Політичні відносини та їх види

Вступ.

1. Сутність політичних відносин.

2. Види політичних відносин.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Термін "політичні відносини" досить розповсюджене в політичній науці й використається для характеристики особливого роду зв'язків, які складаються між людьми в політичному процесі.

У політологічній літературі є різні спроби тлумачення політичних відносин, представлені здебільшого на рівні загальних визначень і характеристик. На цьому тлі виділяється позиція А.В. Макєєва. Серед російських дослідників політики він, мабуть, єдиний, хто спробував упорядкувати накопичені по цій проблемі знання. У своєму навчальному посібнику він присвятив аналізу політичних відносин цілий параграф, із цим особливу їхню значимість для вивчення політичного життя. Розглянемо сформовані в російській політології подання про політичні відносини.

Погляди на сутність цих відносин дуже близькі між собою. Але умовно серед них можна виділити два підходи. Один примітний тим, що його автори, визначаючи політичні відносини, указують при цьому на дві їхні ознаки, а саме: на можливих суб'єктів цих відносин і наявність політичної (або державної) влади, із приводу якої, як припускають ці автори, дані відносини складаються. Наприклад, затверджується, що "політичні відносини — це відносини соціальних груп та індивідів із приводу завоювання й використання політичної, головним чином, державної влади, а також політичних прав і воль".

1. Сутність політичних відносин

Політичні відносини — це форми взаємозв'язку й взаємодії соціальних спільностей людей, окремих особистостей із приводу політичної влади, керівництва, керування й регуляції політичних інтересів суб'єктів.

З таким підходом не можна погодитися по ряду позицій.

По-перше, суб'єктами політики й, отже, суб'єктами політичних відносин можуть бути далеко не всі люди й вуж тим більше не можуть бути ті або інші соціальні спільності. Розглядаючи питання про політичних суб'єктів, необхідно розрізняти тих, хто володіє й розпоряджається політичною владою, і тих, хто до цієї влади безпосереднього відношення не має. Говорячи інакше, потрібно відокремити друг від друга суб'єктів політики й суб'єктів демократії, які нерідко змішуються. Перші безпосередньо зайняті в політичному процесі, вони реально наділені політичними повноваженнями й внаслідок цього мають право приймати політичні рішення. Політичні відносини можуть складатися тільки між ними. Це дуже невелика група людей. Другі — перебувають поза політичним процесом. Природно, вони політичними повноваженнями не володіють і політичних рішень не приймають, однак можуть впливати на ті, хто приймає політичні рішення. Це різноманітні суб'єкти демократії, що беруть участь, відповідно, у демократичному процесі.

Помічу, що демократичний процес по своєму змісті заснований на різних формах цивільної активності. Він проявляється, наприклад, у виборчому процесі. Беручи участь у виборах, громадяни засновують свою діяльність не на використанні політичної влади, що фактично належить лише малій частині їхніх співгромадян, представлених у політичних інститутах, а на використанні своїх цивільних повноважень (цивільної влади), якими вони дійсно володіють відповідно до конституції. Обираючи своїх представників у політичні інститути держави, громадяни тим самим визначають, хто з них буде здійснювати властиво політичну діяльність. Це означає, що сучасний демократичний процес своїми результатами створює тільки умови для наступного здійснення політичного процесу. Нічого політичного в змісті демократичної діяльності немає.

По-друге, політична влада й державна влада -це різні види суспільної влади, змішання яких споконвічно приводить до перекручування розуміння й політичних відносин, і всього політичного життя. Тому важливо підкреслити, що соціальний характер досліджуваних тут відносин визначається не державної, але політичною владою.

По-третє, політичні відносини можуть складатися тільки в процесі використання політичної влади, тобто на основі політичної діяльності, у той час як "завоювання" політичної влади пов'язане з іншими видами людської діяльності й припускає формування відповідних уже цим видам діяльності відносин. Відносини, які складаються в процесі завоювання політичної влади, не можуть бути політичними, оскільки саме це завоювання не є політичною діяльністю.

По-четверте, словосполучення "відносини із приводу влади" неоднозначно по своєму змісті й не може сприяти розкриттю особливостей політичних відносин. Відносинами із приводу влади виступають як ті, які виникають у процесі використання вже наявної влади, так і ті, які виникають у процесі діяльності, ще тільки спрямованої на її придбання. І ті, і інші орієнтовані на дану владу, а виходить, складаються "по її приводу". Однак це якісно різні типи відносин, які не можна змішувати між собою.

Нарешті, по-п'яте, характеристика політичних, та й будь-яких відносин за допомогою таких термінів, як "взаємозв'язок" і "взаємодія", у дійсності спотворює суть справи. Прагнучи визначити політичні відносини в їхній сукупності, багато дослідників випустять із уваги, що окремі суспільні відносини — це тільки відношення однієї людини до іншого. Таке відношення не є взаємовідношенням між ними й тому не може представляти їхню взаємодію або взаємозв'язок.

Чи виникає при даному відношенні зв'язок між людьми? Так, виникає, і вона обумовлена певною дією, що виходить від однієї людини в напрямку Іншого. Чи є такий зв'язок взаємної або, інакше кажучи, чи існує зворотне відношення? Невідомо, оскільки тут говориться тільки про дане відношення, обумовленому дією тільки однієї людини. Та сама людина, звичайно, може складатися в різних відносинах до інших людей, виконувати різні функції по відносно до них. Але це будуть саме його відносини, обумовлені його діями й спрямовані на інших людей. У свою чергу, взаємозв'язок припускає зворотна дія. Взаємозв'язок людей означає наявність взаємних відносин між ними, що обумовлено їхніми взаємними діями, про які при характеристиці окремого відношення мова не йде.

Отже, термін "відношення" не призначене відбивати взаємність зв'язків, взаємозв'язок. І це незалежно від того, чи вживається він в однині або множинному. Якщо відношення обумовлене дією, спрямованою від однієї сторони до іншої, то безліч відносин обумовлена безліччю відповідних дій. Чи вживемо ми термін "відношення" у множині, фактичні відносини не перетворюються від цього у взаємини, а дії — у взаємодії. Вони з тим же самою безліччю відносин, зв'язків, дій, функцій, спрямованих від одного до іншого. Тому необхідно уточнити розуміння сутності суспільних відносин і не зводити їх до "взаємозв'язків".

Суспільні відносини — це дійсно форма зв'язків між. людьми, але зв'язків, взаємність яких не визначена. Суспільні відносини — це форма зв'язків між людьми, обумовлених діями одних у напрямку інших.

Стосовно до політичних відносин це означає, що у своїй сукупності вони, звичайно ж, характеризують різноманітні політичні зв'язки, які з політичною діяльністю й проявляються у вигляді відповідних політичних функцій. Однак мова про взаємозв'язки тут також не йде. Політичні відносини — це форма зв'язків між людьми, обумовлених їхніми політичними діями. У цьому сутність політичних відносин.

2. Види політичних відносин

Тепер про види політичних відносин. Розкриваючи їх, ми визначаємо цим особливості різних політичних зв'язків, а виходить, політичних функцій, які здійснюються в політичному процесі й обумовлені відповідними видами політичної діяльності. Усвідомлення різних видів політичної діяльності, представлених політичними функціями, лежить в основі розуміння відповідних видів політичних відносин. Які види політичної діяльності, такі види й політичні відносини.

Існують різні спроби тлумачення й видів політичних відносин, і видів політичної діяльності. При цьому відповідність між ними, як правило, не вбачається. Наприклад, можна вказати на висновки, зроблені А.В. Макєєвим, що досить повно відбиває у своїй роботі сформовані по цьому питанню подання. Обмеженість обсягу дійсної статті не дозволяє зробити докладний аналіз цих поглядів. Відзначу тільки, що в якості одного з видів політичної діяльності А.В. Макєєв називає політичне володарювання, до складу якого, на його думку, входять функції політичного керівництва й політичного керування, а як приклад політичних відносин він приводить відносини керівництва й підпорядкування. Розглянемо ці ідеї докладніше.

Бути видом політичної діяльності значить відбивати якусь частину її змісту. Що ж стосується політичного володарювання, то воно охоплює собою зміст політичної діяльності практично у всій його повноті. Панувати політично значить володіти й розпоряджатися політичною владою, а це і є у своїй основі вся політична діяльність. І, навпаки, у змісті політичної діяльності нічого іншого, крім політичного володарювання і його різних проявів, по суті справи, немає. Це тотожні поняття. Політичне володарювання — це форма здійснення політичної діяльності, форма використання політичної влади. Це означає, що дійсними видами політичної діяльності можуть бути тільки різні види самого політичного володарювання або, говорячи інакше, різні політичні функції, пов'язані з використанням політичної влади.

Чи є такими функціями політичне керівництво й політичне керування, як уважає зазначений автор?

Відповідно до парадигми політичної цілісності політичне керування займає в структурі політичної сфери з однієї з найважливіших її форм поряд з такими формами, як політичне життя й політична культура. Якщо політичне життя являє собою форму політичного розвитку, а політична культура — форму політичної якості, то політичне керування характеризує політичну сферу з погляду її впливу (на державу). Політичне керування — це форма політичного впливу. Звідси треба, що політичне керування не просто одна з функцій політичного володарювання, це і є політичне володарювання. Через політичне керування політичне володарювання проявляє й реалізує себе, причому у всій своїй повноті. Політичне керування — це спосіб здійснення політичного володарювання.

Трохи інакше вирішується питання про політичне керівництво. Як і політичне керування, воно також служить здійсненню політичного володарювання. Але на відміну від політичного керування, що включає в себе весь зміст політичного володарювання, політичне керівництво охоплює собою тільки частина цього змісту й тому виступає всього лише одним з видів політичного володарювання й, отже, однієї з функцій політичного керування. Такий висновок обумовлений співвідношенням політичного керівництва з іншим видом політичного володарювання й, відповідно, функцією політичного керування, а саме: політичною опозицією. Політичне керівництво й політична опозиція — це дві що співвідносять і внутрішньо зв'язані між собою функції політичного керування. При демократії вони обумовлюють і доповнюють один одного в політичному процесі. Тому й розкриватися вони повинні також у взаємному зв'язку.

На перший погляд може здатися парадоксальним, що політична опозиція є вид політичного володарювання, а виходить, функція політичного керування. Однак це дійсно так. У демократичній державі політична опозиція формується із числа депутатів парламенту, тобто людей, наділених рівними політичними повноваженнями. Кожний з депутатів володіє одним голосом і тим самим має рівні можливості з іншими депутатами у використанні тієї суспільної сили (політичної влади), носієм якої є парламент. Вони рівною мірою реалізують свої владні повноваження в процесі прийняття політичних рішень. А те, що частина парламентаріїв за підсумками голосування виявляється в меншостях і тому займає в політичному процесі положення політичної опозиції, зовсім не применшує владні можливості й значимість їх як суб'єктів політики.

Разом з тим внаслідок свого "політичних меншостей" політична опозиція не може "оформити" свій політичний інтерес у бажані для себе політичні рішення. Але вона ці рішення відстоює в політичному процесі, голосує за них, реалізуючи тим самим свої політичні повноваження. Це саме й говорить про її управлінську (владної) ролі в сфері політики. Політична опозиція — це вид політичного володарювання в умовах демократії. Але це такий вид, що безпосередньо не втілюється в політичних рішеннях, однак є важливим чинником їхнього прийняття й тому діючою функцією політичного керування. Без політичної опозиції політичне керування не може бути повноцінним і ефективним. Тому політична опозиція є однієї з основних функцій політичного керування в демократичній державі. Політична опозиція — це найважливіші політичні відносини в умовах демократії.

На відміну від політичної опозиції функція політичного керівництва сполучена з діяльністю іншої частини парламентаріїв, які утворять більшість у політичному процесі. Завдяки своїй більшості цих частин парламентаріїв здатна втілювати свій політичний інтерес у політичних рішеннях і тим самим здійснює в політичному процесі функцію політичного керівництва. Політичне керівництво — це вид політичного володарювання, втілюваний у політичних рішеннях. Тим самим політичне керівництво виступає як найбільш значима, провідна функція політичного керування. Політичне керівництво — це провідні політичні відносини.

Поряд з політичним керівництвом і політичною опозицією в політичному процесі при демократії складається ще й такий вид політичної діяльності (і, відповідно, політичні відносини), що називається політичним нейтралітетом. Він складається в нейтральній позиції при ухваленні політичного рішення й виражає власне кажучи відмову від використання права голосу в політичному процесі, тобто відмова депутата від використання своїх політичних повноважень. Внаслідок цього він не може бути значимим для політичного керування, не може служити його функцією й тому не є видом політичного володарювання. Політичний нейтралітет-ці політичні відносини, що представляють собою політична бездіяльність.

Виходить, що політичне керівництво й політична опозиція охоплюють собою основний зміст політичного володарювання й тому виступають як основні функції політичного керування. Це значить, що найважливішими функціями, що реалізуються в процесі політичного володарювання, виявляються не політичне керівництво й політичне керування, як уважає А.В. Макєєв, а політичне керівництво й політична опозиція. Саме вони, що співвідносять один з одним своїм змістом, що доповнюють один одного в політичному процесі, виявляють собою основні види політичної діяльності й утворять тим самим відповідні види політичних відносин. Політичне керівництво й політична опозиція — це основні види політичних відносин при демократії.

Висновки

Слід зазначити, що політичні відносини, як правило, складаються в тій частині політичного процесу, що протікає в рамках парламенту. Це основні парламентські політичні відносини. Однак у кожній конкретній демократичній державі політичний процес має свої особливості, внаслідок чого ці відносини можуть доповнюватися ще іншими політичними функціями й, відповідно, політичними відносинами.

Якщо взяти як приклад сучасна російська держава, то основні політичні відносини формуються тут у нижній палаті його парламенту, тобто в Державній Думі. Вона є ключовою в справі прийняття політичних рішень, від її залежить початок і весь наступний хід політичного процесу. Внаслідок свого "представницького" характеру вона безпосередньо відбиває розходження цивільних інтересів на політичному рівні. Тому саме в ній формується основний розклад політичних сил, що утворять потім керівні й опозиційну частини парламенту й здійснюючих основних функцій політичного керування.

Список використаної літератури

1. Борисенков А.А.Политические отношения: сущность и виды/ А.А. Борисенков // Социально-гуманитарные знания. -2004. -№ 1. — С. 161-170
2. Гелей С. Політологія : Навчальний посібник/ Степан Гелей, Степан Рутар. -5-є вид., перероб. і доп.. -К.: Знання , 2004. -645 с.
3. Кирилюк Ф. Політологія Нової доби : Посібник для студ. вищ. навч. закл./ Федір Ки-рилюк,. -К.: Академія, 2003. -303 с.
4. Обушний М. Політологія : Довідник/ Микола Обушний, Анатолій Коваленко, Олег Ткач; За ред. Миколи Обушного; КНУ ім. Т. Г.Шевченка. -К.: Довіра, 2004. -599 с.
5. Піча В. Політологія : Типові питання та відповіді з лекційного курсу: Навч. посібник/ Володимир Піча, Наталія Хома, Казимир Левківський,. -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2002. -174 с.
6. Політологія : Підручник для студ. вищ. навч. закл./ Ред. Микола Сазонов,; М- освіти України, Харківський державний ун-т. -Х.: Фоліо, 1998. -734 с.
7. Політологія : Підручник для вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації/ Федір Кирилюк, Микола Обушний, Микола Хилько та ін.; За ред. Федіра Кирилюка,. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Здоров'я, 2004. -775 с.
8. Політологія : Академічний курс: Підручник/ Л. М. Герасіна, В. С. Журавський, М. І. Панов та ін.; М-тво освіти і науки України. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: ВД "Ін Юре", 2006. -519 с.
9. Швидак О. Політологія : Практикум/ О. М. Швидак,; М-во освіти України, Ін-т змісту і методів навчання . -К., 1997. -163 с.

Шляхтун П. Політологія : Теорія та історія політичної науки: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Петро Шляхтун,; Ред. В. М. Куценко. -К.: Либідь, 2002. -573 с.