Політологія в системі гуманітарної науки

Категорія (предмет): Політика, політологія

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Політологія в системі суспільних наук.

2. Становлення політології як науки і навчальної дисципліни серед гуманітарних дисциплін.

3. Проблеми політології як науки.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Політика (гр. роlitikе — мистецтво управління державою) — це одне з основних явищ у системі найважливіших сфер життя суспільства: економічної, ідеологічної, правової, культурної, релігійної тощо. Термін «політика» виник завдяки твору видатного мислителя античного світу Арістотеля про державу, правління й володарювання, що мав назву «Політика». політика (гр. роlitikе — мистецтво управління державою) — це одне з основних явищ у системі найважливіших сфер життя суспільства: економічної, ідеологічної, правової, культурної, релігійної тощо Політологія, якою вона є сьогодні — це явище новітнього часу. Вона з'явилася на сучасному етапі людської цивілізації — у період утвердження індустріального суспільства. Організаційне оформлення політологія набула у країнах Заходу лише після другої світової війни, бо ще до середини XX ст. у гуманітарній науці розуміння політичної системи обмежувалося вченням про державу. Політична наука стає самостійною, починає активно взаємодіяти з іншими гуманітарними науками, не розчиняючись у них. Спід звернути увагу на те, що політика виступає об'єктом вивчення багатьох гуманітарних дисциплін. У чому ж полягає специфіка політології як науки? Щоб відповісти на це запитання потрібно розрізняти політику у вузькому і широкому розумінні.

Політологія як наука і навчальна дисципліна, що сформувалася разом з утвердженням незалежності України, покликана вирішально впливати на громадянську свідомість, формувати цінності свободи, права на усвідомлений вибір особистістю життєвих пріоритетів, плюралізму можливостей реалізації людської гідності. Окрім того, за сучасних умов політична наука і освіта постає засобом збереження і зміцнення української державності.

Вітчизняна школа політології, яка вже загалом сформувалася, переживає завершення стадії становлення системи політичних знань. Найвагомішим завоюванням півторадесятилітнього шляху, який пройшли українські науковці і освітяни, відстоюючи впровадження політології і наповнюючи її реальним змістом, є подолання серед широкого загалу і в структурах державної влади упередженого ставлення до ідеї запровадження системного вивчення політичних знань у рамках спеціальної, апробованої в розвинених демократіях науково-навчальної дисципліни. Наступний етап потребує переорієнтації політичних знань у площину їх практичного використання, наповнення змістом уже сформованих і розвитку нових напрямів політичної науки, забезпечення відповідності вітчизняного досвіду засвоєння політологічної проблематики кращим світовим зразкам. Все це потребує уважного переосмислення пройденого політологією шляху й визначення перспективних напрямів її подальшого розвитку.

Метою дослідженняє: здійснення теоретичного аналізу процесу становлення і перспектив розвитку політичної науки.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

–визначити стан систематизації політичних знань у контексті осмислення політики;

–з’ясувати специфіку формування і рівень наукового дослідження основних напрямів політичного життя у вітчизняній політології;

–проаналізувати проблеми розвитку політології як навчального курсу;

–розкрити теоретико-прикладні засоби впливу політичних знань на процеси державотворення і соціокультурного розвитку українського суспільства.

Об’єкт дослідженнястановить політична наука як цілісна система теоретико-практичних знань про політику.

Предметом дослідженняє передумови виникнення, процес становлення і перспективи розвитку політичної науки.

1. Політологія в системі суспільних наук

Політичне життя є об´єктом вивчення багатьох суспільних наук, позаяк у суспільстві кожна подія і кожен факт мають політичне забарвлення. Торкаючись інтересів людей, вони можуть бути відповідно інтерпретовані або мати політичні наслідки. З цієї точки зору суспільство в цілому є політичним. Як зауважив французький політолог Ж. Бюрдо, «реальність нейтральна, політичною ж є свідомість». Певна специфіка політики, а також і те, що всі види людської діяльності, усі суспільні явища пов´язані з політикою, зумовлюють політичний аспект усіх суспільних наук. Водночас є науки, основне завдання яких — дослідження політичного життя. Провідною серед них є політологія.

Політологія (грец. politika — державні й суспільні справи і logos — слово, поняття, вчення) — наука, об´єктом якої є політика і її відносини з особистістю та суспільством.

Як відносно самостійна галузь знань вона сягає своїми витоками сивої давнини, її розвиток тісно пов´язаний з розвитком філософських знань. Оскільки політика була інтегрована в суспільне буття, філософія як універсальна наука супроводжувала людину все життя, здійснюючи пошук оптимального політичного ладу. Знання про політику, які сформувала антична філософська думка, стали основою політичної філософії наступних епох, незважаючи на відмінність їх емпіричного матеріалу, особливості історичного часу, розмаїття суспільно-політичних традицій у різних країн та народів.

Нітрохи не модернізуючи античну думку, політична філософія сприйняла політику як суспільне явище, що і є сутністю, провідним началом спільного життя людей, організованого державою. Античні мислителі започаткували вивчення політичної мови і політичного ораторства (Платон), дослідили такі політичні, соціальні, моральні цінності, як свобода, право, справедливість, добро та ін. У новітні часи розвивались узагальнюючі, універсальні концепції політики і влади, які отримали політичне, гуманістичне, фундаментально-соціологічне та економічне обґрунтування.

Розвиток соціально-орієнтованого філософського знання триває дві з половиною тисячі років, однак ще на початку XX ст. статус політичної філософії, як і політології, не був остаточно визначений. Упродовж XX століття поняття політичної філософії та політології цілком прижилися, а в 50—60-х роках настав «бум» політико-філософських та політологічних досліджень. В останні десятиліття розширилися функції політичної філософії, сформувалися методи, структура філософського знання, окреслилося їхнє розмежування з наукою про політику[5, c. 14-16].

Політична філософія разом з іншими філософськими дисциплінами досліджує сутнісні засади політики в різноманітних виявах, її причини і наслідки, прагне їх виявити, усвідомити, пояснити. Філософія озброює політологію світоглядом, загальними методами пізнання й теорією мислення, розумінням змісту і соціальної зумовленості політичних явищ, досліджує загальні закони історичного розвитку та форми їх реалізації у діяльності людей, вивчає суспільство як цілісну систему. Політична філософія і політологія черпають матеріал з одного емпіричного джерела, але вивчають його різними засобами і на різних рівнях. Філософія, на відміну від політичної науки, не звертається до практики безпосередньо. Політичні явища й процеси з урахуванням їх місця і ролі як соціального цілого вивчає політологія.

У пізнанні політичного життя істотна роль належить політичній історії (вивчення і фіксація політичного життя, особливостей його функціонування та розвитку в окремих країнах, з´ясування причинних зв´язків політичних явищ та ін.). Відомі французькі політологи Ж.-П. Кот і Ж. Муньє називають політичну теорію «кровною дочкою історії та права». Для розуміння сутності й функціонального призначення політичних явищ, інститутів важливо знати історію світових політичних вчень, яка досліджує виникнення і розвиток теоретичних знань про політику, владу, державу, право, демократію, генезис політичних категорій, їхній вплив на політичне життя.

Особливого значення у вивченні політичного життя суспільства набуває політична економія. Дехто з учених вважає, що нова політична економія повинна стати основою сучасного напряму в дослідженні політики. Це загалом спірне судження не позбавлене раціональної основи, оскільки без політичної економії не можна зрозуміти природи соціальних суб´єктів, громадянського суспільства. До того ж розвиток різних форм власності, який веде до подальшої диференціації соціальних і політичних інтересів у суспільстві, істотно впливає на характер політичної діяльності, формування наукових уявлень про неї.

Соціологія політики як суспільна наука вивчає соціальні інститути, організації як засоби діяльності соціальних суб´єктів, а отже, закономірно, що політологія використовує результати й методи соціологічного пізнання, характеристики різних соціальних груп. Щодо питання про співвідношення політології та соціології політики існують різні підходи. Деякі вчені розглядають соціологію політики як галузь науки на межі соціології та політології (С. Липсет, Р. Беспотис), вважаючи, що вона, на відміну від політології, досліджує вплив суспільства на державу, суспільного ладу на політику. Інші (В. Іванов, В. Пазенок) вказують, що соціологія політики дає уявлення про те, як певні соціальні зрушення позначаються на функціонуванні політичної системи. Інші вчені, зокрема Ж. Тощенко, ототожнюють політологію і соціологію політики як найбільш загальні науки про політику[7, c. 22-23].

Політична філософія разом з іншими філософськими дисциплінами досліджує сутнісні засади політики в різноманітних виявах, її причини і наслідки, прагне їх виявити, усвідомити, пояснити. Філософія озброює політологію світоглядом, загальними методами пізнання й теорією мислення, розумінням змісту і соціальної зумовленості політичних явищ, досліджує загальні закони історичного розвитку та форми їх реалізації у діяльності людей, вивчає суспільство як цілісну систему. Створюючи загальну картину світу, філософія дає поштовх до предметних висновків у сфері науки про політику, які конкретизуються в політичній філософії.

У пізнанні політичного життя істотна роль належить політичній історії (вивчення і фіксація політичного життя, особливостей його функціонування та розвитку в окремих країнах, з´ясування причинних зв´язків політичних явищ та ін.). Відомі французькі політологи Ж.-П. Кот і Ж. Муньє називають політичну теорію «кровною дочкою історії та права». Для розуміння сутності й функціонального призначення політичних явищ, інститутів важливо знати історію світових політичних вчень, яка досліджує виникнення і розвиток теоретичних знань про політику, владу, державу, право, демократію, генезис політичних категорій, їхній вплив на політичне життя. Історія сприяє використанню генетичних і функціонально-генетичних пояснень під час дослідження політичних подій та явищ, а це важливо для політології.

У вивченні політичного життя суспільства важлива роль належить юридичній науці як системі знань про державу і право, про об´єктивні закономірності їх виникнення і розвитку. Юридична наука розробила понятійний апарат, який активно використовує політологія (держава, демократія, державна влада, право, законність, політичний режим тощо), оскільки рівень розвитку правових норм регуляції суспільного життя є водночас і показником якісного стану розвитку суспільства. За правовими актами минулих епох можна досліджувати характер суспільно-політичних відносин, соціальних настанов і т. ін.

Політична психологія досліджує соціально-психологічні компоненти політичного життя суспільства, що формуються на рівні політичної свідомості націй, станів, соціальних груп, урядів, окремих особистостей. Особливого значення набувають ці дослідження під час вивчення громадської думки, політичної соціалізації, конфліктів, електоральної поведінки і т. ін.[1, c. 11-13]

Політична географія вивчає територіальні аспекти політичного життя суспільства, що розглядається як сукупність багатьох явищ, процесів, суспільних інститутів.

Політична антропологія (етнодержавознавство), яка своїм предметом мала інститути управління та їх практичні функції в етнічних співтовариствах, зокрема у примітивних суспільствах і таких, що розвиваються. Завдяки таким дослідженням стає можливим порівнювати різні політичні системи, виокремлюючи етнічні чинники, які визначають політичну поведінку людей.

Формальні науки не вносять до політології предметного змісту, проте, такі науки, як теорія систем, кібернетика, статистика, логіка, методологія дають політології форму, кількісне вимірювання і т. ін. Вони сприяють цілісному і динамічному розумінню явищ, аналізу умов, а також процесів втілення ідей і концепцій у практику (праксеологія)

Практично всі суспільні науки подають матеріал для аналізу політичних подій і явищ, усебічно висвітлюють різноманітні аспекти політичного життя суспільства, даючи політології свій інструментарій і результати досліджень. Останнім часом наука про політику перетинається також з науками природничими (біологією, екологією та ін.), що розширює сферу застосування як зазначених наук, так і політології.

Незважаючи на те, що науки про суспільство висвітлюють різні аспекти політичного життя, демократичний суспільний розвиток виявив потребу в науці, яка б критично осмислювала існуючі політичні системи, режими, механізми реалізації політичної влади, участь соціальних спільнот у політичному процесі, політичні ситуації тощо. За тоталітарного режиму, коли роль суспільних наук зводилася здебільшого до коментування і виправдання існуючих порядків, не було необхідності в розвитку політології. Істотним чинником активізації став вихід мільйонів людей на арену політичного життя, зростання взаємозалежності й суперечливості сучасного суспільства, становлення молодих незалежних держав. За цих умов посилюється взаємодія політичних процесів і політичних систем різних країн, що дає змогу бачити не тільки їх відмінність, а й схожість.

Політична наука розвивається в тісному зв´язку з іншими соціальними науками і залишиться творчою галуззю знання лише у тому випадку, якщо збереже таку відкритість у майбутньому.

І хоча в кожній країні політологія, поряд із іншими суспільними науками, "прив´язана" до національної специфіки, проте буде штучним протиставлення світовому вченню про політику виділення окремої науки – української політології, адже це свідоме відокремлення від світового політичного процесу.

У вивченні політичного життя суспільства важлива роль належить юридичній науці як системі знань про державу і право, про об´єктивні закономірності їх виникнення і розвитку. Юридична наука розробила понятійний апарат, який активно використовує політологія (держава, демократія, державна влада, право, законність, політичний режим тощо).

Незважаючи на те, що науки про суспільство висвітлюють різні аспекти політичного життя, демократичний суспільний розвиток виявив потребу в науці, яка б критично осмислювала існуючі політичні системи, режими, механізми реалізації політичної влади, участь соціальних спільнот у політичному процесі, політичні ситуації тощо. За тоталітарного режиму, коли роль суспільних наук зводилася здебільшого до коментування і виправдання існуючих порядків, не було необхідності в розвитку політології. Істотним чинником активізації став вихід мільйонів людей на арену політичного життя, зростання взаємозалежності й суперечливості сучасного суспільства, становлення молодих незалежних держав. За цих умов посилюється взаємодія політичних процесів і політичних систем різних країн, що дає змогу бачити не тільки їх відмінність, а й схожість.

Спільні зусилля спеціалістів у різних галузях суспільствознавства, політичних наук, публіцистики, професійної журналістики і політиків-практиків покликані сформувати сучасне політичне знання. Як і всі інші галузі сучасного суспільствознавства, політологія має на меті виробити знання, які дадуть змогу орієнтуватися в навколишньому світі й завдяки цьому активно освоювати, перетворювати його, передбачати й свідомо формувати політичну сутність суспільства, упорядковувати стосунки між людьми на засадах загальнолюдських ціннісних орієнтацій[7, c. 24-26].

2. Становлення політології як науки і навчальної дисципліни серед гуманітарних дисциплін

Політика є об’єктом вивчення багатьох гуманітарних дисциплін. У чому ж полягає специфіка політології як науки? Для відповіді на це запитання треба насамперед нагадати, що політику, крім власне політології, вивчають ще п’ять основних типів, або циклів суспільствознавчого знання: філософський, соціологічний, право- і державознавчий, історичний і, нарешті, психологічний.

Розглянемо тепер, як розмістилися ці дисципліни в неосяжному просторі політичного життя. Філософія вивчає політику як феномен світового розвитку та компонент людської цивілізації; соціологію цікавить вплив соціального середовища на політичну сферу, наприклад, питання взаємодії підсистем власності та духовної культури зі сферою владних відносин; правознавство досліджує «прикордонну» сферу правових і державних норм та інститутів; історію цікавлять питання послідовно-хронологічного збирання й описування емпіричних фактів щодо розвитку політичних інститутів та ідей, а психологія звертається до тонкої матерії психологічних механізмів і стереотипів політичної поведінки людей. Можна говорити і про цілий комплекс наук, що вивчають політику й виникли на межі власне політологічних та інших суспільствознавчих знань: політичну філософію, політичну соціологію, політичну історію, теорію держави і права, політичну психологію тощо. Разом з такими дисциплінами, як політична етнографія, політична демографія, політична статистика, еко- і біополітологія, цей комплекс знань створює політичну науку, або політологію в широкому розумінні.

Поряд з нею існує й політологія у вузькому її значенні — як загальна теорія політики, що становить «душу й серце» політичної науки. Політологію (загальну теорію політики) відрізняє від інших політичних наук те, що вона не торкається окремих аспектів політики і не вивчає політику поряд з іншими, неполітичними об’єктами. Специфіка теорії політики полягає в тому, що вона, по-перше, спеціально досліджує політику як цілісний об’єкт і, по-друге, за головний предмет бере групу внутрішніх, іманентно властивих тільки політиці, специфічних закономірностей владних відносин.

Спираючись на дослідження загальнокультурного розвитку, політична наука покликана допомогти людині реалізувати важливе індивідуальне завдання – знайти себе в умовах динамічної зміни соціального і природного світу. У свою чергу, культура має слугувати особистості орієнтиром для прийняття соціально значущих рішень, не заперечуючи при цьому свободу самовизначення. В цьому контексті слід орієнтуватися на плюралістичні форми людського співжиття. Політичні знання, освячені культурою, покликані утверджувати поведінку, орієнтовану на багатоваріантність вибору, вміння орієнтуватися на сутнісні засади суспільно-політичного життя, що дають змогу особистості не потонути в бурхливому морі другорядних пропозицій. Пострадянський розвиток показав, що для окремої людини політична (ідеологічна) орієнтація стає майже неможливою, якщо її особисті переживання не можуть бути включені в органічний взаємозв’язок поколінь. Отже, слід пам’ятати про те, що втрата контексту культури і самобутності індивіда постійно супроводжують одне одного в соціально-політичному розвитку[9, c. 26-28].

Політична філософія з'ясовує значення політичних явищ для життя людини й суспільства, оцінює їх під кутом зору загального блага, принципів справедливості, свободи, рівності тощо. Вона більшою мірою виходить із того, що повинно бути або що є бажаним, аніж із дійсного.

У значенні найбільш загальної методології пізнання політичної сфери суспільного життя політична філософія виступає як філософія політики.

Політична історія є історією політики — вона вивчає головним чином процеси виникнення, розвитку й занепаду держав, відносини між ними, війни, революції.

Принципова відмінність історичного дослідження полягає в тому, що воно йде від вивчення конкретних подій, процесів і фактів до певних теоретичних узагальнень, тоді як політологія використовує вже існуючі теоретичні узагальнення — форми наукового знання про політику (ідеї, гіпотези, концепції, теорії, парадигми тощо) при аналізі конкретних явищ і процесів, наприклад політологічне дослідження процесу становлення багатопартійності в Україні передбачає використання основних положень партології, політолог повинен з'ясувати, як співвідноситься процес становлення багатопартійності в Україні з уже відомими закономірностями такого процесу, чи відповідають політичні партії України існуючим теоретичним моделям партій, якою є партійна система в країні тощо.

Але вже історія політичних учень виступає невід'ємною складовою політології як історія виникнення, становлення і розвитку політології.

Тривалий час політологія розвивалась у складі соціології. Соціологія є наукою про соціальні відносини як один із їхніх різновидів. Соціальні відносини — це відносини, які складаються між історично та об'єктивно сформованими спільностями людей: класові, етнічні, демографічні тощо. В дослідженні політичної сфери соціологія йде від соціального до політичного, тобто від відносин між соціальними спільностями до відносин з приводу політичної влади. Досліджуючи соціальний аспект політичної сфери суспільного життя, соціологія виступає як політична соціологія.

Використовуючи притаманні їй методи й засоби дослідження — анкетування, інтерв'ю тощо, вона виступає як соціологія політики.

Політологія ж йде від визначень політики, влади до їхніх суб'єктів, у тому числі соціальних. Вона традиційно вивчає в основному інституціональний аспект політики, передусім організацію та діяльність держави, весь механізм політичної влади.

Органічним є зв'язок політології з правознавством, насамперед з такими його складовими, як теорія держави і права та наука конституційного права. Політологія й теорія держави і права мають спільний головний об'єкт дослідження — державу. Об'єктом науки конституційного права є державно-політичні відносини, тобто ті, суб'єктом яких тією чи іншою мірою виступає держава. Політологія досліджує також інші політичні інститути — політичні партії, групи інтересів, органи місцевого самоврядування, всю багатоманітність суб'єктів і виявів політичних відносин.

Політична психологія досліджує роль орієнтацій, переконань, очікувань, мотивацій, сприйняття у політичній поведінці людей, що особливо важливо при вивченні громадської думки, політичних конфліктів, електоральної поведінки тощо.

Політична економія розробляє методи, прийоми, засоби державної політики стосовно функціонування економічної системи суспільства в цілому, основи і напрями державного регулювання економічних процесів, економічної стратегії і тактики.

Політична антропологія досліджує зв'язок політики з біосоціальними рисами людини, її пріоритетним напрямом є виведення характерних рис політичної культури того чи іншого народу з особливостей його національної культури.

Політична географія вивчає залежність політичних процесів від їх просторового розташування, обумовленість політики розмірами, економіко-географічними, кліматичними та іншими природними чинниками.

Після того, як ми з’ясували відмінності між іншими науками і політологією, можна ствердити, що особливості політології як окремої науки про політику найповніше відображає категорія “політична система суспільства”. Це інтегративна категорія, яка органічно поєднує всі інші категорії політології — політичні інститути, політичні відносини, політичні процеси, політичну культуру тощо, а тому є центральною у науці про політику[3, c. 24-27].

3. Проблеми політології як науки

Намагання ж дослідити політику як суспільне явище в системі інших політичних наук не тільки створює певні незручності, пов'язані, насамперед, з одержанням лише фрагментарних знань, а й, загалом, унеможливлює вивчення цілісності цього феномену суспільного життя. Тому переважна більшість учених дотримується думки, що політична наука у своїй основі єдина, хоч і диференційована внутрішньо — і в цьому розумінні, стосовно окремих галузей політичної науки, правомірно говорити про низку політичних наук, які виступають специфічними відгалуженнями єдиної політичної науки — політології (схема 1).

Отже, у найзагальнішій формі політологія являє собою науку про політику та її взаємовідносини з людиною і суспільством. У цьому визначенні людина є суб'єктом, який започатковує дію, і, найголовніше, він є метою цієї дії. Таким підходом об'єкт політологічного дослідження нібито звужується до аспекту політичної антропології, але в даному випадку "людина в політиці" розглядається не просто і не лише як предмет вивчення поряд з іншими (об'єктивна політична реальність, політичне спілкування, проблемне поле пізнання політичних процесів, політико-історичний процес і т. ін.), а й є вихідною величиною, з якої починає конструюватися система знань про політичну дійсність і якою завершується, констатуючи цим свої засади, єдинолюдина як мета[8, c. 32-34].

Визначення політології просто як науки про політику побудовані на принципі самодостатності, самоцінності політичної сфери. Система теорії будується за принципом лінійної адекватності. Тут — розгорнута схема об'єктивної політичної дійсності, вибудувана на основі визначення значущості окремих ЇЇ елементів щодо розгортання цілісного політичного процесу і, водночас, є схемою побудови системи наукових знань про цю дійсність. Лінійність дійсності: політична влада — держава — інституції — організації — відносини — політична культура — соціальні групи — людина — у такій самій фотографічній схематично-лінійній формі відображається в системі конструювання теоретичного матеріалу політологічної науки: вчення про владу — державу — … — людину. У такій адекватності вбачається об'єктивність та істинність процесу теоретичної інтерпретації політичної діяльності. Нерідко система пізнання та впорядкування теоретичних знань у політичній науці будується за принципом оберненості або логічності ( а не лінійної адекватності) щодо політичної діяльності. Тоді остання вибудовує лінію: влада — держава — інституції — організації — … — людина, з урахуванням того, що людина, приходний в це життя, застає вже складеним увесь названий ланцюг, у який вона мусить улитися. Пізнання ж цієї дійсності, а таким чином і формування теорії щодо трактування її, є не дублювання визначеного вище ряду на двох рівнях: практика — теорія, а логічне продовження його або ж "згортання" цього ланцюга в зворотному порядку, започатковує який уже людина, а далі йдуть: соціальні групи — … — інституції — держава — влада. Причина такої оберненості у відображенні лежить у діяльнісному підході до пізнання цієї епістемологічної дійсності. Усе політичне поле дійсності з епістемологічної точки зору — це складний політичний процес діяльнісного характеру, основу якого обов'язково становить дія особи, і цей процес набуває значення, лише якщо виходити з ціннісних засад такої дії особи, витоками якої є тріадична система: інтерес — свобода — право. Політична влада і політична система з її інституціями, системою політико-правових норм, з ідеологією, політичною культурою, традиціями тощо є засобами і технологією реалізації політичних інтересів індивіда (при цьому не завжди в їхній безпосередній, а найчастіше — у знятій формі).

Суб'єкт дії (індивід) і його об'єкт співпадають, адже це — дія на себе і через себе. Таким чином, людина в даному підході не виступає вже тлом, на якому розгортаються політичні події всіх рівнів, а держава, інституції, соціальні групи не мають домінуючого і самодостатнього сенсу. Визначення ж їх одержимо наприкінці розгортання кожного з етапів самоствердження особи на рівні права, справедливості, соціальних відносин, соціальних груп, політичних інституцій, держави і влади. Ні за яких умов, навіть у перехідні періоди суспільства, людина не повинна перетворюватися на засіб. В іншому разі сама наука, яка погоджується з таким станом, не має гуманістичного спрямування[4, c. 27-28].

Узагальнюючи зміст і завдання науки про політику, можна дійти висновку, що предметом політології є вивчення закономірностей і випадковостей становлення та розвитку взаємовідносин соціальних суб'єктів (особи, соціальних груп, політичних партій, націй, держав тощо) з приводу політичної влади, організації політичних систем в окремих суспільствах та їхню взаємодію на міжнародній арені.

Звичайно, що наведене визначення предмета політології не є універсальним, оскільки політична наука розвивається, отже, і дефініція її предмета буде постійно уточнюватися. Утім, відсутність загальноприйнятного визначення предмета політології не є перешкодою як на шляху вивчення курсу політології, так і в проведенні політологічних досліджень, оскільки коло політологічних проблем досить чітко визначили експерти ЮНЕСКО ще в 1950 p., коли дійшли висновку, що політологія як наука повинна включати чотири основні розділи:

1. Політичні теорії, включаючи й історію ідей.

2. Політичні інститути та їхнє функціонування.

3. Партії, групи й громадська думка.

4. Міжнародні відносини.

Звертаючись до перекладеної політологічної літератури, знаходимо, що сьогодні, наприклад, політологічна наука США зосереджує увагу на таких основних напрямах: а) американська політологія; б) компаративна політологія; в) міжнародні відносини і міжнародна політика; г) політична філософія і теорія демократії.

У цьому самому руслі визначаються основні напрями політологічних досліджень і в інших країнах.

Наша, українська, ще дуже молода наука про політику багато в чому є ідентичною, хоча вона не повторює ні американську, ні якусь іншу політичну науку, а розвивається переважно на своєму, національному теоретичному й методологічному ґрунті.

Відповідно до визначених вище основних розділів можна окреслити проблеми, які покликана розв'язувати політологія як наука. У їх числі слід назвати такі: політичної влади; організації політичних інститутів; управління політичними процесами; відносин між різними суб'єктами політичної влади; відносин громадянського суспільства — держави — особи; розвитку демократії; міжнародних відносин та ін. (схема 2). Оскільки коло цих і деяких інших проблем постійно розширюється, вони наповнюються новим змістом, то політологія як наука і покликана своєчасно враховувати такі зміни і вносити їх у теорію політики і в соціальну практику політичного життя[11, c. 23-26].

Висновки

Політологія як наука вивчає політичне життя суспільства в його різноманітних виявах, заглиблюючись у таємниці політики і влади, закономірності діяльності політичної еліти, партій, лідерів, соціальних верств і народних мас. Вона сприяє виробленню світоглядних і ціннісних настанов, вмінню пов´язувати політичні знання із суспільно-політичною практикою.

Народження політології зумовлене, насамперед, суспільними потребами в розробленні технологій управління і методик впливу на суспільну свідомість, у теоретичному обґрунтуванні цілей внутрішньої та зовнішньої політики, в оптимізації управлінських рішень за умов розширення обсягів діяльності та владних повноважень держави.

Античні мислителі започаткували вивчення політичної мови і політичного ораторства (Платон), дослідили такі політичні, соціальні, моральні цінності, як свобода, право, справедливість, добро та ін. У новітні часи розвивались узагальнюючі, універсальні концепції політики і влади, які отримали політичне, гуманістичне, фундаментально-соціологічне та економічне обґрунтування.

Розвиток соціально-орієнтованого філософського знання триває дві з половиною тисячі років, однак ще на початку XX ст. статус політичної філософії, як і політології, не був остаточно визначений. Упродовж XX століття поняття політичної філософії та політології цілком прижилися, а в 50—60-х роках настав «бум» політико-філософських та політологічних досліджень.

Список використаної літератури

1. Гелей С. Політологія: Навчальний посібник/ Степан Гелей, Степан Рутар. — 5-є вид., перероб. і доп.. — К.: Знання , 2004. — 645 с.

2. Дробінка І. Г. Політологія: Навчальний посібник/ І. Г. Дробінка, Т. М. Кришталь, Ю. В. Підгорецький; Мін-во освіти і науки України. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 289 с.

3. Іщенко М. Політологія: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Черкаси : Видавництво ЧНУ, 2004. — 387с.

4. Кирилюк Ф. Політологія Нової доби: Посібник для студ. вищ. навч. закл./ Федір Кирилюк,. — К.: Академія, 2003. — 303 с.

5. Кузь О. Політологія: Навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2004. — 340с.

6. Обушний М. Політологія: Довідник/ Микола Обушний, Анатолій Коваленко, Олег Ткач; За ред. Ми-коли Обушного; КНУ ім. Т. Г.Шевченка. — К.: Довіра, 2004. — 599 с.

7. Політологія: Навчальний посібник/ Валентина Штанько, Наталія Чорна, Тетяна Авксентьєва, Лідія Тіхонова,; Мін-во освіти і науки України, Науково-методичний центр вищої освіти. — 2-є вид., перероб. і доп.. — К.: Фирма "ИНКОС": Центр учбової літератури, 2007. — 287 с.

8. Політологія: Академічний курс: Підручник/ Л. М. Герасіна, В. С. Журавський, М. І. Панов та ін.; М-тво освіти і науки України. — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: ВД "Ін Юре", 2006. — 519 с.

9. Політологія: терміни, поняття, персоналії, схеми, таблиці: Навчальний словник-довідник для студентів вищих закладів освіти/ Укл.: В.М. Піча,Н.М. Хома,; Наукова ред. В.М. Пічі. — К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. — 311 с.

10. Холод В. Політологія: Навчальний посібник/ Володимир Холод,. — Суми: Університетська книга, 2001. — 405 с.

11. Шляхтун П. Політологія: Теорія та історія політичної науки: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Петро Шляхтун,; Ред. В. М. Куценко. — К.: Либідь, 2002. – 573 с.