Податковий статус юридичних осіб: поняття юридичної особи, класифікація юридичних осіб

Вступ.

1. Поняття юридичної особи та організаційно-правові форми юридичних осіб.

2. Класифікація юридичних осіб.

3. Юридичні особи – платники податку з особливою правосуб’єктністю.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Виникнення інституту юридичної особи обумовлюється тими ж причинами, що і виникнення та еволюція права: ускладненням соціальної організації суспільства, розвитком економічних відносин і, як наслідок, суспільної свідомості. Іншими словами, на певному етапі розвитку суспільства правове регулювання відносин тільки лише між фізичними особами як суб’єктами приватного права, виявилося недостатнім для обігу, що розвивався в економіці, і виникла необхідність в існуванні різноманітних організацій.

Конструкція юридичної особи формувалася протягом тривалого часу під впливом різних історичних умов. Її сутність намагалися пояснити різні теорії. Підходи іноземних науковців, розроблені переважно в ХІХ та на початку ХХ століття, були відображенням економічних відносин у відповідних країнах того часу. Вітчизняні концепції щодо сутності юридичних осіб формувалися в умовах командно-адміністративної економіки і стосувалися юридичних осіб державної форми власності.

У зв’язку із зміною економічної формації постає необхідність звернутися до переосмислення теоретичних положень щодо сутності юридичних осіб із метою найбільш ефективного застосування даного правового інституту у нових умовах.

Дана робота є спробою охарактеризувати сутність юридичної особи як суб’єкта цивільних правовідносин у сучасних умовах на ґрунті положень чинного законодавства.

1. Поняття юридичної особи та організаційно-правові форми юридичних осіб

Юридична особа, перш за все, виступає як організація, яка створюється і реєструється у встановленому законом порядку. Для реалізації своєї діяльності вона наділяється юридичною правоздатністю і дієздатністю. Отже, як суб'єкт цивільно-правових відносин, юридична особа може бути позивачем та відповідачем у суді. Вона має такі ознаки: наявність відокремленого майна, самостійна відповідальність за зобов'язаннями, реалізація цивільного права від свого імені.

Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб і їхнього майна.

Уст. 81 ЦК зазначається, що залежно від порядку створення юридичних осіб вони поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Визначальною ознакою юридичної особи приватного права є її створення за ініціативою приватних осіб. Це можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Юридичні особи публічного права створюються розпорядженням державного органу (органу місцевого самоврядування, управління тощо).

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади Автономної Республіки Крим.

Конституцією України та відповідними законами передбачений порядок створення та правовий статус юридичних осіб публічного права. Юридична особа набуває статусу юридичної особи публічного права шляхом виборів.

Юридична особа може бути створена рішенням зборів, укладенням між засновниками угоди, примусовим поділом (виділенням) у випадках, встановлених законом. Так, згідно зі ст. 5 Закону України «Про підприємництво в Україні» підприємства можуть створюватися шляхом примусового поділу іншого підприємства. Такий поділ відбувається лише на підставі Закону України «Про захист економічної конкуренції в Україні».

Ст. 83 ЦК України передбачає створення юридичних осіб у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Установою є організація, яка створюється однією або кількома особами (засновниками) шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Але засновники не беруть участі в управлінні установою. Особливості правового статусу установи визначаються відповідним законом.

Однією із форм здійснення підприємницької діяльності є господарське товариство, яке самостійно, безпосередньо, систематично, на власний ризик здійснює виробництво продукції, виконує відповідні роботи, надає послуги з метою одержання прибутку. Товариства мають ознаки корпоративності, що передбачає не менше двох учасників. Цей господарський устрій полягає в обов’язковому об'єднанні майна і майнових прав учасників і наявності статутного капіталу, розподіленого на частки учасників пропорційно внескам.

Під час приватизації державного майна виникли акціонерні товариства, які можуть мати одного засновника — державу в особі органу, уповноваженого здійснювати управління державним майном, або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 84 ЦК товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та його розподілу між учасниками, називають підприємницькими. Вони можуть бути створені лише як господарські товариства (повне, командитне товариство, товариство з обмеженою або частковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

Підприємницькі і непідприємницькі товариства можуть здійснювати діяльність для отримання прибутку. Але непідприємницькі підприємства не мають права розподіляти отриманий прибуток між своїми учасниками. Непідприємницькими товариствами можуть бути релігійні організації (церква, монастирі, навчальні заклади).

Ст. 36 Конституції України надає право громадянам об'єднуватися у політичні партії та громадські організації. Такі об'єднання і партії мають статус непідприємницьких юридичних осіб. їх створення та діяльність регулюються Законом України «Про об'єднання громадян».

Правове забезпечення благодійницьких організацій передбачено Законом України «Про благодійництво та благодійні організації». Благодійними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Згідно зі ст. 18 названого Закону у їх власності може перебувати рухоме і нерухоме майно, матеріальні і нематеріальні активи, кошти й інше майно. Благодійні організації можуть укладати угоди, які не суперечать їхнім статутним цілям та законодавству України.

Непідприємницькі товариства мають право поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і за умови, що така діяльність відповідає меті товариств і сприяє її досягненню.

Так, ст. 24 Закону України «Про об'єднання громадян» передбачає право об'єднань здійснювати господарську й іншу комерційну діяльність виключно шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій, заснування підприємств, які мають статус юридичних осіб і повинні здійснювати свою діяльність відповідно до цілей і завдань, передбачених їх статутами (положеннями).

Політичні партії та їх організації не можуть бути засновниками підприємств, окрім засобів масової інформації, а також займатися господарською та комерційною діяльністю за винятком продажу суспільно-політичної літератури, пропагандистських і агітаційних матеріалів тощо.

Порушення цих вимог може бути підставою для визнання недійсними установчих документів заснованих ними підприємств, установ і організацій.

2. Класифікація юридичних осіб

Класифікація юридичних осіб може проводитися за різними підставами.

Зокрема, юридичні особи поділяються:

1) Залежно від виду права власності на:

а) державні і комунальні юридичні особи — ті, що ґрунтуються на державній або комунальній формі власності.

До державної власності віднесена загальнодержавна власність. Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава Україна (ст.ст.324, 326 ЦК).

Комунальна власність складається з майна, закріпленого за територіальними громадами, у які об'єднані громадяни за місцем проживання (ст.327 ЦК).

Майно, що є державним або комунальним та закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання. Майно, яке є державною власністю і закріплене за установою, що перебуває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління;

б) приватні юридичні особи — ті, що ґрунтуються на приватній власності. Об'єктом права приватної власності може бути будь-яке майно за винятками, встановленими законом ( ст.325 ЦК);

в) юридичні особи, що ґрунтуються на спільній власності за участю юридичних осіб і громадян України, юридичних осіб і громадян інших держав (ст.355 ЦК).

2) Залежно від мети створення і діяльності на:

а) комерційні юридичні особи;

б) некомерційні юридичні особи.

В основі цього розмежування лежить ознака наявності або відсутності мети отримання прибутку внаслідок діяльності юридичної особи. Причому для комерційної організації така мета є основною

Юридичні особи, що не є комерційними, можуть створюватися у формі громадських або релігійних організацій, споживчих кооперативів, добродійних та інших фондів, що фінансуються власниками установ, а також в інших формах, передбачених законом.

Юридичні особи, що є комерційними, можуть створюватися у формі господарських товариств, виробничих кооперативів, а також у формі об'єднань вказаних юридичних осіб.

3) Залежно від підстав фінансування на:

а) госпрозрахункові юридичні особи. Госпрозрахунковими юридичними особами визнаються ті, що

знаходяться на самоокупності. Вони один раз (при заснуванні) отримують від засновника кошти на праві повного господарського відання, а відтак хазяйнують самі, несуть усі витрати тощо. Вони також можуть бути власниками певного майна, у чому проявляється ознака відокремленості майна юридичної особи та інших осіб;

б) бюджетні юридичні особи.

Бюджетні — отримують від держави кожного року кошти для забезпечення своєї діяльності. Такі юридичні особи мають самостійний кошторис, а керівник юридичної особи користується правами розпорядника кредитами. Майно належить таким юридичним

особам на праві оперативного управління. Бюджетним юридичним особам забороняється займатися комерційною діяльністю.

4) Залежно від функцій на:

а) юридичні особи, що господарюють — такі, що ставлять перед собою завдання виробництва продукції, виконання робіт тощо;

б) юридичні особи, що не господарюють, тобто не мають виробничих завдань. До них належать різноманітні громадські організації, політичні партії, школи, музеї, суди тощо. Слід зазначити, що деякі негосподарські організації та об'єднання можуть мати у своєму складі юридичних осіб, що господарюють (наприклад, випускають продукцію, необхідну для забезпечення основної діяльності вказаних організацій).

5) Залежно від відношення засновників до майна на:

а) юридичні особи, засновники яких мають право власності на майно відповідної юридичної особи;

6) юридичні особи, засновники яких мають лише корпоративні права (право вимоги) щодо майна створеної ними юридичної особи.

б) Залежно від кількості засновників на:

а) унітарні юридичні особи — такі, що виникають унаслідок волевиявлення одного власника;

б) юридичні особи, створені кількома засновниками, — господарські товариства, об'єднання підприємств, громадян тощо.

7) За типом правосуб'єктності та функціями на:

а) юридичні особи публічного права. Створюються для виконання функцій публічної влади — управління, забезпечення публічного правопорядку тощо;

б) юридичні особи приватного права. Створюються для досягнення мети, яка має приватний характер, для отримання прибутку та задоволення інших потреб їх засновників.

8) Залежно від організаційно-правової форми на:

а) господарські товариства;

б) установи;

в) об'єднання громадян;

г) об'єднання юридичних осіб тощо.

Можливі також класифікації юридичних осіб за змішаними критеріями (суб'єкт, форма власності, мета створення тощо). Проте більшість з них уявляються надто узагальненими, внаслідок чого певною мірою втрачаються критерії розмежування між деякими видами юридичних осіб1.

Слід зазначити, що з усього розмаїття класифікацій юридичних осіб, що пропонувалися у вітчизняній цивілістиці, у ЦК використана лише одна — поділ юридичних осіб на особи приватного права та особи публічного права. При цьому критерієм поділу названо порядок створення тих та інших юридичних осіб. Зокрема ч.2 ст.81 ЦК встановлює, що юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст.87 ЦК.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

З приводу обрання у ЦК критерію для класифікації варто зробити таке зауваження. Очевидно, ним насамперед слід вважати усе ж таки не порядок, а цілі створення, а також галузь, у якій має діяти та чи інша особа. Якщо юридична особа має діяти у галузі публічного права і виконувати відповідні адміністративні, освітні, культурні тощо функції, то вона є суб'єктом публічного права і мас створюватися у порядку, визначеному для таких осіб. Якщо ж юридична особа має функціонувати у галузі приватного права, як його суб'єкт, то вона має створюватися у порядку, встановленому для юридичних осіб приватного права.

Стосовно класифікації юридичних осіб, запропонованої у ЦК, слід також зауважити таке.

Оскільки ч.З ст.81 ЦК передбачає, що цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус лише юридичних осіб приватного права, можна припустити, що такий поділ обраний як первісна підстава для подальших класифікацій юридичних осіб саме приватного права.

Зокрема один з критеріїв поділу юридичних осіб приватного права міститься вже в ч. І ст.81 ЦК, де встановлено, що юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.

Отже, звідси випливає, що згідно з ЦК юридичні особи приватного права можуть бути:

а) такими, що являють собою об'єднання осіб;

б) такими, що являють собою об'єднання майна;

в) такими, що являють собою об'єднання осіб та майна. Такий поділ становить не лише теоретичний, а й практичний

інтерес, оскільки від виду юридичної особи приватного права залежить визначення переліку установчих документів, обсяг правосуб'єктності такої юридичної особи, порядок придбання та реалізації прав і обов'язків тощо.

Відповідно до Закону "Про товарну біржу" специфічним видом юридичних осіб є біржа, яка є організаційно-правовою формою оптової торгівлі

Товарна біржа — це організація, що об'єднує фізичних і юридичних осіб, які здійснюють виробничу та комерційну діяльність, І має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту й пропозиції на товари, вивчення, впорядкування і полегшення товарообігу та пов'язаних з ним операцій.

Фондова біржа займається виключно організацією укладення угод купівлі-продажу цінних паперів. Вона не може здійснювати

операції з цінними паперами від власного імені й за дорученнями клієнтів, а також виконувати функції депозитарію

Слід підкреслити, що біржі незалежно від їх виду (товарна, фондова, універсальна тощо) не є комерційними організаціями і не можуть мати за мету отримання прибутку в результаті здійснення основної діяльності.

Банки — це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності і громадян за рахунок залучених коштів підприємств, установ, організацій, населення, інших кредитних ресурсів, а також касове і розрахункове обслуговування, здійснення валютних та інших банківських операцій.

3. Юридичні особи – платники податку з особливою правосуб’єктністю

Податки — це основне джерело державного бюджету. Саме за допомогою податкових платежів акумулюється більша частина грошових коштів, власником яких стає держава. Без стягування податків не може нормально існувати жодна країна. Одним з найдохідніших джерел державного бюджету є податки, які стягуються з юридичних осіб. Для того, щоб юридичні особи вчасно та правильно сплачували податки, необхідно чітко визначити їх податкову правосуб'єктність, яка є однією з важливих складових правового статусу юридичної особи. Без правосуб'єктності юридична особа як платник податків не може провадити свою діяльність, тобто не буде суб'єктом податкового права як складного інституту фінансового права.

Метою цієї статті є дослідження та визначення податкової правосуб'єктності як одного з основних елементів правового статусу платників податків — юридичних осіб, а також розроблення рекомендацій з удосконалення статусу податково зобов'язаних осіб в Україні.

Відомий російський правознавець С.Алексеев зазначає, що правосуб'єктність є суспільно-юридичним явищем, яке норми права надають особам відповідно до вимог економічного базису, потреб суспільного розвитку. Правосуб’єктність є саме особливістю особи — таким суспільно-юридичним станом, який за своєю природою невід'ємний від особи [1, с 139].

Це визначення відображає суть правосуб’єктності як особливості, без якої юридична особа як платник податків не може бути учасником податкових відносин, тобто вона не буде платником податків і не буде сплачувати та утримувати податок, збори та інші обов’язкові платежі до бюджетів і відповідних цільових фондів, не матиме податкового обов'язку перед державою.

У теорії права виділяється загальна, галузева та спеціальна правосуб'єктність [1, с 144]. За визначенням С. Алексеева, здатність особи в межах даної політичної і правової системи бути суб'єктом права взагалі — це загальна правосуб'єктність, бути учасником правовідносин тієї або іншої галузі права — галузева, а бути учасником лише визначеного кола правовідносин у межах даної галузі права — спеціальна [1, с 144].

Специфічні різновиди має спеціальна правосуб’єктність в галузях права, які регулюють владні відносини [1, с 144]. Оскільки податкове право — це інститут фінансового права, в основі якого є метод фінансового права, а саме метод владних розпоряджень, тобто імперативний (обов'язковий), вважаємо, що податкова правосуб'єктність суб'єктів податкового права є спеціальною. Вона передбачає здатність особи бути учасником лише чітко визначеного кола правовідносин у межах податкового права. Звідси випливає, що кожен із суб'єктів наділений обмеженою сукупністю податкових прав і обов'язків, виходячи з переліку, передбаченого чинним законодавством [2, с. 12]. Яскравим прикладом цього є те, що філії, постійні представництва та відокремлені підрозділи юридичних осіб не можуть безпосередньо брати участь у відносинах щодо встановлення, зміни, припинення чи скасування податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Податкова правосуб'єктність юридичної особи — це передбачена нормами податкового права здатність мати та здійснювати суб'єктивні права й обов'язки щодо сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджетів і відповідних цільових фондів.

Таким чином, роль податкової правосуб’єктності в податковому праві досить важлива. Податкова правосуб'єктність суб'єктів податкового права ґрунтується на правах та обов'язках, які виникають безпосередньо з актів податкового законодавства, а також може виникати з рішень суду. Вона є тією особливістю, якою відповідно до податкового законодавства наділений окремий суб'єкт податкового права, що дає змогу визнати його учасником податкових відносин. Наділення суб'єкта правосуб'єктністю є наслідком існування триваючого зв'язку суб'єкта і держави [3, с 9]. Саме завдяки цьому зв'язку на юридичну особу як платника податків покладаються обов'язки дотримання норм податкового права щодо сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджетів, інших цільових фондів.

Правосуб'єктність у теорії права складається з двох структурних елементів: правоздатність та дієздатність. Р. Халфіна зазначає, що правоздатність розглядається як здатність особи мати суб'єктивні права й юридичні обов'язки, бути їх носієм, а дієздатність — це здатність самостійно, своїми особистими, свідомими діями здійснювати подібні права та обов'язки [4, с 120]. Платникам податків, у тому числі юридичним особам, щоб мати права і нести обов'язки відповідно до чинного законодавства, необхідно бути наділеними як правоздатністю, так і дієздатністю. Тобто до податкової правосуб'єктності належить податкова правоздатність та податкова дієздатність.

Таким чином, податкова правоздатність — це передбачена податковим законодавством здатність суб'єктів податкового права мати права і нести обов'язки щодо сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджетів і відповідних цільових фондів. Вона дає змогу суб'єктам податкового права бути учасниками податкових відносин. Зміст податкової правоздатності суб'єктів податкового права полягає у сукупності їх прав та обов'язків, які вони можуть мати відповідно до чинного законодавства. Кожний вид існує в окреслених законодавством межах, бо змістом правосуб’єктності є права та обов'язки, щодо яких особа правоздатна [5, с 125].

Податкова дієздатність — це передбачена податковим законодавством здатність суб'єктів податкового права самостійно набувати та здійснювати права й обов'язки щодо сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджетів і відповідних цільових фондів. Змістом податкової дієздатності є сукупність прав і обов'язків, які суб'єкти податкового права можуть безпосередньо реалізовувати. М. Кучерявенко справедливо зазначає, що податкова дієздатність полягає у здійсненні дій, спрямованих на: придбання прав і створення обов'язків; здійснення прав і обов'язків; здатність відповідати за податкові правопорушення [6, с 35].

Слід зазначити, що в законах України, які регулюють податкові відносини, відсутні поняття податкової правоздатності та податкової дієздатності. Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначена у Цивільному кодексі України. Звичайно, статтями 9 та 10 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 р. № 1251-ХП, а також іншими законами, які регулюють механізм сплати певного виду податку, передбачені податкові обов'язки та права юридичних осіб як платників податку, але вважаємо за необхідне запропонувати зміни до Закону України «Про систему оподаткування», відобразивши в ньому: поняття податкової правоздатності та дієздатності юридичної особи; момент їх виникнення та припинення; випадки, в яких може бути обмежено податкову правоздатність юридичної особи; порядок набуття податкової дієздатності.

Податкова правосуб'єктність юридичних й фізичних осіб, які практично мають однакові права й обов'язки, полягає у виконанні певних юридично значущих дій, що в кінцевому підсумку призводить до сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджетів і відповідних цільових фондів.

До податкової правосуб'єктності юридичних осіб необхідно віднести і податкову правосуб’єктність українських та іноземних організацій, їх філій і представництв, а також відокремлених структурних підрозділів та консолідовану групу платників податків.

Відповідно до п. 4 ст. 91 Цивільного кодексу (далі — ЦК) України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Податкова правосуб'єктність (правоздатність) юридичної особи, на нашу думку, виникає з моменту її державної реєстрації, оскільки постановка її на податковий облік є однією з процедур державної реєстрації юридичної особи. Державний реєстратор зобов’язаний проінформувати про державну реєстрацію юридичної особи податковий орган, який здійснює після цього постановку юридичної особи на податковий облік.

Отже, момент державної реєстрації юридичної особи є тим чинником, при якому організація стає повноправним учасником податкових відносин, тобто у юридичної особи виникає податкова правосуб'єктність — податкова правоздатність як один з елементів юридичної властивості — правосуб'єктності.

Припиняється податкова правосуб'єктність юридичної особи з моменту скасування її державної реєстрації, до якої відноситься і ліквідація юридичної особи як платника податків. Сама процедура ліквідації регулюється цивільним законодавством. Ліквідація юридичної особи чітко показує, як взаємопов'язані цивільна та податкова правосуб'єктність організації. Ліквідація юридичної особи здійснюється за нормами цивільного законодавства, а зняття її з обліку платників податків, зборів та інших обов'язкових платежів регулюється податковим законодавством.

Справедливо, на нашу думку, зазначає М. Перепелиця, що податкова правосуб'єктність юридичної особи змінюється при реорганізації [7, с 90]. Під час реорганізації відбувається припинення діяльності юридичної особи, а її справи і майно переходять до іншої організації в порядку загального правонаступництва [8, с 124]. З визначення поняття «реорганізація» можна зробити висновок, що тут йдеться не про виникнення або припинення податкової правосуб'єктності юридичної особи, а про зміну її змісту, тому що реорганізація може призвести до здійснення нової діяльності, внаслідок чого з'являються нові об'єкти оподаткування. Такі зміни передбачають зміну податкових обов'язків і прав, які залежно від характеру здійснюваної реорганізуючою організацією діяльності можуть збільшуватися або зменшуватися, тобто змінюється зміст податкової правосуб'єктності юридичної особи.

Таким чином, незважаючи на те, що з позиції цивільного права реорганізація означає появу нової юридичної особи, в податковому праві реорганізація не означає появу нового платника податків і відповідно з цим юридична особа, яка реорганізовується, зобов'язана виконати всі податкові обов'язки свого попередника [7, с 91].

Як і будь-який учасник податкових відносин, юридична особа наділена правоздатністю і дієздатністю — двома різновидами правосуб’єктності. Податкова правоздатність і дієздатність доповнюють одна одну і фактично є взаємозалежними [9, с 16]. До податкової правоздатності юридичної особи відносять загальні права та обов'язки. Наприклад, право отримувати податковий кредит, право на податкові пільги, обов'язок сплачувати податки, збори та інші обов'язкові платежі, обов'язок вести бухгалтерський облік, тобто права та обов'язки, передбачені податковим законодавством.

Податкова дієздатність відіграє важливу роль і має велике значення для юридичної особи. За допомогою податкової дієздатності відбувається процес здійснення внутрішніх завдань, функцій юридичної особи в податкових відносинах.

Відповідно до п. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Після того як юридична особа набула цивільної дієздатності та відкрила3 поточний рахунок у банку, шляхом постановки на податковий облік вона набуває податкової дієздатності.

У випадках, встановлених податковим законодавством, юридична особа може набувати податкових прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх законних представників, а також керівників юридичних осіб, які виконують функції, внаслідок яких відбувається реалізація податкової дієздатності. Важливу роль у податковій дієздатності юридичних осіб відіграє головний бухгалтер організації, оскільки саме він є особою, відповідальною за фінансовий облік і звітність організації.

Таким чином, можна зробити висновок, що дієздатність взагалі, в тому числі податкова, здійснюється кількома органами юридичної особи. Слід також зазначити, що особи — організації можуть виступати лише від імені юридичної особи та в її інтересах, і тільки на певній ділянці своєї роботи. Незважаючи на те, що податкова дієздатність є складовим елементом податкової правосуб'єктності юридичної особи, податковим законодавством України вона чітко не визначена. Так, жодним нормативно-правовим актом не визначено податкову дієздатність філіалів та відокремлених підрозділів юридичних осіб, хоча податковим законодавством встановлено, що платниками податків є філії та інші відокремлені підрозділи юридичних осіб. У результаті цього філії та відокремлені підрозділи юридичних осіб не можуть самостійно брати участь у податкових відносинах, наприклад, вести податковий облік. Вважаємо, що необхідно внести зміни до чинного податкового законодавства України шляхом закріплення відповідних прав та обов'язків філій і відокремлених структурних підрозділів юридичної особи.

Н. Пришва зазначає, що у фінансовому праві значення деліктоздатності вимагає її відокремлення в самостійний елемент правосуб’єктності [10, с 176-179]. В цілому можна погодитися з її думкою. Передусім це стосується філій, постійних представництв та відокремлених підрозділів юридичних осіб. Якщо в юридичної особи є податкові права та обов'язки, то, щоб їх дотримуватися, потрібно нести за ці дії юридичну відповідальність, тобто деліктоздатність повинна виражатися в імперативному характері і закріплюватися в законі. Якщо в законодавчому акті визначені податкові права та обов'язки юридичної особи, а не передбачено юридичну відповідальність, то вона може не виконувати їх в повному обсязі. Якщо ж у законодавчому акті передбачено юридичну відповідальність, яка настає в разі порушення податкових прав та обов'язків, то юридична особа буде їх дотримуватися та виконувати. Тому вважаємо, що податкова деліктоздатність притаманна юридичній особі як платнику податків. Отже, юридична особа може здійснювати податкові права та обов'язки лише тоді, коли вона зможе самостійно нести юридичну відповідальність за свої дії щодо сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджетів і відповідних цільових фондів, які передбачені чинним законодавством України. Необхідно погодитися з думкою Н. Пришви, яка зазначає, що, оскільки відокремлені структурні підрозділи юридичних осіб позбавлені права самостійно нести відповідальність за правопорушення в сфері оподаткування, немає підстав розглядати їх повну правосуб'єктність [11, с 114]. Отже, податкова правосуб'єктність юридичної особи складається з податкової правоздатності, податкової дієздатності та податкової деліктоздатності. Слід зазначити, що податкова деліктоздатність, як і податкова дієздатність юридичної особи, не врегульована чинним податковим законодавством.

Відповідно до п. 2.1.3 ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відповідальність за своєчасне та повне внесення сум податку на прибуток до бюджету територіальної громади за місцезнаходженням філії несе платник податку, у складі якого знаходиться така філія. З цього слідує, що за дії у сфері оподаткування, які здійснив відокремлений підрозділ, відповідальність несе юридична особа. Отже, відокремлені підрозділи юридичної особи наділені частковою податковою правосуб’єктністю [11, с 115], тобто юридична особа та інші суб'єкти податкового права можуть мати податкові права й обов'язки, а також самостійно здійснювати їх, крім обов'язку самостійно нести відповідальність за податкові правопорушення, передбачені чинним законодавством України. Таким чином, філії та інші відокремлені підрозділи юридичної особи не є самостійними платниками податків, хоча в деяких законах вони визначаються як самостійні платники податків. Наприклад, закони України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про порядок погашення зобов'язань платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначають відокремлені підрозділи юридичної особи платниками податків. Враховуючи те, що відповідно до п. З ст. 95 ЦК України філії, представництва не є юридичними особами, хоча наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення, то вважаємо, що необхідно внести зміни до податкового законодавства України щодо статусу філій, постійних представництв та інших відокремлених підрозділів юридичної особи. На нашу думку, вони повинні самостійно сплачувати податки за своїм місцезнаходженням, окремо від юридичної особи. Крім того, вважаємо, що філії, постійні представництва та інші відокремлені підрозділи юридичної особи є законними представниками юридичної особи.

В основі податкової правосуб'єктності іноземних юридичних осіб лежить принцип резидентства, який полягає у тому, що організація є резидентом у тій країні, в якій вона зареєстрована. Крім того, значну роль у податковій правосуб’єктності іноземних юридичних осіб відіграє місцезнаходження. Правоздатність іноземної юридичної особи визначається за правом країни її створення, тобто якщо іноземна юридична особа зареєстрована у країні свого заснування як некомерційна організація, яка не має на меті систематичне отримання прибутку, то її діяльність не можна визнати підприємницькою [12, с. 15]. Якщо ж іноземна юридична особа зареєстрована в країні свого заснування як комерційна організація, яка має на меті систематичне отримання прибутку, то її діяльність є підприємницькою і підлягає оподаткуванню. Податкова правосуб'єктність іноземних юридичних осіб та українських підприємств, установ, організацій, розрізняється тим, що іноземні юридичні особи можуть сплачувати деякі податки в інші терміни за місцем знаходження постійного представництва; іноземним юридичним особам притаманний інший порядок виконання податкових обов'язків (щодо порядку постановки на облік у податкових органах, щодо сплати податків). Слід зазначити, що податкова правосуб'єктність іноземних юридичних осіб досконало не врегульована чинним податковим законодавством України, а тому внесення змін до законодавчих актів є вкрай необхідним.

Висновки

Таким чином можна підвести підсумок в дослідженнях такого явища як юридична особа.

Отже законодавець не дав нам чіткого визначення юридичної особи, а тільки запропонував нам її ознаки до яких відносяться:

• організаційна єдність;
• наявність відокремленого майна;
• виступ у цивільному оброті від свого імені;
• здатність нести самостійну майнову відповідальність;
• здатність бути позивачем і відповідачем в суді.

Таким чином, юридична особа може бути платником податків лише тоді, коли вона наділена податковою правосуб'єктністю. Податкова правосуб'єктність юридичних осіб виникає з моменту державної реєстрації, в результаті чого юридична особа стає повноправним учасником податкових відносин, припиняється — з моменту скасування її державної реєстрації, а змінюється — під час реорганізації. Податкова правоздатність, податкова дієздатність та, деякою мірою, податкова деліктоздатність юридичних осіб відіграє важливу роль у діяльності юридичних осіб як платників податків і тому, на нашу думку, ці складові юридичних осіб потрібно закріпити та встановити податковим законодавством.

Список використаних джерел

1. Алексеев С. С. Общая теория права: В 2 т. -М, 1982. — Т. 2. — 360 с.

2. Винницкий Д. В. Субъекты налогового права. — М., 2000. — 192 с.

3. Козлова Н. М. Правосубъектность юридического лица. — М., 2005. — 476 с.

4. Халфина Р. О. Общее учение о правоотношении. — М„ 1974. — 352 с.

5. Карасева М. В. Финансовое правоотношение. — М., 2001. — 283 с.

6. Кучерявенко Н. П. Налоговое право. — X., 2001. — 584 с.

7. Перепелица М. А. Правовое регулирование статуса плательщиков налогов и сборов в Украине / Под ред. Н. П. Кучерявенко. — X., 2003. — 116 с.

8. Цивільне право України: У 2 кн. /Д. В. Боброва, О. В. Дзера, А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К„ 2004. — 864 с.

9. Податкове право / Г. В. Бех, О. О. Дмитрик, Д. А. Кобильнік та ін.; За ред. М. П. Кучерявенка. -К, 2003. — 400 с.

10. Пришва Н. Ю. Податкова правосуб'єктність // Вісник Київського національного ун-ту ім. Т. Г. Шевченка. Юридичні науки. — К., 2002. — Вин. 47.

11. Пришва Н. Ю. Правові проблеми регулювання обов'язкових платежів. — К., 2003. — 280 с

12. Кобзарь-ФроловаМ. Н. Налогово-правовой статус иностранных юридических лиц: Автореф. дис…. канд. юрид. наук. — М., 2004.