Поняття бюджетних повноважень. Зміст інституту бюджетних повноважень

Вступ.

1. Поняття бюджетних повноважень.

2. Розпорядники бюджетних коштів і бюджетні призначення.

3. Правові засади організації міжбюджетних відносин.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Конституція України встановила, що бюджетна система держави будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Цією нормою було закладено конституційні засади у визначенні й закріпленні бюджетних повноважень за органами державної влади та місцевого самоврядування. Незалежність у галузі бюджету свідчить про самостійність.

Бюджетним повноваженням держави та територіальних громад, порядку їх реалізації в бюджетному процесі присвячено бюджетне законодавство, норми якого у сукупності становлять бюджетне право — центральну частину фінансового права. Слід зазначити, що в юридичній літературі терміни "бюджетні повноваження" і "бюджетні права" застосовуються як тотожні, хоч водночас не слід поєднувати бюджетні права, що належать відповідним органам влади, та інститут бюджетного права, який є складовою фінансового права як галузі права.

Бюджетні повноваження- це права та обов'язки органів державної влади та місцевого самоврядування у галузі бюджетної діяльності, що визначаються Бюджетним кодексом України, щорічними законами про Державний бюджет, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", іншими законами, рішеннями місцевих рад та локальними атами. Сукупність цих повноважень і положень нормативно-правових актів складає окремий інститут бюджетних прав (повноважень).

Мета: розкрити поняття бюджетних повноважень та визначити зміст інституту бюджетних повноважень.

Завдання: 1. розкрити зміст поняття бюджетних повноважень; 2. визначити розпорядників бюджетних коштів і бюджетні призначення; 3. охарактеризувати правові засади організації міжбюджетних відносин.

1. Поняття бюджетних повноважень

У бюджетному процесі на всіх його стадіях задіяні учасники бюджетного процесу, якими визнаються органи і посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями.

Бюджетні повноваження- це права та обов'язки органів державної влади у галузі бюджетної діяльності, що визначаються Бюджетним кодексом України, щорічними законами про Державний бюджет, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", іншими законами, рішеннями місцевих рад та локальними актами[1].

Бюджетні повноваження залежно від виду бюджетних правовідносин, у межах яких реалізуються бюджетні права їх суб'єктів, поділяються на:

— матеріальні — визначають зміст прав і обов'язків органів державної влади у сфері функціонування бюджетної системи;

-процесуальні- передбачена законодавством сукупність прав та обов'язків державних органів у сфері бюджетного процесу.

Рівні бюджетних прав:

-вертикальний(між представницькими та виконавчими органами різного рівня) — базується на конституційних нормах, що розмежовують повноваження між органами державної влади;

-горизонтальний- ґрунтується на конституційних нормах про розподіл компетенції між гілками влади.

Групи бюджетних прав:

-повноваження у галузі зведеного бюджету — ґрунтуються на забезпеченні єдності бюджетної системи; проведенні єдиної бюджетної політики;

-повноваження у галузі державного бюджету — це повноваження з формування, розподілу і використання коштів державного бюджету;

-повноваження у галузі місцевих бюджетів — повноваження органів місцевого самоврядування.

Основні учасники бюджетного процесу: Президент України, органи законодавчої і виконавчої влади, Національний банк України, органи державного фінансового контролю.

Бюджетні повноваження учасників бюджетного процесу:

1) Президент України:

-підписує закон України про Державний бюджет і закони України про внесення змін і доповнень до закону про Державний бюджет, а також інші закони;

-має право вето відносно прийнятого Верховною Радою України закону про Державний бюджет України з наступним поверненням його на повторний розгляд;

-має право законодавчої ініціативи — видає укази і розпорядження з питань, не врегульованих бюджетним законодавством;

2) Верховна Рада України. Верховна Рада Автономної Республіки Крим. обласні, районні, сільські, селищні, міські і районні ради:

— розглядають і затверджують бюджет;

— розглядають і затверджують звіт про виконання бюджету;

-контролюють виконання рішень про бюджет;

3) Верховна Рада України:

-визначає бюджетну політику держави;

-приймає постанови про основні напрямки бюджетної політики;

-затверджує показники соціально-економічного розвитку країни, необхідні для формування бюджетів;

-приймає законопроекти, які приводять до зміни дохідної і видаткової частин бюджетів;

4) Комітет Верховної Ради України з питань бюджету:

-приймає рішення стосовно бюджетних законопроектів;

-обробляє і узагальнює пропозиції та висновки комітетів Верховної Ради України і народних депутатів по проекту закону про Державний бюджет та інших пов'язаних з ним законопроектах;

-заслуховує інформацію відносно виконання бюджетних повноважень на всіх стадіях бюджетного процесу;

-оцінює і готує висновок про виконання закону про Державний бюджет протягом року;

-готує висновок до звіту про виконання закону про Державний бюджет;

-розробляє і вносить на розгляд Верховної Ради України законопроекти про внесення змін до закону України про Державний бюджету України;

5) Кабінет Міністрів України:

— розробляє і подає Верховній Раді України основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України, проект Основних напрямків бюджетної політики, проект закону про Державний бюджет України, звіт про виконання Державного бюджету України;

-забезпечує виконання закону про Державний бюджет України;

-розраховує показники зведеного бюджету України і готує звіт про його виконання;

-подає інформацію щодо прийнятих законодавчих і нормативних актів на виконання закону про Державний бюджет України;

-приймає рішення відносно використання закону про Державний бюджет України;

-приймає рішення відносно використання резервного фонду Державного бюджету України;

-приймає рішення про здійснення запозичень в обсягах і на умовах, визначених законом про Державний бюджет України;

6) Міністерство фінансів України:

-готує і узагальнює документи та матеріали, необхідні для формування проекту Основних напрямків бюджетної політики;

-розробляє проекти нормативів бюджетної забезпеченості;

-складає проект Закону про Державний бюджет України;

-організовує виконання Державного бюджету України;

-організовує методичну роботу з питань фінансово-бюджетного планування для адміністративно-територіальних одиниць;

-розробляє і затверджує річний розпис Державного бюджету України;

-здійснює обслуговування державного боргу України;

-подає Кабінету Міністрів України звіт про виконання Державного бюджету;

7) Національний банк України:

-визначає основні принципи грошово-кредитної політики України;

— розробляє законопроекти, пов'язані з формуванням дохідної та видаткової частин бюджету і готує пропозиції проекту закону про Державний бюджет [2].

Вищі органи законодавчої і виконавчої влади мають право на визначення розміру доходів, закріплених за державним бюджетом у поточному бюджетному періоді; цільового спрямування використання бюджетних асигнувань та їх розмірів; на організацію та здійснення бюджетного процесу; на встановлення межі бюджетного дефіциту і розробку заходів на його скорочення; на створення резервних та інших цільових фондів; на прийняття законодавчих актів з регулювання усіх питань бюджетного процесу; право на реалізацію усіх стадій бюджетного процесу; на визначення переліку регулюючих доходів для місцевих бюджетів; на уточнення статей доходів і видатків державного бюджету в процесі його виконання; на забезпечення постійного і всебічного фінансового контролю на всіх стадіях бюджетного процесу; на затвердження звіту про виконання державного бюджету.

До повноважень у галузі держаного бюджету можна також віднести затвердження диференційованих або єдиних нормативів відрахувань від регулюючих доходів для бюджетів АРК, областей, міст Києва та Севастополя; визначення розміру дотацій вирівнювання, субвенцій та їх цільового призначення для місцевих бюджетів вищого рівня; здійснення фінансового контролю у межах повноважень за додержанням органами місцевого самоврядування бюджетного законодавства.

В свою чергу бюджетні повноваження органів місцевого самоврядування реалізуються щодо державного бюджету, власного бюджету і бюджетів нижчого рівня.

Місцеве самоврядування у будь-якій країні неможливе за відсутності хоч би однієї з умов: законодавчого забезпечення компетенції органів місцевого самоврядування; належної кількості фінансових ресурсів, необхідних для виконання своїх функцій місцевим самоврядуванням; державної політики підтримки місцевого самоврядування через перерозподіл фінансових ресурсів. Кожний орган місцевого самоврядування бере участь у здійсненні державних повноважень у межах і формах, визначених Конституцією та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні". Зокрема, вони зобов'язані забезпечувати надходження на своїх територіях від загальнодержавних податків і зборів та мають право частину з цих надходжень залишати у своїх бюджетах у межах, встановлених вищестоящим органом влади відповідним рішенням про бюджет на поточний бюджетний період [3].

У разі неможливості покрити свої поточні видатки за рахунок власних, закріплених і регулюючих доходів, місцеві органи влади мають право на фінансову підтримку у формі дотацій вирівнювання або цільових субвенцій з бюджетів вищестоящих органів влади.

Усі органи місцевого самоврядування мають право на власний бюджет, на формування доходної частини та проведення видаткової політики; на резервний фонд та оборотну касову готівку. Обласні і районні органи місцевої влади мають право на складання зведених бюджетів. Сільські, селищні і міські ради мають право на введення місцевих податків і зборів (обласні ради мають право на введення місцевого збору за проїзд по прикордонній області).

Стосовно бюджетів нижчих рівнів органи місцевого самоврядування мають право затверджувати нормативи відрахувань, визначати джерела доходів, здійснювати фінансову підтримку у формі дотацій вирівнювання.

2. Розпорядники бюджетних коштів і бюджетні призначення

Для здійснення програм і заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. Кошти бюджету, що надаються фізичним і юридичним особам, які не мають статусу бюджетної установи (отримувача бюджетних коштів), можуть надаватись їм тільки через розпорядника бюджетних коштів.

Види розпорядників бюджетних коштів за обсягом їх прав:

— головні розпорядники бюджетних коштів;

— розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня.

Головні розпорядники визначаються відповідно до Бюджетного кодексу України і затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

Бюджетне призначення- це повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Бюджетним кодексом України, Законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, яке має кількісні та часові обмеження і дозволяє надавати бюджетні асигнування[4].

Бюджетне асигнування- повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначенням на взяття бюджетного зобов'язання і здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути (згідно з Бюджетним кодексом України):

-за бюджетними призначеннями, передбаченими законом про Державний бюджет України, — органи, уповноважені Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, в особі їх керівників, а також Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди;

-за бюджетними призначеннями, передбаченими бюджетом Автономної Республіки Крим, — уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), а також установи і організації, створені органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування, які повністю утримуються за рахунок відповідного бюджету, а також міністерства і органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;

— за бюджетними призначеннями, передбаченими іншими місцевими бюджетами, — керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.

Функції головного розпорядника бюджетних коштів:

— розробляє на основі плану діяльності проект кошторису і бюджетні запити та надає їх Міністерству фінансів України або місцевому фінансовому органу;

— отримує бюджетне призначення шляхом його затвердження в законі про Державний бюджет України або в рішенні про місцевий бюджет, доводить до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (отримувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління ними.

Бюджетний запит- документ, підготовлений розпорядником бюджетних коштів, який містить пропозиції з відповідним обґрунтуванням відносно обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний період[5].

Функції розпорядника бюджетних коштів:

-затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня;

— здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня і отримувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними бюджетних коштів;

— отримує звіти про використання бюджетних коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня і отримувачів бюджетних коштів і аналізує ефективність використання ними бюджетних коштів. Якщо в процесі виконання бюджету зміна зобов'язань вимагає менших асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів, Міністр фінансів України (керівник місцевого фінансового органу) приймає рішення при приведення у відповідність бюджетного призначення.

Постійне бюджетне призначення містить витрати спеціального фонду бюджету, яке дає право здійснювати їх виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень у спеціальний фонд.

Якщо після прийняття закону (рішення) про бюджет відповідальність за виконання функцій або надання послуг, на які затверджено бюджетне призначення, передається на іншого головного розпорядника бюджетних коштів, дія бюджетного призначення не припиняється. Передача повноважень здійснюється повідомленням Міністерства фінансів України (місцевого фінансового органу) Кабінету Міністрів України (місцевої державної адміністрації, відповідної ради) у двотижневий термін.

Всі бюджетні призначення втрачають силу після закінчення бюджетного періоду, за винятком випадків, коли окремим законом України передбачені багаторічні бюджетні призначення.

3. Правові засади організації міжбюджетних відносин

Основним джерелом розподілу доходу між територіями є державний бюджет. Основні світові моделі бюджетних систем:

-пайовий розподіл податків між різними адміністративними рівнями влади;

-різні рівні влади застосовують однакову базу оподаткування, встановлюючи власні податкові ставки;

-повне розмежування окремих податків між різними рівнями влади. Як правило, модель системи бюджетів формується шляхом комбінування усіх трьох моделей, але домінуючим є один підхід.

Держави здійснюють фінансове вирівнювання, що передбачає регулювання доходів і видатків органів місцевого самоврядування.

У разі, коли вичерпано можливості збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів і при цьому не забезпечено покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче мінімального рівня соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів, тобто застосовує бюджетне регулювання.

Міжбюджетні відносини- це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання їх функцій.

Бюджетне регулювання- це надання коштів із загальнодержавних доходних джерел, що закріплені за бюджетами вищих рівнів, бюджетам нижчестоящих рівнів з метою збалансування їх на рівні, необхідному для виконання планів економічно-соціального розвитку на певній території.

Міжбюджетні трансферти- це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого

Види міжбюджетних трансфертів:

-дотація вирівнювання;

-субвенція:

-на здійснення програм соціального захисту;

-на компенсацію втрат доходів місцевих бюджетів на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою;

-на виконання інвестиційних проектів;

-на інші цілі;

-кошти, що передаються з місцевих бюджетів;

-інші дотації.

Дотація вирівнювання визначається як перевищення обсягу запланованих видатків, який обчислений із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів.

Субвенції мають чітко виражений цільовий характер. Їх надання супроводжується обов'язковою звітністю щодо використання, у разі неповного використання коштів вони мають бути повернені.

Якщо прогнозні показники доходів місцевого бюджету перевищують розрахунковий обсяг видатків, обчислений із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів, для такого бюджету визначається обсяг коштів, що підлягають передачу до вищестоящого бюджету.

Параметри, які враховує формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів:

-фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючі коефіцієнти до них;

-кількість мешканців та споживачів соціальних послуг;

-індекс відносної податкоспроможності;

-прогнозний показник кошика доходу;

— коефіцієнт вирівнювання.

Кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування- це сукупність податків і зборів, що закріплені Бюджетним кодексом на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначення обсягів міжбюджетних трансфертів.Обсяг кошика доходів відповідного бюджету визначається із застосуванням індексу відносної податкоспроможності бюджету на основі даних про фактичне виконання відповідного бюджету за три останні бюджетні періоди.

Базовим чинником при розрахунку мінімальної кількості видатків, необхідних для фінансування з місцевих бюджетів, став фінансовий норматив бюджетної забезпеченості, що використовується для визначення міжбюджетних трансфертів. Він визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців чи споживачів соціальних послуг та коригується коефіцієнтами.

Висновки

Бюджетні повноваження — це права та обов'язки органів державної влади та місцевого самоврядування у галузі бюджетної діяльності, що визначаються Бюджетним кодексом України, щорічними законами про Державний бюджет, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", іншими законами, рішеннями місцевих рад та локальними атами. Сукупність цих повноважень і положень нормативно-правових актів складає окремий інститут бюджетних прав (повноважень).

Залежно від виду бюджетних правовідносин, у межах яких реалізуються бюджетні права їх суб'єктів, бюджетні повноваження поділяються на матеріальні і процесуальні.

Матеріальні бюджетні повноваженнявизначають зміст прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері функціонування бюджетної системи.

Процесуальні бюджетні повноваженняорганів державної влади та місцевого самоврядування — це передбачена законодавством сукупність прав та обов'язків державних та місцевих органів у сфері бюджетного процесу

За суб'єктним складом бюджетні права можуть належати державі в цілому та окремим адміністративно-територіальним одиницям.

Бюджетні права можна характеризувати за вертикальним та горизонтальним рівнем. Розподіл бюджетних прав по вертикалі (між представницькими та виконавчими органами різного рівня) оснований на конституційних нормах, що розмежовують повноваження між органами державної влади і органами місцевого самоврядування та місцевої влади. Розподіл бюджетних прав між представницькими та виконавчими органами одного рівня (по горизонталі) ґрунтується на конституційних нормах про розподіл компетенції між гілками влади. Бюджетні права можна об'єднати в три групи: повноваження у галузі зведеного (консолідованого) бюджету;повноваження у галузі державного бюджету; повноваження у галузі місцевих бюджетів.

Список використаних джерел

1. Атамас П. Й. Основи обліку в бюджетних організаціях. -К.: Центр навчальної літератури, 2003. -283, с.
2. Бюджетне законодавство України: Збірник нормативних актів/ Ред. В.С.Ковальський. -К.: Юрінком Інтер, 2002. -414, с.
3. Бюджетний кодекс України . -Харків: Одіссей, 2003. -94, с.
4. Бюджетний кодекс України /Укл. М. П. Кучерявенко. -Харків: Право, 2005. -162, с.
5. Бюджетні повноваження парламенту: Українські реалії на тлі світового досвіду: Посібник/ Програма сприяння Парламентові України; Шрьодер Л., Кейдн Н., Барабаш О.та ін.. -К.: Заповіт, 1997. -142 с.
6. Воронова Л. К.Фінансове право України: Підручник. -К.: Прецедент: Моя книга, 2006. -440 с.
7. Дорохін Д. Розвиток інституту участі місцевих громад у бюджетному процесі у працях класиків російського фінансового права // Юридична Україна. -2006. -№ 8. — С. 46-50
8. Зюнькін А. Г. Фінансове право: Опорний конспект лекцій. -К.: МАУП, 2000. -143 с.
9. Інструкція про порядок нарахування й сплати до бюджету податку на доходи підприємств і організацій. -К., 1994. -110 с
10. Козак І. Від перестановки доданків бюджет повниться // Віче. -2006. -№ 19-20. — С. 50-51
11. Козловський В.О. Удосконалення механізму бюджетних надходжень в умовах розвитку ринкових відносин // Вісник Вінницького політехнічного інституту. -1997. -№ 4. — С. 25-30
12. Костюченко О. А. Бюджетне, податкове та митне законодавство України: Посібник. -К.: Прецедент, 2006. -93, с.
13. Майданник О. Контрольна функція українського парламенту щодо виконання державного бюджету України // Підприємництво, господарство і право. -2006. -№ 6. — С. 62-65
14. Музика О.Повноваження органів місцевого самоврядування на отримання доходів у місцеві бюджети // Право України. -2001. -№ 4. — С. 25-27
15. Науково-практичний коментар Бюджетного кодексу України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -414 с.
16. Науково-практичний коментар до законів України "Про державну виконавчу службу", "Про виконавче провадження. -К.: Юрінком Інтер, 2006. -318, с.
17. Норми відшкодування витрат на відрядження у межах України та за кордон для державних службовців і працівників підприємств установ та організацій, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів // Людина і праця. -2001. -№ 7. — С.54-59
18. Орлюк О. П. Фінансове право: Навчальний посібник. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -527, с.
19. Піхоцький В. Ф.Ресурсні платежі та місцеві податки і збори: Навчальний посібник. -К.: ВД "Професіонал, 2005. -301 с.
20. Ротар Д. Місце правового інституту бюджетної установи в системі права // Підприємництво, господарство і право. -2006. -№ 8. — С. 110-112
21. Сазонець І. Л. Управління місцевими фінансами: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -261, с.
22. Стоян В. І.Розмежування повноважень між учасниками бюджетного процесу та організація взаємодії з ними органів державного казначейства // Фінанси України. -2005. -№ 12. — С.42-51
23. Финансовое право: Учебник для студ. вузов. -М.: Юристъ, 2000. -599 с.
24. Финансовое право: Учебник/ П. Н. Говенко, А. И. Иванский, Л. В. Кузнецова; Под ред. И. Н. Пахомова. -Харьков: Одиссей, 2003. -446, с.
25. Фінансове право: Навч. посіб./ За ред. Л.К.Воронової. -К.: Вентурі, 1998. -382, с.
26. Фінансове право: Підручник для студ. вуз. -Харків: Консум, 1998. -495 с.
27. Фоменко К. Пропозиції з реалізації вимог постанови Верховної Ради України "Про Основні напрями бюджетної політики на 2006 рік" стосовно фінансового забезпечення повноважень органів місцевого самоврядування щодо надання громадянам суспільних послуг // Віче. -2005. -№ 9. — С. 46-49
28. Чернадчук В. Щодо бюджетних повноважень Національного банку України // Підприємництво, господарство і право. -2004. -№ 7. — С. 84-87
29. Чубенко А. Повноваження розпорядників бюджетних коштів у сфері цивільного захисту // Підприємництво, господарство і право. -2006. -№ 8. — С. 67-68
30. Юрій С. І. Казначейська система: Підручник. -Тернопіль: Карт-бланш, 2006. -818 с.