Перспективні напрямки розвитку медичної техніки

Вступ

1. Загальні принципи організації роботи з медичною технікою.

2. Організація та виконання робіт з технічного обслуговування медичної техніки: експлуатація, технічне обслуговування та ремонт.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Наша країна переживає надзвичайно складний і відповідальний процес активного державотворення. Після подолання характерних для цього періоду соціально-економічних, політичних, енергетичних та інших кризових явищ, цілком закономірно наступає пожвавлення та підйом суспільного виробництва, а також підвищення якості надання медико-санітарних послуг. Цей процес супроводжується зростанням продуктивності праці, інтенсифікацією виробництва, впровадженням передових технологій. Усе це вимагає посилення уваги до проблем охорони праці, виводить проблеми безпечної праці в ранг найбільш актуальних.

Особливо для медичної галузі України, яка ще не має досвіду функціонування в особливих ринкових відносинах при недостатньо сформованих формах власності: державної, колективної і приватної. Якість та своєчасність надання медичної допомоги населенню залежить від стану медичної техніки, яка є знаряддям праці більшості категорій медичного персоналу і без якої вони не в змозі виконувати свою роботу на сучасному професійному рівні. Розвиток медичної техніки забезпечує вирішення найважливіших завдань охорони здоров'я, ефективності медичної допомоги населенню і є вирішальним фактором прогресу медицини та охорони здоров'я, він має високу соціальну значущість.

Незадовільний стан системи охорони здоров'я є найбільш гострою соціальною проблемою в Україні. Однією з основних причин такого стану, що виник в роки незалежності, є якраз погане забезпечення закладів охорони здоров'я медичною технікою та виробами медичного призначення. На сьогодні медична техніка в медичних закладах МОЗ в середньому на 60 – 70% фізично зношена та морально застаріла і потребує планомірного переоснащення. Орієнтовна щорічна потреба коштів на таке переоснащення становить більше одного мільярда гривень, однак Державним бюджетом передбачається в 3 – 4 рази менше. За показниками витрат на охорону здоров'я в розрахунку на одного жителя, Україна посідає 111-те місце серед 191 країни світу («Стратегія економічного і соціального розвитку України «Шляхом європейської інтеграції» на 2004 – 2015 роки»). У таких умовах забезпечити потреби медичних закладів закупівлею імпортного високотехнологічного обладнання державі не під силу. Тому вирішенням проблеми може бути тільки орієнтація на медичну продукцію вітчизняного виробника, яка є значно дешевшою за імпортну, а за якістю в основному їй не поступається.

Актуальною проблемою є дотримання вимог безпеки при роботі з медичною технікою. Безпека праці у медичній галузі є такою сферою, в якій навіть найвищі досягнення ніколи не будуть вважатись достатніми, оскільки йдеться про здоров'я і життя людей. Будь-яка людська діяльність завжди становить собою певний ризик. Медико-санітарна діяльність стосовно ризику не є винятком. Незважаючи на прогрес і масштаби виділення коштів на охорону здоров’я, практичні поліпшення в охороні праці у цій галузі залишаються нижче очікуваного рівня. Правові норми, об'єднані терміном «охорона праці», включають у себе норми і правила з техніки безпеки і виробничої санітарії. Відмінність норм з техніки безпеки від норм з виробничої санітарії визначається предметом, на регулювання якого спрямовані ті чи інші норми. Норми з техніки безпеки містять обов'язкові вимоги, яким повинно відповідати підприємство в цілому, виробничі приміщення, усі види обладнання і технологічні процеси з точки зору безпеки праці, попередження травматизму.

1. Загальні принципи організації роботи з медичною технікою

Якість та своєчасність надання медичної допомоги населенню залежить від стану медичної техніки, яка є знаряддям праці більшості категорій медичного персоналу і без якої вони не в змозі виконувати свою роботу на сучасному професійному рівні. Розвиток медичної техніки забезпечує вирішення найважливіших завдань охорони здоров'я, ефективності медичної допомоги населенню і є вирішальним фактором прогресу медицини та охорони здоров'я, і має високу соціальну значимість.

Залежно від видів і конструкції медичної апаратури, способів її застосування й обслуговування, типів приміщень де вона експлуатується, можливі різні шкідливі й небезпечні виробничі впливи на обслуговуючий персонал. До них ставляться поразки електричним струмом, підвищені рівні іонізуючих, електромагнітних, ультрафіолетових, інфрачервоних, ультразвукових, відбитих і неуважних лазерних випромінювань у робочих зонах, висока або низька температура поверхонь апаратури, вибухо- і пожежонебезпека, підвищений рівень шуму й вібрації на робочому місці, небезпека механічних ушкоджень, шкідливі хімічні й біологічні впливи й ін.

Основою техніки безпеки при роботі з медичною апаратурою є постійна підтримка її в справному технічному стані, дотримання правил застосування, пристрою електроустановок для харчування електромедичної апаратури, а також загальних і галузевих правил експлуатації приладів і апаратів.

Широке застосування в установах охорони здоров'я апаратури й електроустаткування створює небезпека поразки електричним струмом. Основними причинами поразки електричним струмом є випадкові дотики без захисних засобів до струмоведучих частин, що перебуває під напругою, або дотик до металевих частин, що виявились під сітковою напругою внаслідок ушкодження ізоляції, захисних і блокувальних пристроїв, а також порушення правил технічної експлуатації електроустановок і правил техніки безпеки. Для усунення цього приймаються міри конструктивного, технічного й організаційного характеру. Конструктивні заходи: неприступність для обслуговуючого персоналу струмоведучих частин, наявність блокувань для відключення апарата від електроживлення при його розкритті, сигналізації, що свідчить про те, що апарат включений, захисного заземлення доступних металевих частин виробів медичної техніки, що мають тільки основну ізоляцію, подвійної або посиленої ізоляції мережного ланцюга, що виключає поява небезпечного для людини напруги мережі на доступні для дотику металевих частинах апарата. Передбачається також виготовлення виробів (ендоскопи, офтальмоскопи й ін.), харчування яких здійснюється від ізольованого джерела змінного струму напругою не більше 24 В або постійного струму напругою 50 В, що не мають інших ланцюгів з більше високою напругою[5, c. 121-122].

Для забезпечення електробезпечності проводять періодичний контроль і огляд технічного стану електромедичної апаратури, перевіряють електромонтаж, електроізоляцію й засоби захисту. У ході періодичного й післяремонтного контролю перевіряють цілісність всіх кожухів, захисних кришок, ізоляції мережного шнура й проводів, що приєднуються до пацієнта, основні технічні характеристики апарата, кріплення проводів і деталей апарата, вимірюють струми витоку, опір ізоляції мережного ланцюга від корпуса й від ланцюга пацієнта, опір ланцюга захисного заземлення. У процесі експлуатації встаткування можливе забруднення шляхів витоку й повітряних зазорів, які необхідно періодично очищати.

При регулюванні електромедичної апаратури, що перебуває під мережним або більше високою напругою, необхідно користуватися інструментами з ізольованими рукоятками, працювати, коштуючи на діелектричному гумовому килимку, у діелектричних рукавичках, в одязі з довгими рукавами й ін. У приміщеннях, де експлуатується електромедична апаратура й при її настроюванні під напругою металеві труби водопроводу, опалення, труби, по яких подаються використовувані в медицині гази, і інші заземлені провідні конструкції повинні бути недоступні для дотику, наприклад захищені дерев'яними щитами. У приміщеннях, де медичний персонал і пацієнти можуть безпосередньо контактувати з харчується від мережі електромедичної апаратурою, наприклад в операційних, палатах інтенсивної терапії, повинна застосовуватися система вирівнювання потенціалів металевих конструкцій: корпуса електромедичної апаратури, металеві трубопроводи, операційні й інструментальні столи повинні бути з'єднані із захисним заземленням за допомогою ізольованих мідних провідників перетином не менш 4 мм2.

Інтенсивність електромагнітного поля в робочій зоні персоналу, що обслуговує апарати для мікрохвильової терапії, не повинна перевищувати гранично припустимі величини. Забороняється перебування персоналу в зоні випромінювання апаратів, що генерують сантиметрові й дециметрові хвилі. Експлуатація таких апаратів з дистанційним розташуванням випромінювачів дозволяється лише в спеціально виділених приміщеннях або в кабінетах, що екранують.

Рефлектори ртутно-кварцових і бактерицидних облучателів у проміжках між лікувальними процедурами повинні бути закриті наявних на них заслінками або щільними матер'яними "спідницями", що надягаються на краї рефлектора облучателя[4, c. 52-54].

Обслуговуючий персонал повинен користуватися закритими захисними окулярами зі світлофільтрами.

Для захисту рук шкідливого впливу ультразвуку при проведенні підводних ультразвукових процедур медсестра повинна працювати в матер'яних рукавичках, поверх яких одягнуті гумові рукавички. При розміщенні й експлуатації лазерних медичних установок передбачаються заходи щодо зниження енергетичної освітленості на робочих місцях до припустимих рівнів і по запобіганню поразки персоналу прямим лазерним променем. Забороняється дивитися назустріч первинному або дзеркально відбитому променю, а також уздовж променя при візуальному наведенні променя на мішень. Необхідно використовувати захисні окуляри, коли є ймовірність поразки око прямим, відбитим або неуважним лазерним випромінюванням.

Небезпека вибуху й пожежі може виникнути при роботі зі стерилізаційним встаткуванням, що працює під тиском (автоклави, балони з киснем і іншими газами), барокамер, апаратів для інгаляційного наркозу й деяких видів лабораторного устаткування при порушенні персоналом спеціальних вимог безпеки. Парові стерилізатори (автоклави) повинні піддаватися періодичним оглядам і гідравлічним випробуванням підвищеним тиском, зазначеним у технічній документації, а також після ремонту із застосуванням зварювання або пайки й в інших випадках, коли можливе руйнування зварених швів. При установці й користуванні балонами з киснем або іншими газами необхідно керуватися правилами пристрою й безпеки експлуатації посудин, що працюють під тиском. Для запобігання вибухів і пожеж в операційні при використанні газоподібних засобів для наркозу, що утворять із повітрям і киснем легко займистої суміші, необхідно виключити джерела запалення: іскри електричні, електростатичні й ударні походження, відкритий вогонь, теплові прояви хімічних реакцій (розкладання ефіру під дією сонячних променів), влучення жирів і масел на шляху минаючі під тиском кисню. Застосування в операційних ізольованої системи електричного харчування з постійним контролем її ізоляції, пристрій антистатичних підлог і ефективної вентиляції (десятикратний обмін повітря в годину), заземлення електромедичної апаратури дозволяють підвищити рівень вибухонебезпеки. Пожежа в барокамері може виникнути в результаті загоряння кисню від джерел запалення (розряд статичної електрики, іскріння внаслідок поганих контактів в електропроводці й ін.). Для запобігання пожежі необхідно усунути джерела запалення, підтримувати відносну вологість газового середовища усередині барокамери не нижче 65%, заземлити хворого в барокамері, пульт керування й корпус барокамери. Приміщення, де розміщені барокамери, повинні бути оснащені меблями з негорючих матеріалів; у них забороняється застосування відкритого вогню й паління.

Система організаційних заходів щодо техніки безпеки включає своєчасний інструктаж і навчання медичного й технічного персоналу безпечним прийомам роботи, правильну організацію робочого місця й режиму праці, застосування захисних засобів, нагляд під час роботи, допуск до самостійної роботи з медичною технікою тільки спеціально навченого персоналу не молодше 18 років, придатного по стані здоров'я й кваліфікації (атестованого) до здійснення експлуатації, монтажу, технічного обслуговування й ремонту медичної техніки, призначення відповідальних по техніці безпеки, розробку програми періодичних оглядів і технічних випробувань електромедичної апаратури й електричних установок, застосування попереджувальних написів і знаків[6, c. 532-534].

2. Організація та виконання робіт з технічного обслуговування медичної техніки: експлуатація, технічне обслуговування та ремонт

Ефективність використання медичної техніки визначається її технічними можливостями, вартістю основного і допоміжного обладнання, строком служби, а також експлуатаційними видатками на витратні матеріали та експлуатаційне обслуговування. За цими показниками та сервісним обслуговуванням вітчизняна медична техніка в основному не поступається імпортній, а за вартістю — значно дешевша.

Розвиток медичної техніки має високу соціальну значимість і забезпечує вирішення найважливіших завдань охорони здоров’я. Тому збільшення номенклатури вітчизняних виробів медичного призначення, що замінюватимуть критичний імпорт, є стратегічним питанням для вітчизняної медичної галузі.

Розробки медичних виробів за державними і цільовими програмами та ініціативні розробки виробів медичного призначення та обладнання створили умови значного поліпшення оснащення лікувальних закладів медичною технікою та по ряду напрямків створити конкурентоспроможну продукцію. А централізована закупівля та можливість введення державних закупівель дозволять розпочати планомірне подолання кризового стану в забезпеченні цією технікою лікувально-профілактичних закладів України.

Покупці медичної техніки для клінік, оздоровчих центрів, салонів краси повинні знати, що відповідальність за технічне обслуговування (надалі "сервіс") медичної техніки несе підприємство-виробник продукції. Які ж границі цієї відповідальності? В обов'язку постачальника входить не тільки забезпечення необхідної якості й надійності виготовляється техніки, але також і наступні зобов'язання:

забезпечення безкоштовного ремонту виробу або заміни непрацездатного виробу протягом зазначеного гарантійного строку за допомогою спеціалізованих сервісних служб самого виготовлювача або інших сервісних служб, акредитованих підприємством-виробником;

забезпечення ремонту виробів на договірній основі в післягарантійний період протягом терміну служби виробу;

подання інформації користувачеві (в інструкції для експлуатації або сервісній документації) про технічне обслуговування виробу, яке необхідно здійснювати користувачеві для підтримки виробу в працездатному стані;

поставка спеціалізованих запчастин протягом терміну служби виробу;

оснащення акредитованих сервісних служб необхідною сервісною й ремонтною документацією;

оснащення акредитованих сервісних служб спеціалізованим ремонтним і діагностичним устаткуванням (при необхідності);

навчання й сертифікація фахівців із сервісу.

Представляється зовсім необхідним, щоб всі перераховані зобов'язання підприємства-виробника в тім або іншому виді були відбиті в договорі на поставку виробу поза залежністю від того, чи здійснюється поставка самим підприємством-виготовлювачем або дистриб'ютором (дилером). В останньому випадку до договору на поставку виробу повинен додаватися акредитаційний лист (в оригіналі), у якому підприємство-виробник уповноважує дистриб'ютора (дилера) здійснювати сервіс виробу[2].

Допускається, що сервіс може здійснюватися спеціалізованою сервісною організацією, що не є постачальником виробу. У цьому випадку зазначена організація також повинна бути акредитована підприємством — виробником і її зобов'язання по сервісі повинні бути зазначені в договорі на поставку (у цьому випадку договір може бути тристороннім: постачальник-покупець-відповідальний за сервіс).

У тих випадках, коли постачальник виробу й сервісна служба географічно перебувають досить далеко від покупця (користувача) виробу в договорі варто вказати порядок забезпечення ремонту у випадку виходу з ладу виробу протягом гарантійного строку. Зокрема варто визначити, чи належний фахівець із сервісу прибув в ЛПЗ для діагностики й ремонту на місці, або виріб повинен бути спрямований в сервісну службу, де є необхідна спеціальна апаратура. Зазначене питання повинен вирішуватися за домовленістю між покупцем і постачальником залежно від характеру несправності й громіздкості виробу.

У тому випадку, коли покупець медичного приладу не подбав про те, щоб у договір на поставку були включені зобов'язання постачальника по сервісі, підтримані виготовлювачем, підприємство-виробник має право відмовитися від виконання своїх зобов'язань по сервісі. Така ситуація має місце при поставці медичної техніки так званими "сірими" дилерами й продажу колишньої у вживання медичної техніки.

Все сказане відноситься не тільки до вітчизняної, але й до закордонної техніки, імпортованої в Україну.

Починаючи з 2002 р. скасоване обов'язкове ліцензування діяльності, пов'язаної з поставкою медичної техніки. Можна чекати, що кількість фірм, що поширюють медичну техніку збільшиться. Це може привести до росту числа поставок техніки від випадкових і "сірих" фірм, які не беруть на себе ні якої відповідальності за обслуговування поставляємої ними техніки.

Для виключення подібних випадків рекомендується замовникові (покупцеві) медичного встаткування обов'язково включати наступні пункти в договір поставки:

у випадку, якщо поставка здійснюється через посередника або дилера фірми-виробника медичного виробу, до договору повинен додаватися оригінал листа від виробника в якому посередник (дилер) уповноважується здійснювати поставку, або ж додається нотаріально засвідчена копія контракту між виробником і дилером, де є інформація про те, що дилер наділений необхідними повноваженнями із продажу медичної техніки, що виготовляється виробником;

повинен бути не тільки зазначений гарантійний термін служби виробу, але й підприємство, відповідальне за безкоштовне технічне обслуговування й ремонт виробу з підтвердженням його повноважень на цю діяльність, завірених виробником у спеціальному листі або договорі;

повинне бути зазначене підприємство, відповідальне за технічне обслуговування й ремонт виробу в післягарантійний період протягом терміну служби виробу, з підтвердження його повноважень аналогічно тому, як це сказано в попередньому пункті.

Ці рекомендації, звісно, повинні бути обов'язковими при закупівлі медичної техніки за рахунок бюджетного фінансування.

В умовах низької платоспроможності лікувально-профілактичних установ виникає проблема з розрахунками за поставлене встаткування й проведені роботи на налагодженню й обслуговуванню медичної техніки. Замовники — лікарні, поліклініки, профілакторії — посилаються на вбогість своїх бюджетів, пояснюючи такий стан фінансуванням медицини по залишковому принципі.

Разом з тим, здобуваючи дороге імпортне устаткування, адміністрації лікувально-профілактичних установ повинні враховувати фактор дорогого обслуговування такого встаткування й, зокрема , високу вартість видаткових матеріалів і запасних частин. В умовах же об'єктивного фінансового дефіциту бюджетів лікувально-профілактичних установ веде до простою імпортного дорогого медичного встаткування.

При обслуговуванні медичної техніки на територіальному рівні застосовуються різноманітні форми контактів зі споживачами. Більша частка робіт доводиться на таку форму взаємин як обслуговування на місці розміщення медичного встаткування. В основному це пов'язане з тим, що сучасні медичні комплекси складні в перевезенні й демонтажі. Як показують дослідження, 90% всіх видів робіт з обслуговування медичної техніки й устаткування проводиться в лікувальних установах. І тільки 10% робіт виробляється в так званих стаціонарних умовах — виробничих майстерень. При необхідності окремі запасні частини до встаткування виготовляються безпосередньо в цих майстернях, а при неможливості їхнього виготовлення, необхідні запасні частини замовляються на заводах-виробниках.

Крім ремонту медичної техніки ведеться монтаж, установка й налагодження знову придбаного споживачем устаткування.

На підприємстві існує система оцінки якості робіт з обслуговування медичної техніки й професійної діяльності співробітників.

Дослідження показують, що з метою рішення проблем на вітчизняному ринку виробництва, поставки й обслуговування медичної техніки, необхідні наступні основні заходи:

створення законодавчої бази, що відповідає сучасних вимогам взаємин суб'єктів ринку медичної техніки, у тому числі із правовими нормами, що регламентують відповідальність постачальників, замовників і споживачів за ощадливе відношення до медичного встаткування;

на рівні територій необхідні розробка й прийняття цільових програм єдиної технічної політики в охороні здоров'я регіону[1].

3. Шляхи та перспективи розвитку медичної техніки в Україні

До 1992 року Україна одержувала медичну техніку від 350 заводів-постачальників, 65% яких розміщувались в Росії і лише 19% — в Україні. За таких умов потреби України в медичних виробах вітчизняна промисловість могла забезпечувати лише на 13-15% за номенклатурою, а за обсягами — близько 20%.

Стан медичної техніки, що склався в Україні, можна охарактеризувати як вкрай незадовільний. Вже в перші роки незалежності з відомих причин розпочалося значне скорочення закупівель медичної техніки, що зумовило збільшення парку морально й фізично застарілої апаратури. Це призвело до того, що на сьогодні медична техніка, яка є в медичних установах МОЗ, в середньому на 60-70% застаріла та фізично зношена. Значна частина обладнання відпрацювала 20-25 років, що в 2-3 рази перевищує її технічний ресурс.

Збільшення номенклатури вітчизняних виробів медичного призначення та медичної техніки для заміни критичного імпорту є нагальним стратегічним питанням для вітчизняної медичної галузі.

Основними завданнями щодо розвитку медичної техніки та медичного обслговування є:

— втілення державної політики щодо забезпечення та підвищення якості медичного обслуговування населення;

— забезпечення доступності та гарантованого забезпечення населення якісними виробами медичного призначення;

— сприяння науковому розвитку виробництва медичної техніки та збереженню науково-технічного потенціалу;

— підтримка вітчизняного виробництва виробів медичного призначення;

— подолання кризового становища в медичній промисловості, охороні здоров'я та соціальному розвитку;

— сприяння входженню України в європейський і світовий простір.

Покращення стану системи охорони здоров'я можливе тільки на основі планомірного переоснащення закладів охорони здоров'я новітньою медичною технікою. Враховуючи, що можливий рівень забезпечення за номенклатурою новітньою вітчизняною медичною технікою не перевищує 30-35% від потреби, вирішення питання переоснащення можливе або шляхом закупівлі імпортного високовартісного обладнання, або шляхом розробки, виробництва та закупівлі вітчизняного обладнання, яке поки що не виробляється.

В першому випадку орієнтовна щорічна потреба коштів становить більше одного мільярда гривень, однак забезпечити державі такі витрати не під силу. Державним бюджетом передбачаються витрати на такі цілі в 3-4 рази менші.

В другому випадку проблема вирішується шляхом орієнтації на медичну продукцію вітчизняного виробника, яка є значно дешевшою (в 1,5-2 рази) за імпортну, а за якістю в основному їй не поступається. При цьому вирішується стратегічне завдання збільшення номенклатури вітчизняних виробів медичного призначення, що замінюватимуть критичний імпорт, до 40-50%.

Президія НАН України відзначає, що в системі охорони здоров'я України існують значні труднощі щодо забезпечення матеріалами медичного призначення. Такі матеріали загалом імпортного виробництва, а їх вартість на внутрішньому ринку необгрунтовано висока. Тому актуальною є робота по створенню і впровадженню у виробництво вітчизняних медичних матеріалів.

Розробки матеріалів медичного призначення переважно зосереджені в установах НАН України матеріалознавчого та хімічного профілю.

Зокрема, для вирішення проблем хірургії розроблено атравматичні голки та шовні матеріали з оригінальними властивостями (Інститут проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича НАН України), матеріал для зшивання живих тканин дротовим методом "Пластокрист", сплави медичного призначення з ефектом пам'яті форми (Інститут металофізики ім. Г.В. Курдюмова НАН України, Фізико-технологічний інститут металів і сплавів НАН України), фільтри для біологічних рідин (Інститут колоїдної хімії та хімії води ім. А.В. Думанського НАН України), алмазне покриття хірургічних інструментів (Інститут надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля НАН України), корозійно стійкі сталі для контейнерів біологічних об'єктів — органів, тканин, біологічних рідин (Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України), матеріали з оксидної кераміки для штучного клапана серця, хребців тощо (Інститут монокристалів НАН України), біоклеї для склеювання біологічних тканин, лікування виразок тощо, біодеструктивні біополімери, штучні кровоносні судини (Інститут хімії високомолекулярних сполук НАН України), штучна шкіра (Інститут біоколоїдної хімії НАН України), нові матеріали для багатопараметричних датчиків забезпечення життєдіяльності людини (Інститут магнетизму НАН та Міносвіти України).

В галузі стоматології запропоновано кобальт-хром-нікель-молібденовий сплав "Керодент" (Фізико-технологічний інститут металів і сплавів НАН України), сплави для ортопедичної стоматології (Інститут металофізики ім. Г.В. Курдюмова НАН України), алмазні бури та диски (Інститут надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля НАН України).

Для потреб ортопедії і травматології створено спосіб одержання високочистого титану для виготовлення ендопротезів (Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України), заміщувач кістки на основі гідроксилопатиту (Інститут проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича НАН України), оксидна кераміка для головок ендопротезів великих суглобів (Інститут надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля НАН України).

Для лікування хвороб різної етіології запропоновано низку спеціалізованих сорбентів на основі вуглецю (Інститут сорбції та проблем ендоекології НАН України, Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України).

У медичну практику вже впроваджено окремі розробки установ НАН України, зокрема атравматичні голки, шовні матеріали, штучний кришталик ока та ін.

Разом з тим Президія НАН України відзначає, що, незважаючи на певні досягнення у галузі медичного матеріалознавства, в цілому стан справ не можна визнати задовільним. Необхідне збільшення обсягів робіт зі створення матеріалів для ортопедії, удосконалення покриттів хірургічних інструментів, конструкційних матеріалів на основі вуглецю для травматології, сорбційних матеріалів спрямованої дії. Обмежені масштаби впровадження завершених розробок. Керівництво інститутів приділяє недостатню увагу цьому напряму діяльності.

Особливістю розробки виробів медичної техніки порівняно з іншими виробами є їх складність та необхідність проведення додаткових випробувань (доклінічних, клінічних) для забезпечення безпеки їх використання. А для цього потрібні значні додаткові кошти. Тому вітчизняний виробник на сьогодні потребує підтримки з боку держави. Одним із безальтернативних способів надання такої підтримки є розробки за державними цільовими програмами нових медичних виробів, виробництво яких буде освоєне вітчизняними виробниками. При цьому варіанті відбувається максимальне використання напрацювань підприємств-виробників та залучаються їх кошти на освоєння виробництва. Це обумовлює чітку орієнтацію виробників на впровадження у виробництво і медичну практику розробленого обладнання та забезпечує високу ефективність вкладених бюджетних коштів.

Найоптимальнішим варіантом планомірного переоснащення закладів охорони здоров'я новітньою медичною технікою є закупівля нових медичних виробів, розроблених за державними цільовими програмами і освоєних у виробництві вітчизняними виробниками.

В результаті конверсії підприємств оборонних галузей та їх реструктуризації, розвитку спільних підприємств, становлення нових малих підприємств і фірм та виконання двох державних програм розвитку медичної промисловості можливості вітчизняної промисловості стосовно постачання виробів медичного призначення останнім часом зросли. Проведений фахівцями функціонально-вартісний аналіз підтвердив високу ефективність впровадження вітчизняної медичної техніки, що, крім економії валютних ресурсів, дає змогу створити нові робочі місця на підприємствах.

Виконання вказаних пропозицій дасть можливість:

— покращити якість та рівень медичного обслуговування населення за рахунок забезпечення закладів охорони здоров'я більш якісними засобами діагностики і лікування;

— створити нову медичну техніку сучасного рівня та збільшити номенклатуру вітчизняних виробів медичного призначення;

— поліпшити технічні характеристики вітчизняної медичної техніки, підвищити її конкурентоспроможність та збільшити обсяги виробництва;

— розвинути виробництво імпортозамінної продукції та скоротити імпорт медичної техніки для потреб закладів охорони здоров'я України;

— довести рівень забезпечення закладів охорони здоров'я України медичною технікою вітчизняного виробництва до 40-50%;

— збільшити рівень забезпечення медичною технікою закладів охорони здоров'я України за рахунок економії коштів при закупівлі більш дешевих виробів медичного призначення вітчизняного виробництва;

— забезпечити економію валютних коштів при закупівлі високовартісного медичного обладнання;

— розвинути наукоємні технології;

— створити нові робочі місця;

— збільшити надходження до Державного бюджету за рахунок збільшення виробництва медичної техніки.

Висновки

Вимоги в галузі виробничої санітарії стосуються розмірів, планування і конструктивних елементів виробничих будівель, вентиляції, опалення, водопостачання, каналізації, освітлення побутових приміщень, пунктів харчування, охорони праці тощо. Норми з виробничої санітарії передбачають також професії з шкідливими умовами праці, які повинні забезпечуватись спецмолоком, спецхарчуванням, спецодягом, спецвзуттям та іншими індивідуальними захисними засобами. Не слід думати, що норми з техніки безпеки і виробничої санітарії є окремими нормативними актами. В державних міжгалузевих і галузевих нормативних актах можуть одночасно міститися й положення з техніки безпеки і норми з виробничої санітарії. Обов'язкові медичні огляди провадяться згідно з Положенням про медичний огляд працівників певних категорій, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 р. № 45.

Обов'язковим медичним попереднім та періодичним оглядам підлягають працівники, які приймаються на роботу або працюють у контакті з шкідливими речовинами та несприятливими виробничими чинниками; працівники усіх професій, що додаються до Положення про медичний огляд працівників певних категорій. Постановою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1997 р. № 1238 уведено обов'язковий профілактичний наркологічний огляд працівників, які під час виконання своїх функціональних обов'язків повинні використовувати певні види сировини, речовини і матеріалів.

До таких працівників належать особи, які під час роботи повинні використовувати етиловий спирт; працівники фармацевтичних підприємств, аптечних закладів; анестезіологи та інші медичні працівники закладів охорони здоров'я, які за специфікою роботи повинні використовувати фторотан і ефір; працівники підприємств, які працюють в умовах підвищеного атмосферного тиску; чергові працівники підприємств, які обслуговують, налагоджують, монтують і проводять роботи в електромережах та електроустановках під напругою 127 вольт і більше; працівники підприємств, які провадять роботи, пов'язані з використанням вибухових матеріалів; працівники транспортних засобів усіх видів транспорту тощо.

Розвиток медичної техніки має високу соціальну значимість і забезпечує вирішення найважливіших завдань охорони здоров”я. Тому збільшення номенклатури вітчизняних виробів медичного призначення, що замінюватимуть критичний імпорт, є стратегічним питанням для вітчизняної медичної галузі.

Зменшення закупівель нового медичного обладнання за роки незалежності призвело до того, що на сьогодні медична техніка та обладнання, що знаходиться в медичних установах МОЗ, в середньому на 60-70% застаріла та фізично зношена. За два останні роки вдалося закупити дійсно необхідне обладнання, серед якого рентгенологічне, ендоскопічне, наркозно-дихальне, діагностичне, лабораторне, офтальмологічне, стоматологічне обладнання для дітей та дорослих, клінічні інкубатори, фетальні монітори, допплерівські системи тощо. Проте забезпечити потреби медичних закладів закупленим високотехнологічним доровартівмним обладнанням нині державі не під силу.

Список використаної літератури

1. Ананьєв. Інформаційні системи і технології в менеджменті: Текст лекцій / Укоопспілка; Львівська комерційна академія. — Л. : Видавництво Львівської комерційної академії, 2003.

2. Вельбой В. Системи технологій: Посіб. для студ. екон. спец. вищих навч. закл.. — Хмельницький : ТУП, 2003. — 339с.

3. Демченко М. Системи технологій: Навч. посіб. / Донецька держ. академія управління. — Донецьк : Видавництво ДонДАУ, 2001. — 314с.

4. Дичковська О. Системи технологій галузей народного господарства: навч. посіб. для студ. вуз. / Ольга Василівна Дичковська,; Ольга Дичковська ; М-во освіти України. Ін-т системних досліджень освіти; Тернопільська акад. народного господарства. — К. : ІСДО, 1995. — 311 с.

5. Дубровська Г. Системи сучасних технологій: навчальний посібник / Галина Дубровська, Анатолій Ткаченко, ; М-во освіти і науки України, Черкаський інженерно-технологічний ін-т. — 2-е вид., перероб. і доп. — К. : Центр навчальної літератури, 2004. — 351 с.

6. Осауленко І. А. Системи технологій: Конспект лекцій. — Черкаси : Черкаський ЦНТЕІ, 2004. — 79с.

7. Руденко П.О., Романенко В.П. Системи технологій. Конспект лекцій. Чернігів. 2002. — 155 с.