Правові та організаційні принципи побудови загальнообов´язкової державної системи соціального страхування в Україні

Вступ.

1. Поняття, види та принципи загальнообов'язкового державного соціального страхування.

2. Об'єкти та суб'єкти загальнообов'язкового державного соціального страхування.

3. Управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Соціальна ринкова економіка вимагає формування такої системи соціального захисту, яка б гарантувала належний рівень життя1, соціальну злагоду та соціальну адаптацію до суспільно-економічних перетворень, захист від соціальних ризиків і реалізацію гарантій в сфері соціального забезпечення. Захист від конкретних видів соціальних ризиків, в умовах ринкової економіки, найбільш ефективний в рамках окремих видів соціального страхування, бо дозволяє охопити більшість населення. Система соціального страхування є найбільшою складовою частиною системи соціального захисту України. В зв’язку з чим, її організація та розвиток стають пріоритетними в колі інших питань реформування системи соціального захисту.

Відокремившись від цивільно-правового, соціальне страхування, як і люба інша важлива сфера людської діяльності, стала активно розвиватися і вимагати певного структурно-логічного впорядкування. Основним засобом такого впорядкування є класифікація, яка дозволяє розподілити всю сукупність відносин щодо соціального страхування на взаємопов’язані структурні ланки системи соціального страхування.

Основними критеріями для класифікації в системі соціального страхування є форма страхування та об’єкт. Останній, в свою чергу, став чинником відокремлення соціального страхування від цивільно-правового. В сучасних умовах його значення не зменшається. Об’єкт соціального страхування виступає підставою для організації окремих видів страхування.

В Україні обов’язкова форма соціального страхування є державною. В сучасний період більшість країн світу шукають оптимальні шляхи поліпшення соціального захисту населення. Одним із перспективних вважається розвиток обов’язкового недержавного соціального страхування, який передбачає масове залучення недержавних установ у цю сферу.

1. Поняття, види та принципи загальнообов'язкового державного соціального страхування

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту й охоплює матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі — роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування громадян України виконується за принципами:

— законодавчого визначення умов і порядку проведення загальнообов'язкового державного соціального страхування;

— обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян — суб'єктів підприємницької діяльності;

— надання права отримання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;

— обов'язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, в обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов'язкового соціального страхування;

— солідарності та субсидування;

— державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

— забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, визначений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;

— цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

— паритетності представників усіх суб'єктів загальнообов’язкового державного соціального страхування в управлінні ним.

Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування:

— пенсійне страхування;

— страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

— медичне страхування;

— страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

— страхування на випадок безробіття;

— інші види страхування, передбачені законами України[4, c. 37-39].

Відносини, що виникають за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до «Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відповідно до Конституції України, визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

За загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, відповідно до «Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», надають такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення:

1) пенсійне страхування:

— пенсії за віком, за інвалідністю внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

— пенсії у зв'язку з втратою годувальника;

— медичні профілактично-реабілітаційні заходи;

— допомога на поховання пенсіонерів;

2) медичне страхування:

— діагностика та амбулаторне лікування;

— стаціонарне лікування;

— надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення;

— профілактичні та освітні заходи;

— забезпечення медичної реабілітації осіб, які перенесли особливо важкі операції або мають хронічні захворювання.

Обсяг послуг, що надається за рахунок коштів обов'язкового медичного страхування, визначається базовою та територіальними програмами обов'язкового медичного страхування, які затверджують у порядку, встановленому законодавством;

3) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням:

— допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

— допомога по вагітності та пологах;

— допомога при народженні дитини та по догляду за нею;

— допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

— забезпечення оздоровчих заходів;

4) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання:

— профілактичні заходи щодо запобігання нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

— відновлення здоров'я та працездатності потерпілого;

— допомога з тимчасової непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

— відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, що пов'язане з виконанням своїх трудових обов'язків;

— пенсія за інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

— пенсія у зв'язку з втратою годувальника, який помер унаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

— допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

5) страхування від безробіття:

— допомога по безробіттю;

— відшкодування витрат, пов'язаних із професійною підготовкою або перепідготовкою та профорієнтацією;

— матеріальна допомога безробітному та членам його сім'ї;

— дотація роботодавцю для створення робочих місць;

— допомога на поховання безробітного[6, c. 284-286].

До страхових випадків, з настанням яких надаються матеріальне забезпечення та соціальні послуги, належать:

— тимчасова непрацездатність;

— вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною;

— інвалідність;

— хвороба;

— досягнення пенсійного віку;

— смерть годувальника;

— безробіття;

— соціальні послуги та інші матеріальні витрати, пов'язані з певними обставинами;

— нещасний випадок на виробництві;

— професійне захворювання.

Характеристика страхових випадків, умови надання соціальних послуг, їхні види та розміри матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням визначаються законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Страховики у своїй діяльності співпрацюють у проведенні заходів, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, і мають право спільно в кожному конкретному випадку приймати рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.

Якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, то виплату проводить страховик, до якого звернулася застрахована особа. Неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, можна припинити:

а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості;

б) якщо страховий випадок стався внаслідок дій особи, за які передбачається кримінальна відповідальність;

в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи;

г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування;

ґ) в інших випадках, передбачених законами.

Право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України[5, c. 27-29].

2. Об'єкти та суб'єкти загальнообов'язкового державного соціального страхування. Управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням

Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни, а в окремих випадках — члени їхніх сімей та інші особи, страхувальники і страховики.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої проводять загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Коло осіб, які можуть бути застрахованими за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, визначається «Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та іншими законами, прийнятими відповідно до них.

Страхувальниками за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи, якщо інше не передбачено законами України.

Страховиками є цільові страхові фонди з:

— пенсійного страхування;

— медичного страхування;

— страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

— страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

— страхування на випадок безробіття.

Страхові фонди беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків[2, c. 71].

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуваннюпідлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договоре (контракту):

а) на підприємствах, в організаціях, установах, незалежно від їх форм власності та господарювання;

б) у фізичних осіб;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни-суб'єкти підприємницької діяльності. Перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визначають закони України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Громадяни України, які працюють за межами території України та не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню в Україні за умови сплати страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України[2, c. 73-74].

Страхові фонди — органи, які керують та управляють окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, проводять збір та акумуляцію страхових внесків, контролюють використання коштів, забезпечують фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та виконують інші функції згідно з затвердженими статутами.

Усі застраховані громадяни є членами відповідних страхових фондів залежно від виду соціального страхування.

Страхові фонди — некомерційні самоврядні організації.

Цільові страхові фонди не можуть займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої їх створено, та використовувати свої кошти на цілі, не пов'язані з цією діяльністю. Кошти цільових страхових фондів не включаються до складу Державного бюджету України.

Страхові фонди діють на підставі статутів, затверджених у порядку, визначеному законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Управляють страховими фондами на паритетній основі держава та представники суб'єктів соціального страхування.

Управління фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування виконується правлінням та виконавчими дирекціями страхових фондів, які забезпечують визначені законами конкретні види соціального страхування. Правління страхового фонду:

— затверджує документи, які регламентують внутрішню діяльність фонду, в тому числі виконавчої дирекції;

— подає у визначеному порядку пропозиції щодо визначення розмірів загальнообов'язкових внесків для забезпечення відповідного виду соціального страхування (за винятком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання);

— затверджує проекти річних бюджетів фонду та звіти про їхнє виконання, порядок використання коштів з окремих видатків бюджету фонду;

— створює резерви коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;

— розглядає кандидатури та затверджує на посадах керівника виконавчої дирекції фонду та його заступників;

— спрямовує та контролює діяльність виконавчої дирекції страхового фонду та її робочих органів;

— визначає кадрову політику;

— виконує інші функції, передбачені статутом страхового фонду.

Порядок обрання правління страхового фонду визначають закони України з окремих видів соціального страхування.

Виконавча дирекція страхового фонду є виконавчим органом правління фонду, який забезпечує виконання рішень правління. Вона підзвітна правлінню фонду та провадить діяльність від імені страхового фонду в межах та порядку, визначених його статутом та положенням про виконавчу дирекцію, яке затверджує правління страхового фонду. Керівник виконавчої дирекції входить до складу правління страхового фонду з правом дорадчого голосу. Робочими органами виконавчої дирекції є її відділення, страхові каси тощо[9, c. 54-56].

Контролює діяльність цільових фондів загальнообов'язкового Державного соціального страхування Наглядова рада, яка забезпечує виконання статутних завдань та цільове використання коштів. З цією метою до складу Наглядової ради входять у рівній кількості представники від застрахованих громадян, роботодавців і Держави. Склад Наглядової ради та її повноваження визначаються законами з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Державний нагляд у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюється спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади.

Основні джерела коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування — внески роботодавців і застрахованих осіб. Бюджетні та інші джерела коштів, потрібні для проведення загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з кожного його виду визначають з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати:

— надання особам матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством;

— фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків;

— створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;

— покриття витрат страховика, пов'язаних із проведенням загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щорічно визначає Верховна Рада України для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік у відсотках одночасно із затвердженням Державного бюджету України, якщо інше не передбачено законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Для визначення розміру внесків додаткові джерела коштів можна враховувати у разі їх систематичного надходження до фонду.

Страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду визначаються з кожного виду страхування, здебільшого, на календарний рік у відсотках:

— для роботодавців — до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян;

— для фізичних осіб — до сум оподатковуваного доходу (прибутку).

Внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує тільки роботодавець[7, c. 50-52].

Висновки

Узагальнюючи вищесказане, зазначимо, що принципова відмінність між обов’язковим і добровільним соціальним страхуванням простежується в питанні про “автономію” суб’єктів права, порядку встановлення прав й обов’язків суб’єктів страхування (шляхом укладення договору про соціальне страхування) та ролі держави у здійсненні страхування.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основним джерелом формування коштів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування визначені страхові внески страхувальників – роботодавців та застрахованих осіб (крім Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, до якого внески сплачують лише роботодавці), асигнування державного бюджету; суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів фондів, а також суми адміністративних штрафів, накладених на посадових осіб та громадян за такі порушення; прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів фондів, у тому числі резерву коштів фондів, на депозитному рахунку; благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; інші надходження відповідно до законодавства України.

З переходом до ринкових відносин дедалі очевидною стає необхідність участі працівників у фінансуванні фондів соціального страхування, що дає їм можливість самим впливати на рівень свого соціального захисту в разі настання страхових випадків.

Таким чином, поняття соціального страхування охоплює різні види обов'язкового (примусового) суспільного (державного) страхування населення від різних видів соціальних ризиків, що часто викликаються об'єктивними обставинами і пов'язані з втратою роботи, працездатності та доходів. Отже, соціальний ризик можна визначити як вірогідність настання матеріальної незабезпеченості внаслідок відсутності задовільного заробітку через соціально значимі причини.

Соціальне страхування є обов'язковою, тобто гарантованою державою, системою матеріального забезпечення трудящих і членів їх сімей, що покликана створити рівні можливості щодо отримання певного рівня соціальних гарантій, визначених законом. Воно характеризується такими важливими ознаками:

· компенсація соціального ризику та запобігання їх негативних наслідків для застрахованої особи;

· головною умовою одержання права на соціальні виплати є обов'язковість участі застрахованих осіб у формуванні основних страхових фондів;

· тісна взаємозалежність між внесками і обсягом соціальних виплат;

· залучення застрахованих осіб та працедавців до управління фондами та установами соціального страхування.

Список використаної літератури

1. Про заходи щодо вдосконалення системи загальнообов’язкового державного соціального страхування: указ від 11.07.05 / Україна. Президент // Урядовий кур'єр. — 2005. — 19 липня. — С. 13

2. Боднарук М. Суб'єкти правовідносин у сфері державного соціального страхування // Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 5. — С. 71-76.

3. Внукова Н. Соціальне страхування: Навчальний посібник / Наталія Внукова, Наталія Кузьминчук,. — К. : Кондор, 2006. — 348 с.

4. Гринюк Д. Соціально-економічні та правові передумови існування загальнообов'язкового державного соціального страхування // Право України. — 2003. — № 11. — С.37-40

5. Закревський В. Система загальнообов’язкового державного соціального страхування в Україні. Проблеми та шляхи розвитку // Україна: аспекти праці. — 2004. — № 5. — С. 27 — 35

6. Плиса В. Страхування : навчальний посібник / Володимир Плиса,. — К. : Каравела, 2006. — 391 с.

7. Церетелі Л. Система державного соціального та пенсійного страхування // Вісник податкової служби України. — 2006. — № 27. — С. 50-56

8. Юрій С. Соціальне страхування: Підручник для студентів вищих навч. закладів / Сергій Юрій, Марія Шаварина, Надія Шаманська,. — К. : Кондор, 2004. – 462 с.