Порядок фінансування народного господарства

Категорія (предмет): Фінанси

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Особливості фінансування державних підприємств у період переходу до ринкової економіки.

2. Порядок фінансування промисловості та капіталовкладення.

4. Порядок фінансування ЖКГ в умовах перехідної економіки.

5. Правові основи та особливості фінансування видатків енергетики та транспорту.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У фінансовому праві державні видатки виділено в окремий інститут державних видатків, який утворюється фінансово-правовими нормами, що регулюють суспільні відносини щодо витрачання державних і комунальних грошових ресурсів.

Суб’єктами цього інституту є: держава в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи, галузеві органи виконавчої влади, державні та комунальні підприємства, установи, організації.

Об’єктом є мобілізовані у розпорядження держави та державних і комунальних підприємств кошти.

Як економічна категорія державні видатки об’єднують витрати, що покриваються з централізованих і децентралізованих державних фондів.

Державні видатки здійснюються шляхом фінансування. Фінансування державних видатків — це плановий, цільовий, безповоротний і безвідплатний відпуск грошових коштів, який виконується шляхом поєднання власних, кредитних і бюджетних джерел фінансування, проводиться мірою здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання функцій держави.

Залежно від джерел фінансування виділяють такі його види:

· бюджетне фінансування — проводиться за рахунок бюджетних коштів;

· самофінансування — використовується для покриття видатків державних і комунальних підприємств за рахунок їх власних фінансових ресурсів;

· державне кредитування — надається кредит як державі, так і державою.

1. Особливості фінансування державних підприємств у період переходу до ринкової економіки

Метою надання фінпідтримки підприємствам з бюджетних асигнувань на поворотній або безповоротній основі є запобігання банкрутству, відновлення платоспроможності, оздоровлення фінансового становища підприємств, підвищення конкурентоспроможності продукції, робіт чи послуг.

Порядок надання підтримки підприємствам визначається КМУ і НБУ, які затверджують Положення про надання підтримки з бюджетних асигнувань.

У ньому визначається порядок підготовки, розгляду і затвердження проектів використання коштів, що надаватимуться як держпідтримка, бізнес–планів, проектів, санації цих підприємств. Джерелами фінансування можуть бути кредити НБУ, кредитні ресурси, самостійно залучені комерційними банками.

Фінансова підтримка підприємствам за строками може мати коротко-довгостроковий характер.

Короткострокову підтримку надають підприємствам протягом 1 року із урахуванням можливості її ефективного використання розподіляють на визначені розрахунками частини. Для цього складають план-графік надання коштів.

Довгострокову фінансову підтримку надають протягом 2-5 років окремим підприємствам, які забезпечують ефективне функціонування економіки.

На безповоротній основі фінансова підтримка надається:

· Для фінансування витрат на відновлення платоспроможності окремих підприємств, діяльність яких пов’язана з виконанням загальних державних програм;

· Для відшкодування витрат на будівництво та утримання об’єктів соціальної сфери підприємства;

· Для відшкодування збитків конкретним підприємствам у випадках, коли чинним законодавством встановлено умови господарювання, при яких не забезпечується відшкодування витрат на виробництво товарів, що може призвести до їхнього банкрутства .

У всіх інших випадках фінансова підтримка надається виключно на поворотній основі.

Основним критерієм відбору підприємств для надання фінансової підтримки є:

— потенційна прибутковість;

— достатня підготовленість управлінського персоналу;

— наявність ринків збуту на продукцію підприємства в Україні і за межами;

— конкурентоспроможність продукції;

— фінансове становище підприємства на момент розгляду та в перспективі;

— відповідність продукції, що випускається підприємством державним пріоритетам.

Фінансову підтримку у вигляді позики надає Мінфін на договірній основі.

У договорі передбачається:

· Зобов’язання сторін щодо обсягів, термінів надання позики, її цільового використання;

· Заходи щодо забезпечення своєчасного повернення позики;

· Відповідальність сторін за порушення умов договору;

· Порядок сплати процентів за використання бюджетних позик[8, c. 384-386].

2. Порядок фінансування промисловості та капіталовкладення

У останні роки найбільше коштів направлялось на капіталовкладення насамперед на соціальний розвиток села, зміцнення матеріально-технічної бази агропромислового комплексу, капітальні вкладення в соціальну сферу, фінансування особливо важливих об’єктів виробничого призначення. Важливим напрямом вкладення бюджетних коштів є конверсія оборонного комплексу і створення нових видів продукції широкого вжитку.

Видатки бюджету на економічну діяльність включають такі форми фінансування:

· капіталовкладення;

· операційні витрати;

· кредити і дотації.

Фінансування капіталовкладень може здійснюватись за двома напрямами:

А) у відомчому розрізі;

Б)у розрізі інвестиційних проектів.

Галузевий підхід полягає в тому, що загальна сума виділених бюджетом капіталовкладень направляється міністерствам і відомствам, які в свою чергу, розподіляють цю суму між підприємствами та організаціями.

Цей підхід є основним в Україні, хоча має недолік-розпорошення коштів.

Фінансування інвестиційних проектів навпаки дозволяє концентрувати ресурси на реалізації основних завдань.

Обсяг капіталовкладень, що фінансуються з бюджету, визначається двома чинниками:

* Можливостями бюджету;

* Наявністю необхідних та ефективних проектів

* Виділення з бюджету фінансування на капіталовкладення на даний час не має ніякої нормативної бази.(тобто планування капіталовкладень йде від досягнутого рівня, а не від потреб).

В основу механізму виділення коштів на капіталовкладення лежать потреби у забезпеченні темпів економічного зростання (приріст ВВП).

Операційні витрати, які являють собою видатки бюджету на утримання виробничої інфраструктури, включають:

Фінансування геолого-розвідувальних робіт;

Фінансування лісового і водного господарства;

Землевпорядкувальні роботи;

Заходи по боротьбі зі шкідниками рослин, хворобами тварин, епідеміями.;

Утримання насіннєвих станцій і племінних господарств.

Основними напрямами підтримки малого підприємництва:

— фінансова підтримка інноваційних проектів;

— запровадження спрощеної системи оподаткування;

— удосконалення підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації кадрів та суб’єктів малого підприємництва;

— формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва[5, c. 125-126].

3. Особливості фінансування агропромислового комплексу та охорони природи

Щороку українське село відчуває все більшу увагу з боку Уряду. Водночас, з посиленням контролю за фінансово-господарською діяльністю відповідними органами, підприємства агропромислового комплексу отримують належну підтримку держави, спрямовану на створення сприятливих умов для сталого розвитку сільських територій, забезпечення функціонування високоефективного конкурентоспроможного аграрного сектору на внутрішньому і зовнішньому ринках, посилення безпеки харчування і виробництва якісних продуктів, зростання доходів сільського населення, розвиток аграрної науки та освіти.

Із передбачених державним бюджетом на 2007 рік за рахунок загального фонду 3,8 млрд. грн. бюджетних призначень по програмах підтримки розвитку підприємств АПК за станом на 22.06.2007 фактично були виділені асигнування в сумі 1,6 млрд. грн., тобто 42 відсотки від їх річного обсягу.

Із них:

– на виплату дотацій за худобу та птицю та приріст поголів’я корів м’ясного напряму продуктивності – 618,5 млн. грн., у тому числі на погашення кредиторської заборгованості за минулий рік – 284 млн. грн.;

– на виплату дотацій за гектар посівів озимих культур – 495,8 млн. грн.;

– на часткову компенсацію вартості мінеральних добрив – 62,2 млн. грн.;

– на здешевлення кредитів – 174,0 млн. грн.;

– на часткову компенсацію вартості складної сільськогосподарської техніки – 24,7 млн. грн.;

– на здешевлення вартості страхових премій – 7,1 млн.грн.;

– на селекцію в рослинництві – 12,2 млн. грн.;

– на селекцію в тваринництві та птахівництві – 50,7 млн. грн.;

– на фінансову підтримку фермерських господарств – 16,1 млн. гривень.

Загалом було фактично виділено 87 відсотків із передбачених на січень-червень 1,8 млрд. грн. асигнувань по програмах підтримки розвитку підприємств АПК.

Крім того, за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету були фактично спрямовані в регіони асигнування для здійснення видатків на 298,8 млн. грн., у тому числі для:

– часткової компенсації вартості складної сільськогосподарської техніки – 23,9 млн. грн.;

– фінансового лізингу вітчизняної сільськогосподарської техніки – 24,1 млн. грн.;

– закладення і нагляд за молодими садами, виноградниками та ягідниками – 102,6 млн. грн.;

– фінансову підтримку розвитку хмелярства – 4,9 млн. грн.;

– формування державного продовольчого резерву, здійснення заставних закупівель, товарних та фінансових інтервенцій Аграрним фондом – 131,4 млн. гривень.

Аналізуючи використання бюджетних коштів в регіонах слід зазначити, що за станом на 20.06.2007 в цілому рівень використання виділених асигнувань по програмах підтримки складав майже 84 відсотки. При цьому найбільше було використано бюджетних коштів в Черкаській області – 97,8 % від обсягу виділених асигнувань, а найменше – в Закарпатській області – 49,8 відсотка[4, c. 246-248].

Найбільша питома вага залишків невикористаних коштів наявна по таких програмах підтримки, як здешевлення короткострокових та середньострокових кредитів та здешевлення вартості страхових премій (65,9% від виділених асигнувань), здешевлення вартості страхових премій (65,8%), часткова компенсація вартості складної сільськогосподарської техніки (41%), підтримка підприємств в складних кліматичних умовах (39,1%), селекція в рослинництві (17,7 %), бюджетна тваринницька дотація та державна підтримка виробництва продукції рослинництва (7,7%).

В умовах економічної кризи в Україні проблема фінансування природоохоронних заходів набуває особливої гостроти, оскільки під час реформування фінансової системи та її адаптації до ринкових умов були втрачені попередні джерела видатків на природоохоронні потреби.

Враховуючи реальне скорочення бюджетного фінансування заходів по забезпеченню екологічної рівноваги, в 1992 році відповідно до Закону України 'Про охорону навколишнього природного середовища' була створена система фондів охорони навколишнього природного середовища на державному та місцевому рівнях.

Зазначені фонди формуються за рахунок:

збору за забруднення навколишнього природного середовища (за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти та розміщення відходів у навколишньому природному середовищі);

частини грошових стягнень за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища та шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством;

цільових та інших добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян.

Механізм плати за забруднення навколишнього природного середовища, впроваджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1992 № 18, став одним з перших еколого-економічних інструментів природоохоронної діяльності, направлених на запобігання виснаження природних ресурсів, скорочення викидів, скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів, припинення безоплатного використання навколишнього середовища як приймальника забруднюючих речовин.

З метою спрощення системи платежів за забруднення Мінекоресурсів, за погодженням з іншими зацікавленими органами центральної виконавчої влади, розробило нову редакцію Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року № 303 (із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 27.10.1999 № 1984 та від 11.08.2000 №1261).

На виконання цієї постанови Мінекоресурсів спільно з ДПА було розроблено та наказом від 19.07.99 № 162/379 затверджено Інструкцію про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, зареєстровану в Мін'юсті від 9.08 1999 за № 44/3837 (із змінами, внесеними наказом спільним наказом Мінекоресурсів та ДПА від 28.02.2001 №75/76, зареєстрованим в Мін'юсті 19.03.2001 за № 245/5436)[7, c. 159-162]. Важливим інструментом цільового фінансування природоохоронних заходів загальнодержавного та регіонального значення, в тому числі заходів щодо зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення, оперативного реагування на ускладнення екологічної ситуації в різних регіонах України є Державний фонд охорони навколишнього природного середовища (з 1998 року в складі Державного бюджету України). Кошти Державного фонду використовуються для фінансування витрат, передбачених Положенням про Державний фонд охорони навколишнього природного середовища, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7.05.1998 р. № 634 та відповідно до Переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1996 № 1147.

Фінансування природоохоронних заходів здійснюється за Порядком планування та фінансування природоохоронних заходів з Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, затвердженим наказом Мінекобезпеки від 29.10.99 № 252, зареєстрованого в Мін'юсті 09.02.2000 за № 78/4299[3, c. 312-315].

4. Порядок фінансування ЖКГ в умовах перехідної економіки

Проблема фінансування Міністерства житлового-комунального господарства полягає в тому, що значна частина коштів по програмі реформування ЖКГ повинна надійти зі спеціального фонду держбюджету. А джерела надходження до спецфонду – це кошти, отримані від приватизації. І в цьому полягає реальні ризики того, що наша галузь може залишитися недофінансованою.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 19 березня 2008 р. N225 "Про затвердження Порядку використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для виконання Загальнодержавної програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства, в тому числі на здешевлення залучених з цією метою кредитів".

Постановою визначено напрями спрямування коштів державної підтримки галузі та встановлено механізми їх використання. Вперше передбачено виділення коштів на здешевлення кредитів для реалізації інвестиційних проектів у галузі житлово-комунального господарства шляхом часткового відшкодування відсоткових ставок за користування кредитами.

Головним розпорядником бюджетних коштів є Мінжитлокомунгосп, а розпорядниками нижчого рівня — Міністерство житлово-комунального господарства Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи з питань житлово-комунального господарства обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (далі — розпорядники бюджетних коштів).

Бюджетні кошти спрямовуються на:

придбання основних матеріалів і обладнання для виконання будівельно-монтажних робіт з модернізації централізованих систем водопостачання і водовідведення — 399500 тис. гривень згідно з розподілом між регіонами пропорційно відношенню чисельності населення в кожному регіоні до його загальної чисельності в Україні з урахуванням відсотків освоєння бюджетних коштів у минулому році;

придбання основних матеріалів і обладнання для виконання будівельно-монтажних робіт з модернізації систем теплозабезпечення житлових будинків — 370494,4 тис. гривень згідно з розподілом між регіонами пропорційно відношенню обсягу відпущеної населенню теплової енергії в кожному регіоні до її загального обсягу з урахуванням відсотка освоєння бюджетних коштів у минулому році;

погашення кредиторської заборгованості, що виникла у минулому році за бюджетними програмами "Розвиток та реконструкція централізованих систем водопостачання та водовідведення", "Загальнодержавна програма реформування житлово-комунального господарства", "Заходи з реалізації комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду", "Ремонт і реконструкція теплових мереж та котелень" і "Капітальний ремонт та модернізація ліфтів житлового фонду" — 29005,6 тис. гривень;

розроблення проектів нормативно-правових актів для забезпечення виконання Загальнодержавної програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства — 4250 тис. гривень;

здешевлення кредитів для реалізації інвестиційних проектів у галузі житлово-комунального господарства шляхом часткового відшкодування відсоткових ставок за користування кредитами — 46750 тис. гривень[9, c. 172-174].

Бюджетні кошти спрямовуються на часткове відшкодування відсоткових ставок за користування кредитами, що залучаються підприємствами житлово-комунального господарства державної та комунальної форми власності для реалізації інноваційно-інвестиційних проектів з модернізації систем теплозабезпечення, водопостачання і водовідведення (далі — проекти) в частині придбання основних матеріалів і обладнання та виконання будівельно-монтажних робіт, встановлення приладів обліку і регулювання споживання житлово-комунальних послуг, запровадження сучасних методів поводження з твердими побутовими відходами (далі — відшкодування).

За рахунок бюджетних коштів виконавцям проектів частково відшкодовується сума сплачених ними відсоткових ставок за користування середньостроковими (до трьох років) та довгостроковими (до п'яти років) кредитами у розмірі облікової ставки Національного банку, що діє на дату нарахування відсотків за користування кредитом.

Бюджетні зобов'язання за спеціальним фондом державного бюджету беруться лише після надходження відповідних коштів до спеціального фонду. Головний розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний щомісяця до 10 числа наступного звітного періоду повідомляти розпорядників бюджетних коштів про стан надходження коштів до спеціального фонду державного бюджету.

Розпорядники бюджетних коштів щомісяця не пізніше ніж 5 числа наступного звітного періоду подають головному розпоряднику звіт про виконання робіт.

Фінансова звітність про використання бюджетних коштів складається в порядку, визначеному Державним казначейством.

Головний розпорядник бюджетних коштів щомісяця до 20 числа наступного звітного періоду узагальнює матеріали, подані розпорядниками бюджетних коштів, та інформує Мінфін про використання бюджетних коштів в розрізі об'єктів.

Основні фонди, придбані за рахунок бюджетних коштів, в обов'язковому порядку вводяться в експлуатацію та зараховуються на баланс балансоутримувача об'єкта державної та комунальної власності.

16. Складення та подання фінансової звітності про використання бюджетних коштів, а також контроль за їх своєчасним та цільовим витрачанням здійснюються в установленому законодавством порядку[2, c. 191-192].

5. Правові основи та особливості фінансування видатків енергетики та транспорту

Енергетичний комплекс, очолюваний Міністерством енергетики України, включає Б себе атомні, теплові й гідротехнічні електростанції, систему підстанцій і ліній електропередач, які забезпечують подачу електроенергії на території України в суміжні держави згідно міждержавних угод. До складу комплексу входять промислові підприємства, які випускають продукцію електроенергетики, науково-дослідні інститути й конструкторські бюро, управління та організації енергозбуту, установи соціальної сфери, що знаходяться на балансі підприємств галузі.

Увесь комплекс складається Із станцій, підприємств, організацій та установ державного підпорядкування і невеликої кількості організацій, що забезпечують експлуатацію електричних мереж на територіях районів, міст і облік споживання електроенергії — місцевого та регіонального підпорядкування.

Після прийняття Закону «Про підприємства» в Україні всі підприємства комплексу перейшли на господарський розрахунок як самостійні хазяйнуючі статутні суб'єкти, що мають права юридичної особи, здійснюють свою виробничу, науково-дослідну або іншу діяльність з метою одержання прибутку (доходу).

Фінансові ресурси підприємств комплексу формуються здебільшого за рахунок реалізації продукції, енергоносіїв, виконання робіт або надання послуг.

До складу собівартості продукції (електроенергії), виконаних робіт, послуг підприємств і організацій енергетики та електрифікації входять: заробітна плата, нарахування на заробітну плату, внески у фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, у Фонд зайнятості, амортизаційні відрахування, витрати на сировину, матеріали, пальне та мастильні матеріали, поточні ремонти й інші витрати.

Після сплати податку на прибуток згідно чинного законодавства України підприємства галузі формують фонди економічного стимулювання: фонд розвитку виробництва, науки й техніки; фонд соціального розвитку; фонд матеріального заохочення.

Підприємствам галузі надано право утворювати страхові та резервні фонди, а при розрахунках за вільно конвертовану валюту — валютні фонди.

З Державного бюджету України інвестуються капітальні вкладення загальнодержавного значення для спорудження об'єктів електроенергетики та електрифікації. За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються роботи, пов'язані з ремонтом і поточним доглядом за об'єктами — внутрішньорайонних та міських електромереж. У Державному бюджеті України щороку передбачаються асигнування на фінансування заходів, пов'язаних з виведенням з експлуатації об'єктів Чорнобильської АЕС.

Залізничний, водний (морський і річковий), повітряний, автомобільний і трубопровідний транспорт становлять єдину транспортну систему України.

Залізниці становлять собою складний виробничий комплекс, що складається з відділів залізниць, лінійних служб (станцій), служб експлуатації залізниць, промислових підприємств, науково-дослідних та дослідно-конструкторських інститутів, ремонтно-будівельних служб, підприємств торгівлі й харчування, установ соціально-культурної сфери.

Централізоване управління комплексом залізничного транспорту здійснює Міністерство транспорту України, до складу якого входить управління залізничним транспортом.

Вся діяльність залізниць будується на основі господарського розрахунку й регулюється Законом «Про підприємства в Україні».

Доходи відділів залізниць, служб, підприємств і організацій складаються: з платні за перевезення вантажів і пасажирів, навантажувально-розвантажувальних робіт, надання експедиційних послуг за зберігання вантажів і багажу, а по підприємствах і організаціях — віл реалізації продукції, виконання робіт і надання послуг, а також державних коштів, за рахунок яких оплачується пільги населення щодо проїзду залізничним транспортом .

Поточні експлуатаційні витрати залізничного транспорту складаються: з заробітної плати, нарахувань на заробітну плату, внесків у Фонд Чорнобиля та у Фонд зайнятості, оплати за електроенергію, пальне, мастильні матеріали, амортизаційні відрахування, витрати на сировину та матеріали

Після сплати податків на добавлену вартість, податку з при -бутку підприємства комплексу формують фонди економічного стимулювання, які використовуються на потреби підприємств.

Державного бюджету відділи, служби та підприємства комплексу інвестуються на капітальні вкладення — будівництво та придбання рухомого складу основних фондів

За послуги, що залізниця надає іноземним фірмам і громадянам, вона має право одержувати оплату у вільно конвертованій валюті та формувати сучасні валютні фонди[6, c. 346-348].

Повітряний транспорт України державної власності що складається з регіональних авіазагонів, наземних служб — складних господарств авіапортів, підприємств технічного обслуговування повітряного транспорту, організацій перевезення вантажів і пасажирів, харчування й установ соціальної сфери входить до складу Міністерства транспорту України. Сьогодні в Україні дозволено створення та функціонування недержавних повітряних компаній, які не входять до складу Міністерства транспорту України, але зобов'язані керуватися у своїй роботі нормативними актами України.

Доходи державного повітряною транспорту складаються з платні за перевезення пасажирів і вантажів на внутрішніх та міжнародних лініях у грошовій одиниці України і у вільно конвертованій валюті. Доходи державного повітряного транспорту також формуються за рахунок виконання робіт для сільського господарства по боротьбі з шкідниками рослин, для будівельних організацій під час монтажу висотних будівельних конструкцій та інших робіт — гасіння лісових пожеж, аерофото-зйомок.

Собівартість виконуваних робіт , послуг у підприємствах галузі складається з витрат на заробітну „лату, нарахувань на заробітну плату, внесків у Фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, у фонд зайнятості, на пальне га мастила, запасні частини й матеріали, амортизаційні відрахування, на виконання поточних ремонтів техніки та споруд.

Після сплати податків — на добавлену вартість (за винятком міжнародних ліній) з прибутку, підприємства повітряного транспорту державної власності утворюють фонди економічного стимулювання. Відповідно до чинного законодавства України стосовно соціального розвитку та матеріального заохочення провадиться сплата компенсацій матерям по догляду за дітьми, на дітей дошкільного й шкільного віку, а також індексація заробітної плати у зв'язку з реформою роздрібних цін.

З Державного бюджету повітряний транспорт державної власності одержує кошти на капітальні вкладення — будівництво та придбання нової техніки. Для оновлення основних фондів галузі залучаються також іноземні інвестиції.

В економіці України морський та річковий транспорт посідає чимале місце. Переведення підприємств колишнього союзного підпорядкування у підпорядкування України відповідно до Закону від 12 вересня 1991 р. «Про правонаступництво України» змінило структуру економіки, а також фінансування окремих напрямів діяльності галузі з бюджету. В обсязі вантажів та пасажирів, яких перевозить водний транспорт на внутрішніх та міжнародних лініях, понад половина належить флоту Чорноморського морського пароплавства.

До складного державного комплексу морського транспорту належать: потужний морський торговельний флот, сучасні технічно оснащені споруди морських портів, під'їзні залізничні колії, суднобудівні та судоремонтні заводи, науково-дослідні та дослідно-конструкторські інститути й бюро, торговельні бази, мережі торгівлі та громадського харчування, установи та організації соціальної сфери — юридичні особи, що мають господарську самостійність.

Доходи підприємств і організацій водного транспорту формуються за рахунок надходжень від фрахту суден, перевезення вантажів і пасажирів, випуску продукції, виконання робіт і надання послуг. З валютної виручки, одержаної за фрахт суден, перевезення пасажирів іа вантажів на міжнародних лініях, пароплавство сплачує податок на валютну виручку протягом 10 днів з моменту надходження коштів на транзитно-дисконтний рахунок в банку, що його обслуговує.

Витрати підприємств комплексу залежать від напрямів їх діяльності. Поточні витрати через експлуатацію флоту складаються: з виплат за стоянки біля причалів портів, буксирування та лоцманською проведення суден, надання інших послуг (набирання питної води, поповнення запасу матеріалів і пального, продуктів харчування тощо); заробітної плати, нарахувань на заробітну плату, внесків у фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Фонд зайнятості, витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів, амортизаційних відрахувань, витрат на поточні ремонти та інших витрат. Якщо судна перебувають у рейсах на міжнародних лініях, всі витрати в портах іноземних держав здійснюються у вільно конвертованій валюті. За період перебування суден у міжнародних рейсах частина заробітної плати сплачується команді у вільно конвертованій валюті. З одержаних доходів підприємства комплексу роблять усі поточні експлуатаційні витрати, сплачують платежі й податки до бюджету, вносять проценти за кредити. З решти прибутку формують фонди економічного стимулювання, страхові та резервні, а також валютні фонди для використання їх за цільовим призначенням.

Автомобільному транспорту в транспортній системі України надається неабияке значення. У загальному пасажиропотоці країни автомобільному транспорту належить близько 40 % і близько 80 % вантажів перевозиться автомобільним транспортом як при безпосередньому обслуговуванні вантажовласників, такі при обслуговуванні залізничного, морського, річкового та повітряного транспорту.

За сферою діяльності автомобільний транспорт поділяється на транспорт міжміського (міжрайонного) обслуговування та місцевого — на лініях всередині міст і населених пунктів. Останніми роками утворені спеціальні автотранспортні підприємства або виділені спеціальні бригади для перевезення вантажів і пасажирів на міжнародних лініях.

Як правило, всі державні підприємства автотранспортної системи перебувають на господарському розрахунку, їхня діяльність регулюється Законом «Про підприємства в Україні». Поряд з державними підприємствами сьогодні в Україні створені та функціонують недержавні підприємства.

Державні підприємства автотранспорту місцевого значення одержують фінансування з місцевих бюджетів на оновлення парку його машин. А у зв'язку з наданням пільг — безплатного проїзду пасажирів-пенсіонерів та зниження тарифу на постійні білети для учнів і студентів — в обмежених розмірах одержує

фінансування на поточне утримання з місцевих бюджетів. Перелік пільг на проїзд у громадському транспорті, які повинні фінансуватися з місцевих бюджетів у відповідності з законодавством України, наводиться у таблиці 3.

З роботою автотранспорту безпосередньо пов'язаний стан доріг державного та місцевого значення. Для будівництва, реконструкції і ремонту шляхів місцевого значення залучаються кошти від всіх підприємств, об'єднань, організацій, незалежно від форм власності, колгоспів і радгоспів.

18 вересня 1991 р. прийняті Закон України «Про джерела фінансування дорожнього господарства України» та Постанова Верховної Ради України про порядок введення в дію згаданого Закону, а 28 грудня 1991 р. прийнято Постанову Кабінету Міністрів України № 385, відповідно до якої всі підприємства промисловості, будівництва, колгоспи, радгоспи, кооперативи та інші підприємства, незалежно від форм власності та господарювання, залучаються до участі в дорожніх роботах від обсягу виробництва продукції, виконаних робіт, наданих послуг, включаючи всі види діяльності, в тому числі виконання будівельно-монтажних робіт власними силами. Нормативи відрахувань на дорожні роботи затверджується Верховною Радою України в залежності від обсягу виробництва продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Крім того, всі підприємства, організації сплачують місцевим радам 2 відсотки від доходів, одержаних від наданих транспортних послуг, з зарахуванням цих витрат на собівартість. Виняток становлять колгоспи та радгоспи, які з 1 жовтня 1991 р. звільнені від сплати цих відрахувань[2, c. 241-244].

Висновки

Деякі установи не мають самостійних джерел доходів. Це органи влади, соціально-культурна сфера. Їх утримання здійснюється шляхом кошторисно-бюджетного фінансування. Кошторисно-бюджетне фінансування — це метод безповоротного, безвідплатного відпуску грошових коштів на утримання установ, що перебувають на повному фінансуванні з бюджету, на основі фінансових планів — кошторисів витрат. Кошторис витрат — основний плановий документ бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг та спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень. Назвемо види кошторисів витрат:

індивідуальний — містить вимоги у коштах конкретної бюджетної установи з урахуванням специфіки її функціонування;

загальні — складаються для видатків однотипних невеликих груп бюджетних установ, які обслуговуються централізованими бухгалтеріями (школи, клуби);

зведені — вміщують усі видатки на утримання установ, що підпорядковані одному міністерству або відомству;

кошториси на централізовані заходи — складаються міністерствами, відомствами на проведення нарад, конференцій тощо.

Список використаної літератури

1. Берлач А. Фінансове право України: Навч. посіб. для дистанційного навчання вищ. навч. закладів / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К. : Ун-т "Україна", 2006. — 288с.

2. Бех Г. В., Дмитрик О. О., Криницький І. Є., Кучерявенко М. П., Лукашев О. А. Фінансове право України: Підручник / М.П. Кучерявенко (ред.). — К. : Юрінком Інтер, 2004. — 319с.

3. Воронова Л. Фінансове право України: Підручник/ Лідія Воронова,; М-во освіти і науки України. — К.: Прецедент: Моя книга, 2006. — 440 с.

4. Дмитренко Е. Фінансове право України. Загальна частина: Навчальний посібник для студ. вищих навчальних закладів/ Емілія Дмитренко,; Мін-во освіти і науки України, Нац. академія служби безпеки України. — К.: Алерта: КНТ, 2006. — 374с.

5. Зюнькін А. Фінансове право: Опорний конспект лекцій/ Анатолій Зюнькін,; Міжрегіон. акад. управл. персоналом. — 3-тє вид., доп.. — К.: МАУП, 2003. — 159 с.

6. Ковальчук А. Фінансове право України. Стан та перспективи розвитку. — К. : Парламентське видавництво, 2007. — 488с.

7. Музика О. Фінансове право: Навчальний посібник/ Оксана Музика,; Національна академія державної податкової служби України, Науково-дослідний інститут фінансового права. — 2-е видан., допов. і перероб.. — К. : Видавець ПАЛИВОДА А. В., 2005. – 255 с.

8. Орлюк О. Фінансове право: Навчальний посібник/ Олена Орлюк,; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 527 с.

9. Шкарупа В. Фінансове право України: Навч. посібник / Державний вищий навчальний заклад "Запорізький національний ун-т" МОН України / Віктор Костянтинович Шкарупа (заг.ред.), Тетяна Олександрівна Коломоєць (заг.ред.). — К. : Істина, 2007. — 254с.