язані з реалізацією значної кількості туристичних продуктів, що не користуються попитом.

На особливу увагу заслуговує якість інформаційно-рекламних матеріалів, що пропагують відпочинок в українському селі. Так, більшість організацій, які випускають друковану продукцію, займаються розробкою цих матеріалів самостійно, не залучаючи профільних спеціалістів. При цьому вони, як правило, використовують аматорські фотографії і не дуже переймаються якістю паперу, на якому це все друкується. В результаті маємо друковану продукцію, що може використовуватись виключно для внутрішніх потреб організації, але ні в якому разі не може виступати самостійним рекламним продуктом, що претендує на залучення навіть не дуже вимогливих клієнтів.

Зараз зелений туризм в Україні набирає дуже великих обертів. Проте, до належного рівня ще дуже далеко. Потрібно впорядкувати і систематизувати ці послуги за різними критеріями, створити нові каталоги і належним чином їх обновлювати, провести сертифікацію на законодавчому рівні.

Упродовж останніх років розвитком соціального туризму опікуються чимало структур, об'єднань, підприємств і організацій різних форм власності та відомчого підпорядкування. Однак найповніше і найефективніше соціальний туризм знаходить свій прояв у межах профспілкової системи, більшість підприємств і організацій якої входять до закритого акціонерного товариства з туризму та екскурсій "Укрпрофтур".

З AT "Укрпрофтур" є найбільшим в Україні туристичним об'єднанням. У його складі діють 77 власних туристських господарств (готелів, туристсько-оздоровчих комплексів, пансіонатів, туристських баз і таборів) загальною місткістю близько 20 тис. ліжко-місць; 80 бюро подорожей та екскурсій та інші підрозділи.

З метою оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, насамперед дітей, товариством реорганізовано частину туристських закладів у пансіонати з лікуванням і туристсько-оздоровчі комплекси, що поряд з активним відпочинком надають лікувальні послуги. Усі вони мають ліцензії Міністерства охорони здоров'я України на право надання медичних послуг. Створено лікувальну базу, укомплектовано штат медичного персоналу, підготовлено склади лікарських препаратів тощо. Для оздоровлення дітей широко використовуються мінеральні води, рослинні препарати, екологічно чисті продукти харчування, розроблено оздоровчі пішохідні маршрути. Всього в системі ЗАТ "Укрпрофтур" нині діє понад 20 лікувально-оздоровчих закладів. За період 1999 — 2007 pp. у туристських підприємствах профспілок оздоровлено понад 500 тис. осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.

Путівки на оздоровлення в пансіонатах і оздоровчих комплексах профспілкового туризму найдешевші серед закладів такого профілю інших відомств, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1997 р. № 835 як заклади лікування та відпочинку дітей.

Міжнародне бюро соціального туризму (БІТС), створене 7 червня 1963 року в Брюсселі є одним із членів Всесвітньої туристської організації ООН (ВТО). Остання офіційно підтвердила призначення соціального туризму безпосередньо в Манільській декларації по світовому туризму (1980 рік): «Соціальний туризм — це мета, до якої суспільство повинно рухатися в інтересах менш забезпечених громадян при використанні ними прав на відпочинок».

Державна туристична адміністрація України, інші міністерства та відомства реалізують державну молодіжну політику в контексті виконання загальнодержавної програми "Молодь України".

Значна увага приділяється оздоровленню та відпочинку цієї категорії населення країни. Так, упродовж 2005 р. в різних типах оздоровчих закладів усіх форм власності відпочивали понад 3 млн дітей і підлітків, близько 40 тис. школярів і студентів здійснювали туристські подорожі за кордон. Крім того, екскурсійні послуги надано 3,5 млн дітей та підлітків.

Серед туристських підприємств, які спеціалізуються на молодіжному туризмі, найбільшим залишається AT "Супутник-Україна". Незважаючи на те що система ринкових відносин зруйнувала монополію "Супутника" на цей вид туризму, він є одним з провідних у цій сфері. У системі "Супутника" близько 40 підрозділів, які працюють в усіх регіонах країни, укомплектовані професійними кадрами і мають власну матеріальну базу: у Києві — готель "Мир", у Луганську — "Дружба", в Одесі — "Юність", туристські комплекси в Запорізькій та Черкаській областях, молодіжний центр "Верховина" в Закарпатській області, власний автобусний парк. AT "Супутник-Україна" має всі можливості для якісного обслуговування дітей та молоді на туристських маршрутах України і відпочинку та оздоровлення молоді за кордоном. З цією метою підготовлено низку спеціалізованих програм, наприклад "Президентський клас", "Т. Г. Шевченко — великий син українського народу", пізнавальні екскурсійні програми в Києві та в усіх обласних центрах України.

Водночас матеріальна база, що перебуває під юрисдикцією різних міністерств і відомств, не використовується в повному обсязі, а цільові кошти зі спеціалізованих джерел фінансування, які виділяються з державного бюджету для відпочинку та оздоровлення дітей і молоді, не завжди використовуються за призначенням. Ринкові відносини витіснили екскурсійні програми для школярів та студентів. Тури по Дніпру стали доступними хіба що для іноземців.

У зв'язку з цим конче потрібні координація діяльності всіх міністерств і відомств, проведення протекціоністської (передусім фінансової) політики з боку держави. Це насамперед упровадження спеціалізованих навчальних туристських програм залежно від вікових та освітніх особливостей дітей і молоді, виконання програми оздоровлення та фізичного загартування підростаючого покоління.

У рамках ВТО і БІТС регулярно проводять семінари та конференції з питань доступу до туристських послуг всіх, в тому числі і багатодітних родин, молоді, осіб похилого віку; розробляють і здійснюють конкретні заходи щодо визначення соціальної туристської політики держави; приймають відповідні законодавчі та нормативні акти. У полі їх зору перебувають також питання створення соціальної інфраструктури та механізмів підтримки малозабезпечених верств населення, фахової підготовки працівників системи соціального туризму, надання необхідної інформаційно-консультативної допомоги.

У Монреальській декларації «До гуманного та соціального ведення туризму», прийнятій Генеральною асамблеєю БІТС 12 вересня 1996 року, цей вид туристичного підприємництва оцінено як «дизайнер суспільства та двигун економічного розвитку». У статті 13 цієї декларації визначено формальні категорії туристських організацій, які можуть займатися соціальним туризмом: «До руху соціального туризму може належати будь-яка туристська організація (асоціація, кооператив, товариство взаємодопомоги, фонд, федерація, неприбуткова організація тощо), яка у своєму статуті або регламенті чітко ставить завдання соціального характеру і мету забезпечення доступності подорожей та туризму для максимальної кількості людей, не обмежуючи себе лише єдиною метою — отриманням прибутків». Приналежність до організацій соціального туризму, на думку членів БІТС, повинна підтверджуватися такими умовами:

— націленістю на спільне вирішення соціальних, просвітницьких та культурних завдань, що сприяють повазі та розвиткові людини;

— чітким визначенням цільової групи споживачів послуг туризму, за відсутності при цьому будь-якої дискримінації з расових, культурних, релігійних, політичних або соціальних ознак;

— невід'ємним елементом турпродукту, що пропонується, є додаткова вартість неекономічного характеру;

— наміром забезпечити гармонічну інтеграцію соціального туризму до місцевого середовища;

— вид діяльності та ціна продукту (послуг) соціального туризму зазначаються в конкретних документах; ціни відповідають заявленому соціальному призначенню; прибуток повністю або частково реінвестується у поліпшення якості туристських послуг, що пропонуються громадськості;

— управління кадрами відповідає вимогам соціального законодавства й націлено на забезпечення задоволеності роботою та постійне підвищення кваліфікації кадрів.

Отже, спираючись на певну законодавчу базу, що визначала б правові, організаційні та економічні засади соціального туризму, можна створити умови для надання дешевого туристського продукту соціально незахищеним громадянам. А це передусім учнівська та студентська молодь, інваліди, пенсіонери, ветерани та інші малозабезпечені верстви населення.

В Європейському Союзі соціальний туризм асоціюється насамперед із клієнтурою з низькими доходами, які не дають змоги користуватися високоякісними туристськими послугами. Для цього в багатьох країнах запроваджено особливий фінансово-економічний та правовий механізм — систему відпускних чеків. Останні випускаються спеціально уповноваженим органом — державним або кооперативним (у Франції, наприклад, це Французька національна асоціація відпускних чеків, у Швейцарії — кооперативна Швейцарська каса подорожей). Чеки закуповуються оптовими покупцями, переважно підприємствами, профспілками, а потім реалізуються фізичним особам зі знижкою. Так, у Франції обіг відпускних чеків становить 1 млрд. євро. У системі соціального туризму тут беруть участь 20 тис. комерційних підприємств, а 135 тис. організацій надають різноманітні послуги соціальним туристам. Функціонує та активно реалізується схожа програма і в Іспанії.

Для успішного функціонування системи відпускних чеків необхідна наявність та взаємодія таких суб'єктів:

— агенції, що вповноважена здійснювати необхідні операції за чеками (емісію, продаж і сплату). До речі, відпускний чек є платіжним документом із високим ступенем захищеності від підробок. У своєму виконанні чеки — це щось на кшталт чекової книжки, вони мають визначену номінальну вартість;

— оптових покупців відпускних чеків (підприємства, профспілки);

— носіїв та користувачів, чеків (окремі фізичні особи);

— підприємств з обслуговування за відпускними чеками.

Основні принципи функціонування такої системи:

— певна агенція здійснює емісію чеків на потрібну суму;

— оптовий покупець попередньо проплачує їх вартість і розподіляє серед працівників підприємства (споживачів) з наданням знижок (знижки різні);

— отримані підприємством обслуговування чеки обмінюються на готівку в агенції, де було здійснено емісію.

Така система дає змогу забезпечити цілеспрямовані витрати коштів, зниження податків і вдосконалювати систему знижок у закладах обслуговування.

У плані запозичення позитивного зарубіжного досвіду законодавчих ініціатив певний інтерес представляє проект російського закону про соціальний туризм в частині пільг і економічних стимулів при наданні та отриманні відповідних турпослуг, а також експлуатації, реконструкції і створенні об'єктів цієї діяльності. Серед них хотів би виділити такі:

— створення фондів підтримки соціального туризму (центрального та регіональних);

— звільнення від податку на додану вартість доходів, отриманих від реалізації соціальних туристських путівок;

— надання 50-відсоткових знижок споживачам туристських послуг соціального характеру в міжсезоння;

— надання учасникам соціального туризму 20-відсоткових знижок на пасажирські транспортні перевезення в період міжсезоння;

— надання права підприємствам транспорту, харчування та іншим об'єктам соціального туризму включати у собівартість продукції всі доходи від туристського обслуговування соціального характеру.

Під організацією соціального туризму розглядається юридична особа або підприємець, що формують, просувають і реалізують на підставі ліцензії соціальні тури на умовах, які визначає національне законодавство. Членська картка учасника об'єднання соціального туризму — це індивідуальний типовий документ первинного обліку добровільних членів відповідного громадського об'єднання. Відпускний чек — типовий фінансовий документ первинного обліку в соціальному туризмі, що є платіжним засобом, який надається в розстрочку громадянину для відпочинку, лікування на умовах колективного договору між робітником і роботодавцем.

Експерти вважають, що через економічні та соціальні обставини створення систем соціального туризму і відпускних чеків в Російській Федерації найближчим часом залишається проблематичним, як і прийняття проекту відповідного закону. Але в країні навколо цієї важливої сфери туріндустрії є помітний рух, формується суспільна думка. Проект федерального закону «Про соціальний туризм» обговорювали під час парламентських слухань в Державній Думі у червні 1998 року. Через 10 років в Держдумі було проведено «круглий стіл» з актуальних проблем туризму, в тому числі законодавчих аспектів соціального туризму, зокрема й на регіональному рівні. З 1991 року успішно функціонує Російська асоціація соціального туризму (створена з аналогічної «Укрпрофтуру» профспілкової структури — Російської республіканської ради з туризму та екскурсій). Між іншим, це єдина та найбільша у країні організація, що займається соціальним туризмом.

На відміну від українського законодавства, де взагалі не згадувався соціальний туризм, у федеральному законі про основи туристської діяльності від 24.11.96 р. (№ 132-ФЗ) серед основних понять визначено: «Туризм соціальний — подорожі, що субсидуються з коштів, які виділяються державою на соціальні потреби». Пізніше, 5.02.97 р. під час внесення змін до зазначеного закону зроблено змістовне уточнення: «Туризм соціальний — туризм, що повністю або частково здійснюється за рахунок бюджетних коштів, а також коштів державних позабюджетних фондів (у тому числі коштів, які виділяються в рамках державної соціальної допомоги) і коштів роботодавців».

У червні 2000 року Міжпарламентський комітет Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Російської Федерації та Республіки Таджикистан постановою «Про модельний закон «Про соціальний туризм» рекомендував його парламентам зазначених країн для використання в національних законодавствах. Закон визначає правові, організаційні та економічні основи соціального туризму. Він розглядає цей туризм як один із засобів подорожей та екскурсій, інших туристських заходів, лікування та відпочинку, що реалізує конституційні права соціально незахищених громадян на відпочинок та свободу пересування, зміцнення здоров'я, сприятливе оточуюче середовище, користування закладами культури, доступ до природної та культурної спадщини, на вільне отримання інформації та соціальний захист. У законі використовуються такі основні поняття, як соціальний туризм, соціальний туристський продукт, соціальний тур, базовий стандарт соціального туру, додаткові платні послуги, соціальний турист, туроператор, турагент.

Державну політику в цій сфері передбачається формувати на принципах:

— підтримки соціального туризму органами державної влади та місцевого самоврядування;

— реалізації відповідних прав громадян;

— підтримки виробників національного туристичного продукту, внутрішнього та в'їзного туризму;

— створення сприятливих умов для розвитку соціального туризму серед різних соціально-демографічних категорій та груп населення;

— врахування інтересів усіх громадян при розробці та реалізації програм розвитку соціального туризму.

Соціальний туризм в Україні як напрям соцкультурної та гуманітарної політики потребує не тільки законодавчого визнання з боку держави, а й беззаперечного сприяння та підтримки в організації і сталому розвиткові в сучасній Україні. Він може стати ефективним чинником оздоровлення нації та підсектором економіки країни за умов партнерства її державного і приватного секторів.

Необхідно лише визначити преференції та створити пільгові умови для туристсько-екскурсійного обслуговування малозабезпечених верств населення, тих, хто не може подорожувати за діючими тарифами та цінами турфірм. До речі, та само система відпускних чеків не змінює систему соціального страхування, а може співіснувати паралельно з нею. Для ефективного функціонування необхідно лише зацікавити всіх її учасників, як це досягається в зарубіжній практиці шляхом зменшення бази оподаткування юридичних і фізичних осіб на суму витрат на сплату відповідних чеків.

На сучасному етапі розвитку туристичної галузі відсутність державної підтримки призвела до виживання переважно комерційних форм і видів туризму. У цих умовах частка соціального туризму значно зменшилася. Постійно зростаючі тарифи на туристичні послуги, а також припинення дотацій туристичним закладам та їх недостатнє фінансування з боку різних відомств і фондів скорочує чисельність потенційних туристів. Соціальному туризму як фактору розвитку суспільства не приділяється належної уваги з боку держави. У результаті цього потреба людей у відпочинку є найменш задоволеною, все це спричинює й інші проблеми, пов’язані із збереженням здоров’я та профілактикою захворювань населення, задоволенням освітніх і культурних запитів, зниженням життєвої активності у людей, раціональним використанням вільного часу та послабленням міжособистісних контактів.

Ще один важливий аспект роботи стосується перспектив розвитку в Україні сільського зеленого туризму. Даний вид туризму перебуває на стадії розвитку та має великий потенціал: це – незайняте населення, сільськогосподарська продукція, яка потребує збуту в сільській місцевості, житловий потенціал у вигляді приватних будинків, які сьогодні можуть використовуватися на ринку туристичних послуг.

Аналіз функціонування сільського зеленого туризму у світі дав змогу запозичити практичний досвід реалізації трьох моделей його сталого розвитку: 1. Розвиток підприємництва на базі малого сімейного готельного господарства (приватні мікроготелі). 2. Будівництво великих і середніх приватних туристичних об’єктів у сільській місцевості (спеціалізовані готелі, культурно- етнографічні центри). 3. Створення державних або приватних рекреаційних та сільськогосподарських парків, виставково-експозиційних центрів. Перераховані моделі сільського зеленого туризму апробовані у світовій практиці.

Послуги в області соціального туризму повинні забезпечуватися фірмами, організаціями, установами різних форм власності, не тільки спеціалізованими. При цьому очевидно, що турфірми, що обслуговують соціальний туризм, повинні бути, як правило, ланками ринкової економіки. Для того щоб соціальний туризм став для них привабливим, він не повинен послабляти комерційних начал діяльності цих турфірм, не заважаючи їм одержувати оплату своїх послуг за ринковими цінами.

Держава, фірми, профспілкові й інші громадські організації мають у своєму розпорядженні цілий арсенал методів, інструментів підтримки соціального туризму, компенсації, оплати відповідних витрат. У їхньому числі – дотації і компенсації турфірмам, безкоштовні й пільгові путівки, тарифи на транспорт, спеціальна система пільг і знижок для учнів, молоді, пільгове кредитування, податкові пільги й т.д.

У цьому зв'язку значний інтерес представляє досвід західноєвропейських країн по використанню систем відпускних чеків. Система виникла в Швейцарії ще перед Першою Світовою війною, коли була створена організація РІКА з метою розширення доступності туризму для осіб з обмеженими доходами. Організація стала випускати, поширювати відпускні чеки. В останні роки вони поширюються серед відповідних категорій населення з знижкою в середньому 13%. Приблизно 80% чеків використовується в самій Швейцарії, близько 20% — для оплати відпочинку в інших країнах.

Система одержала широке поширення в цілому ряді країн, особливо у Франції, де вона з'явилася після Другої Світової війни. В 1982 р. було створено спеціальний союз, реорганізований надалі в національне Агентство відпускних чеків. Чеки поширюються серед підприємців, профспілкових і робочих комітетів, пенсійних кас, держустанов. Останні передають чеки з компенсацією 20 — 80% вартості чека (у середньому вона становить 35%). Тим самим виявляється істотна допомога в організації відпочинку певним категоріям населення. В 1997 р. відпускними чеками користувалися понад 4 млн чоловік, приблизно 17% активного населення. За їх рахунок оплачується житло, транспортні витрати. При цьому забезпечується воля вибору типу відпочинку, сезону й т.д. Для компаній відпускні чеки – гнучкий і досить зручний інструмент соціальної політики, соціального партнерства.

Цей досвід пропонується використовувати для відродження соціального туризму у сучасній Україні.

Основним елементом системи повинні стати соціальні платіжні засоби — чеки, тобто зобов'язання органа, що здійснив їхню емісію, надати особі, що придбала чек, певен набір послуг, пов'язаний з проведенням відпочинку, подорожей, культурно-видовищних заходів, оплатою проживання, харчування й т.д. Основними покупцями чеків повинні стати перш за все фірми, приватні підприємці, держустанови, профспілкові комітети, фонди соціального страхування, зацікавлені в створенні для своїх працівників (членів) сприятливих умов для відпочинку, атмосфери соціального партнерства.

Центральною, ключовою проблемою соціального туризму, складною для розв'язання, є пошук джерел його фінансування, а за наявності таких джерел — створення справедливої системи розподілу фінансів для захисту найуразливіших.

Список використаної літератури

1. Зелетдинова Э.А. Туризм в регионе: состояние, проблемы, перспективы //Социологические исследования. — 2005. — № 11. — C. 96-108

2. Квартальнов В. Туризм социальный: история и современность: [Учеб. пособие для ИПК ту-рист.-экскурс. кадров]/ В. А. Квартальнов, В. К. Федорченко. — К.: Выща шк., 1989. — 341 с.

3. Квартальнов В. Туризм: Учебник/ Валерий Квартальнов,; Российская международная академия туризма . — М.: Финансы и статистика, 2004. — 314 с.

4. Лукашевич М. Соціологія туризму: проблеми становлення та інституалізації //Віче. — 2008. — № 17. — C. 25-27.

5. Новікова Н. Туризм у системі соціально-економічних пріоритетів України //Вісник. — 2007. — № 2. — C. 70-74

6. Скальова А. Туризм як соціально-культурний феномен //Вісник. — 2007. — № 2. — C. 96-98.

7. Слободян П. Соціальний туризм в Україні: чи стане він "дизайнером" суспільства та двигуном економічного розвитку" //Голос України. — 2009. — 24 квітня. — C. 14

8. Талалай Х. Зелений туризм: робота і добробут //Соціальний захист. — 2006. — № 6. — C. 29-31

9. Фенько А.Б. Туризм как показатель социального статуса //Социологические исследования. — 2007. — № 2. — C. 125-131

10. Фоменко Н. Рекреаційні ресурси та курортологія: Навч. посібник/ Наталія Фоменко,; М-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 311 с.

11. Шипко А. Соціалізація молоді в туристських подорожах //Краєзнавство. Географія. Туризм.. — 2007. — № 12. — C. 3-8