Політологія як наука і її предмет та методи

Вступ.

Розділ 1. Політологія як наука. Предмет, методи, функції і категорії політології.

Розділ 2. Становлення політичної науки.

Розділ 3. Політологія в системі суспільствознавства, її роль у формуванні політичних відносин в життєдіяльності суспільства.

Висновок.

Список використаної літератури.

Політична система. Державо-політична система.

Вступ

Політологія — важлива, невід'ємна частина гуманітарної науки. Політологія — наука про протиріччя, тенденції і закономірності політичного розвитку суспільства. Роль, місце і значення політики в сучасному світі. Закони і категорії політичної науки, їх характер, специфіка і співвідношення з законами і категоріями інших суспільних і гуманітарних наук. Методи і функції політології в оновленні сучасної цивілізації. Завдання політології, її роль у формуванні політичної культури людини і в пізнанні загальнолюдських ідеалів і цінностей. Визначення рівня і критеріїв законності, істинності, справедливості та ефективності дій суб'єктів політики і створення оптимальної моделі соціально-політичного устрою — основне завдання політології.

Політика як управлінська діяльність — одна з головних сфер суспільного життя. Політика як синтез найрізноманітніших типів і форм людської діяльності. Дослідження тенденцій та законів розвитку політичного життя соціальних інститутів і спільностей — основний предмет політології як науки. Загальносоціологічний закон історичного прогресу, його особливості і роль у виникненні та зміні політичних систем суспільства. Закони функціонування політики, їх значення у розвитку явищ політичної дійсності.

Актуальність питання про специфіку предмету політичної науки у сучасних умовах. Різноманітність підходів щодо визначення предмету політології. Синтез соціально-політичного, історичного, філософського, юридичного та соціологічного підходів. Необхідність дослідження реальних суб'єктів політичних відносин, виділення специфіки їх регулювання та управління для теоретичних уявлень і політичної практики. Особливості світового політичного процесу як об'єкту політології.

Розділ 1. Політологія як наука. Предмет, методи, функції і категорії політології

Політична наука займає одне з головних місць у сучасному суспільствознавстві. Її високе значення обумовлено великим впливом політики на життя суспільства. Протягом всієї історії людської цивілізації політика, держава, влада були найважливішими складовими суспільної взаємодії, багато в чому впливали на повсякденне життя людини. Політологія є загальною інтегративною наукою про політику в усіх її проявах. Вона включає до себе в якості складових частин політичну соціалізацію, політичну філософію, теорію держави та права, політичну географію та всі інші політичні дисципліни. Предмет політології складають: політичні інститути і, перш за все, держава, партії, групи інтересів; політична свідомість та політична культура; суб’єкти політики: особистість, соціальні групи, еліти, лідери та ін.; внутрішньодержавні та міжнародні відносини, політичний процес.

Істотна сторона в обґрунтуванні наукового статусу політології лежить у розрізненні її об'єкта і предмета. Як відомо, об'єкт пізнання – це всі те, на що спрямовано діяльність дослідника, що протистоїть йому як об'єктивну реальність. Коли ж мова йде про предмет дослідження конкретної науки, те та чи інша частина об'єктивної реальності (наприклад, суспільні процеси) береться не цілком, а лише тією її стороною, що визначається специфікою даної науки. Інші сторони в цьому випадку розглядаються як другорядні. Тому відмінність наук друг від друга і полягає в тому, що навіть на одному об'єкті, кожна досліджує свій предмет.

Об'єктом політології є – «політична реальність». Її розглядають також філософія, соціологія, політична психологія і т.д. Предмет же політичного пізнання, не може бути тотожній об'єкту, він те і дозволяє виділити політологію в самостійну наукову дисципліну. Але питання його визначення залишається ще не вирішеним.

Серед політологів сьогодні немає єдиної думки в питанні про зміст предмета політології.

Відсутність його обумовлена розходженням національного політичного досвіду, що формував традиції дослідження політики в різних країнах. Щоб перебороти великі різночитання в 1948 році група ведучих експертів ЮНЕСКО з Америки і Європи, прийняла резолюцію, у якій пропонувався перелік проблем, досліджуваних політологією:

1.Політична історія

2.Політичні інститути

3.Партії, групи і суспільна думка

4.Міжнародні відносини.

Не дивлячись на це, розбіжності і суперечки продовжилися. Ця проблема багато в чому також з'ясовна, прагненням розділити політологію на дві самостійні дисципліни прикладну і теоретичну. Проте в більшості випадків під політологією розуміють науку, що вивчає політичні відносини з усіма супровідними дане явище політичними факторами. Відповідно до такого розуміння теоретико-змістовним ядром політології її предметом є навчання про владу, про державу, про взаємини людей у сфері політичного і т.д.

Варто враховувати, що політологія є інтегральною наукою, і містить у собі сукупність наук, що відрізняються друг від друга предметом, методами, підходами, дослідження політичного життя, у цьому змісті об'єкт, тобто політична реальність, є як би об'єднуючим фактором.

Політологія відповідає на багато питань, поставлені практикою сучасного етапу розвитку нашої держави і усього світового співтовариства. Ця наука про «політика», «технології» політичного процесу. Вивчаючи сферу політичного життя суспільства, вона озброює знаннями закономірностей становлення і функціонування політичної влади, політичних відносин і політичної діяльності, допомагає сформувати необхідні уміння і навички рівноправного учасника політичного життя.

Творення нової України викликає нагальну необхідність в теоретичному осмисленні і наданні будівничим силам наукового інструментарію, що зробить досить ефективним сам процес цього творення. Без науки, яка безпосередньо служить конкретній українській будівничій практиці, неможливе здійснення нинішнім поколінням історичної місії — побудови вільної, демократичної, правової, громадської держави як спільності, що зветься “народ України”.

Основне навантаження лягає на науки, покликані осмислювати політичне життя, політичні відносини, політичну діяльність в Україні, оскільки саме з ними пов’язані основні реформаційні процеси, саме вони сьогодні є одним з найефективніших елементів української самоорганізації, за допомогою якої народ України виходить на сучасний рівень цивілізованості.

Питання про рівень політизації суспільного життя і суспільної свідомості в Україні сьогодні визначене досить виразно: вони набрали характеру основного соціального руху за радикальні перетворення, насамперед за допомогою політики, політичної організації, політичної діяльності, політичного менталітету. Факт загального підвищення політизації українського суспільства став незаперечним, а загальноукраїнська стратегія кардинальних реформ за допомогою нової правової організації суспільних, зокрема економічних, відносин принципово змінила роль політики у розбудові нової України.

Отже, зміст української політології неважко визначити: це політичне життя українського народу в його багатонаціональній структурності, українська політична історія в еволюційному зв’язку з сьогоденням як певний магістральний шлях нації, його національна і загальнолюдська сутність, творчій зміст боріння українства, народу України за можливість національного самоутвердження і набуття, таким чином, необхідних інтеграційних якостей щодо загальнолюдської цивілізації.

Предметом політології є політичне життя в цілому, з’ясування його головних компонентів, тенденцій зв‘язків і змін з іншими сферами суспільного життя.

Об’єкт науки визначається конкретними завданнями, які стоять перед дослідниками політики. Ними є ті області політичного життя, які безпосередньо вивчаються, наприклад, політичні відносини, політична система, політичні процеси тощо.

Методами називаються конкретні засоби засвоєння знань про політику. Ними є:

· загальні методи дослідження (соціологічний, культурологічний, функціональний, поведінковий, системний, інституціональний, антропологічний, порівняльний, історичний);

· загальнологічні методи (аналіз та синтез, індукція та дедукція, абстрагування та сходження від абстрактного до конкретного, сполучення історичного та логічного аналізу, уявний експеримент, моделювання тощо);

· методи емпіричних досліджень(використання електоральної статистики, анкетний опит, теорія ігор, спостереження, аналіз документів, лабораторний експеримент).

Політологія як наука здатна виконувати об’єктивно корисні для суспільства функції:

· пізнавальна, яка здійснюється в процесі утворення точного образу політики, виявленні основних закономірностей, тенденцій змін, формуванні уявлень про її компоненти;

· прогностична, що дозволяє здійснювати більш-менш точні передбачення майбутніх політичних подій;

· практична, реалізується як вплив на управління;

· ідеологічна, сприяє обґрунтуванню і пропаганді політичних ідеалів, цінностей, цілей, реалізація яких об’єктивно відповідає інтересам соціальних спільнот, визначає стратегію і тактику політичної діяльності, політичної поведінки;

· культурна збагачує уявлення людей про засоби досягнення політичних цілей, формує образи бажаних подій, утворює ціннісні ідеали;

· виховна, в ході реалізації якої складаються необхідні в демократичному суспільстві передумови, навички участі громадян у політичному процесі.

Завдання політології:

· виявлення і передбачення обертової постійності у структурі, сутності і логіці політичної поведінки;

· прояснення політичних процесів;

· наукове консультування;

· соціальне конструювання (реформування, зумовлене потребами суспільства.

Структура політології складається з:

· історії політичної думки, що вивчає етапи еволюції, уявлень про політичне життя та його компоненти, які існували в різні історичні епохи;

· політичної філософії (філософії політики), яка здійснює формування категоріального апарату політичної науки;

· політичної соціології, яка вивчає конкретні політичні явища і процеси, побудовані на аналізі емпіричних даних;

· політичної психології, яка вивчає політичну поведінку і її мотивацію, особливо у масових формах;

· політичної антропології, об’єктом якої є людина, яка займається політикою, досліджує умови входження людини в цю сферу соціального життя.

Розділ 2. Становлення політичної науки

Політика займає особливе місце в діяльності людей з того часу, коли людство виходить з варварства до цивілізації, коли з‘являється держава. Суспільне життя вивчають різні гуманітарні науки, у кожної з них свій предмет дослідження. Політологія – наука про політику та її взаємовідносини з людиною та суспільством.

Виникнення професійної політичної науки зумовлено такими основними факторами:

· суспільною потребою, що виявляється у необхідності раціональнішої організації державної влади від інтуїтивного розуміння проблем політики;

· загальним процесом становлення наукового пізнання світу і суспільства, що характеризується диференціацією наукового знання, інтеграцією політичного знання з іншими суспільними науками;

· формуванням політичної науки як автономної дисципліни;

· пізнанням політичних подій неполітичними і науковими засобами, що вимагало наукової рефлексії і звільнення від викривлення.

Політичне життя суспільства — багатовікове соціальне явище. Зародження політичної думки у країнах Стародавнього Сходу: закони Хаммурапі у Вавилоні, міф Заратустри в Персії, буддизм в Індії, конфуціанство і даосизм у Китаї. Політика як частина релігійно-філософського комплексу в Стародавньому світі. Уявлення про владу і володаря на Близькому і Середньому Сході, в Стародавній Індії, Стародавньому Китаї, в ранній античності. Філософи античного світу про політику.

Інтерпретація влади в ранньому і середньовічному християнстві. Політична філософія Візантії, східно-християнських держав, Стародавньої і середньовічної Русі. Політична ідеологія і філософія західноєвропейського середньовіччя. Церква, держава і суспільство в політичній думці Сходу і Заходу та християнського світу. Політичні елементи ранньохристиянських і середньовічних єресей. Історичний розвиток політичної філософії іудаїзму, індуїзму, буддизму, конфуціанства, ісламу. Становлення раціоналістичних поглядів на владу і політику.

Проблеми політики і права в епоху Відродження. Новий етап у розвитку політичної думки. Протиставлення політики богослов'ю. Відокремлення політики від моралі Н.Макіавеллі — засновник світової політичної науки. Макіавеллізм. Політичні погляди Т. Мора, Т. Кампанелли. Проблема суверенності державної влади. Вчення Жана Бодена про державу. Теорія природного права Гроцій, Гоббс і Спіноза про природні основи політики. Проблема перетворення політики у «точну» науку.

Політичні концепції Нового часу. ДЛокк — родоначальник теоретичної системи класичного лібералізму. Т. Гоббс про походження і сутність держави. Проблеми природних прав людини і прагнення обмежити втручання в громадське життя у Джона Локка. «Розподіл влад» і політико-правовий режим в суспільстві і державі. Раціоналістична трактовка політики і влади в працях Руссо, Дідро, Гельвеція, Гольбаха. Монтеск'є та історичні, географічні, економічні і соціальні основи політики. Гуманістичні критерії політики. Філософсько-правові концепції політики класиків німецької філософії. Етичні основи права і держави в філософії Канта. Ідея «правової держави» і «вічного миру». Місце політики в «Філософії права» Гегеля. Традиціоналізм.

Ліберальна політична думка: Б.Констан, Є. Бентам, А.Токвіль та ін. Теорія насильства Л.Гумпловича Виникнення і еволюція соціально-політичних утопій. Концепції А.Сен-Сімона, Ш.Фур'є, Р.Оуена, М.Чернишевського. Виникнення і основні етапи розвитку політичної доктрини марксизму. Сутність кризи марксизму. Політичні ідеї в Російській імперії другої половини XIX ст. (О.Герцен, М.Салтиков-Щедрін, М.Драгоманов, В.Соловйов, Б.Чичерін, М.Ковалевський, М.Бердяєв, М. Грушевський, І.Ільїн).

Головні напрямки розвитку політичної науки в Україні в 40-90 pp. XX ст. Політичні концепції українського зарубіжжя (Б.Крупницький, І.Лисяк-Рудницький, Я.Пеленський). Рух українських «шістдесятників». Обґрунтування новітньої української державності «Декларація про державний суверенітет України», «Акт про державну самостійність України», «Конституція України» 1996 р. Формування і розвиток політичних концепцій в сучасній Україні. Утвердження політології як навчальної вузівської дисципліни, розвиток фундаментальних досліджень (філософія політики та соціологія політики, конфліктологія, етнополітологія, партологія, кратологія, прикладна політологія та ін.).

Розділ 3. Політологія в системі суспільствознавства, її роль у формуванні політичних відносин в життєдіяльності суспільства

Намагання ж дослідити політику як суспільне явище в системі інших політичних наук не тільки створює певні незручності, пов'язані, насамперед, з одержанням лише фрагментарних знань, а й, загалом, унеможливлює вивчення цілісності цього феномену суспільного життя. Тому переважна більшість учених дотримується думки, що політична наука у своїй основі єдина, хоч і диференційована внутрішньо — і в цьому розумінні, стосовно окремих галузей політичної науки, правомірно говорити про низку політичних наук, які виступають специфічними відгалуженнями єдиної політичної науки — політології (схема 1).

Узагальнюючи зміст і завдання науки про політику, можна дійти висновку, що предметом політології є вивчення закономірностей і випадковостей становлення та розвитку взаємовідносин соціальних суб'єктів (особи, соціальних груп, політичних партій, націй, держав тощо) з приводу політичної влади, організації політичних систем в окремих суспільствах та їхню взаємодію на міжнародній арені.

Відповідно до визначених вище основних розділів можна окреслити проблеми, які покликана розв'язувати політологія як наука. У їх числі слід назвати такі: політичної влади; організації політичних інститутів; управління політичними процесами; відносин між різними суб'єктами політичної влади; відносин громадянського суспільства — держави — особи; розвитку демократії; міжнародних відносин та ін. (схема 2). Оскільки коло цих і деяких інших проблем постійно розширюється, вони наповнюються новим змістом, то політологія як наука і покликана своєчасно враховувати такі зміни і вносити їх у теорію політики і в соціальну практику політичного життя.

Отже, у найзагальнішій формі політологія являє собою науку про політику та її взаємовідносини з людиною і суспільством. У цьому визначенні людина є суб'єктом, який започатковує дію, і, найголовніше, він є метою цієї дії. Таким підходом об'єкт політологічного дослідження нібито звужується до аспекту політичної антропології, але в даному випадку "людина в політиці" розглядається не просто і не лише як предмет вивчення поряд з іншими (об'єктивна політична реальність, політичне спілкування, проблемне поле пізнання політичних процесів, політико-історичний процес і т. ін.), а й є вихідною величиною, з якої починає конструюватися система знань про політичну дійсність і якою завершується, констатуючи цим свої засади, єдинолюдина як мета.

Визначення політології просто як науки про політику побудовані на принципі самодостатності, самоцінності політичної сфери. Система теорії будується за принципом лінійної адекватності. Тут — розгорнута схема об'єктивної політичної дійсності, вибудувана на основі визначення значущості окремих її елементів щодо розгортання цілісного політичного процесу і, водночас, є схемою побудови системи наукових знань про цю дійсність. Лінійність дійсності: політична влада — держава — інституції — організації — відносини — політична культура — соціальні групи — людина — у такій самій фотографічній схематично-лінійній формі відображається в системі конструювання теоретичного матеріалу політологічної науки: вчення про владу — державу — … — людину. У такій адекватності вбачається об'єктивність та істинність процесу теоретичної інтерпретації політичної діяльності. Нерідко система пізнання та впорядкування теоретичних знань у політичній науці будується за принципом оберненості або логічності ( а не лінійної адекватності) щодо політичної діяльності. Тоді остання вибудовує лінію: влада — держава — інституції — організації — … — людина, з урахуванням того, що людина, приходячи в це життя, застає вже складеним увесь названий ланцюг, у який вона мусить улитися. Пізнання ж цієї дійсності, а таким чином і формування теорії щодо трактування її, є не дублювання визначеного вище ряду на двох рівнях: практика — теорія, а логічне продовження його або ж "згортання" цього ланцюга в зворотному порядку, започатковує який уже людина, а далі йдуть: соціальні групи — … — інституції — держава — влада. Причина такої оберненості у відображенні лежить у діяльнісному підході до пізнання цієї епістемологічної дійсності.

Висновок

Становлення політичної науки — політології (від грец. слів politike — державне чи суспільне діло і logos — слово) сягає в глибину віків. Є підстави стверджувати, що першою формою пізнання політики була релігійно-міфологічна інтерпретація божественного походження влади і держави, загалом суспільно-політичного устрою. Згодом античні мислителі Сократ, Платон, Арістотель і Полібій висунули раціональніші політичні погляди. Так, у розумінні Арістотеля політика є однією з найважливіших сфер діяльності людини, вона пов'язана з управлінням людським співжиттям у межах держави. На його думку, навіть якщо для однієї людини добробут має таке саме значення, що і для держави, важливішим і повнішим вважається все ж таки добробут держави, хоч і добробут однієї людини є бажаним і необхідним.

Історію становлення політичної науки неможливо собі уявити без теоретичного осмислення політологічних ідей, висунутих у працях Цицерона, Ж. Бодена, Н. Макіавеллі, Ш. Монтеск'є, І. Канта, К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Парето, Г. Моски, Р. Міхельса, М. Вебера, А. Токвіля, Б. Чичеріна, М. Ковалевського, П. Новгородцева, М. Остроградського, А. Богданова, М. Драгоманова, І. Франка, М. Грушевського і багатьох інших.

Важливість проблем політичних відносин, влади і владних відносин для предмету політичної науки. Центральне місце влади і владних відносин у суспільстві. Закони і принципи розвитку політичних систем та їх елементів. Політична поведінка та пов'язані з нею проблеми цілей і засобів лідерства. Політична свідомість і політична культура як важливі фактори детермінації політичних орієнтацій і поведінки народних мас. З'ясування суті і закономірностей світової політичної еволюції міжнародних відносин. Проблеми і перспективи розвитку глобальної макроетносоціосистеми.

Списоквикористаної літератури

1. Гелей С. Політологія: Навчальний посібник/ Степан Гелей, Степан Рутар. — 5-є вид., перероб. і доп.. — К.: Знання , 2004. — 645 с.

2. Дробінка І. Г. Політологія: Навчальний посібник/ І. Г. Дробінка, Т. М. Кришталь, Ю. В. Підгорецький; Мін-во освіти і науки України. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 289 с.

3. Іщенко М. Політологія: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Черкаси : Видавництво ЧНУ, 2004. — 387с.

4. Кирилюк Ф. Політологія Нової доби: Посібник для студ. вищ. навч. закл./ Федір Кирилюк,. — К.: Академія, 2003. — 303 с.

5. Кузь О. Політологія: Навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2004. — 340с.

6. Обушний М. Політологія: Довідник/ Микола Обушний, Анатолій Коваленко, Олег Ткач; За ред. Ми-коли Обушного; КНУ ім. Т. Г.Шевченка. — К.: Довіра, 2004. — 599 с.

7. Політологія: Навчальний посібник/ Валентина Штанько, Наталія Чорна, Тетяна Авксентьєва, Лідія Тіхонова,; Мін-во освіти і науки України, Науково-методичний центр вищої освіти. — 2-є вид., перероб. і доп.. — К.: Фирма "ИНКОС": Центр учбової літератури, 2007. — 287 с.

8. Політологія: Академічний курс: Підручник/ Л. М. Герасіна, В. С. Журавський, М. І. Панов та ін.; М-тво освіти і науки України. — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: ВД "Ін Юре", 2006. — 519 с.

9. Політологія: терміни, поняття, персоналії, схеми, таблиці: Навчальний словник-довідник для студентів вищих закладів освіти/ Укл.: В.М. Піча,Н.М. Хома,; Наукова ред. В.М. Пічі. — К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. — 311 с.

Політична система. Державо-політична система

Держава — це організація політичної влади, і, як організація політична, вона є одним із компонентів всієї сукупності політичних відносин й інституцій, які виникають і функціонують у суспільстві і складають політичну систему суспільства.

Політична система суспільства — це система політичних явищ, які існують у соціально неоднорідному суспільстві. Політична система — впорядкована сукупність державних, політичних, громадських організацій та інститутів, сфера політичного життя суспільства. Політична система конкретного суспільства визначається його класовою природою, соціальним ладом, формою правління, типом держави, характером політичного режиму, політико-ідеологічними та культурними відносинами у суспільстві, політико-правовим статусом держави, історичною та національною традиціями політичного устрою.

Згідно з загальною теорією систем політичної системи елементами системи вважаються її невід'ємні і взаємозв'язані складові. Наявність кожної з них необхідна для існування і функціонування системи, досягнення її цілей. Такі елементи системи називаються підсистемами, кожна з яких водночас є й окремою системою. Оскільки кожна підсистема, у свою чергу, має складні внутрішні зв'язки й будову, то стосовно її власних складових використовується термін «елементи системи».

У політичній системі суспільства зазвичай розрізняють чотири основних групи елементів: політичні інститути; політичні відносини; політичні норми; політичну свідомість і політичну культуру. Відповідно до цих елементів виокремлюються інституціональна (або організаційно-інституціональна), регулятивна, функціональна і комунікативна підсистеми політичної системи.

Інституціональну підсистему політичної системи складають політичні інститути — формалізовані явища і процеси політичного життя суспільства, до яких належать як самі політичні установи — держава та її структурні елементи (парламент, уряд, тощо), політичні партії, громадсько-політичні організації, органи місцевого самоврядування тощо, так і процеси їх упорядкованого функціонування. Інституціональна підсистема виступає основоположною як щодо політичної системи суспільства в цілому, так і стосовно її окремих складових. Це зумовлено тим, що саме вона є джерелом усіх найважливіших зв'язків, які виникають в межах політичної системи. Інституціональна підсистема визначає характер норм, які регулюють ці зв'язки. Саме стосовно неї політичні ідеї, погляди, уявлення, теорії виконують службові функції.

Політична система являє собою одну з частин або підсистем сукупної суспільної системи. Вона взаємодіє з іншими її підсистемами: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, культурною. Центральне становище політичної системи визначається організаційною та регулятивно-контрольною роллю самої політики. Політична система суспільства визначається формою держави, її соціальним ладом, класовою природою, формою соціально-політичних відносин (стабільні чи ні, конфліктні чи консенсусні), політико-правовим статусом держави та іншими факторами.