Політекономія в Україні

Проблеми інтеграції України до світового господарства: шлях на захід чи на схід?

Необхідність інтеграції України у світове господарство не викликає жодних заперечень. Це усвідомлюють усі учасники політичного та економічного процесів у країні. Проте реалізація її є надзвичайно складною справою й потребує спеціальних наукових досліджень, розроблення тактики і стратегії входження у світові господарські структури. Треба врахувати, що за "місце під світовим сонцем" точиться гостра боротьба між пострадянськими та постсоціалістичними країнами. Тому, крім іншого, є небезпека бути обійденим сусідами із близького зарубіжжя. Це означатиме значні втрати для господарського розвитку. Сказане підтверджується фактом великого узалежнення української економіки від зовнішньоекономічних зносин. Враховуючи розмір експортної та імпортної квот, можна стверджувати, що більшість товарів нині надходить на національний ринок або за посередництвом зовнішньої торгівлі, або виробляється з використанням іноземних сировини, комплектуючих чи технологій. До того ж географія цих зв'язків неабияка. Так, 2000 року Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції із 185 країнами.

Інтеграція у світове господарство не повинна і не може відбуватися стихійно. Вона потребує свідомих рішень і контрольованості з боку держави. Для цього не досить прийняти модель "відкритої" економіки, здійснити лібералізацію зовнішньоекономічних зв'язків. Такий підхід означатиме пасивність держави щодо формування господарських контактів із зарубіжжям. її наслідком буде витіснення країни на узбіччя світового господарства, перетворення її на сировинний придаток промислово розвиненого центру.

Слід зважити й на те, що вихід України на світову господарську арену відбувається в умовах глобалізації, яка приховує в собі значні небезпеки. Протидіяти їм, убезпечити країну від шкідливих зовнішніх впливів якраз і покликана держава. її роль у інтеграційних процесах має бути активною, вона повинна організовувати й контролювати процес входження країни до світового господарства. Це передбачає розроблення спеціальної програми інтеграції країни у світове господарство з такими головними завданнями.

Вибір стратегії зовнішньоекономічного розвитку та розроблення відповідної економічної політики. Важливу роль у цьому процесі відіграє далекоглядність та завбачливість стосовно тенденцій розвитку світових господарських процесів. Ринок сам по собі такої інформації не надає, його механізм працює в режимі теперішнього часу. Завдання держави полягає в тому, щоб піднятися над ринковою буденністю і ставити вищі (перспективні) завдання. При цьому вона може і мусить враховувати стартові умови та національні особливості розвитку. В України є "задовільні стартові умови" для виходу в світовий господарський простір. Це значний науково-технічний та (інтелектуальний потенціал, енергія будівників власної незалежної держави, працьовитість і господарність української нації.

Поєднання та синхронізація внутрішніх та зовнішніх економічних процесів. Річ у тім, що з "відкриттям" економіки до ендогенних чинників розвитку додаються екзогенні. Останні слід належним чином оцінити та використати у процесі суспільного відтворення, внутрішні відтворювальні ланцюги подовжити зовнішніми ланками. Отже, необхідність додаткового урядового регулювання виникає саме через взаємозалежність внутрішніх господарських чинників розвитку із зовнішніми. Урядова програма розвитку України на 2000—2004 роки якраз і передбачає "реалізацію комбінованої моделі як з внутрішньою, так і з зовнішньою спрямованістю". А це потребує, зокрема, погодження національних господарських правил з тими, що діють у світовому просторі.

Забезпечення економічного суверенітету країни у зовнішньоекономічній сфері. Першочерговим завданням кожної держави є досягнення економічної самодостатності існування, захист від зовнішніх шкідливих збурень. Конкретизуючи це завдання, можна виокремити такі моменти:

— необхідність забезпечення зовнішніх умов для відтворювальних процесів національної економіки шляхом організації експортної та імпортної діяльності, досягнення вигідних умов торгівлі;

— особливої уваги потребує організація надходжень товарів, що входять до складу критичного імпорту. Для України це передусім енергоносії, які надходять переважно із Росії, що робить Україну залежною від монопольного постачальника, який сповна користується вигодами свого становища. Саме держава повинна докласти зусиль для диверсифікації імпорту, щоб зменшити підпорядкованість діям сусіда;

— створення захисту проти фінансових потрясінь, що виникають у світовому фінансовому просторі. Гонконзька фінансова криза 1997 року, пройшовши країнами Східної Азії та Росією, завдала Україні значних економічних втрат. Це змушений був визнати і Президент України Л. Кучма, зазначивши, що "вітчизняна економіка має недостатню захищеність, продовжує залишатися надто залежною від світової кон'юнктури, критичного імпорту, зовнішніх інвестицій та кредитів, від запозичення високих технологій тощо";

— потреба досягнення сприятливих показників макроекономічних балансових агрегатів і насамперед торговельного й платіжного балансів. їхній стан безпосередньо впливає на стабільність національного валютного ринку, стійкість гривні та на привабливість країни для іноземних інвесторів;

— усвідомлення небезпеки для суспільного устрою, що випливає із незадовільного стану економіки, зокрема зумовленого і впливом зовнішніх чинників.

Одними з перших це продемонстрували США. Ф. Рузвельт уперше створив Раду з національної безпеки, яка координувала діяльність за програмою "Нового курсу" і була розпущена із його завершенням. Б. Клінтон відновив її майже через 60 років, але тепер з огляду не на внутрішні, а на зовнішні загрози. Показово, що і світовий економічний лідер мусить рахуватися із впливами глобальних процесів, міжнародної конкуренції. Тим більше це актуально для України.

Використання переваг міжнародного поділу праці та міжнародної кооперації праці. Йдеться про отримання вигоди від інтеграції у світове господарство, частки так званого світового доходу. Це досягається шляхом створення та підтримки потужних експортоорієнтованих структур, розвитку високотехнологічних галузей економіки, здатних випускати конкурентоспроможну продукцію, зміцнення національного виробника.

Сприяння залученню в національну економіку іноземних інвестицій. Для країн із перехідною економікою це майже обов'язкова умова успішного й динамічного розвитку. Адже для них початкова фаза розвитку є, по суті, періодом первісного нагромадження капіталу. Брак внутрішніх джерел нагромадження після інфляційних спустошень та обвального падіння життєвого рівня населення, притаманний більшості з них, зокрема й Україні, робить необхідним залучення іноземних капіталів. Останній, залишаючись лише додатком до національного, все ж може відіграти значну роль у розвитку економіки, прискорити темпи її поступу. Тому держава повинна проводити спеціальну політику залучення зарубіжних інвесторів, яка б охоплювала розроблення комплексної довгострокової програми розвитку інвестиційної діяльності в країні, міжнародні презентації привабливих інвестиційних проектів і головне — створення сприятливого інвестиційного клімату.

Забезпечення міжнародної конкурентності національної економіки. В умовах політичної та господарської глобалізації формується й глобальна конкуренція. І це не лише конкуренція товарів та послуг, а й конкуренція податкових, фінансових систем, економічних політик урядів. Від цього залежить позиція країни у світовому господарстві, її місце у планетарній ієрархії і, нарешті, розмір отримуваної частки "світового пирога". Слід зазначити, що в сучасному світі точиться запекла боротьба за "кращі місця" на всесвітній арені.

Отже, інтеграція національної економіки у глобальну господарську систему покладає на державу нові складні обов'язки. Від того, як вона впорається з ними, значною мірою залежить успіх трансформаційного процесу. Це зумовлюється тим, що зовнішня сфера відіграє дедалі важливішу роль в економічному житті країни. Вона може суттєво впливати на масштаби та динаміку господарських процесів, на зростання національного добробуту.

Одним із першочергових завдань держави у забезпеченні входження країни у світові господарські структури є налагодження співпраці з міжнародними економічними організаціями. Останні регулюють діяльність у головних секторах глобальної економіки, поділивши країни на інсайдерів та аутсайдерів. Для перших, тобто членів — учасників угод, створюються сприятливі, пільгові умови здійснення комерційних трансакцій. Тоді як другі обмежуються та дискримінуються на світових ринках. Тому країнам, які прагнуть інтегруватися у світовий простір і посісти там гідне місце, слід передусім досягти угоди з цими організаціями, стати їх учасниками.

Першим кроком на шляху досягнення представництва у міжнародних економічних організаціях був вступ України до МВФ та Світового банку — провідних міжнародних валютно-фінансових установ. Він відбувся майже одночасно — 1992 року, оскільки вступити до Світового банку можуть лише члени МВФ. Це дало змогу Україні користуватися кредитами цих установ для розвитку та реструктуризації економіки, стабілізації національної валюти тощо. Відносини з ними складаються непросто, бо в Україні ще не створено чіткої системи контролю за цільовим і продуктивним використанням іноземних кредитів, а також унаслідок нав'язування цими організаціями своїх моделей економічної поведінки. Однак, попри проблематичність таких стосунків, слід визнати загалом позитивний їхній вплив на соціально-економічну ситуацію в країні. Він не вичерпується лише фінансово вигідними умовами кредитів (помірна процентна ставка, довгостроковий характер тощо), а й тим, що служить заохоченням для приватних кредиторів та інвесторів.

Вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ) є абсолютно необхідним. Адже без цього неможливо забезпечити повноцінного виходу на світові товарні ринки. Участь у СОТ означатиме зменшення тарифних ставок, нетарифних обмежень щодо українського експорту, появу нових можливостей збільшення його обсягів. Після приєднання країна дістає права, якими користуються інші члени організації, припиняється дискримінація її товарів та послуг на зовнішніх ринках. Вона має право на режим найбільшого сприяння на ринках країн — членів СОТ.

Деякі застереження наших економістів та політиків щодо вступу України до СОТ (зважаючи на те, що правила цієї організації вимагають зниження рівня захисних національних бар'єрів щодо імпорту) не завжди обґрунтовані. Річ у тім, що членство в організації із набуттям статусу країни з перехідною економікою передбачає досить ефективні засоби захисту внутрішнього ринку, можливості для захисту національних інтересів на міжнародних ринках. Треба лише вміло ними користуватися.

Процес входження до СОТ складний, тривалий і передбачає низку етапів. Україна нині перебуває на завершальному етапі, на якому мають бути визначені орієнтовна дата й процедура вступу до цієї організації. Нагальність проблеми входження до СОТ ще й у тому, що від цього членства безпосередньо залежать можливість та перспективи інтеграції України до Центральноєвропейської зони вільної торгівлі (ЦЕФТА), Європейського союзу.

Найбільший інтерес для України являє можливість інтеграції у ЄС — найпотужніше й географічно наближене угруповання країн. Вступ до ЄС створює для країни додаткові "інтеграційні ефекти": робота на великі ринки збуту та можливості використання ефекту масштабу, відсутність митних бар'єрів на шляху національних товарів, додаткові можливості залучення іноземних інвестицій тощо. Західні експерти поділяють країни, які намагаються інтегруватися у ЄС, на три групи: 1) ті, які хочуть і здатні; 2) ті, які хочуть, але не здатні; 3) ті, які хочуть певною мірою.

Україна підпадає під ознаки першої і другої груп. Звичайно, вона ще не готова вступити до цієї організації і головним чином через недостатню ринкову розвиненість соціально-економічних відносин, суттєве відставання від країн союзу за показниками людського розвитку. Тому перед нею довгий шлях наближення до економічних євростандартів. Але важливо те, що інтеграцію України у ЄС (у 2000 році) визнано стратегічною метою урядової політики. Проміжним етапом на цьому шляху є співпраця з Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ).

У 2005 році у зовнішній торгівлі товарами між Україною і країнами-членами ЄС спостерігалися протилежні тенденції: зменшення обсягів експорту товарів супроводжувалося суттєвим зростанням їх імпорту. Одночасно відбувалося зростання обсягів зовнішньоторговельних послуг та прямих іноземних інвестицій між ними.

Зовнішня торгівля товарам

Експорт товарів до країн ЄС склав 9209,2 млн.дол., імпорт – 11873,9 млн.дол. Порівняно з 2004р. експорт зменшився на 5,8%, імпорт збільшився на 26,7%. Негативне сальдо становило 2664,7 млн.дол. проти позитивного у сумі 405,7 млн.дол. у 2004р. Коефіцієнт покриття експортом імпорту складав 0,8, у 2004р. – 1.

У загальному обсязі експорту країни доля ЄС становила – 26,9%, імпорту – 32,9% (у 2004р. відповідно 29,9% і 32,3%).

Головними партнерами, як в експорті, так і в імпорті товарів залишаються Італія (відповідно 1893,9 і 1030,3 млн.дол.), Німеччина (1286,2 і 3384,2 млн.дол). та Польща (1010,9 і 1406,7 млн.дол.).

Обсяг експорту товарів до Італії збільшився проти 2004 р. на 273,4 млн.дол. (на 16,9%), Словаччини – на 110,5 млн.дол. (на 27,8%), Чеської Республіки – на 78,3 млн.дол. (на 26,2%), Австрії – на 68 млн.дол. (на 27,3%), Іспанії – на 51,6 млн.дол. (на 9,9%). В той же час, зменшився обсяг експорту до Німеччини на 604,8 млн.дол. (на 32%), Литви – на 259,1 млн.дол. (у 2,2 раза), Естонії – на 153,2 млн.дол. (у 2,2 раза), Угорщини – на 116,9 млн.дол. (на 14,5%), Бельгії – на 80,6 млн.дол. (на 29%), Латвії – на 65,6 млн.дол. (на 17,4%).

Обсяги імпорту товарів збільшились з усіх країн ЄС, крім Мальти. При цьому, обсяг імпорту з Німеччини збільшився на 611,7 млн.дол. (на 22,1%), Польщі – на 398,5 млн.дол. (на 39,5%), Угорщини – на 176,5 млн.дол. (на 37,4%), Чеської Республіки – 163,3 млн.дол. (на 37,9%), Італії – на 150,6 млн.дол (на 17,1%).

Основу товарного імпорту з країн ЄС складали механічне обладнання – 18,2%, електричні машини і устаткування – 11,8%, наземні транспортні засоби, крім залізничних – 10,6%, полімерні матеріали, пластмаси – 7,1%, фармацевтична продукція – 6%, папір та картон – 4,8%.

Найбільші імпортні надходження механічного обладнання здійснювались з Німеччини, Італії, Франції; електричних машин і устаткування – з Німеччини, Швеції, Чеської Республіки; наземних транспортних засобів, крім залізничних – з Німеччини, Польщі, Угорщини; полімерних матеріалів, пластмас – з Німеччини, Польщі, Угорщини; фармацевтичної продукції – з Німеччини, Франції, Угорщини; паперу та картону – з Польщі, Фінляндії, Німеччини.

Вагому частку товарної структури українського експорту до країн ЄС складали чорні метали – 21,2%, енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки – 19,3%, руди, шлаки та зола – 6,9%, одяг текстильний – 5,7%, деревина та вироби з деревини – 4%, вироби з чорних металів – 3,9%.

Обсяг прямих інвестицій в економіку України з країн ЄС на 01.01.2006 становив 11746,3 млн.дол. США, що складає 71,7% загального обсягу інвестицій в Україну (на 01.01.2005 – 4946,3 млн.дол., 54,7%).

Найбільші обсяги експорту чорних металів здійснювались до Італії, Польщі, Німеччини; енергетичних матеріалів, нафти та продуктів її перегонки – до Італії, Німеччини, Кіпру; руд, шлаків та золи – до Словаччини, Чеської Республіки, Австрії; одягу текстильного – до Німеччини, Франції, Сполученого Королівства; деревини та виробів з деревини – до Угорщини, Польщі, Італії; виробів з чорних металів – до Іспанії, Німеччини, Італії.

Не можна оминути увагою і "східний вектор" інтеграційної політики. Це участь у структурах Співдружності Незалежних Держав (СНД), Чорноморському економічному співробітництві (ЧЕС) та ГУУАМ (куди входять Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан і Молдова, які у 2001 році формалізували свої господарські зв'язки, схваливши Хартію організації). Вона поліпшує можливості України щодо співпраці з колишніми республіками СРСР і особливо у плані створення на "есендівському" просторі зони вільної торгівлі. ЧЕС та ГУУАМ створюють додаткові шанси для співпраці з південно-східними сусідами, зокрема з огляду на створення транспортних шляхів, які уможливили б диверсифікацію постачання енергоресурсів в Україну.

Попри всі вигоди, що їх надає нам Схід, Україна у стратегічному плані має орієнтуватися на європейські інтеграційні структури і передусім на ЄС. Цей процес, як бачимо, уже започатковано, але його слід форсувати. Виграш у часі тут надзвичайно важливий, оскільки зволікання прирікає нас на подальше відставання від "європейського виміру". Отже, успіх інтеграції у євроструктури можливий лише за розроблення добре продуманої та спланованої в часі (за етапами) стратегії, за активної ролі держави. Це потребує співпраці усіх гілок влади, усвідомлення та підтримки з боку більшості населення країни.

Відкритість економіки та глобалізація висувають перед кожною країною проблему глобальної конкуренції.

Розраховувати на успіх у глобальній конкуренції можуть лише країни, які у своїй зовнішньоекономічній діяльності спиратимуться на власні порівняльні та конкурентні переваги. Це підтверджує історія й практика сучасних світових лідерів . Завдання науковців полягає утому, щоб визначити ці переваги, розкрити можливості їх використання з метою забезпечення конкурентної вищості за певними товарами та товарними групами як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Вкажемо конспективно на деякі з них, що мають, на нашу думку, першорядне значення.

— Наявність в Україні низки високотехнологічних галузей промисловості, які за своїм науково-технічним рівнем цілком конкурентоспроможні на світових ринках, передовсім ракетно-космічна галузь, літако-, судно- і моторобудування, електрозварювання, біотехнологія, виробництво військової техніки, зокрема танків та бронетранспортерів, тощо. Для успішного розвитку цих галузей потрібне попереднє фінансування, активне та вміле просування їхньої продукції на світові ринки.

— Існування значного продовольчого потенціалу. Він ґрунтується на родючих українських чорноземах (приблизно четверта частина світових запасів), сприятливому кліматі, давніх хліборобських традиціях. До того ж у країні є розвинена харчова промисловість. Тому можна говорити про значні експортні можливості агропромислового комплексу. Тут ідеться про відновлення вивізного потенціалу. Україна уже була великим постачальником хліба на світові ринки. Так, у 1909—1913 роках її частка у світовому експорті пшениці становила 20%, ячменю — 43%, а всіх зернових — 21 %. Недарма свого часу вона дістала назву "житниці Європи".

— Вигідне географічне положення і, як наслідок, значні транзитні можливості. Через територію країни пролягають трубопроводи нафти, газу, лінії електропередач, системи зв'язку і телекомунікацій, залізничні та автомобільні шляхи. А ще Україна має величезний потенціал морської держави з розбудованою лінією портів та відповідною1! транспортною інфраструктурою. За сприятливих умов та продуманої економічної політики щодо транспорту і транспортування Україна може перетворитися у транзитну державу.

— Туристичні та рекреаційні можливості. Володіючи різними кліматично-природними ландшафтами, значною кількістю історичних пам'яток, Україна є привабливою для туристів. За наявності належної інфраструктури, рекламних кампаній могла б приймати багато іноземних туристів. Великі можливості при ховані і в "зеленому туризмі" (розміщення туристів у селянських садибах). Крім того, країна має велику кількість різноманітних курортів, здатних обслуговувати на належному рівні. Уже тепер, навіть за явно недостатнього фінансування, туристично-оздоровчий бізнес дає країні відчутні кошти. За спостереженнями один іноземний турист витрачає в день приблизно 50 дол., а в 2000 році Україну відвідало майже 6 млн. туристів.

Отож навіть із наведених даних бачимо, що Україна має потенційно сильні позиції для виходу на світові ринки та завоювання там своїх ніш.

Список використаної літератури

1. Злупко С.М. Економічна історія України. Текст лекцій. — Львів: ЛДУ. — 1999.
2. Картунов О., Лаптєв С. Західні теорії економічної та політичної інтеграції: спроби стислого аналізу // Зовнішня торгівля. — 1999. — № 3—4. — С. 143
3. Мочерний С.В., Плотников О.В. Економічна безпека України: шлях до цивілізації чи до деградації. — Львів. — 1998. — С. 78
4. Соціально-економічне становище України за 2000 рік // Урядовий кур'єр. — 29 березня 2001р. — С. 12.
5. Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр. Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 рік // Урядовий кур'єр. — 28 січня 2000 р. — С. 9.
6. Філіпеико А. Модернізація економіки України в умовах глобалізації // Вісник Національної академії наук України. — 2000. — № 1. — С. 39.
7. Формування національного ринку — ключовий важіль економіки. Виступ Президента України Л.Д. Кучми на з'їзді УСПП 16 лютого 1999 року // Урядовий кур'єр. — 18 лютого 1999 р. — С. 3.
8. Стан зовнішньоекономічних відносин з країнами Європейського Союзу за 2005 рік — http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006