Причини виникнення дефіциту державного бюджету та його ймовірні наслідки
Категорія (предмет): Гроші та кредитВступ
1. Економічна сутність дефіциту бюджету, причини його виникнення та концепції збалансування
2. Бюджетний дефіцит, його наслідки та значення для економіки
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
В умовах поглиблення економічних реформ важливого значення набуває необхідність пошуку теоретичних і практичних шляхів, спрямованих на стабілізацію і розвиток економіки України. Одним з основних напрямків наукових досліджень в сучасних умовах є дослідження процесу формування дефіциту бюджету і його зв’язок з основними показниками розвитку економіки держави.
Сьогодні в умовах спаду виробництва, відсутності його кредитної підтримки, посилення фінансової нестабільності, кризи неплатежів, невиконання доходів бюджетів всіх рівнів процес зростання дефіциту бюджету є однією з найбільш дискусійних проблем і вимагає подальшого дослідження.
Основні чинники, що впливають на реформування економіки і зростання дефіциту бюджету полягають у економічній та політичній нестабільності, недосконалості законодавчої бази, невиваженій бюджетній та податковій політиці.
Науковим дослідженням питань бюджету присвячені праці О.Д.Василика, А.С.Гальчинського, В.М.Гейця, А.І.Даниленка, А.О.Єпіфанова, О.Д.Заруби, В.І.Кравченка, І.І.Лукінова, А.М.Мороза, В.П.Москаленка, Г.О.П’ятаченка, М.І.Савлука, І.В.Сало, В.М.Суторміної, Ю.В.Тимошенко та інших.
Дослідження бюджетного дефіциту базується на аналізі передумов для його зростання або зменшення, до яких належать бюджетна і податкова політика, а також розвиток економіки в цілому.
1. Економічна сутність дефіциту бюджету, причини його виникнення та концепції збалансування
Дефіцит державного бюджету — явище в економіці не нове. Повною мірою бюджетний дефіцит є наслідком дискреційної бюджетно-податкової політики, адже уряд не може точно визначити розмір майбутніх бюджетних надходжень і необхідних витрат. Він лише затверджує загальні положення, що регулюють податкові ставки, форми та обсяги трансфертних виплат, а також визначає пріоритети в структурі державних замовлень і закупівель. Однак навіть при налагодженій процедурі прийняття зазначених рішень реальні обсяги надходжень до бюджету та розміри державних витрат значною мірою залежать від стадії (циклу) розвитку економіки. Інакше кажучи, бюджетний дефіцит зростає в періоди спаду, оскільки державні доходи від податкових надходжень зменшуються, а обсяги трансфертних виплат зростають, і скорочується під час підйому економіки, оскільки податкові надходження збільшуються, а обсяги трансфетних виплат відповідно зменшуються.
Бюджетний дефіцит характеризується перевищенням видатків державного бюджету над його доходами. Реальністю сьогодення є те, що більшість як розвинутих країн, так і країн з перехідною економікою не можуть збалансувати бюджети за доходами і видатками, а тому зводять його з дефіцитом. Зазначений факт зумовлює необхідність дослідження цих процесів в економіці та виявлення граничного розміру дефіциту, його впливу на економіку в короткостроковому і довгостроковому періоді та джерел його фінансування.
Заслуговує на увагу думка про визначення необхідності застосування відносних показників оцінки рівня бюджетного дефіциту, а також їх структурний аналіз з метою більш грунтовного дослідження наявних тенденцій. Так, окрім абсолютних показників розміру дефіциту бюджету, його значення доцільно співвідносити з розміром валового внутрішнього продукту, доходами і видатками бюджетів відповідних років.
Так, для визначення реального стану економіки вводиться поняття структурного дефіциту, який мав би місце при даній системі формування доходів і видатків бюджету держави в умовах повної зайнятості. Величина структурного дефіциту (в % до валового внутрішнього продукту) більш стійка у часі на відміну від фактичного дефіциту, а тому застосовується у визначенні дефіциту у довгостроковій перспективі.
Отже, бюджетний дефіцит — це стан державного бюджету, при якому державні витрати перевищують бюджетні надходження. Інакше дискреційна бюджетно-податкова політика — це свідоме маніпулювання податками та державними витратами з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю над інфляцією та прискоренням економічного розвитку [8, с. 23-25].
Дефіцит державного бюджету свідчить насамперед про його незбалансованість. Отже, поява бюджетного дефіциту зумовлена неправильно обраною та реалізованою концепцією збалансування бюджету.
Відомо три класичних концептуальних підходи до збалансування державного бюджету:
1) збалансування на щорічній основі;
2) збалансування в ході економічного циклу;
3) функціональні фінанси.
Кожна з цих концепцій має характерні риси та економічні наслідки.
До "Великої депресії" 30-х років вважалося, що щорічно збалансований бюджет є бажаною метою державних фінансів. Однак при ближчому розгляді стає очевидним, що щорічно збалансований бюджет має ряд суттєвих недоліків, а саме такий підхід в основному виключає фіскальну діяльність держави як антициклічну, стабілізуючу силу. Більш того, щорічно збалансований бюджет насправді погіршує коливання економічного циклу.
Припустімо, що економіка раптово стикається з тривалим періодом безробіття та зниженням доходів. Тоді держава з метою збалансування бюджету має або збільшити податки, або обмежити власні видатки, або використовувати поєднання цих заходів. Проблема полягає в тому, що ці заходи є стримуючими за характером і кожний з них ще більшою мірою зменшує, а не стимулює ділову активність і сукупний попит. Можна уявити іншу ситуацію. Економіка стикається з інфляційними процесами, внаслідок яких зростають грошові доходи та автоматично підвищуються податкові надходження до бюджету. Щоб збалансувати бюджет і ліквідувати майбутні бюджетні надлишки, держава має зменшити податкові ставки або збільшити державні видатки. Однак кожний з цих заходів (або їх поєднання) зумовить зростання ділової активності, зайнятості та в кінцевому підсумку не зменшить інфляції, а лише посилить її тиск на економіку. Отже, концепція щорічно збалансованого бюджету не є економічно ефективною, вона має суттєві суперечності та не може забезпечити стабільність економіки в довгостроковому періоді [6, c. 20-21].
Не зважаючи на зазначені проблеми, ця концепція має прихильників. Ряд консервативних економістів, виступаючи за підтримку бюджету, що збалансовується на щорічній основі, вважає, що викликати сумнів має не зростаючий дефіцит державного бюджету та державний борг, а збільшення видатків, пов'язаних з проведенням різних урядових програм. Зростання кількості урядових програм, а особливо тих, що потребують значних витрат, має бути суспільне контрольованим. Це можливо в тому разі, якщо такому зростанню сприяє сплата вищих податків. Якщо використовується дефіцитне фінансування, цей процес стає суспільне неконтрольованим, бо державні програми мають тенденцію в кількісному відношенні зростати швидше, ніж належало б, тому що суспільна опозиція цьому процесу набагато слабша, коли він фінансується за рахунок зростання дефіциту, а не податків. Зростання дефіциту державного бюджету, спричинене збільшенням кількості урядових програм, у даному разі розглядається як вияв більш фундаментальної проблеми — посягання уряду на існування приватного сектора.
Інша концепція, а саме бюджет, збалансований на циклічній основі, має цілком протилежний підхід. Обґрунтування цієї концепції логічне, просте та зрозуміле. Ідея бюджету, збалансованого на циклічній основі, передбачає, що уряд реалізовуватиме антициклічну політику та водночас збалансовуватиме бюджет. У цьому разі бюджет збалансовується не щорічно, а впродовж економічного циклу. Для того щоб протистояти спаду, уряд має зменшити податки та підвищити державні видатки. Отже, фактично цілеспрямовано збільшують бюджетний дефіцит, проте водночас стимулюється ділова активність і підприємництво (ставка на майбутнє). Протягом наступного інфляційного піднесення також логічно буде збільшити податкові ставки та зменшити державні витрати. Це дасть змогу, по-перше, вилучити з обігу частину надлишкової грошової маси, а по-друге, створити деякий бюджетний надлишок, за допомогою якого можна буде покрити державні борги, що з'явилися в період спаду.
Але навіть при такій привабливій бюджетній концепції ми стикаємося з серйозними проблемами. Перша з них полягає в тому, що підйоми та спади в економічному циклі найчастіше неоднакові як за глибиною, так і за тривалістю. Тому тривалий та глибокий спад, за яким спостерігатиметься відносно короткий та скромний період підйому, безсумнівно, призведе до значного збільшення дефіциту державного бюджету й водночас до незначного позитивного сальдо бюджету (надлишку). Таке протиставлення не на користь даної концепції, бо воно свідчить про появу циклічного дефіциту державного бюджету[1, c. 24-26].
Сутність другої проблеми полягає в перевагах, які можна отримати внаслідок інфляції. За природою інфляція сприяє перерозподілу доходів між дебіторами та кредиторами. Не передбачувана інфляція дає вигоду дебіторам (позичальникам) за рахунок кредиторів (позивачів). Наслідки інфляції в галузі перерозподілу є довільними та не передбачуваними. Держава також може отримати вигоду від інфляції, якщо вона є отримувачем позик від населення (позивача). Упродовж багатьох років у кожної держави накопичується значна сума державного боргу (як зовнішнього, так і внутрішнього). Інфляція дає змогу Міністерству фінансів сплатити борги грошима, що втратили частину своєї купівельної спроможності. Тобто, уряд отримує від населення "дорогі" гроші, а повертає за допомогою інфляції "дешеві". При інфляції національний доход номінальний (офіційний); як наслідок, зростають податкові надходження, а розміри державного боргу не збільшуються. Це означає, що через інфляцію уряду вдається зменшити реальну величину державного боргу та істотно полегшити собі його сплату (йдеться лише про внутрішній державний борг). Отже, виникає запитання. Чи є гарантія того, що держава не буде зацікавлена в інфляції та свідомо не провокуватиме її, аби розрахуватися зі своїми боргами?
Третій концептуальний підхід до формування бюджету та його використання дотримується ідеї функціональних фінансів. Відповідно до цієї ідеї на перший план виходить питання про стабілізацію та оздоровлення економіки, питання ж збалансування бюджету як на щорічній, так і на циклічній основі, є другорядним. Не варто хвилюватися, якщо у процесі стабілізації економіки будуть стійкі надлишки бюджету або його дефіцит. Відповідно до даної концепції проблеми, що пов'язані з державним дефіцитом або з надлишком, незначні порівняно з більш небажаними альтернативами — тривалими спадами або стійкою інфляцією [4, c. 102-103].
Сучасний період побудови ринкових відносин в Україні відбувається в досить складних умовах, що зумовлено як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. Економічна ситуація характеризується скороченням обсягу національного виробництва майже в усіх галузях кризою платежів, зростанням тіньового капіталу, катастрофічною нестачею бюджетних коштів, а отже, і неспроможністю держави повноцінно фінансувати економічні та соціальні програми. За такого стану, можливо, саме ідея функціональних фінансів — це реальний шанс "піднятися з колін", бо реалізація даної концепції спрямована передусім на розв'язання проблем економіки, що дасть змогу вирішити питання бюджету.
Бюджет і економіка взаємопов'язані, однак пріоритет надається останній. Без здорової економіки, що ефективно функціонує, не може бути життєздатного бюджету. Зазначимо, держава будує свою фінансову політику в такий спосіб, що періодично використовуються три концептуальних підходи. Проте це не означає, що проблема дефіциту державного бюджету зникає. Основними причинами стійкого бюджетного дефіциту та збільшення державного боргу є:
— збільшення державних витрат у військовий час або в періоди будь-яких соціальних конфліктів;
— циклічні спади в економіці, особливо якщо вони глибокі та тривалі;
— скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного
коригування державних витрат.
Цікавою з точки зору реалізації фіскальної політики держави є остання причина. Річ у тому, що податкові надходження до державного бюджету та показник податкового навантаження на економіку в довготривалій перспективі мають тенденцію до зниження, оскільки:
— з метою стимулювання економіки держава цілеспрямовано зменшує податкове навантаження;
— усі системи оподаткування передбачають значну кількість пільг;
— дуже часто податкові збори зменшуються через незадовільну організацію оподаткування (неефективний митний контроль, незадовільна робота податкових служб тощо);
— у перехідних економіках податкові відрахування до бюджету мають тенденцію до зниження через спад у традиційних галузях виробництва;
— останніми роками посилюється вплив політичного бізнес-циклу, що пов'язано з проведенням "популярної" макроекономічної політики збільшення державних витрат і зменшення податків перед черговими виборами;
— зростає напруга в бюджетно-податковій сфері внаслідок збільшення державних витрат: на соціальне забезпечення та медичне обслуговування (переважно в тих країнах, де зростає кількість людей похилого віку); на освіту та створення нових робочих місць (переважно в тих країнах, де зростає кількість молодого населення).
Фінансування дефіциту державного бюджету може не супроводжуватися безпосередньо емісією готівки, а відбуватися в інших формах, наприклад як надання кредитів Центрального банку державним підприємствам за пільговими ставками відсотків або у формі відстрочених платежів, коли уряд, придбавши товари та послуги, не сплачує за них у встановлений термін. В останньому випадку, якщо закупівля здійснюється у приватному секторі, це підштовхує виробників заздалегідь підвищувати ціни, аби застрахуватися від можливих неплатежів. Це, у свою чергу, дає новий поштовх до збільшення загального рівня цін, а отже, і рівня інфляції. Якщо відстрочені платежі належать підприємствам державного сектора, то ці дефіцити здебільшого безпосередньо фінансуються Центральним банком або накопичуються й збільшують загальний дефіцит державного бюджету. Хоча відстрочені платежі, на відміну від монетизації, офіційно вважаються неінфляційним способом фінансування бюджетного дефіциту, на практиці цей розподіл дуже умовний.
Якщо дефіцит державного бюджету фінансується за допомогою випуску та розміщення державних облігацій, зростає середня ринкова ставка відсотка, що призводить до скорочення інвестицій у приватному секторі, до зменшення чистого експорту й частково до зниження споживчих витрат[2, c. 27-29].
2. Бюджетний дефіцит, його наслідки та значення для економіки
Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і ліквідувати дефіцит бюджету, якщо не будуть вжиті дійові заходи щодо різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка не може стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами, а це потребує жорсткого режиму економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські структури.
Дефіцит державного бюджету складається при такій фінансовій ситуації, яка виникає тоді, коли державі необхідно зробити витрати на більшу суму, ніж можлива величина його доходів. Бюджетний дефіцит – перевищення витрат уряду над його доходами. А накопичена сума дефіцитів і бюджетних лишків являє собою державний борг.
Досліджуючи тенденції розвитку і спаду бюджетного дефіциту, можна визначити умови його формування, що полягають у:
- загальному спаді виробництва, зниженні ефективності його роботи;
- несвоєчасному проведенні структурних змін в економіці;
- жорсткій податковій політиці, яка не стимулює виробництво;
- розвитку інфляційних процесів, кредитній та ціновій політиці;
- незбалансованості доходів і видатків бюджету, зростанні видатків при зниженні доходів;
- відсутності інвестиційної привабливості.
Відповідно до причин бюджетного дефіциту можна виділити політичні, економічні, методологічні та технологічні фактори.
Досліджуючи чинники виникнення бюджетного дефіциту, було зроблено висновок, що в своїй сукупності вони провокують негативні явища в економіці. Так, спад виробництва веде до згортання кредитної діяльності банків, посилення податкового тиску, виникнення кризи неплатежів, зростання бартерних операцій і взаємозаліків, зменшення доходів бюджету та зростання його дефіциту і неможливості проведення заходів фінансової підтримки виробника, що ставить питання про відпрацювання методів погашення дефіциту бюджету (табл. 1)[3, c. 201-203].
Таблиця 1. Методи погашення дефіциту бюджету
№ пор.
Методи
Позитивні ознаки
Негативні ознаки
1
Запозичень
розвиток виробництва
фінансування видатків
2
Скорочення видатків
скорочення дефіциту
погіршення фінансування бюджетних установ
3
Емісійний
короткостроковий лаг інвестицій
інфляція
4
Податковий
зростання доходів
спад виробництва
5
Інвестиційний
стабілізація і розвиток економіки
скорочення видатків
6
Інфляційний
можливість інвестицій
дестабілізація економіки
Удосконалення методів погашення дефіциту бюджету повинно здійснюватися виходячи з необхідності розвитку виробництва; скорочення дефіциту бюджету, зростання інвестицій та доходів, а кінцевою метою їх впровадження повинна бути стабілізація і розвиток економіки України.
В умовах спаду виробництва, як свідчить світовий досвід, необхідне державне втручання в процес реформування економіки. Це втручання повинно забезпечувати розвиток виробництва, впровадження наукомістких та ресурсозберігаючих технологій. Вирішення цих питань є складною проблемою і потребує великого проміжку часу, що пройшли країни з ринковою економікою. Україна цього часу не має, що обумовлює цілу низку невирішених проблем, до яких належать: спад виробництва, тяжкий фінансовий стан підприємств, криза неплатежів, ненадходження податків, доходів бюджету, дефіцит бюджету. Відомо, що зі зростанням частки дефіциту бюджету у валовому внутрішньому продукті та державних витрат зменшуються темпи економічного зростання. Діюча система податків не підвищує фінансову стабільність, не робить пріоритетним розвиток підприємств, не стимулює впровадження нових технологій.
В умовах нестабільної економіки України, коли ринок капіталу формується, очевидною стає залежність складових, так званого кола слаборозвинутості, притаманного країнам, що розвиваються. В ньому кожний елемент спонукає розвиток і дію наступного, тобто: низький рівень накопичення капіталу призводить до перевищення темпів зростання чисельності зайнятих в усіх галузях промисловості по відношенню до росту капіталу. Це стає причиною зниження капіталоозброєності, що веде до падіння рівня продуктивності праці і зниження заробітків населення як одного з головних власників інвестиційних коштів, а також процесу падіння їх спроможності до накопичення заощаджень[7, c. 83-85].
Характерною рисою української системи господарювання є те, що вона дозволяє не тільки працездатному населенню отримувати додаткові заробітки і приховувати їх від оподаткування, а й підприємствам мати приховані прибутки, які згодом осідають у вигляді заощаджень у готівці чи іноземній валюті, тобто перетворюються на нейтральні гроші, які повністю виключені з грошового обігу.
Концепція регулювання бюджету включає: а) бюджет, який балансується на щорічній основі; б) бюджет, який циклічно балансується; в) фундаментальне фінансування. Основна проблема бюджету, який балансується на щорічній основі, полягає в тому, що він має не стільки антициклічний характер, як процеклічний. Досить складно збалансувати бюджет по результатах циклу, якщо піднесення і спади не мають приблизно однокового розмаху.
У минулому зростання державного боргу було зв’язане найчастіше з дефіцитом фінансування війн та економічними спадами. Великі дефіцити 80-х років є передусім результатом скорочення податків.
Твердження про те, що великий державний борг може викликати рефінансування уряду, фальшиве, тому що, по-перше, борг потрібно лише рефінансувати, а не погашати, по-друге, уряд має право встановлювати податки і створювати гроші.
Державний борг не є інструментом перекладання економічного тягаря на майбутнє покоління.
Серйозними проблемами, зв’язаними з державним боргом є такі:
- виплати процентів по державному боргу збільшують нерівність у доходах;
- виплати процентів по боргу вимагають підвищення боргів, які підривають дію економічних стимулів;
- виплати процентів або основної суми боргу іноземцям викликають переведення частини національного продукту за кордон;
- запозичення урядом на ринку капіталів для рефінансування боргу або сплати процентів можуть збільшити ставки процента і витиснути приватне інвестиційне фінансування[2, c. 27-28].
Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету – це невідповідність лише постійних власних доходів державного бюджету його видатками. Джерелами його покриття є державні позики або емісія паперових грошей. Бюджетний дефіцит негативно характеризує фінансову діяльність держави. Та ще більшим негативним явищем є відсутність конкретної обґрунтованої політики його покриття. Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту:
- скорочення бюджетних витрат;
- пошук джерел додаткових доходів;
- випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат;
- позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.
Бюджетний дефіцит в Україні – це вимушений дефіцит. У нашій країні рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету головним чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у сфері доходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.
При виникненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називаються державним боргом. Більша його частина знаходиться в короткотривалих цінних паперах (векселях державної скарбниці).
Уряди часто ідуть на позику грошей, хоча це веде до зростання державного боргу. Державний борг являє собою суму заборгованості держави власникам його цінних паперів, національним і міжнародним фінансовим організаціям, а також іншим державам – кредиторам. Більшість країн світу нині мають великі державні борги.[5, c. 78-79].
Висновки
Бюджетний дефіцит – це фінансове явище, що необов’язково відноситься до розряду надзвичайних подій. В сучасному світі немає держави, яка в ті чи інші періоди своєї історії не зіткнулася б з бюджетним дефіцитом. Однак якість самого дефіциту може бути різною:
• дефіцит може бути пов’язаний з необхідністю втілення крупних державних вкладень в розвиток економіки. В цьому випадку він відображає не кризову течію суспільних процесів, державне регулювання економічної кон’юнктури;
• дефіцити виникають в результаті надзвичайних обставин (війни, великомасштабних стихійних лих і т.п.), коли загальних резервів стає недостатньо і доводиться прибігати до джерел особливого роду;
• дефіцит може відображати кризові явища в економіці, неефективність фінансово-кредитних зв’язків, нездатність уряду тримати під контролем фінансову ситуацію в країні. В цьому випадку він – явище надзвичайно тривожне, що потребує прийняття не тільки невідкладних економічних заходів, але і відповідних політичних рішень.
Звідси видно, що в умовах динамічної економіки із сталими, а головне – ефективними міжнародними зв’язками бюджетний дефіцит не страшний.
Розмір дефіциту бюджету залежить від правильного віднесення операцій органів державного управління до основних категорій статистики державних фінансів, що складають її аналітичну, концептуальну основу, тобто до доходів, видатків та фінансування.
Надзвичайно цікавим та актуальним є відображення в українській бюджетній класифікації надходжень від приватизації та операцій стосовно обслуговування та погашення за рахунок бюджету іноземних кредитів, гарантованих Кабінетом Міністрів України, та їх відшкодування підприємствами-боржниками.
Список використаної літератури
1. Базилевич К. Моделювання взаємозв'язків дефіциту державного бюджету України з показниками макроекономічної динаміки //Банківська справа. — 2002. — № 3. — C. 24-29
2. Башлай В. Й. Зовнішнє фінансування дефіциту бюджету в контексті інвестиційної діяльності держави //Економіка. Фінанси. Право. — 2006. — № 12. — C. 27-30
3. Василишин Р. Взаємозв'язок бюджетного дефіциту і державного боргу //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 1999. — № 4 . — C. 200-207
4. Лебеда Г. Методологічні аспекти визначення дефіциту бюджету та державного боргу //Фінанси України. — 2000. — № 3. — C. 102-106
5. Осипчук Л. Проблеми оптимізації бюджетного дефіциту та державного боргу //Предпринимательство, хозяйство и право. — 2000. — № 12. — C. 77-80
6. Сова О. Ю. Сутність та види дефіциту державного бюджету //Фінанси України. — 2005. — № 9. — С.20-24.
7. Сова О.Ю. Проблема дефіцитності державного бюджету і шляхи її розв'язання //Фінанси України. — 2004. — № 5. — С.83-87
8. Царук О. Гармонізація системи статистики державних фінансів з міжнародними стандартами: статистика державного боргу та дефіциту бюджету //Статистика України. — 2006. — № 3. — C. 21-25.