Принципи класифікації англійських питальних речень в порівнянні з українськими та основні проблеми їх перекладу

Категорія (предмет): Мовознавство

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Проблема взаємодії слова і речення в процесі перекладу.

1.1. Залежність перекладу речення від контексту.

Висновок.

2. Структурно-семантичні особливості простого речення.

2.1 Дослідники про природу простого речення.

2.2.Класифікація англійських питальних речень.

Висновок.

3. Інтерпретація англійських інтерогативів під час перекладу українською мовою.

3.1. Англійські інтерогативи: комунікативний зміст.

3.2. Функції інтерогативних висловлювань.

Висновок.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Мова — це передусім система систем різних мовних одиниць – звуків і фонем, морфем, лексем, словоформ, словосполучень і речень, кожну з яких вивчає певна галузь мовознавства – фонетика, лексикологія, фразеологія, морфеміка, морфологія, синтаксис. “Синтез різних вимірів функціонування мовних одиниць, – зазначає Н.Л.Іваницька, – найпослідовніше пізнається в синтаксичних структурах, що відображають складні стосунки між реаліями позамовної дійсності” (12, с. 43).

Як відомо, специфіка мовомислення найповніше виявляє себе у синтаксичній організації текстів, оскільки, з одного боку, у створенні синтаксичних одиниць беруть участь усі мовні засоби нижчих рівнів, з другого – саме синтаксичні одиниці – речення – служать для формування і вираження думки, саме в них знаходять вияв прагнення і почуття, комунікативна функція мовлення здійснюється саме через посередництво синтаксичних конструкцій, які є носіями ментального простору індивіда, а тому синтаксис виступає щодо змісту головним організуючим і впорядковуючим фактором.

Синтаксис завершує вивчення мовних одиниць найвищого рангу – тих, які безпосередньо беруть участь у спілкуванні людей, – речень, фраз, надфразних єдностей, тексту. Саме в синтаксисі ми спостерігаємо тісний зв’язок мови з мисленням людини (мова є засобом формування, вираження і повідомлення думки, різних почуттів), мови і мовлення (“живого життя мови”) (12, с. 47). Саме в синтаксисі знаходять свій вияв усі функції мови – комунікативна, номінативна, гносеологічна (пізнавальна), волюнтативна, естетична та ін.

Граматика, що складається з двох частин (морфології і синтаксису), вивчає закони, закономірності, правила побудови речень та одиниць тексту і є результатом великої й тривалої роботи людського мислення по впорядкуванню цих граматичних законів у певну систему.

Кожен народ витворив не лише словниковий склад мови, а й граматику, національну за формою, за законами сполучення слів і побудови речень.

Тема: „Принципи класифікації англійських питальних речень в порівнянні з українськими та основні проблеми їх перекладу”.

Мета: розкрити принципи класифікації англійських питальних речень в порівнянні з українськими та основні проблеми їх перекладу.

Завдання роботи:

показати проблему взаємодії слова і речення в процесі перекладу;
визначити структурно-семантичні особливості простого речення та показати різні підходи до класифікації питальних речень;
інтерпретація англійських питальних речень під час перекладу українською мовою.

1. Проблема взаємодії слова і речення в процесі перекладу

1.1. Залежність перекладу речення від контексту

У процесі перекладу граматичні і лексичні форми сприймаються у нерозривному зв'язку і постійній взаємодії. Тільки у складі речення розкриваються функції слова і встановлюється його конкретне значення. Але було б невірно робити звідси висновок, що проблема перекладу окремо взятого слова чи окремо взятого словосполучення не повинна ставитися у теорії перекладу. Так само, як структура речення визначає функцію слова, так і слово, особливо його характер і спосіб його сполучення з іншими словами, впливає на структуру речення. Це особливо важливо враховувати при перекладі з англійської мови, де слова не мають таких чітко виражених морфологічних характеристик, як в українській мові.

Наприклад:

The church stands by itself, with the houses pulled down or gone to ruin all about it.

Значення смислової групи, якою керує прийменник with, може бути розкритим тільки при допомозі аналізу всієї структури речення. Дослівний переклад фрази, без урахування коми, приводить до абсурду:

Церква стоїть окремо з будинками, знесеними або перетвореними у руїни навколо неї.

Правильний переклад є можливим лише за умови правильного розуміння всієї конструкції. У даному випадку прийменник with вводить відокремлений абсолютний зворот з дієприкметником минулого часу у функції попередності:

Церква стоїть окремо посеред великого пустиря. Будинки, що її колись оточували, або були знесені, або перетворилися у руїни.

Проблема взаємодії слова і речення у процесі перекладу ускладнюється ще й тим, що тут доводиться мати справу з двома мовами. Так, основна різниця між наступними прикладами:

She did not like his writing.

She did not like his writings.

полягає не у формі слова (однина чи множина) а в структурі цих простих речень. У першому випадку герундіальна конструкція виражає дію, а в другому — результат. Якщо перше речення перекласти

Їй не подобалося те, що він писав.

то у зв'язку з подвійною функцією вказівного займенника те в українській мові створюється небажана двозначність, котра зникає при відсутності цього займенника:

Їй не подобалося, що він писав.

тобто його літературна творчість. У другому випадку йдеться про те, що їй не подобалися його твори.

У процесі перекладу слово не сприймається ізольовано. Воно живе своїм життям тільки в мовленні, у контексті висловлювання. Цей контекст, що розкриває справжнє значення слова, може бути вузьким (контекст словосполучення, смислової групи, речення) або широким — контекст абзацу або всього тексту, що перекладається. Деколи для правильного перекладу одного слова необхідно ознайомитися із всім напрямом творчості письменника в цілому.

Однак, не всі слова в реченні рівноправні у смисловому відношенні і не всі вони в однаковій мірі залежать від контексту. Є одна категорія слів, які майже не залежать від контексту речення і, навпаки, самі є визначальними елементами тексту. Це слова, представлені у двомовних словниках постійними рівнозначними відповідниками — еквівалентами. Це назви реалій, власні імена, географічні назви, терміни. Саме ці слова перш за все доходять до свідомості перекладача і допомагають йому визначити ситуацію або обстановку (12, с. 86).

Величезне значення для перекладу слова має характер тексту, який перекладається. У будь-якому спеціальному тексті з якоїсь області науки і техніки вирішальне значення для точності перекладу має правильна передача термінів. Тому в таких текстах відповідальність перекладача за точність передачі кожного повнозначного слова є особливо великою. При перекладі ж літературного тексту основне завдання перекладача — точна передача ідейно-художнього змісту твору. Тому в художньому перекладі роль контексту більша, ніж у всіх інших видах перекладу.

У залежності у контексту окреме слово може перекладатися словосполученням, смисловою групою і навіть цілим реченням. У той же час деякі слова можуть при перекладі взагалі пропускатися.

Одна із найбільш поширених проблем при перекладі слів у контексті є розкриття значення багатозначних слів у залежності від контексту. Візьмемо для прикладу іменник record, який представлений в Англо-українському словнику М.І.Балла такими значеннями:

1) запис, записування; письмова згадка, письмовий слід (чогось);

2) реєстрація, облік;

3) pl документація; звітні матеріали (документи); дані;

4) протокол; стенограма; офіційний документ;

5) pl юр. матеріали судової справи;

6) pl архів;

7) характеристика, репутація; факти (про когось);

8) досягнення; результати діяльності;

9) спорт. рекорд;

10) звукозапис; запис (на магнітну стрічку тощо); фонограма; фотограма; кінограма;

11) грамофонна платівка (пластинка);

12) амер. перфорований нотний ролик (для механічного фортепіано);

13) історична пам’ятка;

14) (the ~) юр. суть справи;

15) юр., бібл. показання свідка; свідок;

16) поет. пам’ять

Спробуємо перекласти з допомогою цієї виписки із словника такі речення:

There are few records left of Thackeray's life at Cambridge.

He was a criminal with an exceedingly black record.

The English primer consists of 12 records.

Truman's opponent was heavily handicapped by the record of the Republican Congress (Daily Worker, Nov 4, 1948).

У першому прикладі слово record вжите у першому значенні. Однак замість запропонованих словником варіантів перекладу запис, записування; письмова згадка, письмовий слід (чогось) краще вжити варіанти перекладу свідоцтво, свідчення, сліди перебування.

У другому випадку record взагалі вжите у значенні, не зафіксованому у словнику:

Це злочинець із надзвичайно темним минулим.

Подібне ж значення прослідковується і в останньому реченні. Однак, тут треба врахувати такі факти:

— по-перше, дата опублікування даної замітки,

— по-друге, той факт, що Конгрес із переважною більшістю республіканців був обраний у 1946 році,

— по-третє, Президент США Гаррі Трумен був членом Демократичної партії.

Враховуючи все це, особливо другу обставину, нелогічно говорити про минуле Конгресу, а краще сказати, що

Конкурент Трумена був поставлений у невигідне становище діяльністю республіканського Конгресу.

Так ми підійшли до досить віддаленого синоніма восьмого значення досягнення; результати діяльності.

У третьому реченні, виходячи з того, що primer — курс для початківців ми вибираємо для перекладу слова record одинадцяте значення:

Курс англійської мови для початківців складається з 12 пластинок.

Як бачимо, при перекладі фактор словникового варіанту та фактор контексту відіграють однаково важливу роль. У процесі перекладу перекладач відштовхується від словникового варіанту і з врахуванням контексту вибирає варіант перекладу, який найкраще підходить до конкретного випадку. При цьому часто доводиться враховувати не тільки контекст лінгвістичний, але й ситуативний, як це ми бачили на прикладі перекладу речення (12, с. 90).

Ще один приклад. У романі Дж.Голсуорсі "Over the River" є така фраза:

The snap was one of her a little older but still with her hair uncut.

Українсько-англійський словник М.І.Балла дає такі значення іменника snap:

1) хватка, захват (зубами); укус;

2) різкий звук; тріск; клацання, брязкання;

3) різке слово; різка мова;

4) застібка; замочок; кнопка (для одягу);

5) засувка; клямка;

6) моментальний знімок, моментальна фотографія;

7) різке раптове похолодання;

8) розм. жвавість, енергія; заповзятливість;

9) розм. вогник, живинка;

10) розм. яскравість; виразність;

11) розм. частка;

12) розм. несподівана удача;

13) розм. хороше місце; гарна робота;

14) театр. розм. короткочасний контракт; тимчасова робота;

15) розм. поступлива людина;

16) розм. іграшка в чиїхось руках;

17) діал. шматочок;

18) діал. легка закуска;

19) сухе хрумке печиво;

20) тех. обтискач

Враховуючи зв'язки слова snap з іншими словами в речення, зокрема з фразою of her a little older зразу ж стає зрозумілим, що єдиним можливим значенням із двадцяти пропонованих словником є шосте, тобто моментальний знімок, моментальна фотографія:

(моментальний) знімок, на якому вона вже трохи старша, але все ще з довгим волоссям.

Висновок

2. Структурно-семантичні особливості простого речення

2.1 Дослідники про природу простого речення

Синтаксис як галузь лінгвістичної науки протягом останнього десятиріччя став зосередженням найсучасніших напрямів мовознавчих досліджень (8, с. 11). Сучасне мовознавство у галузі синтаксичної науки має чималі здобутки, зокрема, у галузі функціональної граматики (Л.Л. Иофік, Л.П. Чахоян, Т.А. Туліна, I.P. Вихованець, М.С. Скаб), граматики тексту (О. Есперсен, К.Г. Городенська, C.I. Дорошенко), комунікативного синтаксису (Л. Теньєр, К.М. Плисько, Л.О. Кадомцева) i семантики (Г.П. Арполенко, М.М. Степаненко, Н.М. Арват, К.Ф. Шульжук) та історичного синтаксису (I.P. Буніятова, I.Е. Снісаренко), тощо. Останнім часом значно посилилася увага до проблеми "синтаксису" мов, що передбачає дослідження значного кола питань, пов'язаних з розумінням мови/мов та їх/її структури. У сучасній лінгвістиці існує думка про те, що система традиційно описуваних синтаксичних одиниць, явищ i категорій, для яких установлено певну сітку взаємовідношень i кореляцій, вимагає уточнень и доповнень.

Загальновідомо, що синтаксис є розділом граматики, в якому вивчаються особливості будови, семантики i функціонування синтаксичних одиниць. Власне слово "синтаксис" грецького походження и означає "впорядкування, складання." З ycix рівнів мови синтаксис найтісніше пов'язаний з процесами мислення і комунікацією (). Відображенням такого зв'язку є основна синтаксична одиниця — речення, що стала у центрі уваги значної кількості дослідників — М. Хомський, Д.С. Ворт, Л. Блумфільд, А.В. де Грот, Л. Теньєр, АЛ. Смирницький, П.Х. Гардінер, I. Вайнрайх, В.М.Ярцева, тощо. Такий інтерес пов'язаний з тим, що об'єктом своїх досліджень лінгвісти обирали різні аспекти речення і підходили до їх вивчення по-різному: в одних працях за мету ставилось повністю описати певний тип речення просте, односкладне, складне (Л.О. Кадомцева, Н.М. Арват, В.Д. Горяний, К.Ф. Шульжик, тощо), дослідити всі типи речення, різновиди в певній мові, використовуючи при цьому порівняльний план кількох мов (І.І. Мещанінов, Л.С. Бархударов, В.Н. Ярцева, C.I. Шендельс, тощо), в інших — дослідити глибинну структуру одного із типів речення, виявити основні ознаки його членів (Н. Хомський, Л. Хегеман, П.С. Дудик, С.Д. Єрмакова, I.І. Слинько, тощо).

Наявність різних точок зору щодо загальної природи речення є результатом того, що в основу поняття "речення" покладені різні підходи дослідників, одним з яких є те, що речення складається iз слова чи граматично оформленої групи слів (словосполучення) (8, с. 19). Щоб відрізнити речення від звичайного слова чи словосполучення, до визначення речення, як правило, вводиться функціональна ознака, яка найчастіше формулюється як властивість виражати "закінчену думку", рідше — як вираження логічного чи психологічного судження, бажання, ще рідше — як вираження подій, станів, тощо. Залежно від критеріїв, що кладуться в основу існуючих визначень речення, поняття "речення" виявляється то вужчим, то ширшим, а за межами категорії речення залишається певна група структур, функціонально подібних до речення або і зовсім однакових з реченням. Так, наприклад, відомим лінгвістом Дж. Рісом було нараховано біля 140 визначень речення.

На думку сучасних дослідників основна синтаксична одиниця мови як речення буде досліджуватися i надалі, а нові визначення "речення" щоразу з'являтимуться (8, с. 49). А оскільки речення виділяються у кожній з відомих науці мов, має бути встановленим єдине визначення речення, яке б можна було застосувати до всіх відомих людських мов.

Взявши до уваги найбільш поширені у сучасній лінгвістиці визначення речення, визначимо речення як основну синтаксичну одиницю мови, яка граматично и інтонаційно оформлена за законами певної мови, служить засобом формування, вираження i повідомлення думок, вольових почуттів, емоцій i передає ставлення мовця до висловлюваного. Речення виражає судження, ствердження, заперечення, може бути простим (двоскладовим і односкладовим, поширеним / непоширеним, повним/неповним) і складним. За метою висловлювання речення поділяютъся на розповідні, спонукальні і питальні, іншими словами, речення є основною синтаксичною одиницею мови, яка має власні структурно-семантичні особливості (предикативність завершеність та модальність).

З'ясування синтаксичних зв'язків між головними та другорядними компонентами речення вказує на наявність предикативності інтонаційної завершеності, модальності та певного порядку слів в кожному iз речень, в залежності від комунікативного типу.

2.2. Класифікація англійських питальних речень

За існуючими у сучасній лінгвістиці джерелами, питальні речення англійської мови поділяються на загальні, альтернативні, розділові та спеціальні, а питальні речення української мови поділяються на власне питальні і риторично питальні.

Аналіз вище вказаних класифікацій дав змогу встановити наявність єдиної класифікації для обох мов, як англійської так і української, оскільки в англійській мові існують випадки вживання питань з питальним словом (спеціальні) та питань без питального слова (загальні, альтернативні, розділові), що відповідає класифікації в українській мові (8, с. 127).

Висновок

Речення — основна синтаксична одиниця мови, яка граматично и інтонаційно оформлена за законами певної мови, служить засобом формування, вираження i повідомлення думок, вольових почуттів, емоцій i передає ставлення мовця до висловлюваного. Речення виражає судження, ствердження, заперечення, може бути простим (двоскладовим і односкладовим, поширеним / непоширеним, повним/неповним) і складним. За метою висловлювання речення поділяютъся на розповідні, спонукальні і питальні, іншими словами, речення є основною синтаксичною одиницею мови, яка має власні структурно-семантичні особливості (предикативність завершеність та модальність).

3. Інтерпретація англійських інтерогативів під час перекладу українською мовою

3.1. Англійські інтерогативи: комунікативний зміст

Для сучасної лінгвістики досить актуальним є дослідження різних типів речень, в тому числі й питальних (інтерогативів), з точки зору комунікативного змісту, що реалізується в процесі спілкування. Незважаючи на те, що питальні речення неодноразово були предметом лінгвістичного аналізу, в даному аспекті вони не отримали достатнього висвітлення. Їх семантика та функціональне спрямування в процесі перекладу вивчені недостатньо, що й обумовило вибір теми даного дослідження. У роботі вивчення комунікативних смислів питального речення сучасної англійської мови здійснюється на основі широкого контексту. Під широким контекстом ми розуміємо не тільки конкретне оточення слів, словосполучень або висловлювань, але й широкий смисловий контекст, який не має практично жодних формальних та матеріальних обмежень, якщо мати на увазі, що цей контекст містить у собі необмежений життєвий, а отже, й вербальний досвід комунікантів (5, с. 72).

Важливість вивчення даної теми також обумовлена необхідністю вдосконалення культури мовного спілкування, навчання «технології» ведення діалогу, формування адекватного відношення до партнера по спілкуванню, вироблення установок й навичок точної інтерпретації комунікативних задумів, в тому числі під час перекладу, які намагаються донести співрозмовники.

Отже, метою є дослідження процесу інтерпретації англійських інтерогативних висловлювань в комунікативному аспекті під час перекладу на матеріалі твору Даніела Дефо та його перекладу з англійської мови українською Є. Крижевича.

Аналіз ступеня розробленості проблеми свідчить про те, що інтерогативам було присвячено чимало праць. Головна увага їх авторів найчастіше зосереджується на одній з складових: або на проблемі інтерогативів в структурі діалогу (Л.П. Берднікова, І.А. Королькова, В.А. Косарева, Н.І. Писанко, О.Г. Почепцов, Н.Н. Самсонова, О.І. Хачапурідзе, Л.П. Чахоян, А. Беннет, Д. Болінджер, Я. Хінтикка, Л. Оквіст, Р. Ультон, Е. Енгдаль тощо), або на проблемі реплік у відповідь (Т.М. Власова, Р.І. Гафт, Є.С. Разлогова, Н.П. Сучкова, Г. Гревендорф, Д. Зефферер, В. Ленерт, Р. Хауссер, Р. Цинеккер тощо) (14, с. 4). При цьому відмічається особлива роль інтерогативів у розгортанні процесу спілкування: питання є елементом, який спонукає співрозмовника до повідомлення інформації, стимулює розгортання контексту, активізує мовленнєву дію в діалозі, виражає відношення комуніканта до предмета запиту та співрозмовника. Отже, в центрі уваги виявляються не тільки структурні відношення елементів, але і їх комунікативні функції.

Подальше дослідження змісту та ролі інтерогативів є можливим за допомогою комунікативно-прагматичного методу, який давно набув широкого використання у вітчизняній та зарубіжній лінгвістиці, оскільки роль прагматичних факторів, таких, як пресупозиційна, інтенціональна, контекстуальна обумовленість будь-якого мовленнєвого акту, що суттєво впливає на формування змістовних одиниць різних рівнів, вивчена ще недостатньо повно. Комунікативний аналіз інтерогативних висловлювань перш за все повинен бути спрямованим на вивчення конкретних смислів, які можуть передаватися у формі запитання, а також на виявлення місця інтерогативів у конкретних мовленнєвих актах – їх функцій, значення тощо у різноманітних мовленнєвих тактиках. Тому дане дослідження може розглядатися як одна з спроб комунікативного аналізу інтерогативних структур англійської мови як висловлювань, що не лише виражають значення питальності, але й експансують смисли інших типів модально-інтенційних висловлювань – констативів, експресивів, імперативів, а також як один з шляхів визначення прагматичних основ інтерпретації інтерогативного висловлювання, виходячи з принципів «прагматичної інтерпретації» (14, с. 7).

Поняття інтерпретації дозволяє формулювати спостереження за властивостями мови в найприродніший спосіб і так чи інакше є наявним в будь-якому семантичному або прагматичному дослідженні. Ми називаємо інтерпретацію прагматичною, якщо вона явно зазначає:

1) тип спілкування, в якому інтерогатив може бути використаний (при тому чи іншому ступені доречності);

2) локацію мовних виражень, що входять в інтерогатив (14, с. 7).

Інтерогативне висловлювання та його прагматична інтерпретація співвідносяться правилами прагматичної інтерпретації. Зокрема, правилами, які встановлюють зв’язки між прямим значенням питання про смисл дії адресата (типу “Silly old Bear,” he said, “what were you doing? – “Дурненький мій ведмедику, — сказав він, — що ти там робив?”) та значенням «констатація несхвалення» (пор. Я не схвалюю твоїх дій).

Ці правила співвідносять цілі класи явищ, а не окремі висловлювання – аналогічно до семантичних правил. Прагматичні правила відносять за межі як чисто синтаксичного пояснення (встановлення правильності речення чи відповідності будь-якій конкретній структурній схемі), так і чисто семантичного (пов’язаного з виявленням прямого значення висловлювання). Правила прагматичної інтерпретації є одночасно і правилами ведення розмови, і тими правилами-прийомами, які використовує інтерпретатор (учасник спілкування або спостерігач) під час переосмислення висловлювань (інтерогативних у тому числі), спираючись на локацію та семантику. Локація не вичерпує всіх сторін спілкування, оскільки в ньому можна виділити щонайменше три сторони:

1) «Его» (бере на себе роль того, хто говорить або адресата);

2) партнер(и) «Его» (можуть бути як ті, хто говорить, так і ті, хто слухають);

3) «арбітр для Его» , або просто «арбітр» (невидима аудиторія, яка оцінює мовленнєві дії Его та його партнерів, бажаність або небажаність висловлювань з того чи іншого питання і т.ін.) (12, с. 144).

Спілкування пов’язано також з двома видами дій:

— інтерпретацією обставин спілкування, ситуації (сюди ж входить й інтерпретація висловлювань (зокрема, інтерогативів);

— перетворення ситуації («ходом» у спілкуванні, який здійснює один з учасників).

У рамках даного підходу спілкування можна подати як операції:

1) отримання релевантних інтерпретацій;

2) видалення інтерпретацій, що виявилися непереконливими на черговому етапі спілкування;

3) виконання дій, які відповідають або суперечать загальноприйнятим правилам спілкування.

Відповідно до вищезазначеного, зрозуміти висловлювання – означає:

1) проінтерпретувати чергову мовленнєву дію як хід у рамках конкретного виду й стилю спілкування (враховуючи можливість розходження власних правил спілкування та правил партнера);

2) проявити диспозицію (тобто прийняти або відкинути вид спілкування, що нав’язується);

3) отримати інтерпретацію власного мовного вираження в контексті виду, що «нав’язаний», — відійшовши, ніби зі сторони, та одночасно спрогнозувати подальший хід спілкування (12, с. 148).

Комунікативний підхід до розгляду речення дозволяє стверджувати, що в ситуації спілкування всі комунікативні типи речень (розповідні, питальні, спонукальні) можуть передавати безкінечну кількість варіацій та відтінків комунікативних намірів в залежності від мети та специфіки конкретної ситуації спілкування. Структурно-граматична будова питання, як правило, визначається комунікативною інтенцією адресанта. Проте між інтенцією та формальною організацією питального речення є неоднозначна відповідність, чим пояснюється існування синтаксичної омонімії та багатозначності синтаксичних конструкцій (12, с. 148). Комунікативний намір адресанта визначає конотацію питання, впливає на можливу очікувану відповідь.

Питання, як і інша одиниця мовлення, може відтворювати внутрішній стан, в якому перебуває адресант, наприклад:

I was sincerely affected with this discourse, and, indeed, who could be otherwise?

На питання можуть накладатися різного роду додаткові відтінки та нюанси, що безпосередньо не мають відношення до передачі питання: запитуючи, адресант керується конкретними намірами, а саме, спонукати співрозмовника до вступу у ситуацію мовленнєвого спілкування, тобто відповісти на питання, надати адресантові ту чи іншу інформацію щодо проблеми, яка його цікавить, підтвердити свою точку зору і т.п. Але в той самий час адресанта по-різному відносять до очікуваної відповіді, що відображається на формі питального речення.

Питальне речення розглядається в комунікативному аспекті як інтенційний засіб мовленнєвого спілкування, що використовується мовцем з метою здійснення своїх комунікативних намірів. У зв’язку з цим Л.В. Чайка та деякі інші мовознавці вважають за необхідне досліджувати питальні висловлювання як складову частину мовленнєвої стратегії адресанта, тобто «як низку мовленнєвих тактик, спрямованих на досягнення комунікативної мети» (14, с. 9). Вживання питальних конструкцій для вираження непитальних значень здійснюється за рахунок нівелювання питального значення, яке відходить на другий план, оскільки питальні речення можуть використовуватися для відтворення широкого спектра комунікативних функцій.

I debated this very often with myself thus: "How do I know what God Himself judges in this particular case?

Питальне значення повністю не зникає завдяки тому, що воно закріплене в структурі речення. Різноманіття комунікативних намірів настільки велике, що в окремих випадках питальна форма речення, незалежно від того як передається у ньому значення питальності – порядком слів, наявності питальної інтонації чи лексеми – передає не питання, а твердження. Тому ідентифікація та інтерпретація комунікативного наміру стає можливою лише при врахуванні багатьох складових, що створюють широкий контекст. Навіть найбільш очевидні комунікативні наміри, як ось, наприклад, спонукання, стають зрозумілими лише в загальному контексті ситуації спілкування.

3.2. Функції інтерогативних висловлювань

Як відомо, первинною функцією інтерогативних висловлювань є функція запиту необхідної інформації. Але питальне речення є досить універсальним видом речення, оскільки, окрім вже звичної нам питальної функції, може виконувати в мові ряд інших функцій і виражати безліч різних значень, зовсім не пов`язаних із таким, як з`ясувальне. Наприклад, якщо розглядати питальне речення виключно на семантичному рівні, тобто на рівні значення, яке може передавати такий тип речення, то виявляється, що за допомогою одного питального речення можна виразити згоду чи незгоду, бажання, наміри, здивування та ряд інших почуттів та намірів, що неодмінно має враховуватися під час перекладу.

Переклад визначається ідеєю відповідності і точності — цілком досконалого відтворення, породження дубліката, який зможе виконувати всі ті самі функції комунікації, що й оригінал. Але оскільки йдеться про вихідну різницю матеріалу, досконалої подібності досягнути неможливо. У даній роботі зроблена спроба аналізу процесу інтерпретації інтерогативів в контексті їх вторинних функцій під час перекладу українською мовою, оскільки питальні речення у вторинних значеннях можуть використовуватись для впливу на діяльнісну та емоційну поведінку адресата.

." "Why, sir," said I, "will you go to sea no more?" "That is another case," said he; "it is my calling, and therefore my duty; but as you made this voyage on trial, you see what a taste Heaven has given you of what you are to expect if you persist.

Отже, нижче ми розглянемо інтерогативи відповідно до вираження ними вторинних функцій та їх переклад на прикладі відомого роману Даніела Дефо «Робінзон Крузо».

1. Вираження прохання.

Існує багато різних способів для вираження наказу та прохання, від простої форми наказового способу до різноманітних формул ввічливості. За допомогою питального речення прохання можна виразити, використовуючи could, would:

“Couldn't I give it too?” said Robinson. — “А можна я теж подарую цей горщик – спитав Робінзон.”

“Could you very sweetly tell Robinson?” — “Чи не розповів би ти Робінзону казочку?” (на думку авторів статті, даний інтерогатив може також перекладатися формою наказового стану, а саме: “Розкажи Робінзону казочку, будь ласка”).

“… you write 'A Happy Birthday' on it for me?” — “Напишеш на ньому “Вітаю з Днем Народження”?”

2. Вираження запрошення

Деякі науковці вважають, що питальні речення, що співвідносяться з мовленнєвим актом пропозиву і передають інтенцію пропонування можна поділити за їх функціональною ознакою на такі, що вживаються:

1) у функції пропонування послуги;

2) у функції запрошення;

3) у сугестивній функції (10, с. 388).

Запрошення розглядається як запит в адресата щодо його бажання виконати бенефактивну для нього з точки зору адресанта дію, або дію, яка в інтересах обох комунікантів. “Would you mind coming with me ………?” -“Може, підеш зі мною, П`ятниця?” (на думку авторів статті даний інтерогатив може також перекладатися формою наказового стану, а саме: “Підемо зі мною, П’я”).

3. Вираження іронії, роздратування.

В деяких випадках повтор та репліки привітання виражають експресивну реакцію на слова співрозмовника або дії, надаючи інтерогативу відтінку іронії або роздратування.

“Sad? Why should I be sad? It's my birthday.” — “Смутний? Чого це мені бути смутним? Сьогодні ж мій день народження.”

“Hallo, are you stuck?” he asked. — “Ти що це, застряг? – спитав він.”

4. Вираження радості.

До емоційних запитань з позитивною семантикою слід зарахувати запитання, які виражають емоції радості.

“You're the in All the World,” said Robinson soothingly. “Am I?” said hopefully. And then he brightened up suddenly. — “Та що ти! Ти найкращий у Світі, — втішив його Робінзон.” “Справді? – спитав з надією П`ятниця. І раптом повеселішав.”

5. Вираження здивування.

Прагматичне значення інтерогатива може іноді зводитися до вираження здивування, при чому залежати від ситуації мовленнєвого акту, визначатися факторами, які знаходяться за межами речення.

“Why, what's happened to your food?” he said in surprise. — “Ой, що це сталось із твоєю ногою? – спитав він здивовано.”

"For what, Xury?" said I. "Me cut off his head," said he.

“Didn't you see them?” said, a little surprised.” — “То ти їх не бачив? – спитав трохи здивовано.”

6. Вираження сумніву.

Інтерогатив може містити імплікацію сумніву. Ставлячи подібне питання, той, хто говорить, спирається на знання попередніх даних й доходить певних висновків, але неодмінно очікує їх підтвердження від співрозмовника.

“Isn't there anybody here at all?” — “Пробач !- сказав Robinson.-А що, нікого-нікого немає?” “Hallo, isn't that you?” — “Агов! То часом не ти?”

“But isn't that voice?” — “А хіба це не твій голос?

Аналіз фактичного матеріалу показав, що варіації комунікативних функцій інтерогативів відіграють важливу роль у регулюванні характеру відносин комунікантів та створенні сприятливої ввічливої атмосфери спілкування в конкретних ситуаціях. Розмаїття комунікативних функцій, що їх виражають інтерогативи, свідчить про їх велику інформативність та апелятивність. Дослідження також виявило, що адресант не завжди використовує питальні конструкції з метою домогтися від адресата виконання певної дії, будучи ввічливим. Для того, щоб добитися виконання бажаної для себе дії, або ж, навпаки, перешкодити виконанню небажаної дії, адресант може впливати на емоційний стан адресата через використання питальних речень.

Щодо вторинних функцій інтерогативів, то їх слід розглядати на фоні комунікативної та соціальної взаємодії мовців, з урахуванням їх рольових стосунків та особистісних характеристик. Інтерогативні висловлювання є синтаксичними одиницями, які здатні до експансії прагматичних смислів інших типів модально-інтенційних висловлювань. Вони не тільки задовольняють пізнавальні інтенції мовця, але й передають весь спектр інтенційних прагнень суб’єкта мовлення від побажання до іронії і навіть роздратування. Під час відтворення тексту неможливо уникнути інтерпретації, тобто добудовування смислів, внесення в текст нових елементів. Інтерпретація відрізняється від простого акту сприйняття й потребує додаткових зусиль; з цього випливає, що вона завжди динамічна і передбачає активність інтерпретатора (12, с. 169).

Висновок

Отже, інтерпретація — це завжди внесення нового, чого в тексті не було, але воно з'являється в тексті — предметі інтерпретування, і джерелом цього нового є свідомість інтерпретатора, його досвід, його культура. Інтерпретатор і перекладач — це різні культурні ролі, але як перекладачеві втриматися від звички до інтерпретування, прищепленої існуванням у культурі? Звичні питання, які постають перед перекладачем: чи слід "поважати" текст і не нехтувати жодним найдрібнішим його елементом, чи має переклад бути кращим за оригінал, чи можна давати волю грі інтерпретацій, чи слід дбати про майбутнього читача й у який спосіб — усе це врешті піднімає проблему свободи і обмеження творчості в перекладі. І тому дане дослідження присвячене проблемі прагматичної інтерпретації, а саме перекладу питального речення як основного мовного засобу вираження мовленнєвого акту квеситиву.

Висновки

Первинною функцією інтерогативних висловлювань є функція запиту необхідної інформації. Але питальне речення є досить універсальним видом речення, оскільки, окрім вже звичної нам питальної функції, може виконувати в мові ряд інших функцій і виражати безліч різних значень, зовсім не пов`язаних із таким, як з`ясувальне.

Інтерогативні висловлювання є синтаксичними одиницями, які здатні до експансії прагматичних смислів інших типів модально-інтенційних висловлювань. Вони не тільки задовольняють пізнавальні інтенції мовця, але й передають весь спектр інтенційних прагнень суб’єкта мовлення від побажання до іронії і навіть роздратування. Під час відтворення тексту неможливо уникнути інтерпретації, тобто добудовування смислів, внесення в текст нових елементів.

Список використаних джерел

Defoe, Daniel. The Life and Adventures of Robinson Crusoe: Writen by Himself / D. Defoe. — Hertfordshire : Wordsworth Classics, 1995. — 424 p.
Блох М. Я. Теоретическая грамматика английского языка: — 3-е изд., испр. — М. : Высш. школа, 2000. — 381 с.
Блох М. Я. Теоретические основы граматики. — М. : Высш. шк., 1986. — 159, с.
Бурлакова В. В. Синтаксические структуры современного английского языка: — М.: Просвещение, 1984. — 112 с.
Гуревич В. В. Теоретическая грамматика английского языка. Сравнительная типология английского и русского языков: Учебное пособие. — М. : Флинта: Наука, 2004. — 168 с.
Дефо Даніель. Робінзон Крузо: художня літ-ра / Даніель Дефо, ; Пер. з англ. за ред. Є.Крижевича; Передм. М.Соколянського; Приміт. Б.Буніча-Ремізова. — К.: Дніпро, 1985. — 261, с.
Иванова И. П. Теоретическая грамматика современного английского языка. — М. : Высш. школа, 1981. — 285 с.
Ившин В. Д. Синтаксис речи современного английского языка (смысловое членение предложения): Учебное пособие по курсу теории грамматики английского и русского языков в сопоставительно-переводческом аспекте.- Ростов н/Д: Феникс, 2002. — 317, с.
Иофик Л. Л.Хрестоматия по теоретической грамматике английского языка. — Л. : Просвещение, 1981. — 223 с.
Качалова К. H.Практическая грамматика английского языка: учбовий посібник. — Москва : Юнивес Лист , 1998. — 716 с.
Кошевая И. Г. Теоретическая грамматика английского языка. — М. : Просвещение, 1982. — 336 с.
Кухаренко В.А. Інтерпретація тексту. Навчальний посібник для студентів старших курсів факультетів англійської мови. – Вінниця: НОВА КНИГА, 2004. – 272 с.
Мороховская Э. Я. Основы теоретической грамматики английского язика. — Киев : Вища шк., 1984. — 287 с.
Саидова М.С. Коммуникативная функция вопросительного предложения в современном английском языке: Автореф. дис… канд. филол. наук. – Одесса: ОГУ, 1988. – 16 с.
Старикова О. М.Семінарій з курсу теоретичної граматики англійської мови = Seminars in Theoretical Grammar: Навч. посібник для студентів фак. іноз. мов ун-тів. — К. : Вища шк. Голов. вид-во, 1980. — 180, с.