Політична система Великобританії

Форма державного устрою Великобританії – конституційна монархія. Монархія є найдавнішою з усіх нині існуючих форм державного правління, причому у Великобританії наступність королівської влади була порушена усього лише один раз за десять століть існування держави.

Систему вищих державних органів важко порівнювати з вищими органами інших держав. В сучасному світі панує теорія Монтеск’є про розподіл влад, котрий, як не дивно не зовсім характерний для Великобританії. Три види повноважень звичайно ж існують і мають свої особливості, але не можна стверджувати, що та чи інша конкретна функція відноситься до виключної компетенції конкретного державного інституту чи органу.

Монарх у Великобританії є головною особою держави. Юридично монарх керує виконавчою владою, є верховним головнокомандуючим Британською армією. Але фактично, у результаті змін, що відбувалися протягом багатьох століть, монархи втратили абсолютну владу. Корольова править державою за згодою кабінету міністрів, тобто «царює, не править».

Органом законодавчої влади є двопалатний парламент, що складається з Верхньої палати – палати Лордів і Нижньої палати – палати Громад. Засідання проходять у будинку Парламенту, що є однієї з визначних пам'яток Лондона. 650 членів Палати Громад обираються громадянами Великобританії один раз у п'ять років, у той час як членство в Палаті Лордів передається в спадщину в родинах потомствених дворян.

Таким чином, королева представляє державу на міжнародній арені і є символом влади. Виконавча влада належить кабінетові міністрів, формованому парламентською більшістю.

Серед різноманіття політичних партій Великобританії ведуча роль належить двом найбільшим партіям. Це — консерватори (торі) і лейбористи (віги). Консерватори відображають інтереси земельної аристократії і частини великої буржуазії. Ліберали користуються підтримкою буржуазії і значної частини робітничого класу.

Відповідаючи на запитання, яка з партій найкомпетентніша в сенсі керівництва державою, 46% респондентів назвали Лейбористську, 20% — Консервативну і 10% ліберальну. Навіть 10% переконаних консерваторів зауважили, що лейбористський уряд виявився б значно дієздатнішим.

Що стосується партійних лідерів, беззастережна перевага віддається Тоні Блеру. 42% респондентів назвали його кращим потенційним політичним лідером Великобританії (порівняно з 13% голосів відданих Джону Мейджору і стільки ж Педді Ешдауну).

Попри принцип верховенства законів, які приймаються представниками народу, сьогодні відбувається процес обмеження „законодавчого суверенітету” парламенту. Причиною цього є членство в Європейському Союзі, практика проведення національних референдумів, і збільшення кількості урядових біллів.

Члени парламенту можуть наполягати на створенні спеціального трибуналу з розслідувань згідно з Законом про трибунали з розслідувань (збір доказів) 1921 р. при громадському значенні порушення. Але це виключний і багато затратний шлях, який використовують дуже рідко. До 1979 р. ця процедура використовувалась 18 раз; останній випадок стосується розслідування сутичок між католиками і протестантами в Північній Ірландії в 1969р.

Компетенцію Палати Лордів можна розділити на законодавчу, контрольну і судову. Законодавча компетенція є досить обмеженою. Верхня палата володіє лише правом відкладового вето. Контрольна функція полягає в проведенні днів „Уряду” та утворенні комітетів ad hoc, які досліджують окремі питання діяльності Уряду.

Список використаної літератури

1. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: Навч. посібник/ Віктор Бесчастний, Олександр Філонов, Владислав Субботін, Сергій Пашков,; За ред. В. М. Бесчастного,. — К.: Знання, 2007. — 467 с.

2. Конституційне право зарубіжних країн: Навчальний посібник/ За заг. ред. В.О. Ріяки; М-во освіти і науки України. — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 543 с.

3. Лісничий В. Політичні та адміністративні системи зарубіжних країн: Навчальний посібник/ Василь Лісничий,; М-во освіти і науки України . — 2-ге вид., виправлене. — К.: Професіонал, 2004. — 335 с.