Прибуток та його роль у ринковій економіці

Категорія (предмет): Економіка підприємства

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Теоретичні підходи до сутності прибутку.

2. Сучасні погляди і сутності прибутку.

3. Роль прибутку у ринковій економіці.

4. Економічний і бухгалтерський прибуток, функції прибутку.

5. Вплив прибутку на ринкову економіку.

6. Роль і оцінка прибутку як фінансового результату дільності підприємства.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Прибуток виступає безпосередньою метою господарської діяльності і всіх суб'єктів ринкової економіки, зайнятих підприємництвом. Незважаючи на те, що ця категорія є об'єктом економічної теорії і займає основну роль у ринковій економіці, от уже протягом ряду сторіч не змовкають суперечки про її сутність і форми. У підручниках і наукових статтях категорія "прибуток" нерозривно зв'язується з категорією доходу, капіталу, відсотка, помірності, чекання і багатьма іншими. У практичному ж плані прибуток не представляє ніякого секрету і у всіх країнах з ринковою економікою його кількісна величина визначається як різниця між загальним виторгом від реалізації товарів і послуг і сукупних витрат.

Розгорнене визначення категорії "прибуток" має враховувати те, що його привласнення уособлює основну мету капіталістичного способу виробництва загалом, кожного капіталістичного підприємства зокрема, наявність синергічного ефекту як важливого джерела прибутку тощо. З урахуванням цього більш повно прибуток можна визначити так: це головна мета діяльності капіталістичного підприємства, що реалізується у процесі виробництва та реалізації товарів і послуг з використанням найманої праці, діяльності самих підприємців, отримуваного синергічного ефекту від взаємодії найманих працівників із засобами виробництва, а також виражає певну сукупність відносин економічної власності при здійсненні названих видів діяльності та праці.

Основними формами існування прибутку є середній прибуток (який привласнюють дрібні та середні капіталістичні підприємства), монопольний прибуток (привласнюють монополії, у т. ч. групові монополії або олігополії), прибуток транснаціональних корпорацій і транснаціональних банків (як різновид монопольного прибутку), прибуток державних підприємств та ін.

Джерелом монопольного прибутку, як зазначалось, є не лише експлуатація найманої праці на монополістичних підприємствах та інші похідні джерела, але й привласнення частини додаткової вартості, створеної на підприємствах немонополізованого та державного секторів, частина додаткового продукту, створеного дрібними товаровиробниками, частина доходів споживачів та ін.

Частину прибутку вилучає держава (в особі центральних і місцевих органів влади), певна його частка йде на виплату дивідендів, відсотків за банківські кредити. За сучасних умов деяку (зазвичай, незначну) частку прибутку привласнює частина тих висококваліфікованих найманих працівників, яка придбала певну кількість акцій.

Метою роботиє комплексне теоретичне обґрунтування економічної природи і призначення прибутку.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

— теоретично обґрунтувати економічну сутність прибутку та особливості його формування й використання в умовах переходу до ринку;

— показати вплив прибутку на фінансове забезпечення економічного і соціального розвитку суспільства в умовах економічної трансформації;

— виявити ступінь впливу різних факторів на формування та розподіл прибутку;

— розкрити механізм формування прибутку, зокрема, його вплив на підвищення ефективності підприємницької діяльності.

Об’єкт дослідження– прибуток в ринковій економіці.

Предмет дослідження- відносини, які виникають у процесі створення та використання прибутку та роль прибутку в ринковій економіці.

1. Теоретичні підходи до сутності прибутку

У марксистській економічній літературі від часів К. Маркса домінувало визначення прибутку як перетвореної форми додаткової вартості. З кількісного боку прибуток є різницею між ціною продажу товару і затратами капіталу на його виробництво. Як перетворена форма додаткової вартості прибуток на практиці є породженням всього авансованого капіталу, усіх факторів виробництва. Такими факторами за сучасних умов західна економічна наука називає працю, капітал (засоби виробництва), землю, діяльність управлінського персоналу з організації виробництва, підприємницьку діяльність, а також ризик, інформацію, час. На відміну від цього, марксистська політична економія стверджувала, що прибуток створюється лише в результаті експлуатації найманої праці капіталом. Кожен погляд є певною мірою однобічним. Крім того, визначення прибутку як перетвореної форми додаткової вартості, хоча й підкреслює зв'язок цієї категорії з додатковою вартістю (і таким чином фіксує основне джерело прибутку), але є некомплексним, а отже, розкриває зміст прибутку недостатньо.

Насправді прибуток створюється не лише працею найманих робітників у сфері матеріального виробництва. До працівників також належать великий штат менеджерів різних ланок (вищої, середньої, нижчої), наукові працівники, спеціалісти, зайняті збором, обробкою і наданням інформації, функціонуючий капіталіст.

Засоби виробництва, земля, як зазначалося, самі собою прибутку не створюють. Зокрема, прибуток створює праця, що витрачається на покращення якості землі, її родючості. Стосовно засобів виробництва, то за сучасних умов значної фондоозброєності, енергоозброєності праці, ні праця, будучи відокремленою від засобів виробництва, ні засоби виробництва, відокремлені від праці, прибутку не створюють. У процесі їх поєднання виникає нова продуктивна сила, так званий синергічний ефект, який створює видимість створення прибутку самими засобами виробництва.

Оскільки без засобів виробництва синергічний ефект неможливий, власники цього фактора за умов сучасного капіталізму також привласнюють частину прибутку. Проте привласнення ними основної маси прибутку є економічно невиправданим і свідчить про експлуататорський характер капіталістичного виробництва. Додаткову частину прибутку вони повинні привласнювати у випадку виконання функцій підприємця. У такому контексті прибуток можна вважати результатом дії (точніше, взаємодії) багатьох факторів. Якщо підприємець не привласнює частку прибутку у вигляді підприємницького доходу, він, за словами американських економістів Кемпбелла Р. Макконнелла і Стенлі Л. Брю "… переорієнтує свої зусилля з цього напряму діяльності на інший, більш привабливий, або навіть відмовиться від ролі підприємця заради одержання зарплати або платні".

Ще більший синергічний ефект виникає у випадку поєднання інших факторів виробництва, зокрема діяльності підприємців або вищих менеджерів щодо впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, вмілого керівництва, маркетингової діяльності тощо. Тому з якісного боку категорія, прибуток, також виражає відносини економічної власності між капіталістами і найманими працівниками з приводу його створення.

Ця нова продуктивна сила створює враження про самостійну роль у створенні прибутку таких факторів, як ризик. Насправді, кожен із них реалізується через сукупну дію інших факторів (підприємницьку діяльність, процес управління), але самостійної ролі у створенні прибутку не відіграє[13, c. 75-77].

Привласнення прибутку при капіталізмі є головною метою і вирішальним мотивом виробництва. Всі інші цілі (підвищення ефективності виробництва, стабільні темпи зростання та ін.) є похідними від неї. Внаслідок цього прибуток є найважливішим критерієм ефективності капіталістичного виробництва, будь-якої підприємницької діяльності.

Важливо й те, що у прибутку втілена уже реалізована у товарі або послузі додаткова вартість, а процес такої реалізації здійснюється за межами безпосереднього виробництва — у сфері обміну.

На основі вищесказаного доцільно дати таке коротке політекономічне визначення сутності прибутку: це перетворена форма додаткової вартості, що виражає відносини економічної власності між найманими працівниками та капіталістами щодо створення та реалізації додаткової вартості.

Всі названі форми прибутку є одним із різновидів валового прибутку суспільства. Останній створюється, передусім, додатковою працею працівників у всіх сферах народного господарства й усіх сферах суспільного виробництва (насамперед, у безпосередньому виробництві). В узагальнюючому кількісному вимірі він дорівнює загальній сумі прибутку, отриманій всіма фірмами (у т. ч. підприємствами), компаніями різних сфер і галузей економіки. Із суто кількісного боку він представляє собою різницю між виторгом від реалізації товарів і їхньою собівартістю. З суми валового прибутку підприємство сплачує державі податки, відсотки за взяті кредити, ренту, штрафи та ін.

Після їх сплати на підприємстві залишається чистий прибуток, частка якого капіталізується (спрямовується на розширене відтворення), йде на поповнення резервного фонду, акціонерні компанії виплачують дивіденди, створюють преміальні фонди тощо.

У західній економічній літературі також розрізняють бухгалтерський прибуток, який визначають як різницю між доходами від продажу товарів і послуг і бухгалтерськими витратами (або явними витратами, що йдуть на оплату робочої сили, придбання основного та оборотного капіталу, оренду землі, транспортних і комунальних послуг, відсотків за кредит та ін.) й економічний прибуток — різницю між зовнішніми і внутрішніми (наявне обладнання, грошовий капітал, інші активи, у т. ч. підприємницькі здібності) витратами. Економічний прибуток також визначають як різницю між сукупними доходами і сукупними витратами (з урахуванням альтернативних витрат).

Частиною валового прибутку підприємства є підприємницький дохід. Щодо джерел та величини цього доходу в економічній літературі існують різні погляди. Вперше таку спробу здійснив німецький економіст Й. Тюнен (1783—1850). Він визначав підприємницький дохід як різницю між величиною валового прибутку від ділової операції та виплатами: а) відсотка на інвестований капітал; б) за управління; в) страхової премії за обчислювальні втрати через ризик. Загалом дохід підприємця він розглядав як дохід за прийняття на себе ризиків.

А. Тюрго стверджував, що прибуток на капітал (надлишок над витратами виробництва) розпадається на підприємницький дохід: оплату праці, ризику й уміння капіталіста, земельну ренту. Капіталісту як власнику капіталу належить, на його думку, рента (землевласнику — земельна рента), а також винагорода за безпомилковий вибір об'єкта вкладення капіталу, мистецьке управління підприємством та турботи інвестора. Ця частка відповідає величині позичкового відсотка.

А. Сміт розглядав величину винагороди управляючих залежно від кількості, складності їхньої праці та нагляду й управління. Прибуток, на його думку, належить промисловому капіталу, який залишається після сплати ренти землевласнику і позичкового відсотка банкіру. Прибуток, що залишається після цього, і є підприємницьким доходом. У даному разі А. Сміт виступав проти того, щоб називати прибуток іншим видом заробітної плати за управління підприємством (особливо це видно тоді, коли власник наймає управляючого, але сам привласнює прибуток).

Д. Рікардо ввів поняття "підприємницький відсоток", під яким розумів різницю між грошовим еквівалентом майбутньої кінцевої продукції й сумою виплаченої заробітної плати, причому такий відсоток є результатом "розриву у часі", тобто очікувань підприємця.

Дж. Мілль прибуток підприємця розглядав як:

1) плату за ризик;

2) винагороду за утримання від негайного витрачання свого капіталу;

3) плату за працю та мистецтво контролю над виробництвом.

Згідно з теорією К. Маркса підприємницький дохід є частиною прибутку, що залишається у власності функціонуючого капіталіста після сплати відсотка за взятий у позику капітал. Цей капітал витрачається на купівлю засобів виробництва і робочої сили, яка у процесі виробництва створює додаткову вартість (прибуток). Частину прибутку капіталіст віддає банкірові за користування кредитом. Так відбувається поділ капіталу на капітал-власність і капітал-функцію. Спочатку такий поділ стосується лише позичкового капіталу, але з розвитком кредитування та акціонерної власності поділ прибутку на відсоток і підприємницький дохід набуває загального характеру. Нині основними формами підприємницького доходу є дивіденд, засновницький прибуток, плата за участь у роботі керівних органів великих акціонерних компаній тощо.

Найлогічніше підприємницький дохід розглядати як плату за підприємницьку діяльність, за виконання основних функцій підприємця. Кількісно він у функціонуючого капіталіста вимірюється як різниця між валовим прибутком підприємства і виплатою податків та інших платежів у бюджет, дивідендів акціонерам акціонерної компанії, відсотків за кредити та ін. Проте підприємницький дохід не може розглядатися як плата за ризик, за очікування, оскільки вони є витратами психічної, нервової енергії та входять складовими до управлінської праці.

Слід врахувати й те, що вищі менеджери гігантських компаній самі стають їхніми власниками, виконуючи функції управління, беруть участь у формуванні новоствореної вартості (с + v ), отримуючи плату за свою працю як із необхідного, так і з додаткового продукту. Якщо величина цієї плати перевищує обсяги витраченої ними кількості та якості праці (управлінська праця надзвичайно складна), вони водночас, виступають у ролі експлуататорів. У сучасній економічній літературі прибуток розглядають як дохід від використання факторів виробництва, в тому числі як плату за ризик, невизначеність результатів підприємницької діяльності[6, c. 102-104].

Категорія "прибуток", як і всі інші економічні категорії, має історичний характер, який, по-перше, полягає в тому, що вона з'являється лише за капіталізму (як перетворена форма додаткової вартості), по-друге, в конкретизації категорії "прибуток" у процесі еволюції самого капіталістичного способу виробництва. Так, на нижчій стадії розвитку капіталізму типовим був середній прибуток, на вищій — монопольно високий прибуток.

Прибутковість підприємства слід розглядати у двох основних вимірах: по-перше, як прибутковість усього підприємства щодо всього авансованого капіталу (тобто витрати на с + V); по-друге, як прибутковість виготовлення окремої партії товарів. Така прибутковість вимірюється відношенням прибутку до собівартості певної вартості товарів.

Загальна прибутковість підприємства визначається нормою прибутку: відношенням річного прибутку до авансованого капіталу. Якщо річний прибуток віднести до затрат, то отримаємо норму рентабельності. Норму прибутку записують формулою

р' = (pс + v) *100%

де р' — норма прибутку;

р — маса прибутку;

с + V — авансований капітал. У цій формулі маса прибутку є абсолютним показником кількісного визначення прибутку, капіталу.

У розвинених країнах світу норма і маса (величина) прибутку — головна мета підприємців і критерій ефективності виробництва. Середня норма прибутку у великих компаніях становить до 12 %.

Внаслідок міжгалузевого переливання капіталу формується середня для країни норма прибутку (привласнення якої приблизно відображає вкладення рівновеликих капіталів). В обробній промисловості США норма прибутку після сплати податків становила в 1950 р. 15,4 %, в 1970 р. — 9 %, у 1990 — 11,2 %, у 1992 — 10,3 %. Його величина залежить від швидкості обороту виробничих фондів, зниження собівартості продукції, зростання суспільної продуктивності праці, величини створеного додаткового продукту, якості праці, швидкості обороту капіталу та інших чинників.

При з'ясуванні сутності підприємницького доходу частково йшлося про теорії прибутку. Повніше вивчення поглядів відомих економістів світу на цю проблему дасть можливість глибше усвідомити альтернативні погляди, а отже наблизитись до істини[2, c. 131-133].

2. Сучасні погляди і сутності прибутку

В сучасній економічній літературі сутність прибутку тлумачиться по-різному. Так, англійські економісти стверджують, що прибуток — це різниця між виручкою, отриманою від продажу продукції, і повними альтернативними факторними витратами, пов'язаними з виготовленням цієї продукції. В економічній енциклопедії за редакцією Л. Абалкіна прибуток характеризується "перевищенням доходів від продажу товарів і послуг над затратами на виробництво і продаж цих товарів". Такі визначення, однак, розкривають лише кількісний бік даної категорії за різними методиками, але не зачіпають важливішої для з'ясування сутності якісної сторони.

У реальній дійсності прибуток — кінцева мета і рушійний мотив ринкової економіки, головний стимул і основний показник ефективності функціонування будь-якого підприємства (фірми). Одночасно можна стверджувати, що прибуток — зворотний бік витрат виробництва.

На практиці прибуток розраховується як залишок після вирахування витрат виробництва з обсягу продажів. Інакше кажучи, це різниця між доходом від реалізації продукції та сукупними витратами на її виробництво і реалізацію. Наприклад, продано товарів на 1000грош.од., витрати на їх виробництво і реалізацію становили 800 грош. од. За таких умов, на перший погляд, ніби зрозуміло, що прибуток становить 200 грош. од. Але це не зовсім так, оскільки невідомий механізм формування даного прибутку. Це по-перше. По-друге, постає питання, як до початку будь-якої форми підприємницької діяльності визначити розмір (чи процент) прибутку та знайти, де ховається його джерело.

В економічній теорії, у т.ч. й політекономії, немає єдиної відповіді на ці запитання. В одних авторів під поняттям «прибуток» поєднані всі форми доходів на ресурси: підприємницький дохід (у т.ч. проценти на капітал); рента — дохід від використання землі (природних ресурсів); заробітна плата — дохід на працю (використання робочої сили).

Як результат функціонування капіталу розглядав прибуток А.Сміт. Д.Рікардо нерозривно пов’язував його із заробітною платою, стверджуючи, що її зростання призводить до зменшення прибутку і, навпаки, прибуток зростає, коли зарплата знижується. У марксистській теорії прибуток — це перетворена форма додаткової вартості (поряд з процентом, рентою), яка створена лише найманою працею. Й.Шумпетер вважав, що прибуток — це дохід підприємців-новаторів, який з часом зникає під впливом конкуренції. До речі, К.Маркс у такому механізмі доходів вбачав джерело додаткового прибутку. У західній літературі при поясненні прибутку, окрім теорії трьох факторів виробництва Ж.-Б.Сея, нині поширена концепція, яка вбачає в прибутку плату, що несе суспільство за ризик підприємницької діяльності відповідних господарюючих суб’єктів.

Порівнюючи згадані підходи найправомірніше розглядати сутність і соціально-економічну природу прибутку як перетворену форму чистого доходу. Адже прибуток характеризує чистий дохід у тому вигляді, в якому такий дохід виступає на поверхні економічних явищ за умов економічної відокремленості господарюючого суб’єкта, в т.ч. виробника. Чистий дохід (абстрактно) — це виражена у грошовій формі вартість додаткового продукту, який становить основну частку даного доходу. Його джерелами є, у трактуванні марксистів, додаткова і частково необхідна праця, а згідно з економікс — ще й інші фактори виробництва[5, c. 86-88].

Виокремлюють кілька видів прибутку. Основні з них: балансовий (бухгалтерський) та чистий прибуток. Балансовий (бухгалтерський, або обліковий) прибуток обчислюють як різницю між валовою виручкою від реалізованої продукції та витратами на її виробництво і реалізацію. Чистий прибуток — це частка балансового (загального) прибутку підприємства, що залишилась в його розпорядженні після сплати податків, рентних та інших платежів до бюджету, а також процентів за кредити.

У навчальній літературі також виділяють категорію «економічний прибуток» як різницю між загальною виручкою підприєм-ства і всіма витратами (явними, неявними, включаючи й нормальний прибуток підприємця). Таким чином, економічний прибуток — це дохід, отриманий понад нормальний прибуток. Під останнім розуміється мінімальний дохід підприємця, який необхідний для залучення й утримання відповідного ресурсу в даному виробничому процесі. Так, до нормального прибутку належать: процент на власний капітал, орендна плата, яку можна було б отримати, доходи від продажу власних послуг праці та ін.

Розглянувши поняття нормального та економічного прибутку, фактично ми з’ясували питання щодо структурних елементів підприємницького доходу. Отже, схематично це має такий вигляд:

Найсуттєвішим чинником збільшення підприємницького доходу є економія на зовнішніх ресурсах завдяки їх раціональному використанню. Усі фактори, які впливають на динаміку підприємницького доходу, можна поділити на дві великі групи. Перша — ті, які безпосередньо визначаються діяльністю підприємця: ефективність використання всіх наявних ресурсів, зростання капіталовіддачі та продуктивності праці, знання ринкової ситуації та ін. Друга група — це ті, що не залежать (або мало залежать) віддіяльності підприємця: сукупний попит споживачів на товари, кон’юнктура ринку, розмір податків, величина банківського процента та орендної плати тощо.

Характеристика підприємницького доходу передбачає не лише аналіз його з точки зору походження. Важливо розглядати цей дохід за критерієм використання. Це дає підстави для поділу його на дві частини: на підприємницький дохід, що використовується для нагромадження, та підприємницький дохід для особистого (сімейного) споживання підприємцем. Зрозуміло, що підприємець, зацікавлений в постійному зростанні свого капіталу, значну частину свого підприємницького доходу направлятиме у виробництво у вигляді додаткових ресурсів (інвестицій).

У західній літературі будь-який дохід на капітал часто називають процентом на капітал, або прибутком. З точки зору марксистської методології, прибуток і процент — це специфічні форми додаткової вартості, які приховують неоплачену працю робітників. Західні ж теоретики обмежуються лише аналізом ринку і не складають політичних висновків. Прибуток розглядається ними як результат дії багатьох факторів сфер виробництва, розподілу та обігу.

Величину (масу — М) прибутку (р), за Марксом, можна розглядати як функцію, узгоджену з розміром капіталу, що визначається залежно від норми прибутку (р1). Остання засвідчує процентне відношення прибутку до авансованого капіталу:

За сучасної ринкової економіки прибуток та його норма характеризують ефективність використання всього капіталу або ступінь його прибутковості. Нині щорічна середня норма прибутку великих корпорацій у розвинутих країнах Заходу становить 8—10%. На думку західних вчених-економістів, прибуток зростає насамперед не за рахунок розширення масштабів виробництва, а за рахунок збільшення його норми[14, c. 114-116].

Оскільки прибуток, як зазначають автори підручника «Основи економічної теорії: політекономічний аспект», є фактично різницею між загальною виручкою від реалізації продукції та її повною собівартістю, то абсолютна величина (маса) прибутку прямо пропорційна кількості виробленої та реалізованої продукції. Зростання прибутку забезпечується передусім зменшенням її собівартості, про основні шляхи зниження якої вже йшлося.

У вітчизняній бухгалтерсько-аналітичній практиці, щоб обчислити прибутковість підприємства, зіставляють прибуток з витратами підприємства (собівартістю) або з вартістю виробничих фондів підприємства (основних фондів і оборотних засобів). Такі порівняння (в процентах) характеризують рентабельність (дохідність).

Існує два варіанти визначення норми рентабельності. Перший: якщо прибуток відносять до собівартості продукції (в процентному виразі), то визначають норму рентабельності продукції. Даний показник дає можливість визначити, яка продукція є прибутковішою, тобто вигіднішою для виробництва. Зрозуміло, що при цьому собівартість має відповідати витратам виробництва на основі рівноважних цін.

Як відомо, ринкова ціна є одним з основних інструментів, за допомогою якого знаходять вартісні відображення обсягів ресурсів, котрі використовують виробник і споживач, щоб реалізувати один ресурс і дістати інший для альтернативного (прибутковішого) їх використання. Це сприяє раціональному використанню ресурсів.

Другий варіант — це процентний вираз відношення прибутку до суми вартості основних виробничих фондів і оборотних засобів, що характеризує рентабельність підприємства. Перший варіант рентабельності, по суті, демонструє відношення прибутку до використаних факторів, другий — характеризує відношення прибутку до авансованого капіталу (фондів). Таким чином, останній варіант показує не тільки рентабельність підприємства, а й норму прибутку. Головними чинниками, які впливають на норму прибутку, слід вважати:

· величину маси прибутку;

· структуру авансованих на виробництво факторів (засобів) як у грошовій, так і натуральній формах;

· економію витрат на засобах виробництва.

На норму прибутку впливають і масштаби виробництва. Практика показує, що в багатьох галузях великі підприємства мають пріоритет перед малими. Їх переваги досягаються за рахунок поточного масового виробництва, поглиблення поділу праці, більших можливостей впровадження досягнень НТП.Високі прибутки змушують капітали мігрувати з однієї галузі в іншу. За сучасних умов інтернаціоналізації господарського життя, коли національні межі стали завузькими для високопродуктивного виробництва, капітали, а за ними і робоча сила вільно переміщуються з країни в країну. Все це позначається на структурі інтернаціональної економіки, трансформує її. Тому проблема доходів і прибутку стає ще актуальнішою і привертає до себе увагу не лише практиків, а й теоретиків[10, c. 127-129].

3. Роль прибутку у ринковій економіці

У той час як більшість економістів не прийшли до одностайної думки про природу прибутку та вважають її економічною категорією, що важко піддається точному визначенню, то для більшості практиків роль прибутку дуже проста. Це визначається тим, що саме прибуток є стержнем і головною рушійною силою економіки ринкового типу, основним спонукальним мотивом діяльності підприємців в умовах ринку, певним гарантом прогресу економічної системи, а відсутність прибутку — яскравий доказ регресу й соціальної напруженості. Вважається, що прибуток є основним джерелом фінансових ресурсів на мікро- і макрорівні. А роль прибутку як показника, який найбільш повно відображає ефективність виробництва, обсяг й якість виробленої продукції, рівень продуктивності праці, динаміку рівня собівартості та характеризує інтенсифікацію виробництва при будь-якої форми власності, досить багатогранна й важко переоцінима.

Останнім часом інтерес вітчизняних учених до прибутку відновився. Особлива увага приділялася питанням вивчення впливу чинників формування прибутку на фінансовий результат діяльності підприємства в розрізі статистичного аналізу (Цал-Цалко Ю. С); моделюванню умов максимізації прибутку (Захарова Ю.В., Растяпін А.В.); використанню прибутку як критерію оцінки фінансового стану української економіки (Благун Й.); вивченню основних причин переходу прибутку в тіньову економіку.

Для багатьох компаній забезпечення прибутковості — це першорядна задача, що ставить перед собою вище керівництво компанії. Іноді в якості цільового показника обирається абсолютний показник прибутку, але найчастіше використовують відносні показники: доход на одну акцію, прибуток на інвестований капітал або прибуток на акціонерний капітал. Цільові показники розраховуються, як правило, на основі результатів колишньої діяльності й у порівнянні з показниками інших подібних компаній, з якими можливе таке зіставлення. Часто роль прибутку на підприємстві розглядають, як показник ефективності, що є ознакою компетентного управління людськими, матеріальними, фінансовими та іншими ресурсами, що перебувають в розпорядженні компанії. Але із цим твердженням, на наш погляд, не можна погодитись однозначно, якщо враховувати деякі моменти.

На практиці все частіше спостерігається несумісність покладеного на прибуток «навантаження» як джерела наповнення бюджету і як індикатора привабливості. Останнім часом простежується тенденція до заниження прибутку підприємства для зменшення податкового пресу, що призводить до суперечливої ролі прибутку, як інвестиційного індикатору, що говорить про інвестиційну привабливість підприємства або галузі. Чим ефективніше підприємство використовує наявні ресурси, тим більшим стає податковий прес. За розрахунками економістів, рівень податкових відрахувань (з урахуванням діяльності малих підприємств) склав 50% ВВП в 1996-1999 р., що є максимальним рівнем для Європи. Причому основна частина податкового тиску відноситься на трудові доходи, податки й відрахування з яких виплачує підприємство. Таке протиріччя свідчить не тільки про невідповідність і необґрунтованість податкового законодавства економічним інтересам, але й про нерозуміння природи прибутку і його ролі для підприємства й для країни в цілому[7, c. 108-110].

Підтвердження ролі прибутку, як індикатора привабливості інвестиційних вкладень, у сьогоднішній економічній ситуації, особливо в Україні, не відповідає тому змісту, що вкладали в нього кілька десятків років тому. У США в останні роки в економічних розрахунках приймалася норма припустимого доходу 5-10% з інвестицій у виробництво. А при вкладеннях у нову техніку, строк окупності якої довше, норма прибутковості ще менше. Але у всіх випадках мова йде не про середню норму прибутковості, а про мінімально припустиму норму доходу, при якому вкладення капіталів вважається припустимим. Ті вкладення, які забезпечують прибуток вище мінімального рівня, визнавалися ефективними. Тобто процес максимізації прибутку не виходить на перший план і не є остаточною цільовою функцією підприємства.

Таким чином, чи буде потенційний інвестор робити нові вкладення визначається не тим, який прибуток дали попередні інвестиції, а тим, який прибуток передбачається отримати. Привабливість інвестицій зумовлена передбачуваним прибутком, а не отриманим раніше або прибутком, який підприємство отримує сьогодні. Правильне розуміння природи прибутку, причин її виникнення зменшить ризики й збільшить ефективність вкладення інвестицій.

Розглядаючи прибуток, як одне з головних джерел наповнення державного бюджету нарівні з податком на додану вартість, варто бути обережними. Досвід розвинених країн свідчить про те, що це положення не завжди виконується. Так, наприклад, в 1999 році в США чистий прибуток склав усього лише 6 % від валового внутрішнього продукту, а заробітна плата — 60 %. А враховуючи структуру доходів федерального бюджету США податок на доходи фізичних осіб становить 41 %, а податки на доходи корпорацій усього 10 %, податок на майно усього 4 %. Наповнення доходної частини бюджету, однієї з найбільш міцних і стабільних фінансових держав світу, побудовано на тотальному контролі за доходами й витратами фізичних осіб, а не на податку на прибуток або непрямий податок (ПДВ), як у нашій країні. Тобто роль прибутку в рамках держави зводиться до джерела наповнення бюджету й розглядається, як окреме питання. Дану ситуацію добре ілюструє різниця між реальним податком на прибуток, нарахованим і сплаченим бюджету, до розрахункового бухгалтерського показника. Так, наприклад, реальний податок на прибуток підприємств спиртової галузі в Україні за період 2000-2002р. виявився на 20% більше, ніж розрахований за бухгалтерськими стандартами України. Нерідкими є випадки, коли збиткове підприємство сплачує податок на прибуток, що призводить до постійного висмоктування фінансових ресурсів й ускладнення їхньої мобілізації.

В економіці України доля збиткових підприємств в 2003 році виросла, у порівнянні з 2000 на 3,2 %, і склала 40,9% (тобто 2 підприємства з 5 — збиткові). Сума понесених збитків склала 17 млрд грн. Доля збиткових підприємств у промисловості в 2003 році виросла до 46,9 % у порівнянні з 42,2 % в 2000 р. Загальна сума понесених збитків підприємствами промисловості виявилася в розмірі 9 млрд грн. Причому протягом цього періоду доля збиткових підприємств у промисловості завжди перевищувала показники економіки в цілому [9, c. 146-148].

Р. Айснер у своїх дослідженнях виявляє вагомі відмінності ролі прибутку, як джерела фінансування. Він установив, що в періоді з 1952 по 1962 існував затяжний період кризи нагромадження в США, пов'язаної з інвестиційним бумом 1956-1957 років, тоді як для іншого періоду 1963-1968 характерний значний зріст капіталовкладень. Величина коефіцієнтів регресії при нормі прибутку в другому періоді більше, ніж у першому, в 3-4 рази. Дані факти свідчать про неоднозначність ролі прибутку в економіці. Чим динамічніше ринок, тим більшим є вплив прибутку як джерела фінансування.

Аналіз залежності динаміки реальних капітальних вкладень у галузях обробної промисловості США від середнього рівня норми прибутку після сплати податків на власний капітал і середньорічні темпи приросту випуску продукції з 1952-1984 дозволив виявити міцну залежність (коефіцієнт кореляції 0,748) між нормою прибутку й динамікою виробництва в чотирьох найбільш монополізованих галузях з 14 проаналізованих. Протягом 1958-1984 високомонополізовані галузі в середньому мали більш низькі темпи приросту й промислового виробництва і реальних об'ємів капіталовкладень, ніж у середньому по обробній промисловості.

Р. Айснер, вивчаючи ролі прибутку в інвестиційних функціях підприємств установив, що для підприємств, чий основний капітал менше 20 млн доларів, прибуток грає здебільш важливу роль, як джерело нагромадження, ніж для фірм із основним капіталом більше 325 млн. доларів. Основними причинами таких відмінностей, на його погляд, є різна швидкість реакції на зміни навколишньої економічної ситуації, ступінь впливу невдалого інвестиційного вкладення й кількість інвестиційних проектів у різних галузях.

Сучасна економічна ситуація в Україні показала, що в умовах низької дієздатності банківської кредитної системи й відсутності розвинутої мережі інституціональних інвесторів — пенсійних фондів і страхових компаній, роль прибутку як джерела інвестиційного фінансування дуже велика. Так, на протязі 1997 по 2002 років доля інвестицій в основний капітал за рахунок коштів підприємства коливалися від 75,2 % до 66,6 %, що в 10 разів більше кредитів банків і коштів іноземних інвесторів.

Неоднозначність і складність прибутку, як економічної категорії, не дозволяє говорити про неї як про якісний критерій управління й процесу прийняття управлінських рішень. Це пояснюється тим, що якісний критерій процесу управління пов'язаний з поняттям «ефективності», а не з прибутком. А те, що ефективність часто пов'язують з прибутком, не дозволяє заміняти одну економічну категорію іншою. Прикладом може служити результат аналізу ефективної діяльності американських компаній. Критерієм ефективності був обраний прибуток і зростання компанії. Але з 43 процвітаючих американських компаній, відібраних Пітерсом й Уотерменом, тільки 14 залишалися ефективними п'ять років потому і всього 5 компаній — через десять років, багато хто з їхнього числа взагалі збанкрутували[3, c. 164-167].

В умовах посилення конкурентної боротьби й укрупнення учасників ринку, максимізація прибутків на короткостроковому інтервалі не виглядає єдиним і найбільш ефективним засобом функціонування підприємства. Так, американський економіст Д.К. Кліффорд-молодший порівнював групу з 629 великих корпорацій й 1220 корпорацій (від 30 до 300 млн. продажів). У нелегкі для економіки США 1970-1975 роки виділилося 259 корпорацій, які мали середньорічні темпи приросту збуту близько 30 % за рахунок входження в «ринкові ніші», зміни продуктів, зміни ринкової стратегії. У результаті чого ці компанії забезпечили норму прибутку в 10,4 % у порівнянні з корпораціями-гігантами — 9,9 %. У той час як інші компанії з ростом збуту менше 10% досягали норми прибутку в середньому 3,3%. Таким чином, прибуток тут розглядається не як самоціль й основне завдання підприємства. Він стає кінцевим результатом реалізації стратегії фірм. І тільки динамічна, інноваційна активна поведінка підприємства на ринку може забезпечити йому досить високі темпи зростання прибутку. Це особливо важливо в умовах трансформації економіки, коли зміни факторів зовнішнього середовища відбуваються швидко й погано піддаються прогнозуванню. Тільки швидка й динамічна реакція фірми на зміну цих факторів забезпечить їй стійке положення на ринку, можливість росту підконтрольного сегменту, зростання конкурентоздатності фірми.

Підсумовуючи вищесказане необхідно підкреслити, що в теперішній час відбувається процес переосмислення ролі прибутку в економіці. Це пов'язано, насамперед, зі зміною цільової функції великих підприємств, яка не орієнтована тільки на одержання прибутку, а еволюціонувала разом із загальним ускладненням економічних взаємозв'язків. Максимізація прибутку носить довгостроковий характер і досягається більш складним шляхом, ніж це трактує неокласична теорія фірми.

В період інфляції та при одночасному спаді виробництва, економічні рішення стають короткостроковими й одержують спекулятивну спрямованість. Скорочуються інвестиції, крім тих, які обіцяють великі інфляційні прибутки, але ці інвестиції не так бажані з погляду економіки в цілому. Негативний практичній досвід багатьох підприємств України робить їх ще більш застережливими та націленими на вибір менш ризикованого та менш прибуткового бізнесу.

Так само необхідно відзначити, що простежується різний ступінь впливу й значення прибутку для підприємства залежно від розміру підприємства й обсягу продажів, його впливу на ринок і доступу до ресурсів, типу ринку.

Недосконалість ступеня розуміння природи прибутку в економіці не дозволяє до кінця повно встановити його вплив на діяльність підприємства й визначити місце в умовах трансформації економіки[15, c. 133-136].

4. Економічний і бухгалтерський прибуток, функції прибутку

Підприємницька діяльність господарюючих суб’єктів спрямована на одержання прибутку. Саме наявність прибутку або можливість його одержання спонукає їх входити в певну сферу діяльності, а за відсутності прибутку або навіть загрози його відсутності — покидати певний сегмент ринку.

Що таке прибуток? Яке його походження? Яка структура? Від чого він залежить? Це лише мала частина питань, що виникають при зіткненні з категорією прибутку. На перший погляд, сутність категорії прибутку зрозуміла кожному працюючому на підприємстві менеджеру чи робітникові. Проте це далеко не так. Саме тому існують десятки визначень прибутку, що свідчить про різне значення і тлумачення слова «прибуток» різними вченими. І це не дивно, тому що уявлення про прибуток пов’язано з поняттями витрат виробництва, процента тощо та факторами, що їх формують.

Найчастіше прибуток визначається просто як валова виручка мінус валові витрати. Після того як фірма сплатила всі витрати, залишився прибуток або чиста виручка. Ще простіше кількісно можна визначити прибуток як різницю між сумою, що отримана з продажу, і собівартістю продукції. Але перед тим як погодитися з таким обчисленням розміру прибутку, треба з’ясувати, що слід уважати витратами. Не випадково, що бухгалтери та економісти по-різному підходять до розуміння прибутку. А законодавчі органи різних країн або тої чи іншої країни в різний час по-різному підходять до елементів формування витрат або собівартості відповідно до визначення обсягів прибутку, системи і механізму оподаткування.

Бухгалтерський прибуток являє собою загальну виручку фірми за мінусом зовнішніх витрат або витрат на залучення ресурсів. Економічний прибуток — це загальна виручка за мінусом валових витрат (зовнішніх і внутрішніх, включаючи в останні і нормальний прибуток підприємця) по залученню ресурсів з урахуванням їх альтернативної вартості. Якщо сума грошових надходжень перевищує економічні витрати фірми, то будь-який залишок нагромаджується в руках господарюючого суб’єкта. Цей залишок і є економічним, або чистим, прибутком, який може бути або позитивним, або негативним.

Постають питання, коли і за яких умов з’являється цей залишок і хто й чому його привласнює?

Неокласична економічна школа стверджує, що економічний прибуток належить підприємцеві. Підприємець і тільки він є єдиним претендентом на цей надлишок. Цей надлишок відсутній у статичній економіці. Статична економіка — така, в якій усі основні дані — пропозиція ресурсів, їх технічні характеристики, смаки споживачів — постійні і незмінні. Постійними також є показники витрат, дані про пропозицію ресурсів, з одного боку, і дані про попит і дохід — з іншого. У цих умовах дії всіх контр-агентів економічної діяльності можуть бути передбаченими, а тому відсутній економічний ризик. Якщо й виникне в деякій сфері чистий прибуток, то в умовах чистої конкуренції він зникне в довгостроковому періоді в результаті збільшення чи зменшення підприємств у даній сфері. Усі витрати виробництва будуть повністю відшкодовуватися, не залишаючи ніякого лишку у вигляді чистого прибутку. На думку економістів-неокласиків, економічний прибуток притаманний динамічній економіці. Він пов’язаний з інноваційною діяльністю і є винагородою за ризик, за можливі втрати в умовах ринкової невизначеності. Він може виникнути також у результаті монополізації економічної влади і створення відповідних умов на свою користь по передбаченню економічної ситуації[8, c. 119-120].

У результаті інноваційної діяльності створюються необхідні умови щодо зниження витрат виробництва і, відповідно, одержання прибутку. Для цього необхідні нововведення в усіх видах діяльності підприємства: виробничій, комерційній, управлінській і т. д. Тільки в цьому разі можна знизити витрати і забезпечити надлишки зверх витрат. А це можливо, коли фірма здійснить ряд заходів, спрямованих на підвищення продуктивності праці.

Згідно з марксистською теорією прибуток єперетвореною формою існування додаткової вартості, яка створюється додатково працею у сфері виробничої діяльності й існує в різних формах як результат розподілу і перерозподілу додаткової вартості між відповідними сферами функціонування капіталу. Прибуток тут виступає як економічна форма реалізації права власності на капітал у різних сферах його застосування.

У традиційному та елементарному розумінні прибуток є найбільш значущим і практично єдиним показником успіху підприємства та хорошого управління ним. Прибуток — це знак бажаного успіху, а надія на його одержання служить стимулом діяльності.

Величина прибутку, його обґрунтованість і механізм розподілу можуть суттєво змінюватись залежно від підприємства, ситуації, економічної системи. Але важливо не те, як визначається прибуток, а те що підприємство може виникнути і успішно функціонувати тільки тоді, коли очікується якась винагорода. За відсутності інших стимулів та інших підходів такою винагородою для підприємства в цей час є категорія прибутку.

Підприємство завжди орієнтовано на прибутковість — здатність створювати прибуток. Прибутковість підприємства визначається як абсолютно — у грошовому вираженні, що є масою прибутку, так і відносно — у нормі прибутку. Норма прибутку розраховується як відношення прибутку в грошовому вираженні до всього авансованого капіталу, виражене у відсотках.

Норма прибутку=

Норма прибутку свідчить про ступінь прибутковості капіталу в конкретній сфері його застосування. На масу прибутку впливають фактори, які визначають обсяг виробництва, і ціна, за якою реалізується продукція. Але основний і визначальний фактор збільшення прибутку — це зниження витрат виробництва.

Самі витрати виробництва перебувають під впливом цілої низки факторів, головним серед яких є використання досягнень науки і техніки, що матеріалізуються у виробництві в більш удосконалених засобах виробництва та в більш кваліфікованій робочій силі.

Незважаючи на те що залучення додаткових, більш досконалих факторів коштує більших витрат, їх високоефективна віддача перекриває витрати на залучення. Іншим фактором зниження витрат і, відповідно, збільшення прибутку є зниження ціни на економічні ресурси. Це сприяє розширенню масштабів виробництва з тими самими фінансовими ресурсами.

На норму прибутку впливає економічна політика держави. Держава через свою фіскальну політику може створити сприятливі умови для функціонування капіталу в певній сфері[4, c. 58-59].

5. Вплив прибутку на ринкову економіку

На практиці все частіше спостерігається несумісність покладеного на прибуток «навантаження» як джерела наповнення бюджету і як індикатора привабливості. Останнім часом простежується тенденція до заниження прибутку підприємства для зменшення податкового пресу, що призводить до суперечливої ролі прибутку, як інвестиційного індикатору, що говорить про інвестиційну привабливість підприємства або галузі. Чим ефективніше підприємство використовує наявні ресурси, тим більшим стає податковий прес. За розрахунками економістів, рівень податкових відрахувань (з урахуванням діяльності малих підприємств) склав 50% ВВП в 2006-2007 р., що є максимальним рівнем для Європи. Причому основна частина податкового тиску відноситься на трудові доходи, податки й відрахування з яких виплачує підприємство.

Таке протиріччя свідчить не тільки про невідповідність і необґрунтованість податкового законодавства економічним інтересам, але й про нерозуміння природи прибутку і його ролі для підприємства й для країни в цілому.

Розглядаючи прибуток, як одне з головних джерел наповнення державного бюджету нарівні з податком на додану вартість, варто бути обережними. Досвід розвинених країн свідчить про те, що це положення не завжди виконується. Так, наприклад, в 2003 році в США чистий прибуток склав усього лише 6 % від валового внутрішнього продукту, а заробітна плата — 60 %. А враховуючи структуру доходів федерального бюджету США податок на доходи фізичних осіб становить 41 %, а податки на доходи корпорацій усього 10 %, податок на майно усього 4 %. Наповнення доходної частини бюджету, однієї з найбільш міцних і стабільних фінансових держав світу, побудовано на тотальному контролі за доходами й витратами фізичних осіб, а не на податку на прибуток або непрямий податок (ПДВ), як у нашій країні. Тобто роль прибутку в рамках держави зводиться до джерела наповнення бюджету й розглядається, як окреме питання. Дану ситуацію добре ілюструє різниця між реальним податком на прибуток, нарахованим і сплаченим бюджету, до розрахункового бухгалтерського показника. Так, наприклад, реальний податок на прибуток підприємств спиртової галузі в Україні за період 2000-2002р. виявився на 20% більше, ніж розрахований за бухгалтерськими стандартами України. Нерідкими є випадки, коли збиткове підприємство сплачує податок на прибуток, що призводить до постійного висмоктування фінансових ресурсів й ускладнення їхньої мобілізації.

Прикладом може служити результат аналізу ефективної діяльності американських компаній. Критерієм ефективності був обраний прибуток і зростання компанії.

6. Роль і оцінка прибутку як фінансового результату дільності підприємства

Розвиток ринкових відносин в економіці України потребує нових підходів до управління формуванням і розподілом прибутку. Тому й саме визначення прибутку зазнає певних змін. Не дивно, що в сучасних умовах серед вітчизняних та закордонних учених існують різні точки зору на це поняття.

Прибуток як економічна категорія відображає кінцеву грошову оцінку виробничої та фінансової діяльності і є найважливішим показником фінансових результатів підприємницьких структур, їх фінансового стану. Він сигналізує про необхідність заходів щодо зменшення собівартості продукції, нарощування обсягів виробництва і реалізації, розширення асортименту виготовлюваних товарів, доцільність змін у ціновій політиці. Він є визначальним критерієм ефективності господарювання. Прибуток є головною метою та мотивом підприємницької діяльності, матеріальним джерелом економічного та соціального розвитку, інвестиційної та інноваційної діяльності. Він стає фактором удосконалення відносин власності. Під час проведення роздержавлення і приватизації більшість громадян України стали власниками-акціонерами підприємств. Однак власники, які не отримують відчутної винагороди за свій капітал, є такими лише номінально.

Прибуток є важливим інструментом переливання капіталів до галузей, що визначають науково-технічний прогрес, та концентрації фінансових ресурсів на тих підприємствах, адміністрація і власники яких здатні ефективно порядкувати ними.

У комплексі проблем, пов’язаних з підвищенням ролі прибутку у національній економіці, велике значення має удосконалення методів аналізу фінансових результатів господарюючих суб’єктів. Перехід діяльності підприємств на принципи господарського розрахунку не супроводжувався адекватним методичним забезпеченням аналітичної та планової роботи, через що стримувалася реалізація потенціалу економічного зростання. Важливі аспекти теорії та практики аналізу прибутку та збитків потребують проведення нових досліджень та розробок підходів до аналізу фінансових результатів діяльності підприємств. Реальний прибуток, що його отримує підприємство — це лише частина балансового прибутку, яка виконує функції прибутку.

З різних причин у балансовому прибутку відображаються не тільки чистий дохід підприємства, але й частина витрат виробництва. У нерозвиненій системі ринкових відносин балансовий прибуток не відображає реальної ефективності виробничо-господарської діяльності підприємств, оскільки його обсяг формується не тільки за рахунок утворюваного національного доходу, а й раніше створеного національного багатства.

Встановлений законом порядок обчислення балансового прибутку передусім переслідує мету утворення податкової бази. Однак економічним інтересам власників, акціонерів та інвесторів відповідає лише та частка балансового прибутку, яка може бути джерелом самофінансування та матеріальної винагороди. Тому під реальним прибутком слід розуміти частку балансового прибутку, що реально виконує функції прибутку. В умовах інфляційної економіки традиційні методи аналізу результатів фінансової діяльності підприємств не дозволяють дати їх точної оцінки[12, c. 127-129].

Чим вищі темпи інфляції, тим вища доля уявного прибутку в одержаному балансовому прибутку, тим більшою мірою викривляється реальна ситуація в економіці. Це насамперед пов’язано з недостатніми відрахуваннями до амортизаційних фондів та необхідністю постійного поповнення облікових коштів. Торговельна діяльність підприємства — важлива галузь економіки, яка заключає в собі багато аспектів та факторів, котрі впливають на його функціонування.

Дослідження діяльності підприємства дає можливість реально оцінити його шанси в сфері торгівлі. На підприємстві велика увага приділяється внутрішнім факторам впливу на фінансово-господарську діяльність та зокрема на величину отримання прибутку.

Аналізуючи та вивчаючи вплив кожного фактора, робляться відповідні висновки та приймаються радикальні міри по покращенню роботи. На підприємстві використовуються передові методи торгівлі, постійно впроваджуються інновації, змінюється стиль роботи та керівництва.

Всі питання виробничого та невиробничого характеру вирішуються колективно. Велика увага приділяється вивченню ринку та конкурентів. Крім того аналізуються договори та розрахунки з постачальниками та вибираються найоптимальніші варіанти.

ПП «Мега-Мах» працює на перспективу, правильно планує свою стратегію та тактику, намагається використовувати прогресивні методи торгівлі. Діяльність ПП «Мега-Мах» та плани на майбутнє є реальними. Щоб добре працювати та отримувати бажаний результат треба завжди бути на передньому рубежі .

Керівництво підприємства планує для кращої роботи та покращення фінансового стану підприємства :

— розширити торговельні площі за рахунок складських приміщень, створити спеціалізовані відділи для малозабезпечених;

— збільшити асортимент продукції, ввести передову форму обслуговування – самообслуговування;

— підтримувати ціни на рівні конкурентів, а на деякі види товарів знижувати;

— запровадити стимулюючі заходи.

Значить підприємство вибрало правильну стратегію своєї діяльності, а це дасть можливість і надалі працювати такими ж темпами та отримувати позитивний фінансовий результат.

Висновки

Провівши дослідження природи прибутку можна зробити наступні висновки. Прибуток нерозривно зв'язується з категорією доходу, капіталу, відсотка, у практичному ж плані прибуток представляє собою різниця між загальним виторгом від реалізації товарів і послуг і сукупними витратами. Адам Сміт називав прибутком усю різницю між доданою працею вартістю і заробітною платою й у цих випадках мав на увазі прибавочну вартість. В інших випадках Сміт розумів під прибутком залишок після сплати ренти, а також відсотка, і тоді прибутком називав, підприємницький доход капіталіста. Він рішуче відкидав думку, що прибуток — це просто інший вид заробітної плати, що відшкодовує працю по нагляду і керуванню підприємством, і приводив в обґрунтування свого погляду переконливі аргументи.

Розміри прибутку визначалися, на його думку, не кількістю, вагою чи складністю цеї передбачуваної праці по нагляду й управлінню, а розмірами вкладеного в справу капіталу. К. Маркс у "Капіталі" визначив прибуток як перетворену форму прибавочної вартості. Остання по Марксові являє собою неоплачену прибавочну праця найманого робітника, зайнятого в сфері матеріального виробництва. Робітник своєю працею створює вартість більшу, ніж коштує його робоча сила. Ця різниця залучає капіталіста і заради її він розвиває свою бурхливу діяльність.

К.Маркс зазначав, що в багатьох виробництвах, особливо в сільському господарстві, рік складає природний виробничий період, після закінчення якого виробництво починається заново. Тому установився звичай обчислювати норму прибутку у виді відносин всієї кількості річного прибутку до кількості капіталу, витраченого протягом того ж року на виробництво. Норма прибутку повинна відрізнятися від норми прибавочної вартості. Очевидно, що та сама норма прибавочної вартості дасть різні норми прибутку, якщо міняється структура капіталу, тобто якщо на ту ж кількість заробітної плати приходяться різні кількості постійного капіталу. Вартісну структуру капіталу, оскільки вона визначається його технічною структурою і відбиває це останнє, К.Маркс називав органічною структурою капіталу. Капітали, що містять більший відсоток постійного і, отже, менший відсоток перемінного капіталу, чим середній суспільний капітал, він називав капіталами вищої структури.

Список використаної літератури

1. Архієреєв С. Політична економія: Навч. посібник для студ. екон. спец. / Національний технічний ун-т "Харківський політехнічний ін-т"; Харківський економіко-правовий ун-т / Сергій Ігоревич… Архієреєв (ред.). — Х. : ТОВ "ПРОМЕТЕЙ", 2006. — 364с.

2. Башнянин Г.І. Політична економія: Підручник для вузів. Ч.1: Загальна економічна теорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2003. — 526 с.

3. Біленко Т. І., Бодров Володимир Григорович, Волинцев В. В., Глаголєва О. Б., Гримайло В. М. Політична економія: Навч. посібник / Володимир Олександрович Рибалкін (ред.), Володимир Григорович Бодров (ред.). — К. : Академвидав, 2004. — 672с.

4. Дмитриченко Л. Політична економія: навч.-метод. посібник за кредитно-модульною системою (для студ. спец. "Економічна теорія") / Донецький національний ун-т. Обліково- фінансовий факультет. Кафедра економічної теорії. — Донецьк : Норд-Прес, 2008. — 141с.

5. Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. — Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2005. — 408 с.

6. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — 2-е вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2006. — 358 с.

7. Кукурудза І. Політична економія: матеріали до лекцій та семінарів / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Вид. 2-ге, доп. — Черкаси : Вид. від. ЧНУ ім. Богдана Хмельницького, 2007. — 368c.

8. Мельник Л. Політична економія: Навч. посіб. для підгот. бакалаврів з напряму 0501 "Економіка і підприємництво" в агр. вищ. навч. закл. III-IV рівнів акредитації — Д. : Пороги, 2005. — 430с.

9. Мочерний С.Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. — К.: Знання-Прес, 2007. — 687 с.

10. Оганян Г. Політична економія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП) / Георгій Артемович Оганян (ред.). — К. : МАУП, 2003. — 520с.

11. Палехова В. Політична економія: підручник / Миколаївський держ. гуманітарний ун-т ім. Петра Могили комплексу "Києво-Могилянська академія". — Миколаїв, 2007. — 332с.

12. Політекономія: Підручник/ Ред. Ю.В. Ніколенко. — К.: ЦУЛ, 2003. — 411 с.

13. Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. — К.: Кондор, 2006. — 405 с.

14. Політична економія: Навчальний посібник/ Т. І. Біленко, В. Г. Бодров, В. В. Волинцев та ін., За ред. Володимира Рибалкіна, Володимира Бодрова. — К.: Академвидав, 2004. — 671 с.

15. Політична економія: Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 508 с.

16. Політична економія : Навч. посібники для екон. спец./ Ред. С. В. Мочерний. — Львів: Світ. –2006- Ч. 1/ Л. Г. Андрєєв, З. Г. Ватаманюк, Т. В. Гайдай. — 2006. — 678 с.

17. Федоренко В. Політична економія: підручник / Валентин Григорович Федоренко (наук.ред.). — К. : Алерта, 2008. — 486с.