Політична культура суспільства

Вступ.

1. Формування політичної свідомості: типи, рівні, нові тенденції.

2. Умова функціонування політичної культури.

3. Громадська думка як фактор політики.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Політичне життя суспільства – процес і результат свідомої діяльності її соціальних суб’єктів — класів, націй, соціальних свідомості верств і груп, громадян і створюваних ними політичних інститутів. Свідомість внутрішньо (іманентно) притаманна діяльності людей. В традиційно марксистському розумінні політична свідомість трактується як варіант суспільної свідомості, що виникає як відображення, насамперед, соціально-економічних умов буття людей. В узвичаєній світовій традиції політична свідомість розглядається в широкому контексті як вся сукупність психічного відображення політики, як її суб'єктивний компонент, що виявляється на різних рівнях, в різноманітних ситуаціях. Проблема свідомості — одна з складних загадок філософії, що розглядає її як відображення суспільного буття, як суб'єктивний образ об'єктивного світу, відображення духовного життя людей, інтересів і уявлень різноманітних соціальних спільностей, верств, груп, класів, націй, суспільства.

Політична свідомість особи трактується як певна властивість та якість “політичної людини” (Homo Politicus), яка спроможна свідомо сприймати політику, адекватно на неї реагувати, вдало її оцінювати, раціонально та цілеспрямовано діяти і орієнтуватися у політичному полі. Ця форма політичної свідомості формується під впливом двох її складових: мотиваційний аспект та пізнавальний. Заходом щодо виявлення політичної свідомості особи є особисто-психологічне дослідження, а також виділення соціально-політичних типів особи у відношенні політичної свідомості.

1. Формування політичної свідомості: типи, рівні, нові тенденції

Поняття політична свідомість має досить тривалу історію вживання в різноманітних галузях суспільствознавства. Однак політична свідомість спеціально розглядається в основному в межах спрямування поведінки в політології. Політична свідомість здобула особливу популярність до середини XX ст., відтоді, як виявилася обмеженість ортодоксальної поведінківської течії і стало відомо, що розуміння політичної поведінки ширше, а динаміка політичних процесів вимагає уваги до незалежних змін, як політична свідомість і вся психічна сфера суб'єкту поведінки. Адже свідомість — відображення буття. Свідомість вища, властива лише людині, форма відображення об'єктивної дійсності, регулювання ставлення людей до навколишньої дійсності, до самих себе і своїх засобів спілкування, що виникають і розвиваються на основі політично-перетворювальної діяльності. Політичне буття — це вся система політичного життя, політичних відносин. Політичне буття існує не тільки в свідомості, але й об'єктивно як щось дане, незалежне від волі, бажань і спрямованості окремих особистостей і соціальних спільностей. Об'єктивність буття задається об'єктивністю економічних і соціально-політичних відносин та інтересів співучасників політичного процесу.

Свідомість виникає і розвивається тільки в спільній діяльності людей. Включаючись у спільну діяльність, люди виробляють відповідні уявлення, настанови, норми, що разом з їх емоційним забарвленням складають зміст свідомості як специфічної форми відображення дійсності. Політична свідомість — це відображення духовного життя людей, інтересів і сподівань різноманітних соціальних спільностей, верств, класів, націй, індивідів і суспільства. Політична свідомість — це свідомість співучасників політичного процесу, всіх сил, що борються за владу та її здійснення, реалізацію. Такий вид свідомості безпосередньо обумовлений політичним буттям. Політична свідомість неодмінно охоплює і міжгру-иові, загальнолюдські ідеї та уявлення, чия наявність обумовлена не особливостями інтересів, а універсальними інтересами людини, а також загальнодемократичними властивостями організації влади. На політичну свідомість впливають і соціально-економічні, національні та культурні процеси, впливають і глибокі структурні та якісні зміни в системі суспільних, соціально-економічних і міжнародних відносин тощо. Ступінь впливу загальнолюдських та індивідуальних переконань і орієнтирів у політичній свідомості відображає характер політичної свідомості, тобто спроможність до сприймання чужого соціального досвіду інокультуріних цінностей і традицій. Укладені ж в межах тільки корпоративних, локальних, групових норм і мети, політичні погляди людини — закритий тип політичної свідо-1 мості. На політичну свідомість активно виливають регіональні, демографічні, соціокультурні та багато інших факторів.

Якщо спробувати охарактеризувати політичну свідомість народу України, то його визначає, з одного боку, досить міцна прив'язаність до демократичних цінностей, що є давньою історією, традицією, іноді з нальотом догматизму, нетерпимості до інакомислення, схильності до авторитарності, егалітаризму, орієнтації на уряд в чеканні зростання особистого благополуччя та ін. З іншого боку, політична свідомість беззастережна, іноді войовнича, заперечення досить багатьма членами суспільства соціалістичних цінностей і орієнтація на прогресивні, демократичні цінності сучасного світу. Така подвійність політичної свідомості яскраво проявляється в період політичних кампаній, процесів і явищ по формуванню в Україні органів політичної влади, обрання вищих посадових осіб та ін.[8, c. 126-128]

Загальна криза сучасного суспільства, неспроможність правлячих кіл України запропонувати народу справжню реальну програму подолання кризових явищ в усіх сферах суспільного життя -в політичній, економічній, соціальній, духовній, або однобокість практичних зусиль тільки на знищення соціалістичних реалій з величезними збитками для економіки, соціальної, духовної сфери змушує людей переглядати своє ставлення до реформ, скептично сприймати будь-які зусилля держави. Таке становище суспільства виявляється в політичному розшаруванні суспільства на правих, лівих, центристів та їм співчуваючих, в утворенні великої кількості політичних партій, політичних рухів, різноманітних соціальних і політичних інститутів, що часто-густо відрізняються значними та незначними відтінками політичних програм і дій. Звичайно ж, політична свідомість — сукупність поглядів і настанов, що виражають ставлення будь-якої соціальної спільності, верстви або окремого індивіда до інших суспільних спільностей, верств, класів, націй, суспільного ладу, до процесів, що відбуваються, історичного суспільного укладу, що склався і способу життя, до політичних партій, рухів, різноманітних політичних і соціальних інститутів, соціальних цінностей, традицій, норм моралі тощо.

Справді ж, формування політичної свідомості здійснюється у будь-якого, в тому числі й масового суб'єкту, або шляхом критичного осмислення соціальної дійсності, поступової раціоналізації чуттєвих уявлень людей, узагальнення наявної у них інформації, або за рахунок усвідомлення мети політичного руху, тобто приєднання до оцінок, що вже сформулювалися та норм громадянської поведінки, або шляхом емоційного залучення до віри в справедливість тих або інших політичних ідеалів.

Формування політичної свідомості — процес усвідомлення соціальними суб'єктами реалій політичного життя, притаманних їм інтересів і ціннісних орієнтацій. Встановлюються своєрідні межі адекватного відображення політичного буття в свідомості. Якщо повніше та всебічніше відображається в політичній свідомості — політичне життя, то повніше й глибше інтереси та ціннісні орієнтації класу, нації, соціальної групи, особи фіксують потреби суспільного прогресу. Політична свідомість неоднорідна. Пояснюється це тим, що саме суспільство — складна система, що включає всю охоплюючу державою, її структурами життєдіяльність індивідів, соціальних спільностей, верств і груп, взаємовідносин вільних і рівноправних індивідів в умовах ринку. Політична свідомість і виступає як специфічна форма мислення, прояву політичних інтересів соціальних відносин верств, різноманітних груп. Але неоднорідність самих соціальних спільностей, верств, різноманітних соціальних груп ще більше урізноманітнює політичну свідомість. Ускладнення соціальної структури поглиблює різноманітність політичної свідомості[3, c. 163-165].

Розвиток форм людської життєдіяльності, прогрес культури і науки постійно ускладнюють і змінюють конкретні форми свідомості та буття, роблять їх відносини різноманітними, що постійно історично змінюються. Зміст політичної свідомості визначається і національними інтересами, що в певних умовах — при зростанні кризи існуючого ладу, національної самосвідомості тощо можуть бути домінуючими над класовими. Політична свідомість не пасивно відображає політичне буття, здатна випереджати політичну практику, прогнозувати розвиток політичних процесів, чинити величезний вплив на політичне життя, а через нього -на всі сторони суспільного життя, визначати спрямування політичної діяльності соціальних спільностей та індивідів. Ось чому в практиці управління суспільними процесами дуже важливе становище політичної свідомості суспільства та окремих класів, соціальних верств і груп, досягнення згоди в політичних позиціях, сприяти формуванню такої свідомості, що найповніше відображає потреби соціального прогресу. Єдність свідомості та діяльності постійно уточнюється, корегується.

Формуючись під впливом буття, через практичні дії, свідомість активно виливає на дійсність. Відтворивши дійсність, свідомість потім переробляє відбиті події, явища, безпосередню політичну поведінку, щоб ідеально створювати такі ж цінності, що могли б служити меті задоволення потреб та інтересів. Свідомість володіє унікальною властивістю: не просто відображає дійсність, а виступає усвідомленим ставленням суб'єкту до об'єкту відображення, політичної реальності, визначає орієнтацію їх діяльності в процесі практичного вибору політичних рішень, їх політичних наслідків. Отже, свідомості притаманний творчий характер відображення. Відповідно із потребами суб'єкту, свідомість спроможна розпізнавати, оцінювати та перетворювати практичну діяльність суб'єкту.

Свідомість людини не тільки відображає світ, політичні реальності, але й творить їх, змінює їх своїми діями. Безперервність процесу суспільно-історичної практики зумовлює безперервність процесу свідомості. Суспільству необхідна не всяка діяльність, не порожній активізм, а діяльність кваліфікована, цілеспрямована, довільна, свідома. Рівнозначно суспільству необхідна не просто емпірична людська індивідуальність, а особа, що має світогляд, переконана, самостійна, яка володіє собою, має владу над діяльністю, здатна до скоєння вільних дій — вчинків, охоплені свідомістю. Суспільство не задовольняє споглядальну, бездіяльну свідомість, однаково як і безособове байдуже розуміння, так звану свідомість або «умогляд» приватного індивіда. Свідомість становить суттєву властивість діяльності особи і самої особистості. Якісність і дієвість особистості визначається повнотою тріади: діяльність, свідомість, особа[11, c.171-174].

Політична свідомість — це ідеологічне утворення, що відображає сукупність соціально-економічних та ідеологічних факторів, які закріплюється психікою людини у вигляді політичних настанов, що активно впливають на її практичну політичну діяльність. Свідомість виникає в практичній діяльності людей як необхідна умова її організації та відтворення. Найважливіша віха в розвитку людської культури — розподіл духовної та фізичної праці, відособлення виробництва свідомості як особливого духовного виробництва.

Емпірична і буденна політична свідомість має яскраво виражені соціально-психологічні риси: почуття, настрої, емоції, імпульсивність, гостроту сприймання політичних процесів, подій і рішень. Безпосередній зв'язок з практикою і соціально-психологічна оформленість надають політичній свідомості особливу динамічність, рухливість, гнучкість, спроможність чуйно реагувати на політичні умови, що змінюються, впливаючи надто істотно вирішально на хід політичного процесу. Особливо яскраво соціально-психологічний рівень політичної свідомості виявляється в поведінці індивідів у натовпі — стихійно нестійкої спільності людей, дії якої часто непередбачувані та нерідко піддаються маніпулюванню з боку організованих політичних сил.

Політико-теоретична свідомість — сукупність ідей, поглядів, вчень, що виникають на основі наукового дослідження політичних відносин, процесів, інститутів, інших елементів політичної системи суспільства і проникнення в їх суть, глибинні взаємозв'язки та суперечності, закономірності розвитку. Теоретична свідомість — стрижень політичної ідеології, що становить цілісне систематизоване, концептуальне відображення докорінних інтересів певного класу, зв'язаних з боротьбою за владу, її здійснення і захист з метою реалізації інтересів[2, c. 59-60].

2. Умова функціонування політичної культури

Поняття “політична культура”, по-перше, характеризує не лише політичну свідомість, але й політичну поведінку. Свідомість настільки включається в політичну культуру, наскільки вона обумовлює поведінку громадян.

По-друге, поняття “політична культура” охоплює не всю політичну свідомість і не всю політичну поведінку, а лише їх сталі, типові прояви.

По-третє, поняття “політична культура” відбиває не просто сукупність політичних стереотипів суспільства, а типовий комплекс ідеальних уявлень про політику, який увіймає в себе розуміння того, якою повинна бути політична система, як вона має функціонувати. Саме ці уявлення цілеспрямовують діяльність людей у царині політики.

По-четверте, поняття “політична культура”, окрім раціональних, логічних чинників політичної поведінки, включає й позасвідомі, афектні аспекти: типові прояви в політиці темпераменту, емоцій, що притаманні тій або іншій соціальній спільності.

Сьогодні існує широкий спектр думок щодо визначення поняття “політична культура”. Їх більш ніж сорок. Усі визначення політичної культури так чи інакше підкреслюють її скерованість на вивчення контексту політики, змісту політичного життя. З іншого боку, політична культура – один з видів культури, тому їй властиві загальнокультурні ознаки.

Політична культура – це сукупність індивідуальних стосунків і орієнтацій до політичних об‘єктів, які базуються на певному рівні політичної ідеології та суспільної психології. Політична культура формується на протязі життя багатьох генерацій і обіймає ідеї, переконання, концепції щодо взаємостосунків різних суспільно-політичних інституцій, політичні традиції, звички, норми політичної практики, індивідуальній та громадський досвід, емоції. Це також орієнтації та установки людей щодо влади, політичної системи в цілому, це принципи взаємостосунків поміж окремою людиною, суспільством та державою. Можна сказати, що політична культура – це єдність об’єктивних соціально-нормативних компонентів свідомості, поведінки та суб’єктивних умов, що відбивають те, як люди реагують на політичне життя. Елементи політичної культури обумовлені соціально-економічними, національно-культурними, суспільно-історичними чинниками, характеризуються відносно сталістю й змінюються лише в процесі глибоких зрушень у суспільному житті.

Політична культура, яка виявляється в діяльності класів, націй, соціальних верств і груп у політичній сфері суспільства, є важливою складовою загальної культури людства. Оскільки зміст, характер і спрямованість людської діяльності завжди залежать від конкретно-історичних, економічних, соціальних та духовних інтересів і відносин, ці види діяльності багато в чому визначають процес формування того чи іншого типу політичної культури і впливають на нього[11, c. 249-251].

За змістом політична культура — це специфічний, історично і класове зумовлений продукт життєдіяльності людей, їхньої політичної творчості, що виражає процес освоєння класами, націями, іншими соціальними спільностями та індивідами політичних відносин.

Завдяки відтворенню, передаванню з покоління в покоління та засвоєнню попереднього політичного досвіду політична культура розглядається в суспільстві як засіб діяльності людей у сфері політики для реалізації своїх класових, національних та групових інтересів. У загальному розумінні політична культура — це культура політичного мислення й політичної діяльності, міра цивілізованості характеру та способів функціонування політичних інститутів, організації всього політичного життя в суспільстві. Політична культура впливає на способи здійснення влади, а її власний розвиток залежить від політичних перетворень. Так, наприклад, політика за умов тоталітарного суспільства здатна серйозно деформувати зміст і функціонування всіх сфер культури, а за умов демократії — сприяти їх розвитку. З основних каналів впливу культури на політику треба назвати соціалізацію індивідів, яка дає можливість участі в політичному житті, створення та впровадження системи цінностей, формування еталонів поведінки, моделей інститутів і соціальних систем. Водночас органічна єдність та взаємодія сфер вияву політики і культури не означає їхньої тотожності. Ці суспільні явища розрізняються за сферами дії та функціонування: суть політики полягає в розвитку й перетворенні влади, суть культури — в розвитку й перетворенні особистості.

У суспільному житті політична культура є важливим засобом взаємодії особистості й політичної влади. Основне призначення політичної культури полягає не у відчуженні, а в залученні людей до політичної системи і політичної діяльності. Сама діяльність людей у суспільстві не обмежується лише сферою матеріального виробництва, а охоплює і сферу духовного виробництва, і процеси вдосконалення самої людини. Держава, право, мораль, наука, релігія — також специфічні види виробництва. Ось чому в процесі політичної діяльності виникають і відтворюються інституційні політичні структури (держава, політичні партії, політичні норми і т. п.), функціональні структури (способи політичної діяльності); ідеологічні й соціально-психологічні структури (політичні ідеали, теорії, доктрини, історичний досвід, традиції, що позначаються на свідомості). Ці суспільні структури збирають і накопичують необхідну інформацію про політичні відносини та історичний досвід, використання якого допомагає класам, націям, соціальним групам та певним верствам населення реалізувати свої інтереси.

Одним з найважливіших показників політичної культури будь-якого суспільства є рівень інтересу громадян до політики. Дослідження підтверджують, що жителі України виявляють достатній інтерес до політичного життя.

Високий рейтинг інтересу до політики є індикатором розвинутого громадянського суспільства, якого поки що в Україні немає. Тому можна припустити не стільки високий рівень розвитку політичної культури в Україні, скільки сильну психологічну мотивацію до залучення в поточний хід політичного розвитку.

Інший показник політичної культури – це орієнтація громадян під час виборчих кампаній, їх пріоритетний вибір, який ґрунтується на особистості політичного діяча або на підтримці партійної програми. У суспільствах з високим рівнем розвитку гомогенної політичної культури виборцями звичайно маніпулюють за допомогою політичних структур і тільки іноді вони орієнтуються у своїх політичних пристрастях, виходячи з особи політичного лідера.

Вибори президента України у 1991 та 1994 рр. засвідчили, що громадські політичні інституції ще не одержали пріоритетного розвитку, тому виборці орієнтуються скоріш на особи політичних діячів, а не на партії або рухи, які висувають своїх кандидатів. Незважаючи на недоліки у демократизації суспільства та ускладнення економічної ситуації, громадяни України не були готові вдатися до авторитарних методів розв‘язання існуючих проблем.

У когнітивному аспекті для більшості громадян України політична культура несе у собі елемент невідповідності між очікуванням і реальністю або своєрідне розщеплення реальності. Згідно соціологічним дослідженням, демократія та суверенітет вважаються найвищими цінностями, які поділяються більшістю населення. Опитування, проведені у 1990 р., виявили, що українські громадяни висловлювалися схвально у пропорції два до одного з питання про демократичні цінності.

З іншого боку, рівень очікувань, що був обумовлений ейфорією після проголошення незалежності України та демонтажу старої системи,ані в якому разі не відповідає можливостям їх реалізації. На побутовій площині це дає вихід певним колективним емоціям: від байдужості до апатії та від ненависті до агресивності. Ці крайні полюси у настроях залежать від поглядів особи на те, що відбувається в Україні, також від оцінки минулого та очікування від майбутнього[6, c. 416-418].

Значна частина населення висловлює невдоволеність діяльністю партій, громадських рухів та владних структур. Таке багато в чому пояснюється минулою ідеологічною маніпуляцією населенням. Багато політичних лідерів обіцяло, що як тільки люди позбудуться минулих ідеологічних поглядів та політичних структур, в них буде щасливе життя, засноване на букві закону. Внаслідок цього, що виборці переоцінили можливості багатьох кандидатів, оскільки реальна дійсність виявилася набагато більш суворою – триває падіння рівня життя, зростає інфляція, безробіття й злочинність, – ілюзії швидко зникають і розвиваються інші аномалії суспільної свідомості і поведінки. Вони проявляються у пошуках «винних» за небажану ходу розвитку політичних подій, у пошуках внутрішніх та зовнішніх ворогів, в подальшій поляризації населення.

Внаслідок того, що у сучасному суспільстві слабо виражена об‘єднуюча ідея, зростає роль психологічної підсвідомості. Люди об‘єднуються разом на ґрунті спільних емоційних цінностей, які можуть спонукати їх до руйнівних дій проти тих, кого вони вважають відповідальними за свої нещастя. Звідси повернення до старих форм державної системи – тоталітарних або авторитарних – може знову одержати підтримку.

Сьогодні в Україні складається ситуація, за якої без реформування політичної, правової, економічної і духовно-культурної системи неможливе формування сучасної демократичної політичної культури, з одного боку, а з іншого — без формування політичної культури неможливе швидке реформування соціальних інститутів. Тому політичні сили реформістського спрямування повинні забезпечувати через засоби масової інформації ідеологічну основу реформ і підготовку управлінської еліти, здатної мислити і діяти в умовах конкурентного середовища[4, c. 242-244].

3. Громадська думка як фактор політики

Суспільна думка — становище масової свідомості, включаюче ставлення (приховане або явне) різноманітних соціальних спільностей, верств і класів, груп людей до подій та фактів соціальної дійсності. Суспільна думка реально виявляється через систему соціологічних досліджень, опитувань, волевиявлень людей у процесі виборчих кампаній, референдумів, масових мітингів, маніфестацій, зібрань, через засоби масової інформації тощо. Діючи в усіх сферах суспільного життя, суспільна думка водночас має межі, що визначаються суспільною значимістю подій, явищ, що обговорюються. Прогресивна роль суспільної думки найбільш велика при поєднанні буденної суспільної свідомості з теорією.

Масова свідомість фіксується в суспільній думці, що становить, з одного боку, політичний інститут, який бере участь у здійсненні влади, механізм прийняття рішень на всіх рівнях життя суспільства, а, з другого, — сукупне судження, що поділяється різноманітними соціальними спільностями з приводу тих або інших подій, явищ дійсності. Суспільна думка займає певну позицію, дає пораду, рекомендації, виносить рішення з різноманітних питань суспільно-політичного життя, регулює поведінку індивідів, спільностей і соціальних установ, підтримуючи або заперечуючи ті або інші уявлення, цінності, норми. Суспільна думка — сфера політичного змагання, суперництва, в яке втягуються економічні та політичні сили, тому що формування й відображення того, що складає його зміст, залежить від матеріальних засобів формування і розповсюдження думки і політичних засобів, що дадуть можливість визначити межі легальної суспільної думки, передумов. Характер впливу суспільної думки на політичні процеси залежить від існуючого політичного ладу. Так, в умовах тоталітаризму, авторитаризму з допомогою державних інститутів здійснюється маніпуляція масовою свідомістю і суспільна думка втрачає свій зміст. Суспільна думка як елемент функціонування політичних систем — постійно діючий фактор управління, з допомогою якого реалізуються декілька впливових функцій: експресивно-контрольне, визначальне політичне життя тих або інших спільностей; консультативна, що дає поради по пошуку оптимальних політичних дій; директивна, що виносить рішення з тих або інших питань, регулююча поведінка індивідів, соціальних спільностей і установ, що підтримує або відкидає ті або інші уявлення, цінності та норми.

Суспільна думка може бути істинною або неправдивою, ілюзорною, формується під впливом не тільки соціально-економічних і політичних факторів, але й шляхом ідеологічних засобів. Дією багатьох факторів -складом тих спільностей, що висловлюють свою думку, ступенем збігу інтересів соціальних верств і груп, характером питань, що обговорюються та проблем і визначається суспільна думка. Але сам же процес формування і функціонування суспільної думки може відбуватися стихійно. В сучасних умовах па формуванні суспільної думки відображається певний вилив з боку численних політичних партій, рухів, об'єднань, засобів масової інформації. В зв'язку з тим, що суспільна думка — важливий засіб боротьби за владу, політична історія дає немало прикладів маніпулювання і обробки його в інтересах певних політичних сил.

На формування суспільної думки дедалі більше впливають засоби масової інформації. Соціологічні дослідження показують, що абсолютна більшість населення України пріоритетними джерелами політичної інформації називають телебачення і пресу. Велика громадянська і політична відповідальність працівників засобів масової інформації за правдивість публікації, за відвернення можливих негативних впливів па суспільну думку і створення непродуманих або просто неправдивих передач і публікацій.

У політичній свідомості, суспільній думці виявляються інтереси людей і важливо досягати відомої погодженості, гармонії між суспільною думкою та свідомістю. Будь-яке політичне рішення приречено па провал, якщо вступає в конфлікт із домінуючими в суспільстві інтересами, з політичною свідомістю, що склалися. Зважуючи па можливість прояву суперечностей між суспільною думкою з тієї або іншої проблеми і здійснюваною політикою, польський соціолог Єжі Вятр відзначав, що суперечності варто усунути і, як правило, усувається з допомогою одного або двох засобів: або шляхом зміни політики, що проводиться, або шляхом ефективного виливу па суспільну думку з метою відновлення відповідності між ним і політикою. Спроби ж розв'язати суперечності силовими, насильницькими засобами здатні викликати серйозні політичні наслідки[5, c. 219-221].

Висновки

У самому загальному значенні політична свідомість являє собою осмислене сприйняття суб'єктом суспільно-політичних відносин, які його оточують. Звичайно ж, політична свідомість не є статичною категорією, а представляє собою складну багаторівневу систему, яка відтворює ступінь знайомства суб'єкта з політикою та виражається у свідомому до неї відношенні. Таким чином, виступаючи як автономна система, політична свідомість, у той же час, є й одним з основних компонентів інших категорій політичної науки – політичної системи, політичної культури, політичної поведінки та т.ін.

Якщо порівняти народ з людиною, то суспільну свідомість можна впевнено назвати її розумом, своєрідним духовним станом цієї людини. А за аналогією зі свідомістю у психології можна дати визначення політичної свідомості як вищої форми відображення політичної дійсності, яка виникає на найвищому ступені розвитку політичного "Я" людини.

Виходячи з широти поняття політичної свідомості, ця категорія ви ступає у ролі вузлових моментів багатьох суспільних дисциплін, демонструючи собою весь спектр психічної сфери суб'єкта суспільних відносин. Саме тому існує багато трактовок політичної свідомості як ключового аспекту суб'єктно-орієнтованих наук і як універсальне міждисциплінарне поняття. Але найбільш узагальнюючим виступає визначення політичної свідомості як усієї широкої сукупності психічного відображення політики та суспільно-політичних відносин, яка виступає їх суб'єктом та проявляє себе на різних рівнях, етапах, в різних ситуаціях.

Список використаної літератури

1. Гелей С. Політологія: Навчальний посібник/ Степан Гелей, Степан Рутар. — 5-є вид., перероб. і доп.. — К.: Знання , 2004. — 645 с.

2. Дробінка І. Г. Політологія: Навчальний посібник/ І. Г. Дробінка, Т. М. Кришталь, Ю. В. Підгорецький; Мін-во освіти і науки України. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 289 с.

3. Іщенко М. Політологія: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Черкаси : Видавництво ЧНУ, 2004. — 387с.

4. Кирилюк Ф. Політологія Нової доби: Посібник для студ. вищ. навч. закл./ Федір Кирилюк,. — К.: Академія, 2003. — 303 с.

5. Кузь О. Політологія: Навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2004. — 340с.

6. Обушний М. Політологія: Довідник/ Микола Обушний, Анатолій Коваленко, Олег Ткач; За ред. Ми-коли Обушного; КНУ ім. Т. Г.Шевченка. — К.: Довіра, 2004. — 599 с.

7. Політологія: Навчальний посібник/ Валентина Штанько, Наталія Чорна, Тетяна Авксентьєва, Лідія Тіхонова,; Мін-во освіти і науки України, Науково-методичний центр вищої освіти. — 2-є вид., перероб. і доп.. — К.: Фирма "ИНКОС": Центр учбової літератури, 2007. — 287 с.

8. Політологія: Академічний курс: Підручник/ Л. М. Герасіна, В. С. Журавський, М. І. Панов та ін.; М-тво освіти і науки України. — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: ВД "Ін Юре", 2006. — 519 с.

9. Політологія: терміни, поняття, персоналії, схеми, таблиці: Навчальний словник-довідник для студентів вищих закладів освіти/ Укл.: В.М. Піча,Н.М. Хома,; Наукова ред. В.М. Пічі. — К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. — 311 с.

10. Холод В. Політологія: Навчальний посібник/ Володимир Холод,. — Суми: Університетська книга, 2001. — 405 с.

11. Шляхтун П. Політологія: Теорія та історія політичної науки: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Петро Шляхтун,; Ред. В. М. Куценко. — К.: Либідь, 2002. – 573 с.