Практичні сфери застосування психодіагностики

Вступ.

1. Сфери життя, які охоплює психодіагностика.

2. Психодіагностична діяльність психолога як засіб психологічної допомоги особистості.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Психодіагностика в системі практичної роботи психолога має свої принципові особливості. У деяких дослідженнях вітчизняних та закордонних психологів відзначається необхідність розрізнення психодіагностики науково-дослідної та науково-практичної (Г. Вітцлак, 1986; Л. Виготський, 1983; К. Гуревич, 1982; І. Дубровіна, А. Прихожан, 1985; М. Обозов, 1984; Ю. Сиєрд, 1980; Й. ІІІванцара, 1978; Д. Ельконін, 1980 та ін.).

Психологічна наука в нашій країні нині вступає в якісно новий етап свого розвитку. Психологія стає і галуззю професійної практичної діяльності в промисловості, державному управлінні, спорті, культурі, системі охорони здоров'я, освіти тощо. У зв'язку з цим зростає значення психодіагностичних досліджень, орієнтованих на вивчення і виявлення вікових та індивідуальних психологічних властивостей особистості, тих особливостей, без врахування яких неможливе навчання та виховання, лікування хвороб та робота з людьми у соціальній сфері. Науково обґрунтоване визначення періодів, стадій і фаз психічного розвитку людини потрібне передусім для раціональної побудови такої системи виховання, праці, яка б забезпечувала повніше використання можливостей розвитку людини на кожному віковому етапі.

1. Сфери життя, які охоплює психодіагностика

Психодіагностика охоплює кілька сфер нашого життя.

По-перше, психодіагностика інтенсивно використовується з метою оптимізації процесів навчання і виховання. З її допомогою можуть вирішуватись проблеми та завдання, що постають перед працівниками освітньо-виховних закладів — від дитячих садків і шкіл, інтернатів різного типу — до вищих закладів освіти.

По-друге, проведення психодіагностики є важливою складовою діяльності спеціалістів з профвідбору, профнавчання і профорієнтації, яка проводиться у спеціальних центрах зайнятості, на підприємствах і в деяких спеціалізованих вищих навчальних закладах освіти.

По-третє, галуззю практичного використання результатів психодіагностичних досліджень є клініко-консультативна і психотерапевтична робота.

Отже, залежно від специфіки об'єкта, психодіагностика охоплює три галузі: шкільну, професійну, клінічну.

Розвиток психологічної діагностики веде до появи особливого дослідного методу — діагностичного. Основна особливість психодіагностичного методу — це його вимірно-дослідна спрямованість, за рахунок якої досягається кількісна і якісна кваліфікація явища, що вивчається (Л. Бурлачук, 1989).

Психодіагностичний метод конкретизується у трьохосновних діагностичних підходах, які практично вичерпують різноманітність відомих методик (опитувальників і тестів). Ці підходи Л. Бурлачук (1989) умовно позначає як «об'єктивний», «суб'єктивний» і «проективний».

Об'єктивний підхід — діагностика здійснюється на основі успішності (результативності) і способу (особливостей) діяльності. Суб'єктивний підхід — діагностика здійснюється на основі відомостей, що повідомляє про себе клієнт, самоопису (самооцінювання) властивостей особистості, способів поведінки в тих чи інших ситуаціях.

Проективний підхід — діагностика здійснюється на основі аналізу особливостей взаємодії з зовнішньо нейтральним, нібито безособовим матеріалом, який через свою певну невизначеність стає об'єктом проекції.

Об'єктивний підхід до діагностики проявів людської індивідуальності створює два види методик: тести інтелекту (тести спеціальних здібностей і тести досягнень) та особистісні. тести. Суб'єктивний підхід має у своєму складі різноманітні опитувальники (особистісні опитувальники та опитувальники-анкети). Проективний підхід поділяється на моторно-експресивні, перцептивні, аперцептивно-динамічні методики (Л. Бурлачук, 1979,1989) [2, c. 14-15].

Психологічна діагностика як один з основних видів діяльності професійних психологів виникає, функціонує і набуває свого розвитку на перетині теоретичної, експериментальної та прикладної психології, а також на межі психологічної науки і практики. Вона є одним з необхідних засобів проведення науково-психологічних досліджень. Широке застосування психодіагностика знаходить у сфері консультативної роботи та психотерапевтичної допомоги, у профорієнтації і вирішенні різного роду питань, пов'язаних з підбором персоналу, при розв'язанні педагогічних проблем, проведенні різного роду експертиз тощо. Дані психодіагностики можуть використовуватися для розробки прогностичних, корекційних, профілактичних та інших програм[6, c. 42].

2. Психодіагностична діяльність психолога як засіб психологічної допомоги особистостіта її практичне значення

Основними видами психологічної допомоги особистості с психопрофілактика, психодіагностика, психокорекція, психологічне консультування, психологічна просвіта. Структуру розподілу обов'язків спеціаліста з психологічної допомоги (СПД) можна виразити схемою (рис. 1)

До компетенції та обов'язків спеціаліста з психологічної допомоги належать: виявлення особливостей психічного розвитку людини, сформованості певних психологічних новоутворень, відповідності рівня розвитку вмінь, знань, навичок, особистісних та міжособистісних властивостей віковим орієнтирам, вимогам суспільства тощо. Отже, саме психодіагностика як виявлення психологічних причин проблем, труднощів, визначення особливостей розвитку інтересів, здібностей, сформованості особистісних утворень знаходиться в центрі уваги спеціаліста з психологічної допомоги і має свою специфіку.

Завдання психодіагностики, за визначенням К. Гуревича, надати інформацію про індивідуально-психічні властивості клієнта, яка була б корисна їм самим та тим, хто з ними працює.

Як було сказано вище, у межах психологічної служби не може йтися про психодіагностику поза розвитком або корекцією. Тут повинен існувати діагностико-корекційний, діагностико-виховний (або розвивальний) напрям роботи спеціаліста з психологічної допомоги.

Процедура діагностико-корекційної діяльності складна, об'ємна, відповідальна і дуже мало розроблена. Вперше така процедура у нас була запропонована Л. Виготськиму вигляді схеми педагогічного дослідження у використанні до важковиховуваної і ненормальної дитини (1983, т. 5).

На основі цієї схеми Й. Шванцара розробив цікавий експериментально-психологічний підхід у діагностиці розвитку особистості, що виражається у певних кроках або етапах (1978).

Етапи психодіагностичного обстеження психологом

Діагностико-корекційна, діагностико-розвивальна робота повинна йти такими етапами:

— вивчення практичного запиту;

— формулювання психологічної проблеми;

— висування гіпотез про причини явищ, які спостерігаються;

— вибір методу дослідження;

— використання методу;

— формулювання психологічного діагнозу, який повинен також мати прогноз подальшого розвитку особистості (прогноз щодо того, яка робота буде проведена, та щодо того, якщо така робота проведена не буде);

— розробка рекомендацій, програми психокорекційної або розвивальної роботи;

— здійснення цієї програми, контроль за її виконанням.

Перший етап — початок практичної роботи — вивчення звертання, яке має форму запиту. Який-небудь запит, все одно — формальний чи ні, є для психолога свідченням того, що є якась проблема[7, c. 53-54].

Запит про інформацію може набувати такої форми (рис.2)

Запит про допомогу в саморозвитку може набувати такої форми (рис. 3)

Ефективність роботи спеціаліста з психологічної допомоги залежить від рівня його професійної кваліфікації, яка, окрім безумовного знання дитячої, вікової та педагогічної психології, вимагає відповідного рівня володіння різноманітними психологічними методами обстеження людини, високого власного інтелектуального розвитку. Тільки за цих умов він зможе грамотно інтерпретувати одержані діагностичні дані, робити висновки на основі аналізу результатів дослідження психічних процесів, станів і ознак, умов, необхідних для подальшого розвитку людини тощо [4, c. 79-81].

Формулювання психологічної проблеми здійснюється на основі вивчення інформації про клієнта. Спеціаліст з психологічної допомоги повинен мати дані про історію розвитку проблеми людини, яка звернулася по допомогу. Л. Виготський стверджував, що повинні розкриватися логіка саморуху в розвитку, єдності і боротьбі протилежностей, які закладені в самому процесі (198.4, т. 5,с. 310). Формулювання психологічної проблеми повинно спиратися на аналіз усвідомлених та неусвідомлених проблем клієнта, новоутворень вікових періодів їх розвитку.

Коли психологічна проблема з'ясована, необхідно висунути гіпотези про причини порушень (у спілкуванні, навчанні, вихованні, розвитку, спрямованості інтересів тощо).

Процес бесіди з клієнтом можна виразити схемою (рис.4)

Правильно вибрати метод дослідження один з найскладніших стилів. Питання про методи діагностико-корекційної, діагностико-розвивальної роботи викликають багато суперечок щодо ефективності і надійності психодіагностичних засобів, які використовує в своїй роботі спеціаліст з психологічної допомоги. М. Обозов на основі практичного досліджень дійшов висновку, що необхідність практичного використання діагностики в роботі з людьми вимагає по-новому оцінити самі методи, способи їх використання, обробку й інтерпретацію одержаних результатів. Так, для науково-практичної психодіагностики важливі швидкість і проблемність обстеження. Науково-практична психодіагностика не може дозволити собі таких тривалих у часі людських витрат, які дозволяє собі науково-дослідна психодіагностика.

Як відомо, у психології існують два основних підходи до діагностики індивідуальних властивостей.

Кількісний, що базується на ідеї повторюваності, можливості виміру, виявленні статистичних закономірностей, і якісний, що орієнтується на індивіда як на унікальну, неповторну людину ібазується на передумові різноманітної детермінації психічних явищ і багатозначності кожного одержаного психологічного факту (характеристики і класифікацію психодіагностичних методів падають праці Б. Ананьєва, 1977; Б. Зейгарник, 1976; М. Кабанова, 1983; В. Мельникова та Л. Ямпольського, 1985; В.Століна, 1987; К. Гуревича, 1995; Л. Бурлачука та С. Морозова, 2000 та ін.)[3, c. 136-138].

На думку І. Дубровіної, важливим є поєднання них підходів, хоча перевага віддасться якісній характеристиці одержаних даних. Досвід роботи практичних психологів свідчить, що використання тих самих стандартних, навіть дуже надійних методів, часто не дає можливості одержати відповідь на конкретне запитання. Спеціалісту з психологічної допомоги дуже важливо для успіху справи володіти широким, різноманітним арсеналом психологічних методик і вміло їх використовувати. За умов сьогодення, коли швидко змінюються суспільні, політичні, моральні норми й інтереси людини, неможливо віддавати перевагу якомусь «найкращому» та «єдино правильному» методу: це веде до нездатності реагувати на нове; до консерватизму мислення (К. Роджерс, 1985). Абсолютизація процедури і результатів використання, наприклад, тестів, веде до односторонньої оцінки особистості, оскільки не враховуються багато якостей особистості, що не потрапили в тестування, але відіграють роль вирішального чинника психічного розвитку особистості. Основними формами психологічної допомоги клієнту з боку психолога можна вважати індивідуальну психологічну допомогу, сімейну психотерапію і консультування, групову психотерапію і тренінги.

Усі методи психологічного дослідження і впливу на особистість несуть у собі психодіагностичні функції. Клієнт може дізнатися про властивості свого характеру із суто психодіагностичних опитувальників рис характеру, про властивості поведінки в соціумі із тренінгів спілкування і поведінкової терапії, проконсультацій з психоаналізу, про риси характеру, що створюють проблеми у сімейному житті, з консультацій та груп сімейної терапії [2, c. 32-33].

Проблема використання психологічного інструментарію полягає не в тому, використовувати чи ні тести та інші методи і методики, а в тому, з якою метою вони використовуються. Психологічні методики можна використати з метою жорсткого відбору, селекції піддослідних (такий підхід не повинен застосовуватись у системі шкільних освітніх закладів як недоцільний), а також з метою виявлення причин окремих порушень або недоліків з метою їх корекції та сприяння розвитку учасників педагогічного процесу.

Використовуючи різні методичні засоби, психолог одержує чіткішу картину індивідуальних особливостей людини, що дозволяє повною мірою виявити і дати психологічну оцінку вирішального чинника. В окремих випадках спеціаліст з психологічної допомоги повинен одержати інформацію швидко і без зайвих витрат часу та людського чинника.

М. Обозов підкреслює, що практик має бути спостережливим і постійно шукати зв'язок між науково передбаченою ознакою стану і спостережень в поведінці, міміці, жестикуляції, погляді, вегетативних реакціях (1984). Л. Виготський акцентував увагу на тому, що встановлення симптомів ніколи автоматично не веде до діагнозу, що дослідник ні в якому разі не повинен економити за рахунок думок, за рахунок творчого тлумачення симптомів (1984, т. 4). У точному спостереженні, творчому мисленні — початок наукового знання, а не тільки накопичення лабораторних даних (К. Роджерс, 1959).

Важливий етап психодіагностичної роботи — формулювання висновку про основні характеристики психічного розвитку або формування особистості піддослідного, іншими словами — психологічним діагноз. Це центральний, за визначенням Л. Виготського, вузловий етап, в ім'я якого проводилися усі попередні етапи і виходячи з якого можуть будуватися наступні. Діагноз не просто ставиться за результатами психологічного обстеження, а й обов'язково передбачає зіставлення одержаних під час обстеження даних із тим, як виявлені особливості виявляються в життєвих ситуаціях (життєві показники). Велике значення під час встановлення діагнозу має віковий аналіз одержаних даних, причому з урахуванням зони ближнього розвитку піддослідного.

Як свідчить досвід, значні труднощі у постановці діагнозу пов'язані з недостатньо чітким уявленням спеціаліста з психологічної допомоги про межі своєї професійної компетентності. Г. Вітцлак зауважує, що існує дві основні форми відставання у розвитку: 1) відставання, пов'язане з органічними порушеннями нервової системи, яке потребує клініко-психологічної або медичної діагностики і теорії; 2) тимчасове відставання і неадекватна поведінка, то пов'язані з несприятливими зовнішніми та внутрішніми умовами розвитку.

Формулювання діагнозу обов'язково повинно містити й прогноз розвитку на основі інформації всіх станів дослідження. Прогноз повинен мати два напрями: заходи психолого-педагогічного впливу за у мови своєчасного проведення корекційно-розвивальної роботи; результати діяльності і поведінки, — якщо такої роботи проведено не буде. Треба врахувати таке: надаючи діагноз розвитку обстеженого зацікавленим людям, — передусім слід уникати наукової термінології, тобто викласти його зрозумілою усім мовою.

Останній етап — розробка рекомендацій, програми психокорекційної роботи з учнями, складання довготривалого (або короткочасного) плану розвитку здібностей або інших психологічних новоутворень.

Зміст і адресат рекомендацій залежить від складності питання і сфери його вирішення. Спеціалісту психологічної допомоги завжди несе повну відповідальність за виконання рекомендації і кінцевий результат. Будова і характер будь-яких психічних якостей залежить від спрямованості особистості людини, від їх зв'язку з іншими її властивостями і від тієї функції, яку ці властивості виконують в загальній системі поведінки людини. Усяка риса набуває іншого змісту залежно від зв'язків структури особистості, від її загальної ідейної спрямованості і від вікових психічних особливостей дитини (Л. Божович, 1968). Розуміння цього дозволяє прогнозу вати розвиток і поведінку дитини залежно від умов її життя, передусім — від виховання і навчання [1, c. 64-65].

Отже, практика застосування методів психодіагностики пов’язана з розвитком необхідності оцінки властивостей людей, їх індивідуальних особливостей, рівня розвитку здібностей, мотивації до виконання тих чи інших особистісних, професійних або творчих задач. По своїй суті методи психодіагностики складають основу параметричного управління соціальним утворенням, адже включивши механізми підбору людей за певними якостями, можна змінити і психологічний клімат колективу, і якість продукції, і напрямок роботи організації, і, навіть наявну систему управління.

Найчастіше питання, що вимагають застосування психодіагностики, виникають в наступних сферах соціальної практики: розстановка кадрів, профвідбір, профорієнтація; оптимізація навчання і виховання; прогнозування соціальної поведінки; судово-психологічна експертиза; консультативна, психотерапевтична допомога; проблема особистості та міжособистісних взаємин; спортивні досягнення; виробництво тощо [4, c. 156].

Висновки

Майже всі дослідження щодо праці спеціалістів з психологічної допомоги та психодіагностичної діяльності психологів відзначають роль особистості самого спеціаліста, що здійснює діагностико-корекційну, діагностико-виховну діяльність. Глибина і правильність психологічного висновку є не лише функцією вдало підібраних і валідних психодіагностичних методів, а й певною мірою результатом успішної особистої взаємодії психолога з дитиною, що потребує терпіння, уміння контролювати свою поведінку, здатності викликати позитивне ставлення до себе, почуття симпатії і довіри. Спеціаліст з психологічної допомоги розвиває в собі особливий етап емпатичного співпереживання з настановами, почуттями, досвідом і поведінкою іншої людини.

Сьогодні спеціалісти з психологічної допомоги знаходяться у важкому становищі головним чином через відсутність методичного інструментарію роботи. Спеціально розроблених методик для психодіагностичної роботи психолога дуже мало. Спеціально створених корекційних або розвивальних програм ще менше. Тому центральним завданням, від вирішення якого залежить існування психологічної служби, стає її науково-методичне забезпечення.

Отже, діагностико-корекційний (розвивальний) напрямок в роботі психодіагностичної діяльності психолога посідає одне із чільних місць. Психодіагностична діяльність психолога практично постійно знаходиться в ситуації, яка вимагає від нього пошуків спонукань, визначення психологічних причин, мотивів тієї чи іншої поведінки клієнта, його ставлення до середовища, здійснення корекції виявлених недоліків, складання перспективної програми розвитку кожного клієнта.

Список використаної літератури

1. Бушуєва Т.В. Проведення психодіагностичного обстеження: [Посіб. для студ.] / Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. — [К., 2005]. — 94 с.

2. Самошкіна Л.М., Лазаренко В.І. Психодіагностика: [Навч. посіб.] / Самошкіна Л.М., Лазаренко В.І.; Дніпропетр. нац. ун-т. — Дніпропетровськ, 2001. — 44 с.

3. Комінко С.Б., Кучер Г.В. Кращі методи психодіагностики / С.Б.Комінко, Г.В.Кучер; Терноп. акад. нар. госп-ва. — Т.: Карт-бланш, 2005. — 406 с.

4. Корольчук М.С., Осьодло В.І.. Психодіагностика: [Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / М.С.Корольчук, В.І.Осьодло; За заг. ред. М.С.Корольчука. — К.: Ельга: Ніка-Центр, 2004. — 399 с.

5. Морозов С.М. Психометричний контроль та конструювання психодіагностичних тестів: Навч. посібник для студентів фак. соціології та психології / Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. — К.: Ред.-вид. центр «Київ. ун-т», 1997. — 94 с.

6. Практикум з психодіагностики: Пізнавальні процеси: Посіб. для студ. пед. ф-тів і практ. психологів / Чернів. держ. ун-т ім. Ю.Федьковича; [Уклад. П.Є.Мармазинська, О.С.Тарновська]. — Чернівці: Рута, 2000. — 111 с.

7. Терлецька Л.Г. Основи психодіагностики. Навчальний посібник. – К.: Главник, 2006. – 144 с.