Політична система суспільства: поняття та елементи. Принципи побудови та функціонування сучасних політичних систем

Вступ.

1. Поняття політичної системи суспільства.

2. Поняття політики та її суть.

3. Елементи політичної системи суспільства та їхня характеристика.

4. Політична організація суспільства. Суб’єкти політики та їхня характеристика.

5. Місце і роль органів державної влади в політичній системі держави і суспільства.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Розглядаючи поняття політичної системи, спеціалісти підкреслюють, що вихідною категорією політичної теорії є «політика». Це — категорія давньогрецького походження і зазвичай органічно поєднується з діяльністю держави, визначає засіб, що гарантує реалізацію політичних цілей.

Політична система — це сукупність трьох взаємодіючих підсистем: інституціональної, інформаційно-комунікативної та нормативно-регулятивної.

Якщо характеризувати політичну системи суспільства більш повно, то необхідно зазначити, що це цілісна, впорядкована сукупність політичних інститутів, політичних відносин, процесів, принципів політичної організації суспільства, підпорядкованих певним політичним, соціальним, правовим, ідеологічним, культурним нормам, історичним традиціям і засадам політичного режиму даного конкретного суспільства. Політична система включає у себе організацію політичної влади, відносини між суспільством і державою, характеризує протікання політичних процесів, включаючи інституалізацію влади, стан політичної діяльності, рівень політичної творчості у суспільстві, характер участі у політичному житті.

Політична система пов'язана з особливою сферою діяльності людей — політикою, яка відображає сферу взаємовідносин між класами, соціальними групами, колективами, громадянами з приводу державної влади. В основі політичної системи лежать політичні відносини, політика, яка формується в державно-організованому суспільстві у відповідних формах. У цілому політична система — це універсальна управляюча система державно-організованого суспільства, компоненти якої пов'язані політичними відносинами і яка в кінцевому рахунку регулює виробництво і розподіл соціальних благ на основі використання державної влади великими соціальними спільнотами.

1. Поняття політичної системи суспільства

Держава — це організація політичної влади, і, як організація політична, вона є одним із компонентів всієї сукупності політичних відносин й інституцій, які виникають і функціонують у суспільстві і складають політичну систему суспільства.

Політична система суспільства — це система політичних явищ, які існують у соціально неоднорідному суспільстві.

У вітчизняній філософській, соціологічній та юридичній літературі в минулому і сьогодні у багатьох випадках розглядають це питання як політичну організацію суспільства або «державу в політичній системі суспільства». Лише деякі дослідники у своїх працях виділяють політичну систему держави. На наш погляд, розривати політичну систему або політичну організацію держави і суспільства неможливо, оскільки між ними існує дуалізм. А ще ми виходимо з того, що державу також не можна ототожнювати з державною владою, оскільки держава за своєю структурою складається з двох значних компонентів — системи органів державної влади і системи суспільства — різноманітних суб'єктів, які прямо не належать до системи державних органів влади, але впливають на формування і діяльність органів влади або навпаки.

За радянської доби поняття «політична організація суспільства» дослідники розглядали з найширших позицій І включали до нього також систему державно-правових інститутів та установ. У Конституції СРСР 1977 р. також зазначалося, що Комуністична партія Радянського Союзу була ядром політичної системи суспільства, а не держава і не державна влада. У реальному житті Комуністична партія СРСР дійсно була керівною і спрямовуючою силою суспільства і держави, займалась підбором і розстановкою керівних кадрів, здійснювала і розробляла внутрішню і зовнішню політику держави та суспільства, формально виражала потреби та інтереси народу тощо.

Практично керівництво КПРС здійснювало управління всією системою органів державної влади і суспільства і певною мірою стояло над державою і державними органами влади. З ліквідацією КПРС і Компартії України вищі державні органи влади здійснюють управління державою і суспільством самостійно.

Філософський словник розглядає поняття «політична організація суспільства» як систему державно-правових, політичних і суспільних інститутів, організацій та установ, які регулюють політичні відносини між класами, державами, народами. Ці відносини проявляються не тільки в політичній галузі, айв усіх інших аспектах суспільного життя. Поняття політичної організації суспільства розкриває взаємозв'язок і співвідношення установ, що входять до політичної розбудови. Домінуючу роль у політичній організації класово-антагоністичного суспільства відіграє механізм диктатури пануючого класу, який в умовах тогочасного капіталістичного суспільства охоплював державу, буржуазні партії, церкву, реакційні профспілки тощо.

Політична система — це механізм соціальних імпульсів, які «струмують» від суспільства в політичні рішення і дії. Політична система суспільства — це складне, багатогранне явище, яке аналізується спеціалістами в різних галузях держави і права, соціології, філософи і под. У філософсько-правовій літературі систему визначають як упорядковану певним чином велику кількість елементів, взаємопов'язаних між собою, які утворюють деяку цілісну єдність, що має відносну самостійність, стійкість і автономність функціонування. Система — це цілісна єдність елементів і структури, структура — це спосіб упорядкування елементів, які характеризуються певною стійкістю.

Політична система — це сукупність взаємопов'язаних державних, громадських та інших організацій, які покликані розвивати організаційну самостійність і політичну активність громадян у процесі реалізації ними політичної влади.

У літературі склався й інший підхід до розуміння цього питання. А саме: політична система — це сукупність взаємодіючих між собою норм, ідей і заснованих на них політичних інститутів, установ і дій, які організують політичну владу, взаємозв'язок громадян і держави. Головним призначенням цього багатомірного утворення є забезпечення цілісності, єдності людей у політиці.

У літературі підкреслюється, що політична система становить діалектичну єдність чотирьох сторін:

1) інституційна (держава, політичні партії, соціально-економічні та інші організації, які складають у сукупності політичну організацію суспільства);

2) регулятивна (право, політичні норми і традиції, деякі норми моралі і т. ін.);

3) функціональна (методи політичної діяльності, які становлять основу політичного режиму);

4) ідеологічна (політична свідомість, передусім пануюча в даному суспільстві ідеологія).

Деякі спеціалісти вважають, що такий підхід можна підтримати, але доцільно виділити такі основні компоненти: 1) політичні й правові норми; 2) політичну структуру; 3) політичну діяльність; 4) політичну свідомість і політичну культуру.

На думку політологів, політична система — це сукупність державних політичних організацій та інститутів, що взаємодіють між собою; вона охоплює також класову структуру суспільства, політичні відносини всіх класів. У політологічній науці є різні підходи до визначення політичної системи, які можна об'єднати у дві групи: 1) вузькоспеціалізоване визначення політичної системи, яке зводить її до одного із структурних елементів — система державних органів, партійна система, система громадських органів і рухів, система засобів масової інформації; 2) всеохопне визначення політичної системи, що включає в неї як структурні елементи політичні дії, політичні відносини, політичні погляди, ідеї й теорії, політичну свідомість, політичну культуру, суспільні процеси і явища, тобто все, що стосується політики.

Політична система може виступати як у межах держави і називатися політичною організацією даного суспільства, так і на міжнародному рівні та представляти глобальну або регіональну (наприклад, загальноєвропейську) політичну систему, функціонування якої залежить як від норм і принципів взаємних політичних контактів окремих її елементів, так і від внутрішньодержавних суспільно-політичних реальностей.

Політична система являє собою одну з частин або підсистем сукупної суспільної системи. Вона взаємодіє з іншими її підсистемами: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, культурною. Центральне становище політичної системи визначається організаційною та регулятивно-контрольною роллю самої політики. Політична система суспільства визначається формою держави, її соціальним ладом, класовою природою, формою соціально-політичних відносин (стабільні чи ні, конфліктні чи консенсусні), політико-правовим статусом держави та іншими факторами.

2. Поняття політики та її суть

Розглядаючи поняття політичної системи, спеціалісти підкреслюють, що вихідною категорією політичної теорії є «політика». Це — категорія давньогрецького походження і зазвичай органічно поєднується з діяльністю держави, визначає засіб, що гарантує реалізацію політичних цілей. Платон називав політику царським мистецтвом. Арістотель терміном «Політика» назвав свій твір про державу і пов'язував її з практикою політичного життя різних міст-держав (полісів). Макіавеллі визначав політику як науку, яка пояснює минуле, керує сучасним і може прогнозувати майбутнє. Політика — це мистецтво управляти державою, мистецтво можливого. Вона пов'язана з формуванням влади та її інститутів. В основі політики лежать індивідуальні, групові, суспільні інтереси.

Політика — це організаційна і регулятивно-контрольна сфера суспільства, головна у системі таких же сфер: економічної, ідеологічної, культурної, правової, релігійної. Сам термін “політика” отримав розповсюдження під впливом трактату Арістотеля про державу, правління і уряд, названого ним “Політика”. Аж до кінця 19 ст. політика традиційно розглядалася, як вчення про державу. В даний час, розглядаючи поняття політики, необхідно підкреслити, що це: 1)відносини, що включають погодження, підпорядкування, панування, конфлікти і боротьбу між класами, групами і людьми (внутрішня політика) і державами (зовнішня політика). В основі такого розуміння політики лежить уявлення про стосунки людей, їхню взаємодію, спільне вирішення ними їхніх спільних справ, які вважаються справою держави; а також а)найголовніший фактор суспільноісторичного процесу, який здійснює дві головні функції: а)загальної організаційної основи суспільства, б)конкретної регулятивно-контрольної системи, яка скеровує життя, діяльність, відносини людей, суспільних груп, класів, націй, народів і країн.

Категорію «політична система суспільства» запроваджено відносно недавно, на етапі розвитку суспільства, коли поряд із державними інституціями почали діяти політичні партії, громадські об'єднання, рухи. У визначенні політичної системи розрізняють два підходи: соціологічний і правовий. За соціологічного підходу політична система визначається як динамічний механізм, що перетворює імпульси, які йдуть від оточення і від самих політичних структур, у політичні рішення, що формують політичну поведінку та інші громадські позиції. Згідно з правовим підходом політична система — це сукупність державних і недержавних соціальних інститутів, які здійснюють владу, управління суспільством, регулюють відносини між громадянами, соціальними та етнічними групами, забезпечують стабільність суспільства, відповідний порядок у ньому.

Інституціональна підсистема складається із таких інститутів, як держава, політичні партії, групи інтересів. Провідним інститутом, який зосереджує в собі максимальну владу, є держава. У демократичному суспільстві значну роль відіграють політичні партії та групи інтересів, які впливають на формування державних структур, політичний розвиток суспільства. В авторитарному і тоталітарному суспільствах функції цих інститутів деформовані. Інформаційно-комунікативна підсистема встановлює зв'язок між інститутами політичної системи. Цей зв'язок проявляється в різних видах і формах. Нормативно-регуляторну підсистему створюють різноманітні норми, які визначають поведінку людей в політичному житті, а саме: їх участь у процесах висунення вимог, перетворення цих вимог у рішення, здійснення рішень. Норми можна поділити на норми-закони і норми-звички.

3. Елементи політичної системи суспільства та їхня характеристика

Елементами політичної системи, тобто її складовими, є: а)суб'єкти (носії) політики; б) політичні норми та принципи; в)політичні відносини (стосунки); г)політичні погляди, політична свідомість та політична культура; д)зв’язки, що об'єднують названі компоненти.

При системному вивченні елементів політичної системи можна відзначити, що вони передбачають існування і функціонування п'яти основних сторін політичної системи: а)інституціональної (організації, установи); б)регулятивної (норми, принципи); в)функціональної (політичні функції, політичний процес, політичний режим); г)ідеологічної (політичні погляди, політична свідомість та культура); д)комунікативної (зв'язки, що об'єднують вказані елементи політичної системи).

Суб'єкти (носії) політики — це класи, нації, соціальні прошарки, групи; представники їхніх інтересів — різноманітні об'єднання, організації, в т.ч. держава, а також окремі люди.

Наступним елементом політичної системи є політичні норми, тобто основні правила і принципи, що регулюють політичні відносини між народами, націями, політичними партіями та іншими суб'єктами політики. З одного боку, політичні норми є засобом політичної оцінки тих чи інших соціальних явищ і процесів, а з другого — закріплюють необхідну поведінку суб'єктів політики у тих чи інших межах стосовно до конкретної політичної ситуації. До складу політичних норм включають норми права, норми політичних партій і громадських організацій, політичні звичаї і традиції, політичні принципи, моральні норми політичного життя. Політичні норми передбачають і відповідальність суб'єктів політики за їхні порушення. Специфіка політичної відповідальності полягає у тому, що вона наступає не тільки за винні дії, але й за політичний недогляд, необачність, нерішучість та ін. Така відповідальність може проявлятися у формі осуду, позбавлення довіри, відкликання депутата тощо. До політичних санкцій належить припинення діяльності, розпуск, відставка, ліквідація громадського об'єднання чи заборона діяльності політичної партії. Наступним структурним елементом політичної системи суспільства є політичні відносини, тобто врегульовані політичними нормами стосунки між політичними суб'єктами, у процесі яких у суб'єктів з'являються і реалізуються права і обов'язки. Політичні відносини включають у себе реалізацію політичних функцій, а також існування політичного процесу, політичного режиму.

Політичні функції — це основні напрямки політичної діяльності суб'єктів політики. До них належать: а)владно-політична інтеграція суспільства; б)регулювання соціально-політичної діяльності; в)забезпечення цілісного управлінського впливу на суспільні процеси тощо.

Політичний процес — це сукупність діяльності всіх суб'єктів політичних відносин, що спрямована на формування, зміну чи перетворення, а також функціонування політичної системи суспільства. Політичний процес характеризується такими ознаками: а)це сукупність всієї політично значущої діяльності в рамках даного суспільства; б)діяльність реалізується суб'єктами політичної системи, спрямована на утворення та функціонування політичної системи, прийняття і виконання політичних рішень, організацію контролю за діяльністю і розвитком політичної системи.

Політичний режим — політична обстановка у суспільстві, що реально складається і характеризується якісною і кількісною мірами участі народу, окремих соціальних груп, а також громадян у здійсненні політичної влади та методами здійснення цієї влади.

Важливим компонентом політичної системи суспільства є політичні погляди, політична свідомість і політична культура.

Політична свідомість — це система ідеологічних і психологічних елементів, оцінка людиною існуючого політичного буття і вибір варіанту поведінки відповідно до індивідуальних та суспільних інтересів. До ідеологічних елементів політичної свідомості належать: ідеї, теорії, концепції, доктрини тощо.

Політична ідеологія — це систематизований вираз поглядів певного суб'єкта політичного життя (народу, певної соціальної групи, всього населення країни, окремого громадянина) на політичну організацію суспільства, на форму держави, на відносини між різними політичними суб'єктами, на їхню роль у житті суспільства, на відносини з іншими державами і націями. До психологічних елементів політичної системи належать: настрої, почуття, звички, емоції та ін. А під політичною психологією розуміють узагальнену систему почуттів, звичок, потреб, емоцій, настроїв та уявлень стосовно політичного життя суспільства.

Політична культура — це систематизовані знання і досвід у політичній сфері діяльності, сприйняття та засвоєння системи політичних цінностей у суб'єктів політичного життя.

4. Політична організація суспільства. Суб’єкти політики та їхня характеристика

Політична організація суспільства — це система всіх державних і недержавних організацій, громадських об'єднань і трудових колективів певного суспільства. Політичну організацію суспільства ще інколи називають політичною системою суспільства у вузькому розумінні.

Закон України “Про об'єднання громадян” передбачає наявність двох видів таких об'єднань. Це політичні партії та громадські організації.

Право громадян на об'єднання в політичні партії та громадські організації закріплено в Конституції України, у законах України «Про об'єднання громадян» від 16.06.1992 р. і «Про політичні партії в Україні» від 5.04.2001 р.

У ст. 36 Конституції зазначається, що громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Громадські об'єднання розрізняють:

1)за порядком утворення і формами діяльності — громадські організації, політичні партії, органи громадської самодіяльності, громадські рухи;

2)за умовами членства — об'єднання з формально фіксованим (документованим) членством, об'єднання з формально нефіксованим (недокументованим) членством;

3)за кількістю членів — масові й елітарні;

4)за внутрішньою організаційною структурою — централізовані і нецентралізовані;

5)за соціальною сферою діяльності — політичні, економічні, наукові, екологічні та інші;

6) за територією діяльності — місцеві, загальнодержавні, міжнародні;

7)за соціально-правовим статусом — легальні, долегальні, нелегальні;

8)за соціальною значимістю для існування і розвитку суспільства — прогресивні, консервативні, реакційні.

Політичною партією є об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого і регіонального самоврядування та представництво в їхньому складі.

Партії поділяються:

1) за соціальною спрямованістю програми і діяльності на: ліберальні, демократичні, комуністичні, соціалістичні;

2) за соціальною базою: партії, які виражають інтереси певного класу; певної національної чи етнічної групи; прихильників певного релігійного чи іншого понаднаціонального світогляду.

3) за методом здійснення своєї програми: реформаторські, революційні;

4) за представництвом у вищих органах влади: правлячі й опозиційні.

Функції партій:

представницька — виявлення, відображення й обгрунтування інтересів певної частини суспільства;

програмна — формування, відповідно до цих інтересів, політичної програми розвитку суспільства;

ідеологічна — формування, розвиток і впровадження у суспільну свідомість своєї ідеології, вплив на громадську думку;

владно-конкурентна — участь у політичній боротьбі за здобуття й утримання державної влади;

владно-практична — реалізація і захист через державну політику інтересів відповідної частини населення;

владно-кадрова — підготовка, добір, висування кандидатів для державного апарату.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. Усі об'єднання громадян рівні перед законом.

У ст. 37 Конституції зазначено, що утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій забороняється, якщо програмні цілі або дії їх спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, на порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки і незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни і насильства, на розпалювання міжетнічної, расової та релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення.

Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.

Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та в інших державних установах та організаціях.

Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.

Громадська організація — це об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), відповідно до згаданого Закону визнаються політичною партією або громадською організацією.

Об'єднання громадян. Створюються на принципах добровільності, самоуправління, рівноправності, законності, гласності, невтручання державних органів у їхню внутрішню діяльність. Об'єднання громадян можуть мати різний статус: місцевий, загальнодержавний, міжнародний. Всі об'єднання утворюються і діють на основі своїх статутів (положень). Реєстрація цих організацій здійснюється Міністерством юстиції, місцевими органами влади. Відмова вреєстрації оскаржується в судовому порядку. Діяльність об'єднань та організацій припиняється реорганізацією, ліквідацією (примусовий розпуск або саморозпуск).

Відповідно до Законодавства України політичні партії мають право:

1) вільно проводити свою діяльність у межах, передбачених Конституцією України та іншими законами України;

2) брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними законами України;

3) використовувати державні засоби масової інформації, а також засновувати власні засоби масової інформації, як це передбачено відповідними законами України;

4) підтримувати міжнародні зв'язки з політичними партіями, громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, засновувати (вступати між собою у) міжнародні спілки з додержанням вимог Закону;

5) ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об'єднання громадян, надавати допомогу у їх створенні.

Політичним партіям гарантується свобода опозиційної діяльності, у тому числі:

— можливість висловлювати публічно та обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя;

— брати участь в обговоренні та оприлюднювати і обґрунтовувати критичну оцінку дій і рішень органів влади, використовуючи для цього державні й недержавні засоби масової інформації в порядку, встановленому Законом;

— вносити до органів державної влади України та органів місцевого самоврядування пропозиції, обов'язкові для розгляду відповідними органами в установленому порядку.

Державний контроль за діяльністю політичних партій здійснюють:

1) Міністерство юстиції України — за дотриманням політичною партією вимог Конституції та законів України, а також статуту політичної партії;

2) Центральна виборча комісія та окружні виборчі комісії — за дотриманням політичною партією порядку участі у виборчому процесі.

Політичні партії зобов'язані подавати на вимогу контролюючих органів необхідні документи і пояснення. У разі порушення політичними партіями Конституції та законів України до них можуть бути вжиті такі заходи: 1) попередження про недопущення незаконної діяльності; 2) заборона політичної партії в судовому порядку (статті 20-21 Закону).

Політичні партії виникли ще в Стародавній Греції та Стародавньому Римі, існували офіційно чи неофіційно практично у всіх державах і суспільствах. Політична партія — це політична організація; найбільш активна й організована частина соціальної спільності, класу, яка покликана виражати і захищати інтереси цієї спільності чи класу, здійснювати практичну роботу для їх задоволення. Партія є знаряддям участі громадян у формуванні політики держави. Це — добровільний союз, заснований на ідеологічних зв'язках, спрямований на завоювання влади в державі або участі в ній, причому влада стає інструментом реалізації політичної програми, яка служить інтересам великої суспільної групи. Партії почали офіційно виникати після буржуазних революцій у зв'язку з виборами до парламенту. В останній час у світі налічується понад 800 політичних партій, які об'єднують у своїх лавах близько 100 млн. членів і мають ще більшу кількість прихильників. Сучасні політичні партії дуже різноманітні за характером і принципами організації, ідейними настановами, соціальною базою, позицією та місцем у політичній системі суспільства, тактичними пріоритетами і т. ін. Умови діяльності політичних партій залежать від політичного режиму в країні.

Типи і види партій визначають за функціями, відносинами з іншими партіями, способами боротьби за владу та її здійснення. За проголошеною метою розрізняють праворадикальні, консервативні, ліберальні, реформістські, соціал-демократичні, соціалістичні та комуністичні партії; за місцем у політичній системі — правлячі, опозиційні; за структурою і методами дій — парламентські, автократичні, воєнізовані, масові (фіксоване членство, чітка організація) і кадрові партії (партія нотаблів).

В Україні, в умовах СРСР, була одна правляча — Комуністична партія України у складі КПРС. Після проголошення державної незалежності й заборони діяльності КПУ, в Україні поступово виникло багато політичних партій, нині їх налічується близько 130. Усі ці партії можна поділити на три групи: ліві партії — Комуністична партія України, Соціалістична партія України, Партія комуністів (більшовиків) України, селянська партія; центристські партії — Народно-демократична партія, Партія зелених, Партія праці та ін.; Народний Рух України, Конгрес українських націоналістів, Організація українських націоналістів тощо.

Наявність такої кількості політичних партій свідчить про те, що вони виражають вузькогрупові потреби та інтереси, є нечисленними і т. ін. В цілому українське суспільство ще не структуризоване і не має таких відповідних партій, як на Заході. У структуризованому суспільстві існують 3—7 політичних партій, які відповідають соціально-класовій структурі суспільства. Загалом політична система і політичні партії України розвиваються і вдосконалюються.

5. Місце і роль органів державної влади в політичній системі держави і суспільства

У різних державах і суспільствах різні суб'єкти виступають ведучими силами політичної системи. У більшості держав світу найвищі представницькі органи і місцеві органи державної влади є ядром політичної системи держави і суспільства. Існують держави, у яких найвищі органи державної влади комплектують правлячі партії, які прийшли до влади в результаті виборів. Правлячі політичні партії здійснюють свої передвиборні програми через діяльність представницьких органів державної влади.

До найвищих представницьких органів державної влади України належать Парламент — Верховна Рада України, Президент України, а найвищим органом виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Найвищі органи державної влади розробляють і реалізують державну політику в різних сферах народного господарства.

У ст. 85 Конституції України закріплено повноваження Верховної Ради України в різних сферах, у т. ч. і сфері політики: 1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розд. XIII Конституції; 2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених ст.73 Конституції; 3) прийняття законів (законодавча політика); 4) визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики; 5) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля тощо.

У ст. 92 Конституції вказуються питання, які регулюються тільки законами України: 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 2) громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; 3) права корінних народів і національних меншин; 4) питання зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; 5) питання утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації.

Основними повноваженнями Президента України у сфері політики відповідно до ст. 106 Конституції України є такі: 1) він забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво України; 2) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України; 3) приймає рішення про визнання іноземних держав та багато ін.

Відповідно до ст. 116 Конституції Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України. Держава і державна влада сприяють консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної само, бутності всіх корінних народів і національних меншин України відповідно до ст. 11 Конституції України,

Держава і державна влада відповідно до ст. 5 Конституції, реалізуючи. зовнішню і внутрішню політику, виступають від імені всього суспільства і народу. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить лише народові та не може бути узурповано державою, її органами або посадовими особами. У цій статті вказуються межі повноважень державних органів влади, а також положення про те, що ніхто не може узурпувати державну владу. Державні органи влади здійснюють багато основних завдань і функцій держави в інтересах усього суспільства: законодавчу, виконавчу, судову, контрольно-наглядову, економічну, політичну, екологічну, регулятивну, функцію охорони громадського порядку і функцію законності, соціального захисту тощо. Таких функцій не можуть здійснювати політичні партії та громадські організації. Державні органи влади мають державний апарат, засоби державного примусу, який може бути застосований або застосовується для охорони правопорядку, прав і свобод громадян.

Державні органи влади здійснюють управління державою і суспільством за допомогою системи права і законодавства, індивідуальних політичних рішень тощо. Держава і державні органи влади мають державну монополію на законотворчість, на здійснення правосуддя, на державний примус і парламентський контроль, у фінансово-грошовій і податковій системах, формують і розподіляють державний бюджет, здійснюють зовнішню політику держави тощо.

У цілому найвищі органи державної влади розробляють і здійснюють усю внутрішню і зовнішню політику держави і суспільства в інтересах усього народу або панівного класу чи окремих соціальних груп, а іноді й у власних інтересах. У демократичних державах і суспільствах ця політика здійснюється в інтересах більшості або всього народу; в авторитарних чи тоталітарних державах в інтересах правлячих партій, кланів, класів і т. д.

Державні органи влади визначають також структуру політичної системи, повноваження і правовий статус різних суб'єктів політичної системи, стратегію і тактику розвитку політичної системи держави і суспільства.

У зв'язку з тим, що найвищі органи державної влади посідають домінуюче становище в політичній системі держави і суспільства, мають по суті тимчасову монополію на державну владу, на вирішення багатьох економічних і політичних питань, то, відповідно, політичні партії, рухи і громадські організації зацікавлені в тому, щоб на виборах потрапити до органів влади або ж легітимним, законним та демократичним шляхом завоювати державну владу, для реалізації своїх програм, потреб та інтересів, а також потреб та інтересів своїх виборців — громадян України. В умовах соціально-правової і демократичної держави найвищі державні органи влади зобов'язані реалізувати внутрішню і зовнішню політику в інтересах усього суспільства і всього народу.

Висновки

На мій погляд, політична система держави і суспільства включає такі відносно автономні системи, які дуже тісно взаємопов'язані між собою: 1) систему вищих і місцевих органів державної влади та управління; 2) систему органів місцевого самоуправління і самоорганізації населення; 3) систему політичних партій і громадських організацій, рухів тощо, які беруть участь у реалізації Державної політики, завдань і функцій держави; 4) систему соціально-економічних суб'єктів громадянського суспільства — державних підприємств і їх трудових колективів, комерційних, кооперативних, аграрних суб'єктів підприємницької діяльності, які беруть участь у реалізації економічної та іншої політики держави, її завдань і функцій; 5) систему права і законодавства, які закріплюють юридичні права та обов'язки, повноваження всіх суб'єктів політичної системи; 6) систему культурних, науково-освітніх закладів, організацій та установ, які функціонують у культурно-виховній, науково-освітній і духовній сферах політичної системи держави і громадянського суспільства; 7) систему політичних і політично-правових відносин, політичних законів, норм і принципів, які регулюють політичні відносини; 8) систему або концепції стратегічного і тактичного розвитку політичної системи; 9) систему державної політики у сфері реалізації внутрішніх і зовнішніх завдань та функцій Української держави; 10) систему представницької та безпосередньої демократії та її різноманітні форми, інститути тощо; 11) систему засобів масової інформації, які впливають на політичну систему; 12) політичну свідомість і самосвідомість, політичну культуру державних органів влади і суб'єктів громадянського суспільства тощо.

Отже, політична система держави і суспільства — це надзвичайно складне соціально-політичне явище, яке має різноманітні зв'язки з економічною системою держави і суспільства, правовою системою держави і суспільства і т. д.

Список використаної літератури

1. Бурлацкий Ф. М., Галкин А. А. Современный Левиафан.- М., 1985.-С. 32.
2. Гаджиев К. С. Политическая наука.- М., 1994.- С. 112.
3. Комаров С. А. Общая теория государства й права.- М.: Юрид.лит., 1998.-С. 123.
4. Короткий політологічний словник. — С. 59-60.
5. Короткий політологічний словник-К., 1991.- С. 68-69.
6. Матузов Н. Й., Малька Н. В. Теория государства й права: Курс лекций. 1997.-С. 114.
7. Общая теория государства й права: Акад. курс.- М.: Зерцало, 1998.- С. 238-243;
8. Основи политической науки: Учебное пособие.- Ч. 2.- М., 1995.— С. 78-81.
9. Политика мира й развитие политических систем.- М., 1979.-С. 208-209
10. Політична система сучасної України. — С. 9.
11. Політична система сучасної України.- К.: Парлам. вид., 1998.— С. 7
12. Філософський словник.- С. 393.