Порівняльна характеристика податкової системи Італії та України
Категорія (предмет): Податки, податкова системаВступ.
1. Поняття податкової системи Італії та України (елементи, механізм, інструментне завдання).
а) еволюція податкової системи Італії.
б) еволюція податкової системи України.
2. Сьогоднішній стан справ в податкових системах України та Італії.
3. Оптимізація вдосконалення шляхи розбудови, імплементація податкових систем України та Італії.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
На початковому етапі свого функціонування податкова система України спричинила кризові явища у механізмі розподілу фінансових ресурсів мільйонів громадян на користь держави, а тому сформувала чіткий стереотип несправедливості, який трансформувався в досить розвинений інститут приховування доходів. У цій ситуації податкове законодавство довело свою недієздатність в пошуку оптимального відношення податкових ставок, податкових пільг, які б враховували складну соціально-економічну ситуацію в країні на фоні кризових явищ у всіх сферах суспільного життя.
На відміну від вітчизняних реалій зовсім інший підхід до платників податків із доходів фізичних осіб в іноземних державах, де стан демократії та суспільні норми в значній мірі мають вплив на побудову та функціонування фіскальної політики, яка передовсім спрямована на вирішення соціальних питань та економічну мотивацію домогосподарств, а вже потім на забезпечення уряду фінансовими ресурсами.
В умовах створення в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки пошук шляхів удосконалення власної системи оподаткування доходів фізичних осіб із урахуванням світових здобутків у цій сфері є досить актуальним.
Питанню вивчення основ побудови податкових систем іноземних держав та порядку оподаткування фізичних осіб присвячується досить багато наукових праць, зокрема вагомих результатів досягли О.Д. Василик, Г.П. Толстоп'ятенко, Я.В. Литвиненко, І.Д. Якушик, Н.М. Ткаченко та інші.
Іноземні системи прямого оподаткування доходів фізичних осіб мають уже досить апробовану часом практику становлення та розвитку на базі глибокого усвідомлення кожним платником податку свого конституційного обов'язку — сплати податків.
1. Поняття податкової системи Італії та України (елементи, механізм, інструментне завдання)
а) еволюція податкової системи Італії;
Податкова політика Італійської Республіки (ІР) відрізняється від податкової політики та податкових систем інших країн більш економічною спрямованістю, уніфікованістю, чіткою організаційною структурою. Основним джерелом дохідної частини бюджету є податки. Реформування податкової політики почалося у період проведення податкової реформи 1973–1974 років, яка знищила стару архаїчну, складну, багатоступінчасту систему, незрозумілу багатьом платникам податків.
Податки, які існують у державі, поділяються на прямі та непрямі. До прямих належать прибутковий податок з фізичних та юридичних осіб, податок на дохід з капіталу, місцевий прибутковий податок, податок на спадщину, дарування тощо. При проведенні реформи 1973–1974 років найбільших змін зазнали прямі податки, реформа ж 1988 року ще більше їх спростила.
Непрямі податки пов’язані зі стадіями виробництва та реалізації товарів та послуг, імпорту товарів, зміною власності тощо. Основними з них є такі:
· податок на додану вартість сплачується з приросту вартості товару при переході з одного циклу виробництва до іншого. База оподаткування розраховується як різниця між вартістю проданих товарів (майна), надання послуг, тобто всіх грошей, які надходять до підприємства, та собівартістю продукції, тобто вартістю сировини, матеріалів, комплектуючих, одержаних з попереднього підприємства. Сплачується ПДВ на кожній стадії просування товарів. Ставка податку становить 19 %. Продовольчі товари, газети, журнали оподатковуються за пільговими ставками 13 та 4 %. Деякі товари та послуги звільняються від його сплати взагалі (експорт продукції, різні міжнародні послуги та пов’язані з цим операції). Не оподатковуються ПДВ й операції зі страхування, видачі кредитів, операції з акціями та облігаціями, із золотом, іноземною валютою, медичне забезпечення, народна освіта, культура, поштові послуги тощо;
· гербовий податок сплачується за юридичне оформлення цивільних та комерційних документів;
· реєстраційний податок є доповненням до гербового збору. Він стягується, якщо потрібна ще й державна реєстрація;
· податок на приріст вартості нерухомості належить до місцевих податків і сплачується при одержанні прибутку від продажу нерухомості;
· акцизи та збори встановлюються на деякі види товарів — алкогольні напої, тютюнові вироби, нафту, нафтопродукти, електроенергію, а також при укладанні страхових контрактів, купівлі-продажу акцій, облігацій, при одержанні від держави послуг концесійного характеру;
· мито;
· податок з лото та лотерей [9, c. 176-177].
Найбільше були змінені в період реформи 1988 року прибутковий податок з юридичних осіб, фізичних осіб та місцевий прибутковий податок.
Податкова система кожної країни ґрунтується на вихідних засадах оподаткування, які вперше були сформульовані А.Смітом, удосконалені А.Вагнером, кейнсіанською та неокласичною школами та адаптовані до вимог сучасності. Функціонування податкової системи Італії має додатково враховувати особливості квазіринкового середовища та, виходячи з еволюції теоретичних поглядів на оподаткування, базуватися на засадах: стабільності податкового законодавства, правового регламентування взаємовідносин платників податків і держави, рівномірного розподілу податкового тягаря між окремими категоріями платників, пропорційної відповідності сплачених податків доходам платників, зручності справляння податків для їх платників, недискримінації, мінімізації витрат на адміністрування податків, нейтральності податкової системи до різних сфер економічної діяльності, доступності й відкритості податкової інформації, дотримання податкової таємниці [4, c. 106].
б) еволюція податкової системи України
Функціонування податкової системи в Україні пов'язане з багатьма проблемами і суперечностями. За своєю природою податкова система є результатом еволюції податкових відносин і детермінується багатьма специфічними факторами. Її існування зумовлене певним етапом, якого досягли суспільні правовідносини у сфері оподаткування. Ця категорія є своєрідною детермінуючою оболонкою, формою для дії податкових механізмів у державі, у якій разом з тим вплив системи на її елементи є взаємопов'язаним.
Податкова система в кожній країні є однією з основ економічної системи. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого — виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Податки — це об'єктивне суспільне явище, тому при побудові податкової системи слід виходити з реалій соціально-економічного стану країни, а не керуватися побажаннями, хоч і найкращими, але нездійсненними. Саме тому побудова чіткої податкової системи — це одна з головних умов ефективного функціонування економіки і фінансів, оскільки через податки здійснюється найтісніший зв'язок між державою і юридичними та фізичними особами щодо формування, розподілу й використання їх доходів.
Окремі елементи утворюють податкову систему лише тоді, коли між ними формуються зв'язки сумісності, взаємоузгодженості, відповідності. Системоутворюючими чинниками при побудові податкової системи виступають саме принципи оподаткування. Побудова податкової системи відповідно до цих принципів потребує вмілого комбінування податків з різним ступенем еластичності, з різною властивістю щодо можливостей їх перекладання, а також реалізації принципів економічної ефективності та справедливості. Таким чином забезпечується така властивість податкової системи, як її побудова на засадах взаємодоповнення. Реалізація податковою системою певної сукупності загальних та особливих принципів оподаткування надає їй неповторності.
Податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Головними критеріями податкової політики є економічна ефективність і соціальна справедливість. З одного боку, податки мають забезпечити сталу фінансову базу держави, з іншого — залишити достатньо коштів підприємствам і громадянам для збереження максимальної заінтересованості в результатах діяльності. Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. Сутність, структура і роль податкової системи визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також обов'язки та відповідальність, які виступають невід'ємною частиною податкової системи, держава ставить єдині вимоги до ефективного ведення господарства у країні [5, c. 10-12].
Серед численних економічних проблем, які постали перед Україною у період переходу її від командно-адміністративної до ринкової форми ведення господарства, чільне місце посідає створення ефективної системи оподаткування юридичних і фізичних осіб. У цьому зацікавлена як держава, податкові органи, так і платники податків.
Тому особливої актуальності набувають дослідження теоретичних, методологічних і прагматичних підвалин податкової політики та формування податкової системи в державі.
Слід зазначити, що податкова система України пройшла певний шлях свого становлення і нині перебуває на етапі вдосконалення. Недосконалість системи оподаткування в Україні визнається багатьма вченими-фінансистами. Так, професор О.Д. Василик зауважує: "Нинішня податкова система виявилася неадекватною до умов перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб'єктів господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах.
Надмірна кількість податкових пільг зумовила необґрунтований перерозподіл ВВН, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Все це призвело до утворення значного неофіційного сектору економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень" [11, c. 48-49].
2. Сьогоднішній стан справ в податкових системах України та Італії
Прибутковий податок з фізичних осіб в Італії сплачується з чистих доходів громадян, одержаних у вигляді заробітної плати (робота за наймом), доходів від комерційної діяльності, від операцій з нерухомістю, від власності на землю, капіталу або доходів з будь-яких інших джерел. Деякі джерела одержання доходів диференційовані.
Так, земельний дохід поділяється на дві частини:
· від безпосередньо земельної ділянки, тобто факту володіння або збільшення сільськогосподарської діяльності на цій площі;
· з доходу від експлуатації будинків, споруд їх власником, тобто доходу від здачі в оренду.
Розмір орендної плати визначається кадастровими реєстрами, оцінка яких проводиться раз на 10 років (в інтервалах відповідне міністерство може внести певні додатки та поправочні коефіцієнти).
Земельним податком оподатковуються тільки землі, які можна використовувати для сільськогосподарської діяльності.
Для визначення доходу з будівель, які безпосередньо використовуються власником, встановлюються тарифи. Розмір податків з будівель, наданих в оренду, визначається угодою оренди. При обчисленні цього податку враховуються усі міські будинки, деякі будівлі, споруди для утримання худоби, збереження сільськогосподарської продукції, торговельні приміщення, склади, допоміжні будівлі.
Крім доходу від земельної власності, визначається дохід з капіталу. Він обчислюється складанням процентів за вкладами та за поточними банківськими рахунками. Податок стягується з дивідендів, лотерейних виграшів, ануїтетів тощо. Він утримується при проведені розрахунків банківською або іншою установою.
Крім заробітної плати, різних відрахувань та зборів до доходів від найманої праці додаються й пенсії. Але якщо особа, крім заробітної плати та пенсії, не має доходів з інших джерел, то в кінці фінансового року вона звільняється від подання податкової декларації.
Доходи від підприємницької діяльності, як і доходи від професійної діяльності, обчислюються як різниця між усіма доходами, одержаними підприємцем, та фактичними витратами.
Ставки оподаткування фізичних осіб встановлюються за прогресивною шкалою і щорічно корегуються з урахуванням індексу інфляції. Найнижча ставка оподаткування доходу — 10 %, найвища — 62 %. Для верств населення, які мають когось на утриманні, передбачені пільги. Розрахунок податку проводиться безпосередньо платником. Він заповнює декларацію про доходи і подає її в податковий орган [13, c. 91-92].
Залежно від податкових надходжень прибутковий податок разом з ПДВ становить близько 50 % всіх податкових надходжень держави. Прибутковий податок з юридичних осіб. Суб’єктами оподаткування виступають промислові, комерційні, кредитно-фінансові установи та підприємства, дрібні приватні підприємства, що не мають статусу акціонерних товариств (пайові товариства, партнерства, кооперативи тощо), які знаходяться як на території держави, так і за її межами. Об’єктом оподаткування є чистий дохід, що обчислюється як різниця між усіма доходами, одержаними підприємством, та витратами, у тому числі необхідними для підтримки процесу комерційної діяльності. Валовий дохід складається з:
· виручки від основної діяльності;
· реалізації зайвих сировини, матеріалів, комплектуючих, напівфабрикатів;
· продажу землі, будинків, споруд, устаткування;
· комісійних доходів тощо.
До основних валових витрат належать:
· заробітна плата персоналу (без урахування виплат у вигляді участі в прибутках);
· витрати на наукові дослідження;
· засоби фонду безнадійних боргів (до цього фонду можна відраховувати до 0,5 % виручки);
· засоби фонду комплексаційних витрат за кредитами (відрахування також здійснюється у розмірі 0,5 % суми кредитів до досягнення розміру фонду 5 % суми кредитів).
В Італії від сплати ПДВ звільняються експортні товари, міжнародні послуги та операції, пов'язані з їх виконанням, а також операції страхування та надання кредитів, поширення акцій та облігацій, витрати на медичне обслуговування, освіту, культуру, поштові послуги та операції із золотом та іноземною валютою [8, c. 118-119].
В Італії діє єдина ставка оподаткування — 36 %.
Ці два податки найважливіші серед загальнодержавних.
Основним місцевим податком є місцевий прибутковий. Його сплачують як фізичні, так і юридичні особи, він має цільовий характер, стягується централізовано податковими органами, а потім перераховується місцевим органам управління. За цим податком діє єдина ставка як для фізичних, так і для юридичних осіб — 16 %.
Суб’єктами оподаткування є приватні особи та корпорації. Але цей податок стосується тільки певних громадян. Об’єктами оподаткування виступають прибутки від переміщення нерухомості, спекулятивних операцій з цінними паперами, підприємницького доходу, а також заробітна плата осіб вільних професій. Корпорації при визначенні розміру доходу користуються низкою пільг. Так, при розрахунку доходу можна відраховувати доходи, одержані від іноземної філії;
до 50 % для осіб, які займаються сільськогосподарською діяльністю;
підприємств, коли їх дохід становить визначену суму. Підприємства та приватні особи можуть скоротити свій дохід на 30 %, якщо вони займаються роздрібною торгівлею, постачанням продуктів харчування, напоїв до державних установ або їдалень підприємств.
Податок на збільшення вартості нерухомого майна. Об’єктом оподаткування є різниця між вартістю нерухомості (будинки, споруди, будівельні майданчики, які знаходяться на території Італії) на початок та кінець періоду. Обчислення проводиться за прогресивною шкалою й починається з моменту передачі власності або придбання її платником податку.
Податок з реклами. Ним обкладаються будь-які рекламні засоби, розташовані в різних місцях, які доступні публіці. Ставки встановлюються муніципалітетами залежно від фінансового стану, виду реклами та її мети.
Податок за використання суспільних площ стягується з площ, які використовуються спільно з муніципалітетами або підприємствами залежно від місцезнаходження, розміру, мети використання.
Податок з автотранспорту. Він є одночасно і державним, і місцевим. Ставка податку однакова як для фізичних, так і для юридичних осіб і залежать від об’єму циліндрів.
Гербовий збір сплачується при одержанні юридичних та правових документів. Є різні способи справляння цього податку:
· використання гербового паперу;
· використання паперу з водяними знаками;
· погашення гербових марок;
· накладання гербових печаток;
· сплата поштових зборів і платежів.
Сплата реєстрових та реєстраційних зборів відбувається при здійсненні запису в державних реєстрах — наприклад, нотаріальні акти передачі прав володіння нерухомим майном, договори про оренду або передачу прав власності. Ставка становить 0,5–8 %. При одержанні паспортів, посвідчень водіїв, дозволів на володіння морозильником стягується комісійний збір. При цьому використовуються спеціальні марки.
Місцеві ліцензійні збори стягуються за право сезонної торгівлі або торгівлі предметами антикваріату.
Податок на спадщину та дарування. Об’єктом оподаткування виступає вартість майна, яка переходить до іншого власника після смерті попереднього або при даруванні. Ставка складається з двох частин: вартості майна та ступеня спорідненості. Перша частина встановлюється, якщо вартість майна перевищує визначену суму.
Друга сплачується родичами. Батьки та діти від сплати другої частини звільняються, і на них розповсюджується тільки перша частина.
Цільові збори — це шкільний податковий збір, збір за використання державних земельних ділянок[6, c. 128-129].
3. Оптимізація вдосконалення шляхи розбудови, імплементація податкових систем України та Італії
В Італії діють три основні способи стягнення податків:
· пряме перерахування податків до бюджету;
· утримання податків при виплаті сум (тобто у джерела);
· стягнення податків за допомогою податкового реєстру. Цей спосіб застосовується, якщо платник податку порушує чинне законодавство. Тоді його заносять до спеціального реєстру, повідомляють окружне податкове управління і стежать за ним. Якщо платник і надалі не сплачує податки, на його майно може накладатися арешт з наступним продажем на аукціоні.
До особливо тяжких порушень, згідно з чинним у ІР законодавством, належать:
· незаповнення або свідомо неправильне заповнення декларації про доходи;
· відсутність бухгалтерських записів або порушення порядку їх ведення;
· проведення фіктивних операцій;
· свідоме заниження доходів юридичною або фізичною особою.
Серед практиків і вчених проводиться велика спільна робота щодо утвердження сучасних принципів податкової політики. Узагальнити і звести воєдино всі точки зору, як і задовольнити одночасно всі побажання, неможливо. Суть їх у тому, що податкова політика повинна забезпечити розв'язання двоєдиного завдання. З одного боку, це встановлення оптимальних податків, які слугуватимуть всебічному розвитку і стимулюванню вітчизняного товаровиробника, в тому числі зайнятості населення, нарощенню темпів виробництва, задоволенню попиту споживачів товарів (послуг), насиченню ринку споживання необхідними товарами тощо. З другого — забезпечення надходження до бюджету коштів, достатніх для виконання державою покладених на неї функцій.
• Надмірне підвищення норми оподаткування призводить до збільшення доходів тіньової економіки і згортання легального бізнесу, а також до скорочення податкової бази. Тому важливе місце у здійсненні оптимальної податкової політики відводиться принципу фіскальної достатності. Він полягає у здійсненні податкової політики, необхідної для забезпечення такої величини податкових надходжень, яка оптимально бажана з огляду на проголошену економічну доктрину.
• Рівень податкової ставки повинен враховувати можливості платника податку, тобто рівень його доходів. Оскільки можливості різних фізичних і юридичних осіб неоднакові, для них мають бути встановлені диференційовані податкові ставки. Тобто податок на прибуток повинен бути прогресивним.
Платежі кожного до бюджету мають бути пропорційні його доходам, і винятки для окремих осіб недопустимі. Порушення цього принципу призведе до того, що додаткове податкове навантаження ляже на законослухняних платників податків або на тих, хто має можливості ухилятися від оподаткування [3, c. 255-256].
На сьогодні для податкової системи України головними негативними факторами більшість науковців вважають:
· велику кількість податків, багато з яких не виконують ні фіскальної, ні регулюючої функції;
· безсистемне надання пільг;
· значний податковий тягар;
· нерівномірність розподілу податків між бюджетами різних рівнів;
· часті зміни податкового законодавства.
Саме на подолання цих недоліків, на нашу думку, має бути направлене реформування сучасної податкової системи України.
Здійснюючи податкову політику, слід також пам'ятати, що догматичність норм податкового регулювання суперечить реаліям економічного буття і тому неврахування певних соціально-економічних змін, пов'язаних із розвитком суспільства, може призвести до непередбачуваних наслідків. Податкова політика має бути гнучкою і такою, що легко адаптується до мінливих суспільно-політичних і економічних потреб. Один із важливих аспектів цього положення — практика надання різних пільг. Але треба виступати проти їх безоглядного і безсистемного "роздавання", практикувати адресне податкове стимулювання пріоритетних галузей або регіонів. [5, c. 37-39]
• У процесі реформування системи оподаткування в Україні важливою проблемою є не лише рівень податкового тягаря, а й оптимальне поєднання прямих і непрямих податків. Слід зазначити, що в останні роки у вітчизняній системі оподаткування спостерігається тенденція до збільшення частки прямих податків, що відповідає практиці розвинутих країн. Непрямі податки хоч і зручніші для фіскальних органів з позиції їх стягнення, однак їх сплата лягає тягарем на плечі кінцевого споживача. Тому переважання справедливих прямих податків дасть змогу уникнути таких негативних наслідків, як зубожіння більшості населення, подальший спад і занепад вітчизняного виробництва, нездатного конкурувати з дешевшою продукцією іноземних фірм, тощо.
У процесі реформування системи оподаткування в Україні необхідно докорінно змінити ставлення до місцевих податків і зборів, суттєво підняти їх значення у формуванні дохідної частини місцевих бюджетів. Однак, незважаючи на наявність суттєвих із позиції змін, які планувалося здійснити згідно з Указом Президента України "Про місцеві податки і збори", докорінного реформування системи оподаткування поки що не передбачається. Найсуттєвішими вадами місцевого оподаткування, на нашу думку, є незначна фіскальна роль податків і зборів та відсутність прав у органів місцевого самоврядування запроваджувати на своїй території власні податки і збори. Якнайшвидше усунення вказаних вад сприятиме становленню місцевого самоврядування в Україні, зміцненню його фінансової бази та переведенню місцевого оподаткування на обслуговування органами Державного казначейства. [8, c. 151-152]
— Органи місцевого самоврядування повинні мати право запроваджувати на своїй території власні податки і збори, а центральний уряд може лише контролювати загальний рівень оподаткування. Річ у тім, що на місцях завжди є свої особливі об'єкти оподаткування, які можуть відчутно наповнити місцеві бюджети, а отже, дати змогу спрямувати додаткові кошти на розв'язання економічних і соціальних проблем регіонів.
Світовий та вітчизняний досвід переконує, що не існує і не може існувати податкової політики, котра задовольняла б усіх платників податків і державу в цілому одночасно. Тому держава, розглядаючи фіскальну функцію податків, повинна враховувати також, що на величину податкових надходжень впливає і таке явище, як ухилення від сплати податків.
Саме відсутність традицій сплати податків в Україні ще довго даватиметься взнаки, і це одна із причин того, що прогресивне податкове законодавство в Україні дає менший ефект, ніж у тих же розвинутих європейських країнах. [2, c. 115-120]
Слід зазначити, що інституційні зміни — найважчі та найтриваліші, і якщо не врахувати цього фактору, то законодавство можна змінювати щодня, а ефект буде той самий. Відсутність усталених інститутів податкової системи призводить до нестабільності податкового законодавства. Уряд і законодавці змушені шукати такий варіант податкового законодавства, який, з одного боку, враховував би досвід економічно розвинутих країн, а з другого — відповідав би традиціям і звичкам платників податків.
Як свідчить практика, неможливо побудувати ефективну податкову систему, не сформувавши платника податку як елемент податкової системи, як суспільний інститут. Для цього потрібно проводити всебічну організаційну і просвітницьку роботу з платниками податків, урегульовувати і вдосконалювати інформаційні потоки між платниками податків та органами контролю за їх сплатою, а також враховувати соціально-культурні й психологічні особливості громадян країни, усталені традиції при прийнятті рішень у галузі оподаткування.
Основним протиріччям, що виникло в процесі формування податкової системи України, є неузгодженість потреб у податкових надходженнях з можливостями їх отримання. Крім того, на сьогодні стоїть завдання досягти такого рівня розвитку податкової системи, щоб, забезпечуючи доходи бюджету, не стримувалися процеси накопичення, зростання виробництва, не відбувалося перекосів у частині змін у структурі суспільного господарства, не деформувалися ринкові процеси та, головне, не порушувалась соціальна справедливість стосовно конкретного періоду розвитку нашої держави.
Подолання комплексу проблем податкової системи становить першочергову складову раціоналізації податкової системи, яка забезпечує підвищення ефективності її функціонування. Процес розв’язання цих проблем включає виконання багатьох взаємопов’язаних завдань, які поділяються на окремі напрями, що характеризуватимуть нову структуру податкової системи.
Першим напрямом є ліквідація другорядних у фіскальному плані податків.
Існування у чинній системі оподаткування близько 40 податків, зборів та обов’язкових платежів значно ускладнює саму систему законодавства. Це дає підстави для удосконалення структури податкової системи шляхом скорочення переліку другорядних податків та зборів, які мають незначний обсяг надходжень. Зокрема, це стосується податку на промисел, який вже давно є для нашої податкової системи архаїчним податком із складним адмініструванням.
Другим напрямом є пошук альтернативних об’єктів оподаткування як засіб подолання структурних проблем. Науковці пропонують запровадити оподаткування нерухомості, оскільки нерухомість є одним з унікальних об’єктів, здатних забезпечити стабільність та прогнозований прибуток [1, c. 87]. Візуальна наочність, постійність місцезнаходження, тривалість існування, державна реєстрація — це риси, що перетворюють нерухомість в унікальний об’єкт оподаткування. Разом з тим податок на нерухомість має властивість, яка полягає в тому, що базу оподаткування практично неможливо приховати, що забезпечує бюджет сталими надходженнями. Тому цей податок потребує надзвичайно виважених підходів до формування методології його справляння. Цей податок повинен мати статус місцевого, що підвищить його ефективність та надасть можливість сформувати міцну фінансову базу для органів місцевого самоврядування, наповнюючи реальним змістом самостійність місцевих органів влади.
Третім напрямком реформування має бути зниження податкового навантаження на фонд оплати праці. Цього можна досягти шляхом запровадження єдиного соціального податку (за прикладом багатьох розвинених країн, а також Росії). Цей податок передбачає уніфікацію податкової бази для сплати податку до всіх державних позабюджетних соціальних фондів, що значно полегшить становище платників податків [12, c. 136-138].
В єдиному соціальному податку доцільно об’єднати внески до всіх діючих соціальних фондів.
Замість існуючих чотирьох відрахувань доцільно ввести один збір, який сплачується за єдиними правилами та в єдині терміни.
Базою оподаткування має виступати фонд оплати праці. Ставка, за попередніми розрахунками науковців, має становити близько 30 %. Це не остаточний норматив відрахувань, оскільки запровадження єдиного соціального податку має супроводжуватись економіко-математичним моделюванням та обґрунтуванням ставок.
Запропоноване нововведення має:
— зменшити податкове навантаження на фонд оплати праці;
— спростити звітність підприємств і процедуру сплати;
— спростити адміністрування податку;
— узагальнити фінансові санкції;
— зменшити чисельність перевірок на підприємствах.
Четвертим напрямком реформування має стати законодавче визначення джерел надходжень коштів до бюджетів різних рівнів. Зокрема, як уже зазначалося, вважаємо за доцільне закріпити за місцевими бюджетами податок на нерухомість, а також запровадити місцеві податки на прибуток підприємств та на доходи фізичних осіб. Сумарна сплата податків на прибуток до бюджетів державного та місцевого рівня повинна становити не більше 23–28 % оподатковуваного прибутку (в залежності від регіону України). Ефективна робота в цьому напрямку має розв’язати ряд регіональних соціальних проблем [2, с. 94].
У результаті подолання основних структурних проблем податкова система України має змінити свій сучасний вигляд. Оптимальну, на наш погляд, структуру податкової системи України на сьогоднішньому етапі становлення ринкової економіки, подано у таблиці 2.
Вважаємо, що на сьогодні відчутно знизити ставку ПДВ є досить проблематично. Це пов’язано з наступними причинами:
1.Обмеженість надходжень від прямих податків.
2.Неможливість та недоцільність у трансформаційний період скорочення функцій держави (що є передумовою встановлення рівня централізації частини ВВП у зведеному бюджеті країни за допомогою оподаткування).
Тому, на нашу думку, найбільш прийнятним варіантом удосконалення існування ПДВ є диференціація його ставок. Це дозволить не тільки уникнути різкого скорочення бюджетних доходів від ПДВ, а й розвинути регулятивний потенціал цього податку. Про це свідчить досвід багатьох країн світу. Порівняльну характеристику ставок ПДВ у різних країнах світу наведено в таблиці 3.
Як свідчать дані, наведені в таблиці 3, в Україні існує одна з найвищих у світі ставок податку на додану вартість. До того ж не запроваджено знижених ставок ПДВ, які в усьому світі застосовуються при оподаткуванні товарів щоденного попиту, що споживаються найменш забезпеченими верствами населення [2, c. 234-235].
На нашу думку, в Україні доцільно було б встановити наступні види ставок:
— основна — 15 %;
— підвищені — 20 % і 25 %;
— знижені — 5 % і 10 %.
Що стосується підвищених ставок, то, наприклад, обороти з реалізації підакцизної продукції вітчизняного виробництва можна оподатковувати податком на додану вартість за ставкою 20 %, а іноземного виробництва — за ставкою 25 %. Вибір підакцизної продукції як бази оподаткування підвищеними ставками ПДВ дозволить максимально реалізувати регулюючу функцію цього податку: шляхом обмеження споживання шкідливої для здоров’я продукції та шляхом підтримки вітчизняного виробника.
У більшості країн влада реально оцінює свої можливості у сфері оподаткування. Там чітко розуміють, що надмірні податки підривають виробництво, не сприяють розвитку ініціативи та знижують доходи бюджету. Обмеження свободи приватного бізнесу в податкових питаннях призводить не лише до обмеження можливостей потенційних надходжень, а й до інших негативних наслідків, особливо в частині приховування прибутків від оподаткування та переходу в тіньову діяльність [5, c. 12].
Висновки
Аналізуючи сучасні проблеми податкової системи України, дійшли висновків, що основними з них є:
— неврегульованість та часті зміни податкового законодавства;
— значна кількість податків;
— безсистемне надання пільг;
— значний податковий тягар;
— нерівномірність розподілу податків між бюджетами різних рівнів.
Для подолання цих проблем реформування податкової системи має включати наступні заходи:
1. Законодавче врегулювання справляння податків шляхом прийняття податкового кодексу.
2. Впровадження мораторію на внесення змін до податкового кодексу терміном щонайменш на 5 років.
3. Структурна перебудова податкової системи шляхом виключення з неї податків, що не виконують ні фіскальної, ні регулюючої функції.
4. Законодавче обґрунтоване розмежування податків між рівнями бюджетної системи.
5. Зниження навантаження на фонд оплати праці шляхом впровадження єдиного соціального податку.
6. Відмова від практики надання необґрунтованих пільг.
7. Реформування основних податків, зокрема диференціація ставок ПДВ.
Вважаємо, що на сьогодні в Україні безперспективно будь-якою ціною реалізувати загальне зниження рівня податкового навантаження замість вдосконалення і розвитку податкової системи в цілому.
Головним завданням під час реформування податкової системи має стати сприяння створенню гнучкого механізму оподаткування, який здатен адекватно реагувати на зміни в економіці та оптимально реалізувати не тільки фіскальну, а й регулюючу функцію податків, що на даному етапі розвитку є дуже актуальним для країни.
У цілому здійснюване реформування податкової системи України має дати можливість розширити інвестиційну діяльність, скоротити тіньову економіку, розширити внутрішній національний ринок, пожвавити товарно-грошові відносини в країні, підвищити загальний попит, стимулювати виробничу діяльність та призвести до зростання рівня життя населення.
Отже, реалізація на практиці іноземного досвіду має на меті сприяти як найшвидшому переходу до нової сталої та дієвої системи оподаткування, яка ґрунтуватиметься на всебічному поєднані найкращих передових методів та запозичених позитивних елементів із досвіду податкових систем зарубіжних країн, що дало б поштовх до посилення соціальної складової системи оподаткування.
Список використаної літератури
1. Закон України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 р. № 1251-ХІ зі змінами і доповненнями [Електронний ресурс] // Сайт Верховної Ради України: Сторінка Законодавство України. — Режим доступу : http: //zakon.rada.gov. ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=1251–12.
2. Андрущенко В.Л., Данілов О.Д. Податкові системи зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К.: Комп’ютер прес, 2004. – 300 с.
3. Єфіменко Т. Пільги у системі оподаткування в Україні // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2001. — № 2. — С. 255–259.
4. Комарова І. Податкові системи України і зарубіжних країн: навч.-метод. посібник / Бердянський ун-т менеджменту і бізнесу. — Донецьк : Юго-Восток, 2007. — 304c.
5. Крисоватий А. І. Податкові трансформації та економічне зростання // Фінанси України. — 2008. — № 9. — С. 10–24.
6. Крисоватий А. Податкові системи зарубіжних країн: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл.. — Т. : Економічна думка, 2001. — 258с.
7. Крисоватий А. Податкові системи зарубіжних країн: навчальний посібник / А. Крисоватий. — Тернопіль : Економічна думка, 2001. — 251 с.
8. Литвиненко Я. Податкові системи зарубіжних країн: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2004. — 208с.
9. Мельник П. В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці / П. В. Мельник. — Ірпінь, Академія державної податкової служби України,2001. — 362 с.
10. Нікітішин А.О. Використання іноземного досвіду при оподаткуванні доходів фізичних осіб // Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. — №9.
11. Рохманійко Т.С. Податкова система. – Хмельницький.: ХНУ, 2007.
12. Соколовська А. М. Податкова система України: теорія та практика становлення / А. М. Соколовська. — К. : НДФІ, 2001. — 372 с.
13. Соколовська А. Особливості становлення податкових систем постсоціалістичних країн // Розбудова держави. — 2000. — № 1–6. — С. 91–97.
14. Філон І.В., Олійник О.В. Податкова система: Навчальний посібник. – К: Центр навчальної літератури, 2006.